§ 12. Людина і природа в середньовіччі

1. Виконайте вправу «Людина і природа в середньовіччі», продовживши речення.

2. Виконайте вправу «Терміни та їхні визначення», указавши пари карт.

      Переоцінити вплив епідемій на різноманітні сфери діяльності суспільства важко: смертоносні хвороби, капсулюючи населення окремих міст, регіонів і навіть континентів, з одного боку, знищували населення планети мільйонами, а з іншого – створювали умови для появи нових наук, течій у мистецтві, геніальних архітектурних, художніх і літературних творів.

     Хоч як дивно, наслідки трагедій, глибокі шрами в історії людства стали справжніми прикрасами портретів минулих і теперішньої епох.

Чорна смерть

     Чума – наймасштабніша пандемія в історії людства, хвороба, яку переносили винятково степові гризуни, – знайшла шлях до людей: у VI ст. вона почала лютувати з небаченою доти жорстокістю. Якщо під час епідемій віспи й холери помирало за рідкісними винятками не більш ніж 30 % хворих, то захворювання на чуму означало вірну смерть – через кілька днів заражені неминуче гинули, тому страх епідемій чуми затьмарював наслідки всіх можливих воєн.

      За останні дві тисячі років населення планети неодноразово переживало атаки різних підвидів «чорної смерті», спричинених бактерією Yersinia pestis.

     Перша пандемія чуми (чума Юстиніана) припала на останню добу існування Римської імперії та почалася з Єгипту. Пошесть спустошила майже всі країни Середземномор’я і тривала приблизно 60 років. Під час епідемії загинуло орієнтовно 100 мільйонів людей, що становило на ті часи п’яту частину населення світу (згідно зі статистикою Central Intelligence Agency, у 2017 р. п’ята частина населення планети становила близько 1 млрд 480 млн жителів). 

     Друга масштабна хвиля захворювання на чуму зародилася в Азії й тривала 2 роки (1348–1350). Перемістившись у головні столиці Європи, недуга нещадно вбивала мешканців континенту. Жертвами «чорної смерті» стали 25 мільйонів осіб. Пандемія наклала відбиток на все європейське середньовіччя. 

     Цей період став початком формування епохи Відродження і Просвітництва XV–XVII ст. – принципу солідарності й гуманізму, утвердження гідності людини, її розуму та волі, її творчих сил та жаги до пізнання світоустрою, що сприятимуть піднесенню науки. Такий всеосяжний поштовх до пізнання світу й захоплення ним залишить свій відбиток у всіх проявах майбутнього Європи. 

Нова Європа

     Епідемія чуми не лише дала серйозний поштовх розвитку науки та мистецтва, а й змінила державний устрій більшості країн Європи. Різке скорочення населення в містах сприяло численному притоку сільських мешканців, а емансипація та залучення жінок у «чоловічі» професії набули нечуваних масштабів. Селяни «отримали» від хвороби найбільше – кріпосне право в Західній Європі й до початку пандемії поступалося місцем новій системі класових відносин, а різке скорочення чисельності містян посилило цю тенденцію. Такі обставини стали причиною розширення прав селян та зменшення поборів і податків. Більшість можновладців і феодалів намагалися цьому протидіяти, тому незабаром у сільських жителів знову з’явилися приводи для повстань. Утім, пригнічувати заколоти виснаженим чумою державам стало набагато важче.

      Землі, на яких загинуло найбільше людей, почали використовувати колективно – поля й пасовища дозволили поліпшити ситуацію з продуктами в Європі, що стало імпульсом для міжнародної торгівлі. 

      «Чорна смерть» відіграла колосальну роль у лібералізації церкви та становленні релігійних меншин. З одного боку, багато іновірців постраждало від погромів (після пандемії їх звинувачували в розповсюдженні інфекції), відносини між представниками різних вірувань загострилися, але, з іншого боку, підйом науки, яка потребувала нових фахівців, став для мусульман та євреїв своєрідним благом. Пригноблені погромами громади не лише відновилися, а й почасти зміцнили свій статус та вплив.

Згуртування суспільства й розвиток медицини

     Від смертельної хвороби загинула величезна кількість аристократії, більшість впливових вельмож і правителів Європи зрозуміли, що епідемії не мають кордонів і не є хворобами нижчих прошарків населення. Хоча середньовіччя увійшло в історію як епоха соціального розшарування, чума надовго згуртувала суспільство. Попри страшенні збитки, що завдала пандемія країнам, у цій трагедії були й позитивні наслідки – катастрофа значно прискорила розвиток медицини. Людство як ніколи раніше почало усвідомлювати, що лише спільними зусиллями та дотриманням чітких правил карантину можливо побороти пандемію.

