Осип Демчук

Спомини Кутинського Олександра Юрійовича, Зінько Надії Юріївни про брата нашої бабці Осипа Демчука.

Демчук Осип народився 01.01.1888 році в м.Сокалі в міщанській родині. (зараз вул. Українська, родинна хата навпроти магазину «Легенда» збереглася в тому стані, як була в ті часи. Тепер в ній проживає родина Курлевичів.

Його батьки: Демчук Йосип (18.03.1859-18.05.1919) і Демчук Марія (дівоча Караван) (16.07.1864-06.06.1946) – корінні сокальчани.

Крім Осипа в них були ще три дочки: Софія, Агафія (наша бабця) і Юлія.

Осип Демчук дитячі роки прожив в Сокалі, допомагав батькам по господарству, добре вчився.

Від 1905 року студент Львівського університету, вчився на правника.

Ще будучи студентом, був дуже активним громадянським діячем і патріотом. Приїжджаючи до Сокаля, брав активну участь в організації молодіжних товариств і вишколів.

В 1907 році – писар в товаристві «Січ» і активний учасник створення цих товариств на Сокальщині.

В 1910 році закінчив університет, здобувши ступінь магістра права.

Разом з Осипом Семенюком написав перший військовий підручник українською мовою «Правильник піхотинця», виданий в 1914 році. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти.

Був активним учасником становлення української влади на Сокальщині в часи ЗУНР.

З початком визвольних змагань і війни з поляками та більшовиками в листопаді 1918 року, був призначений сотником, організовував і очолив групу «Північ», яка в лютому 1919 р. була реорганізована. 5-та Сокальська бригада була сформована на основі бойової групи сокальчанина Осипа Демчука. Він був командиром 5-ої Сокальської бригади УГА.

Історія і шлях боїв цієї бригади описана в багатьох виданнях, в тому числі і в книзі «Сокаль і Прибужжя».

В «Енциклопедії Української Галицької Армії» - Микитюк Д. т. 5 ст. 111 згадується про те, що командиром останнього бою галицьких частин з більшовиками у м. Вінниці був сотник Осип Демчук.

Частини УГА, які вцілили, були відведені за Збруч, потім були інтерновані в табори на території Польщі та Чехії.

Осип Демчук був інтернований у табір в Юзефові (Чехія), писав статті до журналу «Український скиталець» та редагував кілька номерів цього журналу, який був джерелом воєнно-історичних відомостей про УГА.

В 1923 році повернувся в Сокаль та зайнявся адвокатською практикою. Перша його контора знаходилась в будівлі навпроти Михайлівської церкви. Згодом він збудував хату на землі,яку успадкувала його мама Марія Демчук (Караван).

На даний час в цьому будинку знаходиться районний відділ освіти. На першому поверсі будинку була адвокатська контора, на другому – проживав разом з дружиною Демчук Осипою (Ліскевич), дітей не мали.

За німців був головою Українського повітового комітету.

В 1944 році виїхав спочатку в Польщу, потім в Німеччину, де жив у Мюнхені до 1950 р. Згодом виїхав до Франції, де поселився в м. Орлеан, працював на американській військовій базі робітником.

Помер Осип Демчук 25 жовтня 1965 року у віці 77 років. Похований на кладовищі у м. Орлеан.

Звязків з родиною не підтримував. Документів, матеріалів в родині про Осипа Демчука не збереглося. Будинки родини (його і двох сестер) советською владою були націоналізовані.

Під час ЗУНР його сестра Агафія працювала телефоністкою на зал. станції Сокаль, а її наречений Кутинський Олексій був призначений начальником станції. (Це наші бабуся і дідусь). В 1919 році вони були мобілізовані в УГА. Агафія потрапила в полон до армії Денікіна, перехворіла тифом, посивіла в 22 роки. Шлюб з Олексою брала в м. Біла Церква під Києвом під час бойових дій з більшовиками.

Як тільки армія Галлєра увійшла в Сокаль, арештували Демчука Йосипа (батька) за доносом поляка з Дережівки за те, що його син Осип і дочка Агафія, зять Мельникович Осип воюють за Україну. Його вивели на кінець вул. Української і розстріляли розривною кулею. Тепер там стоїть хрест на об’їзній дорозі. Його могила знаходиться на сокальському кладовищі, якою опікується родина. Ця подія відбулася 18 травня 1919 року.

Молодша сестра Юлія Демчук (Мельникович) також в 1944 р. емігрувала з чоловіком Мельниковичем Осипом і дочкою Дарією до Франції. Дарія Мельникович на даний час працює у бібліотеці ім. Симона Петлюри у Парижі. Зв’язків з родиною не підтримує.

Що ми знали з розповідей нашої бабці Агафії Кутинської та тата Юрія Кутинського і почерпали з книг та інтернету, в яких є згадки про Осипа Демчука постарались донести до Вас дорогі сокальчани, для того, щоб ми і наші діти, внуки пам’ятали і не забували історію своїх родин, своїх героїв, які боролися за Волю і незалежність України.

Слава України! Героїм Слава!

З повагою родичі Осипа Демчука:

Кутинський Олександр Юрійович

Зінько Надія Юрівна.

(інфо.надано Дацюк Ігор)

У Сокалі по вул.Шашкевича, 86 (відділ освіти) посвячено барельєф писаря Повітової січі і повітового товариства Українські Січові Стрільці, сотника Української Галицької Армії, уродженця Сокаля Осипа ДЕМЧУКА.