Психологічна підтримка

Тілесні ранкові ігри для дітей (важливі в будь-який час - дітям і дорослим, але вранці саме зараз вони просто необхідні). Від нашої "тілесності" буде залежати, як ми впораємося із емоційним навантаженням, травмуванням.

Враховуємо індивідуальні особливості і можливості дітей.

Гра 1. «Доброго ранку»,

Доброго ранку носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка, доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. - торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу.

Гра 2: Ліпка - розминати тіло, як тісто, чи пластилін

Гра 3: Колобок - спочатку "засипати" муки - пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім, "налити" води - рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок - дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки - колобок "випікся"

Гра 4: Поцілунки - квадратный, трикутний, овальний - цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму

Гра 5: Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга "якого кольору поцілунок) - наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним в т.д.

Гра 6: Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися

Гра 7: Обійманці - обійми мене, сильніше, ніж я

Гра 8: Кенгуру - дитина сідає животик к нашому животику і міцно обіймає

Гра 9: Призначити дитину головною по рахунку обіймів

Гра 10: Діду - діду, де ти там, не морозь (щічки, носик, попу,животик, ніжки..)...... нам - дорослий каже слова,торкається до якоїсь своєї частини тіла. Діти - називають її і також торкаються. Потрібно пройтись по всьому тілу

Гра 11: «Килимок» - простукати себе, все тіло,мов килимок

Гра 12: «Кінг-конг» - стукати із криком Яяяя себе по грудній клітині, мов мавпа

Гра 13: Доторк – Торкатися один одного "різними доторками" - як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком

Гра 14: Сніговик - "ліпимо" із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м'язи, наче він змерз. А потім "гріємо сонечком" -  - а зараз вийшло сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється

Гра 15: Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу - і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає

Гра 16: Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це

Гра 17: Домик. .Ти Домик - це у тебе підлога, (ніжки) стіни (проходимо по всьому тілу доторками),криша - голівка. Ти в домику. (Можна покласти руку на серце)

Гра 18: Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп - (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе.) . Торкнутися боків (У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зломається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки - (а це твоя крона - красива, ніжна, соковита, сильна). Ти - дерево Життя.

Гра 19: Масаж

Рейки, рейки, шпали, шпали...

Їхав поїзд із Полтави.

Ось віконце відчинилось —

Горошинки покотились.

Йшли курчата, ціпу-ціпу,

Дзьобали собі на втіху.

А за ними гусенята

Теж пощипують завзято.

Далі йшла сім'я слонів,

Тупали, аж гай шумів.

От директор-молодець

Стіл поставив і стілець

Та друкує на машинці

Лист малесенькій дитинці:

«Люба доню! Рідна пташко!

Висилаю жовту чашку,

В неї сонячні бочки

І на денці — крапочки».

(Переспів  Мирослави КІМ.)

Важливо пам'ятати, що зараз не всі діти і дорослі  зможуть грати в ігри, робити практики із закритими очима – поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси

Торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом

Наші доторки - не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають

Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів - ця гра для неї найтерапевтична!

З турботою, психологічна служба Полтавського НРЦ.

Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і втрату контролю над ситуацією, власним життям:

* Втрата автономності («Я не керую процесом. Мене кудись несе»).

* Втрата суб’єктивності («Це не я приймаю рішення у своєму житті. Хтось зверху вирішує»).

* Порушення ідентичності.

* Розгубленість (на рівні думок не можуть зосередитися і виконувати розумові завдання, до яких звикли). Регрес.

 *Побоювання відторгнення (що їх будуть ідентифікувати з ворогами).

* Відчуття незахищеності.

 *Стан жертви.

* Злість та пошук «зовнішнього ворога» (хтось має за це

заплатити).

 *Відсутність можливостей прогнозувати майбутнє.

 *Сором, низька самооцінка, почуття провини.

* Функціональні симптоми, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами (ПАВ).

