Вимоги до заземлення електроустаткування

Апарати і конструкції електроустановок повинні надійно при­єднуватися до заземлювальної магістралі або безпосередньо до заземлювача.

Для болтового приєднання до корпусу апарата або металокон­струкції на кінці сталевого заземлювального провідника прямокут­ного перерізу свердлять отвір діаметром на 1 мм² більшим за діа­метр заземлювального болта. Якщо ж приєднуваний заземлювальний провідник має круглий переріз, то до його кінця приварюють кусок плоскої шини з отвором відповідного діаметра. Місця бол­тових приєднань заземлювальних провідників до корпусів апара­тів і заземлюваних металевих конструкцій мають бути добре захищені і вкриті технічним вазеліном для захисту їх контактних поверхонь від корозії і внаслідок цього погіршення контакту між ними. Контактні поверхні болтових з'єднань заземлювальних про­відників з корпусами апаратів і заземлюваними металевими кон­струкціями, які знаходяться в сирих приміщеннях та у відкритих електроустановках, рекомендується вкривати антикорозійним мас­тилом марки АМС.

Приєднання заземлювальних провідників до заземлюваних конструкцій здійснюють зварюванням, а до корпусів апаратів, машин тощо - зварюванням або надійними болтовими з'єднаннями. 3а наявності струсів або вібрацій слід вжити заходів проти послаблення контакту в болтовому з'єднанні і, зокрема, застосову­вати контргайки або контруючі шайби.

Заземлення устаткування, встановленого на рухомих частинах, виконують за допомогою гнучких провідників. Кожний заземлюваний елемент установки має бути приєднаний до заземлювача або до заземлювальної магістралі за допомогою окремого відгалуження провідника. Не можна послідовно вмикати в заземлювальний провідник кілька заземлюваних частин установки. Відга­луження до однофазних електроприймачів для їх заземлення слід здійснювати окремим (третім) проводом. Використовувати з цією метою нульовий (робочий) провід забороняється.

Під час монтажу заземлювальних пристроїв як заземлювальні провідники можуть бути використані нульові провідники три­фазної мережі: металеві конструкції будівель (ферми, колони) та конструкції виробничого призначення (каркаси розподільних пристроїв, підкранові шляхи тощо); сталеві труби електропрово­док і алюмінієві оболонки кабелів; металеві стаціонарно відкрито прокладені трубопроводи всіх призначень, крім трубопроводів паливних і вибухонебезпечних сумішей, каналізації та централь­ного опалення. У всіх випадках ці провідники мають бути надій­но з'єднані із заземлювальним пристроєм або з нульовим прово­дом у приміщеннях, де застосовується заземлення. Зазначені провідники або частини їх можуть бути єдиними заземлювальними провідниками, якщо вони за провідністю задовольняють вимогам ПУЕ.

Використовувати як заземлювальні провідники металеві обо­лонки трубчастих проводів, металеві оболонки ізоляційних тру­бок, а також свинцеві оболонки проводів групової розподільної освітлювальної мережі забороняється. У приміщеннях, де необ­хідно застосовувати заземлення, ці оболонки повинні бути зазем­лені і мати надійні з'єднання по всій довжині, з'єднувальні муфти і коробки приєднують до металевих оболонок обов'язково паянням або болтовими з'єднаннями.

Сталеві заземлювальні провідники повинні бути прокладені відкрито. Ця вимога не стосується нульових жил і металевих обо­лонок кабелів, трубопроводів схованої електропроводки, металоконструкцій, які знаходяться в землі, а також провідників зазем­лення, прокладених у трубах.

Заземлювальні провідники, відкрито прокладені в приміщеннях, повинні бути доступними для огляду. В сухих приміщеннях, які не містять їдких пари і газів, заземлювальні провідники допуска­ється прокладати безпосередньо по стінах. У сирих і особливо сирих приміщеннях та в приміщеннях з їдкою парою заземлюваль­ні провідники прокладають на відстані від стін не менш ніж 10 мм. Заземлювальні провідники мають бути захищені від впливу на них хімічних речовин, які містяться в навколишньому середо­вищі. У приміщеннях з хімічно активним середовищем для захис­ту заземлювальних провідників їх фарбують двома шарами хіміч­но стійкої емалевої фарби.

У місцях перетину заземлювальних провідників з кабелями і різними трубопроводами, а також у місцях, де можливий механіч­ний вплив на заземлювальні провідники, останні слід розміщувати у відрізках сталевих труб або захищати кутовою сталлю.

Заземлювальні провідники прокладають через стіни у відкри­тих прорізах, трубах або в інших жорстких обрамленнях.

Заземлювальні провідники електропроводок і повітряних ліній з'єдну­ють тими самими методами, що й фазні проводи, тобто термічним зварюванням/паянням, опресовуванням тощо.

У приміщеннях сирих і з їдкими парою чи газами всі з'єднання виконують зварюванням; якщо зварювання не можна здійснити, допускаються болтові з'єднання, при цьому контактні частини по­винні мати захисні антикорозійні покриття.

Під час обладнання заземлення необхідно забезпечити надій­ність контактів у з'єднаннях і безперервність електричного кола по всій його довжині.

З'єднання послідовно розташованих ділянок металевих кон­струкцій слід здійснювати зварюванням за допомогою сталевих шин перерізом не менш як 100 мм²; в електроустановках напругою до 1000 В із заземленою нейтраллю ці конструкції можуть бути з'єд­нані провідниками тих самих перерізів, які слід застосовувати для заземлювальних провідників на даній ділянці.

