Відео посилання: Зовнішній огляд трупа

Після зовнішнього огляду приступають до зняття шкіри з трупа. Від якості зняття шкіри залежить її господарська цінність, визначення вгодованості, а також повнота виявлення патологічних змін в органах і тканинах, особливо в підшкірній клітковині, міжм'язових фасціях, м'язах, суглобах, соматичних лімфатичних вузлах тощо.

Методи зняття шкіри прості і майже для всіх видів тварин однакові, проте вимагають відповідних навиків і уваги від ветеринарних спеціалістів та осіб, які безпосередньо виконують роботу по зняттю шкір.

Секційним ножем роблять перший поздовжній розріз шкіри, починаючи від підборідного кута щелепи, по середній лінії міжщелепного простору (між гілками нижньої щелепи), далі по нижній поверхні шиї і підгрудка, по білій лінії черевної стінки у самців до препуціального мішка, в самок до вим'я, а у новонароджених до пупкової ділянки, де розріз роздвоюють, обходячи циркулярно ці органи і ділянки, а потім позаду них з'єднують в один і продовжують по промежині у самок до статевої щілини, а у самців до анального отвору, де знову циркулярно обрізають статеву щілину і анальний отвір, та, звівши за ними в один розріз, закінчують його на передній поверхні четвертого хвостового хребця у коней і великої рогатої худоби та в основі хвоста у дрібних тварин. Потім проводять кругові розрізи шкіри в ділянці путових суглобів всіх чотирьох кінцівок у коней, великої рогатої худоби, ослів і мулів, а в овець, кіз, свиней і телят – на передніх кінцівках в ділянці зап'ястного суглоба, а на задніх в ділянці заплесни. На передніх кінцівках від кругових проводять поздовжні розрізи шкіри з внутрішньої поверхні п'ястка, зап'ястка передпліччя і в ділянці підгрудна з'єднують з першим поздовжнім розрізом. На задніх кінцівках у коней, великої рогатої худоби, ослів і мулів розрізи ведуть по задній поверхні плесна та горба п'яткової кістки, переводячи розріз у цій ділянці на внутрішню поверхню гомілки і стегна та з'єднуючи його з поздовжнім розрізом в ділянці промежини. У дрібних тварин на задніх кінцівках розріз шкіри проводять, починаючи від кругового розрізу, і ведуть по внутрішній поверхні гомілки і стегна до поздовжнього розрізу.

На голові великої рогатої худоби роблять кільцеві розрізи шкіри в основі рогів, навколо губ і ніздрів від правого рога через праве око до кільцевого розрізу біля губ і ніздрів. На трупах коней, ослів і мулів також роблять круговий розріз навколо губ і ніздрів, а потім обрізають вуха і роблять розрізи від основи одного вуха до другого і від основи вуха, лівого або правого, через око до кільцевого розрізу навколо губ і ніздрів.

Шкіри з голів трупів овець, кіз і свиней знімают: тільки в тих випадках, коли мають намір розтинати носові порожнини, лобні пазухи або черепну коробку.

Зробивши необхідні розрізи шкіри, приступають до її зняття. Для уникнення пошкодження шкіри при знятті необхідно її добре відтягувати від тканин, що розташовані нижче, і підрізати підшкірну клітковину, направляючи лезо ножа до трупа. При знятті шкіри можуть зустрічатися в підшкірній клітковині і глибше розташованих тканинах абсцеси, флегмони, гематоми, набряки, виразки, нориці, пухлини, які потрібно залишати непошкодженими для дальших досліджень.

Знявши з трупа шкіру, розстилають міздрею наверх і оглядають якість зняття, стан кровоносних судин підшкірної клітковини, характер крові, яка витікає з перерізаних судин, наявність трупних плям і крововиливів, а потім шкуру складають у пакет для відправки в склад на консервування. Шкури, зняті з трупів свиней, підлягають заготовці як шкіряна сировина, коли вони мають розмір не менше 30 дециметрів, тобто зняті з підсвинків віком 3 місяці і старше. Крім того, черевну частину шкури свиней, як технічно непридатну, обрізають, відступаючи від сосків на 5-6 см, і одержані лоскути знищують разом з трупом.

Якщо після розтину трупа і встановлення причини захворювання та загибелі тварини виявиться, що за ветеринарно-санітарних умов при даній хворобі не дозволяється шкуру здавати на переробку, остання підлягає знищенню разом з трупом, але перед цим необхідно її привести в технічну непридатність численними розрізами. Піддають дезінфекції за відповідною технологією шкури, одержані від тварин, що загинули або забитих при таких захворюваннях: чума і бешиха свиней, віспа овець, ящур, інфекційний енцефаломієліт коней, контагіозна плевропневмонія, бруцельоз, некробацильоз, геморагічна септицемія, пошесне запалення легень великої рогатої худоби, хвороба Ауєскі, інфлюенца коней, паратиф, стригучий лишай, лістеріоз рогатої худоби і кролів.

Після зняття шкіри оглядають підшкірну клітковину, оцінюють стан жирових відкладень (ожиріння, серозна атрофія жиру), визначають колір (блідо-рожевий, жовтяничний і т. д.), кровонаповнення судин, крововиливи, пошкодження і так далі. Сухість підшкірної клітковини указує на обезводнення трупа. Зміни підшкірної клітковини зіставляють з відповідними ділянками поверхні шкіри.

Потім досліджують поверхневі соматичні лімфатичні вузли (підщелепні, заглоткові, поверхневі шийні, надколінні, зовнішні пахові, надвименні ін.). Визначають їх величину, колір, консистенцію, малюнок на розрізі, характер змін (наявність гіперемії, крововиливів, гіперплазії, пухлинних розростань, вогнищ некрозу і т. д.). Слинні залози досліджують так само, як лімфовузли. У самок досліджують молочну залозу, а у самців - статевий член і сім'яники. При огляді молочної залози враховують її колір, величину, консистенцію. Після сагітальних розрізів окремих доль, сосків молочних цистерн визначають колір і характер виділень. Звертають увагу на можливі запальні зміни залози, на сполучні і жирові розростання, а також склеротичні ущільнення строми.

У самців розкривають мошонку і вагінальну оболонку. Сім'яний канатик відпрепаровують до пахового кільця. Якщо необхідно з'ясувати ступінь розповсюдження патологічного процесу, сім'яники витягують разом з іншими органами сечостатевої системи або ж перерізують сім'яний канатик і розрізають сім'янник на пласти завтовшки 1-2 см. У кастратів звертають увагу на куксу і стан рани кастрації або її рубців (ботриомікоз, тромбоз судин).

При огляді статевого члена виявляють стан і вміст препуціального мішка, відокремлюють статевий член від черевної стінки і відрізують його біля задньої сідничої вирізки або відкидають каудально, не відокремлюючи від трупа. Потім його видаляють разом з органами тазу. Надалі розкривають з вентрального боку сечовипускальний канал і розтинають член упоперек на пласти завтовшки 1-2 см.

Скелетні м'язи. Визначають ступінь їх розвитку, консистенцію, колір, малюнок будови, сухість або вологість поверхні розрізу м'язів, наявність або відсутність крововиливів, запалення, некрозів і так далі. Особливу увагу звертають на жувальні сухожилки. Кістки, суглоби кінцівок, хребці і ребра досліджують шляхом огляду, пальпації, визначаючи їх конфігурацію, цілісність, величину, щільність, а при їх зміні, деформації, пошкодження розрізають або розпилюють і оцінюють поверхню розпила (компактної і губчастої речовини), визначають стан вмісту суглобових порожнин, сухожилкових піхв і синовіальних сумок, синовіальних оболонок, хрящової і кісткової тканини, кісткового мозку (співвідношення червоного і жовтого).

