Ліричні твори Дмитра Кременя, особливо написані на початку ХХІ століття, об’єднує чітка україноцентристська позиція автора, розкрита в мотивах утрачених надій, історичної нереалізованості України та водночас упевненості в духовному поверненні українського народу до власних пракоренів. Важливо, що в цій поезії сучасна Україна включена в цілісний світо- і часопростір і сприймається в контексті античної, середньовічної та праукраїнської культур, що дає змогу зосередити увагу читача на знакових реаліях із метою пробудження його генетичної пам’яті. Художній світ завершального періоду творчості поета-краянина складає настільки багатогранний і неодновимірний портрет бурхливої, брехливої, нелюдяної, розтерзаної епохи, що І. Дзюба навіть зауважив на Шевченковій енергетичній зарядженості його творів.