Embedded Files
Як батькам, що виховують дітей з ООП відновлювати власні ресурси?
Виховання дитини з особливими освітніми потребами (ООП) – це непростий, але надзвичайно важливий шлях. Щоб успішно його пройти, батькам необхідно дбати про власні ресурси та емоційний стан. Ось кілька порад, які допоможуть вам відновити сили:
1. Подбайте про себе:
• Фізичне здоров'я:
o Намагайтеся достатньо спати, навіть якщо це складно.
o Харчуйтеся збалансовано, включаючи в раціон фрукти, овочі та білки.
o Знайдіть час для фізичної активності, навіть якщо це коротка прогулянка на свіжому повітрі.
• Емоційне здоров'я:
o Не соромтеся звертатися за допомогою до психолога або психотерапевта.
o Знайдіть час для хобі та занять, які приносять вам задоволення.
o Навчіться технікам релаксації, таким як медитація або йога.
o Пам’ятайте, що ви не самотні. Існують групи підтримки для батьків дітей з ООП, де ви можете поділитися своїми переживаннями та отримати підтримку від інших людей, які розуміють ваші труднощі.
2. Шукайте підтримку:
• Родина та друзі:
o Не бійтеся просити про допомогу у близьких.
o Розповідайте їм про свої потреби та переживання.
• Спеціалісти:
o Звертайтеся до фахівців з раннього втручання, педагогів, логопедів та інших спеціалістів, які працюють з вашою дитиною.
o Беріть участь у групах підтримки для батьків дітей з ООП.
• Онлайн-ресурси:
o Існує безліч онлайн-спільнот та форумів, де ви можете знайти підтримку та поради від інших батьків.
o Шукайте інформацію на сайтах, створених для підтримки батьків, які виховують дітей з особливими потребами.
3. Плануйте час:
• Розподіляйте обов'язки:
o Залучайте до догляду за дитиною інших членів родини.
o Розгляньте можливість залучення няні або помічника.
• Виділяйте час для себе:
o Плануйте час для відпочинку та занять, які приносять вам задоволення.
o Не відчувайте провини за те, що виділяєте час для себе.
4. Будьте реалістичні:
• Не ставте перед собою нереалістичних очікувань:
o Прийміть той факт, що ви не можете бути ідеальними.
o Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми.
• Святкуйте маленькі перемоги:
o Звертайте увагу на досягнення вашої дитини, навіть якщо вони здаються незначними.
o Хваліть дитину за її зусилля.
5. Пам'ятайте, що ви – герой:
• Ви робите надзвичайну роботу, виховуючи дитину з особливими потребами.
• Ваша любов і підтримка – найцінніший ресурс для вашої дитини.
• Не забувайте про свої потреби та дбайте про себе.
Додаткові ресурси:
• Сайти та організації, які надають підтримку батькам дітей з ООП.
• Групи підтримки для батьків дітей з ООП у вашому місті, області, країні.
• Психологічні центри та консультації.
Пам'ятайте, що ви не самотні. Існує багато людей, які готові підтримати вас на цьому непростому, але надзвичайно важливому шляху.
Ольга Герасимович, фахівець КУ «Інклюзивно- ресурсний центр» Звягельської міської ради
Побутові навички в житті дитини
Чи знає ваша дитина в два роки, куди подіти папірець від цукерки чи шкірку фрукта? Чи допомагає в чотири прикрашати печиво, ялинку? Чи збирає у вісім свій рюкзак самостійно? Так, такі прості побутові справи є основою для подальшого розвитку. Навіщо ж дитині освоювати побутові справи, якщо мама/ тато це роблять?
Впорядкування простору навколо, проста взаємодія з ним та навички самообслуговування – це точно потрібно кожному.
Починати, звісно, потрібно з простих речей – викинути щось у сміття, зібрати власні іграшки після гри, повернути на місце книжку чи предмет, вміти роздягатись і одягатись з допомогою – і це в 3 роки.
