Бібліотечна довідка

 Леся Верховинка (Ярослава Лагодинська-Кучковська) народилася 3 квітня 1903 року в містечку Делятині, яке називають північними воротами Гуцульщини. Поетеса, авторка прозових та драматичних творів. Батько майбутньої літераторки був відомим у краї політичним і громадським діячем. У травні 1919 р., трагічно сприйнявши поразку Української революції, доктор Лагодинський раптово помер від серцевого нападу, залишивши дружину і чотирьох доньок. Ярослава виростала під впливом українського культурного середовища, книг із батькової бібліотеки, народних пісень, казок та оповідок. Світогляд дівчини формувався завдяки спілкуванню з Іваном Семенюком (Марком Черемшиною), який працював у батьковій канцелярії, Василем Стефаником та іншими відомими людьми, котрі не раз бували у домі Лагодинських, і звичайно під впливом батька, який для дівчини був прикладом любові до України і служіння рідному краю.
    У 1913 році Ярослава вступила до приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові. Згодом відвідувала українські гімназійні курси у Відні, навчалася в цісарській українській гімназії у Станіславові. У 1921 році закінчила навчання, одержавши «Свідоцтво зрілості» з відзнакою – воно давало право вступати до університету. У 1923 році дівчина переїхала до Відня, вступила на відділення германістики Віденського університету, а згодом студіювала там же ще й медицину. В студентські роки активно працювала в «Жіночому Союзі» (громадсько-політичне, культурно-виховне товариство), виступала з доповідями. Тут, у Відні, Ярослава зустрілася з лікарем Теофілом Кучковським. Матеріальне становище Ярослави, яка почала працювати над докторською дисертацією, на той час було нелегким. Родина не мала змоги допомагати. Роботи не було.
    Замислилася, чи не повернутися додому. Якийсь час Ярослава і Теофіл мешкають у Делятині. У 1929 році вона захищає докторську. Влітку 1929 року молоді люди побралися, а наступного року подружжя придбало власну невелику оселю, де Теофіл відкрив свій медичний кабінет. Та щастя виявилося нетривалим. У жовтні 1935 року Теофіл помирає від невиліковної хвороби. Життя, здається, втратило сенс. Якби не донечка і не література… Щоб забрати доньку, що перебувала у батьків, Ярослава поїхала до Делятина. Застудившись, захворіла на запалення легень. 21 лютого 1936 року Ярослава Лагодинська-Кучковська померла. Літературна творчість Лесі Верховинки багатогранна. Вірші та оповідання Ярослава почала писати ще у 15 років. Перший її вірш мав назву «Любов до Вітчизни» й був присвячений Україні. З 1921 року Я. Лагодинська співпрацює з львівським видавництвом «Світ дитини», де вийшли друком книжки її п’єс для дітей «Іменини Влодка» та «Стріча в лісі». Не без творчого впливу Марка Черемшини письменниця поступово віддає перевагу прозовим творам. Друкувалася в журналах «Молода Україна» і «Нові шляхи», серійному виданні «Діточа бібліотека» та ін. Писала оповідання для дітей: «Портрет татуся», «Велика п’ятниця на Гуцульщині», «На цукорки», цикл оповідань із гуцульського життя «Старе лихо» (1923); «Вечерниці» (1929); «На полонині» (1926); «Невістка» (1929) та ін. В оповіданні «Дівчинка з лялькою» (1927) змалювала нужденне життя дітей міських підвалів. Написала ряд автобіографічних оповідань: «Казка минулих літ» (1923); «Пробудження» (1930) та ін., літературознавчі праці: «Жінка в творах Франка» (1925) та «З нового Відня» (1932).
  Леся Верховинка прожила коротке життя – лише 33 роки. Тривалий час про її творчість мало хто згадував.
  У 2013 році зусиллями меценатів вийшла друком збірка «До Делятина на крилах мрій», до якої увійшли вірші, оповідання, драматичні твори, есе, листування письменниці. Ще одна збірка побачила світ у Івано-Франківську. До неї увійшли п’єси для дітей.

Джерело: https://chl.kiev.ua/Default.aspx?id=9017 

Бібліотечна довідка

Перша українська конституція була прийнята на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер 5 квітня 1710 року.
Повна назва цього документа – «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою».

Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Оригінал першої сторінки Конституції зберігається в Національному архіві Швеції. Остання сторінка україномовного документу – у Російському державному архіві давніх актів (м. Москва) із оригінальним підписом Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького.

Прогресивне людство зберігає пам’ять про Пилипа Орлика, насамперед, як про автора першої в історії людства конституції демократичного суспільства.
Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише сімдесят років потому.

Джерело: https://pon.org.ua/novyny/1246-konstituciya-pilipa-orlika-persha-konstituciya-u.html 

Бібліотечна довідка

Кожного року 11 квітня за ініціативою ВООЗ проводиться Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона. Для населення - це хороша можливість підвищити обізнаність щодо хвороби та заходів з її профілактики.

Хвороба Паркінсона – поволі поступальне дегенеративне захворювання центральної нервової системи, яке головним чином проявляється руховими порушеннями у вигляді гіпокінезії, ригідності м’язів, тремору спокою і пасторальних розладів, а також вегетативними, когнітивними, афективними та іншими розладами.

Варто зазначити, що тремтіння – це основний, але не обов’язковий симптом хвороби Паркінсона.

Попри досягнутий останніми роками прогрес в розумінні механізмів хвороби Паркінсона, залишається невідомою справжня етіологія спорадичних форм цього захворювання. До основних причин розвитку хвороби належить вік, фактори середовища (вплив пестицидів, гербіцидів і т.д.), генетична схильність, побічна дія ліків.

Зараз у світі налічується понад 4 млн хворих, переважно це люди літнього віку. Вчені прогнозують, що до 2040 року їх кількість сягне понад 14 млн, оскільки людство стрімко старіє.

На сьогодні хвороба Паркінсона, на превеликий жаль, належить до когорти невиліковних хвороб. Вона не є смертельною, однак істотно знижує якість життя пацієнтів. Сучасна медицина у всьому світі має багато методів для покращення стану хворого. Якщо вчасно діагностувати хворобу, відповідно, призначити адекватне лікування, то пацієнти тривалий час можуть продовжувати активне життя.

Перші симптоми захворювання найчастіше з’являються у віці 55-60 років, однак, за даними ВООЗ, на вікову групу 20-50 років припадає приблизно 5% усіх зареєстрованих випадків. Такі випадки класифікують як хвороба Паркінсона молодого віку.

Неможливо передбачити, у кого є ймовірність виникнення хвороби. Так само не існує жодного способу захистити себе від недуги на 100%. Науковці усього світу активно шукають засоби, які б мали здатність покращувати роботу мозку та відновлювати втрачені нейрони. Нині єдиним ефективним доведеним методом є заняття фізичними вправами.

Ведення здорового способу життя є основним засобом профілактики хвороби Паркінсона:

·   повноцінне здорове харчування, не зловживання алкоголем;

·   рухливий спосіб життя, людям похилого віку для підтримки фізичної активності доцільно мати хобі, наприклад, садівництво;

·   психологічна готовність до стресових ситуацій;

·   своєчасний профілактичний та медичний огляд, своєчасне лікування будь-яких захворювань.

У разі виявлення будь-яких симптомів хвороби потрібно негайно звернутися до сімейного лікаря, який назначить подальше обстеження.

А з особами, які захворіли – будьте особливо терплячі, коли вони щось роблять самі та підтримуйте їх емоційно!

Джерело: https://www.bsmu.edu.ua/blog/11-kvitnya-vsesvitnij-den-borotby-z-hvoroboyu-parkinsona-2/ 

Бібліотечна довідка

Космічний простір часто називають майбутнім людства, а його освоєння — найперспективнішою сферою людської діяльності. Проте в історичному вимірі ще зовсім нещодавно перебування людини в космосі здавалося нездійсненним.

12 квітня 1961 року це стало реальністю — на орбіту Землі було виведено перший космічний корабель-супутник з людиною на борту. Цій визначній події передували довгі роки нелегкої праці багатьох спеціалістів авіакосмічної сфери.

12 квітня відзначали в тодішньому СРСР як День космонавтики з 1962 року, а в 1968-му свято отримало назву Всесвітнього дня авіації й космонавтики. Пізніше 12 квітня було проголошено ООН Міжнародним днем польоту людини в космос.

