Неквапливі діти. Які вони?

Досить часто чути від батьків та педагогів про дітей надто активних, невгамовних, зверх швидких, непосидючих. Але в кожному дитячому колективі знайдеться дитина, яка остання одягається, доїдає, дописує чи домальовує. «Всі вже малюють, а він ще й альбом не відкрив» - знайома ситуація? Поговоримо про дітей сповільнених, неквапливих. Які вони? Як з ними взаємодіяти та як допомагати? Які міфи їх оточують?

Як може відчувати себе дитина день якої починається словами: «швидше прокидайся», «швидше одягайся», «швидше думай».... і так до вечора? В таких ситуаціях складно не відчути себе невпевненим та винуватим. Саме так «сповільнені» діти себе і почувають.

Причини такої сповільненості різні. Це можуть бути і вродженні, у тому числі і спадкові, особливості розвитку нервової системи. Не слід відкидати й умови виховання, зростання та розвитку, стан загального здоров’я. Сповільненість часто дратує дорослих, викликає насмішки однолітків. Від непорозуміння та кепкування дитина стає ще більш скутою та невпевненою, намагаючись залишатися наодинці. Повільних дітей дуже часто вважають ледачими, малоініціативними, оцінюючи не їх реальні здібності, а вміння дотримуватись певного темпу роботи. А вони зовсім інші й можуть мати видатні інтелектуальні можливості.

Перша й, напевно, головна їх особливість – більш низька швидкість (приблизно у два рази) будь-яких дій. Такі діти, як правило, повільні в будь-яких видах діяльності: гра, їжа, мовлення, хода тощо.

Друга - більш тривалий проміжок часу від інструкції (сигналу) до початку дії. Ця особливість не дає змоги дитині швидко відповісти на запитання, зреагувати та включитися в діяльність. Включається така дитина у 1,5 -2 рази повільніше, ніж однолітки. Роздратування, незадоволення, крик ще сильніше сповільнюють дитину. Перше завдання повинно бути заздалегідь легким, доступним. Складність завдань повинна зростати поступово.

Відповідні умови, а головне оптимальний темп роботи, дозволяють їй якісно та точно виконувати завдання на високому рівні.

Третя, й можливо найважливіша, особливість полягає  у  складності переключення на нову діяльність. Дитина просто не встигає за зміною виду роботи під час заняття й зовні це виглядає так, ніби вона не реагує. В дійсності нове завдання дається тоді, коли дитина ще вирішує певну попередню задачу.

В основі навчання лежить сприймання та засвоєння інформації. Якщо темп подачі інформації прискорюється, то і діяльність мозку прискорюється, стимулюються нервові процеси, але це у типових дітей. А повільні діти реагують на прискорення темпу та інтенсивності не збільшенням, а зменшенням кількості засвоюваного. Якщо темп збільшується, дитина засвоює менше половини того, що намагається пояснити дорослий.  Прискорене мовлення педагога, швидке пояснення, швидке читання казки приводить до порушення процесів сприймання. Якщо повторити завдання ще раз, сповільнити темп мовлення, то дитина впорається із завданням на гарному рівні.

Отже, швидкість та обсяг нової інформації для сповільненої дитини повинні бути нормовані, відповідати віку та можливостям. Якщо дитина має сповільненість нервових процесів її темп діяльності завжди буде нижчим. Така особливість зберігається і в дорослих людей.

Міф 1. Повільні діти можуть все робити швидше, але з різних причин не хочуть.

Фактом є те, що темп діяльності, повільність (уповільненість),  є характеристикою організації нервової системи. Повільна дитина не може самостійно змінити темп.

Міф 2. У всіх повільних дітей низький рівень інтелекту.

Фактом є те, що темп ніяк не пов'язаний з ефективністю і якістю інтелектуальної діяльності.

Міф 3. Повільні діти завжди неуспішні та пасуть задніх.

