Бібліотечна довідка

    Святкові заходи на День літньої людини в різних країнах дуже різняться. Це фестивалі та різноманітні концерти, театральні вистави та благодійні виставки, різноманітні вечори відпочинку, чаювання, танці, екскурсії, конгреси і конференції на захист прав літніх людей. У розвинених країнах багато, а особливо діти, повсюдно, хто як може, виявляють свою повагу людям старшого покоління. Представниками бізнесу для них влаштовуються знижки в магазинах і на різні послуги. Проводяться дії з підтримки тих, хто вже невзмозі сам про себе потурбуватися. Їм намагаються подарувати те, від чого на душі стає приємно, те, що надає сенс і чарівність. Всі намагаються приділяти увагу нашим улюбленим бабусям і дідусям.

    Людина, яка дожила до похилого віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося. Далеко не всім дано таке величезне досягнення і благовоління відчути мудрість своїх років. Скидати з рахунків людину, яка досягла певного солідного віку абсолютно нелюдяно. Літній вік людини - зовсім не означає, що він вже на багато що не здатний, як раз навпаки, то що може літня людина, рідко здатний зробити більш молодий і мова зовсім не про сили і енергію, яка властива молодому поколінню, але про досвід і терпіння , наполегливість та здатность досягати поставлених завдань, ментальної гнучкості й толерантності, яка присутня в достатку у більшості літніх людей.

    Нагадаємо, що офіційно в Італії Національний день бабусь і дідусів відзначається 2 жовтня, в Мексиці Національний день бабусь і дідусів святкують 28 серпня, в Естонії - це дата в другу неділю вересня, День людей похилого віку в Палау відзначають 5 травня, на Кірібаті - 15 липня, в Південному Судані в другу неділю листопада, в Польщі - 22 січня. У США є навіть День літніх людей з діагнозом ВІЛ/СНІД, який проходить 18 вересня.

    Міжнародний день людей похилого віку, що відзначається щорічно в усьому світі 1-го жовтня, виник з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН 14-го грудня 1990-го року, резолюція № A/RES/45/106. До цього День людей солідного і поважного віку стали відзначати спочатку в Європі, потім свято було підхоплено Сполученими Штатами і до кінця 80-х років воно поширилося по всьому світу. Однак його остаточне офіційне затвердження на міжнародному рівні було викликано не тільки його популярністю. Одним дуже сумним фактором стало ще одна глобальна подія - зниження внесків в спеціальний Цільовий фонд з проблем старіння ООН, на тлі стрімкого старіння населення по всьому світу. Це зовсім не парадоксальне явище, але яскраво сигналізує про падіння моральних і культурних цінностей у нашому суспільстві.

    У наймудрішою книзі на землі, в Біблії, Святому Писанні, відкрито говориться про те, що від нашого ставлення до наших батьків і матерів безпосередньо залежить наша власна тривалість життя на цій землі. Зневагою до проблем літніх людей ми сіємо свої власні майбутні проблеми. Генеральна Асамблея ООН закликає уряди і влади, громадські організації та бізнесструктури, а також всіх людей на землі звернути і зосередити свою увагу на сприянні у вирішенні проблем літнього покоління. Наше цивілізоване суспільство - це суспільство для всіх віків. Нашими спільними зусиллями цілком можливо забезпечити, не тільки щоб ми жили довше, але й щоб наше життя було більш якісним та повноцінним, різноманітним і приносило глибоке задоволення. З Міжнародним днем людей похилого віку!

 Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=232

Бібліотечна довідка 

Встановлено Указом Президента в 2014 році. Традиції святкування і святкові заходи Дня захисника України широко підтримуються по всій країні.

Назва цього свята говорить сама за себе. Захист своєї Вітчизни від зазіхань з боку тих, хто час від часу намагається загрожувати державним засадам будь-якої країни - свята справа. Вона вимагає від людей сміливості, честі та відваги, дуже часто величезної самопожертви і колосальної самовіддачі.

Характер загального народного свята цей День набув саме у 2014 році, коли виникло питання існування держави як такої, а саме після підступного нападу московії на рідну неньку Україну.

Саме зараз це один з найулюбленіших і шанованих у народі свят. Народна самосвідомість завжди прагнула до підтримки добрих ініціатив, та вшанування захисників і захисниць Батьківщини для народу стало однією з гарних славних традицій.

З історичної точки зору в Україні День захисників Вітчизни був закріплений на підставі Указу Президента незалежної України № 202/99 від 23-го лютого 1999-го року в переліку пам’ятних дат і професійних свят.

Однак останні події початку 2014-го року і неоголошена війна росії проти України змусили переглянути багато поглядів українського суспільства. Відповідно до Указу Президента України № 806/2014 від 14-го жовтня 2014-го року в Україні, з метою вшанування мужності і героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій та перемог українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві і на підтримку ініціативи громадськості, встановлено це нове свято - «День захисника України», яке тепер відзначається щорічно 14-го жовтня, в день одного з великих православних свят запорізьких козаків - «Козацька Покрова» («Покров Пресвятої Богородиці»). Цим же Указом визнається таким, що втратив чинність попередній Указ Президента України від 23-го лютого 1999-го №202.