 *Реакції на тяжкий стрес і порушення адаптації, в тому числі посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Поведінкові особливості дітей, які пережили травматичний досвід

Значна частина дітей переміщається з окупованих територій або районів збройного конфлікту без належним чиномоформлених нотаріальних доручень батьків, у супроводі тільки знайомих або родичів. Якщо дитину евакуювали окремо від батьків, окрім травми від збройного конфлікту, переміщення, вона також потерпає від розриву з близькими людьми – батьками або опікунами (дідусями, бабусями та ін.).

Через розрив у стосунках з близьким дорослим у дитини можуть спостерігатися негативні зміни поведінки. При втраті об’єкта прив’язаності (сім’ї як сфери формування прив’язаності) у дитини виникає порушення прив’язаності.

Визначають такі її види:

*Негативна (невротична) прив’язаність – дитина постійно шукає уваги від дорослих, навіть і негативної,

провокуючи покарання, дратуючи дорослих.

* Амбівалентна прив’язаність – дитина постійно демонструє подвійне ставлення до близького дорослого: то пеститься до нього, то грубіянить, уникає. Компроміси у стосунках відсутні, а сама дитина не може пояснити свою поведінку і страждає від цього.

Уникаюча прив’язаність – дитина замкнена, понура, не допускає довірливих стосунків із дорослими й дітьми. Основний мотив такої поведінки – «нікому не можна довіряти».

*Дезорганізована прив’язаність – дитина навчилася виживати, порушуючи усі правила і кордони людських стосунків. Їй не потрібно, щоб її любили – вона хоче, щоб її боялися. Такий тип прив’язаності характерний для дітей, котрі зазнавали жорстокого поводження.

Травматичні події можуть викликати у дітей різні поведінкові особливості, почуття, які важливо відслідковувати та адекватно допомогти дитині пережити, проявити й пропрацювати їх. Це можуть бути почуття незахищеності, страх майбутнього, гнів, агресія, сором і відчуття провини, відчуженість та ізоляція від оточуючого середовища, сум. У дітей можуть виникнути проблеми з навчанням, увагою, можливістю запам’ятовувати інформацію, психосоматичні порушення (такі, як логоневроз (заїкання), енурез (нетримання сечі), бронхіальна астма, нейродерміти та ін.). Існують певні особливості поведінкових проявів дітей, які пережили травматичний досвід, з урахуванням віку.

Діти дошкільного віку (до 6 років) часто мають розпливчасті й соматичні (які проявляються фізичними симптомами) реакції на травматичні події. Вони можуть помилково думати, що ця подія – це їхня вина. Це може призвести до так званого «магічного мислення» (наприклад, дитина може думати «якби

я краще прибирав іграшки, цього б не сталося») і формування почуття власної провини. Діти цього віку часто проявляють свої емоційні реакції на травму у вигляді проблем зі сном, можуть мати нічні кошмари. У них можуть виникати хвилювання та занепокоєння, які проявляються у «чіплянні до дорослих» (дитина боїться залишитися одна в кімнаті, постійно потребує

уваги, боїться засинати тощо).

Діти (7-11 років) після травми починають більше боятися, соромитися і проявляти підвищену тривожність. Може виникнути регресивна поведінка (повернення до попередніх стадій розвитку), що включає енурез, смоктання пальця, дитячий лепет, бажання тримати постійно поряд із собою іграшку. У дітей цього віку може розвиватися втрата апетиту, скарги на болі в животі, головні болі, запаморочення. Також поширені проблеми з навчанням, такі як нездатність зосередитися, відмова відвідувати школу, агресивна поведінка в школі.

Підлітки (від 12 років) зазвичай тримають почуття в собі, що може призвести до депресивних станів. Водночас, вони можуть робити вигляд, що «все нормально». Діти можуть намагатися менше часу проводити з сім’єю, а більше часу з іншими людьми, намагаючись бути активними і таким чином управляти своїми страхами. Для таких дітей існує ризик бути включеними

в різні угрупування, в тому числі воєнізовані угрупування.

