Бібліотечна довідка

Це одне з нових офіційних державних і професійних свят України. Воно з’явилося в Національному Календарі 9-го грудня 2015-го року. У відповідному Указі Президента України № 693, в якому враховувалися роль і значення Національної поліції України у виконанні завдань з охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримці громадської безпеки і порядку, визнано, що попередній Указ Президента України від 17-го листопада 1992-го року № 567 «Про День міліції» втратив силу.

Відповідно до змісту документа, День Національної поліції України відзначався щорічно 4-го серпня включно до 2017 року. Ця дата вибрана не випадково. В цей день, в 2015-му році, Президентом України був підписаний новий Закон України «Про Національну поліцію», який раніше був затверджений у Верховній Раді України.

Згідно з Указом Президента України № 97/2018 від 4 квітня 2018 року "Про внесення зміни до Указу Президента України від 9 грудня 2015 року № 693", тепер День Національної поліції України відзначається щорічно 4 липня.

Україна - держава, в якій повага до думки та запитам суспільства, є один з фундаментальних пріоритетів. На нову Національну поліцію в значній мірі покладені надії, що у виконанні своїх обов’язків вона буде стійка в нетерпимості до процесів корупції, прозоріша і проста, справедлива, ефективна і відкрита для українського суспільства.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=690

Бібліотечна довідка

Відповідно до Указу Президента України № 331/2015 від 12-го червня 2015-го року День Флоту в Україні відзначається у першу неділю липня. Повна назва свята - День Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Дата святкування, як і сама назва свята військових моряків України - "Дня флоту України" змінювалося неодноразово. Згідно Указу Президента України № 259/2006 від 24 березня 2006 року День Військово-морських Сил Збройних Сил України відзначався щорічно в першу неділю липня. З 2012 року, згідно Указу Президента України від 30 грудня № 1209/2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят", День флоту України відзначался в останню неділю липня.

Починаючи з 2014-го року, прийнято курс на десоветезацію, раніше 23 лютого був день, коли вшановували радянських військових моряків і воїнів радянської армії - зараз відзначається в Україні як День захисника Вітчизни.

А святкування дня українського військового моряка з 1997 року відбувалося 1 серпня. Ця дата була встановлена Указом Президента України № 708 від 17 серпня 1996 року і пов’язана з важливою подією в житті сучасних Військово-морських Сил України - навчаннями «Море-96».

Однак, які б значні події не відбувалися в сучасній історії України, розглядати їх окремо від загальноісторичного контексту розвитку національного військового флоту було б не зовсім коректно.

Історію становлення і розвитку військового флоту слід розглядати крізь призму української державності, яка налічує чотири періоди:

1) праукраїнська держава - Київська Русь;

2) козацька держава (ХVІІ ст.);

3) державні утворення 1917 - 1921 рр. (УНР доби Центральної Ради, Українська держава часу Гетьманату, УНР часу Директорії);

4) сучасна Україна (з 24.08.1991).

Найбільш видатними датами, які пов’язані зі створенням національного флоту, є:

весна - літо 907 року - морський похід і перемога київського князя Олега під Константинополем;

весна - літо в 1616 р. - морський похід і перемоги козацької флотилії гетьмана Петра Сагайдачного під Кафою, Синопом і Трапезундом;

14 січня в 1918 р. - ухвалення Центральною Радою «Тимчасового закону про флот Української Народної Республіки»;

29 квітня 1918 р. - підняття на кораблях Чорноморського флоту прапорів Військового українського флоту, затверджених «Тимчасовим законом про флот Української Народної Республіки»;

15 липня 1918 р. - оголошення закону про уніформу для українського флоту;

18 липня в 1918 р. - прийняття закону про Військово-морський прапор;

липень 1918 - створення постійно діючого з’єднання Військово-морського флоту Української держави - бригади тральщиків;

5 квітня в 1992 р. - видання Президентом України Указу «Про невідкладні заходи щодо створення Збройних Сил України», початок формування Військово-морських Сил України на базі Чорноморського флоту;

Липень 1992 р. - перехід сторожового корабля СКР-112 під юрисдикцію України;

липень - серпень 1996 р. - проведення перших оперативно-тактичних навчань Військово-морських Сил України під прапором Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України - Президента України.