На слизові сумки і сухожильні піхви звертають увагу в тих випадках, коли в ділянках топографічного розміщення їх спостерігають набряк, флюктуацію. Запалення слизових сумок (бурсити), за перебігом можуть бути гострі, підгострі і хронічні; за етіологією і клінічними проявами – асептичні і гнійні, а за характером ексудату – серозні, серозно-фібринозні, геморагічні, гнійні, фібринозні і осифікуючі.

З патологічних процесів сухожильних піхв важливе значення в діагностиці має запалення їх, що носить назву тендовагініт. Тендовагініти за перебігом поділяються на гострі і хронічні; за характером ексудату на серозні, серозно-фібринозні, фібринозні, геморагічні, гнійні та іхорозні. Тендовагініти характеризуються припухлістю, флюктуацією і крипітацією, а при гнійних – змертвінням стінки сухожильних піхв і розвитком флегмон.

З патологічних процесів кістяка частіше зустрічаються перегини хребта, скривлення і потовщення трубчастих кісток при рахіті молодняка, розм'якшення кісток у дорослих тварин при остеомаляції, переломи кісток, запалення кісткового мозку (остеомієліт), запалення окістя – періостит, актиномікозне ураження кісток. Разом з дослідженням кісток оглядають, а при виявленні уражень і розтинають суглоби. В суглобах може накопичуватися водяниста рідина при водянках, запальний ексудат при запаленнях суглобів (артрит). Іноді зустрічаються вивихи, розтягнення, ушиби, рани суглобів розриви капсули суглоба.

Дослідження слинних залоз, статевого члена і мошонки у самців, вим'я у самок проводять після фіксації трупа з метою проведення розтину природних порожнин і виймання органів.

Трупи птахів для розтину фіксують в спинному положенні, розрізаючи шкіру і підшкірну клітковину між тулубом та стегнами і вилущуючи кінцівки з кульшових суглобів. Залишаючи кінцівки по боках тулуба, забезпечують стійке спинне положення трупа.

Деякі автори рекомендують труп птиці закріпляти в спинному положенні шляхом прибивання цвяхами або шпильками ніг і дзьоба до дощечки розміром 60х40 см. Проте такий спосіб фіксації трупів у виробничих умовах не практичний.

Відповідно зафіксувавши труп, приступають до розтину порожнин, але перед цим відділяють вим'я у самок та відсепаровують препуціальний мішок з статевим членом до сідничної вирізки у самців.

Відокремлене вим'я оглядають зовні, проводять розрізи через соски і молочні цистерни з наступним розрізом паренхіми вим'я на пластинки товщиною до 2 см та детальним їх дослідженням. Розрізавши та оглянувши препуцінльний мішок, переходять до огляду статевого члена, розтинаючи його з вентральної сторони по ходу сечовивідного каналу.

Після цього переходять до безпосереднього розтину порожнин, огляду, виймання та дослідження органів.

Розтин порожнин та їх огляд проводиться за єдиною схемою і послідовно в усіх видів тварин і полягає ось у чому.

Відсепарувавши препуціальний мішок з статевим членом до сідничної вирізки у трупів самців і вим'я у самок, якщо воно складається з двох долей, перший, поздовжній; розріз черевної стінки починають безпосередньо від заднього краю мечоподібного хряща грудної кістки і ведуть по білій лінії або паралельно, відступивши від неї вправо або вліво на 2 см, протилежно тому бокові, на який нахилений труп, що застерігає витікання рідини з черевної порожнини на випадок її накопичення. Розріз черевної стінки проводять до лобкового зрощення.

З метою запобігання пошкодження нерідко надмірно роздутого газами і рідким вмістом шлунково-кишкового тракту розріз черевної стінки необхідно робити обережно, пошарово, держачи лезо секційного ножа або скальпеля паралельно поверхні черевної стінки. При цьому спочатку роблять розріз м'язового і жирового шару стінки до очеревини, починаючи від заднього краю мечоподібного хряща розміром до 5 см, а очеревину протикають пальцями або тупим кінцем скальпеля. Далі розріз черевної стінки проводять під контролем введених в черевну порожнину через первинний розріз вказівного і середнього пальців лівої (правої) руки. Розсунувши вилоподібно введені в черевну порожнину пальці і поверши руку так, щоб тильною поверхнею пальців відтискувати кишки, між розведеними пальцями або дещо вперед їх проводять секційний ніж, роблячи розріз черевної стінки по вище відміченому напрямку до лобкового зрощення.

На трупах великих тварин при надмірно здутій черевній порожнині після первинного розрізу черевної стінки в ділянці мечоподібного хряща буває тяжко і незручно проводити дальший розріз черевної стінки під контролем введених в черевну порожнину пальців, а тому рекомендується в таких випадках продовжувати розріз паралельно білій лінії до лобкового зрощення окремими короткими натискуваннями ножа, проникаючи тільки через м'язовий і жировий шар, а очеревина піт тиском шлунково-кишкового тракту розриваються, як правило, сама або після незначного пошкодження її пальцями чи тупим кінцем ножа.

Коли випадково, незважаючи на перестороги, розтинаючи пошкоджують стінку шлунка або кишечника, показником чого є вихід з шумом в черевну порожнину і назовні кишечник газів і рідин, необхідно раптово пінцетом або рукою захопити пошкоджену петлю кишки, стінку шлунка і накласти лігатуру, щоб запобігти виділенню вмісту шлунка і кишечника, яке може забруднити нутрощі і утруднити дальше дослідження та потрапити на обличчя особи, яка розтинає.

Перпендикулярно першому проводять два поперечних розрізи черевної стінки з правої і лівої сторін позаду пупка, біля останнього ребра, до поперечних відростків поперекових хребців. Якщо в черевній порожнині виявлено наявність рідини, то поперечні розрізи проводять спочатку до її рівня і продовжують по мірі вибирання рідини в мірний посуд.

Таким чином, з одержаних чотирьох клаптів черевної стінки два задні відвертають назад, два передні у дрібних тварин залишають на місці, а у великих відвертають на грудну кістку або відрізають по реберній дузі.

Виявлені на черевній стінці патологічні процеси (рани, абсцеси, пухлини) обминають, проводячи розріз стінки; спайки і зрощення очеревини з нутрощами обережно розділяють рукою або ножем, а ще краще для наступного дослідження відпрепарувати очеревину в цій ділянці або відрізати частину черевної стінки, щоб остання залишилася в зв'язку з нутрощами. При загальному огляді черевної порожнини звертають увагу на її вміст, положення і зовнішній вигляд органів, висоту стояння діафрагми.

Вміст черевної порожнини. Фізіологічно нормальним є наявність у черевній і тазовій порожнинах невеликої кількості прозорої, безкольорової або світло-жовтого кольору серозної рідини, яка зволожує паріетальний (пристіночний) і вісцеральний (що покриває органи) листки серозної оболонки. Цю рідину можна виявити, відсуваючи нутрощі на бік. Після смерті тварини кількість транссудату в черевній порожнині збільшується за рахунок транссудації його з переповнених кров'ю венозних судин. Посмертний транссудат легко виявити і відрізнити від запального ексудату, тому що він являє собою дещо каламутну червонуватого кольору рідину а очеревина гладенька і блискуча. Чужорідним вмістом черевної порожнини можуть бути гази, транссудат, ексудат, паразити, чужорідні предмети, кров, сеча, жовч, харчові і калові маси, муміфікований плід, а у птахів яйця.