З 5-го березня 2015-го року День захисника України став неробочим днем. За відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України №2187 в цілому проголосували 244 народних депутата Верховної Ради України.

У 2021 році нардепи підтримали проєкт закону №2325 про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю, яким перейменовується свято День захисника України на День захисників і захисниць.

Згідно з Указом Президента України №455/2023 від 28 липня 2023 року, День захисників і захисниць тепер відзначається 1 жовтня.

У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу всіх захисників і захисниць нашої Вітчизни! Бажаємо їм благополуччя і сил, здоров’я, перемог і щастя! Нарешті мирного неба і смачного хліба! Зі святом Вас дорогі наші захисники і захисниці!

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=30

Бібліотечна довідка 

Козацтво відігравало безперервну та важливу роль у становленні української державності та формуванні незалежності. Козаками ставали вільні люди, які прагнули захищати свою Батьківщину від ворогів та зберігати українську історію.

Козаки завжди відчували глибоку повагу до Богородиці, вважаючи її своєю небесною покровителькою. На Покрову Пресвятої Богородиці вони скликали Велику Раду, на якій обирали гетьмана і планували майбутні військові дії. Саме тому День Українського козацтва відзначається в один день з цим великим християнським святом. День Українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. З 2023 року його також перенесли на 1 жовтня.

У цей день українці згадують історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення.

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності відбулася в період революційних змагань 1917—1920 років. А третя — у наш час.

Протягом 1990-2014 років українські козаки зробили значний внесок у втілення національної ідеї в українському суспільстві.

Сьогодні, в умовах війни, ми можемо побачити, як козацтво продовжує надихати українських чоловіків та жінок сміливо та героїчно захищати Україну від російських загарбників. Далі у нашому матеріалі ви знайдете картинки, якими можна привітати із Днем українського козацтва.

Джерело: https://hochu.ua/ukr/cat-prazdniki/all/article-123128-den-ukrainskogo-kazachestva-2023-istoriya-datyi-i-otkryitki-kotoryimi-mozhno-pozdravit-s-prazdnikom/

Бібліотечна довідка 

Мотиви насильства настільки різноманітні й цинічні, що інший раз дивують навіть експертів. Так, багатьох з нас воно вже здавалося б і не дивує. Кругом рясніють всілякі повідомлення. На вулицях ми самі іноді стаємо свідками подібних явищ. Іноді беремо участь у них з різних сторін ... Може вистачить?

Це питання було піднято на одній із сесій Генеральної Асамблеї ООН. Результатом деяких дебатів з’явилася резолюція № A/RES/61/271. 27-го червня 2007-го року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй встановила один своєрідний всесвітній святковий день - Міжнародний день ненасильства (Міжнародний день боротьби проти насилля), який було вирішено відзначати в дату дня народження людини, яка була колись убита руками «класичних» насильників. За життя він був один із тих, хто пропонував альтернативу цьому самому насильству. Ім’я цієї людини відомо багатьом - Мохандас Карамчанд Ганді або в простолюдді - Махатма Ганді, який народився 2-го жовтня 1869-го в індійському місті Порбандар, що знаходитися в західному штаті Індії - Гуджарат.

Все його життя, починаючи з 24-ти років і до його насильницької смерті у віці 78-ми років було присвячене боротьбі з насильством в будь-яких його формах. Йому багато вдалося, але й багато чого залишилося не під силу. Рецепт, який він використовував у цій боротьбі не новий, але єдино по-справжньому ефективний і дієвий - ненасильство.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=467

Бібліотечна довідка

Цікаві факти

Народився на Лемківщині в родині священика Василя. Ця найбільш віддалена на захід українська етнічна територія нині належить Польщі. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. У Сяноцькій гімназії був одним з найкращих учнів.

Поет грав на скрипці, малював. Після університету зайнявся виключно літературною працею, з неї й жив.

За шкільні роки перечитав польською всіх Нобелівських лауреатів та українську класику.

Вірші Богдан-Ігор Антонич писав зазвичай уранці, щойно зі сну. За своє коротке життя він видав лише одну збірку, коли йому було 22 роки. Дві наступні збірки були видані вже через деякий час після його смерті.

Богдан мав проблеми із зором, тому через короткозорість носив окуляри. Таку ж проблему мала його матір.

Письменнику дуже подобалось ім′я Ігор. Перші свої твори він  підписував псевдонімом Ігор Ігоренко. Згодом твори він уже підписував власним прізвищем, але додав ще й улюблене ім’я.

Влітку 1934 в цукерні “Оаза” Антонич познайомився з майбутньою нареченою.  Ольга ще вчилася в гімназії у Тернополі. Поет був уже відомим у Львові. Вони планували весілля, але Антонич не дожив кілька місяців до цього.

Помер Антонич на 28 році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.

Через офіційну заборону став відомий лише з середини 1960-х.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/bogdan-igor-antonich-tsikavi-fakti

Бібліотечна довідка

Всесвітній день пошти або Міжнародний день поштової служби - один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй. Проводиться за рішенням XIV конгресу Всесвітнього союзу поштовиків у день створення союзу в 1874 році (UPU/Tokyo Congress1969/Res. C. 11).

