Батькам

Період звикання до закладу – нелегкий у Вашому житті і житті малюка. Ви напевне будете хвилюватися думаючи про те, як він там, а він на перших порах буде дуже сумувати за мамою. Не хвилюйтесь – з часом все буде добре. 

Які вимоги висуваються до дітей, які прийдуть до нас у заклад? Головна вимога – це сприяння батьків і розуміння ними важливості адаптаційного періоду, прагнення допомогти педагогам і дітям. І до дитини «вимоги» у нас стандартні: щоб малюк був привчений до горщика або унітазу і їв самостійно. Однак навіть це, нажаль, не завжди можливо! Тому, якщо батькам з тих чи інших причин не вдалося прищепити дітям навички самообслуговування, ми просимо їх підготувати малюків до закладу, зробити так, щоб вони не боялися вихователя, не відмовлялися від допомоги дорослих. Дітям у нас допомагають: і на горщик сісти, і годують тих, хто не може сам їсти, і руки миють перед їдою. 

Хочеться побажати Вам удачі і педагогічної грамотності.

Мудрі матусі!

Подумайте про те, що Вас хвилює більше за все і що з цим робити? А також заздалегідь продумайте запитання для першої зустрічі з директором, вихователем та психологом закладу. Якщо Вам це зробити складно, то тоді спробуйте проаналізувати запропонований перелік «батьківських тривог».

А ми завжди готові відповісти на всі запитання які Вас хвилюють.

«Батьківські тривоги»

1. Готовність дитини до закладу.

2. «Якість» закладу освіти.

3. Чи часто хворіють діти.

4. Важкі моменти розлуки вранці, істерики.

5. Поганий апетит, відмова від їжі.

6. «Неправильне» ставлення вихователя до Вашої дитини.

7. Небажання дитини йти на контакт з вихователями.

8. Труднощі вкладання спати в тихий час, вночі.

9. Несформовані навички самообслуговування: не проситься в туалет, погано їсть самостійно, не вміє одягатися, погано ходить самостійно і інше.

10. Погано говорить дитина (ніхто її не розуміє, окрім мами).

11. Наявність у дитини шкідливих звичок (смокче соску, палець, п’є з пляшечки).

12. Наявність характерних рис, які ускладнюють спілкування (агресія, часте вередування, впертість, часті відмови виконувати вимоги дорослих, замкнутість, труднощі у встановленні контактів і т.д.)

Про всі ці тривоги розкажіть вихователям під час першої зустрічі. Тільки в такому випадку, Ви не залишитеся з тривогами один на один, а головне – отримаєте правильні відповіді на запитання компетентних спеціалістів, налагодите з ними контакти.

Мій малюк найкращий

Коли Ви прийдете до нас, вихователь чи психолог захоче поговорити про дитину, її особливості, що вона любить. Повірте, ця інформація дуже важлива для педагогів, які починають працювати з «новенькими» дітьми. І для нас дуже важливо, щоб Ви не просто відмахнулися від нашого прохання, а, навпаки, намагалися якомога більше розповісти, дати по можливості інформаційні відповіді. Ви допоможете не тільки педагогам, але і своїй дитині.

Подумайте, як би Ви могли розповісти про свого малюка, заздалегідь підготуйте відповіді, точні формулювання, характеристики. Будьте готові до запитань!

Рекомендації батькам в адаптаційний період дітей

Щоб Ваша дитина звикала до закладу, радимо наступне:

1. За місяць до вступу дитини в заклад дотримуватися вдома режимних вимог даного закладу:

- сніданок о 8.20, обід о 12.30, сон з 13.00 до 15.00;

- заздалегідь познайомитися з меню, по можливості готуйте вдома деякі з цих страв (включаючи повний набір – перше, друге, третє);

- потурбуйтеся про навички самообслуговування у дитини;

- підберіть дитині зручний одяг і взуття, щоб вони відповідали потрібному розміру. Бажано одягати дитині шкарпетки і колготки, їх легко потім зняти і одягнути, в них не пітніють ноги;

- збираючи дитину в групу, не підганяйте її, і не поспішайте самі;