З турботою, психологічна служба Полтавського НРЦ

Війна увійшла в наше життя, сколихнувши всі його сфери. І всі ми досвідчуємо, що війна має великий вплив на психологічне життя людини. Втім війна, як і будь-яка інша кризова подія, може мобілізувати наші внутрішні й зовнішні ресурси, щоб захистити нас, і щоб дати силу захистити інших, вона може сприяти внутрішньому зростанню людини і єдності громади – як будь-яка криза, вона може мати різні наслідки – і великою мірою ці наслідки залежатимуть від того, що ми можемо протиставити їй, тобто наші психологічні, соціальні, духовні ресурси. Тому ми започатковуємо цикл матеріалів, де будемо ділитися інформацією щодо збереження та відновлення наших ресурсів, формування психологічної стійкості.  

Сьогодні вашій увазі пропонується пам’ятка з надання першої неспеціалізованої допомоги дітям, які перебувають в після травматичному стані (для батьків, педагогів, спеціалістів психологічної служби).

ПАМ’ЯТКА

В будь-який час, жодна людина не може уникнути травматичних подій (подій в своєму сприйнятті, як загрозливих для життя та здоров’я). Діти – особливо вразлива вікова категорія до стресових подій. І реакція на ці події має свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

 !!! Дорослим потрібно усвідомити, що змінені тілесні відчуття, непритаманні емоційні прояви та поведінка дитини, що зустрілась з травматичною ситуацією, є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того щоб вижити.

Правило № 1

ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ ТРАВМАТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ, – ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ НА НЕНОРМАЛЬНІ ПОДІЇ

      Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

Правила № 2

РЕАКЦІЯ НА ТРАВМУ В ДІТЕЙ, ЯК І В ДРОСЛИХ, З ПЛИНОМ ЧАСУ МАЄ СВОЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРОХОДИТЬ ПЕВНІ СТАДІЇ (ФАЗИ) ВІДРЕАГУВАННЯ. ПЕРША ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ДИТИНІ, ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ ПОТРЕБУ І ФАЗУ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО ВІДРЕАГУВАННЯ

Правило № 3

У ДІТЕЙ ПЕРЕБІГ РЕАГУВАННЯ НА СТРЕС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ІНАКШЕ НІЖ У ДОРОСЛИХ, ФАЗИ ВІДРЕАГУВАННЯ МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ СВОЮ ТИПОВУ ЧЕРГОВІСТЬ, ВИПАДАТИ (НЕ ПРОЯВЛЯТИСЬ ВЗАГАЛІ), НЕ МАТИ СВОЇХ ЧАСОВИХ ГРАНИЦЬ

      Теоретичні та практичні рекомендації з надання першої допомоги (враховуючи потребу і фазу перебігу відреагування)

ФАЗА 1 («стан замороження», «шоковий стан»)

Коли? – під час травматичної події, чи відразу після перенесеного стресу

      Що з дитиною? – відчуття холоду, спітнілість, дитина тремтить

Допомога

*забрати дитину з місця подій

*дати можливість зігрітись (одіяло, теплий одяг, слабкий теплий солодкий чай)

 *дайте відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий фізичний контакт)

 *не демонструйте свою тривогу, хвилювання в присутності дитини

*дбайте про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання)

ФАЗА 2 (збудження)

Коли? – від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення

 Що з дитиною? – фізичне та психічне збудження (дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати, не відпускати Вас ні на крок…)

Допомога

* дайте дитині відчувати себе в безпеці

*не залишайте дитину саму

*намагайтесь «витримати» будь яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини

*в своїх діях намагайтесь дотримуватись темпу поведінки дитини ( разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності, що дає можливість вгамовувати рухову активність. (будьте провідником і керманичем поведінки дитини)