Відео посилання: Розтин черевної порожнини

Гази в черевній порожнині можуть утворюватися при житті тварини, проникати в порожнину з травного тракту внаслідок прижиттєвого або посмертного розриву його стінки, а також при розкладі трупа. Якщо при розтині черевної порожнини спостерігається виділення газів, необхідно визначити їх запах, оскільки по характеру запаху можна до деякої міри судити про його природу. Так кислий, фекальний запах газів свідчить про порушення цілості стінки травного тракту, гнильний запах – про наявність гнійних процесів на очеревині (гнійний перитоніт), гнильний трупний запах – про початок трупного розпаду, запах гіркого мигдалю – про отруєння ціанистим калієм або синильною кислотою. При отруєнні миш'яком відчувається запах часнику, фосфором – запах цибулі, при цукровому діабеті – запах спілих овочів.

При хворобах серця, емфіземах легень, цирозах печінки, особливо паразитарного походження, хронічних нефритах, порушенні функції щитовидної залози, розладах сольового обміну можуть розвиватися водянки, в тому числі і водянка черевної порожнини (Ascites), при якій у черевній порожнині може накопичуватися у свиней до 30 л, коней і великої рогатої худоби – до 50-100, овець і кіз – до 30-48, собак – 20, котів – 1-2,5 л транссудату.

Транссудат при водянках – безкольорова або блідо-жовтого кольору рідина, яка при хронічному перебігу дещо каламутніє, з вмістом білка від 0,5 до 2,5 відсотків і питомою вагою 1,006-1,018. Накопичення ексудату в черевній порожнині зумовлюється запаленням очеревини (Peritonitis). Ексудат може бути серозним, який відрізняється від транссудату значно більшим вмістом білка (3-5%), серозно-фібринозним, серозно-геморагічним, гнійним, іхорозним. При перитонітах, крім наявності характерного ексудату, знаходять глибокі ураження очеревини.

Кров у черевній порожнині зустрічається при тяжких травмах і розривах печінки, селезінки, великих кровоносних судин, матки і виявляється у вигляді темно-червоного кольору згустків.

При розривах сечового міхура в черевній порожнині накопичується сеча з специфічним для неї запахом, а розриви жовчного міхура або жовчних протоків відповідно обумовлюють накопичення зеленуватого кольору жовчі.

Кормові і калові маси потрапляють у черевну порожнину при прижиттєвому або посмертному розривах шлунка чи кишечника.

У черевній порожнині можуть зустрічатися паразити, серед яких частіше фасціоли, дикроцелії, пухирчасті форми ехінококу, цистицеркоз печінки і серозних покривів.

Закінчивши огляд черевної порожнини на виявлення стороннього вмісту, переходять до визначення положення і зовнішнього вигляду органів, порівнюючи з анатомічно нормальним.

У свиней при розтині черевної порожнини в спинному положенні трупа і анатомічно нормальному розміщенні органів видно: закруток ободової кишки, який займає середню і задню третину черевної порожнини, частину петель тонкого відділу кишечника з правого боку задньої частини черевної і тазової порожнин, сліпу кишку в лівій поперековій ділянці і загин її в правій половині тазової порожнини, верхівку сечового міхура при його наповненні, велику кривизну шлунка, частину правої і середньої долей печінки та вентральну третину селезінки.

Під впливом різноманітних етіологічних факторів можуть розвиватися численні патологічні процеси і виникати патологічні стани, які викликають зміни положення органів.

Найчастіше спостерігаються зміни анатомічно нормального положення кишечника при заворотах, перекрученнях, інвагінаціях, грижах, випадінні, закупорках і метеоризмі. Такі зміни положення кишечника можуть бути як прижиттєвого, так і посмертного походження.

При зміщеннях кишечника, що виникли після смерті тварини, не спостерігається ніяких морфологічних змін, в той час як прижиттєві дають патологічну картину, яка характеризується темно-червоним з фіолетовим відтінком забарвлення стінки кишечника внаслідок застійного геморагічного інфаркту, значним її потовщенням, розвитком драглистих застійних набряків брижі і ураженої кишкової стінки, здуттям його та перекрученням брижі. На брижі можуть виникати розлади кровообігу у вигляд ін'єкції судин, розвиватися пухлини, пузиркові форми глистів, ворсинчасті розрощення, як наслідок хронічних перитонітів, накопичення між серозними листками брижі харчових мас при розриві кишок тощо.

Іноді спостерігаються зміщення нирок (блукаюча нирка), селезінки, печінки, матки, яєчників; зміни їх розміру при явищах атрофії і гіпертрофії, зовнішнього вигляду і кольору при дистрофічних, запальних та застійних процесах.

Звертають увагу на стан вісцерального і парієтального листків очеревини. Нормальна очеревина гладенька, блискуча, безкольорова. При запальних процесах (перитонітах) серозний покрив очеревини шорсткий, матовий, потовщений, гіперемований. На очеревині не рідко спостерігаються явища посмертної імбібіції жовчі в ділянці жовчного міхура, крововиливи під серозну оболонку, напластування фібрину, гною, інфекційні гранульоми (туберкульозні перлини).

Висота стояння діафрагми. Закінчивши загальний огляд черевної порожнини, визначають висоту стояння діафрагми шляхом введення руки в черевну порожнину почергово, з лівого і правого боку до ділянки найбільш відділеної точки діафрагми, притискуючи її до грудної стінки в цьому місці. Одночасно другою рукою із зовнішнього боку відраховують ребра до рівня стояння діафрагми, визначеного рукою, що введена в черевну порожнину.

Нормальне стояння діафрагми на рівні 7-го ребра.

Зміщення діафрагми з анатомічно нормального положення може бути двостороннім і одностороннім та проявлятися у вигляді високого стояння, коли діафрагма зміщується в грудну порожнину, і низького стояння – зміщення діафрагми в черевну порожнину. Двостороннє високе стояння діафрагми викликається підвищеним внутрічеревним тиском, який обумовлюється метеоризмом кишечника, гострим розширенням і переповненням шлунка, накопиченням у черевній порожнині транссудату і ексудату, пухлинами, розтягнутою маткою, збільшеними проти норми паренхіматозними органами.

Одностороннє високе стояння діафрагми виникає при атрофічних процесах в одній з порожнин легенів (цирози, ателектаз, рубцеве стягання легенів після запальних процесів).

Низьке стояння діафрагми обумовлюється підвищеним тиском збоку грудної порожнини при ексудативних плевритах, гідротораксі, пневмотораксі, емфіземі легень, гепатизації легень, гідроперикардитах, ексудативних перикардитах.

При високому стоянні діафрагми остання вип'ячується в грудну порожнину до рівня 6-5-го ребра, а при низькому стоянні до рівня 8-9-го ребра.

Відео посилання: Розтин черевної порожнини

Відео посилання: Розтин грудної порожнини

Відео посилання: Розтин тазової порожнини

Для проведення виймання внутрішніх органів трупа свині помічник або той, хто розтинає бере однією рукою за трахею і стравохід, які разом з язиком раніше були вийняті до входу в грудну порожнину, і піднімає їх, весь час натягуючи вверх і назад, а той, хто розтинає проводить перерізання підключичних артерій і вен, нервів плечового сплетіння, відсепаровує середостіння і аорту від хребта, обрізає діафрагму по підребер'ю, переходячи в черевну порожнину, де відокремлює органи травлення шляхом перерізання коренів брижі, нирки і статеві органи самок, перерізаючи їх брижу, а потім органи тазової порожнини, як відзначалося вище.

Вийняті нутрощі в природному зв'язку кладуть на секційний стіл, а в польових умовах – на площадку, надаючи таке положення, яке вони займають в період стояння тварини, і роблять повторне після загального огляду, проведеного раніше, детальне дослідження на предмет виявлення патологічних змін, охоплюючи кілька органів, а потім переходять до відокремлення органокомплексу починаючи від язика і включаючи органи грудної порожнини в природному зв'язку (язик, глотка, гортань, трахея, стравохід, легені, серце), перерізаючи аорту попереду, ніжок діафрагми, стравохід на відстані 10-15 см від шлунка, задню порожнинну вену біля виходу з печінки.