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ АВІАЦІЇ І КОСМОНАВТИКИ?

Людство завжди прагнуло розсунути межі можливого, зокрема, піднятися в небо. З давнини найвидатніші мислителі проектували літальні апарати, проте на практиці втілити цю мрію в реальність не вдавалося. Відчути політ людям вдалося лише у 1780-х роках завдяки повітряній кулі. Трохи пізніше з’явилися перші планери, а їхній розвиток заклав основи знань з аеродинаміки. 

Одним з перших вчених, натхненних польотами в космос, був Костянтин Ціолковський, який спроектував міжпланетну ракету в 1903 році.  І хоч до ракет було ще далеко, з моменту здійснення братами Райт їхнього знаменитого польоту розвиток авіації було вже не спинити. 

Спершу літаки використовували в основному у військових цілях під час Першої світової війни, згодом застосування їх значно розширилося — почалися вантажні та пасажирські перевезення. Вже в 1933 році було створено перший авіалайнер в сучасному розумінні — Boeing 247.

Авіація відіграла надзвичайно важливу роль в Другій світовій війні, з іншого боку й війна сприяла стрімкому розвитку цієї галузі. До прикладу, станом на 1939 рік США мали всього 300 літаків, а наприкінці війни авіабудівна промисловість країни виробляла 50 тисяч літаків на рік. Саме під час Другої світової в Німеччині, США, Великобританії та СРСР почалося виробництво реактивних літаків, а також застосування радарів.

КОСМІЧНІ ПЕРЕГОНИ: СРСР VS США

Після закінчення війни між СРСР та США розгорілися так звані «космічні перегони». Уряди обох країн прагнули забезпечити свою космічну авіацію гідним фінансуванням та найкращими спеціалістами. В 1957 році завдяки конструкторському бюро Сергія Корольова в СРСР було здійснено запуск першої в світі міжконтинентальної балістичної ракети, а також першого штучного супутника нашої планети.  

Перед тим, як відправити в космос людину, проводилися експерименти з тваринами на борту космічних апаратів. В США використовували мавп, а в СРСР для цієї мети обрали собак. Першою та найвідомішою була собака на ім’я Лайка, яка, на жаль, загинула в ході польоту. Проте цей політ став доказом принципово можливого перебування живих створінь на орбіті. 

12 квітня 1961 року з космодрому Байконур ракетний носій «Восток» вивів на орбіту однойменний космічний корабель, на борту якого був 27-річний лейтенант Юрій Гагарін. Під час польоту, на протязі 1 години 48 хвилин, пілот підтримував зв’язок з Землею, вів спостереження з оглядових ілюмінаторів  та  контролював роботу механізмів космічного корабля. Після одного обороту навколо планети спусковий апарат приземлився в Саратовській області, а космонавт планово катапультувався  та приземлився з парашутом неподалік.

Політ Гагаріна міг стати лише другим, оскільки в США запуск корабля з людиною на борту планувався на березень 1961 року. Проте польоту завадили погодні умови і його вимушено перенесли на травень. Американець Алан Шеппард полетів в космос через місяць після Гагаріна, але на фоні тріумфу СРСР ця подія вже не виглядала  такою значною. Тому уряд США прийняв рішення сконцентрувати увагу на освоєнні Місяця. 

Незабаром, в серпні 1961 року, в СРСР було здійснено другий космічний політ — Герман Титов тоді провів у космосі добу; а також запуск одразу двох космічних кораблів — з Павлом Поповичем та Андріаном Ніколаєвим. В 1963 році в космос вперше відправили жінку — Валентину Терешкову. Наступного року було запущено корабель одразу з трьома космонавтами  — Феоктистовим, Єгоровим та Комаровим. 18 березня 1965 року Леонід Леонов став першим землянином, який побував у відкритому космосі. Кілька хвилин він знаходився назовні космічного корабля, проводячи відеозйомку та спостереження.

“ВЕЛИЧЕЗНИЙ СТРИБОК ДЛЯ ЛЮДСТВА”

Наступним етапом в розвитку космічних польотів в СРСР стало створення орбітальної станції «Салют», а також багатоцільового космічного корабля під назвою «Союз», який міг виконувати зближення й стикування з іншими кораблями. В результаті в 1969 році став можливим довготривалий політ космонавтів Севастьянова й Ніколаєва, які перебували на орбіті 18 діб. 