Фактом є те, що повільні діти досить часто бувають обдарованими, можуть рано навчитися читати та мати енциклопедичні знання, багато хто з них  рано проявляє здібності у якісь галузі - конструювання, математика, природничі науки тощо.

Кожна людина має свій оптимальний, найбільш зручний та продуктивний темп діяльності. Науковці підтверджують, що індивідуальний темп діяльності - вроджена характеристика, змінити яку практично неможливо.

Отже, сповільненість – не порушення розвитку, а індивідуальна особливість.

Завжди пам’ятайте, що засвоюючи нову дію, опановуючи нову навичку, включаючись у нову гру повільна дитина повинна вірити в те, що в неї все вийде. Для цього потрібна підтримка, конструктивна допомога та єдина тактика педагогів, батьків. Дитина повинна знати та відчувати, що швидкість не головний показник її досягнень.

Олена Монжиєвська, вчитель-дефектолог КУ «ІРЦ» Новоград-Волинської міської ради

 Трудове виховання в сім'ї дітей з ООП 

Сім’я – це найперше і найголовніше середовище розвитку, адже, саме в ній формується особистість, норми поведінки, розкриваються індивідуальні якості дитини.

Трудовому вихованню приділяють важливу роль у корекційно-розвитковій роботі з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Адже, праця - це один з головних факторів всебічного розвитку. Під час виконання трудових дій активно включаються когнітивні процеси: сприймання, уява, мислення, пам'ять, увага. Праця має відбиток і на розвитку особистісних якостей: самостійність, зосередженість, старанність, цілеспрямованість та розширює загальні інтелектуальні знання дитини про оточуючий світ.

Велику увагу трудовому вихованню приділяв В.О. Сухомлинський, який визначив наступні принципи:

1.  Посильність трудової діяльності.

2. Єдність трудового виховання і загального розвитку – морального, інтелектуального, естетичного, фізичного.

3.  Наступність змісту трудової діяльності, умінь і навичок.

4. Розкриття, виявлення, розвиток індивідуальності в праці.

5. Єдність праці і багатогранного життя.

6.  Висока моральність праці, її суспільно корисна спрямованість.

7. Наявність рис продуктивної праці дорослих у дитячій праці.

8.  Раннє залучення до продуктивної праці.

9.  Постійність, безперервність праці

10.  Різноманітність видів праці.

11.  Творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук.

12.  Загальний характер продуктивної праці.

Рекомендації батькам з виховання працьовитості (за Л.М. Маценко):

• Щодня привчайте дитину до праці. Доберіть їй посильні трудові доручення і терпляче домагайтесь їх виконання.

• Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання. Нехай вас не дратують невдачі. Навчіть малюка, як треба робити правильно.

• Ніколи не карайте дітей працею.

• Виховуйте працелюбність і повагу до праці інших особистим прикладом, намагайтеся робити так, щоб у вас слово не розходилося з ділом.

• Обов'язково розповідайте дітям про свою виробничу і громадську діяльність, про працю ваших знайомих, яких вони знають.

• Не залишайте поза увагою розповідь дитини про її справи. Вислуховуйте їх до кінця.

• Сприяйте участі дитини в трудових справах, які проводяться в закладі освіти.

Батькам обов’язково необхідно залучати дітей з особливими освітніми потребами до виконання трудових доручень, оскільки, це джерело розвитку здібностей та моральних якостей особистості, її самоствердження та самореалізації.

Діана Лукашевська, вчитель-дефектолог КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Новоград-Волинської міської ради

РОЗВИТОК ДОВЕРБАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ В РОДИНІ

Дитина від народження має передумови до мовлення. Малюк зі значним зниженням слуху «гулить», як і чуючий, коли з ним спілкуються, але, коли настає час для лепету, все зупиняється. Гуління не переходить у лепетне наслідування мовлення оточуючих людей. Лепетне мовлення, що розвивається на основі слухового сприймання, не з’являється.