Досліджуючи органи і тканини після їх виймання проводять зовнішній огляд, звертаючи увагу на стан поверхні, колір, наявність крововиливів, набряків, мислиме порівняння розміру і форми з анатомічно нормальним органом або вимірюють довжину, ширину, товщину його, промацують для визначення консистенції, флюктуації. Потім знімають капсулу з капсульних органів і проводять розрізи паренхіми, досліджуючи на можливі дистрофічно-запальні процеси. Розрізи органів і тканин проводять гострим ножем або скальпелем, різати потрібно плавно, до себе, не допускати рухів пиляння, щоб поверхня розрізу була по можливості рівна, гладенька і порівняно велика. При розрізі м'яких тканин, особливо мозку, необхідно ніж змочувати водою для застереження прилипання тканин до нього. Часто на одному органі роблять кілька розрізів і після кожного ретельно оглядають поверхню розрізу.

Язик. Досліджуючи язик, тупим боком ножа очищають його поверхню від слизу, решток корму, визначають його величину, консистенцію, стан слизової оболонки та тканини в цілому. Проводять розріз язика вздовж і досліджують на можливе ураження актиномікозом, фінозом, на наявність абсцесів та глибоких травм.

Глотка. Розрізавши посередині м'яке піднебіння, яке знаходиться при язику, та відвернувши клапті його на боки, перед нами відкривається глотка. Звертають увагу на стан слизової оболонки, де часто зустрічаються запалення її ( Pharyngitis), оглядають зовні і на розрізі праву і ліву мигдалини, заглоткові середні і бокові лімфатичні вузли. Всі виявлені зміни записують у протокол або акт.

Стравохід. За глоткою кишковими ножицями розтинають стравохід по всій його довжині, досліджуючи стан слизової оболонки і стінки в цілому. З патологічних процесів у стравоході можуть мати місце: запалення слизової оболонки (Oesophagitis), дивертикули стравоходу, розрив стравоходу (Ruptura oesophagi), закупорка стравоходу (Ubturatio oesophagi) звуження, стравоходу (Stenosis oesophagi ) та інші.

Щитовидні і прищитовидні залози. Щитовидні залози лежать по боках перших двох-трьох кілець трахеї і з'єднуються між собою на нижній поверхні трахеї тонким сполучнотканинним перешийком. Формою, розміром і кольором щитовидні залози нагадують невелику сливу. Визначають величину, колір, форму, консистенцію по зовнішньому огляду і, проводячи розріз по довжині, досліджують на наявність колоїду, кіст тощо. Одночасно з щитовидними залозами досліджують прищитовидні, які розміром з сочевичне зерно. Одна з них лежить між щитовидною залозою і гортанню на гілці щитовидної артерії, а іноді – в щитовидній залозі друга, внутрішня, яка буває не завжди, лежить біля гортанного кільця щитовидної залози на її поверхні.

У молодих тварин досліджують також вилочкову залозу, шийна частина якої лежить по боках трахеї двома асиметричними гілками.

Гортань і трахея. Оглянувши зовні надгортанник, м'язи гортані і голосову щілину, а також трахею, проводять кишечними ножицями, розріз гортані по середній лінії верхньої стінки її та розріз трахеї по поперечних перетинках хрящових трахеальних кілець аж до розгалуження трахеї на два головні бронхи. Для кращого огляду порожнини гортані краї розрізу розширюють за відростки черпакуватих хрящів. Звертають увагу на колір, кровонаповнення судин слизової оболонки, можливу наявність пінистої рідини в гортані і трахеї, слизового, гнійного, кров'янистого ексудату, напластування сіро-жовтого кольору плівок фібрину, на наявність виразок, пухлин.

Легені. Для дослідження легені розміщують на секційному столі, площадці або один помічник тримає за трахею в піднятому стані для кращої демонстрації виявлених патологічних змін. Спочатку визначають об'єм і конфігурацію легень, потім по стану вісцерального листка плеври (легенева плевра) – колір, блиск, кровонаповнення. Далі промацують паренхіму шляхом сильного здавлювання і ковзаючого перебирання пальцями в напрямку від верхівкових до заднього краю серцево-діафрагмальних долей з метою визначення консистенції і еластичності окремих ділянок, виявлення потовщень, рубців, вузликів, флюктуючих порожнин, затвердінь, надмірно розтягнутих повітрям ділянок (емфізема), зменшених в об'ємі ділянок (ателектаз) та інше. Потім залежно від наслідків промацування проводять огляд і дослідження на розрізі бронхіальних і середостінних краніальних і дорзальних, а у інших тварин і каудальних лімфатичних вузлів. Відмічені лімфатичні вузли часто забарвлені в темно-сірий з чорними плямами колір, особливо в старих тварин, внаслідок затримання в них пилу повітря, що вдихується, і вугільних часток, що надходять по лімфатичних судинах з альвеол. При інтоксикаціях і інфекційних захворюваннях лімфатичні вузли різко збільшуються в розмірі, поверхня розрізу волога, темно-червоного кольору з наявністю крапчастих або плямистих крововиливів, а при сибірці в фолікулах розсіяні гнізда некрозу; при ураженні туберкульозом лімфатичні вузли різко збільшуються в розмірі з сирнистим розпадом. Черговий етап дослідження легень полягає в їх відповідному розрізі, в першу чергу в ділянках виявлених патологічних процесів. Розрізавши, макроскопічно визначають характер змін, а в необхідних випадках відбирають матеріал для додаткових лабораторних досліджень. Потім легені кладуть реберною поверхнею вверх, а гострим краєм до розтинаючого і проводять розтин головних бронхів, досліджуючи їх. Після цього роблять поздовжні розрізи по дорзальній поверхні спереду назад через всі долі на окремі смужки шириною 2-3 см з наступним дослідженням стану паренхіми, судин, сполучної тканини, характеру рідини, яка стікає з поверхні розрізу при здавлюванні пальцями, вмісту бронхів, колір, консистенцію, наявність пухирців повітря в рідині. Крепітація при здавлюванні та відчуття хрусту при розрізі говорять про явище емфіземи. Нормальні і емфізематозні легені та кусочки їх легко плавають на воді, в той час як легені, позбавлені повітря (ателектатичні), у воді тонуть.

Виділення великої кількості прозорої пінистої рідини свідчить про набряк, наявність кров'янистої, каламутної, гноєподібної рідини – про запальні процеси, спавші легені – про ателектаз.

Поперечні розрізи легень більш доцільно проводити по вентральній поверхні, а якщо виникає необхідність такі розрізи зробити з дорзальної поверхні, тоді на верхівкових долях ці розрізи пройдуть зверху вниз і назад, в серцевій частині долі – зверху вниз і всередину, а в діафрагмальній частині долі – від тупого краю в косому напрямку зверху вниз і вперед.

Розрізи легень більш зручно і доцільно проводити гострим довгим з тонким лезом ножем (мозковий ніж). Бронхи і судини при виявленні в них змін розрізають тупокінцевими ножицями.

Серце. В тих випадках, коли під час загального огляду органів грудної порожнини, після її розкриття, буде встановлено накопичення рідини в серцевій (сорочці) сумці, остання розтинається до виймання серця і вміст її збирають у посуд для наступного дослідження. Нормально в серцевій сумці перебуває від кількох крапель до 20-25 мл прозорої жовтуватого кольору рідини. Накопичення збільшеної кількості рідини в серцевій сумці може бути прижиттєвого і посмертного походження. Як і в інших природних порожнинах, у серцевій сумці після смерті тварини накопичується збільшена кількість рідини внаслідок транссудації її з розслаблених при агонії кровоносних судин та негативного тиску в навколосерцевій порожнині. Посмертний транссудат має темно-червоний колір через розпад еритроцитів і розчинення гемоглобіну в кров'яній плазмі. За життя тварини в серцевій сумці може накопичуватися транссудат, обумовлюючи водянку перикарду (Hydropiercardium), при якій у коней доходить рідини до 10 л, собак 1,5-2 л, котів до 1 л; ексудат при перикардитах серозного, серозно-фібринозного, серозно-гнійного, фібринозно-гнійного і фібринозного характеру.

