Вершина творчості Данте — поема «Комедія». Слово «божественна» додав вже після смерті Данте Дж. Боккаччо. Комедія писалася майже 14 років.  Поштовхом до написання був сон, який наснився йому напередодні Великодня в 1307 році. Завершив поему у 1321 р., незадовго до смерті.  Для поета це бу­ла комедія (як поєднання піднесеного з повсякденним і тривіальним). А комедією твір був названий тому, що починався сумно, але мав щасливий кінець.

Твір був задуманий автором як монументальний пам’ятник Беатріче (Бічі ді Фольк Портінарі, дочці шановного громадянина банкіра Флоренції Фольк ді Портінарів, в яку поет був закоханий і з якою розмовляв тільки два рази. У 24 роки Беатріче померла). У цьому творі автор розкриває тему кохання у широкому його розумінні — як велику силу, що дає життя усьому на землі. Про це Данте сказав в останніх рядках «Раю»: «Любов, що водить сонце і світила». Твір написаний у формі «видіння», у ньому йдеться про мандри поета потойбічним світом. «Божественна комедія» є першим глибоким проявом гуманізму й реалізму в італійській і світовій літературі. У «Божественній комедії», яку справедливо називають синтезом середньовічної культури й прологом культури Ренесансу, з усією повнотою відбився складний і суперечливий світогляд Данте. 

У середні століття Італія була розділена через чвари гвельфів (прихильників папства) і гіббелінів (прихильників імперії). Данте був небагатим флорентійським дворянином і належав, як майже весь його стан, до гвельфів. Коли верх брали одні, інші йшли в вигнання. У 1302 році змушений був покинути Флоренцію і Данте. «Божественну комедію» він створював в вигнанні: у Вероні, Равенні, Парижі. Найголовнішими джерелами його були: Біблія, отці церкви, богослови містичні і схоластичні, арабські, античні і західні філософи: Фома Аквінський, Арістотель, Аверроес, Авіценна, Альберт Великий; римські поети і прозаїки - Вергілій, Овідій, Лукан, Стацій, Цицерон, Боецій, історики - Тит Лівій, Орозій. Астрономічні пізнання Данте брав головним чином у Альфрагана, арабського тлумача Птоломея.

Поема складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище» і «Рай».У кожній частині тридцять три пісні, всього сто, так як перша має вступ.

Цифра «3» для Данте має символічне значення: три - пов'язане з християнською ідеєю про Трійцю; число 33 нагадує про роки земного життя Ісуса Христа; філософ, богослов, педагог Гуго з Сен-Віктора (1096-1141) ви значає три сили душі: природна, життєва і тваринна.

«Комедія» розповідає про уявну подорож (сон, видіння) Данте загробним світом. Форма була традиційною: мандрівки по пеклу й раю описувалися й у попередні століття. Але в Данте ця форма наповнилася надзвичайно багатим змістом: вона вмістила в себе, з одного боку, все духовне життя італійського суспільства того часу, з іншого боку — думки, почуття і погляди самого Данте, в яких успадковане від середньовіччя органічно сплелося з дивними прозріннями.

Данте оповідає про людські гріхи й відплату за них для того щоб змусити людей замислитися над своїм життям. У цьому він вбачає свій власний обов’язок поета й громадянина. Данте переконаний, що людина, володіючи великим даром «шляхетного розуму» і волі, може і повинна вступити на шлях діяльного добра, домогтися щастя і на землі, і на небі. Так починається звільнення особистості від традиційних уявлень про людину і її призначення.

У «Божественній комедії» поет вкладає в поняття людської особистості багато нового. Він ще не відокремлює людину від бога, але вже не визнає гріховним її земне життя, обстоює нові критерії її оцінки, відмінні від аскетичних. Він цінує у людях гідність, активність, здатність на сильні пристрасті та великі звершення, його приваблюють характери героїчні, яскраво визначені та відштовхують пасивні й безпринципні.

Спадкоємець культури високого Середньовіччя, Данте переосмислив її досягнення і виявив незвичайну самостійність у філософських поглядах. У часи церковної ієрархії він проголосив пророче право поета засуджувати пап римських і навіть скидати їх у пекельне полум’я; у часи феодальної роздробленості і міських смут він затверджував початок єдиної світової держави. Мріючи відновити Римську імперію, оновлену й освічену, Данте писав про державу майбутнього, що не знає прокляття приватної власності на землю. Він був творцем першої утопії нового часу і невблаганним суддею своєї епохи.

Про поему Данте точилися суперечки: від повного її неприйняття (Вольтер називав цей твір “неправдоподібним науковим трактатом”, написаним варварською мовою) до критичного переосмислення або навіть називання її священною книгою, сенс якої не здатні осягнути смертні: у деяких теософських вченнях Данте та його поемі відведено пророцьку роль. 