Таким чином, із всіх найбільш значних дат в історії українського морського флоту, саме на липень припадають дати, які були враховані при визначенні дати свята. Вона обов’язково повинна бути пов’язана з періодом державної незалежності в країні і традиційно призначається на день визначної події, пов’язаної зі створенням регулярного військового флоту.

Найвагомішою з історичних подій для встановлення дати святкування Дня Військово-Морських Сил в Україні визнаний морський похід і перемога київського князя Олега під Константинополем в червні - липні 907 року.

Святкування Дня Військово-морських Сил Збройних Сил України проводиться на головній базі флоту в місті Севастополі та в місцях базування і дислокації сил.

В 2024 році День Військово-Морських Сил Збройних Сил України (День флоту України, День Військово-Морських Сил України) припадає на 7 липня.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=162

Бібліотечна довідка

Вперше використання фрази «сімейна упаковка» в роздрібній торгівлі було зафіксовано у Великобританії в 1882 році.

Сучасне визначення «сім’я» являє собою подружню, громадянську, партнерську пару з дітьми або без дітей, або це одинока людина, що має принаймні одну дитину. Цікаво, що до кінця 17 століття «сім’я» включала в себе не тільки родичів, але і слуг домогосподарства.

Український День родини відносно молоде свято і відзначаєтся з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.

Родина являє собою організовану соціальну групу, а її представники пов’язані між собою не тільки спільністю побуту, але і взаємною моральною відповідальністю, а також соціальною необхідністю, яка зумовлює потребу суспільства в духовному і фізичному самовідтворенні, звідси, мабуть і пійшов вираз: сім’я - осередок суспільства. Звичайно ж, сім’я належить до найважливіших суспільних та державних цінностей. Деякі наукові теорії стверджують, що саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрям еволюції основоположних макросоціальних систем.

Для дітей родина - це своєрідне середовище, в якому у дитини складаються умови його психічного, фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку. Для дорослої людини вона є джерелом реалізації цілого ряду його потреб.

Необхідно відзначити, що в міжнародному співтоваристві День сім’ї засновано Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 році і відзначається 15 травня, в Росії існує «День сім’ї, любові та вірності», який також відзначається 8 липня.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=458

Бібліотечна довідка

У 1989 році Рада керуючих Програми розвитку ООН (ПРООН) рекомендувала відзначати 11 липня як Всесвітній день народонаселення (рішення ПРООН 89/46). Ведучи відлік від 11 липня 1987 року, коли чисельність населення світу перетнула позначку 5 мільярдів, цей День має на меті загострити увагу міжнародного співтовариства на невідкладності й важливості демографічних проблем, зокрема в контексті планів і програм загального розвитку, та необхідності пошуку шляхів їх розв’язання.

Фонд народонаселення ООН (ФН ООН) – одне з провідних агентств системи ООН, яке надає допомогу країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою у сфері репродуктивного здоров’я та народонаселення. Від початку своєї діяльності в 1969 році фонд виділив допомогу країнам, що розвиваються, у розмірі 6 мільярдів доларів. ФН ООН співпрацює з урядовими та неурядовими організаціями у більш ніж 140 країнах світу. Завданням Фонду є також забезпечення успішного проведення країнами світу чергових десятирічних раундів перепису населення.

Станом на 1 січня 2014 року чисельність населення Землі перевищила 7 мільярдів осіб, і буде рости не менше, ніж на 78 мільйонів чоловік щороку. За оцінками ООН, у 2050 році чисельність населення Землі становитиме майже 9 мільярдів осіб.

Однак український внесок у наведену цифру, як передбачають і вітчизняні, і зарубіжні демографи, матиме мінусову позначку. За їхніми розрахунками, кількість населення нашої держави не зросте, а, навпаки, зменшиться на 30–40 відсотків.