У серцевій сумці при травмах грудної стінки з одночасним ушкодженням сумки та утворенням каналу з легенів до серцевої сумки, при пухлинах може накопичуватися повітря, а при травматичних перикардитах – гази, які проникають з передшлунків по ходу чужорідного тіла. Наявність повітря і газів у серцевій сумці можна визначити шляхом пальпації, а також проводячи розтин сумки, зануривши її з серцем під воду. Крім того, запах вмісту травного тракту свідчить про проходження газів з передшлунків у серцеву сумку. В тих випадках, коли попереднім оглядом констатують наявність рідини в серцевій сумці, її розтинають, захопивши двома пальцями або пінцетом, на висоті правого шлуночка, а далі в первинний розріз вставляють браншу ножиць і продовжують розріз з одного боку до основи серця, а з другого – до його вершини.

Якщо смерть тварини виникла з підозрою на задушення або з причини повітряної емболії, то в правому шлуночку накопичуються пухирці повітря, наявність якого легко встановити, розтинаючи правий шлуночок серця під водою, не перерізуючи великих судин. Цю операцію легко виконати, наливши в розрізану в ділянці верхівки серцеву сумку води, і під водою зробити розріз стінки правого шлуночка, з якого через шар води будуть виділятися пухирці повітря. При цьому кров у шлуночку темного кольору, піниста. Проте не треба забувати про появу газів і пінистого стану крові при ознаках розкладу трупа.

Перш ніж відділити серце від кореня легенів, вийнятих органів грудної порожнини, проводять детальне дослідження стану перикарду і епікарду, звертаючи увагу на можливі зрощенння серця з серцевою сумкою, яке має місце при хронічних фібринозних перикардитах, визначають конфігурацію серця, консистенцію серцевого м'яза і стан задубіння його, наявність по ходу поперечних і поздовжніх борозен жирових відкладень, які відсутні або ослизнюються, і на місці жирових депо розвиваються драглисті маси при виснаженні тварин. Визначають об'єм серця, який буває збільшений при фізіологічних і патологічних гіпертрофіях, розширений та зменшений при концентричних атрофіях внаслідок здавлювання серця запальним ексудатом або водянистим транссудатом, колір, блискучість, рівність, шорсткість поверхні, наявність крововиливів, нашарувань згустків фібрину.

Оглянувши зовні, переходять до розтину і дослідження порожнин серця. Для кращого дослідження серце відділяють від легенів і поміщають на секційному столі, площадці верхівкою до розтинаючого, правою половиною серця наліво, а лівою – направо. Першим розтинають праве передсердя, ведучи розріз паралельно поперечній борозні, відступаючи вверх від неї на 2-2,5 см, потім правий шлуночок – паралельно правій поздовжній борозні, відступаючи від неї наліво на 2-2,5 см, починаючи розріз нижче на 1-1,5 см від поперечної борозни і ведуть до верхівки серця. Далі розтинають ліве передсердя в такому порядку, як і праве. Розтин лівого шлуночка проводять паралельно поздовжній борозні, відступаючи вправо від неї на 2-2,5 см.

Після розтину кожної порожнини серця досліджують і записують про кількість і характер вмісту, стан атріовентрикулярних отворів і клапанів, стан півмісяцевих клапанів легеневої артерії і аорти, коронарних судин, ендокарду, стінки серця на розрізі.

Кров у порожнинах серця, як правило, зсідає. Її згустки бувають різного характеру – щільні й пухкі, червоного і жовтого кольору. Пухкі згустки і кров, що не зсідає, свідчить про смерть тварин від асфіксії або септичних захворювань; червоні згустки свідчать за короткий атональний період; жовті – за довгий атональний період; відсутність крові в серці – за смерть від обезкровлення.

Визначивши прохідність атріовентрикулярних отворів введенням у них пальців (у дрібних тварин у правий отвір заходить 2-3, а в лівий 1-2 пальці), переходять до їх розтину шляхом з'єднання раніше проведених розрізів стінок передсердь і шлуночків. Закінчують розтин серця розрізом легеневої артерії, проводячи гудзикоподібну браншу кишкових ножиць через правий шлуночок і розріз аорти до її дуги через лівий шлуночок. При потребі промивають порожнини серця водою і досліджують. Оглядаючи ендокард і заслінки клапанів, звертають увагу на їх колір, блиск, рівність поверхні, прозорість, на наявність крововиливів, фіброзних потовщень, тромбів, затвердінь, виразок, бородавок, зморщення клапанів, стан сосочкових м'язів і сухожильних ниток. Досліджуючи серцевий м'яз проводять кілька поздовжніх розрізів через кожні 2-3 см, звертаючи увагу на консистенцію, колір, вологість або сухість, блиск, можливе розростання сполучної тканини, плямистість зафарбування (тигроїдність, смугастість), наявність рубців як наслідок перенесених інфарктів, ожиріння, фінозного ураження, визначають співвідношення товщини стінок правого і лівого шлуночків. Після дослідження м'яза серця оглядають коронарні судини, проводячи їх розріз тонкими ножицями, починаючи з вихідних отворів коронарних артерій з аорти. І, нарешті, досліджують легеневу артерію і аорту з їх півмісяцевими клапанами. Вимірюють просвіт, визначають товщину, еластичність і консистенцію стінок, колір і рівність поверхні інтими, ділянки звапнення, аневризми, звуження судин, зморщення півмісяцевих клапанів, звуження аортального отвору та інші зміни.

За дослідженням органів грудної порожнини і одержанням відповідного уявлення про характер патологічних змін у цих органах та системах переходять до дослідження вийнятих органів черевної порожнини в такій послідовності.

Селезінка. Відокремивши селезінку від шлунка і лівої нирки шляхом перерізання шлунково-селезінкової і підвішуючої зв'язок, а також сальника, кладуть на секційний стіл воротами вниз і проводять зовнішній огляд, відмічаючи розмір, форму, консистенцію, колір поверхні, стан капсули та наявність можливих нашарувань, нерівностей, рубців як наслідків перенесених інфарктів, абсцесів. Перевернувши селезінку, досліджують лімфатичні вузли і кровоносні судини її. Поклавши орган у попереднє положення, проводять один або кілька поздовжніх розрізів від основи до верхівки через всю паренхіму, залишаючи нерозрізаною протилежну частину капсули, що поліпшує розгляд і демонстрацію поверхні пульпи. Оглядаючи поверхню розрізу, визначають стан пульпи, фолікулів і трабекул, її колір, який може бути червоний, чорно-червоний, строкатість зафарбування, консистенцію, яка визначається пальпацією, характером розрізу, величиною зскрібка. Поверхня розрізу гладенька і суха свідчить за затвердіння органа, нерівна, соковита і зерниста – за розм'якшення його. Проводячи спинкою ножа по поверхні розрізу, роблять зскрібок і по кількості залишеної на ножі пульпи визначають її характер. Зскрібок пульпи може бути незначний, значний і пишний. Звертають увагу на стан трабекул, які виступають у вигляді білуватих смужок і можуть потовщуватися при атрофічних або згладжуватися при гіперплазичних процесах селезінки. Різке збільшення селезінки, розм'якшення пульпи, крововиливи в капсулу, згладжування трабекул, пишний зскрібок пульпи мають важливе діагностичне значення при багатьох септичних захворюваннях. Надмірно великого розміру досягає селезінка при лейкозах, проте пульпа стає щільною. Зменшення селезінки настає у старих, виснажених тварин.