Коротко зміст частини І "Пекло"

Жанр. Ліро-епічна поема, у якій розповідь про зовнішні події переплетено з ліричними й філософськими роздумами автора. Написана у жанрі християнського видіння, вона водночас продовжує лінію античної літератури (пригадайте: царство Аїда вже відвідали Одіссей та Еней).

Тема “Божественної комедії” — зображення уявних мандрів поета потойбічним світом. Супутником Данте є римський поет Верґілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу.

Ідея — відвернути людину від гріха й навернути її до праведного життя, урятувати людей від ганебного стану й привести їх до щастя. Письменник мріяв про духовне спасіння людини й усього світу.

Мета поеми — звільнити людей від стану гріховності й привести на шлях блаженства, тобто висловлено морально-релігійну думку про звільнення від гріха як шлях до щастя.

Особливості сюжету. Основний сюжет твору — подорож героя потойбічним світом (уві сні, протягом Великоднього тижня 1300 р.). Данте розповідає, що в середині життєвого шляху, тобто в 35 років, він заблукав у життєвому лісі. У супроводі Верґілія поет спочатку потрапляє до пекла, потім — до чистилища. До раю його веде тінь Беатріче. У поемі автор спостерігає страждання грішників, вислуховує їхні пристрасні оповіді й розмовляє з ними (“Пекло”, “чистилище”). Мандруючи раєм, Данте змальовує блаженство праведників та красу царства небесного, яке постає перед ним у сліпучих променях божественного світла.

Композиція. “божественну комедію” поділено на три частини (“Пекло”, “Чистилище”, “Рай”), кожна з яких містить 33 пісні. Усього в поемі 100 пісень: 1 (вступ) + 33 (“Пекло”) + 33 (“чистилище”) + 33 (“Рай”). як математик Данте обчислив просторові параметри: а) у “Пеклі” — 9 кіл; б) у “чистилищі” — 2 передчистилища і 7 сходинок гори; в) у “Раю” — 9 небесних сфер.

Поетика. Данте вдається до різних стилів, вільно змінюючи їх, залежно від змісту. Мова емоційна й образна. Найчастіше вживано порівняння та метафори, звертання та паралелізми. Твір написано трирядковою строфою — терциною.

Теорія літератури 

Терцина (італ. terzina, від terza rima — третя рима) — строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба, у якій середній рядок римується з крайнім — першим і третім — у наступній строфі (аба бвб вгв гдг тощо), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи. Терцину вперше застосував у “Божественній комедії” Данте Аліґ’єрі, згодом нею активно послуговувалися українські поети.

· Які українські митці використовували терцину у своїх поезіях? (І. Я. Франко, Б. С. Лепкий, М. Т. Рильський, П. Г. Тичина, Юрій Клен.)

АЛЕГОРІЯ (гр. allegoria — iносказання) обpаз, в якому все зобpаження має пеpеносне значення; виpаження iдеї в пpедметному обpазi: лисиця — хитpiсть, осел — тупа упертість, вовк — хижацтво. 

Твір має алегоричний зміст: абстрактні поняття, думки автор виражає через конкретні образи й події. Сам образ поета має алегоричний характер, він символізує душу людини, яка шукає істину. Його мандри по пеклу і чистилищу треба розуміти як шлях до справжньої віри попри спокуси й випробування.

Уже початок «Комедії» розкриває неоднозначність змісту твору. Блукаючи в «темному лісі» і втративши надію знайти «просту дорогу», Данте намагається піднятися на гору, якою «кінчалася ота долина». 

Темний ліс — це і алегорія обставин життя самого Данте, і політична ситуація в Італії того часу. 

Пагорб — царство гармонії і справедливості. Спочатку Данте здається, що піднятися в гору буде дуже легко, але йому зустрічаються різні перешкоди: леопард, що є алегорією зрадництва, лев — гордість і тиранія, вовчиця — жадоба і егоїзм. 

У пекло поета супроводжує Верґілій. Цей римський поет-язичник є алегорією розуму. Коли Данте спускається в пекло, задихається від сірчаного диму, не в змозі винести тих страждань, що побачив, його підтримує Верґілій (алегорія зрозуміла: у тяжких випробуваннях і стражданнях душу повинен підтримувати розум). 

Образ Беатріче символізує католицьку церкву, любов Бога до людей. На своєму шляху людина має керуватись також вірою, що дарує світло благодаті.

Образи Франчески й Паоло показують облудність суспільної моралі, що не дає людині права  на щастя. З іншого боку це сила  кохання, що і в пеклі допомагає закоханим бути разом.