Embedded Files
ПЕКЛО
ПЕКЛО
Читайте коментарі під текстом
ПІСНЯ ПЕРША
ПІСНЯ ПЕРША
1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.
4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,
6] Бо жах від згадки почина рости!
7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, -
8] Але за благо те, що там знайшов,
9] Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.
10] Недобре тямлю, як постав цей схов,
11] Бо сонність так оволоділа мною,
12] Що з певної дороги я зійшов.
13] Я опинивсь під пагорба стіною,
14] Яким кінчався неширокий діл,
15] Де острах ліг на серце пеленою.
16] Я вгору глянув і побачив схил,
17] Вже убраний у сонячне проміння,
18] Що надає людині свіжих сил.
19] Тоді помалу уляглось тремтіння,
20] Що не давало спокою мені
21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.
22] Як той, хто у задишці голосній
23] На сушу вийшов, піною укритий,
24] І озирає вири навісні, -
25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,
26] Зирнув назад і стежку оглядав,
27] Яка не дозволя нікому жити.
28] Тут я собі спочити трохи дав
29] І вирушив на гору незнайому,
30] А за опору нижчу ногу мав.
31] І от, коли вже йшов я по підйому,
32] Збіг леопард, моторний та верткий,
33] І шерсть рябіла плямами на ньому.
34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,
35] І, заступивши шлях, став на сторожі,
36] І я подавсь униз, у діл низький.
37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,
38] І сонце сходило з тим почтом зір,
39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.
40] Схотілося у рух оздобить шир.
41] І дух надія звабила рожева,
42] Що скоро зникне цей плямистий звір.
43] Пора буяла навкруги квітнева,
44] Та я не вчув нічого, тільки ляк
45] Од вигляду уже близького лева.
46] І так, здалось, на мене йшов хижак,
47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,
48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.
49] Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -
50] її неутоленна худорба
51] Примушує людей конать збіднівши.
52] В очах її така була злоба,
53] Таке палало полум'я гаряче,
54] Що з страху шлях згубив я до горба.
55] І наче той, хто дивиться найпаче,
56] Куди б скарби багаті примостить,
57] А, їх утративши, - в розпуці плаче,
58] Такий був я, бо твар мене щомить,
59] Встріч ідучи, помалу відсувала
60] Туди, де сяйво сонця не звучить.
61] Коли ж моя нога на діл ставала,
62] Явився хтось, у кого зір потух,
63] Мовчанка ж довга голос відібрала.
64] В безлюдді я його побачив рух.
65] «Врятуй! - була мольба моя єдина, -
66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!»
67] Він мовив: «Не людина; був людина;
68] В Ломбардії мій батько оселивеь,
69] У Мантуї - моя там батьківщина.
70] Во время Юлія я народивсь,
71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,
72] Коли ще лжебогам народ моливсь.
73] Я був поет, пісні складав любимі,
74] Як славний син Анхізів з Трої втік,
75] А Іліон упав в огні та димі.
76] Та чом вертаєш і в журбі поник?
77] Чого не йдеш на горб, де корениться
78] Солодке джерело чудесних рік?»
79] «Чи не Віргілій ти, чи не криниця
80] Широкоплинних мовних вод ясних? -
81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, -
82] О світло й честь усіх співців земних,
83] Ти зваж на захват мій, на шанування
84] Твоїх безсмертних творів видатних.
85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,
86] У тебе я знайшов на все життя
87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.
88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?
89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,
90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя».
91] «Хай буде інший шлях тобі прикметний, -
92] Він одповів на жалісні слова, -
93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.
94] Повз твар, яка, голодна, завива,
95] Не прослизне і найспритніший дока:
96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.
97] Лиха вона з природи та жорстока;
98] Наївшись, голоднішою стає
99] Й ненатлого не насищає ока.
100] Із звірами відгулює своє
101] Без міри; та надія на Хорта є,
102] Що він цю твар таки, нарешті, вб'є.
