Бібліотечна довідка

Ми живемо в світі, де завжди були й будуть багатії та бідняки, здорові й недужі. Попри те, що для кожного його особисті проблеми та неприємності знаходяться на першому плані, люди мають унікальну внутрішню потребу — безкорисливо допомагати іншим, нічого не очікуючи у відповідь. Таку допомогу прийнято називати благодійністю, і більшість з нас іноді долучаються до неї.  Однак є люди, з іменем яких поняття благодійності міцно пов’язане, і найвідомішою серед таких є мати Тереза. Вшановуючи пам’ять про цю видатну особистість, а також щоб спонукати до милосердних вчинків якомога більше людей, ООН заснувала Міжнародний день благодійності (International Day of Charity), який щороку відзначається 5 вересня. 

Як виникла ідея відзначати Міжнародний день благодійності?

Жінка, яку пізніше світ знав як матір Терезу, від народження мала інше ім’я — Агнес Гондже Боянджіу. Вона з’явилася на світ 26 серпня 1910 року в місті Скоп’є (зараз це столиця Македонії, а на той час — частина Османської імперії). Батьки дівчинки були католиками, мати славилася своїм милосердям і часто запрошувала в дім бідняків, щоб розділити з ними сімейну трапезу. 

Агнес вчилася в початковій школі при монастирі, мала гарний голос і співала в церковному хорі. Щороку разом з родичами вона їздила до містечка Летніце, щоб відвідати тамтешній храм.  Саме під час однієї з таких поїздок, у віці 12 років, дівчинка відчула покликання служити Богу та допомагати нужденним. 

Тож ледве Агнес виповнилося 18, вона поїхала до Ірландії, щоб приєднатися до «Сестер Лорето» — ордену католицьких місіонерок. За кілька місяців дівчина вивчила англійську мову і вирушила до Індії, щоб навчати там дітей. Місіонерка оселилася в Калькутті й почала працювати в школі імені Святої Марії, де вчилися дівчата з незаможних сімей. Щоб викладати історію й географію місцевим ученицям, молодій вчительці  довелося швидко опанувати мови бенгалі та хінді. 

1931 року Агнес вирішила стати черницею, прийнявши першу офіційну обітницю і обравши для себе нове ім’я — Тереза, на честь Святої Терези, покровительки місіонерів. У 1937-му жінка склала вже повну обітницю, після чого отримала право зватися матір’ю Терезою.  

Вчительська робота приносило матері Терезі задоволення, вона любила своїх учнів і мала серед них авторитет, а згодом навіть стала директором школи. Але жінку дедалі більше вражала бідність місцевого населення, до того ж вона була свідком голоду та кривавих конфліктів між індуїстами й мусульманами. 

Орден «Місіонери милосердя»

Зрештою, в 1948 році мати Тереза вирішила, що залишить монастир і буде жити серед бідняків Калькутти. Вона змінила свій одяг на біле з блакитною каймою індійське сарі — на знак пошани до місцевих традицій, прийняла громадянство Індії та заснувала новий орден під назвою «Місіонери милосердя», основна мета якого полягала в турботі про найбідніших. 

Передусім мати Тереза заснувала школу під відкритим небом та притулок для невиліковних хворих у напівзруйнованому будинку, який їй надала муніципальна влада. Спершу благодійниці допомагала лише невеличка група жінок — колишніх викладачок та учениць школи Святої Марії. Проте ряди помічників швидко поповнювалися, а пожертви почали надходити зі всієї країни.

Відповідно, зростали й масштаби діяльності матері Терези — з’явилися клініка для бідняків, будинок для самотніх літніх людей, лепрозорій, дім для безпритульних, хоспіс та кілька пересувних лікарень. Роботу матері Терези було помічено владою Індії та  керівництвом Ватикану — в 1950 році її орден отримав канонічне визнання. 

Попри те, що мати Тереза була вірною католичкою, вона не намагалася навертати до християнства представників інших вірувань — людям, які знаходилися в  її притулках та  хоспісах, надавалися релігійні обряди згідно з їхньою вірою. Однак жінка весь час була затятою противницею абортів, смертної кари та розлучень, і за ці досить непопулярні погляди часто зазнавала критики.

Благодійні притулки

1968 року мати Тереза особисто заснувала благодійний притулок у Римі, а 1971-го — в Нью-Йорку. В тому ж році Ватикан нагородив жінку премією миру Папи Іоанна  XXIII, а в 1979-му вона отримала Нобелівську премію миру. Уряд Індії теж високо оцінив діяльність матері Терези, відзначивши її в 1980 році найвищою нагородою країни. 

В 1982 році матері Терезі вдалося евакуювати більше трьох десятків дітей із зони бойових дій у Бейруті, під час конфлікту між палестинцями та ізраїльтянами. В 1985-му вона виступила з промовою на 40-й річниці Генасамблеї ООН у Нью –Йорку, а також відкрила в місті притулок для людей, хворих на СНІД. 

В останні 20 років життя мати Тереза мала проблеми зі здоров’ям, але навіть вони не могли завадити їй допомагати хворим та нужденним. Крім того, жінка активно подорожувала світом, відвідуючи відділення заснованого нею ордену. Померла мати Тереза 5 вересня 1997 року. На той час створена нею організація «Місіонери милосердя» налічувала 610 філій у 123-х країнах світу. 

Ідея відзначати День благодійності належала громадським організаціям Угорщини, які хотіли популяризувати це явище і заохотити населення до благодійних вчинків. В 2011 році ініціативу схвалив уряд країни, а для святкування обрали день пам’яті матері Терези Калькуттської — 5 вересня. Угорщина одразу запропонувала встановити свято на міжнародному рівні, і в 2012 році Генасамблеєю ООН було прийнято відповідне рішення. Відтоді 5 вересня світ щороку відзначає Міжнародний день благодійності.Конец формы

    Джерело: https://daytoday.ua/podiya/mizhnarodnyy-den-blahodiynosti/

Бібліотечна довідка

Ви вважаєте себе грамотною людиною? Впевнені? Вміння читати - лише мала частина вміння бути грамотною людиною, а ось здатність використовувати прочитане, отримуючи вигоду для себе, оточуючих вас людей, близьких і сім’ї - це більш вагома частина вміння бути грамотним, хоча і не завжди вирішальна.

