Тарас Онишкевич

Тарас Онишкевич -“Галайда”

Майбутній бойовик і командир народився 15 червня 1914 р. у містечку Угнів (тепер Сокальський район Львівської області). Батько, Григорій Онишкевич – один із чільних місцевих українських діячів. Тарас мав п’ятьох сестер і чотирьох братів, двоє з яких – Юрій і Мирослав – також були активними учасниками національно-визвольної боротьби.

Юрій Онишкевич належав до УВО і ОУН, засуджений на голосному Надвірнянському процесі до 13 років ув’язнення. Після виходу на волю із розвалом Польщі через проблеми із підірваним у тюрмі здоров’ям виїхав на лікування у Чехословаччину, де й помер у 1941 р.

Мирослав Онишкевич найбільше відомий як організатор Української Повстанської Армії на Львівщині, шеф штабу воєнної округи (ВО) “Буг” (Львівщина, 1944–1945 рр.) та командир ВО “Сян” (Закерзоння, 1945–1947 рр.), майор УПА. Затриманий польською поліцією безпеки 2 березня 1948 р., засуджений на кару смерті і розстріляний у Варшаві 6 липня 1950 р.

Після закінчення народної школи в Угнові Т. Онишкевич деякий час навчався в учительській семінарії у Львові, а також закінчив однорічну господарську школу у Янчині (тепер с. Іванівка Перемишлянського р-ну Львівської обл.). Станом на 1929 р. працював помічником кравця.

Від 1927 р. належав до Пласту у Львові – спочатку до 4 куреня ім. Богдана Хмельницького (діяв при учительській семінарії), відтак до 50 куреня ім. Остапа Вахнянина (об’єднував ремісничу молодь). Склав другий пластовий іспит та був іменований розвідчиком 29 липня 1929 р. Наступного року був учасником табору на Соколі.

До Організації Українських Націоналістів Тарас долучився у 1929 р. під впливом старшого брата Юрка.

Кілька разів Т. Онишкевич був затриманий польською поліцією. Один із арештів був пов’язаний із масовими саботажними акціями в Угнові та околиці 17–21 березня 1934 р. Поліція до 21 березня заарештувала 46 українців, серед яких був і Т. Онишкевич. Разом із Петром Дужим він три місяці сидів у львівських “Бриґідках”. За відсутністю доказів обоє у червні були звільнені.

Невдовзі Т. Онишкевич з метою здобуття зброї організував напад бойовиків ОУН на станицю польської поліції в Угнові. Також передбачалося перерізання телефонних дротів і підпал ринку. Учасниками акції були 13 членів ОУН з Угнова і сусіднього Карова.

Бойовики ввечері 13 липня перерізали телефонне сполучення Угнова з Рава-Руською, Белзом, Каровом і Піддубцями (загалом 60 дротів). Одночасно двоє бойовиків обстріляли коменданта постерунку поліції в сусідньому селі Диниська, а на ринку в Угнові підпалено стайню, від якої загорілися три сусідні будинки. Проте попереджені зрадником поліцаї у перестрілці відбили напад на станицю в Угнові, затримавши члена ОУН Івана Ментуха. Спроба його відбити не вдалася. По гарячих слідах заарештовано більше десяти причетних до акції, зокрема, і Т. Онишкевича.

Процес розпочався 1 травня 1935 р. перед Львівським судом присяжних. Підсудні заперечили свою вину та відмовилися від зізнань, поданих під час слідства, як складених під примусом і тортурами. В результаті Онишкевич був визнаний винним і засуджений за приналежність до ОУН до 6 років ув’язнення, на спробу нападу на станицю поліції – до 5 років, за наказ підпалити будинки – до 4 років, за наказ перерізати телефонні дроти – 2 роки. Сумарне покарання склало 12 років ув’язнення. Серйозні терміни отримали й інші: І. Ментух – 12 років, Василь Решетило – 8 років, Василь Козловський – 8 років, Іван Шустикевич – 10 років. Одного – Григорія Мазура – присяжні визнали невинним. Вирок було оголошено 4 травня 1935 р.

Сидів Онишкевич у в’язницях Вронки та Равіч. В тюрмі активно вивчав військову літературу, через що інші в’язні називали його “фон Мольтке”. Вийшов на волю після падіння Польщі із в’язниці у Сєдльцах і пішки добрався до Угнова. Тут включився в організаційну працю, займався здобуттям і переховуванням зброї, залишеної поляками. Легально увійшов в тимчасовий комітет Угнова. Невдовзі, перед загрозою більшовицького арешту, в середині жовтня 1939 р. перейшов кордон, який пролягав поряд з містом, у Німеччину.