103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,
104] В любові, мудрості й чесноті зріс.
105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.
106] Він за Італію зведе свій спис, -
107] Заради ж неї дівчина Камілла
108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.
109] І як би не тікала твар немила,
110] Він в Пекло зажене її, на дно,
111] Звідкіль її жадоба приманила,
112] А звідсіля, - надумав я одно, -
113] Я поведу тебе, де залягають
114] Місця, які я взнав уже давно.
115] Почуєш ти, як в розпачі благають
116] Там духи з зойком та з ламанням рук,
117] Повторну смерть на себе накликають.
118] Побачиш тих, хто між вогненних мук
119] Таємно тішиться у сподіванні
120] Колись піднестись до блаженних лук.
121] А схочеш в висі злинути останні, -
122] Душі, достойнішій за мене, здам
123] До ніжних рук тебе при розставанні.
124] Бо той, хто звіку владарює там,
125] Мене, що бився у ворожій раті,
126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.
127] А в тронній владаря світів палаті
128] Усе пристойне пишному кошу,
129] Щасливий той, хто буде там на святі!»
130] І я йому: «Поете, я прошу,
131] Ім'ям Христа, якого ти не відав,
132] Все зло й все гірше хай тут полишу,
133] Ти ж покажи усе, про що повідав:
134] Хай браму бачу я з Петром святим
135] І тих, хто в муках та скорботі знидів».
136] І рушив він, а я - слідом за ним.
ПІСНЯ П'ЯТА
ПІСНЯ П'ЯТА
1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.
4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,
6] Хвостом указуючи розмір мук.
7] Кажу, коли якась душа лякливо
8] Розповіла про всі свої діла,
9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,
10] їй місце визначає в царстві зла,
11] Хвоста скрутивши стількома витками,
12] В котре по черзі коло засила.
13] Тиск перед ним і днями, і ночами;
14] Душа тут кожна свій проходить суд:
15] Сказала, вчула та й пішла до ями.
16] «О ти, хто в наш занурюється бруд, -
17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,
18] На мить лишивши безконечний труд, -
19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,
20] А про широкий вхід і не гадай!»
21] І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?
22] Не з власного жадання йде в ваш край:
23] Так хочуть там, де все зробити можуть
24] Чого захочуть, так що не чіпай».
25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,
26] Зачувся лемент, і зневіра йме,
27] Чи зойки відчаю луна не множить?
28] Туди прийшрв, де світло геть німе,
29] І знявся рик, як в буряному морі,
30] Коли на ньому дужий вітер дме.
31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють
33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.
34] І душі, летячи у каламуть,
35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
36] Самого Бога в небесах клянуть:
37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,
38] Жахливій бурі цій той люд яркий,
39] Який скорився лиха розмаїттю.
40] І як на крилах носяться шпаки
41] В холодну пору, збившися у зграї,
42] Так духів злих пролинув рій швидкий.
43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,
44] І без надій, що прийде тиші мить
45] Або змаліють муки їх безкраї.
46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,
47] Коли на південь відлітає птиця,
48] Так я, передбачавши ремства нить,
49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,
50] І запитав: «Учителю, яким
51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?»
52] «Найперша з тих, що виглядом своїм
53] Тебе цікавить, - він мені промовив, -
54] Була царицею над світом всім;
55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,
56] їй підказала похіть навісна
57] Розпусту скриту вивести зі сховів, -
58] Семіраміда, Нінова жона
59] І спадкоємиця його зрадлива;
60] Султан тепер там, де жила вона.
61] А це - кохання жертва нещаслива,
62] Яка збезчестила Сіхея прах;
63] А далі - Клеопатра похітлива».
64] Я вздрів Єлену, за яку в боях
65] Лягли війська, Ахілла міць велику,
66] Яка з кохання згинула в віках,
67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку
68] Тих нещасливих, що Амор жене,
69] Як за життя їх гнав на згубу дику.
