Дитина  зазнала сексуального насильства

            Сексуальне насильство над дитиною: 

чи є життя після травми

Сексуальне насильство — це будь-які насильницькі дії сексуального характеру, що чиняться без добровільної згоди. Ці дії можуть бути і не пов’язані з проникненням в тіло особи. Статевий акт, який вчиняє повнолітня особа із дитиною у віці до 16 років,
незалежно від її згоди, є сексуальним насильством щодо дітей. Існують дані, що кожна 5-та дитина страждає від сексуального насильства, кожна 3-тя ніколи не розповість про це.

Що є сексуальним насильством щодо дітей?

● дитину фотографували чи знімали оголеною на відео;
● дорослі (старші 18 років) пропонували дитині показати свої статеві
органи, доторкнутися до їхніх оголених інтимних частин тіла або вступити
з ними у статевий зв’язок;
● дитині пропонували винагороду за те, щоб показати свої статеві органи,
торкатись до оголених інтимних частин тіла дорослих або вступати з
ними у статевий зв’язок;
● дитину змушували вступати у статевий зв’язок з дорослими та тримати
це у таємниці;
● дитина отримувала непристойні пропозиції в інтернеті (на форумах, в
чатах, соціальних мережах, електронною поштою тощо), по телефону
або у листах;
● дорослі (крім медичних працівників та батьків у ранньому дитинстві) торкались статевих органів дитини всупереч її волі.

        Усі батьки сподіваються, що з їхньою дитиною цього ніколи не станеться. Утім, сексуальне насильство можливе як з боку незнайомих людей, так і близького оточення, і навіть у власній родині. Кожна ситуація має свої особливості, та й наслідки сексуальної травми у дітей різні. Як уберегти малюка від них і що зробити, якщо нещастя усе ж трапилося, — читайте у другій статті тематичного циклу

        Сексуальний агресор діє ретельно та обережно, тож доки дитина сама не заговорить про згвалтування, виявити насильство — майже неможливо. Інколи про насильство над дитиною сигналізують симптоми на соматичному, емоційному та поведінковому рівні. Утім, нерідко ці симптоми можуть і не проявлятися. У такому разі травма, якої зазнала дитина, зазнає невідворотної деформації та переходить на глибокий особистісний рівень. Дитина-жертва опиняється один на один із власними переживаннями, замикається у собі, намагається впоратися із жахом, який вона пережила, за допомогою розщеплення, витіснення чи психогенної амнезії.

     Дві сестрички стали жертвами сексуального насильства. Семирічна Оленка усе пам’ятає про згвалтування, а от п’ятирічна Катя — нічого. Катя щоразу обурюється, коли чує від старшої сестри щось нехороше про їхнього вітчима, дівчинка щосили захищає насильника та матір-співучасницю злочину.

      Здавалося б, якщо дитина нічого не пам’ятає і не страждає від болісних спогадів, то їй так ліпше. Утім, це помилкова думка. Травмі властиві певні закономірності, одна із яких — відтворюватися, аби прожити непрожите, зробити безадресне адресним, а виключене — включеним. Навіть якщо дитина нічого не пам’ятає чи пригадує страшні події лише фрагментарно, глибокі особистісні зміни у її душі уже відбулися, у її житті та поведінці запустилася стратегія жертви.

      Не можна ані змушувати дитину щось згадувати чи розповідати, ані чекати, доки вона сама щось розповість. Щоб допомогти дитині, ліпше скористатися методами арт-терапії або ігротерапії для роботи з травмою та розщепленою психікою.

     Нерідко сексуальне насильство над дитиною обумовлено особистою історією її батьків, які також свого часу зазнали насильства. Це — сімейний сценарій, або мутильтигенераційний феномен, що передається із покоління у покоління. У такому разі практичному психологові слід поєднати реабілітаційну роботу з дитиною та особисту психотерапію для батьків.

