Складні випадки синтаксису

Словосполучення

До одиниць синтаксису відносять словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле, текст (висловлювання).

Не є словосполученнями:

сполучення підмета з присудком, повнозначного слова із службовим, однорідні члени речення, власні назви, фразеологізми, складені форми (присудки, ступенів порівняння, майбутній час).

Просте речення

ПР. Головні члени речення.

1. Між групою підмета і групою присудка кома ніколи не ставиться.

2. При визначені підмета потрібно ставити до нього подвійне запитання хто?, що? Підмет у реченні можна замінити займенниками він, вона, воно, вони у називному відмінку. Якщо заміна неможлива, окрім підмета вираженого інфінітивом, – це додаток чи звертання.

3. Підмет може бути простий і складений.

4. Присудок можна сплутати із вставним словом, а підмет – із звертанням.

Розмежування підметів й присудків.

Завдання. 1. Здається він маленьким та кволим, але ж то тільки здається. Здається, Тясмин мирно розлігся посеред степу. 2. Ось і Олександрівка. Олександрівко, ти маєш свої таємниці.

• Типи підметів (простий, складений).

Складений підмет виражається:

1) займенником кожен (дехто, хтось) + прийменник + іменник (займенник) Р.в. мн.;

2) кількісним сполученням ( числівник, займенник скільки, прислівники мало, чимало, багато) + іменник (займ.) Р.в. мн.;

3) іменником (займенником) Н.в. + прийменник + іменник (займенник) О.в.;

4) фразеологізмом;

5) складною власною назвою.

Завдання. Весна з рястом приносили людині здоров’я. Весна з рястом приносила людині здоров’я.

• Типи присудків.

1. Присудок може бути простий, складений дієслівний, складений іменний.

2. Складений дієслівний присудок виражається сполученням:

допоміжне дієслово + інфінітив.

3. Складений іменний присудок виражається сполученням:

дієслово-зв’язка (може опускатися) + іменна частина (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієприкметник).

4. Між підметом та складеним іменним присудком (з пропущеною дієслівною зв’язкою є) ставиться тире, окрім випадків:

1) підмет виражений особовим займенником, словами це, то;

2) іменна частина присудка виражена прикметником, дієприкметником, порядковим числівником;

3) перед іменною частиною присудка є заперечна частка не;

4) присудок має порівняльне значення із сполучниками як, мов.

Завдання. Визначити типи присудків.

Ми приїхали в Андрусівку досліджувати Тясминське городище. Уже смеркалося. І я, як завжди, буду сидіти біля вогню та не переставати дивитися на зорі, що освічували цю землю тисячоліттями. Ніщо не заважало їм стежити, як люди будували городище, рили рови, насипали вали, як співали, раділи чи, може, плакали, як творили свій світ, сповнений мріями. Завтра вирішили обстежити залишки дерев’яних клітей, що були оборонною огорожею. А сьогодні попросили жителів Андрусівки показати дитинець.

Не є складеними дієслівними присудками:

1) дієслова у складеній формі майбутнього часу;

2) два дієслова (одне інфінітив), що означають дію, яка виконуються в різний час (простий присудок, обставина мети);

3) два дієслова (одне інфінітив), що означають дію різних виконавців (простий присудок, додаток).

ПР. Другорядні члени речення.

• Означення (узгоджене, неузгоджене)

Визначення неузгодженого означення залежить від змісту речення, його можна сплутати із додатком.

Завдання. Чи є виділені слова означеннями?

1. Залитий промінням сонця ліс озивався до нас. Проміння сонця залило ліс. Ліс залитий сонцем. 2. Дорога вела до центру гончарства краю – Цвітного. Цвітне - центр гончарства краю.

• Прикладка є різновидом означення, вона уточнює й дає характеристику. Може виражатися лише іменником (власною чи загальною назвою). Прикладкою є:

1) загальна назва, якщо власна – ім'я людини;

2) власна назва, якщо це неістоти чи клички тварин.