Дійсно, діти не мають виконувати домашню роботу на рівні з дорослими, але поступово потрібно до цього привчати, бо:
- допомога по господарству розвиває в дитини навички, необхідні в дорослому житті;
- коли дитині доручають виконувати домашні обов'язки, вона вчиться відповідальності й дізнається, що значить вчитися на власних помилках;
- поширеною є думка: ти не дізнаєшся про сутність тих чи інших явищ, не випробувавши їх на собі. Так само й діти ніколи не зрозуміють, що значить давати раду домашньому господарству, поки не почнуть допомагати вам. Включившись у таку допомогу, вони розумітимуть ту роботу, яку ви виконуєте по господарству;
- виконання ваших завдань, навіть найменших, може стати для дитини справжнім досягненням і приводом для її гордості;
- діти розвивають логічне мислення, виконуючи завдання по господарству;
- доручення дітям домашніх обов'язків вивільняє ваш час і дає змогу більше відпочивати;
- допомагаючи вдома, діти вчаться працювати в команді. Вони починають розуміти, як можна розділити роботу й доручити частини завдання декільком людям відповідно до їхніх здібностей;
- діти краще засвоюють необхідні життєві навички: планування, приготування їжі, прання тощо;
- коли дитина нудьгує, домашні обов'язки допомагають їй провести час із користю.
Домашні обов'язки також сприяють розвитку в дитини працьовитості, ввічливості та чесності. Коли ви даєте доручення, чекаючи, що дитина виконає його вчасно, вона розуміє важливість пунктуальності і дотримання термінів.
Діти різних вікових груп та залежно від особливостей розвитку не можуть однаково добре справлятися з одними й тими ж завданнями. Це необхідно враховувати, доручаючи дитині домашні обов'язки. Вміти себе обслуговувати – прибрати, дотримуватись правил гігієни, приготувати кілька страв, є нормою для підліткового віку. І це сприяє розвитку впевненості у власних силах та посильності поставлених нових задач в більш старшому віці.
Вплив залякувань на психологічне здоров’я дитини
Ми всі знаємо, що таке залякування – «бабай забере», «дядько/тітка заберуть», «не зробиш - зайчик з ременем прийде, а не з цукерками» та інші варіанти «народної творчості». Залякування є різновидом психологічного насильства і дитина вчиться коритися під тиском, знеціненням; бореться за батьківську любов (буду хорошим і лишусь з батьками, вони не злитимуться на мене, не віддадуть). В підлітковому віці це може виливатись у те ж почуття непотрібності, байдужості або крайньої залежності від думки та оцінки оточуючих.
В дорослому житті у людини можуть бути труднощі у встановленні дружніх і особистих контактів (а що ж про мене подумають, мене ж любити не будуть, не сприймуть мене таким), соціальні страхи чи фобії; впадання у залежні стосунки, здебільшого з партнером, який буде ставитись неналежним чином, але людина терпітиме і продовжуватиме.
Від вас, батьків, залежить, як саме дитина буде будувати далі стосунки з навколишнім світом і собою.
Здорові форми спілкування формуються у практиці між батьками та дитиною:
- вчитися домовлятися – про час гри, про прийнятні форми покарань (наприклад – обмежити час за телефоном, виконати те, що не хотілося або давно відкладали – прибирання, почистити взуття та ін.);
- вчитися дотримуватись слова – виконувати обіцянки, навіть коли не хочеться, вчасно приходити, попередити про зміни в планах та ін..;
- приймати емоції та проживати їх, обговорювати (наприклад – дитина плаче, бо впала – йди до мене, подую, погладжу, дати дитині поплакати, обійняти, переключити увагу на іграшки, інші заняття);
- коли ви засмучені чи злі через поведінку дитини, можна проговорити (через Я-повідомлення) «я злюсь/ нервую/ засмучуюсь, коли ти ігноруєш, що я тобі сказала. Я хвилююсь за твою безпеку, тому наступного разу зреагуй на мої слова». І вчити дитину дослухатись до своїх слів;
- коли починаєте самі «закипати» і злитись – відійдіть від дитини. Потупайте ногами, відіжміться від підлоги, поприсідайте – зробіть все, щоб збавити градус своїх емоцій і після цього обговоріть з дитиною ситуацію
Криза трьох років
Криза трирічного віку - це перший період, коли дитина відділяється від дорослого, здобуває основи самостійності. Це стає важким часом для дорослих, бо поведінка дитини зазнає значних змін – прояви агресивності, некерованості, емоційної збудливості та надчутливості, хоча може минути непомітно.
Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. Згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам». Дитина накопичила вже певний досвід – має певні знання та уявлення про предметний та соціальний світ. Тому криза є періодом якісного стрибка у розвитку.
Симптоми кризи 3-річного віку
Упертість. У кризовий період - це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: "Не піду", навіть якщо їй хочеться їсти. Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, намагаються їй "піддати", наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я".
Негативізм. Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "не собака", або ще щось подібне в цьому дусі.
Норовистість. Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії,і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується виконуватити їх (чистити зуби, митися).
Свавілля. Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати. Дуже часто дитині забороняють робити основну масу операцій - цього робити не варто, нехай малюк переконається сам, що це йому ще не під силу.
Знецінення. Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати. У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно.
Що робити батькам у період кризи 3 років? Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено. Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна. Насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може відчути почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.
У дітей з ООП прояви цієї вікової кризи можуть дещо відрізнятися – початися у 4 – 4,5 років, проходити дуже бурхливо чи тривати пролонговано в часі (два і більше років проходити цю кризу). Але дитина це має пройти, перевірити людей і простір навколо себе – що вона може зробити з цим світом, які нові функції та можливості доступні, розширити свою взаємодію з навколишнім середовищем, розуміти себе краще у ньому.
За статтею порталу превентивної освіти http://autta.org.ua/
Червоні прапорці у психічному розвитку дитини до 3-х років
Червоні прапорці у психічному розвитку дитини до 3-х років
Для гармонійного розвитку дитини варто ознайомлюватись з віковими особливостями розвитку малечі, аби не пропустити сигнали чи дії, які свідчать про можливі відхилення у розвитку дитини (так звані червоні прапорці). Слід звертати увагу на комунікативну, емоційну сферу дитини, розвиток великої та дрібної моторики, навички гри.
Для будь-якого віку є важливими показниками:
1. Не досягнення вказаних етапів розвитку.
2. Значна втрата навичок.
3. Відсутність реакції на зорові чи слухові подразники.
4. Серйозне занепокоєння батьків.
5. Слабка взаємодія з батьками або іншими дітьми.
6. Рухи вільні та гнучкі (низький тонус) або жорсткі та напружені (високий тонус).
Тож, червоними прапорцями у розвитку дитини до 1 року є:
- відсутність контакту очима та емоційної реакції на людей, не реагує на гру «ку-ку»;
- відсутність белькотіння, двоскладових комбінацій (ма-ма, та-та, ін.);
- відсутність жестів – вказівний, розмахи рук, прості імітації;
- відсутнє самостійне повзання, сидіння, не стоїть з підтримкою;
- не може випускати чи утримувати іграшку, не перекладає з руки в руку;
- не розуміє прості інструкції – іди, сядь, принеси, де предмет? та ін.
- не виявляє інтересу до обстеження предметів;
- не реагує на джерела звуку.
Червоні прапорці у розвитку дитини до 2 років:
- коли грає іграшками, то кидає, випускає з рук, але не використовує (не будує з кубиків, не котить);
- словниковий запас менше 50 слів;
- не використовує двослівні речення ( дай пити, машина їде...);
- не має інтересу до навичок самообслуговування (самостійно їсти, одягатись, мити руки і т.д.);
- не може кинути м’яч, підніматись по сходам з підтримкою;
- не виявляє інтересу до використання предметів (лопатки, ложки, палки та ін.);
- не вміє співставляти базові кольори та форми;
- не реагує на ім’я, на прохання;
- надчутлива до деяких звукових чи зорових подразників;
- не відтворює рухові програми, танці, рухи, потішки.
Червоні прапорці у розвитку дитини до 3 років:
- не розрізняє емоції інших – плаче, засмучений, злий та ін.;
- труднощі з навичками самообслуговування – одягатись, пити з чашки, самостійно їсти;
- не співставляє малюнок і реальний предмет (зображення і фрукт);
- не впізнає рідних та близьких на фото;
- не засвоює трудові навички (складання іграшок, занести брудні речі ін.);
- важко маніпулює дрібними предметами (крупи, бісер);
- відсутнє поняття безпечно-небезпечно, можна-не можна;
- відсутня гра «ніби»- годувати ляльку, їздити уявними дорогами.
