Embedded Files
ПЧ № 4. Володимир ІВАСЮК. Пісенна творчість («Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви», «Водограй») Відомий український поет і композитор. Пісні митця, що сприяли відродженню національної самосвідомості, патріотичних почуттів.
Як Володимир Івасюк в дитинстві розвивав свій талант?
Чому 70 роки ХХ століття є знаковими для Івасюка?
Яка найвідоміша пісня Івасюка?
Як вшановується пам*ять В. Івасюка?
Батько композитора у праці «Монолог перед обличчям сина», зазначав: «Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про Червону руту, в Путивлі, знайшов ще один аналог пісні».
Історія створення
У дитинстві юнак натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірник коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком, в якому були рядки:
Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.
За іншими даними, 1969 року В. Івасюк відвідав Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка (с. Велеснів), де натрапив на фольклорні матеріали Володимира Гнатюка, які використав для написання пісні «Червона рута». Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного та чистого кохання.
Червона рута пов'язана з українським святом Івана Купала. За переказами, в Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива в коханні. На Гуцульщині та Буковині серед місцевої молоді — як хлопців, так і дівчат — побутують звичаї виходу в гори після того, як зійде сніг. Якраз у цей час — у травні-червні у високогір'ї масово розцвітає рододендрон карпатський, чудові рожеві квіти якого слугують підставою для численних романтичних легенд[3]. Оскільки рододендрон карпатський на рівнинах природно не трапляється, а також враховуючи його лікарські властивості[4] і красу, склалась уява про нього як про чудодійну та чаклунську рослину.
Задум «Водограю» навіяв композиторові косівський водоспад Гук. Пісня народжувалася в «муках творчості», довго викликала невдоволення. Івасюк вносив зміни в сюжет пісні і лише через певний час зміг написати варіант, який його влаштовував. У цій пісні — вираз нестримного буяння молодості.
На обласному телебаченні Івасюк мав добрих друзів: головного режисера Василя Селезінку та звукооператора Василя Стріховича, яким повідомив про дві нові пісні. Прем'єра пісень відбулася в програмі «Камертон доброго настрою». Для запису Івасюк запросив до студії оркестр ансамблю «Карпати» Валерія Громцева. Солісткою була молода вчителька музики Олена Кузнєцова, яка володіла гарним сопрано. Володимир з Оленою заспівали дуетом, зробивши дванадцять дублів.
5 квітня . Урок позакласного читання
Ірен Роздобудько. Становлення особистості в повісті *Арсен*
Завдання 1. Опрацюйте матеріали презентації.
Завдання ІІ. Виконайте одне із завдань:
перерахуйте проблеми, порушені у повісті. 1 проблеми розкрийте детально;
охарактеризуйте образ Арсена, Айрес, Макара, Ярему, Арсена (старшого), Нійолє (сестра Арсена);
складіть генеалогічне дерево родини Арсена.
Сіра пташка...
Вона просто проходила повз. Побачила, відчула чужі сльози, хоч дівчина відверталася від людей, ховалася в тіні дерева. Біль завжди відгукується на чужий біль, притягується, мов краплі дощу на холодному склі.
Зупинилася, не знаючи чи підійти, чи лишити нещасливу з власними думками.
Підійшла. Часом, коли стосувалося інших людей, вона робилася сильнішою, піддавалася велінню совісті зарадити чужому горю.
- У вас все добре?
Дівчина підвела очі на мить, глянула відсторонено, відвернулася. Не сказала - вичавила з себе слова:
- Ні... Дякую.
- Я можу допомогти?
- Ні... Не можете...
- Чому? Знаєте, в мене теж сьогодні не кращий день...
Незнайома дівчина похапцем втерла сльозу, повернулася. Мить мовчала, збираючись з думками, намагаючись перебороти щось, що не давало говорити, що ламало слова ще в грудях, перетворюючи їх на важкі ривкі видихи...
- Що... у вас?
Біль шукав розради в словах людини, яка можливо знає, як його вгамувати, погасити, приспати... Забути.
Вона бачила цей біль в сльозах дівчини, як бачать відображення в дзеркалі. Щось їй підказало, що їх біди схожі. Тому заговорила, не зупиняючись, аби відволікти нещасну від її думок.
А заодно розібратися зі своїми.
- Я розійшлась з хлопцем. Ви теж? Мені здається, ви плачете за хлопцем. Так?
- Так... - сльози ще блистіли росою в очах, але вже не текли по щоках.
Вона зрозуміла, що діє правильно. Власні думки полились потоком слів:
- То я скажу тобі - він того не вартий! Мужики всі дурні, їм лиш погуляти, а ми їм так... Для розваги! Чого за ними плакати? Хай краще вони за нами!
Дівчина неждано затулила обличчя долонями, відвернулася. Почувся не плач - стогін.
- Чого ти, дурненька... Я ж правду кажу. Не вартий він того!
- Вартий... - ледь змогла промовити дівчина крізь ридання.
- Будь сильною! Хай він плаче.
Дівчина вдихнула глибоко-глибоко, зібралася з силами для однієї фрази...
- Він загинув...
Опустила голову, відвернулася... І пішла.
Плечі її здригалися, вона здавалася маленькою сірою пташкою, що розучилася літати...
/В. Піддубний, "Історії", 2020 рік./
Page updated
Google Sites
Report abuse