70] Коли мій вождь назвав число значне
71] Мужів і дам - весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,
73] І я сказав: «Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий».
76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама».
79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: «Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».
82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, -
85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, -
87] І стали біля нас без заборони.
88] «О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.
91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.
94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.
97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.
100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.
103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.
106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -
108] І вже їх ворушила вітраверть.
109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
112] І я на це почав: «О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!»
115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань
117] У серці чую болісні удари.
118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?»
121] Й вона: «Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.
124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги, -
126] Я плакать буду й мовить водночас.
127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.
130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:
133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, -
135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,
136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми».
139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,
142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.
КОМЕНТАРІ
КОМЕНТАРІ
ПЕКЛО
ПЕКЛО
ПІСНЯ ПЕРША (1) Ліс. - Пагорб. - Три звірі. - Віргілій
(1) Скорочення: Ен. - Віргілій, «Енеїда». Метам. - Овідій, «Метаморфози». П. - «Пекло». Ч. - «Чистилище». Р. - «Рай». Римськими цифрами позначається пісня, арабськими - рядок.
1-136. Як визнав сам автор у відомому листі до молодого друга й покровителя, веронського володаря Кангранде делла Скала, надісланому з Равенни десь, на думку дослідників, 1317 p., під час праці над «Раєм», - Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект - буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий аспект - алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект - «анагогічний» (у перекладі з старогрецької: «Такий, що підносить угору»), тобто містичний, у нашу епоху майже суцільного раціоналізму та безвірництва не цікавий, хоч свого часу він накликав на автора лють поборників ортодоксальної церкви, які вважали цей аспект придатним лише для святих книг.
Пояснімо сказане на прикладі цієї пісні, вступної до всього твору. Перше тлумачення - буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з'явився його улюблений великий римський поет Віргілій, який обіцяє йому показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард - політичні супротивники: жорстокий лев - король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця - римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й поганими пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
1. На півшляху свого земного світу... - Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалась сімдесятьма роками; отже, півшляху - 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. Він був обраний одним з десятьох пріорів, які стояли на чолі уряду. На цій посаді поет виявив неабиякі дипломатичні здібності, беручи керівну участь у посольствах Флорентійської республіки до сусідніх правителів, між іншим до папи Боніфація VIII.
2. Похмурий ліс густий... - У другому «алегоричному» тлумаченні під цим лісом можна розуміти папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року.
8. За благо те... - за зустріч з Віргілієм.
13. Я опинивсь під пагорба стіною... - Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сходячим сонцем істини.
31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають три звірі: леопард - у третьому тлумаченні - любострастя, лев - гордість і вовчиця - корисливість.
62. Явився хтось... - Віргілій (70-19 pp. до н. є.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї «Ене'іда» та поем з сільського життя «Буколіки» та «Георгіки». У середні віки він мав легендарну славу мудреця, чародія і передвісника християнства, зокрема догмату про народження Христа від незайманої діви (до речі, по-латині «діва» - «virgo». Чи не звідси походить середньовічна форма написання імені славетного поета «Віргілій» замість античного «Вергілій»?).
69. Мантуя. - Віргілій народився в Мантуанській області, в містечку Андес, нині П'єтола.
70. Во время Юлія... - За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100-44 pp. до н. є.).
74. Син Анхізів - Еней, герой Віргілієвої «Енеїди», зять і союзник троянського царя Пріама. За поемою, коли впала Троя, він відплив в Італію і тут заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави.
91. Хай буде інший шлях тобі прикметний... - Перед тим, як подолати вовчицю і іійти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.
101. Надія на Хорта є... - Хорт - майбутній рятівник Італії від зажерливого папства; виразний натяк на Кангранде делла Скала (сапе - італійською мовою - «пес», «собака»), при дворі якого жив тоді вигнанець Данте і в особі якого він хотів бачити цього рятівника.