1969-й також став роком появи людини на поверхні Місяця. 20 липня американський «Аполлон-11» спустився на земний супутник разом з двома астронавтами — Нілом Армстронгом та Базом Олдріном. Загалом США шість разів відправляли своїх астронавтів на Місяць. 

1975 рік ознаменувався першим міжнародним космічним польотом — радянський корабель «Союз-9» стикувався на орбіті з американським «Аполлоном». 

У 1980-х роках орбітальну станцію «Салют» змінила нова позаземна лабораторія — орбітальна станція «Мир». Ця станція функціонувала до середини 2000 року, на ній було проведено чимало довготривалих і коротких експедицій, а також розміщено наукове обладнання більш ніж 27 країн. Наступницею «Миру» стала Міжнародна космічна станція, збудована за участі 16 країн.

Джерело: https://daytoday.ua/podiya/vsesvitniy-den-aviatsii-i-kosmonavtyky-mizhnarodnyy-dn-polotu-liudyny-v-kosmos/

Бібліотечна довідка

    Міжнародний день пам'яток і визначних місць започаткований в липні 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (International Council on Monuments and Sites; ІCOMOS), створеної при ЮНЕСКО. Відзначається з 18 квітня 1984 р.

     Діяльність цієї організації присвячена збереженню і охороні культурно-історичних місць в усьому світі. ІCOMOS була заснована в 1965 р. після прийняття Венеціанської хартії 1964 р. Рада оцінює об’єкти, які пропонуються країнами до Списку всесвітньої спадщини ООН.

Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь.

      В Україні цей день називається «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 р. № 1062/99, його також відзначають щорічно 18 квітня.

У липні 2000 р. набув чинності Закон «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні стосунки у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в громадському житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно з Законом об’єкти культурної спадщини, що перебувають на території України, охороняються державою.

 15 січня 2016 р. Україна приєдналась до Статуту Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей» (ICCROM).

  Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць є дорадчим органом ЮНЕСКО та разом із Міністерством культури України та Національною комісією ЮНЕСКО вирішує, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Всесвітньої Спадщини.

На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебуває 7 об`єктів, а саме:

•  Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра (з 1990 р.);

•   Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 р.);

•   Геодезична дуга Струве (з 2005 р.);

•  Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (з 2007 р., 2011 р.);

•   Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (з 2011 р.);

•   Дерев'яні церкви карпатського регіону Польщі і України (з 2013 р.);

•   Стародавнє місто Херсонес Таврійський (з 2013 р.).

     Крім того, станом на сьогодні у переліку об’єктів-кандидатів (Tentative List) на включення до Списку всесвітньої спадщини знаходяться 16 українських об’єктів (у дужках зазначено рік внесення до попереднього списку):

а) об’єкти культурної спадщини:

• «Торгівельні осередки та укріплення на шляхах генуезької комерції. Від Середземного до Чорного моря» (з 2010 р.);

• «Київ: Cобор Святої Софії з монастирськими спорудами, Кирилівська та Андріївська церкви, Києво-Печерська лавра» (розширення об’єкта «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра») (з 2009 р.);

•  Історичний центр міста-порта Одеса (з 2009 р.);

•  Астрономічні обсерваторії України (з 2008 р.);

• Миколаївська астрономічна обсерваторія (з 2007 р.);

• комплекс об’єктів VI–XVI ст. Судакської фортеці (з 2007 р.);

• археологічний комплекс «Кам’яна могила» (з 2006 р.);

• Бахчисарайський ханський палац (з 2003 р.);

• історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисараї (з 2012 р.);

•  історичний центр м. Чернігів (з 1989 р.);

•  культурний ландшафт та каньйон м. Кам’янець-Подільський (з 1989 р.);

• культурний ландшафт «печерних міст» Кримської готії (з 2012 р.).

б) об’єкт природної спадщини:

•  біосферний заповідник «Асканія-Нова» (з 1985 р.);

в) змішані об’єкти культурної, природної, індустріальної спадщини:

• дендрологічний парк «Софіївка» (з 2000 р.);

• Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (з 1989 р.);

• Держпром (з 2017 р.).