9 жовтня 1874 у Швейцарії представниками 22 країн, був підписаний Бернський договір, що засновує підставу Генерального поштового союзу. У 1878 році союз змінив свою назву і став називатися Всесвітнім поштовим союзом. На сьогоднішній день ВПС налічує у своєму складі 189 країн. В усьому світі 9 жовтня відзначається як Всесвітній день пошти.

За даними ВПС, «міжнародна пошта розмовляє 6800 мовами своїх клієнтів і є найдовшою у світі мережею фізичної доставки пошти. Вона призначена для забезпечення надійного, ефективного та економічного перевезення товарів та обміну ідеями. Пошта передає особисті думки друзів на великі відстані. Вона допомагає фірмам різного масштабу знаходити клієнтів і відповідати їх потребам».

Сучасна пошта в багатьох промислово-розвинених державах активно працює в секторі логістики, поштово-банківських послуг, каталожної торгівлі та прямої поштової розсилки, активно розвиває інформаційні технології, гібридну пошту і електронну комерцію.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=245

Бібліотечна довідка

9 жовтня виповнюється 120 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана - українського поета, публіциста та культурного діяча, який залишив значний слід в українській літературі XX століття.

Упродовж 23 років Бажан перебував під наглядом КДБ. Отримував Сталінські премії, був урядовцем. Але справу проти нього не закривали до жовтня 1952 року

Початок літературної творчості

Дитинство та юність Бажана не мали нічого спільного з комунізмом. Його батько, Платон Бажан, був спершу офіцером російської армії за імперських часів, а потім долучився до армії УНР, мати – походила з дрібної української шляхти.

У Миколи Бажана як поета був стрімкий та дуже успішний дебют. Спочатку його помітили Михайль Семенко та Лесь Курбас, а пізніше у 1929 році, коли вже вийшли друком «Сліпці», поема «Гофманова ніч» та цикл «Будівлі», його вже можна було назвати одним з найкращих поетів покоління.

У 1930-ті Микола Бажан фігурував у документах НКВС як людина, яка поширює «антирадянські» настрої та причетна до таких же груп. Поета, як і

багатьох вцілілих представників Розстріляного відродження,  завербували  спецслужби,  проте  він  йшов  на  співпрацю неохоче, не поспішає виконувати зобовʼязання.

 «Думаю, що органи вже планували підчепити Миколу на співпрацю, тому й дозволили йому побачення з  Марком. На побаченні він зрозумів, що з інтелігентними людьми відбувається у в’язниці. Думаю, Бажан злякався. І коли наступного року органи запропонували співпрацю, він погодився. 

Очевидно, подумав, що зможе якось пропетляти. Це були усні домовленості. Як агент Бажан мав псевдо Петро Уманський. Він мусив писати доноси на Олександра Довженка. Але писав так, що його куратори в органах називали його нещирим, а його доноси – відписками», – говорить наукова працівниця музею-квартири Миколи Бажана в Києві, кандидатка філологічних наук Альона Артюх.

На переконання дослідниці, Бажана не арештували ні тоді, ні пізніше, тому що влада хотіла використати його талант собі на користь. У 1938 році Бажан щоночі чекав арешту, проте цього не сталося.

Отримання державної нагороди та шлях у політику

Натомість у січні наступного року поета майже зненацька нагородили найвищою нагородою УРСР – орденом Леніна. За цим стоїть невелика історія. Річ у тім, що незадовго до цього Микола Бажан вдало переклав поему «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі. Про це дізнався Сталін і, за переказами, власноруч дописав імʼя перекладача нагорі списку на присудження нагород. Це розцінили як натяк, що поета варто відзначити не просто якоюсь нагородою, а саме орденом Леніна.

Під час Другої світової капітан Бажан – фронтовий кореспондент і редактор газети «За Радянську Україну».

«Він писав багато патріотичних віршів і нарисів. То був єдиний момент в історії СРСР, коли українцям дозволялося писати про події в українському контексті. В українських письменників це був момент емоційного вихлюпу усього, що накопичилося за попередні роки – за Голодомор і репресії. Усе, що накопичилося проти Москви, вихлюпнулося проти німців», – говорить Альона Артюх.

У повоєнні роки поет інтерпретував українську історію у циклі «Чотири оповідання про надію», звертався до досвідів Голокості, зокрема в поемі «Дебора», та теми памʼяті у збірці «Уманські спогади». 

Після отримання нагороди життя Миколи Бажана змінилося, його обрали депутатом Київської обласної ради, звідки й почався шлях поета у радянській політиці. Ставши чиновником він зробив чимало для розвитку української культури. Саме Бажан курував проєкт української радянської енциклопедії у 17 томах, організовував святкування 150-річчя Тараса Шевченка, на яке серед решти гостей приїхали навіть Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, та майже обманом переконав науковця Віктора Глушкова видати першу у світі «Енциклопедію кібернетики» саме українською мовою. 

