Сьогодні нас з вами чекає приємне знайомство з музичними інструментами, які промовляють голосом України.

Я думаю, що наша невеличка подорож у світ музики перетвориться в нестримну зацікавленість і спонукатиме до самостійного подальшого знайомства з світом прекрасного. Тож, не гаймо часу.

Місто "Бандура"

Бандура  - український народний струнний щипковий музичний інструмент. Має овальний корпус та короткий гриф. Струни (на старих інструментах - 12-25, на сучасних - 53-70) частиною натягуються над грифом (так звані баси , довші, низько звучать), частиною ж прикріплюються до деки (так звані приструнки , більш короткі, що звучать високо).

Бандура відрізняється повнотою звучання та яскравим характерним тембром. Строй змішаний, у нижньому регістрі квартово-секундовий, у верхньому переважно діатонічний, у сучасних інструментах – хроматичний. Грають на бандурі, защипуючи струни пальцями з одягненими спеціальними «нігтями» або без них.

Місто "Сопілка"

Сопілка – один з найдавніших та найулюбленіших музичних інструментів на Україні. Згадки  про цей інструмент зустрічаються ще в стародавніх літописах східних слов'ян ХІ ст. Певно, що древні прототипи цього інструменту існували набагато раніше…

У загалі, конструкція була однотипною: трубка із свистком на кінці, довжина сягала 30-40 см, а у корпусі робили 5-6 отворів. На західній Україні зустрічалися різні види— флояра, денцівка, дводенцівка та інші. 

Місто "Торбан"

Торба́н  — український народний струнний щипковий музичний інструмент (30—40 струн), із сімейства лютневих , споріднений з теорбою і бандурою , від якої відрізняється наявністю нав'язних ладів.

Зовні торбан дуже нагадує німецьку теорбу та янголіку , але має більшу кількість струн, як у бандури, які розміщуються на корпусі. Щоб добути звук певної величини, торбаніст і притискає струни, що вкорочуються, до грифу, і вибірково добуває звуки щипком на невкорочуваних струнах.

Місто "Цимбали"

Цимбали — це старовинний струнний інструмент із дерев’яним корпусом у формі трапеції. На цимбалах струни приводять у коливання ударом палички чи молоточка. Саме тому тембр у них металевий, різкий і дуже гучний.

Прабатьки цимбалів існували ще 6 тисяч років тому. Цимбалоподібні інструменти були відомі в Азії, Китаї, Індії із давніх-давен.

Місто “Трембіта”

Кажуть, що трембіта – це той музичний інструмент, який має душу українських гірських схилів. Історія поширення інструменту починається з Гуцульщини. Згодом інструмент отримав шанування на Бойківщині та Буковині.

Унікальність інструменту, перш за все, полягає у його довжині –трембіта, що занесена до Книги рекордів Гіннеса як найдовший в світі музичний інструмент, має довжину цілих 8 метрів! При цьому, «найкоротший» інструмент має довжину 3 метри.

Ще з сивої давнини трембіти є незмінними супутницями всіх без винятку життєвих процесів для мешканців гірських полонин. Трембіти скликали до отари овець і запрошували гостей на свята. А також сповіщали про тяжкі, непоправні втрати. З ними творили справжню гуцульську коляду і організовували зв’язок між мандрівними вівчарами та «цивілізацією» села. Така собі, як хочете, «мобілка» давнього українця. Діапазон звучання трембіти сягає 2,5 октав, а звук здатний розходитися більше, як на 10 км.

Цікаво, що трембіту наділяли й магічними якостями. Ореол таємної сили інструмент отримував ще в процесі створення – вважалося, що виготовляти трембіту слід лише з того дерева, в яке влучила блискавка. Стовбур такого дерева вважався наділеним голосом Творця всього сущого. Хоча, нинішні майстри це твердження заперечують.

Місто “Козобас”

Народне мистецтво ніколи не зупиняло свого розвитку. Креатив давніх українців часом «зашкалював». Для прикладу, можна згадати історію виникнення такого музичного інструменту, як козобас. Він з’явився на Івано-Франківщині, і використовувався як інструмент продовження гулянь після того, як музики втомилися і припиняли розважати гостей. Найчастіше «креативили» на 6-7 день після весілля. Невтомні селяни майстрували з відра, коромисла й дроту, прив’язаного до дужки ємності, імпровізований інструмент. Коли протягували палицею по дроту, виходило щось схоже на мелодію, яку й використовували як супровід до танцю. Козобас, до речі, використовували і в ході різдвяних гулянь.

Місто “Бугай”

Хочу познайомити Вас друзі з цікавинкою музичної української традиції – бугай. Його ще називають «бербениц», «бербениха», або й «бербенятко». Він схожий на дерев’яну бочку з натягнутою вгорі шкірою. Посередині шкіряного покриття стирчить пучок кінського (зазвичай) волосу. Коли смикнути за волос, бугай видає воістину цікавий і неповторний звук! 

Наша віртуальна подорож не завершується вона тільки починається. Я вважаю, що вам сподобалось подорожувати містами країни “Музичних інструментів”