Узгодити прикладки.

До містечка Камяниц…, за річкою Тясмин…, укріпленням Замчищ…, на станцію Чорноліськ…, повіст… М. Смоленчука «При битій дорозі»

Зверніть увагу! Географічні назви міст, сіл, річок узгоджуються в усіх відмінках з родовою назвою.

Інші назви-прикладки зберігають форму називного відмінка.

• Додаток.

Завдання. Розмежуйте додатки та складені підмети.

Довкола квітує ряст із проліскою дволистою. А поміж ніжного барвінку на схилі простелився цілий килим тюльпанів дібровних. Це урочище «Барвінкова та Тюльпанова гора». З дубняку чути чіткий перестук дятла. А довкола виспівують щиглик із зеленяком.

• Обставина.

Завдання. Розмежуйте додатки та обставини.

Стежка в’ється між дубами та грабами. Часом на лісових галявинах серед бузини й терну спалахують грона калини чи горобини. Кущиться між диких черешень та яблунь глід. Поміж розлогого гілля дубів звучить пташина мелодія.

Зверніть увагу! Слід відрізняти обставину, виражену іменником, від додатка. Іменник з конкретним предметним значенням – додаток. Іменник з менш конкретним, абстрактним значенням – обставина.

• Порівняльний зворот.

1. У реченнях порівняльні звороти поєднуються порівняльними сполучниками: як, мов, мовби, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито – і завжди відокремлюються комами.

2. Порівняльні сполучники слід відрізняти від часток зі значенням непевності, сумніву.

3. Потрібно розрізняти просте речення з порівняльним зворотом (одна граматична основа), і складнопідрядне речення з підрядною порівняльною частиною (дві і більше граматичних основ).

4. У реченні порівняльний зворот є одним членом речення і здебільшого виступає обставиною способу дії.

5. Порівняльний зворот не відокремлюються комами, якщо:

1) порівняльний зворот - іменна частина складеного присудка;

2) перед як у конструкціях з присудком, що є повторенням підмета;

3) перед як у зворотах із значенням «у ролі кого, у функції чого»;

4) перед як, ніж у зворотах (не) більше (більш) ніж (як), (не) менше (менш) ніж (як), (не) раніше (раніш) ніж (як), (не) довше ніж (як);

5) перед прислівниками майже, зовсім (цілком), просто, точно, буквально, часткою не;

6) входить до складу фразеологізму.

Завдання. Відрізнити порівняльні звороти від складених іменних присудків.

Серед синяви пахучих квіток ростуть вони, дужі дуби та ясени, мов нездоланні брати. Лише у верховітті разом з вітром, як з товаришем, таємниче зітхають, шепочуть, шумлять. Ліс без вітру як ліхтар без світла. Найніжніша тут, серед дубів-велетнів, сором’язлива фіалка. Вона – мов Дюймовочка.

Завдання. Відрізнити порівняльні звороти від порівняльних частин складного речення.

У травневих росах ніжна конвалія, як наречена, поміж квітів. Її запашні кулясті дзвоники тендітними китицями звисають до землі так, ніби вклоняються їй. А поодаль хміль, мов і не бачить нас, хвалькувато задер голову. Куди не глянь, гойдає вітер, наче дзвониками дзеленчить, білі, із зеленою мережкою квіти купини.

• Повні й неповні речення.

1. Двоскладне речення з пропущеним дієсловом-зв’язкою вважається повним.

2. Речення з пропущеним підметом і присудком, що відновлюється з контексту чи мовленнєвої ситуації є двоскладним неповним.

3. Речення з пропущеним присудком, де наявна обставина чи додаток (група присудка) є двоскладним неповним.

На місці пропущеного члена ставимо тире.

4. Речення з пропущеним підметом, що відновлюється з контексту, де присудок виражений: 1) дієсловом 3-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу; 2) дієсловом у формі однини минулого часу дійсного, умовного способу є двоскладним неповним.

