ПОРУШЕННЯ УСНОГО МОВЛЕННЯ

Розлади фонаційного оформлення:

*афонія, дистонія – відсутність, або порушення голосу;

*брадилалія – патологічно уповільнений темп мовлення;

*тахілалія – патологічно пришвидшений темп мовлення;

*заїкання – порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату;

*дислалія – порушення вимовної сторони мовлення за нормального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату;

*дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою інервацією мовленнєвого апарату.

Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання:

*алалія – відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

*афазія – повна або часткова втрата мовлення, спричинена локальними ураженнями головного мозку.

Дислалія найчастіше виявляється в дитячому віці. Неправильна вимова може фіксуватися батьками і людьми, що оточують дитину, досить рано, оскільки діти оволодівають артикуляцією звуків лише поступово. Прийнято вважати, що помилки у вимові, виявлені до 5 років, є фізіологічно зумовленими, подолання яких здійснюється спонтанно в тих випадках, коли у дитини немає відхилень у мовно-руховому і слуховому аналізаторах.

Важливе значення для розвитку повноцінної фонетичної сторони мовлення має мовленнєве середовище, в якому виховується дитина.

В залежності від збереженості анатомічного складу мовленнєвого апарату дислалію поділяють на два види:

*функціональну (порушена вимова звуків, тоді як мовленнєвий апарат не має патологічних змін);

*механічну (неправильна вимова зумовлена вираженими порушеннями в будові артикуляційного апарату).

Залежно від кількості порушених груп звуків дислалію поділяють на мономорфну (страждає одна група звуків) і поліморфну, коли порушено дві і більше груп звуків.

За кількістю порушених звуків розрізняють дислалію просту (від 1 до 4 звуків) і складну (від 4 і більше звуків).

На сучасному етапі розвитку логопедії є важливим виділення таких ознак порушень які є істотними саме для логопедичного впливу, тобто врахування того, якою є вада – фонематичною чи фонетичною. Відповідно виділяють три основні форми дислалії.

1.Акустико-фонематична дислалія. В основу порушення покладено недостатню сформованість фонематичного слуху, призначенням якого є впізнавання і розрізнення фонем, що входять до складу слова.

2.Артикуляторно-фонематична дислалія. До цієї форми належать вади, зумовлені несформованістю операцій відбору фонем за їхніми артикуляторними параметрами в моторній ланці продукування мовлення.

3.Артикуляторно-фонетична дислалія. До цієх форми належать вади звукового оформлення мовлення, зумовлені неправильно сформованими артикуляторними позиціями.

Залежно від того які звуки не сформовані або порушені, виділяють такі види недоліків:

1.Сигматизм – недоліки вимови свистячих.

2.Недоліки вимови звуків р і рь.

3.Ламбдацизм – недоліки вимови звуків л і ль.

4.Вади вимови піднебінних звуків: капацизм – звуків к, кь; гамацизм – звуків г, гь; хитизм – звуків х, хь; йотацизм – звука й.

5.Вади одзвінчення – недоліки вимови дзвінких приголосних (заміна дзвінких – глухими).

6.Вади пом’якшення – недоліки вимови м’яких приголосних звуків, що полягають в основному в заміні їх парними твердими

Мовленнєва функція відіграє важливу роль у психічному розвитку дитини, в процесі якого відбувається становлення пізнавальної діяльності, формуються здібності до понятійного мислення. Повноцінне мовленнєве спілкування є необхідною умовою здійснення нормальних соціальних людських контактів, а це, в свою чергу, розширює уявлення дитини про навколишній світ. Оволодіння дитиною мовленням певною мірою регулює її поведінку, допомагає спланувати адекватну участь у різних формах колективної діяльності.

Своєчасне виявлення та подолання мовленнєвих порушень, дасть змогу уникнути проблем, пов’язаних з повноцінним оволодінням навичками письма та читання. Що є необхідною передумовою для успішного засвоєння шкільної програми, формування особистості дитини та її соціальної адаптації.