Тарасові шляхи Вінниччиною

Наприкінці вересня 1846 р. Шевченко виїхав на Поділля. Йому належало насамперед дістатися Кам'янця- Подільського, центру тодішньої Подільської губернії. Шлях Шевченка на Вінниччині розпочався з села Морозівки, що у Погребищенському районі. Саме в кінці вересня поштовий діліжанс мчав, тоді ще зовсім молодого, поета на захід. Потім шлях Тараса Григоровича проліг через Плисків також Погребищенського району. У Плискові увагу Шевченка привернули залишки трипільської культури. Зосталися лише німі свідки цих подій - кілька старезних лип. Звичайно, що частину своєї душі й серця залишив великий Прометей на Подільській землі. Його причарувала своєрідна природа подільського краю, побут і звичаї місцевих селян, неповторні пам'ятки історії та культури, слава й волелюбність наших земляків.

Далі шлях його пролягав і через територію сучасного Тульчинського району. Безумовно, що Шевченку добре було відомо про Тульчин, бо в 1842 році він виконав кілька малюнків до книжки письменника М. Польового «История Суворова». Один із цих малюнків відображав прощання Суворова з солдатами в Тульчині. Відомо було Шевченку й про конфлікт полководця з Павлом І.

Зацікавили його залишки оборонних валів та підземних ходів, споруджених у Липовці ще в ХV ст. для захисту від грабіжницьких набігів татар і турків, а також руїни першої фортеці у Брацлаві, перекази про участь його жителів у визвольній війні під проводом Б.Хмельницького, про героїчну загибель полковника Данила Нечая у нерівному бою з польськими загарбниками поблизу с. Черемошного. На прикордонному кам'яному стовпі був зображений герб Липовецького повіту - срібний бик на червоному полі, як символ чумацтва. "Чумаки везли в Одесу зерно", - писав Шевченко в повісті "Варнак". Він дізнався також та записав у свій "Щоденник" про події Визвольної війни Наливайка, про вінницького полковника Івана Богуна, знамениту Липовецьку переможну битву 1651 року.

У с. Жорнищі Іллінецького району він розпитував людей про військовий табірний збір, що відбувся в серпні-вересні 1825 р. У цьому зборі, як засвідчують документи, брав участь В'ятський полк, яким командував декабрист П. Пестель. Сюди не раз приїжджав М. Бестужев-Рюмін. Це цілком було співзвучним з інтересом поета в ті роки до декабристського руху. На південний захід від Жорнища є село Шавченкове, назване на честь перебування в ньому поета, між цими селами виявлено три поселення триаільської культури.

У Немирові в Тараса Шевченка були друзі: художник іван Сошенко (ініціював викуп Шевченка з кріпацтва), михайло Чалий (учитель, якого Тарас Шевченко назвав своїм "великим приятелем київським", письменник і педагог Матвій Симонов, письменниця Марко Вовчок, фольклорист і етнограф Опанас Маркович. Тарасові Григоровичу розповідали про знамениті Немирівські вали, де колись було велике місто, яке відвідував свого часу Геродот.

У Брацлаві Шевченка зацікавила Замкова гора, названа в народі "Козацькою скалою", на правому березі річки Південний Буг, у давнину цю річку називали "Бог". Саме тут була резиденція Северина Наливайка, який проголосив Україну вільною від Богу до Дністра. Про славні подвиги козаків та гайдамаків Шевченку розповідали старожили. Тарас Григорович написав у Брацлаві дві картини "Селянська хата", "Воли ідуть".

Із Брацлава Т. Г. Шевченко відправився до Шпикова, нині Тульчинського району. Тут він зібрав багатий фольклорний матеріал, який ліг в основу поеми "Марина" та повісті "Варнак". У Шпикові Кобзарю розповіли про бій під Красним та загибель брацлавського полковника Данила Нечая.

У Джурині, яке на час приїзду до нього Т. Шевченка, належало до Ямпільського повіту, Кобзар бачив вироби народних умільців: кошики з лози, розписаний посуд, іграшки з кераміки. За Джурином, прямуючи у Хоменки, йому довелося заночувати прямо в степу. Про це він пише у повісті "Варнак": "...меня застала ночь в степи. Ночь лунная, светлая, тихая, очаровательная ночь!"

