Стоп: булінг!!!

ЗУПИНИМО БУЛІНГ РАЗОМ!!!

Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг в ДНЗ  та як змінюється поведінка дитини Види булінгу в дитсадку

Булінг (від англ. to bull— переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг у ДНЗ  може проявлятися як тиск: психологічний фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку?

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ДНЗ можуть спровокувати дорослі.

Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок.

Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки

– глузує із зовнішнього вигляду дитини

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини

Батьки або члени сім’ї:

– б’ють та ображають дитину вдома

– принижують дитину у присутності інших дітей

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів та практичного психолога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ ПІД ЧАС БУЛІНГУ В ДНЗ

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

– не хоче одягатися вранці

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт

– не контактує з однолітками у дворі – грає наодинці в парку

в дитячому садку:

– не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо

– усамітнюється при будь-якій нагоді

– часто губить свої іграшки або речі

– бруднить чи псує одяг – грає поламаними іграшками

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі

– не має друзів у групі.

Нормативні акти, що регулюють питання протидії булінгу:

1.Наказ МОНУ від 26.02.2020р. «Про затвердження плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти»

2. Наказ Міністерства освіти і науки України від 2 жовтня 2018р. «Про затвердження методичних рекомендацій щодо виявлення реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами»

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу (цькуванню)від 18.12.18р

4. Лист МОН України від 29.01.2019 №1/11-881 «Рекомендації для закладів освіти щодо застосування норм Закону України щодо протидії булінгу« 

5. Наказ МОНУ  №1646  від 28.12.2019 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти»

Булінг –  це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Ознаки булінгу є:

Типовими ознаками булінгу є:

• систематичність (повторюваність) діяння;

• наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;

• наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу

       Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування — це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася — це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били — потрібно негайно діяти.

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину. Поговоріть з нею, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.

Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).

Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні закладу освіти не вдається — повідомте поліцію.

Що робити, якщо ви стали свідком булінгу

1. Втрутитися і припинити цькування — булінг не слід ігнорувати.

2. Зайняти нейтральну позицію в суперечці — обидві сторони конфлікту потребують допомоги.

3. Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.

4. Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.

5. Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання.

Що робити, якщо ваша дитина агресор

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.

2. Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.

3. Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.

4. Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.

5. Зверніться до практичного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять — агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.