Джерело: https://nubip.edu.ua/node/59793 

Бібліотечна довідка

«Люди, які читають книжки, завжди керуватимуть тими,

хто дивиться телевізор».

23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання. Чому саме 23 квітня і чому так важливо на світовому рівні запроваджувати такий день, спробуємо розібратися далі. 

«Винуватців» у цього «свята книголюбів» кілька. Так, саме 23 квітня народилися такі видатні особистості світової літератури, як французький письменник Моріс Дрюон (1918), ісландський лауреат Нобелівської премії з літератури Галдор Лакснесс (1902) і трикратний претендент на цю премію Володимир Набоков (1899), а також український письменник Григорій Тютюнник (1920); у цей же день 1616 року померли Вільям Шекспір (щоправда, за юліанським календарем) і перуанський історик Інка Ґарсіласо де ла Веґа (вже за григоріанським календарем), а також 1850 року – англійський поет-романтик Вільям Вордсворт. 

Але, заглядаючи в офіційний документ ЮНЕСКО, яка й запровадила це свято Резолюцією № 3.18 на XXVIII сесії 15 листопада 1995 року, знаходимо таке формулювання: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня "Всесвітнім днем книги та авторського права", оскільки саме в цей день 1616 року померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла Веґа».  

Найцікавіше те, що до померлих 23 квітня 1616 року чомусь помилково зараховують Міґеля де Сервантеса. Насправді ж, Сервантес помер 22 квітня, але датою смерті, за іспанськими звичаями тих часів, було записано дату поховання. Тим паче, «літературний батько» Дон Кіхота помер 22 квітня за григоріанським календарем, а за юліанським (який тоді зберігався в Англії часів Шекспіра) – 2 квітня. А втім, з якої б нагоди не було запроваджено День книги, добре, що це все ж трапилося.

Всесвітній день книги та авторського права відзначають щорічно, починаючи з 1996 року. Зважаючи на те, що «в історичному розумінні книга є найбільш потужним фактором поширення знання і найбільш надійним засобом його збереження», День книги покликаний наголосити на фундаментальній важливості книжки та її незамінності в інформаційному суспільстві. Одна з головних його цілей – промоція читання і книговидання, привернення уваги до культури писемного слова, а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності. 

Вважається, що День книги відзначався ще в першій половині XX століття. Ідея його створення належить письменникові й редакторові з Валенсії Вісенту Клавелю Андресу. У 1926 році іспанський король Альфонс XIII розглянув його пропозицію і підписав королівський указ, згідно з яким 7 жовтня (вважалося, що в цей день народився Сервантес) запроваджується День іспанської книги. У 1930 році День книги в Іспанії перенесли на 23 квітня, коли, ймовірно, помер письменник.  

Цікаво, що ще з XV століття 23 квітня відзначають День Святого Георгія, заступника Каталонії. У Барселоні та Каталонії в цей день, також відомий як День троянд і подібний багато в чому до Дня Святого Валентина, чоловіки традиційно дарують жінкам троянди, а жінки чоловікам – книжки. Щоправда, зараз звичаї змінилися, і книжку, на щастя, можуть отримати всі. Чому книжка? Бо саме у цей час 1929 року в Барселоні проходив масштабний книжковий ярмарок. Це значною мірою вплинуло на запровадження Всесвітнього дня книги та авторського права саме 23 квітня. 

З нагоди смерті Міґеля де Сервантеса по світу, а найбільше, звісно, в Іспанії, влаштовують різноманітні літературно-книжкові заходи. Одна з таких подій – дводенний марафон читання (readathon) найвідомішого твору іспанського письменника – роману «Премудрий Гідальго Дон Кіхот з Ламанчі».  

Крім того, саме 23 квітня, у день смерті письменника, з 1976 року відбувається нагородження переможців Премії Міґеля де Сервантеса. Кандидатами на премію є письменники з іспаномовних країн. Премією відзначають за загальні творчі досягнення, а не за конкретну книжку. Переможець отримує грошову винагороду в розмірі € 125 000. На сьогодні це одна з найпрестижніших та найдорожчих премій серед іспаномовної літератури. Серед відомих українському читачеві переможців – Хорхе Луїс Борхес, Маріо Варґас Льйоса. 