 * дбайте про безпеку дитини (поведінка є загрозливою для нещасних випадків)

 * дозволяйте дитині плакати, чіплятись за Вас

*втішайте дитину, завжди будьте поруч

*зберігайте спокій

 Застереження

**жодних вимог

**жодних аргументів

**жодних докорів

**вгамуйте свій страх і не демонструйте його дітям

      ФАЗА 3 (заперечення, уникання)

Коли? – години – дні після події

      Що з дитиною? – дитина зменшує свою активність, заперечує подію,що спричинила порушення, не хоче про це говорити, робить вигляд що нічого не чує, ховається. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість, злість на оточуючих та на себе. Досить часто в дитини є страх.

Деякі діти постійно грають в одну і ту ж гру (це нормальна поведінка дитини, яку можна контролювати).

Підставою звернутись за допомогою психолога є «застрягання» на грі в травматичну подію»

Допомога

* у дитини є нагальна потреба в спокої

* при можливості, чергуйте періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування (будьте обережні, надмірно наполягаючи згадувати подію, Ви можете поглибити уникаючу поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас).

 * якщо уникаюча поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта (травматерапевта).

ФАЗА 4 ( аналітична )

Коли? – години – дні після події

      Що з дитиною? – прагнення зрозуміти те, що трапилось. «Критичний аналіз» травматичних подій (пошук правди та змісту того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось» на «до» і «після». Дитина переживає жахливий досвід, відтворюючи його в іграх, і в цих же іграх намагається знайти вихід.

Інколи можусь виникати питання про сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки (ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: така поведінка дитини повинна насторожити дорослих, адже ця поведінка може викликати суіцидальні наміри).

Допомога

* продовжуйте спілкуватись з дитиною (розмовляйте, грайтеся, ліпіть, малюйте… ) У цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст спілкування в травматичну подію (будьте уважні – нічого не робіть у супротив волі дитини, при появі хвилювання дитини, «виходьте» з травматичних подій)

 * при потребі звертайтесь до психолога  

 * оберігайте дитину від будь-якого додаткового стресу

 * не дозволяти перебувати в стані бездіяльності

 * зрозумілою для віку мовою пояснюйте все, що відбувається. Пояснюйте ті чи інші заходи були доцільними (медичне втручання, похорон…)

 * дитина повинна відчувати постійний контроль над ситуацією

 * не приховувати, не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими

 * стежте, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась

 * слідкуйте, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї

Застереження

** не докучайте дитині

** будьте готові слухати і вислуховувати

** не вимагайте пояснень

** не чиніть тиску

      ФАЗА ( опрацювання проблеми)

Коли? – дні – тижні після події

      Що з дитиною? – відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження». Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. В дитини не залишається негативних переконань про себе та про світ.

У ВИПАДКУ ВАЖКОГО ПЕРЕБІГУ ВСІХ ФАЗ ВІДРЕАГУВАННЯ, ПРИ НАДМІРНІЙ ТРИВОЖНОСТІ ДОРОСЛИХ ЗА СТАН ДИТИНИ, ПРИ ТРИВАЛОСТІ СИМПТОМАТИКИ ПОНАД ЧОТИРИ ТИЖНІ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА СПЕЦІАЛІЗОВАНОЮ ДОПОМОГОЮ ДО ФАХІВЦЯ.

 З турботою, психологічна служба Полтавського НРЦ.         

Підтримка дітей у бомбосховищі може розглядатися у декількох різних ситуаціях.

Ситуація 1. «Зовсім добре». Є електрика, є зарядка, є гаджети. В таких випадках діти справляються з ситуацією без будь-якої зовнішньої підтримки. Вони знаходять для себе ту гру у гаджеті, яка дозволяє відреагувати гнів, страх, зробити все, що їм треба. Якщо є необхідність у комунікації, то сучасні комп’ютерні ігри не інтровертні, але комунікативні. Дитина прекрасно задовольняє у цей момент потребу у спілкуванні за допомогою тих технічних засобів, які вони мають. Це дуже хороша профілактика стресу й пост стресу.