Ви часто вмієте використовувати прочитане з користю?

Це просто - лише потрібно намагатися бути трохи більш уважним, трохи більш терплячим, по можливості не плутати «грішне» з «праведним» і обов’язково не спостерігати себе в очах своїх мудрецем, інакше ви можете так і не помітити користі тієї інформації, яка раптово з’явилася перед вами.

Чи страшно бути неграмотним? А що таке «грамотність»? Не виключено, що це - «ефективність» використання інформаційних даних, здатність постійно знаходити комунікаційні напрямки, творчий момент, мета якого - більш природне поліпшення якості життя.

Згідно з прогнозами, до 2030-го року, молодим фахівцям, щоб знайти роботу і бути конкурентно спроможними на ринку праці, вкрай необхідні будуть такі навички, як комунікабельність, вміння працювати в команді, здатність творчо та інноваційно підходити до вирішення поставлених завдань, а також критичне мислення.

Міжнародний день грамотності - один з міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй. Відзначається щорічно відповідно до рішення   14-ї сесії ЮНЕСКО.

Грамотність - свято для людства, яке досягло вражаючого прогресу в цій галузі, довівши кількість грамотних людей у світі до чотирьох мільярдів. Однак грамотність для всіх - дітей, молоді та дорослих - ще не до кінця досягнута мета.

Боротьба з неписьменністю як і раніше залишається завданням величезного масштабу і складності. Незважаючи на помітні успіхи багатьох країн, більше 860 мільйонів дорослих залишаються неписьменними, а більше 100 мільйонів дітей не ходять до школи.

Безліч дітей, молодих людей і дорослих, охоплених шкільними або іншими освітніми програмами, не відповідають рівню, необхідному для того, щоб їх можна було вважати грамотними в умовах сьогоднішнього світу, що стає все більш складним.

Існує явна необхідність у розгортанні програм поширення грамотності, які були б спрямовані на групи учнів, що вимагають до себе особливої уваги, і в першу чергу до них належать жінки та дівчата, що залишилися за дверима школи. Там, де чоловіки й хлопчики не мають можливості одержання якісної освіти, вони теж потребують особливої уваги.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&month=09&day=08

Бібліотечна довідка

Свято Міжнародний день альпініста святкується в першій декаді серпня. Виникло на початку 2000 років. Присвячене першому вдалому сходженню на пік гірської вершини Монблан швейцарскими альпіністами Жаком Бальма і Мішелем-Габріелем Паккардом в 1786 році.

Ландшафт нашої планети несе в собі дивовижне поєднання найрізноманітніших рельєфних «рішень», серед яких майже чверть усієї земної поверхні припадає на гори. Краса і велич усього життя на землі особливо відчувається саме в таких місцях. Перебуваючи на вершині, подолавши нелегкий маршрут на шляху до її досягнення, можна цілком ясно відчути це. Сходження на вершину гори є справжнім випробуванням і може бути під силу далеко не кожній людині.

Із самих незапам’ятних часів, долаючи себе, людина прагнула стати ближче до неба. Саме на вершинах пагорбів і гір вона шукала прямого спілкування зі своїм Творцем і отримувала великі одкровення. Вершина дуже часто приваблювала людину, і може бути тому, щоб показати людині її справжню цінність. Цінність для світу, для життя, без суєти і помилкової гордині.

Сучасний альпінізм - це і вид спорту, і робота, і вид активного відпочинку. Сходження на вершину гори, як і спуск з неї, подолання перешкод і небезпек як і раніше вимагають від людини високої самовіддачі. Ціна помилки, яка може стати не поправною, вельми висока і все ж людина не звикла відступати, як не відступили у свій час Жак Бальма і Мішель-Габріель Паккард, завдяки яким 8-го серпня 1786-го року у 18:23 вперше в світі був досягнутий пік гірської вершини Монблан, висота якого досягає 4810 метрів над рівнем моря. Саме цей День, в середовищі професіоналів і любителів даного виду діяльності та спорту і прийнято вважати Міжнародним днем альпінізму. Причини, що спонукали цих двох сміливих швейцарців на цей подвиг, об’єднали собою як чисто спортивний інтерес і своєрідне захоплення, так і звичайні життєві меркантильні міркування. Розсудіть самі: на зорі становлення альпінізму вершина Монблан являла собою лише віху, щабель, який прагнула подолати людина. До них її вже кілька десятиліть безуспішно намагалися подолати багато і це навіть призвело до того, що одним з потерпілих поразку в цій гонці була призначена значна грошова винагорода для тих, кому вдасться це зробити першими, що стало одним з важливих чинників у мотивації. Так альпінізм переступив чисте захоплення, дав поштовх і базу для більш практичного і навіть комерційного застосування. На даний момент багатьом з нас вже давно відомо про такий напрямок, як промисловий альпінізм, незамінний вид діяльності для сучасних міст і мегаполісів. Примітним і знаковим залишається той факт, що на нашій планеті налічується 14-ть восьмитисячників і вже є люди, які побували на кожній з цих вершин. Висота, технічна складність маршруту, його протяжність і характер далеко не єдині перешкоди в цій нелегкій справі. Перша і найголовніша перешкода завжди знаходитися всередині самої людини, і це може відзначити будь-який альпініст.

  Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=488

Бібліотечна довідка

Класик світового кіно, фундатор українського поетичного кіно, письменник, драматург, художник-карикатурист, режисер, якого цінував Чарлі Чаплін…

Усе це про Олександра Довженка, який став взірцем для майбутніх кінорежисерів України та світу. Його “Земля” в списку 12 найкращих фільмів усіх часів, а такі твори, як “Зачарована Десна”, “Ніч перед боєм”, “Щоденник” і досі вивчають у школах.

Цікаві факти життя та творчості Олександра Довженка

“Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона пішла в життя”

1 Саме цією фразою Олександр Довженко наголошував на важливості сім’ї та місця свого народження. Дитинство малого Сашка пройшло в селі В’юнище, яке нині є частиною містечка Сосниця, що на Чернігівщині.

2 Туди ще у ХVІІІ столітті предок Довженка Федір Величко переїхав із Полтавщини. Цікавим є те, як згодом трансформувалося саме прізвище: весь рід Олександра по батьківській лінії був козацького стану, представники родини були статними, кремезними, за що їх на Чернігівщині почали кликати “довгими”, а згодом – Довженками.

3 Сам Олександр Довженко народився в селянській родині хліборобів Петра й Одарки. Батьки мали 14 дітей, але до працездатного віку дожило лише двоє.

4 В автобіографічній кіноповісті “Зачарована Десна” Довженко згадував про смерть чотирьох братів, яких не стало через хворобу за одну ніч. Їх у селі називали “соловейками”, бо вміли гарно співати. А матір Олександр описував так: “Народжена для пісень, вона проплакала все життя, проводжаючи назавжди”.

5 Любив співати й сам Довженко. За спогадами друзів, коли навесні розливалася річка Десна, Сашко виганяв на воду батьків баркас, збирав у нього до 15 дівчат та хлопців, і, граючи на гітарі чи балалайці, співав їм пісень. Мальовнича Десна, просторі поля та загалом любов до природи згодом вплинуть і на характер кіноробіт майбутнього режисера.

“Вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі в маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного й доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь – усюди, куди тільки не гляне моє душевно око…”, – напише потім митець.

6 Сім’я Довженка була неписьменною, грамоту знав лише дід Семен, який був у родині за бухгалтера. Коли батько Олександра – Петро Семенович – щось продавав на ярмарку, то люди бачили, що він не вміє рахувати, тож часто дурили його. Тому він завжди брав із собою батька Семена і водночас сердився, що той так і не навчив своїх дітей грамоти. Тому Петро Семенович завжди мріяв про те, щоби всі його діти мали освіту.

7 Малому Сашкові навчання давалося легко, він був відмінником у школі. Найбільше любив математику, але й в інших науках не відставав.

8 Полюбляв майбутній режисер і малювання. Міг на перервах нашвидкуруч зробити дуже точні портрети друзів. Іноді, коли паперу не було, міг малювати на ріжках материної білої хустки, тож коли Одарка Єрмолаївна вдягала хустину, вона в неї була в дитячих малюнках.

9 Однокласник Іван Тишина згадував, що Сашко був дуже цікавим співрозмовником. За його словами, Довженко хоч і не любив активні ігри, але вмів збирати навколо себе багато дітей та розповідати їм цікаві історії. Щось переповідав із прочитаних книжок, а щось – фантазував самостійно. Багато ідей черпав Сашко й із Сосницької міської бібліотеки, де він прочитав чи не всі книжки.

10 Уже в 1911 році хлопець вступив до Глухівського вчительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів бути вчителем. Насправді він не мав великого вибору, адже в ті часи діти селян могли вступати або в духовну школу й після цього в університети, або в педагогічні виші. Тож Олександр обрав другий варіант. Ще одним мотивом для вступу була стипендія в 120 карбованців на рік. Однак перші два роки хлопець ці кошти не отримував через погану успішність, тож одночасно підпрацьовував репетитором.

11 Також Довженко кілька років працював вчителем на Житомирщині. Викладав природознавство, географію, фізику, історію, малювання і навіть гімнастику.

“Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тільки літа дають нам мирну рівновагу і байдужість”

12 Молодість Олександра Довженка була насиченою. Після закінчення училища в 1914 році він захопився українським самостійницьким рухом. Упродовж 1918–1919 років воював проти більшовиків у лавах армії УНР, у курені Чорних гайдамаків, який організував Симон Петлюра. За це Довженка потім називатимуть петлюрівцем та націоналістом. Ця частина його біографії буде завжди під пильною увагою радянської влади.

13 Коли петлюрівці відступали, Довженка заарештували більшовики й готували до розстрілу. Але представник партії боротьбистів Василь Еллан-Блакитний врятував митця.

14 Так, Довженко вступає до партії боротьбистів, а потім і до комуністичної партії. Однак ці факти не мають документального підтвердження, лише слова Довженка в спогадах. Деякі дослідники припускають, що такі факти він міг навмисно вигадати, щоби відвести пильні погляди радянської влади від себе та своєї сім’ї.

15 З 1921 року Довженко працював у Наркоматі закордонних справ спочатку в Польщі, потім – у Німеччині. Однак службові обов’язки йому геть не подобалися, тож він почав цікавитися малюванням. ЦК КП(б)У навіть видало йому стипендію на навчання в мистецькій школі Віллі Геккеля, де Олександр став художником-експресіоністом.

16 За кордоном відбулося його культурне зростання – він відвідував театри, кінотеатри, знайомився з кінорежисерами й навіть організував власну виставку художніх робіт. У своїх спогадах режисер згодом напише: “От побачив, що таке європейське кіно, то можна вертатися додому”.

17 Уже влітку 1923 року він повернувся в Україну, у Харків, який тоді був оазою мистецтва. Довженко був учасником ВАПЛІТЕ, а після розпаду зблизився з ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Там він працював як художник плакатів. Так поступово переходив у світ кіно.