Печінка. Дослідження печінки до відділення її від шлунка і дванадцятипалої кишки починають з жовчних проток, судин (печінкової артерії і ворітної вени) і портальних лімфатичних вузлів, оглядаючи їх зовні і на розрізі.

Після цього печінку відділяють від навколишніх органів, перерізаючи печінково-діафрагмальні, шлунково-печінкові і печінково-дванадцятипалу зв'язки і кладуть вісцеральною поверхнею на секційний стіл. Печінка у свиней буро-червоного кольору, щільної консистенції, за зовнішнім виглядом відрізняється від такої інших тварин тим, що, крім основних долей (правої, лівої і середньої, яка поділена на квадратну і хвостову), права і ліва поділені додатковими вирізками на латеральну і медіальну долі. Оглядаючи печінку, визначають її форму, розмір, кількість долей, вагу, яка становить у свиней 1–2,4 кг, стан країв, який може бути загостреним і шкірястим при атрофічних і анемічних процесах та притуплений при амілоїдозі, жировій дистрофії, запальних процесах, гіпертрофічному цирозі, гіперемії печінки; колір, який різко змінюється при жировій інфільтрації (стаючи жовтого забарвлення), амілоїдозі, жовтяниці, анеміях і метеоризмі. Пальпацією встановлюють консистенцію, рівність і горбистість поверхні печінки.

При зовнішньому огляді і особливо на розрізі, який проводять через ліву і праву долі від випуклої до задньої тонкої поверхні, визначають, крім кольору і консистенції, кровонаповнення печінки, блиск, малюнок і величину дольок, які яскраво виражені у свиней, можливі туберкульозні ураження у вигляді перероджених вузликів, пухлин (аденоми, саркоми, карциноми), глинясті ураження. Оглядаючи жовчний міхур та жовчні протоки як зовні, так і на розрізі, визначають ступінь наповнення, характер жовчі, стан слизової оболонки.

Підшлункова залоза. В підшлунковій залозі розрізняють тіло, дві гілки і дві протоки – головну і додаткову. Зовнішнім оглядом визначають розмір, колір, консистенцію, а в необхідних випадках і вагу залози. Розтинаючи підшлункову залозу, більш детально розглядають колір і консистенцію, ступінь кровонаповнення та .малюнок, який може бути яскраво зернистим або згладженим.

Наднирники. Відділивши надниркові залози від нирок і звільнивши їх від жиру, визначають форму і розмір, враховуючи, що ліва залоза довша і має форму сплющеного овала, а права коротша і ширша. Проводячи кілька (3-4) поперечних розрізів, визначають товщину і колір кіркового і мозкового шару, а також можливі перероджені вузлики туберкульозного походження.

Нирки. Знімають жирову капсулу з одночасним визначенням кількості і якості жиру, а далі оглядають по черзі ліву, а потім праву нирку, звертаючи увагу на форму, стан фіброзної капсули, колір, консистенцію, вигляд з поверхні. Під впливом різноманітних патологічних процесів можуть спостерігатися крововиливи як у жирову, так і у фіброзну капсули нирок. В нирках можуть виникати зміни форми, розміру. Збільшуються нирки в розмірі при гострих запальних процесах, жировій дистрофії і, навпаки, зменшуються в розмірі при атрофії, виснаженні, анемії, хронічних нефритах. З гладеньких у нормі при хронічних фіброзних нефритах нирки стають горбкуваті, капсула знімається важко. При гнійному запаленні нирок на поверхні виступають поодинокі або численні напівсферичної форми вип'ячування з явищами флуктуації, наповнені гноєм вершкоподібної консистенції.

Розріз капсули, нирки свиней та інших дрібних тварин, проводять, утримуючи її в руці воротами до долоні, по випуклій поверхні від одного кінця до другого, повертаючи нирку навколо поперечної вісі. Захопивши краї розрізаної фіброзної капсули знімають її до воріт нирок як з одного, так і з другого боку. При цьому важливо звернути увагу, як знімається капсула, чи немає зрощень між нею і тканиною нирок. Оглядаючи внутрішню поверхню капсули і поверхню нирок, визначають колір, характер поверхні (гладенька, горбкувата), наявність кіст, рубців, а потім проводять розріз нирки на дві поздовжні половини. Відповідно розгорнувши половинки розрізаної нирки, визначають вираженість або стертість границь між кірковим і мозковим шаром, колір кіркового шару, який від темно-червоно-коричневого в нормі може стати темно-червоним або темно-вишневим із значним витіком крові на розрізі внаслідок застійної гіперемії, жовто-сірим при ожирінні канальцевого епітелію, тьмяно-сірим при зернистій дистрофії, твердим і блідим з восковидною поверхнею при амілоїдозі, крововиливи і строкатість зафарбування кіркового шару. Оглядаючи мозковий шар, звертають увагу на колір, консистенцію, конфігурацію пірамід і розміри сосочків. Досліджуючи ниркову миску, відмічають розмір, вміст, стан слизової оболонки (потовщена, гладенька, горбкувата, гіперемована, наявність крововиливів, нашарувань плівок фібрину та інше), наявність сечових каменів, Разом з нирковою мискою оглядають сечоводи та стан стінки в цілому, стан слизової оболонки та можливі закупорки каменями.

Сечовий міхур і сечівник. Відокремивши сечовий міхур з статевим членом у самців і сечовий міхур у самок від навколишніх тканин і органів, проводять зовнішній їх огляд, звертаючи увагу на ступінь наповнення сечового міхура сечею, стан стінки, а потім проводять розріз тупокінцевими ножицями сечівника і статевого члена по його вентральній стінці з наступним переходом на вентральну стінку сечового міхура. Наявну сечу збирають у мірний посуд і визначають її кількість та якість. Оглядають слизову оболонку сечівника, слизову і стінку в цілому сечового міхура. Слизова оболонка сечового міхура може бути гладенька, складчаста, потовщена, покрита слизисто-гнійними масами, плівками фібрину з наявністю крововиливів в слизову і підслизову. Одночасно в самців оглядають статеві залози (передміхурову, цибулинні і міхурцевидні). При необхідності проводять огляд і дослідження сім'яників і їх придатків.

Розтин і дослідження сечового міхура у самок проводиться подібно, як і в самців.

Яєчники і фаллопієві труби. Оглядаючи яєчники, визначають їх форму і величину, вигляд поверхні до їх воріт, визначають консистенцію, колір, ділянки фіброзного затвердіння, наявність кіст, жовтих тіл, пухлин, запальних вогнищ. Фаллопієві труби при потребі розтинають гострокінцевими ножицями.

Піхва і матка. Піхву розтинають по середній лінії верхньої стінки, визначаючи ширину порожнини, характер вмісту, колір, блиск, рівність, вологість або сухість слизової оболонки, наявність виразок, пухирців, пухлин, крововиливів, туберкульозних уражень тощо.

Проводячи зовнішній огляд матки, звертають увагу на стан серозної оболонки, широких маточних зв'язок і навколишньої пухкої клітковини з кровоносними та лімфатичними судинами і лімфатичними вузлами. Розтин матки проводять кишковими ножицями через верхню стінку шийки матки і потім продовжують розріз рогів матки. Вага матки свині коливається від 120 до 1100 грамів.

Провівши розтин матки, визначають величину порожнини (гіпертрофія, атрофія), характер вмісту, стан слизової оболонки, порівнюючи з нормальним (червоно-сірого кольору з гладенькою, напівпрозорою поверхнею), наявність крововиливів. Оглядаючи на розрізі стінку матки в цілому, роблять висновок про стан м'язів, судин, наявність розривів. Розтинаючи вагітну матку, досліджують навколоплідну рідину, плодові оболонки, величину плода і його стан, пупковий канатик, а при потребі проводять розтин плода.