- приводьте дитину завчасно, щоб вона встигла погратися з іграшками до сніданку;

- дитина повинна поступово звикнути до режиму закладу: приведіть її спочатку на 2 години, поступово збільшуючи час перебування до обіду, і тільки потім залишайте на цілий день;

- привчайтеся з першого дня відвідування дотримуватися порядку в шафі. Всі речі повинні бути поміченими, щоб дитина і вихователь знайшли їх без проблем;

- якщо до відвідування ви не відучили дитину від шкідливих звичок, то під час адаптації цього робити не можна;

- можете дати дитині любиму іграшку, вона буде нагадувати їй про дім;

- цікавтесь у дитини, як у неї пройшов день, чим вона займалася, в які ігри гралася. Дитина з задоволенням з вами поділиться і буде знати, що її перебування вас дуже цікавить;

- дитина повинна чути правильне звертання батьків до вихователя (по імені і по батькові). Вчіть її робити те саме;

- обов’язково дивіться малюнки і поробки своїх дітей. Обов’язково похваліть дитину, її уміння. Це викликатиме впевненість у дитини.

- не лякайте дитину закладом, щоб у неї не склалося негативного відношення до нього;

- прислухайтесь до порад вихователів, так як вони знаходяться більшу частину часу з вашою дитиною і завжди готові вам допомогти.

Якими діти

народжуються – ні від кого

не залежить, але в наших

силах зробити їх

хорошими через правильне

виховання.

Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.

Якщо:

•    Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

•    Дитину висміюють, вона стає замкнутою;

•    Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;

•    Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

•    Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

•    Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

•    Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

•    Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

•    Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

•    Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Кілька коротких правил

1. Показуйте  дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які  її запитання.

4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із     дорослими.

6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть  дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує  особистість  дитини.

11. Визнайте право дитини на помилку.

12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

15. Використовуйте у повсякденному спілкуванні привітні фрази:   «Мені добре з тобою. Я радий (рада) тебе бачити. Дуже добре, що ти в мене є. Я за тобою  скучила (скучив)»;

16. Щоденно не менше чотирьох-восьми разів обнімайте, погладжуйте, притискайте до себе свою дитину. І вона буде почувати себе улюбленою і захищеною у великому та невідомому світі.

Від батьків величезною мірою залежить успішність розвитку дитини з психофізичними обмеженнями. Але батьки повинні знати особливості своєї дитини й уміти працювати з нею.

Батькам необхідно знаходити позитивні риси у дитини та спрямувати всі сили на їхній розвиток. Потрібно знайти шляхи й можливості догляду за хворою дитиною, її виховання й навчання. При цьому важливо не намагатися «нормалізувати» дитину, оскільки невдача призведе до трагедії.

Типовими для аутичних розладів можуть бути прояви, коли дитина:

• • не утримує тривало контакту “очі в очі”;

  • не відгукується на ім’я за збереженого слуху;

  • виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом уваги інших людей до предмету, що зацікавив її);

  • не просить допомоги;

  • не намагається чимось поділитися;

  • виконує постійно одноманітні дії;

  • не терпить втручання у свої заняття іншої людини;

  • використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту.

Виокремимо такі характерні показники аутизму як: 

1) нерівномірність розвитку; 

2) неадекватність проявів та 

3) стереотипію на різних рівнях.

Що робити?

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки помічені особливості розвитку дитини мають підставу.

Суть ранього навчання полягає у поступовому насиченні зовнішніми стимулами життя дитини з аутизмом, послідовні заняття з якою обов’язково дають позитивні результати. 

• Приєднання дорослого до стереотипної поведінки дитини дає ключ до її розуміння. Це полегшує встановлення контакту очима, розвиває взаємодію і дає змогу долучитися до гри дитини.

• Створення безпечного простору для роботи і гри, в якому ніщо не відволікає увагу дитини, підтримує атмосферу, найсприятливішу для  навчання і розвитку.

• Навчання через гру  сприяє ефективній, осмисленій взаємодії  і комунікації.

• В  основі  навчання  і  опанування  навичок  лежить  опора  на  власну мотивацію дитини.