Ситуація 2. «Не зовсім добре». Це ситуація відсутності зв’язку, світло плюс-мінус є, простір є. Тобто зібрати дітей й посадити їх колом є технічна можливість. Молодша, середня й старша школа. В такий ситуації один з найкращих напрямків, групові мотиви символ-драми – дещо середнє між символ-драмою і рольовою грою. «Гірський похід», «День в джунглях», «Маєток Сурікатов» й ін. Структура будь-якого групового мотиву виглядає таким чином.

Крок 1. Пояснення місця, часу, обставин. Наприклад, в джунглях пройшов дощ. Поступово над горизонтом підіймається сонце. З рослин падають краплі від дощу. Ви відкриваєте очі й помічаєте, що Ви у цих джунглях якийсь звір. Який?

Крок 2. Завдання у будь-якої звірушки – задоволення основних потреб: поїсти, попити, погуляти, повзаємодіяти з іншими тваринками, якщо хочуть. Завдання ведучого – не допустити вбивства. Наприклад, в такій ситуації, коли мавпа спускається з дерева вниз й кидає в тигра кокосами. Якщо дитина, яка обрала тигра, напружилася, то ведучий має скоординувати дії, даючи установки «Тигр думає, яким чином можна налякати мавпу. Тигр, що ти робиш?».  

Крок 3. Визначаємо зовнішню небезпеку, наприклад, прийшов звіролов й хоче відловити звірів для зоопарку. Ось щодо звіролова, яким є ведучий, завдання можуть бути й спрямовані на усунення. Перемогли, усунули, відсвяткували перемогу, поїли, попили, шкірку почистили, полягали у домівці спати.

Подібна структура й в інших іграх. Ведучий задає небезпеку, джерелом якої є він сам. Завданням групи є долання  цієї зовнішньої небезпеки, але не учасника, проти учасника. Тривалість гри 20-25 хвилин.

Крок 4. Якщо є приладдя, після гри відмалювали, що сподобалося. При відсутності – просто проговорюємо. Якщо запам’яталося щось хороше, то просимо учасників сфотографувати картинку й тримати її десь у своєму внутрішньому слайд-шоу.

Ситуація 3. «Середньо добре». Ситуація, коли маємо у бомбосховищі пластилін. За допомогою нього ми можемо конструювати готові іграшки, готові сюжети, готові події. З наймолодшими дітьми можна ліпити равликів, чашки, ложки. Якщо маємо ще й елементи посуду, наприклад ложку металічну. То вона може слугувати прихистком для наших звірят.

Пластилин – це вже не арт-об’єкт, але повноцінна іграшка. Як працювати з пластиліном можна подивитися у роліку в ютюбі https://www.youtube.com/watch?v=f2sKPJJzmjk&t=426s .

Бажаний результат ігри – діти можуть відреагувати усе, що хочуть. Найчастіше у ситуації декількох різних сімей в замкненому обмеженому просторі – це агресія.  

При наявності пластиліну також дуже корисною є «ліпьошка» Г. Хорна. Вибудовується простір, поділений на свою й чужі для звірушки кожної дитини зони й спільної території. Якщо чиясь звірушка  порушила певні правила, наприклад потрапила на чужу територію й не вибачилася, то хазяїн території має право перетворити звірушку на ліпьошку. Ця звірушка опиняється на власній території, де може відновитися й продовжувати «жити» далі.

Ситуація 4. «Зовсім не добре». Одна чи дві сім’ї, дітей мало, простір маленький. Проблема відреагування за фактом агресії, оскільки де страх, там і агресія. Якщо перший час вистачає на «обіймашки», то в подальшому стає складніше.

