Монтаж пускорегулювальної апаратури

Огляд пускорегулювальної апаратури перед монтажем: зовнішній огляд, чистка, продувка, регулювання, контроль ізоляції. Розмітка, установлення опорних металоконструкцій для кріплення апаратури. Порядок кріплення та установлення апаратів.

Регулювання пружин контактів магнітних пускачів. Схеми регулювання контактів у магнітних пускачах та контакторах. Основні параметри контактних систем (розводка, провал контактів, контактні натискання та ін.).

Рубильники встановлюють на ізолюючих плитах (панелях) з теплостійкого, механічно міцного та ізоляційного матеріалу. Па­нель потрібних розмірів і товщини розмічають за допомогою шаб­лона або за відповідними розмірами рубильника, а потім сверд­лять у ній отвори необхідних діаметрів. Для того щоб болти, які кріплять ізоляційні плити до каркаса, не виступали, в плитах слід робити заглиблення.

У розподільних пристроях напругою до 220 В допускається встановлювати рубильники на фасадному боці щита за умови, що їх робочі струми не перевищують 300 А. Під час вмикання змонто­ваного рубильника його ножі повинні входити в контактні губки з деяким зусиллям.

Алюмінієві одножильні проводи приєднують до рубильника за допомогою шайб. Кінці приєднуваних мідних одножильних про­водів оформляють у вигляді кілець і надягають на болти так, щоб під час затягування гайки кільце не розкрутилося, тобто по ходу гайки. Багатожильні алюмінієві і мідні проводи, які приєднують до рубильника, окінцьовують наконечниками. Змащувати контактні частини ножів і губок змонтованого рубильника не рекоменду­ється.

Обладнання відхідних ліній залежно від потужності, розмірів і кількості встановлюваних приладів може монтуватися на одній панелі в два чи три ряди. При встановленні на щиті автоматів і запобіжників інші апарати та струмопровідні частини безпосе­редньо над ними не розташовують.

Відкриті запобіжники розміщують так, щоб гарячі гази і пара розплавленого металу плавкої вставки при її перегорянні не мог­ли потрапити на найближчі елементи розподільного щита; це сто­сується і дугогасних камер автоматів. Рекомендується віддаляти їх від інших елементів кола на відстань не менш як 200 мм у гори­зонтальному напрямку і не менш як 400 мм — у вертикаль­ному.

Ножі рубильників і автоматичних вимикачів, приєднуваних до шин, у вимкненому стані не повинні знаходитися під напругою.

Автоматичний вимикач має бути встановлений так, щоб до нього був забезпечений доступ для огляду і ремонту. Монтаж автомата слід здійснювати при знятих дугогасних камерах.

Верхні виводи автоматичного вимикача використовують для приєднання до них проводів від джерела живлення, нижні — для приєднання проводів, які йдуть до струмоприймача.

Основу, до якої кріпиться автоматичний вимикач, вирівнюють, тоді при пригвинчуванні плити або каркаса автоматичного вими­кача в них виникнуть згинальні механічні навантаження. Сам автоматичний вимикач має бути змонтований так, щоб його каркас або плита знаходилися у вертикальному положенні. Відстань між плитою важільного приводу на щиті і основою автомата повинна становити не менш як 250 мм.

Після завершення монтажу автоматичного вимикача встанов­люють на місце його дугогасні камери. Рухомі контакти автоматич­ного вимикача не повинні торкатися стінок камери.

У барабанного контролера знімають кожух, очищають контак­ти від пилу і мастила, а потім ретельно оглядають. Під час огля­ду перевіряють щільність прилягання нерухомих контактів до ру­хомих і, якщо тиск між контактами недостатній, відкручують стопорний болт притискного кільця і, притискуючи з деяким зу­силлям нерухомий контакт до рухомого, закріплюють притискне кільце стопорним болтом. Якщо недостатній тиск між контактами є наслідком пошкодження або послаблення пружини тримача ку­лачка, то дефектну пружину замінюють новою з тих, що надсила­ються заводом як запасні частини до контролера.

Перед установленням контролера поворотом штурвала переві­ряють правильність розташування контактів на всіх фіксованих положеннях, а також цілість і стан ізоляційних деталей конт­ролера: пошкоджені деталі мають бути замінені. Контролер кріп­лять болтами з гайками на фундаменті або на металевій конструк­ції, а потім перевіряють правильність приєднання до нього прово­дів та чіткість його роботи. Проводи приєднують до контролера, керуючись паспортом, заводською інструкцією і наявною на внут­рішній частині кожуха схемою.

