Літературний музей Тараса Шевченка - Жінки, що ввійшли у вічність

Значне місце в графічній та живописній спадщині Шевченка посідають портретні зображення, які він створював упродовж усього життя. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половину яких створено ще до заслання. За композиційним вирішенням це здебільшого поясні чи погрудні зображення, повернені фронтально або на три чверті до глядача. Основна увага зосереджується на обличчі й особливо очах портретованої моделі.

Серед зображених – переважно особи, з якими кобзар спілкувався або яких добре знав. Цим пояснюється симпатія і доброзичливе ставлення художника до своїх моделей. Це виражається в ретельному вимальовуванні вдачі і настрою, підтверджується й засобами виразності – шовковими розмивами акварелі, плавними переходами тонів олійних фарб.

Шукаючи відповідних відтінків, Шевченко прагнув поєднати романтичну зовнішність своїх героїв з їх внутрішнім світом.

Портрет Катерини Абази. Акварель (22,5 × 18,1)

На звороті Ієремія Айзеншток 1934 року олівцем написав: «Екатерина Абаза урожд. Нахимова». Відтоді твір відомий як портрет Катерини Абази. В шевченкознавчій літературі висловлено думку, що, ймовірно, портретована — дочка наглядача Зимового палацу М. С. Нахімова, яку звали насправді не Катериною, а Єлизаветою.

Портрет дівчини із собакою. 1838. [С.-Петербург].

Брістольський папір, акварель. 24,6 × 19,4 см.

Щодо особи портретованої є інформація колишнього власника твору В. Бацманова про те, що на портреті зображено доньку лейб-медика Федорова.

Катерина (1842, олія)

1842 р. на світ з’явилась картина "Катерина", яку Т. Шевченко намалював в Академії Мистецтв, у Петербурзі.

Художник зобразив Катерину босою на тлі типового українського пейзажу: сільська околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком. За допомогою кольорів Шевченко удало передав свою авторську позицію. Постать Катерини виділена збільшенням силуета та червоно-білими кольорами – усе чітко виражає внутрішній стан, і затінене обличчя з опущеним поглядом не розриває цільності, сприяючи благородній значимості образу. Офіцер зображений на чорному тлі й у темних тонах. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини-покритки, її сумний настрій. Доречним також є образ селянина, його співчутливий погляд, безсило опущені руки. Відірвана гілка на картині символізує скалічене молоде життя.

Шевченко творив свою картину далеко від рідної України, тому не мав змоги малювати з натури. Але національний український одяг дівчини, характерний краєвид надають картині виразного національного колориту.

Портрет Ганни Закревської 1843. Полотно, олія. 51 х 39,6

Це була реальна історія кохання 29-річного Тараса Шевченка і 21-річної дворянки Ганни Закревської – дружини поміщика Платона Закревського, яке розпочалось 1843 року у селі Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області. Цього ж 1843 року Тарас Шевченко намалював портрет красуні Ганни Закревської.

Погрудне зображення, закомпоноване в овал, привертає увагу гармонійною цілісністю образу. На червоно-малиновому тлі, що контрастує з блакитною сукнею, створено витончене обличчя "Ганни вродливої" з довірливо лагідним поглядом. Художник вдало відобразив духовний стан і емоційний настрій портретованої, виявивши себе добрим знавцем жіночої психології.

Портрет княгині Кейкуатової (1847, олія)

У 1847 році Шевченко отримав замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкуатової, ніжна і юна жінка, яка страждала від деспотизму чоловіка, викликала співчуття і симпатію художника.

В одному зі своїх листів Шевченко писав: "Перша умова живопису - рисунок, друга — колорит". Ці дві умови найкращим чином поєднались у чудовому портреті княгині. На полотні художник створює дивну гармонію переходу одного кольору в інший. Синій колір сукні, чорне волосся, темно-оливкове тло портрета підкреслюють блідість прекрасного обличчя і немов виточеної шиї. Зачіска, нахил голови, вираз обличчя княгині створюють враження особливої поетичної замріяності, смутку, печалі.

Не ставши щасливим в особистому житті, Тарас Шевченко з великою ніжністю створив цілісний і символічний образ жінки в літературі і на картинах.

На жаль, слава не завжди йде в парі з особистим благополуччям. Але всі жінки, до яких прагнуло поетове серце, отримали від

нього найдорожчий дарунок – безсмертя. Хто б про них знав, якби не його твори – сповнені то радощів, то болю.

Твори, які житимуть стільки ж, скільки живе любов. Вічно.