В таких ситуаціях пропонується гра у неіснуючу тварину. При відсутності приладдя у нас завжди є наші руки (див. фото).

По площині бігає неіснуюча тварина. Вона може обнюхувати. Вона може проявляти агресію

Вона може проявляти субмісію (почухати пузо, доверху пузом). Вона може лягти відпочивати. Випущених на коробку, картонку два, три (скільки вийде) тваринок можуть: познайомитися, побитися, об’єднатися, погодувати один одного чимось (шматочок паперу), помітити власну територію, лягти спати.

Гра відновлювальна. Один цикл триває 5-7 хвилин. Таких циклів може бути скільки завгодно.

        Під час війни батькам складно вдвічі. Адже треба і самим впоратися з емоціями, і допомогти з цим дітям. Спершу дорослі мають самі прожити хвилювання від теперішніх подій і лише тоді вони зможуть підтримати дитину.  Адже дитині може допомогти лише той дорослий, хто сам впорався із цією страшною історією.

Наслідки від війни в дітей можуть бути найрізноманітніші: фобії, посттравматичний стресовий синдром, депресія, поведінкові розлади, агресія, схильність до зловживання алкоголю та наркотиків. Все залежить від обставин і важливо, аби батьки знали, як себе поводити і допомогти дитині впоратися зі стресом.

Необхідно дотримуватися наступних правил:

Говорити правду

Збрешете в головному, доведеться брехати і в усьому іншому. А чому ми не вдома? А чому ти плачеш? А чому тато далеко? Правду вони все одно дізнаються, від друзів, з інтернету. Тільки ви вже перестанете бути джерелом інформації.

Не говорити більше, ніж дитина запитує

Ніяких подробиць. Так, вони вбивають, ґвалтують, зав’язують руки та стріляють в спину. Поки дитина не запитала: «А як вбили цих дітей?», ми не вдаємося в подробиці. Ми лише підтверджуємо те, що вона знає.

Дозволити дитині проживати свої емоції

Якщо ви бачите, що тема для дитини не закрита, вона переживає, засмучується, допоможіть їй. Підніміть цю тему самі. Дізнайтеся, як дитина себе почуває, чи можете ви чимось допомогти. Запитайте, чи сумно їй, чи може хочеться позлитися. Допоможіть з виходом емоцій: можна поплакати, покричати, побігати, побити тарілки. І дайте зрозуміти, що ви завжди поряд, якщо щось знадобиться.

Давати приводи любити життя кожен день

Не дайте дитині жити ілюзією про повернення до минулого життя. Життя триває зараз, кожен день, кожну годину. Малюйте, грайте, дивіться разом мультики, запишіться на майстер-класи, освоюйте музичний інструмент. Створіть дитині життя тут і зараз.

      Батькам важливо розуміти, що вони джерело інформації для своєї дитини.

Поки ви боїтеся травмувати дитину словом «війна», вона потроху збирає інформацію. В її голові може скластися абсолютно травматичне уявлення про події. Та ще і без підтримки і правди від батьків. Слово «війна» буде означати рівно те, що ви вкладете в це слово. Поки у дітей є лише наша призма сприйняття цієї історії. Дайте їм правду, крізь призму любові та турботи.

Так чи інакше, але кожного з нас зараз переповнюють емоції –  тривога за себе та за рідних, шок, страх, розгубленість. Це  нормальні почуття в ситуації тривалої невизначеності та напруги. Іноді  може бути важко сконцентруватися на конкретних справах та виконанні буденних задач – важливо зрозуміти свої почуття, прислухатися до них та не боятись їх. Це нормальна реакція нашого організму на ненормальні події в ситуації військової агресії. Розуміння та визнання своїх почуттів, а ще краще адекватне емоційне відреагування, дають змогу якнайшвидше віднайти шляхи відновлення душевної рівноваги, зберегти себе та своє здоров’я з найменшими втратами для організму.