Шлунково-кишковий тракт. Для детального огляду і дослідження шлунково-кишкового тракту трупа свині та інших видів дрібних тварин необхідно після огляду брижі і мезентеріальних лімфатичних вузлів відсепарувати кишечник від брижі на всьому його протязі. Після цього відділяють шлунок і дванадцятипалу кишку від решти кишечника в ділянці S-подібної звивини, а решта тонкого і товстого відділу кишечника досліджується окремо.

Шлунок і дванадцятипала кишка. Зовнішнім оглядом визначають форму і ступінь наповнення кормовими масами та газами шлунка і дванадцятипалої кишки, вигляд їх серозної оболонки. Записавши виявлені патологічні зміни, приступають до розтину їх, який проводять, починаючи з стравохідного отвору шлунка, ввівши в нього притуплену браншу кишечних ножиць по великій кривизні до виходу з пілоричного відділу дванадцятипалої кишки, продовжуючи далі розріз стінки відміченої кишки по боці, протилежному місцю прикріплення брижі, щоб не пошкодити дивертикул.

Після розтину визначають кількість і характер вмісту шлунка і дванадцятипалої кишки, а в необхідних випадках, перемішавши вміст, беруть пробу його для додаткових досліджень.

Звільнивши шлунок від вмісту, проводять огляд слизової оболонки і стінки в цілому. Проте дуже часто слизова оболонка шлунка буває покрита слизом, іноді рідким і світлим, а в більшості – густим і каламутним. Тому, перш ніж приступити до огляду слизової оболонки, необхідно визначити характер слизу, а потім останній видалити тупим боком леза ножа або змити водою. Оглядаючи слизову оболонку шлунка, звертають увагу на наявність і характер складок. Складки, які утворилися внаслідок скорочення м'язів шлунка, в більшості ніжні і при розтягуванні стінки шлунка розправляються, в той час як складки загрубілі, товсті, що виникли внаслідок продуктивного запалення або гіпертрофії слизової оболонки, не розправляються. Звертаючи увагу на колір слизової оболонки, яка в нормі у свиней білувата в стравохідній без залозистій частині і рожева в залозистій (ділянка дна і вихідна частина шлунка), характер поверхні (блискуча, тьмяна, гладенька, шорстка), кровонаповнення, наявність крововиливів, рубців, виразок, ерозій, пухлин, нашарувань плівок фібрину, струпів. Таким же чином досліджують і дванадцятипалу кишку. Виявлені ті чи інші зміни записують в акт або протокол, відмічаючи характер їх і місце локалізації.

Кишечник. Відділений від брижі кишечник розміщують на секційному столі, площадці у вигляді паралельних одна до одної петель, по всій його довжині, повернувши місцем прикріплення брижі вверх. Додатково оглянувши кишечник збоку серозної оболонки, в просвіт порожньої кишки вводять притуплену браншу кишечних ножиць і проводять розріз стінки по лінії прикріплення брижі, весь час насуваючи її рукою на браншу ножиць, періодично зупиняючись для огляду окремих ділянок кишечника, визначення кількості і складу вмісту.

Дійшовши до місця впадіння клубової кишки в сліпу, уважно досліджують ілео-цекальний отвір, а потім продовжують розріз сліпої, ободової і прямої кишок. Товстий відділ кишечника свині має тенії, які коротші за кишечник і стягують його, внаслідок чого на кишці утворюються кишеньки, а ободова кишка має вигляд спіралі, на якій розрізняють основу і вершину. Розтин ободової кишки починають від основи.

Закінчивши розріз, кишечник розправляють вказівним і середнім пальцями лівої руки, підтягуючи правою рукою розправлену стінку кишки до себе і періодично очищаючи слизову оболонку спинкою леза ножа. Визначають консистенцію, колір, запах вмісту і, якщо трапляються, вид паразитів.

Коли при попередньому огляді брижі, мезентеріальних лімфатичних вузлів, стінки і слизової оболонки кишечника не виявляють глибоких патологічних змін, дослідження стану слизової оболонки кишечника можна проводити без промивання водою. У всіх інших випадках детальне досліджений слизової оболонки проводять після промивання стінки кишечника.

Відмічають колір, набряк або потовщення, рівність і складчастість, кровонаповнення і крововиливи, нашарування слизового, слизово-гнійного, фібринозного ексудату на слизовій оболонці. Звертають увагу на можливу наявність рубців, вузликів, виразок та інших патологічних процесів на стан солітарних фолікулів і пеєрових бляшок, які, будучи в нормі, мало помітні, а при багатьох патологічних процесах різко збільшуються, розпадаються з утворенням виразок.

Після цього у поперечний розпил встановляють долото, а спереду долота для створення важеля підкладають молоток і нагинають долото в бік носових кісток, піднімаючи черепну кришку. Незначні зрощення твердої мозкової оболонки з черепною кришкою руйнують рукояткою скальпеля, а при суцільному її зрощенні оболонку розсікають ножицями по ходу лінії розпилу і знімають черепну кришку разом з твердою мозковою оболонкою. Зняту черепну кришку оглядають з внутрішнього боку (поверхні), визначають товщину кісток, досліджують їх на світлопроникність, травматичні пошкодження. Коли разом з черепною кришкою знята і тверда мозкова оболонка, то її теж оглядають, визначаючи колір, ступінь кровонаповнення судин, товщину, блиск, вологість. Якщо тверда мозкова оболонка з черепною кришкою не знялася, то її оглядають на місці і потім видаляють. Перш ніж приступити до видалення твердої мозкової оболонки, проводять розтин і огляд поздовжнього і поперечного венозних синусів, визначаючи ступінь напруження оболонки, колір, кровонаповнення. Щоб видалити тверду мозкову оболонку, її захоплюють пінцетом і проводять розріз у ділянці лобних долей з правої і лівої сторін. В тому випадку, коли в субдуральному просторі виявиться рідина, її збирають у посуд. Далі в первинний розріз вставляють браншу ножиць і проводять розріз оболонки по лінії розтину з обох сторін до мозочка, обережно знімаючи її з великих півкуль, мозочка і довгастого мозку.

Оглядаючи м'яку мозкову оболонку, яка в нормі гладенька, прозора, блискуча, звертають увагу на можливі помутніння, крововиливи, напластування ексудату, набряк, зростання її з речовиною мозку. При огляді півкуль мозку, закруток і борозен відмічають, чи не стерті борозни і не розширені закрутки так, як це спостерігається при водянках, пухлинах, набряках речовини мозку, чи не розширені борозни і не потоншені закрутки – ознака атрофії мозку.

Перед вийманням головного мозку носову частину голови дещо піднімають вверх і вводять вказівний та середній палець лівої руки під лобні долі мозку, обережно піднімають мозок, виявляючи перехрест зорових нервів, які перерізають так, щоб перехрест залишився разом з мозком. Потім перерізають ніжку придатка мозку, який розташований в заглибині «турецького сідла» і нерви (трійчасті, лицеві, слухові, язикоглоткові, блукаючий, під'язиковий та інші).

При вийманні (евентерація) головного мозку, необхідно дотримуватися таких правил: берегти ніжну тканину мозку від руйнування; нерви перерізати короткими рухами ножа і по можливості ближче до кісток, щоб початок нервових стовбурів залишався біля мозку; щоб запобігти передчасному випадінню мозку з черепної (порожнини) коробки, його підтримують долонею.