Пройшов одномісячний організаційний курс, після якого був скерований ОУН на військовий вишкіл в м. Закопане. Звідти був відкликаний і виконував окремі важливі доручення, а в лютому–березні 1940 р. перейшов знову на територію, окуповану більшовиками. Т. Онишкевич – зв’язковий і один із найближчих співробітників Івана Климіва-“Легенди”.

В кінці року Тарас Онишкевич-“Галайда”знову перейшов радянсько-німецький кордон і прибув до Кракова для участі в ІІ Великому Зборі ОУН, який відбувся у березні – на початку квітня 1941 р. Тут був одним із шістнадцяти делегатів-крайовиків. Впродовж січня–квітня 1941 р. він також взяв участь у тримісячному військовому вишколі.

На чолі групи підпільників Онишкевич тричі пробував знову перетнути німецько-радянський кордон біля Рави-Руської. Зрештою, група перейшла на окуповану СССР територію аж в Карпатах. Вже на початку червня 1941 р. Онишкевич передав вказівки про дії на випадок війни від провідника ОУН Степана Бандери крайовому провіднику І. Климіву-“Легенді”.

Онишкевич був одним із тих, хто активно готував проголошення відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р. В липні 1941 р. він долучився до Похідних груп ОУН. Перебував в якості кур’єра при членові Проводу Василеві Кукові. На мотоциклі вони разом здолали шлях через Рівне і Житомир на Київщину. 31 серпня у м. Васильків, після багатотисячного мітингу з нагоди Свята зброї, Ґестапо затримало близько 20 провідних націоналістів, серед яких були, крім Т. Онишкевича, також В. Кук, Ярослав Старух, Дмитро Мирон та ін.

Затриманих через Білу Церкву вивезли до Житомира, відтак до Луцька, де утримували під вартою в будинку гімназії. Тут Т. Онишкевич знайшов можливість втечі через підвал. Разом із В. Куком та Д. Мироном вдалося цим шляхом втекти і дістатися до Львова.

За деякий час “Галайда” знову виїхав на схід і від лютого 1942 р. працював у Дніпропетровську. За твердженням Євгена Стахіва, той очолював обласний провід ОУН. Повернувся Т. Онишкевич в Галичину в середині травня 1942 р., але після короткого відпочинку знову відряджений із важливими дорученнями на Схід. Це повторювалися кілька разів. У підпіллі на СУЗ у 1941–1942 рр. працював і брат Мирослав Онишкевич – спочатку на Київщині, відтак на Сумщині та Чернігівщині.

“Галайда” у праці зарекомендував себе як добрий організатор, ідейний, енергійний і відчайдушно відважний підпільник. При цьому був завжди веселим та жартівливим.

На початку зими 1943 р. потрапив до рук німців на залізничній станції в містечку Кристинопіль (тепер м. Червоноград Львівської обл.), але під час конвоювання до в’язниці у Сокалі під ворожими кулями втік. Навесні того ж року випадково дуже важко себе поранив у живіт, дивом залишився живим, пройшовши дві операції.

У 1943–1944 р. “Галайда” працював в обласному проводі ОУН Львівщини, керуючи боївками Служби безпеки (СБ).

Однієї ночі наприкінці 1943 р. у північній Львівщині боївки СБ, підпорядковані Т. Онишкевичеві, провели акції ліквідації польських шовіністичних гнізд, які містилися по лісничівках та побережницьких садибах. Це стало запорукою успішного творення відділів УПА.

З метою військового навчання членів підлеглих боївок, “Галайда” звів їх у сотню чисельністю 120 вояків, яку очолив Дмитро Пелип-“Ем”-“Євшан”. Вишкіл відділу почався в кінці лютого 1944 р. і відбувався на лісничівці біля с. Пирятин (Жовківський р-н). Одночасно сотня протидіяла польським і червоним партизанам, провела ряд наскоків на німецькі склади та лігеншафти. Стрільцям Т. Онишкевич говорив: “Ми мусимо виграти, ми переможемо, ми ґраніт, нас ніхто не розіб’є, ми сила”.

Тодішній командир УПА-Захід Олекса Луцький-“Беркут” залишив опис “Галайди”: близько 35 років, низького зросту, худорлявий брюнет.