Відомо, що з другого півріччя життя у дитини підвищується інтерес до навколишнього. Саме у цей період треба активно розвивати зорове і слухове  сприймання як основу подальшого розвитку мовлення. В 2-3 роки дитина надзвичайно чутлива до слова. Дитина зі значним зниженням слуху в цей період мало відрізняється за своїм психічним розвитком від чуючої, але остання буде її випереджати завдяки інформації, яку отримує за допомогою слуху. Якщо чуюча дитина засвоює мовлення шляхом наслідування, то дитину зі значним зниженням слуху треба спеціально навчати. Сьогодні у навчанні використовується як словесна, так і жестова мова.

Вибір методики та шляху розвитку дитини залежить від батьків. Для того, щоб їх обрати, необхідно відповісти на ряд питань:

- якою батьки хочуть бачити свою дитину у майбутньому;

- як вони хочуть спілкуватися з нею;

- яких друзів вони хочуть бачити поряд зі своєю дитиною;

- у якій школі вона вчитиметься;

- яку професію зможе обрати;

- де буде працювати;

- як буде жити самостійно.

Але найголовніше питання, на яке батьки мають відповісти (передусім самим собі) - скільки сил душевних, фізичних і матеріальних вони зможуть витратити на виховання та навчання свого малюка.

 Вибір методів формування мовлення з боку сурдопедагога залежить, насамперед, від дитини, її індивідуальних потреб та можливостей. А навчання треба розпочати відразу після встановлення діагнозу.

До моменту власного говоріння треба дитину підвести, враховуючи її розвиток довербальних процесів. Тому необхідно:

·               викликати потребу в спілкуванні (спільна увага, позитивні емоції

·               вчити підтримувати слухо-зоровий контакт із дорослим.  Зосереджувати увагу на обличчі дорослого, який чітко вимовляє слова, підкріплює їх мімікою та жестами. Природні жести, які супроводжують ваше мовлення можна використовувати з маленькими дітьми. Це полегшує їм опанування значенням слова. Природні жести допомагають зрозуміти зміст прохання, доручення, звертання та ін.;

·               розвивати ритмічні навички, вправляючись у відтворені різних ритмів;

·               вчити наслідувати рухи, дії та мовленнєві сигнали дорослого;

·               вчити сприймати та розрізняти мовленнєві і немовленнєві звуки;

·               спонукати до розвитку інтонацій, передмовних вокалізацій як спроби звернути на себе увагу;

·               вчити розрізняти інтонації у мовленні дорослого та реагувати на них;

·               вчити супроводжувати вокалізаціями предметні дії з іграшками;

·               намагатися встановлювати зв'язок між словом і предметом або дією;

·               відпрацьовувати відповідні артикуляційні навички та вправи на розвиток дихання й голосу;

·               формувати навички аналітичного читання, як засобу мовленнєвого спілкування, починаючи з раннього віку (з 2,5-3 років);

·               не забувати про вправи на розвиток пам’яті, уваги, мислення, дрібної і загальної моторики, які є не менш важливими, чим власне сама навичка говоріння.

На початковому етапі щоденна спільна праця фахівців та батьків допоможе дитині навчитися:

·               вимовляти голосні звуки, окремі склади та найпростіші слова;

·               розуміти слова - назви предметів навколишнього середовища та їхніх окремих ознак, а також повсякденних дій;

·                наближено називати своє ім’я, предмети оточення, окремі ознаки предметів, повсякденні дії;

·                у доступний спосіб звертатися до близьких та висловлювати власні побажання;

·                розуміти та виконувати певні дії на прохання дорослого.

Олена Монжиєвська, вчитель-дефектолог

КУ «ІРЦ» Новоград-Волинської міської ради

Лепбук у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами

Лепбук, або в дослівному перекладі «наколінна книга», знаходить все більше прихильників.

Не залишив цей витвір осторонь і мене як вчителя-дефектолога.

Наочно-практичний метод, на якому він будується, щонайкраще підходить для моїх учнів. Лепбук дозволяє активізувати та розвити пізнавальну активність, якої на жаль бракує не лише дітям з особливими освітніми потребами.