18 У 32 роки режисер почав працювати на Одеській кіностудії в жанрі дитячої комедії. На початку своєї кар’єри в кіноіндустрії він написав сценарій для дітей – “Вася-реформатор”. Але ця комедія та ще один фільм “Ягідка кохання” (зберігся) не отримали великої популярності.

   “Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому”

19 Перший серйозний успіх прийшов до Довженка із його трилогією “Звенигора-Арсенал-Земля” – збірка, до якої увійшли найвідоміші фільми режисера.

·       Так, в 1928 році на екрани вийшов фільм “Звенигора”. Він показує глядачам сторінки з історії України від скіфської епохи, гайдамаків і до радянських часів. Фільм підкорив країни Європи, США та Канаду.

·       1929 року на екрани вийшла стрічка “Арсенал” про придушення військами Центральної Ради більшовицького повстання на київському заводі “Арсенал”. Довженко в лавах армії УНР брав участь у штурмі заводу “Арсенал”, але в картині показав “дзеркальну” версію подій, через що цей фільм є одним із найскладніших для тлумачення в кінобіографії митця.

·       1930 року вийшов фільм “Земля”, який став надбанням українського кінематографа, але був заборонений у СРСР на 9-ий день після прем’єри.

20 У німій чорно-білій стрічці “Земля” показано період колективізації в Україні та конфлікт між куркулями й представниками колгоспів. Але цей фільм не лише про аграрну революцію. Довженко показав у стрічці зв’язок українського народу із землею, де вона постає як сенс існування українців, спокій яких порушила колективізація.

21 Загалом стрічка багата на символи. Наприклад, образ трактора, який розорює стежку, символізує розірвання селян із землею. Також часто в стрічці простежується образ яблука. З одного боку, яблука є символом безсмертя, а з іншого – режисер ототожнює їх зі своїм домом, родиною. Навіть коли в Києві будували Київську кіностудію, він особисто посадив там яблуневий сад.

22 Попри заборону в СРСР, “Земля” здобула світове визнання: фільм дивилися такі видатні особистості, як Герберт Веллс (англійський письменник-фантаст), Альберт Ейнштейн (фізик-теоретик) тощо. Стрічка до наших днів входить у дванадцятку найкращих фільмів усіх часів і народів, а за версією ЮНЕСКО є однією з п’яти головних стрічок у світовій історії.

23 Сам Олександр Довженко як режисер був повністю занурений у свою роботу й жив своїми картинами. Він був тим, хто бачив зорі.

Недаремно його називають предтечею українського поетичного кіно та засновником української кінематографії. Довженкові нові методи монтажу й роботи з кадром мали вплив і на світові тенденції. Чарлі Чаплін навіть казав, що “слов’янство дало світу кінематографа лише одного творця – мислителя і поета Олександра Довженка”.

24 Уважно режисер ставився і до процесу зйомок. Щоби вжитися в образ селян, він переодягався в простий домотканий одяг і носив солом’яного капелюха.

25 Також Довженко був досить вимогливим. Наприклад, коли знімали стрічку “Земля” і потрібні були яблука, то на дворі вже була зима. Колеги запропонували режисеру зробити бутафорні, але він на це не пішов і яблука спеціально для стрічки привезли із Кавказу, хоч і коштувало це чималих грошей.

26 Одного разу під час зйомок фільму режисер так занурився в процес, що навіть заходив у воду, щоби показати операторам, як він бачить той чи той кадр.

Водночас, провівши дитинство на Десні, Довженко так і не навчився плавати. Тож колеги завжди перебували поряд із режисером, мовляв, підстраховували.

“Я був багато хвалений і не раз осуджений за свої роботи”

27 Не варто забувати, що Олександр Довженко жив в умовах тоталітарної радянщини, яка ув’язнювала багатьох українських митців та вбивала їх. Тож режисер шукав можливості для свого порятунку й розвитку. Так, на замовлення Сталіна 1935 року він зняв фільм “Аероград”, потім працював над фільмом “Щорс”.

Загалом кіноіндустрія була одним із засобів поширення пропаганди в СРСР, тож влада цим активно користувалася. За ці пропагандистські фільми Довженко отримував премії, його навіть призначили керівником Київської кіностудії. Це давало режисеру відчуття, ніби він зміг реабілітуватися перед тоталітарною владою.

28 З початком Другої світової війни він просив владу дозволити йому працювати документалістом та отримав відмову. Тоді Довженко пішов на фронт як доброволець і працював там воєнним журналістом. Він бачив на власні очі всі руйнування в Україні, про що писав:

“Україна поруйнована, як ні одна країна у світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців…”

29 Про цей біль він хоче говорити й вирішує створити кіноповість “Україна в огні”, не знаючи, що ця робота стане кінцем його кар’єри й прирече на вічну розлуку з рідним краєм.

30 У кіноповісті він описав історію української родини Запорожців за період німецької окупації. У 1943 році режисер зачитував уривки кіноповісті Микиті Хрущову, який тоді був генерал-лейтенантом. Йому сподобалась “Україна в огні” й це ще більше надихнуло режисера.

31 Однак у Сталіна уривки кіноповісті викликали шалене обурення. 31 січня 1944 року він скликав Політбюро і провів ціле засідання на тему “Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті Довженка “Україна в огні””.

32 Згодом Довженко так опише ці події у своєму “Щоденнику”:

“Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах… Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди і зла. Я народився і жив для добра й любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості”.

33 Сам же твір був заборонений на понад 20 років і вперше надрукований лише в 1966 році із суттєвими змінами. Наприклад, в оригінальній цитаті: “Ми боремось за те, чому нема ціни у всьому світі, – за Україну!… За єдиний сорокамільйонний народ, який не знайшов у століттях Європи людського життя на своїй землі. За народ роздертий, розщеплений”,– назву “Україна” замінили на “Батьківщина”. Самого режисера звинуватили в націоналізмі, заохоченні українського патріотизму, антиленінізмі.