Одна з традицій Всесвітнього дня книги та авторського права – обрання міста, що на рік стане Світовою столицею книги. Ця традиція, яка, окрім того, є дієвим способом популяризації книг і читання загалом, запроваджена 2001 року. Тоді столицею було обрано Мадрид. Щороку ЮНЕСКО спільно з міжнародними організаціями, що представляють три напрями книжкової галузі, – Міжнародним союзом видавців, Міжнародною федерацією книготорговців і Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій – обирають Світову столицю книги. Зі свого боку міста зобов’язуються всіляко сприяти розвитку книговидання і промоції читання. З 2001 року світовими книжковими столицями вже побували Александрія, Нью-Делі, Антверпен, Монреаль, Боґота, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Єреван, Бангкок, Вроцлав та ін. Цьогоріч нею стало місто Конакрі (Ґвінея). 

Особливістю впровадження такого дня на світовому рівні є усвідомлення книжки як потужної зброї у налагодженні миру й нівелюванні соціальних проблем: книжка, що втілює творчі поривання людини і її прагнення поділитися власними ідеями і здобутками зі світом, має сприяти діалогу, взаєморозумінню і толерантності. Крім того, ЮНЕСКО в межах Всесвітнього дня книги та авторського права виступає за надання рівного доступу до знань та підвищення грамотності населення. Ще одним важливим аспектом є усвідомлення цінності книжки і її незамінності у поширенні знань і формуванні культури, незалежно від форми представлення інформації. 

Відсвяткуйте цей день, придбавши книжку і підтримавши українського видавця або замінивши, наприклад, перегляд телевізора на читання.

Джерело: https://starylev.com.ua/blogs/vsesvitniy-den-knygy-ta-avtorskogo-prava-koly-i-navishcho

Бібліотечна довідка

Всесвітній день боротьби проти малярії відзначається щорічно 25 квітня починаючи з 2008 року. У травні 2007 року на 60-й сесії ВООЗ він був встановлений спільно з Всесвітньою асамблеєю з охорони здоров’я і Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я.

Цей пам’ятний день був встановлений на додаток до дня, який відмічається з 25 квітня 2001 року і має назву «День боротьби проти малярії в Африці».

Мета проведення Міжнародного дня боротьби проти малярії - роз’яснення того, що малярія виліковна, пояснення громадськості необхідності профілактичних заходів, залучення уваги як експертів, так і науково-дослідних і навчальних інститутів, компаній та фондів до пошуку варіантів розв’язання цієї проблеми.

За даними ВООЗ, малярія продовжує загрожувати 40% населення світу. Щорічно малярією захворює більш 500 мільйонів чоловік, а більш одного мільйона чоловік помирає від цієї хвороби. Найважчий тягар малярії лежить на країнах Африки на південь від Сахари, але хвороба також вражає людей в Азії, Латинській Америці, Близькому Сході і навіть в деяких частинах Європи.

Малярія - гостре інфекційне захворювання, що супроводжується періодичними нападами гарячки, прояв яких відповідає циклу розвитку збудника малярії. Захворювання знайоме людству здавна і розповсюджене по всій земній кулі, особливо у країнах із жарким кліматом.

Збудником малярії є малярійний плазмодій із класу найпростіших, їх описано чотири види: тропічний, триденний (2 види), чотириденний. Збудник проходить складний цикл розвитку в організмі людини і комара. Джерелом хвороби є хвора людина, або носій, а переносить збудника самка комара. Малярія характеризується сезонністю, пов’язаною з активністю комарів.

Шлях передачі інфекції трансмісивний - при укусі комара, в організмі якого є плазмодій, або при переливанні зараженої крові.

Інкубаційний період. При тропічній малярії – 8-10 діб, при триденній –  10-14 діб, при чотириденній – 20-25 діб.

Клінічні ознаки. В клінічній картині захворювання, викликаного різними видами збудників малярії, є багато спільного, але наявні й відмінності. Для малярії взагалі характерні приступи гарячки, що виникають вранці: раптовий озноб, який трусить упродовж 1,5 години.