Водночас він погодився стати заступником керівника українського уряду? І був на цій посаді з 1943 до 1949 року.

Посада зобовʼязувала його стати співавтором (разом із Павлом Тичиною) просталінського Гімну України. Таврувати на письменницькому пленумі Максима Рильського і Юрія Яновського за «буржуазний націоналізм», долучитися до цькування Довженка за його кіносценарій «Україна в огні». Поставити свій підпис під статтею «Проти націоналістичних перекручень в сучасній науці про історію України». Вимагати від Заходу на засіданні Генасамблеї ООН видати СРСР Степана Бандеру як «воєнного злочинця»…

Пізніше, у спогадах про Юрія Яновського, Бажан публічно попросить у друга вибачення: «Мені нелегко про це писати, але я тоді виступив так, як не повинен був виступати. Не зітер і не зітру цього зі своєї пам’яті, не скину цього тягаря».

1970 року Омелян Пріцак як завідувач відділу української літератури Гарвардського університету висунув кандидатуру Миколи Бажана на Нобелівську премію, проте поет відмовився. Імовірно, через нещодавній на той момент приклад Бориса Пастернака, який після отримання нагороди зіштовхнувся з масштабними утисками. 

Цікаві факти про Бажана

1  Його квартира в Києві була на першому поверсі кооперативу «Робітник літератури» – житловий будинок письменників, споруджений у 1934 році в Києві на вулиці Леніна (нинішній вулиці Б. Хмельницького), 68;

2  Він редагував перший в Україні журнал про кіно та писав кіносценарії. За його сценаріями було знято сім фільмів, чотири стрічки збереглися дотепер і є скарбом Довженко-Центру;

3  Нік Бажан – псевдонім, під яким поет друкував свої футуристичні твори.

Джерело: https://glavcom.ua/country/society/poet-kritik-perekladach-publitsist-120-rokiv-z-dnja-narodzhennja-mikoli-bazhana-1024905.html

Бібліотечна довідка

 Михайло Драй-Хмара (1889–1939) – український поет, літературознавець, поліглот, перекладач, педагог. 

Михайло Опанасович Драй-Хмара народився 28 вересня (10 жовтня) 1889 року в селі Малі Канівці на Полтавщині (тепер – Чорнобаївський район Черкаської області) в заможній козацькій родині. 

Мати померла рано, коли Михайлику не було і 5 років. 

Батько дав синові гарну освіту. Початкову школу Михайло закінчив у Золотоноші, а у 1902 році – вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до знаменитої колегії Павла Ґалагана в Києві, де навчався протягом 1906–1910 років. Цей навчальний заклад відповідав чотирьом старшим класам гімназії, і викладали у ньому найкращі педагоги Києва.

У 1910 році Драй-Хмара став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. У 1913 році його відправили у наукове відрядження за кордон для вивчення фондів бібліотек та архівів Львова, Загреба, Будапешта, Белграда та Бухареста. 

У 1915 році – він закінчив навчання в університеті і залишився на кафедрі слов'янознавства для підготовки до професорського звання. Коли у зв'язку з війною Київський університет евакуювали у м. Саратов, Михайла відрядили в Петроградський університет. Саме там розпочалася «українізація» поета, яка спочатку проявилася у зміні прізвища: з Михайла Драй він став Драй-Хмарою – у прізвищі Драй йому вчувалося щось з німецької мови. У м. Петрограді він брав участь в об'єднанні студентів-українців, відвідував лекції з української історії, які читав українською мовою брат Михайла Грушевського – Олександр Грушевський. Своїй дружині – Ніні Петрівні, зізнався, що в російському північному місті він відчув себе українцем, і що ступивши на цей шлях, швидше помре, ніж зійде з нього. Ця обіцянка виявилася фатальною. У травні 1917 року Драй-Хмара повернувся до Києва, щоб взяти активну участь у національному відродженні свого народу.

Коли у 1918 році в Кам'янці-Подільському створювався український університет, 29-річний учений прийняв запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 року – обіймав посаду приват-доцента на кафедрі слов'янської філології. В університеті Михайло Панасович читав слов'янознавство, церковнослов'янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету в 1920 році видала його підручник «Слов'янознавство». Коли у лютому 1921 року університет «перекроїли» на інститут народної освіти, Михайло Панасович залишився там працювати, аж поки не потрапив під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. У 1923 році вчений повернувся до Києва і до 1929 р. викладав українську мову та літературу у столичних вузах, а з 1930 по 1933 рік – працював у Науково-дослідному інституті мовознавства.

У кінці 1928 року в «Літературному ярмарку» М. П. Драй-Хмара опублікував сонет «Лебеді», присвячений друзям-неокласикам: Максиму Рильському, Миколі Зерову, Павлу Филиповичу та Освальду Бургардту (який друкувався під псевдонімом Юрій Клен). 

У наші дні Іван Дзюба зазначив: «Сонет Драй-Хмари прозвучав як мужній голос на захист друзів з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу». Цей твір викликав шалену критичну атаку як на автора, так і загалом на всіх поетів-неокласиків. Критика вийшла за рамки літературної полеміки, набрала політичного звучання і звинувачень митців у «поширенні контрреволюційних ідей» та «ворожій діяльності, спрямованої проти диктатури пролетаріату». На поетів-неокласиків посипалися доноси.