Контактори і магнітні пускачі перед установленням ретельно оглядають, щоб переконатися в комплектності апаратів, наявності всіх кріпильних деталей, а також у відсутності пошкоджень, що перешкоджають їх монтажу і роботі, для чого:

очищають апарат від пилу і бруду, що потрапили до нього під час транспортування і зберігання на складі;

розклинюють магнітну систему, очищають її від консерваційного змащення, промиваючи шліфовані поверхні чистим бензином та протираючи чистою ганчіркою;

натискаючи рукою на якір, перевіряють легкість руху і пра­вильність вмикання рухомих і блокуючих контактів, а також пра­вильність прилягання до осердя (якір повинен не менш ніж на 70 % своєї площі прилягати до осердя; розмір площі прилягання визначають за відбитком, отриманим на чистому аркуші паперу, прокладеному разом з копіювальним папером між якорем і осер­дям);

перевіряють справність і дію зворотних пружин рухомої сис­теми (якір повинен вільно повертатися в крайнє вихідне поло­ження);

вимірюють мегаомметром опір ізоляції струмопровідних частин різних фаз відносно одна одної і відносно заземлених частин; якщо ізоляція виявиться менше 1 МОм, її слід просушити;

перевіряють стан дугогасних пристроїв і цілість камер (камери з тріщинами або сколами слід замінити); переконуються в надійності посадження котушки на осердя магнітопроводу, належному стані їх ізоляції та у відсутності обриву в котушці;

перевіряють міцність затягування всіх кріпильних деталей і стан теплових реле.

У заново змонтованих апаратах перевіряють розхил, провал і натискання контактів.

Розхилом контактів називається найкоротша відстань між не­рухомим і рухомим контактами при їх розімкненому положенні — відстань А на мал. 56.1, а.

Провалом контакту прийнято називати відстань, на яку може зміститися місце дотикання рухомого контакту з нерухомим з положення повного замикання, якщо нерухомий контакт буде ви­далений. Внаслідок того, що практично важко визначити провал, обмежуються перевіркою зазору, що утворюється між пластинкою 4, на якій закріплено рухомий контакт, і скобою 5 контактотримача при замкненому положенні контактів (мал. 56.1, б).

Розхили (зазори) рухомих і нерухомих контактів у розімкне­ному стані та їх провали в замкненому положенні є суттєво важливими. При наявності необхідного розхилу між контактами за­безпечується нормальне гасіння дуги, а при наявності необхідно­го провалу — різкість розмикання контактів.

Під час монтажу слід перевірити зусилля як початкового, так і кінцевого натискання контактної системи апарата.

Початковим натисканням називається зусилля, яке створюєть­ся контактною пружиною в точці первинного натискання торкан­ня контакту. При недостатній величині початкового натискання може відбутися приварювання контактів, а при перевищенні необ­хідної величини початкового натискання порушується чіткість спрацьовування контактора.

Перевірку початкового натискання здійснюють (див. мал. 56.1, а) при розімкнених контактах. Попередньо на рухомому контакті позначають лінію торкання контактів. Між рухомим контактом і пластиною, на якій встановлено контакт, затискують смужку тонкого паперу. Крізь отвір тримача рухомого контакту протяга­ють гачок динамометра, який відтягується доти, доки папір можна буде вільно видалити, витягаючи його рукою. Покази динамомет­ра в цей момент і дають уявлення про величину початкового на­тискання. Під час вимірювання початкового натискання слід сте­жити за тим, щоб лінія натискання була перпендикулярною до площини торкання контактів, інакше можливі спотворення результатів вимірювань. Якщо в тримача рухомого контакту немає отвору для гачка динамометра, то треба накласти петлю з капро­нової волосіні на лінію торкання контактів і за неї зачепити гачок динамометра.

Кінцеве натискання — це зусилля, яке створюється контактною пружиною (при повністю ввімкненому апараті).

Перевірку кінцевого натискання здійснюють при повністю увімкненому контакторі аналогічно вимірюванню початкового на­тискання, однак папір у цьому випадку прокладають між рухоми­ми і нерухомими контактами (див. мал. 56.1, б).

Величину натискання контактів регулюють зміною положен­ня скоби тримачів рухомих контактів; положення скоби визнача­ється натягуванням або послабленням гайок, які кріплять тримачі 5 хомутами 7 до вала 6.

Дані для регулювання розхилу, провалу і натискання контак­тів беруть із заводського паспорта апарата.

Змонтований і відрегульований апарат випробовують 10-кратним вмиканням вручну, при цьому не повинно спостерігатися заїдання рухомих частин, неправильного прилягання контактів та інших дефектів, які перешкоджають його роботі. Перевіряють також ро­боту блок-контактів і оглядають дугогасний пристрій. У ввімкне­ному положенні апарата зазор між якорем і осердям має бути таким, щоб щуп завтовшки 0,05 мм не міг проникати між ними на глибину понад 5-7 мм.

Перед введенням апарата в роботу слід переконатися в чіткос­ті його спрацювання подаванням напруги в коло вмикаючої котушки, здійснюючи не менше 5 циклів вмикань і вимикань апарата при знеструмленому головному колі.

У такій самій послідовності, виконуючи вказівки заводських інструкцій, монтують більшість автоматичних вимикачів та інших пускових апаратів, аналогічних (за конструкцією контактної системи та принципом дії) контакторам або магнітним пускачам.