Розподілити повні й неповні речення.

Мінлива Сугоклія таємнича. Вздовж – Міський сад. Понад дві сотні років у задумі. Без розваг й атракціонів. Зростає лісовий тюльпан, занесений до Червоної книги. У річці – черепахи. А на деревах – сови. Навколо зелень. Праворуч – очерет. Там чапля. Ліворуч – сосни. Водограй водопадів на каменях біля греблі. А далі – водна просторінь.

• Двоскладні та односкладні речення.

1. В односкладному називному реченні один головний член, він виражається іменною частиною мови.

2. Односкладне речення вважається повним. Поширюючись, таке речення може мати лише означення. Якщо у реченні наявний складений іменний присудок, обставини, додатки, то воно двоскладне.

3. В односкладному означено-особовому реченні головний член виражений: 1) дієсловом у формі 1-ї, 2-ї особи однини, множини теперішнього чи майбутнього часу; 2) дієсловом 1-ї особи множини, 2-ї особи однини, множини наказового способу.

4. Речення є неповним (з пропущеним підметом, що відновлюється з контексту), двоскладним, якщо головний член виражений: 1) дієсловом 3-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу; 2) дієсловом у формі однини минулого часу дійсного, умовного способу.

Завдання. Розрізнити конструкції: односкладні називні, двоскладні.

Історичний музей Миру. Єдиний в Україні музей Миру. Музей Миру – єдиний в Україні. Один з п’ятнадцяти музеїв на планеті. Вісім тисяч експонатів.

Завдання. Визначити у тексті двоскладні неповні й односкладні означено-особові речення.

Нас зацікавили Кочубеївські штольні неподалік Ганнівки. Саме тут, весною 2016 року, проходили зйомки фільму “Червоний” за мотивами роману Андрія Кокотюхи. Отож, їдемо в поле шукати столітній кар’єр. 250 метрів небезпеки. Сизіє на видноколі туманець. Де ж він? Чи заховався від нас? І враз серед поля побачили з десяток невеличких зелених пагорбів. Спускаємося у балку хиткими сходами, що заховалися у траві, та й підходимо ближче. Про фільм нагадують дерев’яні сходи. Вхід до ущелини манить. Так починаються легенди підземних печер.

Зверніть увагу! В односкладному узагальнено-особовому реченні головний член виражений: 1) дієсловом у формі 2-ї особи однини; 2) дієсловом 1-ї, 3-ї особи множини.

Узагальнено-особові речення набули поширення у приказках, прислів’ях, крилатих висловах.

Завдання. Визначити узагальнено-особове речення.

1. Навіть пташка має рідну землю. 2. Всяка пташка своє гніздо знає. 3. Йди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її. 4. Дерево міцне корінням, а людина – родом.

В односкладному неозначено-особовому реченні головний член виражений:

1) дієсловом у формі 3-ї особи множини; 2) дієсловом минулого часу у формі множини; 3) дієсловом умовного способу у формі множини.

Речення є неповним (із пропущеним присудком, що відновлюється з контексту), двоскладним, якщо головний член виражений:

1) дієсловом 3-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу; 2) дієсловом у формі однини минулого часу дійсного, умовного способу; 3) якщо у частині складнопідрядного речення сполучне слово що (займенник) виконує синтаксичну роль підмета.

В односкладному безособовому реченні головний член виражений: 1) безособовим дієсловом; 2) особовим дієсловом у безособовому значенні; 3) дієслівною формою на -но, -то; 4) прислівником із дієсловом-зв’язкою (було весело); 5) інфінітивом; 6) інфінітивом у поєднанні з прислівником, присудковими словами треба, можна, час; 7) заперечним словом немає, не було, не буде з іменником Р.в.

Слід відрізняти безособові односкладні речення з головним членом, вираженим сполученням (прислівник + інфінітив), від двоскладних, де інфінітив виступає підметом, а прислівник присудком (інфінітив + прислівник).