Першою значною акцією українських повстанців на північній Львівщині був наступ на м. Сокаль (початок лютого 1944 р.). В ньому взяли участь підлеглі “Галайди” та сотня УПА Івана Козярського-“Корсака”. Головної мети – здобуття тюрми – досягти не вдалося, але було відпрацьовано злагодженість між відділами, захоплено мануфактуру та інші товари.

Польська партизанка впродовж березня 1944 р. спалила кілька десятків українських сіл на холмсько-галицькому прикордонні, знищивши при цьому кілька тисяч їх мешканців. Для протидії наприкінці місяця з ініціативи Т. Онишкевича і під його командуванням сформовано перший курінь УПА північної Львівщини у складі сотень командирів “Ема”, Корсака” та Івана Капала-“Бродяги” і чисельністю 450 вояків. Першим завданням поставлено ліквідацію осередку польських збройних формувань в с. Острів (Сокальський р-н). Село мало 350 господарств, з яких 300 були польськими. Сюди стягувалися і озброєні поляки з околиці. Вони становили поважну загрозу як мешканцям навколишніх українських сіл, так і відділам УПА.

Напередодні акції сотня “Ема” передислокувалася північніше, на фільварок Романівка біля Хлівчан (Сокальський р-н). Тут 29 березня відбулася нарада командного складу куреня. За розробленим планом три сотні мали вести наступ з півночі, заходу та сходу, прикриваючи заставами можливу загрозу з боку Кристинополя та Белза. З південного боку села протікала Солокія, за якою тримала стійки курінна жандармерія та в с. Глухів перебували штаб і санітарний пункт.

Українські родини попередили, щоб вони залишили село. Поляки зорієнтувалися, що можливий наступ українських відділів. Акція розпочалася близько четвертої години ночі 31 березня. Попереджені польські стійки зауважили сотні УПА і підняли тривогу. Почалася перестрілка, загорілися хати. Ворог закріпився у мурованих будівлях – школі, плебанії, народному домі, станції та, найбільше, костелі. До 10 години ранку майже все село було спалене, за винятком окремих українських господарств. Проте повстанці не мали важкої зброї і не могли здобути костел, хоча його охоронці не були сильно озброєні (близько 30 гвинтівок по 30-40 набоїв на кожну).

“Галайда” не міг спостерігати за боєм на віддалі і через міст на Солокії з почтом підійшов аж під саме село, на південному краю якого і стояв костел. На його вежі поляки встановили кулемет, однією з черг якого Т. Онишкевич був важко поранений в груди, куля зачепила хребет. Під обстрілом його винесли на південь, до Солокії, де санітар перебинтував важку рану. Тут “Галайда” віддав наказ відділам відступати.

Повстанці відійшли до Глухова, де лікар-єврей Б. оглянув рану. В цей час з Кристинополя до Острова під’їхав колією поїзд із німцями. Поляки, думаючи, що це допомога для УПА, обстріляли його. У відповідь німці відкрили мінометний вогонь, розбили костел і школу, роззброїли та арештували поляків. Всіх згодом вивезли колією на захід, до Рави-Руської. Обстріляли німці також і повстанців, які доходили до Глухова, від чого загорілася частина села, загинули 2 і поранено 7 вояків. Загалом в акції полягли “Галайда” та ще 16 вояків, польські втрати склали 70 осіб, з яких 25 впали в бою, інші згоріли або задихнулися. У повстанському документі відзначено: “Острів як твердиня перестав існувати. Белзчина віддихнула з полегшенням, а населення перший раз побачило, що УПА дійсно існує”.

Відділи разом із пораненим командиром відійшли до гаївки Зелена біля с. Прусинів (тепер село Низи Сокальського р-ну), де ним займався хірург Я. Помер “Галайда” о 10 годині ранку 1 квітня 1944 р. Весь курінь прощав свого командира. Похований, згідно із заповітом, в Угнові.

Організована Т. Онишкевичем сотня 14 квітня 1944 р. була на його честь названа “Галайда”. Вона стала однією із найбільш бойових і відомих відділів УПА.

Наказом Головного військового штабу УПА ч. 8/44 від 23 вересня 1944 р. “Галайді” признано старшинський ступінь хорунжого з датою старшинства 1 квітня 1944 р.

Ім’ям братів Онишкевичів названа одна з вулиць м. Угнова, на їх будинку у 2000 р. встановлено пам’ятну дошку.

Джерело: http://ukrnationalism.com/history/604-taras-onyshkevych-halaida.html