Симфонічна сюїта

Урок підготувала вчитель музичного мистецтва 

КЗ "Ліцей "Науковий" Міської ради міста Кропивницького"

Приходько Тетяна Володимирівна


Сюїта (франц. suite) — циклічний інструментальний твір, що складається з кількох контрастних частин, об'єднаних тематично.

Термін   «сюїта» був уведений у другій половині XVII століття французькими композиторами.

З початком класичної епохи у другій половині XVIII століття жанр сюїти вважався старомодним і був витисненим симфонією та інструментальними концертами. 

У XIX столітті жанр сюїти відродився, однак цей термін мав інший зміст — сюїтами називали інструментальні збірки фрагментів з більших опусів, наприклад опер чи балетів, або ж послідовності невеличких п'єс, об'єднаних тематично.

У творчості українських композиторів можна відмітити сюїти:

для фортепіано — Миколи Лисенка, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського;

для струнного оркестру — Мирослава Скорика;

симфонічної — «Балетна сюїта» Антіна Рудницького,

Сюїта «Пам'яті Лесі Українки» — Андрія Штогаренка та ін.

Штогаренко Андрій Якович

(15.10.1902 — 15.11.1992) 

український композитор, педагог, музично-громадський діяч.

Творча спадщина А. Штогаренка охоплює майже всі основні жанри, окрім опери. В основі творчості композитора-великі інструментальні, симфонічні та вокально-симфонічні форми (шість симфоній, симфонічні сюїти, поеми, концерти, кантати). Систематично Штогаренко працював і в жанрі камерно-інструментальної музики (квартети, тріо, сонати, сюїти для окремих інструментів). Значний вклад митець вніс і в розвиток вокальних жанрів. Здобуток творів налічує біля 150 різноманітних вокальних творів (пісенних, романсових, хорових та ансамблевих). 

Андрій Штогаренко « Гопак » із сюїти пам'яті Лесі Українки ( оркестр народних інструментів)

Вокально-хорова робота