Просте ускладнене речення.

Прості речення можуть ускладнюватися:

1) однорідними членами речення (підметами, присудками, означеннями, обставинами, додатками);

2) звертаннями (не є членами речення);

3) вставними і вставленими конструкціями (не є членами речення);

4) відокремленими членами речення (означеннями, обставинами, додатками).

ПУР. Однорідні члени речення.

Однорідні члени у реченні поєднуються безсполучниковим, сполучниковим та змішаним зв’язком.

1. При безсполучниковому зв’язку кома ставиться завжди.

… O, O, O…

(примітка: варто розмежовувати однорідні й неоднорідні означення).

2. При сполучниковому та змішаному зв’язку:

1) кома не ставиться, коли однорідні члени поєднуються одиничними єднальними, розділовими сполучниками;

2) кома ставиться, коли однорідні члени поєднуються одиничним протиставним сполучником:

…O і O…; …O чи O…; … O, а O…

(примітка: сполучник та вживається як у значенні єднального і, так й у значенні протиставного а(але);

3) кома ставиться перед другим та наступними однаковими єднальними та розділовими сполучниками:

… і O, і O, і O; … й O, й O;

… або O, або O; … чи(чи то) O, чи(чи то) O;

ні(ані) O, ні(ані) O;

… то (не то) O, то (не то) O…

(примітка: правило не діє, якщо сполучники поєднують усталений вислів: ні вдень ні вночі, і туди і сюди);

4) кома ставиться перед першим єднальним чи розділовим сполучником, якщо частина однорідних членів з’єднана безсполучниковим зв’язком, а частина сполучниковим:

… O, O, O, і O, і O, і O... (примітка: кома ставиться перед першим єднальним чи розділовим сполучником, бо відокремлює частини складного речення: [ ], і [ ]);

5) кома ставиться між парами однорідних членів, що пов’язані сполучниками і, й, та (і):

… O і O, O і O, O і O…;

6) кома ставиться перед другим із парних сполучників:

… не тільки O, а(але) й O; … не тільки O, а ще й O;

… як O, так і O; … хоч O, але O…;

7) кома ставиться перед сполучниками, якщо вони приєднують до попередніх членів речення ще один елемент або мають повторювальне слово в приєднувальній конструкції:

…O, і O…; …O, а також O...;

…O, ще й O...; …O, та й O...; …O, та ще O...;

8) тире ставиться на місці пропущеного сполучника а.

Не є однорідними членами:

1) повторювальні слова;

2) подібні слова, що поєднані частками не, так і становлять змістом одне ціле;

3) фразеологізми з повторювальними сполучниками;

4) дієслова, що означають дію та її мету (піду подивлюся);

5) неоднорідні означення (характеризують предмет із різних планів).

Завдання. Чому виділені конструкції не є однорідними членами?

1. Гурт птахів та диких качок пронісся над річкою. 2. А жайворонки співають та й співають. 3. І ти дивишся не надивишся на зелені стебла жита, що тягнуться догори, прагнуть напитися сонячного проміння. 4. А вітер ні кує ні меле. (Не реагує.) 5. І день і ніч гасає десь. (Постійно.) 6. Влітку жито виросте, а в кожній зернині буде жити пам'ять про весняну пісню.

1. Якщо дієслово-присудок стоїть після однорідних підметів, з’єднаних безсполучниковим чи сполучниковим (єднальні сполучники) зв’язком, то вживається у множині.

2. Якщо дієслово-присудок стоїть перед однорідними підметами, з’єднаних безсполучниковим чи сполучниковим (єднальні сполучники) зв’язком, то вживається як в однині, так і у множині.

3. Якщо дієслово-присудок стоїть перед/після однорідних підметів, з’єднаних сполучниковим (розділові сполучники) зв’язком, то вживається в однині.

Завдання.

1. Чому конструкції, поєднанні сполучником та, мають різні розділові знаки?