Циганка-ворожка. Папір, акварель. 26,5x20,7

26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв утретє нагородила срібною медаллю другого ступеня «За успехи в художестве, доказанные представленными работами по живописи исторической и портретной" Тараса Шевченка за картину, изображающую цыганку...».

Цей перший жанровий твір, побудований на оригінальному сюжеті, за характером композиційного вирішення та колоритом має ознаки "брюлловського стилю".

Сцена ворожіння відбувається на тлі романтичної обстановки. Молода дівчина в українському вбранні простягла руку циганці і, відвернувшись від неї, насторожено слухає слова ворожіння. На спині у ворожки напівголе дитинча, біля дівчини стоїть собака. Пози персонажів підкреслено театралізовані й дещо статичні. Картина зображає сцену з народного життя. Це, очевидно, й стало причиною, що Шевченку жодного разу не присуджували золоту медаль, бо сюжети з повсякденного життя вважалися “ низькими ” .

На сьогодні картини немає, її хтось купив і подальша доля невідома – зберігся лише акварельний малюнок. “ Циганка-ворожка ”.

Погруддя жінки. Папір, італійський олівець (47,5 × 38). [Вільно]. 1830.

Копія з невідомого оригіналу. Найбільш ранній малюнок, датований самим автором ще 1830 роком. “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” – перший малюнок Шевченка. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

В літературі зустрічається під назвою «Жіноча голівка» («Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка, експонованої в Галереї», X., 1934, стор. 14, № 4, та інші джерела).

І. Л. Балясний вважає (без належних підстав), що цей рисунок зроблено «з погруддевої гіпсової скульптури жінки».

Голова матері. Полотно, олія. 68 х 58

Малюнок роботи Тараса Шевченка виконаний ним у Санкт – Петербурзі. Зображення в овалі. Зліва внизу за межами овалу олійними фарбами напис: Спісано Т. Ш. Малюнок є навчальною копією голови матері з картини К. Брюллова «Останній день Помпеї». При виконанні копії Шевченко від себе домалював частину покривала на голові та на лівому плечі. Автор обрав для копіювання чи не найтрагічнішу постать з роботи Брюллова - матір, що обіймає двох доньок, намагаючись вберегти їх від неминучої загибелі. Жінка заглядає в очі смерті й бачить у них своє відображення.

Сон бабусі та онуки. Копія з малюнка К.П. Брюллова.

[1839 – 1840, не пізніше жовтня. С.-Петербург].

Копія з акварелі Карла Брюллова. Традиційним методом навчання живопису в Академії мистецтв було копіювання творів визначних майстрів минулих епох, а також безпосередніх учителів — професорів Академії. Шевченко копіює твори свого вчителя. Копії відзначаються досить точним відтворенням оригіналу.

Селянська родина (1843, олія)

На полотні зображено селянську хатину, біля неї – подружжя й дитину. У цій картині автор намагається розкрити згармонізовані стосунки між людьми, створюючи емоційне середовище, пронизане сонячним світлом, де панує людяність і душевне тепло. Лінія нахилених голів, плечей, рук, положення ніг вимальовують овал, в центрі якого – дитина. Така композиція і увага художника до мови жестів наближають роботу Шевченка до полотен майстрів італійського і голландського Відродження.

Портрет дітей В. М. Рєпніна. Полотно, олія. [Яготин]. 1844р.

На портреті зображено молодших дітей Василя Миколайовича Рєпніна — брата Варвари Рєпніної — Варю, яку в родині називали Люля, та Василька. Художник правдиво й виразно передав настрій обох дітей, знайшовши для кожного з них природну позу й індивідуальну характеристику. Легка, впевнена манера письма Шевченка та м'яка й тепла кольорова гама підсилюють живу емоційність і безпосередність хлопчика і дівчинки. Особливо вражає по-дитячому серйозний погляд миловидного Василька і замріяний погляд чарівної дівчинки Варі.

Тема жіночої долі, що намітилась уже в ранній творчості Т. Шевченка, зрештою посіла одне з найважливіших місць у його поезії та живописі. Проросла вона з обставин особистого життя митця: нещасна доля матері-кріпачки, раннє сирітство, нужденні поневіряння самого Тараса, наймитування рідних сестер. «Такого полум’яного культу материнства, – стверджував Максим Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері» [10, 37]. Тарас Шевченко прославив жіноцтво на весь світ, став щирим заступником жінки-трудівниці, жінки-матері, жінки-месниці. Ці образи митець підніс до високих художніх узагальнень, до вершин вічності.