• Ентузіазм і  зацікавленість  дорослого  залучають  дитину  до спілкування і пробуджують у неї стійкий інтерес до взаємодії і навчання.

• Безоцінкове та  оптимістичне  ставлення  дорослого дають  дитині відчуття радості, посилюють її увагу і мотивацію упродовж усієї програми.

Продумана і послідовна корекційна робота, розпочата з раннього віку дитини, уможливлює найефективніший вплив на її розвиток.

10 обов’язкових правил для батьків дитини з аутизмом.

 Варто знати і завжди пам’ятати певні правила взаємодії з  аутичною дитиною:

1. Приймати дитину такою, яка вона є.

2.  Виходити з інтересів дитини.

3. Послідовно дотримуватися певного режиму і ритму життя.

4. Виконувати повсякденні ритуали.

5. Навчитися  схоплювати  найменші  вербальні  і  невербальні  сигнали дитини.

6. Частіше бути присутнім у мікрогрупі (класі), де займається дитина.

7. Якомога  частіше  розмовляти  з  дитиною,  відповідати  за  неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді (так/ні; хто зробив – я! тощо).

8. Забезпечити комфортне середовище для спілкування і навчання.

9. Терпляче пояснювати дитині суть її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо).

10. Уникати перевтомлення дитини.

Корисні поради щодо можливих небажаних проявів дитини.

Що робити, коли дитина б’ється?

Це  коментується  як  вияв  агресії.  А  від  матері  такої  дитини  можна почути: “За що він мене б’є”? Але, на нашу думку, це не є агресивним проявом. Зазвичай, аутична дитина, яка б’є, не виявляє злості і характерної для дитини у стані агресії напруги. Такі дії спостерігаються тоді, коли дитині погано, і цим вона вимагає певних змін. З іншого боку, вона не вміє спілкуватися інакше і не розуміє, що робить боляче (при цьому, власний поріг чутливості у артистів, зазвичай, завищений, і тому вони самі не настільки чутливі до болю, як інші люди).

Що робити матері? Коли дитина підходить, треба завжди бути у стані мобілізації. Дорослий можете начебто на крок випереджати дитину: передбачати її удар і перехоплювати його, притримувати, підхоплювати її руку і далі обігравати цю ситуацію. Наприклад: зловивши руку, якою дитина замахнулася для удару, обійняти себе нею (зробити вигляд, що це вона хотіла обійняти дорослого) притиснути до себе і сказати щось добре: «Я тебе люблю, який ти у мене хороший (хороша), який ласкавий (ласкава)...»

Або, обкрутити дитину її ж рукою, ніби зв’язати, а потім розкрутити, залишаючись при цьому у веселому настрої, щось приспівувати, розповідати вірші. Або, зловивши її руку, сказати: бити не можна, а ось гладити можна! І погладити її рукою, похвалити її за це.  На істеричні прояви взагалі не слід звертати увагу. Краще сказати, що вам не подобається, коли вона так робить. І коли вона захоче бути з вами, хай приходить в іншу кімнату, де ви на неї чекатимете, і піти.

Коли дитина все кидає і руйнує. Як і у випадку з руховими стереотипіями, тут варто словесно озвучувати прояви дитини і випереджати її рухи. Коли дитина, яка черговий раз узяла кубика і підняла руку, щоб його кинути, треба голосно та емоційно виразно сказати: “Кидай кубик, давай, кидай”. Зазвичай, дитина, яка робила це автоматично і не змінювала свої рухи, коли їй забороняли, зупиняється, перестає це робити, розтискає пальці і випускає кубик.

Якщо дитина занурена в ігри-маніпуляції з предметами, треба прагнути надати їм сенс: викладання ланцюгів з кубиків – “будуємо потяг”, розкидання шматочків паперу – “влаштуємо салют”, трясіння руками – “махання крильцями, як пташки” тощо. 

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

•    У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.

•    Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

•    Говоріть стримано, спокійно  і м’яко.

•    Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

•    Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

•    Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

•    Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати  цьому розпорядкові.

•    Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.