Невтішні прогнози, на жаль, мають під собою серйозне підґрунтя. У нас один з найвищих у Європі показник смертності. І, що особливо небезпечно, смертність є стабільно високою серед молоді. Наркоманія, алкоголізм, незбалансоване харчування породжують безліч супутніх їм хвороб. Українське суспільство ніяк не вибереться із затяжних соціальних та демографічних криз. Мільйони наших співвітчизників змушені виїжджати на заробітки за кордон. Чимало з них виконують там найбруднішу, найважчу роботу. У таких умовах розвалюються сім’ї, зазнає найтяжчих випробувань моральний стан цих людей. Молоді родини не хочуть або просто бояться народжувати більше однієї дитини.

XXI століття може стати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Всі основні глобальні проблеми людства так чи інакше пов’язані зі зростанням населення планети небаченими раніше темпами. Це негативно позначається на земних ресурсах і навколишньому середовищі, часто зводячи нанівець зусилля, спрямовані на розвиток. Організація Об’єднаних Націй різними способами аналізує співвідношення між населенням і розвитком, роблячи останніми роками особливий акцент на правах жінок і важливості підвищення їхнього статусу, оскільки ця проблема має стати ключовою у досягненні прогресу в соціально-економічному розвитку.

Джерело: https://www.ecoleague.net/forumy-konferentsii-kruhli-stoly-seminary/ekolohichnyi-kalendar/lypen/item/361-vsesvitnii-den-narodonaselennia

Бібліотечна довідка

У 2024 році Україна втретє відзначатиме День Української Державності, встановлений Указом Президента України від 24 серпня 2021 року. Ця памʼятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ. 

День Державності відзначається того ж дня, коли українські християнські церкви вшановують памʼять Київського князя Володимира Великого та День Хрещення Русі – України.

Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття ним у 988 році християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу.

Спадком Русі є герб (тризуб), грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

У 2023 році День Державності відзначалося 28 липня. Але вже 2024 року відзначатиметься 15 липня з огляду на перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на Новоюліанський стиль календаря. За відповідний законопроєкт, внесений Президентом, Верховна Рада проголосувала 14 липня.

В основі концепції державних заходів до цієї дати – тяглість і спадкоємність державотворчих традицій України від Русі до сьогодення.

День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. У це свято ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна відбулася як держава.

Ядром державності є воля до самовизначення, історичний досвід народу, його менталітет і правові традиції. А держава – це спосіб забезпечення і запорука  цілісного існування нації.

Ознаками успішної державності є втілене право нації на незалежність, ефективний державний апарат і дієздатне військо, система юридичних норм, міжнародне визнання держави. 

Держава і державність нероздільні як дерево і коріння. Історія дає суспільству усвідомлення зв’язку поколінь та конструювання спільного шляху.  

Історія українського державотворення сягає своїми витоками Руської середньовічної держави, центром якої був Київ. Саме Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Тризуб є нашим давнім символом. Сьогодні наше суспільство об’єднує той же знак, що об’єднував і Русь. Ми є спадкоємцями Русі, Тризуба Володимира Великого. 

День Української Державності нероздільно пов’язаний із розвитком війська та військовими традиціями. Захисники нашої державності є нащадками воїнів-русичів, козаків, січових стрільців, воїнів УПА. Сучасні Збройні сили України, стримуючи агресора – російську федерацію, захищаючи суверенітет і незалежність України, доводять, що українці – народ-військо.

Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в XX столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року відновила її. 

Кілька разів у XX столітті Україна здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

Знання історії нашого державотворення в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни РФ проти України.

Реальна історія спростовує фейки російської пропаганди, буцімто українці та росіяни – єдиний народ чи Україна – штучна нежиттєздатна держава. Тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право на власні історію та ідентичність.

Джерело: https://pon.org.ua/novyny/10467-ukrainskoi-derzhavnosti.html

Бібліотечна довідка

16 липня Україна відзначатиме 34 роки проголошення Декларації про державний суверенітет України.

Суверенітет держави – політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері.