При триденній малярії приступи повторюються через добу, при чотириденній – через 2 доби. Температура тіла під час ознобу швидко піднімається і через 1-1,5 години досягає 41-41,5 °С. Хворі скаржаться на головний біль, нудоту, спрагу, біль у крижах, печінці й селезінці. Під час приступу збільшується печінка та селезінка. Потім температура швидко падає до 35,5-36 °С, хворий починає пітніти і засинає. Між приступами самопочуття хворого цілком задовільне. Ускладненнями хвороби є розвиток анемії, малярійної та/або гемоглобінурійної коми, що виникає внаслідок прийому хініну.

Діагноз малярії ставиться на основі клінічної картини, епідеміологічних та бактеріологічних досліджень, які не тільки можуть встановити діагноз, але й з’ясувати форму захворювання. Сприйнятливість людей до малярії загальна, особливо часто хворіють діти.

Невідкладна допомога. Потрібно негайно починати системне і комплексне лікування, яке проводиться специфічними протималярійними препаратами з метою припинення нападів малярії, відновлення порушених функцій організму хворого, запобігання рецидивів, а також ліквідації носіїв.

При ранній діагностиці та своєчасному, правильному лікуванні хвороба виліковується.

Профілактика і протиепідемічні заходи. Запобігання укусам комарів. При виїзді за кордон у країни, де велика небезпека зараження малярією, проводять індивідуальну профілактику протималярійними препаратами. Протиепідемічні заходи направлені на знищення місць, де розмножуються комахи (осушування боліт), використання репелентів.

Джерела: https://trostyanecka.crl.org.ua/news/10-45-26-31-05-2018/

                   https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=411

Бібліотечна довідка

                                                                                              Атомний Вій опустив бетонні повіки.

                                                                                              Коло окреслив навколо себе страшне.

                                                                                                 Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!

                                                                                 Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Ліна Костенко

  26 квітня – Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську трагедію та Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф.

  Чорнобильська катастрофа – екологічно-соціальна аварія, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 р., розташованої на території України. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

  8 грудня 2016 р. Генеральна асамблея ООН (резолюція A/RES/71/125) проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу та Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф. 

  Чорнобильська атомна електростанція є символом наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства. Трагедія, спричинена вибухом на її четвертому енергоблоці, не має аналогів за обсягами забруднення природного середовища, негативного впливу на здоров’я та психіку людей, їхній побут і соціально-економічні умови життя.

  Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986 р. четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним «саркофагом», збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991 р. та в 1996 р. призвели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000 р. був зупинений останній, 3 реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.

 Наслідки Чорнобиля стали драматичним уроком для цивілізації, суворим попередженням щодо масштабу відповідальності за життя, здоров’я людей і екологічну безпеку планети, яку взяла на себе сучасна наука.

  У 2019 р. завершилося будівництво нового саркофагу, основна функція якого полягає в обмеженні розповсюдження радіоактивних речовин, які перебувають в об’єкті «Укриття». Ця умова повинна виконуватися як за нормальної експлуатації, так і в разі аварії (руйнація існуючого об’єкту «Укриття»). За проєктом передбачено, що нова споруда буде експлуатуватися впродовж 100 р.

  Для всіх нас 26 квітня є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії. Загалом у ліквідації аварії взяли участь понад 600 тис. людей. Точна кількість жертв та постраждалих невідома і досі. Тому Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків.

  24 лютого 2022 р. російські окупанти захопили Чорнобильську АЕС. Окупанти облаштували на території атомної електростанції командний пункт для угрупувань військ Східного ВО та КП і «перевалочну базу», через яку проходило десятки тонн снарядів. Чорнобиль також був «транзитною зоною» для відходу окупантів.

  На ЧАЕС окупанти знищили і розграбували унікальну радіологічну лабораторію світового значення. Ця лабораторія була унікальним комплексом з потужними аналітичними можливостями й могла надавати послуги на будь-якому етапі поводження з радіоактивними відходами. Лабораторія виконувала стратегічні функції під час роботи з пробами радіоактивних відходів, допомагала їх аналізувати й забезпечувати ядерну та радіаційну безпеку.

