15-16. Постмодернізм

Постмодернізм — загальний культурний знаменник другої половини XX ст. Він зародився в 60-70-х роках як антитеза модернізму, реакція на кризу його ідей. Під впливом технічного прогресу, засобів масової комунікації постмодернізм сформувався в самостійний мистецький напрям, що охопив різні художні стилі, течії. 

Деякі фахівці вважають, що постмодернізм бере свій початок з авангардної течії 20-х років дадаїзму (дада), якому притаманні ірраціональність і безсистемність. Із несправедливістю суспільного життя дадаїсти намагалися боротися уявною нісенітницею, абсурдним змістом своїх творів.

 Поширеними формами дада стали колаж, асамбляж із його компонуванням різних об’ємів, фотомонтаж і реді-мейдс — предмети утилітарного вжитку, представлені на художній виставці як твори мистецтва.

Перші реді-мейдс виставив у просторі художньої експозиції в Нью-Йорку Марсель Дюшан (1887-1968). Скандально відомим з-поміж них стало колесо від велосипеда, укріплене на табуреті. 

Дюшан не входив до групи дадаїстів, однак епатажний дух дада був йому притаманний, мабуть, як нікому. 

Реді-мейдс стверджували новий погляд на річ: ніяка мальовнича копія не може показати предмет краще ніж він сам, тому простіше продемонструвати оригінал, ніж прагнути зобразити його. 

Згодом М. Дюшан виставив у Парижі репродукцію «Мони Лізи» з примальованими вусами. Межа між мистецтвом і немистецтвом почала руйнуватися. Реді-мейдс стали символом кордону між культурою і посткультурою.

На зміну заздалегідь продуманій композиції прийшли «закони випадковостей». Показовими щодо цього є колажі, асамбляжі та скульптури Ганса (Жана) Арпа (1886-1966). Вони здавалися дивними, однак, за показовою несерйозністю крилася глибока творча проникливість митця. 

Ганс Арп. Колаж                                                                    Заплющені й відкриті очі               Крилате створіння

Які ж типологічні ознаки постмодернізму? Цей напрям визначити складно, оскільки його прояви достатньо різноманітні. 

Насамперед, постмодернізм характеризується радикальним розривом із традиційним мистецтвом і авангардними модерністськими течіями, зрозумілими лише небагатьом. Під гаслом «Мистецтво — в життя!» сфера художньої творчості стає гранично відкритою для включення фрагментів життєвого простору. Професійне мистецтво і масова культура співіснують в єдиному художньому середовищі, долаючи відстань між елітарним і пересічним споживачем. Замість художніх творів виникають естетизовані об’єкти — артефакти й артпрактики. Автори запозичують готові форми, походження яких не має значення: від предметів побуту, інколи викинутих на смітник, до шедеврів світового мистецтва. 

Свобода самовираження митця нічим не обмежувалася. Згідно з принципом «все дозволено» стихія ірраціонального виходить з-під контролю розуму. Відбувається відчуження віртуальної реальності від справжньої, адже в постмодерністській картині світу заперечується сама можливість відображення дійсності в художніх творах. 

Демонстрації і театралізації авторами своїх творінь мають епатажний характер. Замість пафосу в мистецтві панує іронія над навколишнім світом і над самим собою.

Суміш таких ознак підштовхувала дослідників до твердження про «кінець мистецтва». 

Проте новаторські прийоми творчості сприяли виникненню нових стилів, а саме: абстрактного експресіонізму, попарту, кінетичного мистецтва, мінімалізму, концептуального мистецтва тощо.

Ідеолог абстрактного експресіонізму і один із творців «живопису дії» Джексон Поллок (1912-1956) дотримувався абсолютної спонтанності у творчості. Він ходив по полотну, розстеленому на підлозі, і розхлюпував фарби з пензлів або з продірявленого відра. Саме через цю крапельну техніку «дріппінг» живописець отримав прізвисько Джек Розбризкувач.