У разі прокладання проводів у сталевих трубах і використан­ня цих труб як заземлювальних провідників мають бути виконані надійні металеві з'єднання труб одна з одною і з корпусами елек­троустаткування, в які вони вводяться.

Заземлювальні провідники з'єднують із протяжними заземлю­вачами (наприклад, трубопроводами) поблизу від вводів у буди­нок за допомогою зварювання. Якщо не можна застосувати зварю­вання, то накладають хомути, контактна поверхня яких має бути облужена. Труби в місцях накладання хомутів повинні бути ре­тельно (до металевого блиску) зачищені. Місця і способи приєд­нання заземлювальних провідників вибирають так, щоб при роз'єд­нуванні трубопроводів для ремонтних робіт були забезпечені безперервність електричного кола та нормований опір заземлювального пристрою. Водоміри і засувки повинні мати обхідні з'єднання.

Заземлювальні провідники прокладають по будівельних еле­ментах будинків і кріплять на опорних конструкціях (мал. 35.4, а, б, в, г). Опорні конструкції встановлюють на прямих ділянках на відстані 500-900 мм одна від одної. У разі прокладання заземлювальних провідників паралельно підлозі опорні конструкції кріп­лять на висоті 400-600 мм від її рівня.

У місцях повороту опорні конструкції розташовують на відстані 100 мм до і після повороту, рахуючи від вершини кута, утворюваного заземлювальним про­відником. Прохід заземлювальних провідників через перекриття виконують у відрізках сталевих труб, які виступають з обох боків перекриття на 30-40 мм.

У разі перетинання заземлювальним провідником температур­них або осадових швів будинку в місцях перетинів слід встановлю­вати компенсатори у вигляді ліроподібно зігнутої ділянки заземлювального провідника. Як компенсатори можна застосовувати гнучкі перемички із сталевого троса Ø 12-15 мм. Гнучку перемич­ку згинають ліроподібно і кінці її приварюють по обидва боки від шва до заземлювального провідника. На ділянці переходу гнуч­кої перемички через температурний шов заземлювальний провід­ник розрізають і утворені кінці провідника розводять на відстань 8-10 мм.

Мал. 35.4. Способи кріплення сталевих заземлювальних провідників до опорних конструкцій: а - смужки за допомогою обойми; б - смужки з обтискного обоймою; в - смужки при­варюванням; г - круглого прутка приварюванням; 1 - стояк; 2 - обойма;

3 - заземлювальний провідник; 4 - зварний шов

Монтаж заземлювальних пристроїв пов'язаний з пробив­ними роботами і з необхідністю обладнання колодязів у будівель­них елементах. Подібні роботи виконувати вручну із застосуванням шлямбура, зубила, скарпеля і кувалди недопустимо, оскільки при цьому порушуватиметься міцність будівельних елементів внаслідок появи в них тріщин. Пробивні та аналогічні робо­ти слід виконувати електрифікованими механізмами.

Під час прокладання заземлювальних провідників механізу­ються і роботи із згинання шин. Для згинання прямокутних ста­левих шин використовують шинозгинальні верстати, зокрема універсальний шинотрубозгинач УШТМ-2, на якому можна гнути шини розміром до 100х10 мм. Відповідна перестановка роликів і заміна згинального сектора дають змогу перейти від згинання шин до згинання труб.

Приєднання та відгалуження плоских і круглих заземлюваль­них провідників здійснюють зварюванням. Відкрито прокладені заземлювальні провідники фарбують у чор­ний колір. Правилами улаштування електроустановок допускаєть­ся відкрито прокладені заземлювальні провідники фарбувати в інші кольори (під колір стін, панелей тощо), однак при цьому в місцях приєднання і відгалуження на них мають бути нанесені на відстані 150 мм одна від одної не менше ніж дві смуги чорного кольору завширшки 10 мм.

Випробування заземлювальних пристроїв здійснюють під час приймання заново змонтованого заземлювального пристрою і пе­ріодично в процесі його експлуатації.

Відповідно до вимог ПУЕ у заново змонтованих заземлюваль­них пристроях під час приймання перевіряють:

стан елементів заземлювального пристрою, які знаходяться в землі, вибірковим оглядом їх із розкриттям ґрунту, інших елемен­тів - у межах доступності огляду;

наявність кола між заземлювачами і заземлюваними елемен­тами (не повинно бути обривів і незадовільних контактів у зазем­лювальних провідниках, які з'єднують апарати з контуром зазем­лення);

стан пробивних запобіжників в установках напругою до 1000 В (пробивні запобіжники мають бути справними і відповідати но­мінальній напрузі установки);

повний опір петлі «фаза — нуль» в установках напругою до 1000 В з глухим заземленням нейтралі (опір повинен бути таким, щоб під час замикання між фазами і заземлювальними провідни­ками виникав струм короткого замикання, який відповідає вимо­гам щодо кратності струму номінальному струму плавкої вставки або автомата; перевірка повинна бути виконана для найвіддаленіших, а також найпотужніших електроприймачів, але не менш ніж для 10% їх загальної кількості);

відповідність опору заземлювальних пристроїв нормам;

Опір заземлення (заземлюючого пристрою) повинен бути не більше 4 Ом!

відповідність перерізу заземлювальних провідників проекту і вимогам ПУЕ.