34 Однак замість фізичного покарання, влада обрала цькування та моральний тиск на режисера. Його звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, заборонили знімати фільми й найстрашніше – жити в Україні.

“Світе мій, чому любов до свого народу є націоналізм? У чім його злочин? Які нелюди придумали отеє от знущання над життям людським?”, – писав Довженко.

35 Потрапити в Україну режисер зміг у 1952 році, коли почали споруджувати Каховську ГЕС. Довженко хотів зняти про це фільм, тому кожного літа до 1956 року приїжджав у Нову Каховку. Але згодом він зрозумів, що через будівництво зруйнують цінний природний ландшафт та історичні місця Запорізької Січі, як-от Великий Луг.

36 Такою Довженко бачив Нову Каховку:

·            “Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо й широту у всьому. І стриманість у пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде й ніколи я не пройнявся так любов’ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів”.

·            А про будівництво ГЕС він писав: “Нове наше море – нове наше горе”. Так народ говоре про море”.

37 Олександр Довженко ще встиг написати “Поему про море”, у якій розповів про будівництво Каховської ГЕС.

Мріяв зняти про це фільм, але життя Олександра Довженка обірвалося в 62 роки, 25 листопада 1956 року. Похований український митець у Москві.

“Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце й закопали його в рідну землю в Києві, десь над Дніпром, на горі”, – такий запис у своєму “Щоденнику” зробив режисер ще у 1945 році, до відвідин Нової Каховки.

І хоча заповіт Довженка, на жаль, не вдалося виконати, його творіння і спогади досі серед нас. Вони є цінним ресурсом і для істориків, адже містять дані очевидців про Другу світову війну, підрив культурних пам’яток у Києві радянськими військами, великі втрати українського народу, Нову Каховку тощо. Усе це актуальне й у нашій новітній історії.

Олександр Довженко казав, що “лише сильним дано право на безсмертя“. Режисер таке право отримав.

Джерело: https://nus.org.ua/articles/ya-buv-bagato-hvalenyj-i-ne-raz-osudzhenyj-za-svoyi-roboty-37-tsikavyh-faktiv-pro-oleksandra-dovzhenka-do-dnya-jogo-narodzhennya/

Бібліотечна довідка

Міжнародний день демократії було проголошено Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2007 року, а відзначається він щорічно 15 вересня. Резолюція, ухвалена цього дня, закликає держави, які є членами ООН, урядові та неурядові організації, а також приватні особи відзначати цей день з метою підвищення поінформованості громадськості про демократію.

Що таке демократія?

Демократія — це форма організації та здійснення політичної влади народу, яка ґрунтується на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави та контролі за їх діяльністю. Суть демократії полягає в тому, що народ має право формувати державні органи та безпосередньо керувати своїми справами через них.

Основними ознаками демократії є такі моменти:

·    Народ є носієм та джерелом влади.

·    Народ має реальну можливість змінювати склад представницьких органів.

·   Демократія визнає політичну свободу та рівноправність громадян. Вона спрямована на реалізацію прав і свободи громадян.

· Демократичне суспільство передбачає взаємну юридичну відповідальність як держави, так і громадян, а також дотримання правопорядку.

Декілька цікавих фактів про демократію

· Принципи демократії включають політичну свободу, рівноправність громадян та їх об'єднань, поділ влади, виборність та прийняття рішень більшістю голосів за дотримання прав меншості.

· Сьогодні кількість демократичних режимів, що діють у світі, досягла історичних максимумів.

· Більшість населення світу живе у країнах, де періодично проводяться вибори, а народ вважається джерелом політичної влади.

· Навіть коли вибори ставляться під сумнів через фальсифікації, вони все ж залишаються значним ритуалом, що сприяє легітимації влади.

· Рейтинг країн світу за рівнем демократії (The Democracy Index) з року в рік очолюють такі країни, як Норвегія, Нова Зеландія, Швеція, Ісландія та Данія. 

Джерело: https://hochu.ua/ukr/cat-prazdniki/all/article-122315-mezhdunarodnyiy-den-demokratii-istoriya-o-vozniknovenii-etogo-prazdnika-i-interesnyie-faktyi/

Бібліотечна довідка

В 1994 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 16 вересня Міжнародним днем охорони озонового шару (A/RES/49/114). День встановлено на згадку про підписання Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар.

В 1987 році 36 країн підписали документ, згідно з яким країни-учасниці повинні були обмежити і повністю припинити виробництво озоноруйнівних речовин.

Державам пропонувалося присвятити цей день пропаганді діяльності відповідно до завдань і цілей, викладених у Монреальському протоколі і поправки до нього. Озоновий шар, цей тонкий газовий щит, захищає Землю від згубної дії певної частини сонячної радіації, сприяючи тим самим збереженню життя на планеті.

Озоновий шар простягається над землею величезною шапкою, що йде в космос. Ця хімічна сполука спостерігається на висоті 100 кілометрів. Він, особливо у верхніх шарах атмосфери, захищає Землю від жорстких небезпечних випромінювань. Якщо цей шар скінчиться коли-небудь, це буде небезпечно для всієї біосфери, для всього жівого. Від потрапляння ультрафіолетових променів на людину, може виникнути рак шкіри, сліпота та інші захворювання.

У 80-ті роки вчені зробили відкриття: в районі Антарктиди загальний вміст озону зменшилося в 2 рази. Саме тоді з’явилася назва «озонова діра». На виснаження озону впливає окис хлору. Він є продуктом заводів, підприємств промисловості. Ми не в змозі запобігти появі озонових дірок. Однак зберегти озон хоча б на побутовому рівні людині під силу.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=210

Бібліотечна довідка

День усиновлення порівняно молоде свято. Вперше в Україні воно відзначається з 2009 року. Указ Президента України Віктора Ющенка № 1088/2008 був підписаний 27 листопада 2008 року. В Указі наголошується суспільна значущість усиновлення (і удочеріння) у забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї.

