Читання в епоху інформаційної революції

Ще в кінці 90-х дослідники Інтернету з’ясували, що люди по-різному сприймають інформацію на сайті та на паперовій сторінці. Користувачі мережі не читають тексти, вони їх сканують: полюють за фактами, зчитують розрізнені шматки даних, намагаються оцінити потенційну важливість інформації, з легкістю перемикаються на гіперпосилання та супутні матеріали.

Одним із перших про це написав в 1991 році Якоб Нільсен керівник дослідницької організації Nielsen Norman Group, яку він створив разом із Дональдом Норманом, колишнім віце-президентом компанії Apple у сфері новітніх розробок.

У дослідженні 2008 року говорилося, що користувач, як правило, прочитує лише 20 % із всього розміщеного на сторінці тексту і уникає великих абзаців.

Можна сказати, що читання в Інтернеті відноситься до нового типу сприйняття інформації, що відрізняється від досвіду читання книг. За думкою доктора біологічних і філологічних наук, завідуюча Лабораторією когнітивних досліджень СПБГУ, професора Тетяни Чернігвської, ми вже перейшли в другий етап цивілізації, де об’єм інформації виявляється настільки великим, що втрачає значну частину своєї цінності.

У своїй статті для The New Yorker автор книг і публіцист Марія Коннікова розповіла про письменницю-невролога університету Тафтса Маріанну Вульф. Після виходу її книги про еволюцію читання «Proust and the Squid», Вульф отримала сотні листів від читачів. Серед них були університетські професори, інженери, лікарі та багато інших висококваліфікованих спеціалістів: всі вони нарікали на низький рівень навичок читання і сприйняття інформації у людей, з якими їм доводиться працювати. Схожі тривожні висловлювання особливо часто можна зустріти в академічному колі.

Найбільш резонансна дискусія про вплив Інтернету на читання і сприйняття розпочалась ще задовго до виходу книги Вульф. У 2008 році журналіст Ніколас Карр опублікував статтю «Чи робить Google нас дурнішими?», в якій зізнався, що почав відчувати труднощі з читанням книг і великих за обсягом текстів. Опитавши своїх колег, Карр вияснив, що багато із них мають ті ж проблеми. Він розповів про телефонну розмову з медичним блогером Брюсом Фрідманом: «Я більше не можу читати «Війну і мир». Я втратив цю здатність. Навіть блокпост більше трьох чи чотирьох параграфів здаються занадто великими для сприйняття», – пожалівся Фрідман [7].

Маріанна Вульф також знайшла в себе проблеми з читанням. В одній із статтей вона описала, як спроба взятися за Германа Гессе після цілого дня веб-серфінгу і лавіювання серед сотні електронних листів, закінчилася для неї невдачею: «Я не жартую, я просто не змогла це зробити. Читання першої сторінки завершилось справжнім катуванням. Я не могла змусити себе уповільнитися, перестати сканувати текст, відшукувати ключові слова… Мені було неприємно від самої себе» [7].

Вульф також вказувала на листи від кількох деканів факультетів англійської мови – їх студенти почали відчувати труднощі із складним синтаксисом класичних творів. «Ми ввійшли в нову еру інформаційного споживання, і зараз починаємо бачити наслідки», – підтримав її інший дослідник читання, професор Техаського університету Ендрю Діллон [7].

Як вказувалося в тексті The New York Times, активні користувачі Інтернету часто ставляться до джерел споживаної інформації досить легковажно. При цьому більшість молодих людей настільки прив’язані до своїх гаджетів, що можуть відчувати психічну та фізичну пригніченість, паніку та відчуженість при загрозі виявитися відключеними від мережі протягом хоча б одного дня.

Тетяна Чернігівська вважає, що здатність ефективно сприймати складні тексти на рівні з можливістю отримати високоякісну освіту може стати елітарним привілеєм, доступним тільки «присяченним». «Згадаємо Умберто Еко, який запропонував у романі «Ім’я троянди» пускати до бібліотеки лише тих, хто вміє, хто готовий сприймати складні знання. Відбудеться розподіл на тих, хто буде вміти читати складну літературу, і тих, хто читає вивіски, хто таким кліповим чином отримує інформацію з Інтернету», – вважає Чернігівська [5, с. 7].

Сучасні учні – це так звані «діти мережевого розуму». Що ж відбувається з читанням в епоху суцільного Інтернету?

Треба враховувати, що, як зазначає український учений, автор «Теорії комунікації», спеціаліст у галузі інформаційних технологій, доктор філологічних наук Георгій Почепцов, люди Інтернету не можуть читати більше 2 сторінок, а одразу переключаються на щось інше. Так, сьогоднішній молоді достатньо важко виокремити головне від другорядного, тому потрібно додатково акцентувати на найважливішому [5, с. 6].

