Велике місце в Шевченковій творчості посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам’ятки й історичні місця. У цих творах висока художня майстерність поєднується з науково-документальною точністю. Це композиції «В Густині. Церква Петра і Павла» (1945), «Воздвиженський монастир у Полтаві» (1845), «Почаївська лавра» (1846), «Аскольдова могила» (1846), «Костел св. Олександра у Києві» (1846) та ін.
Прекрасно виконані малюнки окреслюють художні смаки та прагнення Шевченка, і є немовби паралеллю до його віршів, служачи ілюстраціями до життя поета.
Почаївська лавра з півдня (1846, папір, акварель)
Шевченко із захопленням змалював лавру і виконав не три, а чотири акварелі та три ескізи олівцем. На малюнку зображено осяяний сонцем архітектурний комплекс Почаївської лаври з Успенським собором у центрі. На передньому плані вбога хатинка під солом'яною стріхою, а поряд повітка й хлів. Подвір'я обнесене похиленим тином із розчиненими ворітьми. До лаври в'їздили дорогою, що веде нагору. При в'їзді ліворуч — двоповерховий будинок архієрея, праворуч — одноповерховий готель, в якому проживав Шевченко. З готельного балкона відкривається чудовий краєівид на околиці й кременецькі гори.
Напрочуд вдало художник передає гру яскравих осінніх кольорів і світлотіньових контрастів: блакитно-сіре хмарне небо, прозоре повітря, жовтаво-зеленувате листя дерев, сліпучо-білі споруди Успенського собору.
Усе це характеризує Шевченка як великого колориста, зрілого майстра архітектурного пейзажу.
Воздвиженський монастир у Полтаві (1845, папір, сепія, акварель, туш)
Костел св. Олександра у Києві (1846, папір, акварель, олівець).
Збудований у стилі класицизму костел окремими деталями (колонадою, великою банею з двома вежами і чотирикутним портиком головного фасаду з вулиці Костьольної) дещо нагадує архітектурні форми папського Риму. Праворуч, за огорожею, зелена парость молодих дерев, а далі, на тлі блакитного з білими хмарами неба, чітко вимальовуються будівлі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Ліворуч, за тополями, — залишки кріпосного валу, а вдалині — Університет святого Володимира. Поруч із костелом - будинок настоятеля, котрий у перебудованому вигляді зберігся до наших днів.
Передній план заповнено людськими постатями, що є однією з найхарак-терніших особливостей Шевченкових краєвидів. Тут їх аж сімнадцять: п'ять жебраків під парканом, жінка з дитиною, богомолець навколішках, статечний літній чоловік, що зіперся на палицю, двоє перехожих спускаються у бік Козиноболітської вулички. Серед усіх постатей яскраво вирізняється католицький ксьондз у червоному вбранні з блакитним хрестом на лівому плечі.
У списку Честахівського зазначено, що в особі художника Шевченко зобразив самого себе.
У наведеному запису подію, зображену на малюнку, помилково датовано великоднем 1844 р. (в цей час Шевченко був у Петербурзі). На Полтавщині Шевченко був у 1845 р.
У списку Честахівського зареєстровано за № 76 під назвою «Сільський вид на Україні», в літературі відомий під назвами: «Жінка в намітці» («Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернігів, 1900; Н. Сумцов, Из украинской старины. Рисунки и картины Т. Г. Шевченко, X., 1905; «Сцена коло хати, серед двору» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914).
Новою гранню розкривається дарування Шевченка-пейзажиста в малюнках, виконаних ним у 1848-1849 рр. під час наукової експедиції, очолюваної О. І. Бутаковим по опису та дослідженню Аралу. Малюнки та акварелі, виконані під час експедиції, не стали сухими протоколами. Природу Аралу Шевченко побачив очима науковця і художника: ми бачимо зображення найдрібніших деталей і заразом ліричне, романтичне і навіть героїчне забарвлення пейзажного образу («Пожежа в степу», «Форт Кара-Бутак», «На березі Аральського моря», «Дустанова могила»). На відміну від пейзажів, виконаних на Україні до заслання, твори часу Аральської експедиції глибше передають просторові далі; деякі з них більш стримані в колориті та значно багатші тональністю. Крім великої мистецької цінності, вони становлять значний науково-пізнавальний інтерес.
Місячна ніч на Кос-Аралі (1848-1849, акварель)
Один з малюнків, який після успішного завершення Аральської експедиції Шевченко подарував командиру Окремого Оренбурзького корпусу, оренбурзькому генерал-губернатору В. Обручеву. Неповторний нічний пейзаж косаральської землі. Біля піщаної коси непорушно застигли шхуни, поставлені на зимівлю. На березі — перевернуті човни і якір. Маленький собачка дивиться на повний місяць, що видніється з-за хмар. Його сяйво ніби позолотило спокійну поверхню води, місячна доріжка простяглася від берега до неба.
Пожежа в степу (1848, акварель)
Серед багатьох прекрасних акварелей, виконаних Тарасом Шевченком на засланні, безперечно, вирізняється одна, що одразу привертає до себе увагу. Це „Пожежа в степу”, виконана художником на другий день після виходу Аральської експедиції в похід, тобто 12 травня 1848 року.
На малюнку вогняна стіна охопила весь горизонт, а на передньому плані розкинулися вози транспорту експедиції, намети, юрти. Колористичний ключ акварелі — червона заграва.
Передати картину відтвореного вогню, та ще й у такому масштабі, завжди є дуже складним завданням для художника. Шевченко в цьому мистецькому творі зумів передати відчуття вогняної стіни, що рухається, завдяки тонким колірним так би мовити розтягненням. Художник плавно регулює насиченість червоного кольору – від дуже густого до стану розсіяних вкраплень, що ніби гаснуть у суміші кольорів буро-зелених відтінків. Враження струменів полум’я, що вириваються з-за обрію, Шевченко створює пунктирними мазками білила.