      Працювати з дитиною і батьками може один фахівець, якщо він має достатньо широке професійне поле. Якщо фахова компетентність не дає змоги надати адекватну допомогу дорослим, у такому разі доцільно залучити колегу, який має достатній рівень знань та досвіду у роботі з травмою і, зокрема, з наслідками сексуального насилля, що сталося у дитячому чи підлітковому віці.

Ознаки травми

      Практичному психологу важливо вчасно помітити симптоми особистісної деформації у дитини та з’ясувати, на яку саме травму вони вказують. Зокрема, про глибоку особистісну деформацію дитини-жертви свідчать:

·        байдужість;

·        депресивність;

·        замкнутість;

·        жорстокість;

·        кошмари і жахіття, денні та нічні страхи;

·        «приклеювання» до будь-якого дорослого у пошуках тепла та уваги;

·        денний та нічний енурез;

·        головні болі, болі у серці;

·        погане самопочуття.

      Ці ознаки властиві багатьом дітям, але не всі з них зазнали сексуального насильства. Аби визначити, яка травма може ховатися за цими симптомами, практичному психологу важливо вміти розрізняти їх та прислухатися до власної професійної інтуїції.

      Німецький психотерапевт-травматолог Урсула Віртц (Ursula Wirtz) упродовж багатьох років працювала із жертвами сексуального насильства й дійшла висновку, що вони — найтяжчі травматики. Саме Урсула Віртц першою прирівняла травму сексуального насильства до травми концтабору, бо помітила, що вони мають чимало спільних рис, симптомів та наслідків. Зокрема, якщо для того, аби зцілити емоційну травму потрібно не менше двох років психотерапевтичної роботи, то для сексуальної травми — не менше семи років.

      Сексуальна травма деформує усі аспекти особистості: проймає глибинні шари психіки аж до ядра особистості — джерела цілющої сили та енергії. Для цього потрібно багато років, адже обійти психологічні захисти і десятки поведінкових стратегій, які вибудувала жертва — надзвичайно складно. Що раніше практичний психолог розпочне психотерапевтичне лікування дитини, то вищі її шанси відновити психологічне здоров’я та повернутися до повноцінного життя.

Типи дітей-жертв

     Виокремлюють три типи особистостей, які починають формуватися у дитини-жертви: власне жертва, агресор та рятівник.

Психологічний інцест та його наслідки

       У інцестних сім’ях родичі не просто гвалтують дитину, за цим насиллям стоїть складна ієрархія та внутрішньосімейні порядки. Інцестні сім’ї живуть замкнуто, бо суспільні норми суперечать їхнім внутрішньосімейним законам. У разі зв’язку «батько-донька» мати цілком усвідомлено передає їй право сексуально задовольняти батька. А зв’язок «брат-сестра» зазвичай має на меті ослабити вплив матері на сина.

       Утаких сім’ях поширений інший тип інцесту — психологічний. Він не передбачає сексуальних стосунків, проте його наслідки так само глибокі й тяжкі для дитини.

Поведінка батьків

У разі психологічного інцесту батьки:

·        використовують нецензурні слова у присутності дитини;

·        сплять із дитиною в одному ліжку;

·        ходять перед дитиною у спідній білизні чи оголені;

·        демонструють дитині власні статеві органи;

·        розмовляють з дитиною про власне сексуальне життя;

·        переглядають разом із дитиною телепрограми та фільми сексуального характеру;

·        контролюють усі сфери життя дитини;

·        карають дитину суворо навіть за незначні провини;

·        забороняють дитині мати секрети та таємниці;

·        підслуховують розмови дитини з її друзями, читають її особисті щоденники та листи;

·        озвучують на адресу дитини образливі зауваження сексуального характеру.