     До речі, слово «карантин» походить від італійського quaranta (сорок) – саме стільки днів кораблі, які потенційно загрожували містові хворобою, мусили стояти на якорі далі від берега. Слово «лазарет» також запозичено багатьма мовами в змученої чумою Італії – воно походить від назви острова у Венеціанській лагуні Лазаретто Веккьо (Lazzaretto Vecchio), що слугував місцем масових поховань загиблих від епідемії.

Італія під час та після епідемій чуми

     У розпал епідемії в Італії з’явилися «чумні лікарі», які спеціалізувалися на лікуванні хвороби. Маска з дзьобом, на думку так званого лікаря, повинна була не лише відлякувати хворобу своїм виглядом – у її ніс закладалися лікарські трави, що захищали від чумного запаху й нібито перешкоджали зараженню.

     У лікуванні хворих народні цілителі не досягли жодних успіхів, проте образ чумного лікаря зберігся у венеціанських масках і в однойменному образі персонажа комедії дель арте.

     Учені й лікарі також не залишилися байдужими до трагедії, у середньовічній літературі з’явився самостійний напрям – «чумні твори». Одним з перших був трактат, який датується 1348 роком.

     Страх перед чумою описується в сюжетах «Танців Смерті», «Тріумфу Смерті», «Трьох мертвих і трьох живих».

Буонаміко Буффальмакко, «Тріумф смерті», фреска, 1330-ті рр.

Автор невідомий. «Танець смерті», монастир бернардинів, 1660 р.

     «Танець смерті» – найпопулярніший сюжет про нікчемність людського життя й рівність усіх перед обличчям смерті – з’являється в живописі, скульптурі, книжкових гравюрах, літературі (першими «танцями смерті» були римовані девізи до малюнків).

Сім’я Медічі

       Незважаючи на те, що під час пандемії населення Італії скоротилося майже вдвічі, а деякі міста були повністю спустошені, торгівля та ремесла в більшості провідних центрів Апеннінського півострова доволі швидко відновилися. Заможні містяни інвестували в землю та скуповували маєтки розорених аристократів. Попри чвари, які роздирали Північну Італію, купці й лихварі купували замки й титули, перетворюючись на нових баронів і графів.

     Однією з таких вельможних флорентійських родин стала сім’я Медічі.

     Сімейство Медічі в першій половині XV століття діяло в межах пізньосередньовічних традицій: керуючись благочестям і громадянським обов’язком, вони фінансували громадські роботи з оздоблення важливих для комуни пам’яток, а також церков і монастирів, водночас демонструючи винятковий індивідуальний смак у виборі художників і проєктів.

     Після чергової невдалої спроби об’єднання Італії північними правителями владу у Флоренції отримав найвидатніший представник клану, флорентійський банкір і державний діяч, найбагатша людина Європи – Козімо Медічі (1389–1464).

     Фінансист став фактично володарем Тоскани, а банк родини Медічі – банком Флоренції. На гроші Медічі мостили вулиці, зводили мури й церкви, створювали майстерні та будували притулки для бідноти й сиріт.

     Характерною рисою правління Козімо Медічі (Старого) було заступництво та фінансова допомога вченим і людям мистецтва. Він збирав художні твори й книги, у такий спосіб формуючи перші бібліотеки та мистецькі колекції.

     Козімо витрачав шалені кошти на грандіозні архітектурні комплекси, серед яких перебудова монастиря Сан-Марко у Флоренції (для якого також зібрав цінну бібліотеку) та Палаццо Медічі.

      Фра Анджеліко. «Благовіщення», 1440–1442, церква Сан-Марко, нині музейний комплекс (Флоренція, Італія)

Беноццо Ґоццолі «Хода волхвів», 1459–1461, фреска, Палаццо Медічі (Флоренція, Італія)

     У своїх розмовах фінансист часто порівнював Флоренцію зі стародавнім Вавилоном, де колись люди мріяли побудувати вежу висотою до небес. Флоренція була «Новим Вавилоном» і на очах Козімо зводили нову «Вавилонську вежу» – величезний собор Санта-Марія-дель-Фйоре. Тут створювалася нова цивілізація і нова культура – Козімо багато десятиліть спостерігав за народженням Ренесансу.

Натисніть на нижчеподане фото і перегляньте віртуальну екскурсію собором Санта-Марія-дель-Фйоре.

Натисніть на нижчеподане фото і перегляньте 3D-зображення куполу собору.