З того часу День усиновлення відзначався щорічно 30 вересня. Згідно з Указом Президента України №455/2023 від 28 липня 2023 року, День усиновлення тепер відзначається 17 вересня. Мета цього свята полягає в підтримці та розвитку національного усиновлення.

На  2009 рік в Україні налічувалося: 400 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховувалося 2605 дітей; 2461 прийомна сім’я, де виховувалися 4450 прийомних дітей. Це немало, проте залишається ще безліч дітей, які потребують родинного тепла і турботи.

З початку 2009 року з метою підтримки інституту опікунства та усиновлення запроваджено новий вид грошової допомоги у разі усиновлення дитини. Матеріальна підтримка сімей нашою державою важлива, проте не варто забувати, що діти насамперед мають потребу в теплоті і ласці сімейного вогнища. А це вже повною мірою лягає на плечі прийомних батьків, які покладають на себе ці святі обов’язки. Пам’ятаєте що сказав Господь: «Приймаючий того, кого Я пошлю, Мене приймає» (Євангеліє від Іоанна 3:20)

Згідно з українським законодавством, максимальна різниця у віці між усиновителями і усиновленою дитиною не повинна перевищувати 45 років.

       Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=432 

Бібліотечна довідка

Іван Олексійович Світличний (20 вересня 1929, с. Половинкине, Старобільський район, Луганська область – 25 жовтня 1992, Київ) – літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960 –1970-х років, репресований. Лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, член міжнародного ПЕН-клубу з 1978 р., член Спілки письменників України з 1990 року. У 1989 р. І. Світличному присуджено премію ім. В. Стуса.

У 1947 р. Світличний закінчив школу в м. Старобільську з золотою медаллю і поступив до Харківського університету на факультет української філології.

У 1952 р. письменник  вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук України. Завідував відділом критики журналу «Дніпро», з 1957 по 1963 рр. — молодший науковий співробітник Інституту літератури. У 1964 р. Іван Олексійович якийсь час працював редактором Українського товариства охорони природи. З 1965 р. він позбувся роботи і публікувався під чужими іменами і псевдонімами.

Поезія стала для І. Світличного духовним прихистком, рятунком і самоствердженням. Своєрідним тюремним щоденником є цикл «Гратовані сонети», найсильнішою в поетичному доробку Івана  Світличного є написана в таборі поема «Курбас».

Досить значним і професійно досконалим є перекладацький доробок Світличного, переважно зі слов'янських мов та французької. Перекладати почав з 1957 р., більшість перекладів було опубліковано 1970 року в збірці поезій у серії «Перлини світової лірики» видавництва «Дніпро».

Іван Світличний є також  автором робіт: «Питання теорії художнього образу («Вітчизна», 1957 р., № 6), «Про внутрішню суперечність художнього образу» («Радянське літературознавство», 1958 р., № 5), «Адвокати фальшивих цінностей» («Вітчизна», 1958 р., № 7), «Художні скарби «Великого льоху» (1962 р.), «Серце для куль і для рим» (1990 р.), «Шевченко і український романтизм», «Коментар критичний до коментаря наукового», «Словник Шевченкової мови», «Духовна драма Шевченка». З 1966 року, не маючи змоги друкуватись під власним прізвищем, друкувався під чужими: «Новий словник, який він?», «Дивні метаморфози перекладацької мови» (1970 р.). Над словником синонімів він плідно працював і в таборі, на засланні аж до хвороби. Статті «Поезія і філософія», «Своєрідні взаємофактори...», «А, Б, В, Г, Д, або розгортання фраз, тез, абзаців у наукові трактати», «Гармонія і алгебра», «Я просто йду й мрію на ходу».

Разом з І. Дзюбою та Є. Сверстюком І. Світличний був одним з найвідоміших молодих нонконформістських критиків.

Іван Олексійович — духовний лідер національно-демократичного руху 60-70-х років. Він незмінно знаходився в центрі кожної культурної акції. У 1962-63 рр. став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав.

Через арешти письменник зазнав неабияких поневірянь. Уперше Івана Світличного було заарештовано 1 вересня 1965 р. за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді. 30 квітня 1966 р. Івана Світличного через брак доказів було випущено. 12 січня 1972 року Світличного заарештували вдруге й звинуватили за тією ж статтею. На закритому судовому процесі винесено вирок: 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму у селищах Всесвятське й Кучино Пермської області і 5 років заслання у селищі Усть-Кан Горно-Алтайської області). Мав незаперечний моральний авторитет серед політв'язнів, став душею табірного руху Опору ‑ його називали «табірною совістю». Незважаючи на незадовільний стан здоров’я термін відбув повністю. Звільнили 23 січня 1983 року, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність не дозволив стан здоров’я. 

Помер 25 жовтня 1992 р. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

 Джерело: https://nlu.org.ua/event.php?id=1289

Бібліотечна довідка

Всесвітній день прибирання (World Cleanup Day), що відзначається щороку в третю суботу вересня, – це глобальна подія, що об’єднала навколо себе мешканців різних країн світу з метою прибирання планети від сміття. Мета акції – привернути увагу на проблему відходів, у тому числі сміття на воді.

У 2024 році Всесвітній день прибирання припадає на 21 вересня.

Подію відзначають не святковими та урочистими заходами, а прибиранням відходів, їх картографуванням. Прибирання довкілля відбувається майже в кожному куточку світу.

Як виникла ідея відзначати Всесвітній день прибирання?

Перший Всесвітній день очищення відбувся третьої суботи вересня в 2018 році. До цього вже відбувалися великі заходи із очищення нашої планети від сміття та відходів. Однак саме Всесвітній день прибирання має настільки глобальний характер, оскільки об’єднав навколо себе до 5% населення нашої планети, що складає близько 400 000 000 людей. 

