Народився Дмитро Кремінь 21 серпня 1953 року в селі Суха Іршавського району Закарпатської області. Батько майбутнього поета працював водієм, мати – на різних роботах у колгоспі. Багато закарпатців, навіть у ті часи, масово їздили на заробітки. Звичайно, про Португалію чи Італію не могло бути й мови, а от Сибір-матінку у ті роки освоювали працьовиті українці завзято. На щастя, доля заробітчанина обійшла молодого Дмитра, хоча, як згадував поет, у їх родині завжди був культ праці. Батьки виявили велику мудрість, не пустивши свою дитину у звичні для земляків заробітчанські мандри. Дмитро першим з родини Кременів вступив до університету. Хоча батькам було й не легко, доводилось тягнутись, збираючи копійчину до копійчини. Після закінчення філологічного факультету Ужгородського державного університету у серпні 1975 року Дмитро Кремінь приїздить у райцентр Казанка Миколаївської області. «Я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщина Павла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля у Малинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенно доброзичливим. Тим паче – море вчорашніх студентів, які тут же , як і я, ставали лікарями, вчителями», - згадував про ті далекі часи Дмитро Дмитрович.

Статтю присвячено аналізу нової книги Тараса Кременя і Людмили Старовойт про лауреата Шевченківської премії Дмитра Кременя, видану в Миколаєві після смерті поета. Автори доводять, що це дослідження є принципово новим етапом наукового осмислення життя і творчості видатного українського митця, уродженця Закарпаття, де відбулося становлення його літературного таланту й особистості. У книзі докладно презентовано не лише творчий період, умовно названий ужгородським, позаяк це часи навчання Дмитра Кременя в Ужгородському державному університеті, а й розглянуто, як саме партійно-державна влада намагалася зламати молодого письменника, змусити його відмовитися від своїх мистецьких принципів, від власного поетичного голосу, від уявлення про призначення поета та поезії. 

Текст статті 

У статті проаналізовано рукопис маловідомої дебютної поетичної збірки Д. Креміня «Тан блукаючого вогню» 1974 року, яка попри ідеологічні заборони та критику через ухилення від канонів соцреалізму стала своєрідним джерелом поетики автора. Крім дискурсу модерністських поем-симфоній «Коні Адамові», «Меморандум Герштейна», автор досліджує особливості проведення та наслідки безпрецедентного за своїм абсурдом «творчого звіту» поета на засіданні літературної студії імені Ю. Гойди Ужгородського державного університету 18 листопада 1974 року в контексті другої хвилі репресій. 

Текст статті