Уваренко Лідія Маркіянівна

Народилася 24 листопада 1916 року. Була п'ятою дитиною в сім'ї муляра Маркіяна Никоновича Уваренко. Зовсім маленькою залишилася без матері. 

Навчалася Лідія в 56-й київській школі, вдома допомагала по господарству, але розуміла, що сім'ї потрібна більш серйозна підтримка. У 14 років вона пішла працювати на  завод фурнітури, потім поступила швачкою-мотористкою на фабрику ім. Рози Люксембург.  Після роботи займалася в медичному гуртку Осоавіахіма, вчилася на робітфаку.

У 1935 році стала стахановкою, виконуючи норму на 200-250 відсотків. У 1937 році Лідія посіла перше місце серед спортсменів фабрики в бігу на 1000 метрів. Перед війною вийшла заміж, народила сина. Чоловік Федір відразу пішов на фронт. Залишилася в окупованому місті із хворим трирічним сином. Два роки поневірянь. Помирає син, а згодом батько. Дізналася про загибель чоловіка. 

У листопаді 1943 року до Києва докотилася канонада. Лідія накинула пальто і хустку, і попрямувала назустріч спалахам. Вона перейняла танки чехословацької танкової роти, які прямували у ворожу пастку. Це були воїни сформованої в Радянському Союзі 1-ї окремої Чехословацької бригади під командуванням Людвіка Свободи.  Танк, в якому перебувала Лідія, називався «Соколові». Вона повела танкістів в обхід відомих їй опорних пунктів ворога. Чехословацькі офіцери Сохор, Петрас, Бражине були захоплені її мужністю і запропонували залишитися з ними. Лідія погодилася. Їй видали автомат і зарахували розвідницею. Так Лідія поріднилася з воїнами прославленої Чехословацької танкової бригади. 

6 листопада 1943 о 6 годині 50 хвилин танкове з'єднання вийшло до берегів Дніпра на південь від Києва. Лідія Уваренко за звільнення Києва була нагороджена орденом Червоної Зірки. 

Вона брала безпосередню участь в боях за Васильків, за Велику й Малу Вільшанки, Степок. Переслідуючи залишки розбитих частин ворога, воїни вийшли в район Обухова. Танкова рота Р. Тесаржіка і автоматники А.Сохора зав'язали бій в районі села Черняхівка. Гітлерівці закріпилися в балці, на їхньому боці був вогневої перевага. Шість разів А. Сохор піднімав в атаку своїх бійців. 

Лідія разом з групою автоматників бігла вперед під прикриттям танка «Ян Жижка». Прямо біля неї розірвався снаряд. Стовп вогню і землі піднявся в небо. Антонін Сохор спостерігав в бінокль за переднім краєм. Коли осіла завіса землі, він побачив Лідію, що спливає кров'ю. Підповз до неї під шквальним вогнем, відірвав ремінець бінокля і перетягнув їй руку. Останнє, що вона чула, був клич: «За чесько-словенсько! За Лідушку! Вперед! » 

Вечірні пошуки нічого не дали. З болем в серці повідомили командуванню про смерть хороброї киянки. За героїзм, проявлений в бою під селом Черняхівка, Лідія Уваренко була нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. 

Вибухом Лідії відірвало праву руку і контузило, але в лівій руці вона продовжувала міцно стискати автомат.  З поля бою їх вивіз на машині Андрій Бежинець. Довіз до с. Красне. Санітари відвезли Лідію в Обухів, а згодом переправили до Києва.

... Санітарний поїзд відвозив її на Схід. Лікарі Курського, Череповецкого і Омського військових госпіталів доклали всіх зусиль, щоб врятувати їй життя. Потяглися дні. У госпіталі Лідія Уваренко побачила список нагороджених за бій під Черняхівка. У цьому списку вона вважалася «полеглою смертю хоробрих».  Лідія вирішила: у що б то не стало повернутися на фронт. 

Після госпіталю її направили до Свердловська, де виготовили протез. Весною 1944 року без квитків дісталася на поїздах до Москви. 

У квітні 1944 року в Кремлі Лідії Уваренко вручили нагороди і призначили пенсію по інвалідності. 

У Чеському посольстві зустрілася з представником Чехословацької військової місії генералом Кратофелем, який повідомив, що 1-а танкова бригада воює на території Польщі, в районі міста Садогуре. Вона попросилася назад в свій підрозділ, і, незважаючи на всі труднощі, домоглася своєї мети. ЇЇ призначили помічником лікаря Свіделіку. Так вона стала санінструктором. 

Перев'язувала поранених лівою рукою і зубами, витягала на собі бійців з поля бою, вивозила разом з шофером санітарної машини Йозефом моравців. Віддавала свою кров воїнам, рятуючи їх від смерті. Її завжди можна було побачити там, де важко і небезпечно. Лідія могла і навчати воїнів санітарній справі. Потрапляючи в засідки, зубами висмикувала чеку гранати і кидала її лівою рукою. 

На її рахунку десятки врятованих життів. (Багато років після війни писали їй листи подяки колишні воїни, яких вона винесла з-під вогню. Зверталися до неї в листах «сестрічка». Немає нічого сильнішого братства, народженого в окопах, скріпленого кров'ю і боротьбою за спільну справу!) 

До кінця війни молода жінка брала участь в боях за звільнення Прешові, Кошице, інших міст і сіл. Війну закінчила в Остраві. 

Після закінчення війни Лідія Маркіянівна була запрошена на святкування Дня Перемоги в Прагу. Урядом Чехословацької Республіки була нагороджена орденом Військового Хреста і медаллю «За хоробрість». Серед її бойових нагород, крім раніше перелічених радянських орденів, також медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945», югославський орден. 

Спочатку Лідія вирішила залишитися в Чехословаччині. Деякий час працювала, мала власну автомайстерню. І все ж повернулася до Києва, щоб присвятити себе сестрам, їхнім дітям і онукам. З нестримною енергією взялася за роботу в кінотеатрі, потім - на фабриці ім. Рози Люксембург експедитором і контролером готової швейної продукції. 

У травні 1962 року на запрошення Людвіка Свободи  відвідала Прагу. Відвідала завод «Прагодев» в м.Німбурку. Колектив заводу вирішив привласнити ім'я Лідії Уваренко одній з бригад. Довгі роки тривала дружба: Лідія неодноразово бувала в гостях на заводі «Прагодев». 

«Солдати любили її за хоробрість, винахідливість, називали сестрою ...»; - це слова про Лідії Уваренко в другому томі «Історії Києва». Військові подвиги Лідії Маркіянівна описані також в книзі «Дівчата в погонах». Її бойові заслуги відзначені в Національному меморіальному комплексі «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», в Меморіальному музеї села Новопетрівці. 

У 2003 році, як учасниці визволення Києва, вручений український орден Богдана Хмельницького.

Почесний громадянин Обухова.

Використано матеріали proza.ru