Правовою основою державного суверенітету є конституції країн, декларації, загальновизнані принципи міжнародного права, які фіксують суверенну рівність держав, їхню територіальну цілісність, невтручання у внутрішні та зовнішні справи, право націй на самовизначення.

Ключові зауваги

Наприкінці 1980-х років національно-визвольний рух українців швидко набирав сили. В українському парламенті склалися сприятливі умови, аби питання відновлення української державності постало однозначно і рішуче.

Декларація про державний суверенітет України була прийнята 16 липня 1990 року конституційною більшістю народних депутатів – 355 голосів “за” при чотирьох проти та одному, який утримався.

Декларацією Верховна Рада УРСР проголосила суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Документ став важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного й економічного розвитку.

Жодних дискримінаційних обмежень щодо культури, мов чи якихось інших гуманітарних потреб Декларацією висунуто не було, а народом України визначалися громадяни всіх національностей.

Визнавався обов’язок державних органів влади забезпечувати національно-культурне відродження Українського народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Базові положення Декларації стали основою законодавчих актів державного значення – Конституції та законів України. Було розпочато сучасний конституційний процес.

Прийняття Декларації про державний суверенітет України підтвердило неминучість розпаду комуністичної тоталітарної імперії.

Ухвалення цього документа стало ключовим кроком для відновлення історичної справедливості, відродження української державності як втілення ідеї соборності українського народу та його земель. Це стало  початком, своєрідною точкою відліку відновлення державної незалежності України загалом. Документ створив правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України.

Передумови прийняття

На початку 1980-х років верхівка комуністичної партії СРСР, шукаючи вихід із глибокого застою, розпочала “косметичний ремонт” системи, відомий як “перебудова”. Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим і радянська імперія стала розпадатися...

Навесні 1990-го проголосила незалежність Литва. Близькими до цього були Латвія й Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Прийняття російським парламентом цього акта призвело до того, що протистояння між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним (на той час головою Верховної Ради Російської Федерації) досягла апогею. Відтак Горбачов зосереджувався не на подіях в Україні, а на нейтралізації головного опонента.

Україна тим часом бурлила. Демократичні й патріотичні сили створили Народний Рух України за перебудову, який набирав ваги, множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність. Українська міжпартійна асамблея просто на вулицях почала реєстрацію громадян Української Народної Республіки (на кінець 1990-го зареєстрували близько 3 мільйонів). Національно-визвольний рух українців швидко набирав обертів.

У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори (коли до бюлетеня для голосування включено більше одного кандидата) до Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання, яка увійшла в історію як Верховна Рада України демократичного скликання. Вже в перший день її засідання 15 травня виникло протистояння між двома таборами: так званою групою 239 (комуністичною більшістю “За суверенну Радянську Україну”) й опозиційним “Демократичним блоком” – Народною Радою.

Наприкінці радянського періоду історії України питання відновлення державності стало руба: або зараз, або ніколи. У Верховній Раді Української РСР склалися сприятливі умови для прийняття Декларації. Опозиційній Народній раді вдалося перебрати на себе політичну ініціативу. Вже 9 липня 1990 року лідер республіканських комуністів Володимир Івашко склав повноваження голови Верховної Ради УРСР. Це деморалізувало комуністичну більшість і дало можливість національно-демократичній опозиції провести радикальну за змістом декларацію, яка, по суті, стверджувала суверенність України.

Як готувався документ

Із 28 червня до 11 липня 1990 року у Верховній Раді УРСР тривало представлення та обговорення проєктів Декларації. Всього їх було 12: офіційний від Президії, від депутатської групи “За радянську суверенну Україну” і дев’ять від опозиції, в тому числі авторські, наприклад, Сергія Головатого у співавторстві з Євгеном Тимченком (тоді старший науковий працівник Інституту держави і права), народорадівців Степана Хмари, Сергія Семенця, Тетяни Яхеєвої, Івана Валені, групи депутатів у складі Лариси Скорик, Івана Зайця, Володимира Івасюка, а також варіант лідера республіканців Левка Лук’яненка.