21 березня 1933 року Драй-Хмара був вперше заарештований за участь у контрреволюційній організації, що нібито діяла в Кам'янець-Подільському університеті. 11 травня його відпустили через брак доказів, проте позбавили усіх посад та професорського звання, не брали на роботу навіть учителем початкової школи, перестали друкувати. 16 липня 1934 року справу проти нього було поновлено і з того часу Драй-Хмара перебував під підпискою про невиїзд. 5 вересня він знову був заарештований за стандартним звинуваченням – націоналізм і контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив під тортурами ні на себе, ні на товаришів. 28 березня 1936 року поета засудили до 5 років ув'язнення з відбуванням покарання у спецтаборах на Колимі.

У листі до дружини від 2 липня 1936 року він писав: «Улюблені, дорогі, нескінченно улюблені, пишу вам 4 лист з м. Вільного (700 км до Хабаровська). Перед цим надіслав 3 листівки. Постараюся у 2-3 словах сказати про свою справу. Мене звинуватили за ст. 54.II.8 на підставі показань Зерова, Филиповича, Марка Вороного та Сергія Козуба, які зізналися у приналежності до к.-р. терористичної організації. Ці люди, з якими я або не мав нічого спільного (Вороний, Козуб), або перебував у ворожих відносинах Зеров, Филипович), мали нахабство брехати мені в очі, що я: до останніх днів був їхнім однодумцем і належав разом з ними к-р, підпіллю. Ця брехня пояснюється бажанням покращити своє становище, отримати ближчий табір і вигідніше місце у цьому таборі. Брехливих наклепів було недостатньо, щоб віддати мене під суд, а тому справу мою було виділено. Особлива Нарада рішенням від 28.3 ухвалила укласти мене за к.-р.! діяльність у Північно-східних таборах терміном п'ять років. Я думаю, що це Колима. Рішення О.С. мені було оголошено 13 квітня, а 16-го вивезли із Києва. Я всіма способами намагався повідомити вас, щоб отримати щось у дорогу, але мої старання виявилися безплідними, і я поїхав, не попрощавшись з вами, мої дорогі».

Дружину поета разом з малолітньою донькою Оксаною вислали з Києва у місто Белебей Башкирської АРСР.  27 травня 1938 року М. Драй-Хмарі додали ще 10 років ув’язнення за участь в антирадянській організації та в антирадянській пропаганді вже в таборі. Поета часто переводили з одного табору до іншого, йому доводилося працювати лісорубом, у вибої або на промиванні золотої руди, ночувати у наметах на 30-градусному морозі. Більшість посилок та листів, які надсилала йому дружина, губились і не надходили до адресата.

Михайло Драй-Хмара помер 19 січня 1939 року «від ослаблення серцевої діяльності». Так зазначено у довідці з реабілітації, яку отримала родина поета у 1989 році. 

А ось так розповів про смерть поета його товариш по табору – репресований перший секретар Удмуртського обкому ВЛКСМ Михайло Добровольський (1907–1951): «Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор – знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга – українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде «три тучи… Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг. З «Емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, – трах, до п'ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…».

Творча діяльність

Михайло Драй-Хмара почав цікавитися світовою літературою й вдосконалювати свої знання з німецької і французької мов, навчаючись в колегії. На цей час припадають і перші спроби писати вірші, спочатку російською мовою. 

Як український поет Михайло Драй-Хмара заявив про себе в період перебування в Кам'янці. У щоденникових нотатках від 16 серпня 1924 року він залишає запис: «Я не вріс в свою епоху, бо протягом майже 20-ти років (з 9-тьох і до 29-тьох) був ізольований від життя. Спочатку «монастирське житіє» в Панському, від якого я, 9-літній хлопчик, буквально втік. Потім брудна Золотоноша. Далі гімназія, колегія, університет і, нарешті, блукання в тумані архаїчної філології. Хіба цього не досить, щоб зовсім одірватися від землі?». А дочка поета – Оксана Ашер, згадує, що саме в Кам’янці «батько почав по-новому думати і жити».  

Драй-Хмара друкував свої поезії та переклади в альманасі «Буяння», у журналі «Нова думка», в газеті «Червона правда». Перша збірка віршів Драй-Хмари «Молода весна» теж мала вийти у світ 1922 року в Кам'янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Після відвідування Харкова у 1922 році, куди поет їздив для встановлення контактів зі столичними письменниками і видавництвами, оскільки на той час центр літературного життя знаходився в цьому місті, він систематично публікував свої вірші та поетичні переклади в літературних журналах «Нова громада», «Червоний шлях», «Шляхи мистецтва», «Життя й революція», «Всесвіт», «Зоря», «Глобус», «Літературний ярмарок». Першу і єдину прижиттєву збірку віршів «Проростень» поет видав 1926 року в Києві. До неї увійшли твори як кам'янецького періоду, так і пізніші шедеври.