За селом Хоменки розпочинається Чернівецький район. Тарас Шевченко зупинявся в селі Серби, нині Гонтівка. Тут був страчений Іван Гонта. Очевидно, Тарасові цікаво було дізнатись про долю героя свого твору «Гайдамаки» Івана Гонти. Адже раніше він про це не відав, коли писав такі рядки: «А хто знає, де Гонти могила, мученика праведного де похоронили». Проїжджаючи через село Серби, Шевченко, припускаємо, побачив його могилу. Адже Гонту четвертували і, можливо, тіло тут і поховали (на час приїзду Шевченка були живі свідки страти Гонти). Це викликало в Кобзаря болісні роздуми. Враження від зустрічей із сербівчанами дали йому натхнення завершити поему "Гайдамаки". Переказують, що він співав із місцевими жителями козацькі пісні в лузі, на березі річки Лозової.

У кінці вересня - на початку жовтня 1846 року поет відвідав Могилів-Подільський. Як свідчать документи, уже на той час це було промислово розвинене місто. Тут працювала суконна фабрика, свічково-сальні заводи, цукроварні, чимало торговельних крамниць і заїжджих дворів. У Могилеві-Подільському Кобзар дізнався про те, що багато запорожців після розгрому Січі переселилися на Бог(Буг) та Дністер. Після заслання Кобзар не раз згадував Могилів, особливо, коли зустрічався із колишнім декабристом Бистрицьким Андрієм Андрійовичем у Санкт-Петербурзі (Бистрицький після каторги поселився в Могилеві-Подільському). Сьогодні у центрі міста є пам'ятник Кобзареві, а в місцевому музеї є картина народного художника М. Г. Брідковського "Т. Шевченко на засланні".

На початку жовтня 1846 року, найімовірніше 2-7 жовтня, Тарас Григорович відвідав Кам'янець-Подільський. Дні перебування там поета підтверджують документи: подільський архієпископ 2 жовтня надіслав київському генерал-губернатору повідомлення про те, що він розпорядився сприяти Шевченку в його археографічній роботі. Подільський губернатор 7 жовтня повідомив про надання йому допомоги з боку адміністрації губернії. Свої враження від поїздки Тарас Шевченко описав у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали", під якою підписався - Кобзар-Дармограй.

Отже, на підставі вивчення історичних пам'яток і фольклору Т.Г. Шевченко робить висновки про героїчне минуле українського народу, про його боротьбу проти гнобителів, відображену в піснях і легендах. Подорож 1846 року допомогла Кобзареві ще більше вивчити подільський край і народне життя, краще зрозуміти прагнення подолян і глибше відобразити їх у своїх творах. Подорожуючи Поділлям, Шевченко бачив знедолених людей. "Что же говорят пытливому потомку эти частые темные могилы на берегах Днепра и грандиозные руины дворцов и замков на берегах Днестра? Они говорят о рабстве и свободе. Бедная, малосильная Волынь и Подолия, она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах. А моя прекрасная, могучая, вольнолюбивая Украйна туго начиняла своим вольным и вражьим трупом неисчислимые огромные курганы. Она своей славы на поталу не давала, ворога деспота под ноги топтала и свободная, нерастленная умирала. Вот что значат могилы и руины. Не напрасно грустны и унылы ваши песни, задумчивые земляки мои. Их сложила свобода, а пела тяжкая одинокая неволя", - писав Тарас Шевченко.

Враження від подорожі Вінниччиною Тарас Шевченко відобразив у своїх поемах "Між скалами, неначе злодій" (1848), "Варнак" (1848), віршах "Ой виострю товариша" (1848) - про Устима Кармалюка, "Марку Вовчку" (1849), повістях "Варнак" (1853-1854), "Художник" (1856), "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1857), а також "Щоденнику".

1857 року Тарас Шевченко планував ще раз відвідати Поділля, але не судилось...

Використано матеріали із книги "Подорож Тараса Григоровича Шевченка по Вінниччині" // Король О.І. Подорож Тараса Шевченка по Вінниччині - В., 2010. - Режим доступу https://ru.calameo.com/read/003741356235221d8313d