Народорадівці зосереджувалися головно на питаннях збереження територіальної цілісності України, забезпечення економічної самостійності, формування республіканських збройних сил, запровадження українського громадянства, ухвалення нової Конституції республіки, врегулювання проблеми з підписанням нового Союзного договору. Тим часом для компартійної верхівки Декларація мала стати основою для укладання нового Союзного договору, тож парламентська більшість прагнула зберегти існуючий статус-кво України як соціалістичної республіки у складі оновленої радянської федерації, не погоджувалася на формування незалежної від союзного центру економічної системи і власних збройних сил.

Підготовку офіційного проєкту Декларації виконували дві групи  – Тимчасова комісія, створена Президією Верховної Ради (керівник – Сергій Дорогунцов) і Комісія Верховної Ради з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин (керівник – Микола Шульга). Зрештою за основу Декларації взяли проєкти депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії Верховної Ради України.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР, “виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави”, схвалила Декларацію про державний суверенітет України. Із 384 депутатів, зареєстрованих у залі, “за” проголосували 355 осіб, проти – 4, утримався – 1, решта – не брали участь у голосуванні.

Оскільки абсолютну більшість депутатів Верховної Ради становили комуністи (239 осіб), Декларації не надали статус конституційного акта. Водночас до Конституції УРСР були внесені статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для наповнення Декларації реальним змістом.

Під тиском суспільних настроїв навіть КПУ на ХХVІІІ з’їзді прийняла резолюцію про державний суверенітет.

День проголошення Декларації був оголошений в Україні святковим і вихідним. Перша річниця її прийняття запам’яталася велелюдними урочистими мітингами і демонстраціями в багатьох регіонах.

Основні положення

У преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як “верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах”.

Важливим є те, що в Декларації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із “Українською РСР” вжито слово “Україна” як офіційна назва держави.

Одне з головних – положення про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять; громадяни всіх національностей становлять народ України.

Територія УРСР – в існуючих кордонах недоторкана.

Від імені народу України може виступати тільки Верховна Рада.

Національним багатством може володіти виключно Український народ.

В економічній сфері – створення власних банків, самостійне формування цінової, фінансової, митної та податкової системи та державного бюджету, контроль за використанням його коштів, а в разі потреби – запровадження власної грошової одиниці.

Проголошувалося також право на власні Збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Українська держава мала самостійно визначати порядок проходження військової служби громадянами республіки.

Було задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. УРСР у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Державні органи влади мали забезпечувати національно-культурне відродження Українського народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Україна зарезервувала за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово знаходяться за її межами. Крім того, всім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.

Правник Віктор Мусіяка зауважував: “Важко переоцінити Декларацію про державний суверенітет та її значення для України. Проте проголосити – це одне, а виконувати інше. Необхідно постійно наповнювати змістом саме поняття “Декларація про незалежність”, “державний суверенітет”. Це значить – демонструвати здатність жити своїм життям, своїм розумом, своїми силами і задіяти весь арсенал та всі можливості, які є у держави” (газета “День”, 17 липня 2013 року).

Майже всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.

За місяць Верховна Рада Білорусі прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

“Якими ж тоді були практичні наслідки цих декларацій? На той момент головна відмінність між суверенітетом і незалежністю була така: суверенітет установлював пріоритет законів республіки над союзними, а незалежність повністю виводила союзні закони за межі правового поля, і республіка керувалася тільки власними. Крім того, офіційний статус незалежної держави збільшував владні повноваження місцевої еліти” (Сергій Плохій. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу, 2019).

“Я, працюючи постпредом, міг пропагувати Україну як велику державу, підтримувати активні контакти з американськими бізнесовими та політичними колами, закликати їх до встановлення прямих контактів із Києвом. У 1990 році ...я часто зустрічався й дискутував щодо майбутнього України з тодішнім заступником Держсекретаря США Стробом Телботом. Юридичним знаряддям у такій діяльності до проголошення незалежності була Декларація про державний суверенітет. Достатньо було, що вона проголосила верховенство Конституції УРСР над Конституцією СРСР… Американці боялися, що буде втрачено контроль за його ядерною зброєю. Взагалі, з американцями важко було працювати” (Геннадій Удовенко, “Український тиждень, 26 серпня, 2010).