Ідейно вмотивованим та привабливим художнім засобом є насичення віршів збірки «Проростень» грою характерних українських (державницьких) кольорів – «золота» та «блакиті»: «золотокоса осінь», «синій обрій», «хай блакитніє новий день», «синьо-золоті грімниці», «мій човен у блакитному крузі, зітхає золоте весло», «сині береги й золота гондола» та багато подібного. Щирістю та задушевністю пронизані поезії, присвячені Україні. Душа поета переймається стражданнями, які припали на долю рідного народу. 

У вірші «Над озером рідкий туман» (1926–1927 рр.) ця тема розкривається через образи «шибениці чорної», «трупів», «гнилого горища». Справжнім «пристрасним монологом любові до України» назвав Іван Дзюба поему М. Драй-Хмари «Поворот» (1922–1927). Типове для неокласиків неприйняття радянської дійсності виявилося тут на повну силу прийомом підтексту.

У пейзажній ліриці поет створює художньо-виразними засобами з ідеальним поєднанням зорових та слухових образів, грою алітерацій та інтонацій, народнопісенними ритмами справжні поетичні шедеври. Це вірші «Ой, колом сонце вгору!» (1922), «Ласкавий серпень. П'яне сонце» (1926), «Здрастуй, липню кучерявий!» (1926), «Прийшло на рано...» (1926), «Накинув вечір голубу намітку» (1927), «Лист до Оксани» (1934) та інші.

Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов'янські мови (адже його спеціалізацією як ученого було слов'янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку і давніх мов: старослов'янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав також новітні європейські мови: румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович у таборах, була англійська. У творчому доробку Драй-Хмари-перекладача твори Адама Міцкевича, Стефана Цвейга, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Данте, Олександра Пушкіна, Теофіла Готье та інших видатних зарубіжних авторів.

Вражає поетичне передбачення поета:

Я вмру,
      а те, у що я вірю,
      залишиться
      і житиме без мене –
      напевно житиме!..

Джерело: https://osvita.ua/school/biography/91961/ 

Бібліотечна довідка

Завдяки сучасному рівню знань і технологій до 80% очних захворювань можна запобігти і вони піддаються лікуванню. Проте, через відсутність елементарних і доступних медичних послуг по догляду за очима мільйони людей в світі як і раніше піддаються ризику втрати зору.

Наприклад, за даними ВООЗ на 2017 рік, приблизно 26,3 мільйона чоловік в Африканському регіоні мають ту чи іншу форму порушення зору. З них 20,4 мільйона людей мають низький зір, а 5,9 мільйона - сліпі. Африка зберігає сумну першість за кількістю очних захворювань. За оцінками, 15,3% сліпого населення в світі проживає в саме Африці.

Є свідчення, що кількість випадків запобігання розвитку сліпоти, викликаної інфекційними захворюваннями, такими як трахома, онхоцеркоз, офтальмологічні ускладнення після кору знижується. Тоді як кількість неінфекційних вікових змін очей, таких як катаракта, глаукома і діабетична ретинопатія, збільшується.

Було встановлено, що імунізація і додавання вітаміну А до раціону харчування уразливих груп населення ефективно знижує ризик сліпоти.

Для залучення глобальної уваги до проблем сліпоти, порушення зору і реабілітації людей з порушенням зору щорічно у другий четвер жовтня під егідою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я проводиться Всесвітній день зору.

У всьому світі порушення зору найбільш поширене серед чоловіків і жінок у віці 50 років і старше. Незважаючи на те, що більшість випадків порушення зору серед цієї вікової групи, такі як катаракта, можна легко лікувати, в деяких частинах світу все ще необхідно докладати зусилля для забезпечення рівного доступу чоловіків та жінок до офтальмологічних служб.

В 2024 році Всесвітній день зору припадає на 10 жовтня.

    Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=439&year=2024

Бібліотечна довідка

11 жовтня за ініціативи Всесвітньої федерації ожиріння, що має офіційні відносини з ВООЗ, починаючи з 2015 р. щорічно проводять Всесвітній день боротьби з ожирінням . Мета Дня – стимулювати та підтримувати заходи, що допоможуть людям досягти та утримувати здорову вагу та скасувати світову кризу ожиріння.

Ожиріння визначається ВООЗ як «ненормальне або надмірне накопичення жиру, яке становить небезпеку для здоров’я». Існують різні засоби, за допомогою яких можна виміряти ожиріння, але найбільш широко використовуваним методом вимірювання та виявлення ожиріння є індекс маси тіла (далі – ІМТ) – показник, який можна обрахувати розділивши вагу людини у кілограмах на зведений у квадрат зріст людини в метрах. На думку вчених ІМТ здорової людини повинен знаходитися у межах 18,5-24,99 кг/м2 (оптимальний діапазон – 21-23 кг/м2). Вважається, що людина має зайву вагу (зокрема ожирінння), якщо за рахунок жирових відкладень її ІМТ рівняється або перевищує 25 кг/м2. Діагноз ожиріння ставлять, якщо ІМТ рівняється або перевищує 30 кг/м2 (суворе ожиріння – рівняється або перевищує 40 кг/м2).

