Вагому частину в малярському доробку Тараса Шевченка становлять офорти. Саме за свої офорти вже наприкінці життя Шевченко здобув, безсумнівно, заслужене звання академіка. 2 вересня 1860 р. Рада Петербурзької академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравюри. У дипломі зазначалося: «Санкт-Петербургская императорская Академия художеств за искусство в гравировальном художестве признает и почитает художника Тараса Шевченко своим академиком...».
Шевченко був видатним офортистом XIX ст., основоположником новітнього гравірувального мистецтва в Східній Європі. Офорт приваблював митця своїм демократичним змістом. Ця нова техніка гравюри була винайдена на початку XVI ст. в Західній Європі, особливої популярності набула в період творчості відомих художників
А’Дюрера, Ж’Калло, Ф. Рембрандта, Ф. Гойї та багатьох інших. Під час навчання Тараса Шевченка в Академії мистецтв офіційно не вивчали техніку офорта, тому він мав оволодівати нею самотужки, що блискуче й зробив. У своїх студіях він, ймовірно, послуговувався порадами професорів Ф. Бруні, О. Єгорова, братів Олександра і Карла
Брюллових, а ознайомитися з процесом виготовлення офортів йому
допомагали друзі-художники.
Чудовою практикою в освоєнні цієї техніки були його численні рисунки олівцем, пером, малюнки сепією, ілюстрування книжок.