Учасники ухвалення Декларації про її значення

Одразу після ухвалення історичного рішення переповнений емоціями Левко Лук’яненко на площі перед Верховною Радою заявив: “Ця Декларація – це програма виходу України з-під влади Москви. Від нас із вами залежить, чи Декларація стане практичною програмою будівництва незалежної України, чи промосковським комуністам-ортодоксам вдасться перетворити її в черговий порожній папірець”.

Іван Драч зазначав: “До цього Документа ми повинні ставитися із належною поштивістю і пошаною, але і з розумінням того, що це лише початок тої величезної і грандіозної роботи, яка називається творенням Української держави” (“Літературна Україна”, 30 серпня 1990 року).

Леонід Кравчук теж відзначав особливу роль Декларації у боротьбі за незалежність України: “По-перше, це єдино можливий на той час і перший в історії України державно-правовий документ або державно-політичний, який проголосив суверенітет. До цього часу проголошували і суверенітет, і незалежність різні організації: Народний рух, Гельсінська спілка і багато-багато. Але на державному рівні (що дуже важливо!) вперше радянська соціалістична держава проголошує суверенітет. Це унікальне явище. По-друге, декларація як документ розбудила лідерів, розбудила частину українського суспільства і народу та вселила в нього віру, що таки суверенітет, і таки незалежність можливі в наш час”. (Радіо “Свобода”, 17 липня 2010 року).

Іван Заєць: “Переломним моментом стало ухвалення декларації 16 липня 1990 року. ...Ідея незалежності Української держави оселилася у владних коридорах, а до цих пір жила на майданах. ...Незалежність стала питанням часу. 3 серпня Верховна Рада ухвалила закон про економічну самостійність України, 30 липня – постанову про військову службу, яка започаткувала повернення наших хлопців із конфліктних гарячих точок. 24 жовтня 1990 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції про перевагу республіканських законів над союзними. Фактично луснула правова союзна система.

...Горбачов хотів ще зберегти Радянський Союз. Україна і тут показала ... небажання грати за московським сценарієм. Верховна Рада паралельно оголосила всеукраїнське опитування, результат якого фактично обнулив горбачовський референдум, бо орієнтував насамперед на створення власної держави, а не на збереження Союзу. ГКЧП – це була реакція на самостійницьку ходу України, ...Тому державність нам не впала з неба, ...потрібна була повна мобілізація патріотичних сил, усього українського суспільства, щоб здобути державу”.

Джерело: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-30-richchya-progoloshennya-deklaraciyi-pro-derzhavnyy-suverenitet-ukrayiny

Бібліотечна довідка

 «Діти – се наш дорогий скарб, се – наша надія, се – молода Україна». Ці слова належать письменниці, громадській діячці, яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації. Звати її Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач). Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, наукові праці. Письменниця часом підписувала свої твори й іншими псевдонімами. Основні з них - Анело; Бабуся Олена; Віщий Олег; Гнибіда; Княжна; Кучубеївна; Колодяжинська О. та інші.
  Народилася Ольга Петрівна Драгоманова 17 липня 1849 року в місті Гадяч на Полтавщині в сім’ї юриста. Батько, Петро Якимович Драгоманов («драгоман» з грецької означає «перекладач»), був нащадком грека-перекладача при канцелярії гетьмана Богдана Хмельницького. Любив літературу, сам писав вірші, оповідання і цю любов до слова прагнув прищепити своїм дітям. Мама Єлизавета Іванівна Цяцька - дочка полтавського дворянина мала гарний голос і частенько, любила співати. Серед чудової природи і співучих людей, які любили казку, легенду, зростала Оля. Ось як розповідала про місця, де проминуло її дитинство: «Була та гадяцька садиба на високій, крутій горі і спускалася до річки Псел. Під самим Гадячем впадає у Псел річка Грунь і разом з водами Псла оточує великий острів з кучерявими вербами, а поза островом розстеляється зелена долина, поки не замика її на обрію великий вічнозелений бір сосновий… Дивлячись з нашого вікна на все те поєднання гір, води і зелені, я завжди думала, що се чи не найкращий на всю Полтавщину краєвид, - а вона ж має так багато чудових куточків». У родині було шестеро дітей, найвідомішими з яких стали саме Олена Пчілка та Михайло Драгоманов. Початкову освіту отримала вдома. З 12 років Ольга Драгоманова навчалась у київському пансіоні шляхетних дівчат, який закінчила у 1866 році. Влітку 1868 року разом з чоловіком Петром Антоновичем Косачом виїхали до місця його служби, у місто Новоград-Волинський, де, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів. Вихованням дітей Олена Пчілка займалась сама. Навесні 1879 року О. Пчілка-Косач з дітьми приїхала в Луцьк до чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки. Завдяки матеріальній підтримці чоловіка, Олена Петрівна створює видавництво НГВ (невеликий гурток волинський), друкує «Співомовки» Степана Руданського, рятуючи їх від забуття. З 1880 року Косачі живуть у Колодяжному. Тут пожвавлюється літературна діяльність письменниці – вона перекладає українською твори М. Гоголя. Знаючи кілька іноземних мов, перекладала твори польських, німецьких, французьких авторів.