Зона найближчого розвитку – там, де без дорослого дитині не обійтись
Розвиток - невід’ємна частина людського життя, яка супроводжує нас постійно і він здійснюється за певних умов. Перші роки життя дитини, дошкільний та шкільний вік мають бути активно насичені новим досвідом, пізнаннями про себе і світ навколо. Перший етап – це база, фундамент, що дитина вже має, вміє, активно користується – знання, навички, вміння, наприклад – користуватись липучками, їсти ложкою, складати прості конструкції з кубиків, вловлювати прості логічні зв’язки між предметами та діями (якщо ..., то...), одягати шкарпетки, шапку, проситись в туалет - і це є зоною актуального (нинішнього) розвитку.
Для засвоєння нових знань, розширення вмінь та навичок взаємодії з предметами неодмінно потрібний дорослий, який володіє більшими практичними знаннями та може цьому навчити дитину. Роль дорослого – поступово ускладнювати завдання, вносити зміни у звичне, надавати нові зразки і шаблони дій, давати можливість самостійного виконання, право помилятись, вчити справлятись з труднощами та продовжувати діяти після невдачі. Наприклад: дитина вже знає, як користуватись липучками – тепер буде вчитись на ґудзиках і блискавках; вміє користуватись ложкою – даємо безпечні виделку та ножа, ускладнюємо ігри, вчимо вчитись, складні комп’ютерні програми, нові мови та ін. Без дорослого, його супроводу у засвоєнні нового розвиток дитини суттєво сповільнюється або в деяких випадках стає неможливим, і як наслідок – дитина дезадаптована, не пристосована до зовнішнього світу та його вимог і правил, має труднощі у взаємодії з іншими людьми. Цей етап є зоною ближнього розвитку.
І віддалений етап, яким дитина потенційно може оволодіти після насиченої взаємодії з дорослим – це зона дальнього розвитку. Сюди входять – абстрактні знання та поняття, оволодіння професією чи певними професійними навичками за умови, що дитина вміє вчитись самостійно.
Тож, допомагайте Вашій дитині, давайте їй на трохи складніші, посильні завдання, підтримуйте та заохочуйте до вивчення нового у цьому світі.
До школи із задоволенням!
Причини небажання ходити до школи можуть бути найрізноманітнішими. Для дитини уроки можуть видаватися нудними, нецікавими, не подобатися. Навчальний матеріал може бути складним та незрозумілим. Небажання ходити до школи може бути пов’язане із проблемами у спілкуванні з однокласниками, вчителями, відсутності друзів у школі, булінгу по відношенню до неї. Через низьку успішність, критику, зауваження, педагогічний тиск та неможливість увігнатися за іншими, більш успішними однокласниками і вимогами школи, діти можуть почуватися некомфортно.
Важливо розуміти, що дитина ненавидить не школу, а обставини із якими там стикається, тому дуже необхідно розуміти, що саме заважає їй ходити до школи із задоволенням. Не потрібно змушувати дитину ходити до школи. Потрібно забезпечити умови, щоб вона сама захотіла туди піти.
Щоб впоратися з небажанням ходити до школи, батькам необхідно запастися терпінням і постійно говорити дитині, що вона завжди може розраховувати на їх підтримку і розуміння.
Проведіть із дитиною довірливу бесіду, допоможіть їй розібратися із ситуацією, що склалася. При потребі обговоріть ситуацію з учителем, дотримуючись нейтральної позиції. Щоб вирішити проблему іноді достатньо описати її і запитати поради у педагога, а потім спільними силами прийняти рішення, що потрібно зробити.
Не залишайте ситуації булінгу поза вашою увагою. Обов’язково обговоріть ситуацію з учителем, директором та батьками кривдника. При необхідності подумайте про те щоб змінити навчальний заклад.
Допоможіть дитині подружитися з однокласниками або знайти однодумців, влаштуйте вечірку, запишіть на гурток чи секцію.
Використовуйте додаткові ресурси, щоб полегшити навчання дитини. Приводьте прості приклади, пошукайте додаткові роз’яснення чи відео уроки в інтернеті.