Раніше вже здійснювалися спроби залучити велику кількість людей для прибирання на планеті, особливо після серйозних катастроф: повеней, пожеж, землетрусів тощо.

Зазвичай у подібних акціях беруть участь громадські місцеві та міжнародні об’єднання, товариства надання допомоги, різні комерційні, державні та некомерційні організації. До очищення від сміття та відходів відносять також знешкодження мін, очищення прибережних зон, лісосмуг, паркових територій тощо. 

Всесвітній день прибирання не має якоїсь одної керівної гілки і є децентралізованою акцією, якою керують різноманітні організації, що самі беруть участь в глобальних акціях прибирання. Серед найбільших організаторів Всесвітнього дня прибирання варто відзначити об’єднання Let’s Do It! World (в пер. з англ. «Нумо, зробимо це! Світ!»). Це естонська організація, якій вдалося залучити до прибирання понад 50 тисяч мешканців Естонії. В результаті їхньої роботи в країни було прибрано понад 10 тисяч тонн відходів. Акція мала масовий характер та стала своєрідною моделлю для подібних заходів в інших країнах світу.

Найбільшим організатором Всесвітнього дня прибирання, що проводиться на глобальному рівні, стала Федерація молодих лідерів та підприємців. Саме ця організація взяла на себе основну відповідальність за проведення заходів з очищення нашої планети від сміття в 2018 році. Тоді в прибиранні взяли участь близько 160 країн та понад 17 000 000 людей. В результаті акції було зібрано понад 80 тисяч тонн сміття.

Менше слів та більше дій

Саме під таким гаслом проходив Всесвітній день прибирання в 2020-му році. Попри складну ситуацію, рух мав успіх у всьому світі. Особливих успіхів в очищені Землі від сміття було досягнуто в Німеччині, Індонезії, Франції, Ірані, Танзанії.

Німеччина

Незважаючи на пандемію коронавірусу, акція з прибирання, що відбулася в 2020 році стала найуспішнішою в Німеччині. Загалом по всій країні пройшло 1300 прибирань. А це в 2 рази більше, ніж в 2019 році.

Робота була зосереджена на індивідуальних прибираннях та мала дійсно сильну підтримку у великих містах, включаючи Мюнхен, Гамбург, Франкфурт та Берлін. До акції приєдналися ЗМІ, які допомагали залучати учасників.

Індонезія

В Індонезії в 2020-му році участь у Всесвітньому прибиранні взяло 4,2 мільйона добровольців. Це значно менше, аніж в 2019 році через проблеми з пандемією. Тим не менш, кілька мільйонів індонезійців самовіддано працювали задля очищення планети. Позитивним є той факт, що індонезійці не просто провели один день прибирання в 2020 році, вони мали кампанію протягом семи днів.

Іран

В Ірані основний акцент кампанії в 2020 році було зроблено на відходах від недопалків, оскільки це є найбільшою проблемою в країні. “Кампанія мала успіх в Ірані, оскільки ми не очікували такої кількості учасників через пандемію”, – сказала Німа Заре, яка приєдналася до кампанії Let’s Do It! в 2012 році.

Також до акції приєдналися місцеві ЗМІ, у тому числі один з найпопулярніших іранських телеканалів. 

Як відзначати Всесвітній день прибирання?

Для того, щоб стати учасником Всесвітнього дня прибирання, необхідно зробити два кроки:

Крок перший: картографування відходів. Для цього необхідно завантажити один з додатків Rubbish Cleanup app (Очищення від сміття), TrashOut (Вивіз сміття), Earth Day (День Землі), Earth Challenge App (Виклик Землі). Почніть складати карту незаконних відходів. Усі дані, зібрані користувачами по всьому світу, будуть візуалізовані на глобальній карті сміття для ініціювання всесвітніх заходів у Всесвітній день прибирання. Розпочніть рух і будьте лідером у власній країні. Зв’яжіться з організаторами через офіційний сайт Всесвітнього дня прибирання і вам допоможуть розпочати роботу.

На другому етапі ви можете організувати публічний чи окремий (приватний) захід у своїй громаді. Будьте напоготові в третю суботу вересня, щоб очистити Землю від сміття.

Джерело: https://daytoday.ua/podiya/vsesvitniy-den-prybyrannia/

Бібліотечна довідка

Вивчити мову жестів не так складно, як здається. Американська мова жестів (ASL) є найпоширенішою мовою жестів у всьому світі. На додаток до індивідуальних відмінностей у вираженні, ASL має регіональні акценти та діалекти; так само як деякі англійські слова вимовляють по-різному в різних частинах країни, ASL має регіональні відмінності в ритмі жестів, вимові, сленгу та знаках, які використовують.

Першою людиною, якій приписують створення офіційної мови жестів для людей зі зниженим слухом, був Педро Понсе де Леон, іспанський монах-бенедиктинець XVI століття. Його ідея використовувати мову жестів не була абсолютно новою.

19 грудня 2017 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 23 вересня Міжнародним днем мов жестів (IDSL). Генеральна Асамблея ООН проголосила 23 вересня Міжнародним днем жестових мов з метою підвищення обізнаності про важливість жестової мови для повної реалізації прав людини глухих людей. Ініціатором резолюції 72/161 виступила Всесвітня федерація глухих. За її даними, у світі проживає понад 70 мільйонів глухих людей, для яких жестова мова є основною формою спілкування із зовнішнім світом, і існує близько 300 жестових мов, а також міжнародна мова жестів. Світова спільнота визнає жестові мови повноправними природними мовами.

Перший Міжнародний день жестових мов відзначався 23 вересня 2018 року в рамках Міжнародного тижня глухих, що проходив з 24 по 30 вересня 2018 року.

Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&event=204334

Бібліотечна довідка

  27 вересня відзначали Всесвітній день туризму. Це свято в 1979 році встановила Генеральна асамблея Всесвітньої туристичної організації, що проходила в Іспанії. В Україні День туризму почали святкувати у 1998 році. Це свято не лише тих, хто безпосередньо працює у сфері туристичного бізнесу, а й тих, хто відчуває в собі поклик до мандрів.

   В усі часи були романтики, що полюбляли мандрувати. Масовий туризм, як можливість подорожувати, виник порівняно недавно, в кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Саме тоді в наш ужиток почали входити автомобілі, поїзди, літаючі апарати. Насправді історія розвитку туризму дуже давня – людство мандрує сотні віків. На початку історії подорожували в пошуках нових місць для харчування і життя. Навіть у ті далекі часи, коли люди мали тільки примітивні знаряддя праці, їхні подорожі були досить тривалі.

Одними з перших мандрівників були жителі Океанії. На своїх маленьких каное вони перетинали Тихий океан. Полінезійці, наприклад, подорожували на Гаваї – а це понад дві тисячі миль. При цьому навігаційними приладами їм були сонце і зірки, напрямки руху птахів і переміщення хмар.

  Стародавній Рим приваблював туристів тих часів величчю архітектурних споруд, а також досить розгалуженою мережею доріг. Самі ж римляни здійснювали подорожі до Греції – як для розваг, так і для підвищення рівня освіти. До турецького міста Ефес з’їжджалися туристи, щоб подивитися виступи жонглерів, акробатів та ілюзіоністів. Подорожували паломники до святих місць. Заможні європейці в середні віки здійснювали подорожі до різних цілющих джерел. Перші подорожі американців здійснювалися в основному всередині своєї країни. Спочатку пішки і на конях, а потім на човнах і каное. Перші письмові докази ранніх подорожей на Русі належать «Повісті временних літ». У ті часи подорожі окремих людей зводилися до паломництва в Єрусалим і Константинополь. Не меншим попитом користувалися і святі місця всередині Русі: Києво-Печерська обитель, Успенський Почаївський монастир.

   Перше в світі туристичне агентство було відкрито Томасом Куком. 5 липня 1841 року 33-річний чоловік організував першу в світі групову туристичну поїздку між містами Лейстер і Лафборо в графстві Лестершир в Середній Англії. Цей маршрут став користуватися великою популярністю. Клієнтами Томаса Кука були тисячі людей.

У 1865 році Томас Кук відкрив для співвітчизників Новий Світ, а для американців – батьківщину їх предків. Діяльність здійснювалася через агентство «Томас Кук і син», першої контори, що спеціалізується на організації туристичних поїздок. Одним з перших американських клієнтів фірми став Марк Твен. Томас Кук був визнаний «винахідником туризму», а засноване ним туристичне агентство завоювало всесвітню популярність.

У сучасному світі існують і діловий туризм, і туризм для відпочинку, розважальний, фінансовий, освітній тощо.

   Туризм сприяє процвітанню і добробуту туристичних регіонів, спілкуванню людини з природою, поширенню здорового способу життя, активно підтримує високий рівень культурного збагачення. День туризму – свято всіх, хто хоч раз відчув себе в ролі мандрівника, вибираючись до лісу або на поле, на берег річки або озера, а також в інші місця, якими багата наша земля.

     Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=223 

Бібліотечна довідка

      29 вересня за ініціативи Всесвітньої федерації серця і за підтримки ВООЗ та ЮНЕСКО з 2000 року по всій планеті відзначається Всесвітній день серця.

До 2011 року цей день припадав на останню неділю вересня, потім дата свята була остаточно закріплена за 29 вересня.

Людське серце – це дивовижний орган, витривалий та працьовитий, який безперестанно працює протягом усього нашого життя. За добу серце скорочується близько 100 тис. разів та перекачує більше 10 тис. літрів крові.

Саме тому турбота про здоров’я серця – питання життя!

Серцево-судинні захворювання, головним чином інфаркт міокарда та інсульт, за оцінкою ВООЗ є основною причиною смерті в усьому світі: на них припадає приблизно третина всіх смертельних випадків.

Тому вкрай важливо турбуватись про своє серце – проводити профілактику серцево-судинних захворювань! Ця «аксіома» набула особливого значення сьогодні, під час воєнного стану, коли психоемоційне навантаження на людей і суспільства зросло в рази.

Деякі основні правила запобігання серцево-судинним захворюванням:

– періодичні профілактичні медичні огляди, особливо для людей старше 40 років та тих, які відчувають «проблеми із серцем», або якщо в сім’ї траплялись інсульти чи інфаркти;

– кинути курити, не перебувати біли тих, хто курить, не дихати тютюновим димом;

– регулярна фізична активність зменшує ризик серцево-судинних захворювань, рекомендується приділяти принаймні 30 хвилин фізичній активності 5 разів на тиждень;

– слідкувати за своєю вагою, зайва вага підвищує ризик серцево-судинних захворювань;

– дотримуватись здорового харчування, зокрема, рекомендується вживати менше продуктів з високим вмістом насичених жирів, щоб запобігти підвищенню рівень холестерину в крові.

– слідкувати за рівнем артеріального тиску;

– контролювати рівень цукру в крові;

– дотримуватись режиму прийому призначених ліків.

Бережіть ваші серця і серця рідних! Будьмо здорові!

Джерело: https://www.dls.gov.ua/news/29- 

Бібліотечна довідка

   30 вересня 1998 року в календарі пам’ятних дат з'явився найчитальніший день року. Віддаючи данину поваги бібліотечній справі у незалежній Україні, 14 травня 1998 року Президент України підписав Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. «Там, де процвітають бібліотеки, там мир і благодать, повага до людства і успішне рішення найважчих соціальних проблем» - любив казати Микола Реріх і важко з цим не погодитись.