1. Співай, жайворонку, у весняному степу та на зеленому роздоллі поміж трепетних сокирків. 2. Сіра пташка здається непримітна, та здатна наповнити простір щирою піснею. 3. Від обрію до обрію сіється донизу кришталь жайворонкових пісень, та зелені рясні пшениці та жита тягнуться догори.

2. Чому в цих реченнях однорідних означень немає?

1. В’язи високі, товсті. 2. А поміж них бруслинки тендітні, вкриті краплистою росою. 3. У високій траві суниці великі, червоні.

1. Однорідні члени не можуть виражатися:

1) одночасно родовими й видовими поняттями; 2) різноплановими поняттями; 3) цілим поняттям і його частиною.

2. Не можна вживати один додаток до однорідних членів, якщо вони вимагають різних відмінків.

3. Прийменники при однорідних членах не випускаються.

• Означення (однорідні, неоднорідні).

1. Якщо означення поєднані між собою сполучниками, то вони завжди однорідні.

2. При безсполучниковому зв’язку кома ставиться при однорідних означеннях, не ставиться – при неоднорідних означеннях.

3. Означення, поєднані між собою безсполучниковим зв’язком, однорідні, якщо:

- характеризують предмет в одному плані;

- показують близькі, споріднені (синонімічні) ознаки;

- подальші означення підсилюють, уточнюють перше поняття;

- перше означення – непоширене, друге – поширене.

4. Означення, поєднані між собою безсполучниковим зв’язком, неоднорідні, якщо:

- характеризують предмет у різних планах;

- виражені сполученням займенника й прикметника;

- якісного й відносного чи якісного й присвійного прикметника;

- перше означення – поширене, друге – непоширене.

Завдання.

1. Доповнити словосполучення однорідними означеннями: блискучий промінь, блискучий одяг, блискучий твір, блискуча гра.

2. Перетворити сполучення слів, щоб утворилися однорідні означення.

Півники карликові бузкові, горицвіт весняний ніжно-золотавий, заєць сірий полохливий, лисиця хитра звичайна.

Зверніть увагу! Однорідні члени не можуть виражатися одночасно термінами видового поняття й якісною, відносною чи присвійною ознакою. Такі сполучення є граматично неправильними.

• Узагальнювальні слова.

Зверніть увагу!

1. Однорідні члени речення можуть супроводжуватися узагальнювальними словами, а саме: займенниками (всі, все, кожний, ніхто, ніщо) й прислівниками (скрізь, всюди, завжди, ніде).

2. При узагальнювальних словах вживаються такі розділові знаки:

1) УС: O, O, O. УС текст: O, O, O.

2) УС, як-от (як): O,O. УС, наприклад: O, O. УС, а саме: O, O.

3) УС: O, O, O – текст.

4) … O, O, O - УС…

Завдання. Охарактеризувати значення узагальнювальних слів.

1. А трави, як-от: звіробій, цмин, молочай, шипшина, деревій – у зелено-золотому чебрецевому океані тяглися до сонця. 2. М’який вітер котив ковилові хвилі: ковила волосиста, ковила пірчаста, ковила Лессінга.

Зверніть увагу! 1. Значення узагальнювального слова включає значення усіх однорідних членів речення.

2. Однорідні члени речення вживаються у тій самій формі, що й узагальнювальне слово. Не можна сплутувати Н.в. із З.в.

ПУР. Звертання.

1. Звертання виражаються іменником у кличному відмінку. Звертання у називному відмінку не відповідає нормам української мови.

2. Звертання є непоширені й поширені.

3. Де б не стояло звертання, на письмі воно завжди виділяється комами: 1)▲, текст. 2)Текст, ▲, текст. 3)Текст, ▲;

чи знаком оклику: ▲! Текст.

4. Вигуки перед звертаннями виділяються комами, окрім підсилювальних часток о, ой; ох, ах, ну, якщо вони інтонаційно тісно пов’язані із звертанням (після них немає паузи):

1) Ух, ▲, текст. 2) О ▲, текст. 3) Ой ▲, текст.