Покажіть, що навчання може бути веселим. Включайте елементи гри у виконання домашніх завдань, пов’язуйте інтереси дитини із навчальними темами.
Іноді навчальна програма може не відповідати можливостям дитини. Не вимагайте від неї неможливого. За потреби зверніться до інклюзивно-ресурсного центру для визначення особливих освітніх потреб дитини і її додаткової підтримки у навчанні.
Поділіться особистим досвідом щодо власного небажання ходити до школи і як вдалося із ним впоратися.
Враховуйте вікові періоди та природні фізичні та соціальні процеси
У першому класі діти часто переживають кризу 6-7 років і процес адаптації до нових умов навчання. Налаштовуйте першачка на позитивний лад. Розкажіть як багато хорошого його чекає в школі та після уроків. У період адаптації намагайтеся не навантажувати дитину додатковими заняттями у секціях, гуртках, чергуйте навчання із відпочинком та грою.
Молодших школярів потрібно підбадьорювати, допомогти повірити в свої сили, не боятися труднощів, викликів і невдач. Починайте довіряти дитині дорослі справи, демонструйте користь отриманих в школі знань на практиці (доручайте ходити в магазин за покупками, рахувати гроші)
Щоб підтримати інтерес до школи у молодших підлітків варто уникати критики та негативних висловлювань про школу, вчителів, навчання. Краще робити акцент на виборі майбутньої професії, можливості, перспективи. Відмічайте, які знання та уміння знадобляться у майбутньому професійному житті.
У старшій школі батькам важливо знайти позитивний, побудований на перспективах, а не покараннях, спосіб мотивувати дитину ходити до школи. Можна трансформувати захоплення дитини в науковий інтерес. Зацікавленість зовнішністю спрямувати у навчальні дисципліни про тіло, здоров’я, захоплення комп’ютером на уроки інформатики.
Винагороджуйте дитину за відвідування школи без пропусків. Влаштовуйте сімейні свята, ходіть у цікаві місця, створюйте позитивні емоції.
Частіше підбадьорюйте і хваліть дитину за реальні досягнення, говоріть, що ви ними пишаєтеся.
Дотримуйтеся режиму дня
Дитина має зрозуміти що відвідування школи обов’язкове і необхідне, адже від цього залежить її майбутнє.
Якщо ж ваші зусилля не дають результату, зверніться за консультацією до фахівця.
Пам’ятайте, що батьки – головні мотиватори до навчання. Коли в родині довірливі та доброзичливі взаємовідносини, то всі труднощі долаються з найменшими втратами.
Особливості зорового і слухового сприйняття навколишнього світу дитиною з розладами аутистичного спектру
Особливості зорового і слухового сприйняття навколишнього світу дитиною з розладами аутистичного спектру
...головне не навчити дитину вирізняти квадратне від круглого, а показати їй, скільки чудових і захоплюючих переживань приховано в творчій грі, пізнанні нового, взаємодії з іншими людьми та навколишнім світом…
Баррі та Самарія Кауфманн
Розлади аутистичного спектру (РАС) – це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Як відомо, інформація в мозок потрапляє через сенсорні канали: очі, ніс, шкіру, вуха, язик. Але через вроджену чи набуту недостатність мозку (одна із теорій виникнення аутизму) інформація, отримана через органи чуття, надходить у мозок як різноманітні частини пазлів. Тому, діти з РАС сприймають навколишній світ фрагментарно і надають іншого значення речам. Аутизм не зникає, проте з часом можна скоригувати і адаптувати людину до соціального життя.
Мамайчук І.І. розкрила особливості сприймання у дітей із РАС і його вплив на функціонування інших процесів психіки та поведінку. В дітей з аутизмом спостерігається виражена підвищена чутливість до сенсорних подразників, що наочно виявляється в особливостях їх поведінки (наприклад, дитина затикає вуха при гучному звукові або мружить очі на яскраве світло, відмовляється носити певний одяг, стверджуючи, що він колеться тощо). Однак, в емоційно значущій для дитини ситуації, ці явища можуть і не спостерігатися.
Особливості сприйняття дитини з РАС, які виділяють Лебединська К., Нікольська О.