  Мілітаризація в рази підвищувала рівень радіоактивної небезпеки. Було перервано на декілька днів електропостачання об’єкту «Укриття», спровоковані пожежі у лісових масивах. Необхідно зважити на неймовірний героїзм персоналу ЧАЕС, адже лише 20 березня 2022 р. відбулася часткова ротація персоналу і евакуація осіб, які знаходились на станції. Також, у Чорнобилі російські військові викрали з лабораторії АЕС небезпечний радіоактивний пил і речовини. Як відомо, 31 березня 2022 р. близько 20:00 російські окупанти покинули територію промислового майданчику ЧАЕС. Станом на початок 2023 р. територія заповідника зберігає мінну небезпеку.

  Сьогодні ми висловлюємо щирі слова подяки та засвідчуємо свою шану за героїзм та самовідданість всім ліквідаторам страшної аварії. Адже ціною власного життя та здоров'я, без вагань та роздумів, ви ліквідовували наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Усвідомлюючи всю складність ситуації, ви, нехтуючи власною безпекою, ступили назустріч неприборканому смертоносному лиху, щоб зберегти життя мільйонів людей не лише у нашій державі, а й на всій планеті.

Джерело: https://nubip.edu.ua/node/126713  

Бібліотечна довідка

Щорічно 28 квітня у понад 100 країнах світу, з метою привернення уваги суспільства і, головне, влади - до пробле­ми безпеки людини на робо­чому місці, відзнача­ють Всесвітній День охорони праці. 

Всесвітній день охорони праці відзначається 28 квітня. Це свято започаткувала Міжнародна організація праці (МОП), яка вирішила розширити масштаби своєї діяльності з просування ідеї охорони праці в сучасному суспільстві. Одним з головних аспектів цієї роботи є розробка заходів щодо зниження рівня смертності на виробництві.

Святкування дня охорони праці вперше відбувалося в 2003 році, але ще в 1989 році американські і канадські робочі відзначали День пам'яті на честь загиблих на робочому місці. Після цього подібні заходи організовувалися по всьому світу.

З часом цей день об'єднав усіх, хто прагне зробити роботу людини більш безпечною для її здоров'я та життя. В офіційних заходах, присвячених цьому святу, зазвичай беруть участь керівники великих компаній, промислових гігантів, громадських організацій і т.д.

За оцінками МОП:

Кожний день у світі в середньому близько 5000 чоловік вмирають в результаті нещасних випадків і захворюваності на виробництві, сумарно досягаючи за рік від 2 до 2,3 мільйона випадків виробничо обумовленої смертності. З цього числа близько 350000 випадків складають нещасні випадки зі смертельним результатом і  близько 1,7-2 мільйонів смертей, викликаних пов'язаними з роботою захворюваннями.

Крім того, щорічно працівники страждають приблизно від 270 мільйонів нещасних випадків на виробництві, які ведуть до відсутності на робочому місці протягом більше 3 днів, і від близько 160 мільйонів випадків хвороб без смертельного результату.

З історії започаткування свята

Ідея проведення Всесвітнього Дня охорони праці бере початок від Дня вшанування пам’яті працівників, які загинули на роботі. Він вперше був організований американськими та канадськими робітниками в 1989 році.

У 1996 році Міжнародна організація праці (МОП) приєдналась до ініціативи Міжнародної конференції вільних профспілок про визнання 28 квітня всесвітнім Днем охорони праці, який вперше офіційно був відзначений в 2003 році.

Метою Дня охорони праці було привернути увагу світової громадськостi до масштабів проблеми, виявити на скільки створення та просування культури охорони праці може сприяти зниженню смертності на робочих місцях. З огляду на тяжкість наслідків від нещасних випадків і захворювань, пов’язаних з працею на виробництві та, зважаючи на необхідність створення належних умов праці для людини за принципом пріоритетності її життя та здоров’я, Міжнародна організація праці (МОП) щороку відзначає Всесвітній день охорони праці.

МОП першою заявила, що економічні, соціальні та культурні права так само важливі для людини, як і громадські та політичні. Дотримання Конвенцій і Рекомендацій МОП забезпечує право кожного працівника, на кожному робочому місці на здорові та безпечні умови праці.

Згідно з Указом Президента України від 18 серпня 2006 р. № 685/200 встановлено національний День охорони праці. Він проводиться 28 квітня на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та галузей економічної діяльності України. 

Джерело: https://www.pedcollege.kiev.ua/index.php/650-28-kvitnia-vsesvitnii-den-okhorony-pratsi