Все більш урбанізований та оцифрований світ пропонує менше можливостей для фізичної активності дітей завдяки здоровій грі. Зайва вага, що розвивається у дитини внаслідок малорухливого способу життя, ще більше знижує її можливості брати участь у групових фізичних заняттях, що призводить з часом до ожиріння. Так, за минулі 40 років кількість дітей та підлітків шкільного віку з ожирінням зросла більш ніж у 10 разів (з 11 млн. до 124 млн.). 41 млн. дітей віком до 5 років та понад 340 млн. дітей та підлітків віком 5-19 років мали надмірну вагу або страждали ожирінням. 216 млн. дітей були вже віднесені до категорії зайвої ваги, але ще не страждали ожирінням.

Слід зазначити, що колись надмірна вага та ожиріння вважалися проблемою країн з високим рівнем доходу, зараз, навпаки, – зростають у країнах з низьким та середнім рівнями доходу, особливо у містах.

Основною причиною ожиріння та зайвої ваги вчені вважають енергетичний дисбаланс між споживаними та витраченими калоріями. На думку експертів ВООЗ для профілактики розвитку зайвої ваги кожна людина може:

·       обмежити споживання жирної та солодкої їжі (у т.ч. для дітей);

·       збільшити споживання фруктів та овочів, а також бобових, цільнозернових та горіхів;

·       знижити вміст жиру, цукру та солі в приготовлених продуктах (у т.ч. для дітей);

·       займайтеся регулярними фізичними навантаженнями (діти – 60 хв на день; дорослі – 150 хв на тиждень).

Слід зазначити, що ВООЗ визнала ожиріння найсерйознішим хронічним захворюванням. Ожиріння – головний фактор ризику провідних світових причин поганого самопочуття та ранньої смерті, розвитку серцево-судинні захворювань (особливо гіпертонії, хворб серця, інсульту), порушень опорно-рухового апарату (особливо остеоартриту), астми, цукрового діабету ІІ-го типу, синдрому обструктивного апное сну, порушень метаболізму, гормональних розладів, а також підвищує ризик виникнення деяких видів раку (у т.ч. ендометрію, молочної залози, яєчників, простати, печінки, жовчного міхура, нирок, товстої кишки). Дитяче ожиріння підвищує шанси на ожиріння, передчасну смерть та втрату працездатності в зрілому віці. Окрім того, у дітей з ожирінням виникають труднощі з диханням, підвищений ризик переломів, гіпертонії, ранні маркери серцево-судинних захворювань, резистентність до інсуліну та психологічні наслідки. Щороку внаслідок надмірної ваги або ожиріння помирають щонайменше 2,8 млн. людей.

За оцінками ВООЗ, якщо нічого не міняти, до 2025 р. зайву вагу або ожиріння матимуть вже 2,7 млрд. дорослих та 268 млн.дітей шкільного віку.

Ваше майбутнє та майбутнє Ваших близьких у Ваших руках. Пам’ятайте про це плануючи кожен свій день: виділяйте час на активний відпочинок та фізичні вправи (прогулянки на свіжому повітрі, біг, зарядку, йогу); під час покупок харчових продуктів у магазинах, на ринках віддавайте перевагу корисній та здоровій їжі і т.і. Пояснюйте своїм дітям свій вибір, привчайте їх цінувати здоров’я.

    Джерело: http://labcentr.kr.ua/?p=12473

Бібліотечна довідка

В 1994 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 16 вересня Міжнародним днем охорони озонового шару (A/RES/49/114). День встановлено на згадку про підписання Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар.

В 1987 році 36 країн підписали документ, згідно з яким країни-учасниці повинні були обмежити і повністю припинити виробництво озоноруйнівних речовин.

Державам пропонувалося присвятити цей день пропаганді діяльності відповідно до завдань і цілей, викладених у Монреальському протоколі і поправки до нього. Озоновий шар, цей тонкий газовий щит, захищає Землю від згубної дії певної частини сонячної радіації, сприяючи тим самим збереженню життя на планеті.

Озоновий шар простягається над землею величезною шапкою, що йде в космос. Ця хімічна сполука спостерігається на висоті 100 кілометрів. Він, особливо у верхніх шарах атмосфери, захищає Землю від жорстких небезпечних випромінювань. Якщо цей шар скінчиться коли-небудь, це буде небезпечно для всієї біосфери, для всього живого. Від потрапляння ультрафіолетових променів на людину, може виникнути рак шкіри, сліпота та інші захворювання.

У 80-ті роки вчені зробили відкриття: в районі Антарктиди загальний вміст озону зменшився в 2 рази. Саме тоді з’явилася назва «озонова діра». На виснаження озону впливає окис хлору. Він є продуктом заводів, підприємств промисловості. Ми не в змозі запобігти появі озонових дірок. Однак зберегти озон хоча б на побутовому рівні людині під силу.

    Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=210

Бібліотечна довідка

Про те, як важливо зберігати пам’ять про минуле, зберігати кращу спадщину і досягнення людської думки для наших нащадків і для нас самих, сказано не мало. І якщо раніше подібну інформацію людина намагалася зберегти, використовуючи писемність, художнє мистецтво і підходящі для цих цілей підручні засоби культурного вжитку, то починаючи з століття стрімкого технічного прогресу нам вдалося доповнити, роздобути і розробити абсолютно нові інструменти, що дозволяють з’єднати і минулі відомі методи, і отримати при цьому унікальне поєднання можливостей, яке зараз активно використовується для зберігання і передачі всілякої інформації.

Найбільш ефективні, функціональні та затребувані методи зберігання та відтворення інформації зараз, у вік цифрових технологій, на стільки універсальні і доступні, що стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. У їх витоків стояли справжні ентузіасти, дослідники і романтики, вчені різних рангів. Перший звукозаписний пристрій - фоноавтограф було винайдено ще в 1857-му році. Естафету почав Едуард Леон Скотт де Мартінвіллі. Потім був грамофон і фонограф Томаса Едісона і Шарля Кро (1877-1878), знаменитий патефон 1907-го року і змінивший його в середині 50-х років електрофон. Фото, кінематограф і відеовідтворення, поєднання аудіо і відео, розробка нових носіїв інформації, все це стало в основі того, що зараз не викликає у нас ні найменшого подиву.

Віддаючи данину глибокої поваги, визнаючи величезний внесок у сучасну культуру, науку і економіку, розвиток дружніх міжнаціональних відносин і можливостей збереження справжніх історичних цінностей, Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, відомої нам як ЮНЕСКО, в 2005-му році був заснований Всесвітній день аудіовізуальної спадщини, який щорічно відзначається 27-го жовтня.

Аудіовізуальні матеріали допомагають зберігати не тільки культурну самобутність нашого народу, вони дозволяють найбільш ефективно ділитися і своїм досвідом, і творчим потенціалом, знаннями та досягненнями, відкриваючи перед нами тверду впевненість у дні завтрашньому.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=498

   Бібліотечна довідка

А все це почалося з мультиків ... Сучасні технології дозволяють зараз кваліфікованим аніматорам витворяти на наших блакитних екранах таке, про що в далекому 1892-му році навіть і не мріяли, і навіть (майже напевно) це ще не могло б наснитися в самому казковому сні. Отже, у французькому місті Парижі, 28-го жовтня 1892-го року, якийсь ентузіаст, чарівник, популяризатор науки і художник, винахідник і невимовний романтик Еміль Рейно провів демонстрацію дивного для його сучасників видовища - «оптичного театру». Місце демонстрації було вибрано ним дуже символічно - це був «Кабінет фантастики» в залі музею Гревен. Демонстрація носила назву в дусі глибокої народної французької вуличної культури - «пантоміма, що світиться», де нехитрі мальовані картинки скоювали такі ж нехитрі, але абсолютно дивовижні рухи. Звичайно ж публіка була в захваті. Зараз-то ми розуміємо, чому. А кому не подобаються мультики? А якщо комусь і не подобаються, то це буде лукавство, адже всі ми колись були дітьми і всі любили ті чи інші казки, особливо ті, які можна було побачити на екранах в кіно і телевізорі.

З тих давніх пір анімація зазнала безліч революційних змін, а майбутнє обіцяє ще і ще.

До 110-ти річчя цієї, колись новаційної демонстрації, в 2002-му році, паризьке відділення «Міжнародної Асоціації анімаційного кіно», на знак вдячності та поваги до цього аніматора-першопроходця запропонувало заснувати нове міжнародне щорічне свято - «Міжнародний день анімації», в який аніматорами практично переважної більшості країн проводяться символічні прем’єрні покази самих різноманітних анімаційних фільмів з розряду «The best». Вдячна публіка цілий рік з нетерпінням очікує цієї дивовижної події.

Днем народження анімації, на думку французів, вважається дата 30-го серпня 1877-го року, коли Еміль Рено запатентував свій винахід для демонстрації рухомого зображення під назвою «праксиноскоп». До речі, його перша демонстрація членам Французької Академії відбулася трохи раніше, а саме 20-го липня, коли Еміль представляв свою наукову доповідь, обгрунтовуючи технічну сторону свого винаходу.

Значення та внесок анімаційного кіно в розвиток і життя нашого суспільства не можна недооцінювати, адже анімація надає яскраву можливість виражати практично неосяжну, чуттєву й емоційну сутність як внутрішнього, так і оточуючого нас світу, робить істотний інформаційний вплив.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=268

Бібліотечна довідка

27 жовтня 1924 року представники ощадних кас з 29 країн зібралися в Мілані на свій перший Інтернаціональний спеціалізований конгрес.

В останній день конгресу - 31 жовтня народилася ідея «на згадку про перші збори ощадних банківських інститутів всіх країн» щороку відзначати цей день, як «Міжнародний День Економії» (International Saving Day).

Однак присвятити цей день, за задумом його творців, слід не тільки економії грошей, але й економії в широкому сенсі цього слова: економії часу, сил, дбайливого ставлення до речей і т.п.

У 1989 році «Міжнародний День Економії» офіційно закріплений директивою ООН.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=271