Якщо головний мозок, незважаючи на достатньо звільнені півкулі, в задній частині тримається міцно, його вкладають назад в черепну коробку і підводячи два пальці лівої руки під довгастий мозок, обережно підрізають рештки твердої мозкової оболонки і нервові стовбури цієї ділянки. Якщо вони не були зруйновані раніше, звільняючи мозочок і довгастий мозок. Нарешті, піднімаючи носову частину голови більш високо, мозок витрушують на руку.

Вийнявши головний мозок, оглядають основу черепа, внутрішню поверхню твердої мозкової оболонки і, розрізавши її венозні синуси, оглядають їх вміст, який може являти собою рідку кров, згустки крові, тромби. Проводять виймання мозкового придатка (гіпофіза), який лежить в «турецькому сідлі» клиновидної кістки і, як правило, при вийманні мозку відривається, залишаючись у черепній порожнині.

Перед розтином головного мозку проводять додатковий його огляд і дослідження, звертаючи увагу на його конфігурацію, стан м'якої мозкової оболонки і початків черепно-мозкових нервів, стан судин основи мозку, визначають консистенцію окремих ділянок. Для проведення розтину мозок кладуть основою вниз, а мозочком і довгастим мозком – до того хто розтинає.

Розсунувши руками верхівки великих півкуль до розтину мозолистого тіла, вводять у простір ніж з довгим і тонким лезом, повертаючи його над мозолистим тілом паралельно площині останнього, і проводять послідовно наліво і направо надрізи великих півкуль, підтримуючи спочатку лівою, а потім правою рукою відповідні півкулі, проникаючи в порожнини бокових шлуночків. Надрізану верхню частину лівої півкулі, зв'язаної з мозком зовнішньою поверхнею, відгортають наліво, відкриваючи лівий боковий шлуночок, а відгортаючи направо частину надрізаної правої півкулі, відкривають правий боковий шлуночок. В бокових шлуночках визначають кількість і вигляд вмісту, характер поверхні. В нормі в них перебуває незначна кількість прозорої безбарвної рідини, а поверхня гладенька, блискуча, волога і м'яка, в той час як при окремих патологічних процесах (водянка шлуночків) рідини збільшується до 40-120мл, рідина набуває каламутного, кров'янистого або гнійного характеру, а поверхня стає нерівна, шорстка та часто з наявністю крововиливів.

Захопивши пінцетом за середню частину мозолистого тіла і дещо піднявши вверх, перерізають його впоперек по середині, відвертаючи передню частину наперед, а задню назад, чим ще краще відкривають порожнини бокових шлуночків для порівняння їх об'єму, характеру вмісту і поверхні. При відведенні задньої частини мозолистого тіла назад перед розтинаючим відкриваються амонові рори і судинне сплетіння бокових шлуночків, оглядаючи яке, відмічають ступінь кровонаповнення, можливі набряки та інші патологічні процеси. Відкинувши пінцетом судинне сплетіння назад, відкривають шишковидну залозу, визначаючи її розмір, колір і стан поверхні розрізу.

Для дослідження четвертого мозкового шлуночка, дно якого утворює ромбовидна ямка довгастого мозку, а вершина – мозочок, необхідно розрізати мозочок по черв'ячку на дві половини, після чого півкулі мозочка розійдуться в сторони і відкриється дно шлуночка, Відмічають об'єм, вигляд внутрішньої поверхні і його вміст. Далі проводять огляд поверхні черв'ячка і розрізають півкулі мозочка на дві рівні половини.

Для дослідження речовини головного мозку всі надрізані, але зв'язані між собою частини його складають до місця, обхопивши рукою, і проводять часті (через кожний сантиметр) поперечні розрізи, поділяючи мозок на зв'язані між собою пласти. Після кожного розрізу відвертають розрізану поверхню і досліджують, звертаючи увагу на ступінь вологості або набряку речовини мозку, консистенцію, кровонаповнення, колір білої і сірої речовини, можливу наявність гематом, кіст, гнійників, пухлин, паразитів, ділянок розм'якшення.

Досліджуючи придаток (гіпофіз), визначають розмір, конфігурацію, консистенцію, вагу, а потім, провівши сагітальний розріз на дві асиметричні половини, з'ясовують стан окремих долей залози.

В окремих випадках, коли дані анемнезу і клініки хвороби свідчать про вогнищеві ураження мозку і виникає потреба встановити точну їх локалізацію, проводять тільки розтин бокових шлуночків і мозок фіксують у 10- відсотковому розчині формаліну протягом 6-8 днів, а потім проводять гістологічне дослідження.

Для виконання операції розтину спинномозкового каналу, виймання і дослідження спинного мозку від трупа тварини відокремлюють кінцівки, тазові кістки і ребра (перепилюючи їх якомога ближче біля голівок, хребет кладуть на секційний стіл дорзальною поверхнею вверх. Потім ретельно зрізують усі м'які тканини, що покривають дорзальні поверхні хребців та їх остисті відростки. Тільки після цього приступають до безпосереднього розтину спинномозкового каналу шляхом видалення дуг хребців. Дуги знімають якомога ближче до суглобових відростків хребців, використовуючи такі інструменти, як долото, пилки листові одинарні і спеціальні подвійні, кісткові щипці. Перекушуваня щипцями або перепилювання дуг розпочинають з останнього поперекового хребця у краніальному напрямку, причому відокремлення дуг хребців може проводитися одночасно на всьому протязі хребта, коли користуються спеціальною подвійною пилкою і поступово при використанні інших інструментів. Користуючись подвійною пилкою, полотна її вставляють якомога ближче до суглобових відростків, причому краще остисті відростки заздалегідь видаляти і випилювання дуг проводити спочатку в ділянці грудних, а потім, поставивши ширше полотна пилки, дуги поперекових і шийних хребців. Перепилявши всі дуги хребців, ознакою чого є рухливість остистих відростків, розрізають з'єднання між останніми (третім або четвертим), поперековими хребцями і, захопивши кістяними щипцями дуги другого і третього поперекових хребців, різким рухом вверх знімають усі дужки з остистими відростками єдиною стрічкою.

Другий спосіб розтину спинномозкового каналу полягає в поступовому руйнуванні дуг хребців, а саме: перепилюють 1-2 дуги і відокремлюють їх від хребта, потім знову так роблять аж до тих пір, поки не буде розтятий увесь спинномозковий канал. Видаливши дуги всіх хребців або на ділянці, яка цікавить розтинаючих, проводять огляд спинного мозку, звертаючи увагу на положення його, вигляд зовнішньої поверхні твердої мозкової оболонки, можливі накопичення в мішку оболонки рідини запального ексудату. Потім переходять до виймання спинного мозку, яке полягає ось у чому.

Захопивши пінцетом тверду мозкову оболонку, обережно відтягують спочатку на лівий, а потім на правий бік, перерізаючи біля кісток корінці спинномозкових нервів на всьому їх протязі. Потім скальпелем відсепаровують тверду мозкову оболонку від поверхні тіл хребців і виймають спинний мозок з усіма оболонками, утримуючи його за один кінець у висячому положенні. Згинання і обмацування мозку руками не припускається. Виймаючи спинний мозок, одночасно проводять огляд хребтового каналу. Обережно кладуть спинний мозок нижньою поверхнею на стіл і після детального огляду гудзиковидними ножицями розтинають тверду мозкову оболонку, починаючи з шийного відділу. Якщо на шляху розрізу зустрічаються зрощення твердої і м'якої мозкових оболонок, то останні обходять ножицями. Розвівши краї розрізаної твердої оболонки, оглядають її внутрішнью поверхню, м'яку мозкову оболонку і спинний мозок. Після цього зволоженим водою скальпелем розсікають спинний мозок на окремі сегменти довжиною 1,5-3см, досліджуючи одержані відрізки на симетричність половин, ясність малюнка сірої і білої речовини, стан спинномозкового каналу, колір, консистенцію, кровонаповнення та можливі патологічні процеси.