Тривале перебування О. Пчілки на Волині дало їй змогу зібрати чудовий етнографічний матеріал, що згодом ліг в основу великої праці «Український народний орнамент».

Перша збірка поезій Олени Пчілки під назвою «Думки-мережанки», виходить 1886 року. Оповідання «Пігмаліон», «Забавний вечір», «Чад», «Світло правди й любові», «За правдою», «Маскарад» та вірші публікуються в українському журналі «Зоря». В 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок».

Під час революції і громадянської війни Олена Пчілка жила в Гадячі. Тут вона організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси для дітей, редагувала місцеву газету.

У 1920 році під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо-жовтим стягом. За антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працювала в історико-філологічному відділі Української Академії Наук. Олена Пчілка активна громадська діячка, боролася за майбутнє відродження національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою.

Значним внеском в українську дитячу літературу стали вірші та пісеньки для дітей молодшого віку. Ось деякі з них : «Співаки» («Кицьки-нявки іменини…»), «Квартет», «Весняні квіти», «Зайчатко й хлоп’ятко», «До діточок», «Дітвора», «Вишеньки-черешеньки» та інші. Окремими виданнями вийшли книжечки «Зелений гай. Віршики й казки з малюнками для дітей», «Байки. Для сім’ї та школи», «Книжка-різдвянка для дітей. Оповідання та вірші». Для дитячого театру написані мініатюрні п’єски «Весняний ранок Тарасовий», «Сон-мрія, або Казка Зеленого Гаю», «Кобзареві діти», «Щасливий день Тараса Шевченка» та інші.

Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. науковець, фольклорист, етнограф, їй належать такі праці: «Українські колядки», «Український народний орнамент», «Українські народні легенди останнього часу», «Українська гумористика», «Очерки национальных типов в украинской народной словесности» публіцист, писала нариси та спогади про видатних діячів української культури: «М. П. Старицький», «Марко Кропивницький яко артист і автор», «Євген Гребінка і його час», «Микола Лисенко», «Спогади про Михайла Драгоманова», «Автобіографія». Видавець, активна громадська діячка – це все вона, Олена Пчілка. У 1928 році за заслуги в розвитку української літератури, науки та культури її обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР. Завідувала літературним відділом «Київського літературно-артистичного товариства», виступала з доповідями про українських, російських та польських письменників, Олені Пчілці належить чимало перекладів і переспівів.

В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Олена Петрівна Косач зазнала переслідувань.

Відійшла у вічність Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві. Поховано на Байковому кладовищі поруч з чоловіком, донькою і сином.

Нині Волинська обласна наукова бібліотека у місті Луцьку, та бібліотека для дітей у Києві носить ім’я цієї видатної письменниці. Її іменем названо вулиці у містах Дніпро і Київ. В 2011 році у Луцьку встановлено перший в Україні пам’ятник Олені Пчілці.