Особливості зорового:
• Погляд "крізь" об'єкт. Відсутність стеження поглядом за предметом.
• Зосередженість погляду на "безпредметному" об'єкті: світловій плямі, ділянці блискучої поверхні, візерунку шпалер, килима, мерехтінні тіней зачарованість таким спогляданням.
• Затримка на етапі розглядання своїх рук, перебирання пальців у особи.
• Наполегливий пошук певних зорових відчуттів.
• Стійке прагнення до споглядання яскравих предметів, їх руху.
• Тривале виникнення стереотипної зміни зорових відчуттів (при включенні і виключенні світла, при відкриванні та закриванні дверей, вертіння коліс, пересипанні мозаїки тощо).
• Зорова гіперсензитивність: переляк, крик при включенні світла, роздвиганні штор; прагнення до темряви.
Особливості слухового сприйняття:
• Відсутність реакції на звук. Страхи окремих звуків. Відсутність звикання до звуків.
• Прагнення до звукової аутостимуляції: зминання та розривання паперу, шурхотіння целофановими пакетами тощо.
• Рання любов до музики. Гарний музичний слух.
Порушення сприймання можуть істотно гальмувати розвиток інших психічних процесів у дітей з РАС. Щоб подолати ці труднощі необхідно розуміти особливості пізнавального розвитку таких дітей та виходячи з цих особливостей, формувати нові знання та навички.
Вправи на розвиток слухової уваги у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
Важливою передумовою успішного засвоєння отриманої інформації дитиною є вміння слухати і чути. Для розвитку слухової уваги варто включати у повсякденні заняття дитини ігри на слух, коли усі свої дії вона має починати, виконувати й закінчувати за командою дорослого/ведучого, швидко переходячи від одного виду рухів до іншого: стрибати, зупинятися, крокувати тощо.
Гра «Завмри-відімри» («Пауза»): дитина за командою ведучого «Завмри» має зупинитися, застигнути в тій позі, в який була в той момент і не рухатися, поки не почує команду «Відімри». Грати можна будь-де, зокрема по дорозі.
Гра «Слова»: ведучий промовляє різні слова, а дитина має плеснути в долоні, коли почує слова певної категорії (посуд, меблі, тварини, іграшки). Пізніше завдання можна ускладнити, об’єднавши кілька категорій і для кожної обрати свій рух (плеснути – на рослини, підстрибнути – на тварини, присісти – на посуд).
Гра «Ніс - підлога - стеля»: дитина має виконувати команди ведучого. Коли чує команду «Ніс» - має торкнутися свого носа, «Стеля» - показати пальцем вгору, «Підлога» - показати пальцем вниз. Ведучий говорить слова «ніс», «підлога», «стеля» в різній послідовності й навмисно показує правильні та неправильні рухи. Дитина повинна завжди показувати в правильному напрямку.
Гра «Саймон каже»: ведучий промовляє різні команди, учасникам потрібно виконати тільки ті, які починаються зі слів «Саймон каже». Ведучий плутає учасників: показує рухи, використовує слова, схожі на «Саймон каже».
Гра «Повтори ритм»: ведучий проплескує в долоні чи простукує предметом певний нескладний ритм. Дитина має його відтворити. Якщо відтворить правильно – стає ведучим і задає свій ритм. З часом, в міру освоєння гри, ритм можна ускладнювати.
Гра «Лелеки - жабки»: діти ходять по колу і виконують команди ведучого. Якщо ведучий плесне в долоні 1 раз – діти мають «перетворитися на лелеку» - зупинитися, стати на одну ногу, руки розвести в сторони; якщо 2 рази – «перетворитися на жабку»: присісти, опустити руки на підлогу між ногами; 3 рази – продовжують іти по колу.
Гра «Море хвилюється»: ведучий промовляє команду «Море хвилюється – раз, море хвилюється – два, море хвилюється – три. Морська фігура завмри!». З останніми словами учасники мають завмерти у вигляді якоїсь морської істоти. Ведучий намагається відгадати кого зображують учасники, обирає хто справився із завданням найкраще і стане ведучим. Слово «морська» у віршику можна замінювати іншими тематичними командами (небесна, наземна, меблева та ін.)