Особистісні деформації дитини

       У дитини-жертви психологічного інцесту можна спостерігати такі відтерміновані прояви глибинної особистісної деформації:

·        амбівалентні почуття любові та ненависті до батьків. Якщо дитина відчуває неадекватність послань, які їй адресують дорослі, вона може проявляти агресію, гнів, злість, розпач;

·        тотальне почуття провини, неспроможність узгоджувати власні потреби та очікування, труднощі з самоідентифікацією;

·        хронічне почуття неадекватності, недостатньої значимості, несамостійності; страх, що її покинуть;

·        прагнення встановлювати поверхові та короткотривалі взаємини з оточенням. Згодом у такої дитини розвиваються сексуальні дисфункції, компульсивність;

·        пошук «ідеального» партнера, бажання встановити унікальні взаємини, засновані на взаємній любові;

·        труднощі у вибудовуванні меж та зрілих взаємин;

Як зрозуміти, що дитина піддається насильству?

Постраждалі від насильства схильні мовчати про це з різних причин. Тому для вчасної та ефективної допомоги, важливо вміти помічати ознаки, що можуть свідчити про насильство. Серед ознак можуть бути такі — дитина стала мовчазною, відповідає односкладно на будь-які питання, перестала спілкуватися з друзями, має різкі зміни настрою, аутоагресивну поведінку, часто заплакана, має синці, подряпини, може недоїдати, недосипати, мати неохайний вигляд. В комплексі чи окремо — ці ознаки мають насторожити дорослих.

Як варто говорити з дітьми-жертвами насильства

Дитина, яка постраждала від насильства, не завжди прямо скаже про таку ситуацію вдома. Тому, якщо у неї виявляються непрямі ознаки насильства, насамперед варто встановити діалог. Почати розмову із фраз «У тебе сумний вигляд. Щось сталося?» чи «Я можу тобі допомогти?». У розмові із постраждалою дитиною, важливо уважно її слухати і не перебивати. Адже акт насильства може викликати відчуття сорому і страху за своє життя. Тому важливо дати зрозуміти, що вам можна довіряти і ви готові допомогти.

Запам’ятайте головні правила спілкування з дитиною:

• Не сумнівайтесь у словах.

• Не звинувачуйте її у тому, що сталося.

• Не тисніть.

• Не змушуйте говорити.

• Не нав'язуйте своїх рішень.

• Не наполягайте на діях, які здаються правильними.

• Не будьте самовпевненим(ною).

• В жодному разі не ставте запитань «Що ти зробила, щоб спровокувати кривдника?» чи «Може, запросимо його на розмову?» тощо. Поясніть, що дитина невинувата в тому, що стала жертвою насильства і що насильство не припиниться саме собою. Зверніться по допомогу!

Насильство над дітьми є проблемою, яка існує в різних країнах та різних суспільствах. Для подолання цього явища застосовуються міжнародні правові інструменти та створюються спеціальні програми захисту для постраждалих. З 2012 року Україна є учасницею Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства ( Лансаротська конвенція ). Лансаротська конвенція – це перший регіональний договір, спеціально присвячений захисту дітей від сексуального насильства, яке може відбуватися, в тому числі, вдома і в сім’ї.

Проект «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні, фаза ІІ» реалізовується в рамках Плану дій Ради Європи для України (2018-2022) Відділом Ради Європи з захисту прав дітей та у співпраці з офісом Ради Європи у Києві.

Взаємодія з дитиною-жертвою

     Працівникам ЗДО слід уважно ставитися до дитини, що стала жертвою сексуального насильства. І вихователі, і психолог мають знати, як правильно взаємодіяти з такою дитиною, аби не нашкодити їй та надати адекватну, посильну допомогу.

СТАТТІ ДО ТЕМИ:

Біда, яка ближче, ніж здається

Коли працювати з дитиною-жертвою категорично заборонено

      Аби дитина отримала вчасну та якісну допомогу, практичному психологові ліпше не грати у супермена. Фахівець має бути уважним до себе, реально оцінювати власні професійні сили та можливості. Лише у такому разі він зможе допомогти дитині зцілитися.

Що таке сексуальне насильство над дитиною? (savechild.com.ua)