Книга саморобна і неповторна, тому що вона індивідуально пристосована до потреб і можливостей дитини. Виготовивши перші лепбуки на заняттях, батьки вдома можуть самостійно продовжувати цей вид спільної діяльності та навчання.

Не забувайте, що це  корисно і цікаво. Ви проведете спільно з дитиною час і зможете похизуватись своїм творінням родичам та знайомим. Погодьтеся, це безцінні миті!

Оскільки книга пристосована саме до потреб і можливостей конкретної дитини, «творцеві» лепбуку буде легко з ним працювати і навіть навчати оточуючих, закріплюючи та автоматизуючи набуті знання. Погодьтеся, це так приємно!  Щоразу, відкриваючи  тематичний лепбук, можна поновити знання з певної теми.  Погодьтеся, це так зручно!

Про лепбук можна писати багато, але я хочу поділитися невеличкою добіркою, створення якої просте, невимушене та під силу люблячим батькам.

Спробувавши однин раз, ви не зможете зупинитись. І кожен наступний лепбук  буде наповнений ще більшою творчістю та креативністю. Єдиний «недолік»: для його виготовлення потрібен час, фантазія, зусилля та відсутність ліні.

Ростемо, розвиваємось…або чим корисно займатися з дитиною від 2 до 3 років:

Пояснюємо все навколо – що і чому, наповнюючи пасивний словник дитини. Не пригнічуємо природну допитливість своїм відмовчуванням або «тому що», направляємо, підтримуємо;

Вивчаємо маленькі віршики та пісеньки, навіть якщо дитина докаже лише останнє слово;

Складаємо пазли (починаємо з 2 елементів і збільшуємо до 3-4);

Утворюємо прості асоціації (машина – дорога, чашка – чайник); 

Хто що їсть, хто де живе, хто чия мама;

Тіні , контури, латочки;

Кольори – співвідносяться з предметом і по можливості називаються;

Фігури  - «вчимося» бачити предмети однакової форми, знаходити їхнє місце і називати;

Протилежності у житті (холодна - гаряча вода, високий -  низький будинок) та іграх;

Рахуємо, перераховуючи предмети, не звертаючи увагу на цифри;

Порівнюємо: 1) кількість предметів (бага-а-а-а-ато – ма-а-ало) голосом виділяємо; 2) величину предметів (великий, середній, маленький).

РОСТЕМО, РОЗВИВАЄМОСЬ...

АБО ЧИМ КОРИСНО ЗАЙМАТИСЯ З ДИТИНОЮ ВІД 3 ДО 4 РОКІВ

Не забуваємо про пазли, лото, асоціації, протилежності, частини від цілого, тіні, контури;

Вчимося порівнювати прості картинки: що на цій картинці не так як на другій?;

Перші завдання знайти зайве. Пропонуємо три картинки одна з яких явно відрізняється від інших (котик, песик, м’ячик) Згодом збільшуємо кількість картинок до чотирьох-п’яти;

Складаємо малюнки з фігур: на намальований контур дитина накладає задані фігури, які разом утворюють певний малюнок;

Граємо з кольорами: шукаємо предмети одного кольору, що якого кольору (основні кольори спектру);

Пробуємо грати з цифрами, буквами, але не одночасно, якщо ви раніше не вчили ні те, ні інше;

Порівнюємо предметні множини (кількість):  «більше- менше»;

Розповідаємо про частини доби (ранок, день, вечір);

Вивчаємо пори року. Що коли буває (по дві-три ознаки до кожної пори року). Звертаємо увагу на погоду за вікном, багато розповідаємо, адже про багато природних явищ дитина ще не знає;

Знайомимося з професіями – кому що потрібно для роботи (у перших іграх пропонуємо один-два предмети до кожної професії);

Починаємо готувати руку до письма: ліпимо, розфарбовуємо, з’єднуємо, обводимо по контуру.