105. Між Фельтро й Фельтро... - між містом Фельтро в Тревізанській області і замком Монтефельтро в Романьї, тобто у веронських володіннях Кангранде.
107-108. Італійці, персонажі Віргілієвої «Енеїди», які полягли в бою з ворогом: Камілла, що очолювала вольськів, вождь рутулів Турн, троянські юнаки Ніс та Евріал.
114. Місця, які я взнав уже давно, - тобто пекло, яке Віргілій уже описав у VI книзі «Енеїди».
117. Повторну смерть на себе накликають. - Грішники в пеклі, що вже померли тілесною смертю, хотіли б померти й душею, щоб скінчились їхні муки.
118. Побачиш тих... - тобто душі Чистилища.
122. Душі, достойнішій за мене... - тобто Беатріче, що супроводжуватиме Данте по Раю до його останньої сфери.
134. Хай браму бачу я з Петром святим... - брама Чистилища, що її охороняє ангел, намісник апостола Петра.
ПІСНЯ П'ЯТА Коло друге. - Мінос. - Порушники шлюбної вірності. - Франческа да Ріміні
4. Мінос - обернутий у Дантовому Пеклі на біса - верховного суддю, який витками хвоста визначає міру покарання грішникам, міфічний справедливий цар о. Кріт.
58. Семіраміда - легендарна ассирійська цариця, вдова царя Ніна. Видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами. Історичним прототипом її була ассирійська цариця Шаммурамат (IX ст. до н. є.).
61. Кохання жертва нещаслива... - карфагенська цариця Дідона, вдова Сіхея, яка покінчила самогубством, коли її залишив Еней.
63. Клеопатра - єгипетська цариця, кохана Юлія Цезаря, а потім Марка Антонія (69-30 pp. до н. є.). Взята в полон Октавіаном, покінчила з собою, давши вкусити себе отруйній змії.
64. Єлена - за міфом, дочка Зевса і Леди, дружина спартанського царя Менелая, викрадена троянським царевичем Парісом, що призвело до Троянської війни.
65. Ахілл - славетний грецький герой Троянської війни. За однією з легенд, він загинув через любов до Поліксени, Пріамової дочки.
67. Паріс - див. прим. 64. Він був смертельно поранений ще до падіння Трої.
Трістан - герой середньовічного роману (XII ст.). Він полюбив Ізольду, дружину корнуельського короля Марка, втік з нею, і під час втечі обоє трагічно загинули.
73. І я сказав... - Мова йде про тіні Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, нерозлучні навіть у пеклі.
Франческа, дочка Гвідо да Полента, синьйора Равенни (П. XXVII, 40-42), була близько 1275 р. видана заміж за некрасивого і кривого Джанчотто Малатесту, батько якого був вождем рімінійських гвельфів. Коли Джанчотто дізнався, що вона полюбила його молодшого брата Паоло, то убив обох. Це сталося 1285 р.
Останній свій притулок вигнанець Данте знайшов у племінника Франчески, Гвідо Новелло да Полента, синьйора Равенни. Припускають, що молодий Данте міг бачити Паоло, коли той у Флоренції командував загоном.
103. Кохання, що кохать дає й коханим... - Прославлений рядок, що в віртуозно відточеній афористичності стверджує думку про можливість і навіть бажаність взаємного почуття; вираз «дає» можна було б замінити точнішим відтворенням оригіналу «не забороняє», «не перешкоджає».
107. Каїна - перша частина дев'ятого кола Пекла, де караються ті, хто вбив або зрадив своїх рідних. Назва за ім'ям першого братовбивця Каїна.
128. Ланчелот - герой французького роману XII ст. про рицаря Круглого Стола і про любов його до королеви Джіневри (Женьєври), дружини короля Артура. Роман цей був і в італійському перекладі.
137. Галеотто - рицар, який сприяв зближенню Ланчелота з Джінев-рою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати соромливого героя.
Page updated
Report abuse