5. Не відокремлюються будь-які вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Ух ти,▲, текст.

6. Займенники ти, ви у будь-якому відмінку не входять до групи звертання.

7. Звертання не є членом речення.

Завдання. Чому в майже однакових за змістом реченнях різні розділові знаки?

1. О джерельна водичко Гусарського урочища, здавна лікуєш ти людей. 2. О, джерельна водичка Гусарського урочища здавна лікує людей. 3. Вода Гусарського урочища цілюща.

ПУР. Вставні слова й конструкції.

1. Вставні слова, словосполучення, речення виражають особисте ставлення мовця і можуть опускатися.

2. Вставні й вставлені конструкції не є членами речення.

3. Завжди відокремлюються комами:

1) вставні слова, словосполучення, якщо стоять на початку, всередині, у кінці тексту;

2) слова: отже, мабуть, по-перше, щоправда, а втім завжди є вставними;

3) конструкція вставного із протиставним сполучником а (а власне, а втім, а значить, а може):

Текст, а □, текст.

4. Не виділяються комами:

1) сполучники, бо вони не входять до складу вставних:

… текст і,□, текст...; … текст, що,□, текст...;

2) слова, що ніколи не бувають вставними: адже, навіть, наче, неначебто, ніби, нібито, принаймні, все-таки, все ж таки, от;

3) омонімічні слова (дієслова здається, кажуть, думаю, може; прислівники звичайно, видно, можливо; іменники правда, на щастя), що є членами речення (можна поставити питання);

4) вставні слова, якщо вони належать до відокремлених членів речення (дієприслівникового звороту);

5. Вставлені конструкції (слова, речення), що стоять у середині речення відокремлюються тире (вимовляються підвищеним тоном) чи беруться у дужки (вимовляються зниженим тоном як додаткова інформація).

Завдання. Визначити вставні слова.

1. Завжди особливо дивують незвичайні назви. 2. У Троянах Сухий Ташлик зливається з Синюхою, мовби рідниться з нею. 3. А все-таки давниною повіває від цього ймення - Трояни. 4. Адже кожен краєзнавець відчує тут принаймні вказівку на триєдність чи навіть зв'язок з іменем слов’янського бога Трояна. 5. Кажуть, нібито трояни – це три сини-близнюки. 6. А може, назва нагадує про трипільців, адже їх поселення знайдено майже поряд – в урочищі «Балка Куца».

ПУР. Відокремлені члени речення.

1. Відокремленими можуть бути лише другорядні члени речення: означення, додаток, обставина.

2. Відокремлене означення виражається одиничними прикметниками, дієприкметниками й дієприкметниковими зворотами, іменниками з прийменниками.

3. Відокремлена обставина виражається одиничними дієприслівниками, дієприслівниковими зворотами, іменниково-прийменниковими конструкціями.

4. Відокремлені додатки виражаються іменниками з прийменниками крім, окрім, опріч, замість, за винятком, зокрема, особливо, на відміну від у значенні виключення, включення чи заміщення.

ВЧР. Відокремлені означення.

1. Означення відокремлюються комою, якщо:

1) поширене означення стоїть після означуваного слова;

2) одиничні означення стоять після означуваного слова;

3) одиничні й поширені означення відділені текстом від означуваного слова;

4) одиничні й поширені означення стоять перед чи після означуваного слова, вираженого займенником;

5) поширене означення стоїть перед означуваним словом, але має додаткове обставинне значення (умови, причини);

6) неузгоджені означення надають тексту більшої ваги порівняно з іншими членами речення.

2. Одиничні означення відокремлюються тире, якщо стоять у кінці речення і виражають експресивне значення.

3. Означення не відокремлюються комою, якщо одиничні й поширені означення стоять перед означуваним словом, окрім п. 4,5.

4. Не відокремлюються комою одиничні прикметники й дієприкметники, якщо вони утворюють складений іменний присудок.