•    Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати  надлишкову  енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

•    Постійно  підбадьорювати, заохочувати  демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

•    Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно  оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

•    Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

•    Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

•    Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

•    Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як  характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і  на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

•    Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

•    Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

•    Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки 

•    Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•    Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

•    Заохочуйте  в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

•    Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини, підкресліть переваги іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

•    Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

•    Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Чим ви можете допомогти своїй дитині?

У першу чергу, оточіть її своєю любов’ю і турботою, але не обмежуйте її свободу своєї гіперопікою. Не шукайте в поведінці дитини будь-яких відхилень, адже всі діти по-різному проявляють свої почуття. Пам’ятайте, що її основні потреби не відрізняються від потреб будь-якого іншої дитини.

Поспілкуйтеся з батьками дітей з синдромом Дауна, їхні поради допоможуть вам у заняттях з малюком, а позитивний досвід додасть впевненості. Знайте, що існують організації, що займаються допомогою дітям з синдромом Дауна.

Постійно займайтеся з вашою дитиною, використовуючи при цьому її сильні якості – хороше зорове сприйняття і здатність до візуального навчання. Показуйте їй різні картинки, літери, написані слова, будь-які інші наочні посібники …

Потихеньку виводьте малюка з пасивного стану - підштовхуючи його до стеження за іграшками, акцентуючи увагу на оточуючих предметах. Нехай йому важко утримувати головку, але щодня викладайте його на живіт, робіть масаж, вправи - уникаючи його втоми.

Через зниженння м’язового тонусу у таких діток порушується рухова функція, що може затримувати їх подальший розвиток. Необхідно пам’ятати, що всі рухові навички покращуються з тренуванням. Тому придумуйте нові вправи, показуйте їх дитині, завжди хваліть її за успіхи. Для зміцнення м’язів кисті корисні малювання, ліплення пластиліном, конструювання, сортування дрібних предметів, нанизування намистин. Зниження загальної активності у дітей з синдромом Дауна відбивається і на затримці мови - перші слова в кращому випадку з'являються в 1,5-2 роки. Але, якщо ви активно спілкуєтеся з малюком, це може статися раніше. Чим більше і емоційніше ви будете спілкуватися з немовлям, тим швидше він почне вас наслідувати, швидше посміхнеться і нарешті виголосить свої перші звуки.

Після року ви можете починати усвідомлено спілкуватися з однолітками. Першим майданчиком для спілкування та знайомства може стати пісочниця.

Щоб вихід в люди проходив безболісно, потрібно мати на увазі кілька моментів. По-перше, врахувати, що можливості активних ігор у вашого малюка обмежені. Батьки повинні чуйно реагувати на втому дитини і при необхідності відводити її від ігор, давати посидіти одній. Друге, що слід зробити, - вибудувати відносини з батьками інших дітей, які можуть бути не цілком обізнані про суть захворювання вашого малюка.

Ви вже звикли, що завжди і у всьому повинні бути вчителем своєї дитини. Кожен навик вона набуває з вашої подачі - це ж стосується і вміння спілкуватися з іншими. У перші рази ви повинні самі інсценувати спілкування - не просто сказати: Дай хлопчикові ручку, - а взяти руку дитини і вкласти в руку хлопчика. Поставити іншому малюкові кілька питань, показати, як можна грати разом - тобто дати модель поведінки. Ваша дитина поступово все буде робити сама, але всьому цьому її навчіть ви.

На третьому році життя ваші соціальні контакти можуть істотно розширитися. По-перше, це може бути спеціалізований дитячий сад, де малюк буде знаходитися в невеликій групі під наглядом вихователів та спеціальних педагогів. Але це може бути і звичайна міні-група, що займається за сучасними навчальним системам. З раннього віку слід регулярно проходити заняття з логопедом для того, щоб максимально розвинути мовленнєві навички та покращити спілкування.

Враховуючи те, що у таких дітей більш короткий, порівняно зі здоровими, період концентрації, намагайтеся під час занять змінювати види діяльності.

Будьте готові до того, що під час навчання вам доведеться зіткнутися з труднощами в запам’ятовуванні малюком нових понять та навичок, у встановленні послідовності дій, в умінні міркувати і узагальнювати. …

Намагайтеся розширювати коло спілкування вашої дитини, адже ще одна його сильна сторона – це здатність наслідувати поведінку однолітків і дорослих, вчитися на їх прикладі.

