Група № 12. Запишіть в зошит:

28.04.2025. Урок № 37. Німецьке Просвітництво та його вплив на розвиток Європи. Йоганн Вольфґанґ Ґете «Фауст»

Німеччина XVIII ст. Просвітництво  (ідейна течія: наука, розум; Джон Локк) 

Дені Дедро, Джордж Вашингтон, Вольтер та ін.

Гете (1749-1832), поема, філософська трагедія "Фауст" писалася 58 років, переробка середньовічної історії. 

Тема трагедії: пошуки сенсу буття

Ідея: сумніви, боротьба зла іііз добром рухають світ уперед.

Присвята

Пролог в театрі: директор театру, поет і комік.

Пролог на небі: Господь, архангели і Мефістофель.

Частина І (25 сцен).

Частина ІІ (5 дій).

Герої: Фауст, Мефістофель, Вагнер, Маргарита, Єлена, Філемон, Бавкіда та ін.

Д/з: тест 10.37. "Німеччина. Німецьке Просвітництво та його вплив на розвиток Європи.  Йоганн Вольфґанґ Ґете «Фауст» "

Текст Уроку 5.

Сьогодні ми звернемося до історії Німеччини XVIII ст., аби дізнатися більше про Просвітництво. Із уроків зарубіжної літератури в девʼятому класі ви знаєте, що Просвітництво — це ідейна течія XVII-XVIII ст., у якій панували науковий світогляд і культ розуму. Корінь слова — «світ» — уже підказує нам одну з важливих тез: розум освітлює, осяює людський шлях.

Філософські засади Просвітництва сформулював англійський вчений Джон Локк. Йому належить безліч інноваційних ідей того часу: наприклад, Локк запропонував поділити владу на три гілки, аби вона не зосереджувалася в руках однієї особи. Говорив про те, що всі люди від народження є рівними та мають однакові права на життя, свободу, гідність. Ця думка є важливою для розуміння доби Просвітництва.

Опрацюймо характерні ознаки доби Просвітництва.

- Сприйняття розуму, досліджень, досвіду як джерела знань;

- орієнтація на раціоналізм — визнання розуму основою пізнання й поведінки людей;

- увага до морального виховання людини, адже в ньому — запорука кращого суспільства;

- сприйняття світу як гармонійного та досконалого;

- критика недосконалого суспільного ладу та прагнення змінити його шляхом поступових реформ;

- у центрі всього — людина, мислитель, митець — той, хто здатний змінювати світ.

Назвімо кілька видатних імен того часу:

Дені Дідро (автор найвідомішої французької енциклопедії),

Джордж Вашингтон (президент Сполучених Штатів Америки),

Вольтер (французький філософ і письменник надзвичайної глибини),

Даніель Дефо (автор роману «Робінзон Крузо»),

Джонатан Свіфт (саме на прикладі його твору «Мандри Гуллівера» ви вперше вивчали Просвітництво).

Цих видатних імен набагато більше, та сьогодні в центрі нашої уваги — Йоганн Вольфганг Ґете.

Пригадаймо, який із відомих вам поетичних творів належить Гете?

а) “Ода до радості”

б) “Нічна пісня подорожнього”

в) “Добре вмирати тому…”

Дійсно, “Добре вмирати тому…” — поезія Тіртея, “Ода до радості” — Шиллера, а “Нічна пісня подорожнього” — Гете. Рядки твору в перекладі Миколи Бажана звучать так:

На всі вершини 

Ліг супокій.

Вітрець не лине 

В імлі нічній.

Замовк пташиний грай. 

Не чути шуму бору.

Ти теж спочинеш скоро — 

Лиш зачекай.

Виявляється, один твір Гете ви вже знаєте. Перед тим, як опрацювати новий твір, пригадаймо кілька епізодів із біографії письменника.

Він народився в 1749 році в Німеччині в родині юриста. Статус і статки родини допомогли юнаку отримати чудову освіту: він вивчав іноземні мови, музичне та художнє мистецтво, науку. Освіту Гете здобув як юрист, але присвятив життя літературі.

Його творчий шлях був близький і до Просвітництва, і до романтичного угрупування «Буря та натиск». Постійні пошуки та експерименти призвели до того, що Гете став досить значущим і впливовим письменником Німеччини. Частково це повʼязано і з поемою «Фауст», над якою автор — тільки уявіть! — працював 58 років.

Сюжет твору не є винаходом Гете: він обробив легенду про доктора Фауста, до якої вже зверталися тогочасні митці. Але він так переробив середньовічну оповідку, що через 200 років ми все ще звертаємося до твору.

Переклад українською, яким ми будемо послуговуватися, здійснив Микола Лукаш.

Трагедія «Фауст» складається з п'яти частин:

1. «Присвята», 

2. «Пролог у театрі», 

3. «Пролог на небі», 

4. «Перша частина», 

5. «Друга частина».

У «Пролозі на небі» розповідається про розмову Бога та злого духа Мефістофеля, під час якої вони вирішують випробувати чесноти земного доктора Фауста, цитую: «Що ж, спробуй відірвати духа Від його першоджерела І, якщо він тебе послуха, Зведи його на стежку зла», кінець цитати.

Погодьтеся: автор доволі нетипово змальовує стосунки між силами добра та зла.