Завдання. Розставити розділові знаки в реченнях.

1. Майже три тисячі років на українських землях існувала Трипільська цілісна цивілізація. 2. Наповнена ідеєю сонцепоклонництва вона з трипільських орнаментів перелилася в українські календарно-обрядові пісні весняні літні зимові. 3. У трипільську добу локалізувався обширний потужний ареал прамови, що стала базовою для мови праукраїнської. 4. В активному словнику українців є сотні слів, що мають трипільське коріння, особливо мисливські землеробські тваринницькі ремісницькі сонцепоклонницькі. 5. Дослідження Трипільської цивілізації є не тільки питанням археологічним, а й етнокультурним.

1. Прикладка – різновид означення.

2. Прикладки відокремлюються комою, якщо:

1) стосуються особового займенника;

2) стоять після означуваного іменника (часто власної назви);

3) поширені прикладки перед означуваним словом мають відтінок причини.

4) починаються словами тобто, або / чи (у значенні тобто), наприклад, навіть, зокрема, як-от, а саме, на ім’я, як (із відтінком причини);

3. Прикладки не відокремлюються комою, якщо:

1) починаються словом як, не мають відтінку причини (у ролі кого? У ролі чого?);

2) власні назви стоять після означуваного слова, окрім уточнення, пояснення загального іменника.

4. Прикладки відокремлюються тире, якщо стоять після означуваного іменника в кінці речення і перед ними можна поставити а саме.

ВЧР. Відокремлені додатки.

1. Додатки завжди відокремлюються комою, якщо виражені іменниками з прийменниками крім, окрім, опріч, замість, за винятком, зокрема, особливо, на відміну від у значенні виключення, включення чи заміщення.

2. Додаток не відокремлюється, якщо прийменник замість можна замінити прийменником за.

ВЧР. Відокремлені обставини.

1. Дієприслівники визначаються за суфіксами -учи(-ючи), -ачи (-ячи), -ши (-вши).

2. Обставина відокремлюються комою, якщо:

1) виражена одиничним дієприслівником часу, причини, умови дії, дієприслівниковим зворотом;

2) виражена іменником з прийменниками незважаючи на, починаючи з чи іншим з уточнюючим значенням.

3. Обставина не відокремлюються комою, якщо:

1) виражена одиничним дієприслівником способу дії, що стоїть після присудка;

2) виражена дієприслівниковим зворотом фразеологічного типу;

3) виражена дієприслівником зі словом який у складі частини складного речення;

4) виражена дієприслівником, дієприслівниковим зворотом, що приєднується сурядним сполучником як однорідний член речення;

5) виражена іменниками з прийменниками різних значень.

4. До виділених комами дієприслівників, дієприслівникових зворотів не включаються сполучники і, та, а, що з'єднують однорідні присудки.

Завдання. Визначити одиничні дієприслівники (розділові знаки опущено).

За Вільшанкою, на толоці, розлилося гудучи степове море деревію. Ці з дрібненьким білим цвітом деревця виткали цілі живі полотна нагадуючи про ще недавні безмежні степові простори. Толокою пролітають дикі гуси і прямуючи до урочища ховаються за найближчими вільхами. Гойдаються на вітрі серед гаптованого буйно квіття пахнучи чебреці й замріявшись тихо шелестять ромашки й сокирки.

ВЧР. Уточнюючі члени речення

1. Уточнюючим може бути будь-який член речення, але найчастіше - обставини часу, місця.

2. Уточнюючі члени речення стоять безпосередньо після слова, яке уточнюють, конкретизують, звужують значення, і завжди відокремлюються комою.

3. Уточнюючі члени речення можуть вводитися у речення за допомогою слів тобто (або, чи), цебто, а саме, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо.

4. Слово, яке конкретизується, і уточнюючі члени речення мають бути однакові за значенням, якщо вони різні – уточнюючі члени речення не відокремлюються.