Неможливість сконцентруватися під час читання тексту великого обсягу, як наголошують різні дослідники, відбувається тому, що сучасна людина, що звикла відшукувати інформацію у мережі, почасти не читає тексти, вона їх сканує, зчитує різні фрагменти, легко переходить від тексту до гіперпосилань, інших матеріалів та навпаки.

Таке читання-сканування інформації, своєрідний вебсерфінг призводить до втрати вдумливого повільного читання. Відповідно під час читання художніх творів, особливо великообсягових, виникають проблеми.

Якщо порівнювати вплив читання паперових носіїв (друкованої книжки) і електронної, то тут дослідження свідчать, що люди, які читають тексти з паперу, краще розуміють і запам’ятовують зміст прочитаного, відчувають більший емоційний вплив.

Водночас слід звернути увагу і на оптимістичні прогнози. Так, дослідники відзначають, що у користувачів Інтернету, що звикли до поверхового читання-сканування, є і свої переваги: вони краще справляються з ситуацією, коли постає не одне, а декілька завдань; легше переключають увагу між різними візуальними об’єктами; швидше розпізнають потенційне значення контенту.

Експерт у галузі медіа, американський професор Лев Манович зазначає, що доступ до багатьох точок зору і широкий асортимент інформації врешті-решт приносять нам величезну користь, і це набагато важливіше, ніж можливе погіршення сприйняття через вплив Інтернету [5, с. 7].

У 2013 році психологи та неврологи Ліверпульського університету дійшли висновків, що сеанси читання якісної художньої літератури виявляють на мозок ефект ракетного пришвидшувача.

Дослідники прохали добровольців читати оригінальні та спрощені фрагменти із творів Шекспіра, Вордсворта та Еліота. Реакція мозку на кожне слово відслідковувалася за допомогою магнітно-резонансної томографії. Знімки показали, що оригінальні тексти зі складними метафорами та синтаксисом провокували набагато сильніший та довгостроковий відгук, потребували більшого об’єму роботи мозку та стимулювали респондентів продовжити читання.

Також з’ясувалося, що читання поезії особливо активізує праву півкулю, в якій зберігається автобіографічна пам'ять, що допомагає читачу побачити особистий досвід в світлі прочитаного. «Дослідження показують, що література в силах відкривати нові горизонти мислення, формувати думку, їх грані та зв’язки як у молодих, так і у дорослих людей», – заявив професор англійської літератури Філіпп Девіс [5, с. 7].

У ході іншого дослідження респондентам запропонували прочитати уривки із трьох різних категорій літератури: високої художньої літератури, бульварного жанру та нон-фікшину. Після цього випробуваних попросили пройти п'ять текстів зі сфери теорії розуму, яка вивчає здатність людини виявляти свої та чужі емоції – наміри, переконання, бажання. Результати одного з тестів показали, що читання будь-якої художньої літератури у порівнянні із нон-фікшеном покращує проходження тестів, але в інших чотирьох експериментах ефект спостерігався лише після читання складних творів. «Художня література – це не просто симуляція соціального досвіду. Це і є соціальний досвід», – розповів The Guardian один із дослідників [5, с. 7].

Ще один експеримент показав, що під час моделювання описаної сцени мозок читача задіює ті ж нейрони, які б збуджувалися, якщо б ця сцена відбувалась у реальному житті. Наприклад, якщо герой відчиняє двері, збуджуються нейрони, що відповідають за просторове орієнтування. Це може означати, що досвід читача для нас насправді більш реальний, чим може вижатися на перший погляд.

Когнітивіст Анна Манген із університету Ставангера (Норвегія) спеціалізується на вивченні розбіжностей у сприйнятті різних носіїв інформації. В одному із своїх нещодавніх експериментів вона попросила 72 випускників шкіл прочитати уривки із художньої літератури та інформаційні замітки з паперових носіїв та екрану комп’ютера. При наступному проходженні тестів на розуміння текстів виявилося, що молоді люди, що прочитали текст з паперового носія, краще за інших сприйняли та запам’ятали його зміст.

Іноді це важливо – взяти в руки книгу, перестати сканувати сторінки, зосередитися на одній великій та захоплюючій історії. Тоді нам може відкритися досвід, який неможливо зіставити за своєю глибиною та емоційний відгуком з переглядом безкінечної кількості веб-сторінок або постів у соціальних мережах.

Отже, нам сьогодні треба вчитися переключати увагу і спосіб читання: від читання-сканування до вдумливого читання-занурення у текст.