Читаючи цей філософський твір, ми простежуємо ще одну думку: Всесвіт є гармонійним у поєднанні всіх його проявів.

Перша дія поеми починається зі слів Фауста, цитую: 

«У філософію я вник, 

До краю всіх наук дійшов — 

Уже я й лікар, і правник, 

І, на нещастя, богослов… 

Ну і до чого ж я довчивсь? 

Як дурнем був, так і лишивсь. 

Хоч маю докторське звання 

І десять років навмання

Туди й сюди, навкрив-навкіс 

Воджу я учнів своїх за ніс, —

А серце крається в самого: 

Не можем знати ми нічого!»,

 кінець цитати.

Тобто ми бачимо, що герой зневірений у знаннях, у можливості осягнути Всесвіт. Саме у такому настрої Фауст знаходить на вулиці чорного пуделя, який виявляється Мефістофелем. Той, як ми вже знаємо, має на меті спокусити Фауста, звести його з благочестивого шляху. Він пропонує Фаусту пізнати життя, його смак в обмін на душу, і доктор погоджується на це, цитую:

«Дай руку, переб'єм! 

Як буду змушений гукнути:

“Спинися, мить! Прекрасна ти!” — 

Тоді закуй мене у пута,

Тоді я рад на згубу йти. 

Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,

Тоді хай послух твій мине, 

Годинник стане, стрілку зронить,

І безвік поглине мене», 

кінець цитати.

Важко уявити, які душевні страждання переживає людина, здатна укласти угоду з дияволом. У цьому частково криється глибина образу Фауста.

У конспекті до уроку є завдання для аналізу цього образу — прошу вас виконати його.

Не вистачить уроку, аби переказати сюжет твору розлого. Тому перейдімо до фінальної частини поеми.

Після довгих подорожей, різних випробувань і спокус, відчуття другої молодості, трагічного кохання з Маргаритою та щасливого, але ефемерного кохання з Геленою, участі у війні та ще десятка яскравих вражень Фауст відчуває себе старим. Він розуміє, що життя завершується, його сенсу він так і не пізнав, а єдине, чого він насправді хоче, — побудувати греблю, відвоювати в моря частину землі, осушити її і використати для будівництва міста, чим увіковічнити своє ім'я.

Він навіть знає ідеальне місце для цього будівництва, ось тільки там стоїть будинок Філемона та Бавкіди. За давньоримською легендою, це подружжя — символ одвічного кохання та гостинності. Вони єдині, хто свого часу відкрили двері перед богами, і за те були навіки уславлені. Тепер вони не готові віддавати свій будинок і землю для здійснення задуму Фауста.

А той продовжує марити будівництвом і просить Мефістофеля посприяти вирішенню конфлікту зі старим подружжям.

Звичайно, той виконав завдання. Як ви гадаєте, яким чином?

Дійсно, він убив Філемона та Бавкіду, аби Фауст отримав омріяне.

Наостанок свого життєвого шляху Фауст осліп. Він більше не бачить світ, але досліджує його за допомогою інших органів чуття.

Він чує звуки лопат і думає, що то нарешті будується його омріяна гребля. Фауст в мрійливому пориві віддає накази копачам. Та насправді то злі духи за вказівкою Мефістофеля риють для нього могилу.

У пориві щастя та одкровення Фауст вимовляє легендарний монолог, цитую:

«Нехай лютують хвиль скажені зграї, 

Хай спробують де греблю ту прорвать —

Здолає гурт прорив затамувать. 

Служить цій справі заповідній —

Це верх премудрощів земних: 

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.

 Нехай же вік і молоде, й старе

Життєві блага з бою тут бере. 

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю, 

Тоді гукнув би до хвилини:

Постій, хвилино, гарна ти! 

Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди! 

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя», 

кінець цитати.

У цьому монолозі відображено роздуми, до яких дійшов Фауст на своєму довгому шляху пізнання: діла й труди роблять людину щасливою, наповнюють її буття сенсом.

Чи звернули ви увагу на рядок: «Постій, хвилино, гарна ти!»? Це перефразування рядка з угоди між Фаустом і Мефістофелем, про яку ми говорили раніше, цитую:

«Як буду змушений гукнути:

 “Спинися, мить! Прекрасна ти!” —

Тоді закуй мене у пута, 

Тоді я рад на згубу йти», 

кінець цитати.

У цей момент відбувається задумане дияволом: Фауст гине, а його душа має відійти злому духу, що ніби виграв парі.

Так завершалась середньовічна легенда.

Та Гете йде іншим шляхом: у його трактуванні душу Фауста забирають янголи, даруючи йому одвічне життя на небесах.

Як ви гадаєте, чому так сталося?

Подумайте, а на наступному уроці спробуймо віднайти відповідь разом. Наразі пропоную вам ознайомитися з фрагментами вистави «Фауст» у виконанні артистів Лондонської Королівської опери.

Зверніть увагу на те, як твір епохи Просвітництва набуває нового значення в сучасній інтерпретації.

Вражає, чи не так?

Наостанок процитую вам Гете ще раз:

«І велика людина — це, зрештою, просто людина».

На вашу думку, хто такий Фауст: великий вчений чи звичайна людина?

Із цим проблемним запитанням залишаю вас до наступного уроку.

Опрацьовуйте текст твору. І до зустрічі!