Як розвивати увагу дитини – рекомендації для батьків, які виховують дитину дошкільного віку
Для розвитку та підвищення вміння зосереджувати та утримувати увагу варто використовувати вправи «від простого до складного», слідкувати, щоб завдання відповідали індивідуальним особливостям дитини, її потенційним можливостям, зоні її найближчого розвитку.
Дайте дитині завдання знайти у навколишньому середовищі предмети чи явища об’єднані за певною ознакою. Наприклад: всі круглі предмети, всі предмети певного кольору, їстівні та ін. Запитайте, що нового з’явилося в одязі, в зовнішності, в пейзажі?
Викладіть іграшки у чергу до лікаря чи в магазині. Сплутайте чергу чи приберіть когось із неї. Дитина має вказати, яка іграшка не на своєму місці чи викласти чергу заново. Попросіть пошукати і принести вам якісь предмети або речі. Наприклад, три кубики, м’ячик, дві ляльки.
Запропонуйте дитині вгадати іграшку чи предмет, який знаходиться в кімнаті. Опишіть її, дайте можливість задати уточнюючі питання.
Покладіть перед дитиною картки із зображенням предметів чи тварин. Нехай вона їх уважно розгляне, назве. Переверніть картки і запропонуйте дитині назвати, що намальоване на звороті. Викладіть частину карток перед дитиною, змішайте їх з іншими і запропонуйте вибрати знайомі.
Із невеличких картонних чи пластикових геометричних фігур та рахункових паличок можна викладати доріжки або повторювані візерунки, пропонувати відтворити фігуру за зразком. Заберіть чи поміняйте місцями деякі фігури, нехай дитина відновить їх розташування.
Заохочуйте схильність дитини наслідувати та копіювати поведінку інших. Запропонуйте дитині повторити за вами гімнастичні чи танцювальні рухи, скопіювати складені вами фігури і конструкції з кубиків, конструктора чи інших матеріалів.
Змішайте невелику кількість різник круп і запропонуйте дитині їх розсортувати.
Дайте дитині невеликий текст (навіть, якщо вона ще не знає літер) і запропонуйте знайти і обвести, підкреслити чи закреслити певні літери.
Ігри та заняття, що спонукають розвиток емоційно – вольової сфери дошкільника
Дошкільний вік охоплює період від 3 до 6 (7) років, до того часу, як дитина переступить поріг школи. Основною діяльністю в цей період є гра, через яку дитина вчиться самообслуговуванню, в швидкому темпі розвиває пізнавальну діяльність, експериментує, активно вивчає та копіює світ дорослих, вчиться взаємодіяти з однолітками. Важливим в цей період є:
- засвоєння дитиною правил поведінки в різних місцях, з дорослими та дітьми;
- вміння розрізняти, називати та наслідувати емоції, висловлювати та керувати ними;
- справлятись в ситуаціях, коли твоє бажання не здійснюється або щось не вдається;
- продовжувати діяти після невдачі та мати власні мотиви до діяльності.
Сприяти розвитку цих важливих компонентів можна через такі ігри та заняття:
1. Динамічні ігри зі змінним темпом дій – човниковий біг, смуги перешкод, естафети.
2. Ігри з програванням ролі та зміною ролей – «Доньки - матері», «Магазин», «Козаки - розбійники», «Кухня», «За кермом», «Школа», ролі тварин з казок та мультфільмів, вигадування ігор за власним сюжетом, імітація дій дорослих та ін..
3. Залучення нових предметів гри або нестандартне використання предметів (наприклад, в грі «Кухня» використати палички чи соломинки як столові прибори, ковпачки та ємності як посуд) .
4. Залучайте дітей до своїх справ вдома і поза ним відповідно віку – допомога з прибиранням, сортування брудних речей, готуванням страв, здійснення покупок в різних магазинах.
5. Звертайте увагу на поведінку інших дітей та дорослих і обговорюйте їх разом.
6. Зацікавлювати новими експериментами та діями, вчити виявляти свої бажання, мотиви виконання завдань та їх завершення (наприклад, рано прокинутись і встигнути до лікаря, а після лікаря – прогулянка в парку, пограти разом, почитати нову казку).
Page updated
Google Sites
Report abuse