Концепція сталого розвитку та її значення

Яке значення Концепції сталого розвитку?

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРИРОДИ Й СУСПІЛЬСТВА (англ. sustainable development) – розвиток суспільства, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання відбуваються в межах, що визначаються властивістю екосистем до самовідновлення.

Термін «сталий розвиток» пов’язують з ім’ям прем’єр-міністра Норвегії Г. Х. Брундтланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє» для ООН (1987).

Стратегію сталого розвитку проголошено на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992). Концепція сталого розвитку набула свого сформованого вигляду в 2015 р. на Саміті ООН зі сталого розвитку в Нью-Йорку, на якому було схвалено глобальну програму, що містить 17 цілей сталого розвитку, яких світ має досягнути до 2030 р.

Сталий розвиток полягає в збалансованому розвитку економічного, соціального та екологічного компонентів. Основною метою сталого розвитку є збереження людства, а завданнями – збереження умов існування екосистем і біосфери.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти принципах.

1. За умови екологізації економіки й суспільного життя людство може надати розвитку суспільства сталого характеру, що відповідає потребам людей сучасного й майбутніх поколінь (принцип екологізації).

2. Обмеження, що існують у галузі експлуатації природних ресурсів, пов'язані із сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення (принцип екоресурсної ємності).

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучне життя (принцип соціальної рівноправності).

4. Необхідно співвіднести споживання з екологічними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії (принцип сталого споживання та виробництва).

5. Розвиток людства й природи має відбуватися в їхній постійній взаємодії (принцип коеволюції).

У рамках цієї Концепції й реалізуються основні напрями сучасної екологічної політики України.

15 вересня 2017 р. уряд України представив Національну доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна». У доповіді представлено 17 глобальних цілей з урахуванням специфіки національного розвитку.

Отже, сталий розвиток – це модель розвитку суспільства, спрямованого на задоволення людських потреб з одночасним забезпеченням сталості довкілля.

Які основні принципи природокористування в контексті сталого розвитку?

Природні ресурси класифікують за різними критеріями: за належністю до компонентів природи – мінеральні, кліматичні, лісові, водні; за можливістю відтворення в процесі використання – вичерпні (відновлювані й невідновлювані) й невичерпні. До природних ресурсів належать сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини.

Природокористування є теорією та практикою раціонального використання людиною природних ресурсів у середовищі суспільно-виробничої діяльності, спрямованої на задоволення потреб людства цими ресурсами, а також збереження різноманітності та якості довкілля.

Основними принципами раціонального використання в контексті сталого розвитку є:

• «нульовий рівень» споживання природних ресурсів;

• відповідність антропогенного навантаження ресурсному потенціалу певного регіону;

• збереження цілісності природних екосистем у процесі їх господарського використання;

• збереження природного кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності;

• погодження виробничого й природного ритмів;

• пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу.

Перехід суспільства до сталого розвитку залежить від екологічної освіти.

Її суть полягає в тому, щоб кожна людина усвідомила пріоритетні загальнолюдські цінності, знала про основні джерела порушення природної рівноваги, усвідомлювала свою відповідальність перед суспільством. Компонентом екологічної освіти є екологічне мислення.

Екологічне мислення – це відображення дійсності, що передбачає усвідомлення людиною екологічних взаємозв’язків природи.

Пошук шляхів формування такого мислення та розробка теорії коеволюційного розвитку природи й людської цивілізації є предметом дослідження екології людини, або соціальної екології.

Отже, РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ – сфера діяльності і вся сукупність засобів, що застосовує суспільство задля вивчення,освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів.

У чому полягає необхідність міжнародної взаємодії у справі охорони довкілля?

Необхідність міжнародного природоохоронного співробітництва на сучасному етапі розвитку продуктивних сил зумовлюється такими чинниками, як:

• глобальний характер багатьох екологічних проблем;

• транскордонний характер забруднення довкілля;

• міжнародні зобов’язання України щодо охорони довкілля;

• наявність міжнародних природних ресурсів;

• вигода від міжнародного обміну досвідом та технологіями;

• можливості залучення міжнародних інвестицій.

Реалізувати стратегію виходу із сучасної екологічної кризи можна лише на основі спільних зусиль щодо природоохоронних дій всіх країн. На теперішній час жодна країна не спроможна розв’язати свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами.

Формами міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля є:

1) організація наукових і практичних зустрічей (самітів, конференцій);

2) створення міжнародних організацій (наприклад, Міжнародної комісії з навколишнього сере-

довища й розвитку);

3) укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи (наприклад, Всесвітня хартія природи (1982), Європейська хартія про навколишнє середовище та охорону здоров'я (1989), Міжнародна конвенція про захист рослин (1997), Конвенція про біологічне різноманіття (1993);

4) діяльність міжнародних громадських партій та організацій (наприклад, Грінпіс, Всесвітній фонд дикої природи, Всеукраїнська громадська організація «Жива планета»).

Отже, людство усвідомило навислунебезпеку життю і почало вживати активних заходів щодо охорони довкілля.