Джерело:https://biblioteka.volyn.ua/біобібліогафічна - довідка-поетичне/

Бібліотечна довідка

Перша сучасна шахівниця (світлі і темні квадрати) була зроблена в Європі в 1090-му році. Нове правило для пішака, де їй було дозволено ходити на два квадрата в її першому кроці замість одного, було вперше введено в Іспанії в 1280 році. До 1561 року такий прийом, як рокіровка робилася в два ходи. Складну шахову дошку винайшов священик. У якийсь момент історії їм було заборонено грати в шахи. Священик знайшов шлях, щоб обійти цю заборону і зробив складну шахову дошку. У складеному стані вона спокійно вміщувалася на книжковій полиці і виглядала як дві книги. Перша гра в шахи на орбіті Землі відбулася 9-го червня 1970-го року в екіпажі Союз-9. Гра завершилася внічию.

Найдовша теоретично можлива гра в шахи складається з 5,949 ходів. За даними Шахового Фонду Америки, є 169518829100,544,000,000,00 0000000 (приблизно 1.70x10 29) способів грати перші 10 ходів у шаховій грі. Число різних 40-х ходів гри в шахи набагато більше, ніж число електрона у Всесвіті. Число електрона становить близько 10^79, кількість комбінацій - 10^120. Перший комп’ютер, який грав в цю гру з міжнародним гросмейстером, називається DeepThought. Це сталося в листопаді 1988-го року в Лонг-Біч, штат Каліфорнія.

Вже багато років, починаючи з 1966 року, у всьому світі 20 липня відзначають Міжнародний день шахів. Це свято проводиться за рішенням ФІДЕ - Всесвітньої шахової федерації (заснована в 1924 р.).

Назва гри походить з персидського: шах мат - володар помер. Батьківщиною шахів є Індія. Там у V столітті з’явилася попередниця шахів - гра чатуранга. У Київський Русі шахи з’явилися приблизно в IX-X ст.

Шахи - це настільна гра на 64-клітинній дошці, на якій розташовуються 32 фігури (по 16 фігур білого і чорного кольору). Грають 2 партнера. Мета гри полягає в тому, щоб поставити мат королю супротивника.

Майже в кожному місті є шаховий клуб (іноді їх декілька), у якому збираються шанувальники цього виду спорту. У Міжнародний день шахів у цих клубах проводяться турніри, розважальні заходи.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=172&year=2024

Бібліотечна довідка

Гасло Святослава Хороброго «Іду на ви» стало бойовим гаслом еліти українського війська – Сил спеціальних операцій (ССО). Це окремий рід військ Збройних сил України, який виконує надскладні завдання. ССО складаються зі спеціальних підрозділів, укомплектованих військовими фахівцями високого класу, які мають спеціальну підготовку у сфері розвідки, прямих акцій та військової підтримки виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих завдань.

Історія створення Сил спеціальних операцій ЗСУ починається з 2007 року, з директиви міністра оборони України – сформувати спочатку Управління Сил спеціальних операцій як структурний підрозділ Генерального штабу. Але окупація Криму російськими військами та вторгнення на Донбас пришвидшило процес формування ССО і виокремлення їх у окремий рід військ.

16 червня 2016 року Верховна Рада дозволила створити Сили спеціальних операцій та Високомобільні десантні війська, що й було виписано в законі. За цей закон проголосували 256 народних депутатів.

А вже 26 липня 2016 року Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про День Сил спеціальних операцій Збройних сил України». Очільник Держави зазначив, що враховуючи важливу роль Сил спеціальних операцій у забезпеченні обороноздатності країни та героїзм особового складу, виявлений під час проведення Антитерористичної операції на Сході України, ним було прийнято рішення встановити в Україні 29 липня Днем Сил спеціальних операцій ЗСУ, і відзначати його щорічно.

Джерело: https://nmiu.org/novyny-museum/182-tsoho-dnia/1334-29-lypnia-den-syl-spetsialnykh-operatsii-zsu