• Намагайтесь не піддаватись паніці і не створюйте паніку, ЗМІ переповнені тривожними фактами, іноді суперечливими і мало перевіреними даними, намагайтеся зберігати критичність мислення – так легше реагувати на  події.  Людині, яка знаходиться у рівновазі, легше справитись з тривогою та стресом.

•  Вашим рідним людям, друзям, сусідам теж дуже важлива і потрібна підтримка. Не позбавляйте один-одного підтримки, не відмовляйте один-одному в увазі та доброму слові.

• Зараз, як ніколи потрібна підтримка дітям, які теж мають свої тривоги відносно подій. Важливо вселяти впевненість своєю впевненістю та любов’ю. Дуже важливий тілесний дотик, погладжування, обійми та відповіді на запитання, які задаватиме дитина, щоб після розмови дитина могла заспокоїтись. Разом малюйте, читайте добрі казки, займайтесь домашніми справами. Малювання, як і музика мають потужний психотерапевтичний ефект.

• Знайдіть собі корисне заняття. Спокій і рівновага гарантовано підтримується, якщо у людини є чим зайнятися, особливо, якщо це заняття потрібне й корисне іншим людям. Запитайте себе: «Як я можу допомогти в даній ситуації військовим (допомогти зібрати кошти, передати продукти, одяг та ін..?», «Як я можу допомогти своєму ближньому?», «Як я можу допомогти собі?»).

• Будьте у доступі. Домовтеся з близькими людьми про періодичність зв’язку, і спільні дії, якщо зв’язок з якихось причин перерветься. Добре слово, навіть телефоном –  це завжди підтримка, та впевненість.

• Обов’язково старайтесь повноцінно відпочити вночі. Нічний сон дає змогу відновити сили, покращує самопочуття. А якщо відчуваєте, що потрібно відпочити вдень – дозвольте собі таку розкіш. Навіть 15-20 хв дрімоти дадуть Вам бадьорості та сили.

• Їжте вчасно. Обов’язково снідайте та обідайте, вживайте побільше сезонних овочів та фруктів, пийте до 2 літрів води на добу. Природні антидепресанти – це банани, чорний шоколад та горіхи. А ще чай зі звіробою. 

• Пам’ятайте про важливість обіймів та дотиків. Про важливість усмішки. Все це нічого не коштує, але дає дуже багато для емоційної стійкості та душевної рівноваги. 

• Якщо хтось з Ваших знайомих чи близьких втратив сина, батька чи чоловіка – підтримайте його своєю присутністю, дозвольте людині дати вихід почуттям та емоціям, прожити горе, виплакати біль. Виговоритись про втрату. Тільки таким чином і через певний час біль буде зменшуватись. 

• Якщо Ви нездужаєте – зверніться за медичною допомогою. Не запускайте хворобу, в стресі організм використовує свої ресурси значно швидше, і його потрібно підтримувати. 

• Якщо Ви відчуваєте дратівливість, напругу, тривогу, якщо у Вас порушився сон, якщо Ви не справляєтеся з емоціями – зверніться за допомогою до психолога, психотерапевта, не тримайте наболіле в собі, оскільки психоемоційний стан також потребує підтримки, особливо в стані хронічного стресу. 

• Відомо, що найбільша сила – це сила любові. Ну, і звичайно, для кожного християнина щира молитва, розмова душі з Богом. Кажуть, що молитва камінь точить. Використовуйте такий потужний ресурс – любов і молитву.

Є таке хороше прислів’я: «Якщо маленька людина, в маленькому місті віддано робить свою справу, то світ від того стає кращим». Робімо те, що вміємо та любимо. Чим більше в кожному з нас буде душевної рівноваги і ми будемо розуміти наше місце в ці часи, тим швидше наша країна відновить свою цілісність, досягне стабільності. Пам’ятайте, що все колись закінчується. І хороше і погане.  Все минає. Це також мине.

 З турботою, психологічна служба Полтавського НРЦ.