Звичайно ж, не все у вихованні дитини для вас буде легко. Щоденні інтенсивні заняття вимагають великої праці і терпіння. Не завжди ви зможете досягти 100% бажаного результату. Але скільки радості вам будуть приносити нехай навіть маленькі перемоги вашого малюка! А їх при бажанні і наполегливості буде чимало!

Одним словом, щастя вашої дитини у ваших руках, потрібно просто трохи зусиль.

Успіхів вам і малюкові!                           

Якщо ж у малюка церебральний параліч, то для успішного розвитку, особливо у ранньому віці, йому потрібна ваша допомога.

•  Налагодьте емоційний контакт з дитиною.

•  Розмовляйте з малюком спокійним голосом.

•  Грайтеся з малюком, підбираючи яскраві іграшки за віком.

•  Дотримуйтесь чіткого розпорядку дня.

•  Спілкуйтеся з дитиною, співайте колискові, усміхайтесь до неї.

• Створіть для дитини предметно-розвивальне середовище (килимок з іграшками, де дитина може повзати, гратися, розвивати моторику тощо).

• Виконуйте з нею лікувальну гімнастику, різні види масажу після рекомендацій та інструктажу фахівців.

• Гуляйте  з  дитиною  на  свіжому  повітрі,  активізуючи  мовленнєве спілкування та спрямовуйте увагу дитини на сприймання навколишнього світу.

Як готувати дитину до навчання у школі?

В дошкільному віці  потрібно  вчити  дитину аналізувати, порівнювати предмети за кольором, формою, розміром, величиною. Звертати увагу дитини на характерні ознаки пір року, явищ природи, добових змін. Дитину слід навчати  класифікувати  та узагальнювати  предмети  побуту, овочі, фрукти,  посуд тощо.

Потрібно розвивати у дитини дрібну моторику, вміння утримувати олівець, пензлик, ручку. Для цього потрібно вчити дитину виготовляти вироби з паперу, пластиліну, з природних матеріалів, конструювати різні за формою вироби та ін.

Пам’ятайте! Завдання мають бути посильними для дитини і викликати задоволення від виконаної роботи. Стимулюйте успіхи дитини, хваліть за старанність та наполегливість.

Розвиток дрібної моторики дітей потребує наступних видів роботи з нормалізації функцій дрібних м'язів   рук:

§  масаж пальців обох рук;

§  пальчикову гімнастику;

§  корекцію  дрібних  рухів  під  час  роботи  з  природним  матеріалом (каштанами, жолудями, горіхами, насінням квасолі, гороху тощо);

§   розвиток  сили  м'язів  рук  (з  використанням  еспандера,  силоміра,  розривання паперу, розминання пластиліну, глини тощо);

§  розвиток  координації  рухів  (під  час  ігор  з  м'ячем,  гімнастичною паличкою, стрічкою, обручем, геометричним матеріалом та ін);

§  малювання пальцями цифр, букв, ліній;

§  використання конструкторів;

§  нанизування намистинок;

§  сортування монет, ґудзиків;

§  роботу з мозаїкою, пірамідами.

Усі вказані види корекційної роботи спрямовані на формування графомоторних навичок, підготовку руки до письма.

Для дітей , хворих на ДЦП, велике значення має гра. Основні принципи гри дітей з ДЦП такі ж, як і для здорових. Імітація в грі різних життєвих ситуаціях дуже важлива для подальшої соціальної адаптації дитини, обмеженої можливостями спілкування.

         Залишайтеся з дитиною постійно під час зміни одного оточення на інше. А оскільки ви знаєте свою дитину найкраще, то вам відомі ті сфери, де дитині буде потрібна подальша підтримка та зусилля, щоб впоратися з новими труднощами. 

Коли потрібно перевіряти слух дитини?

При виникненні підозри про порушення слуху у малюка батькам слід негайно звернутися за консультацією до міського/обласного сурдологічного кабінету, чи до лікаря отоларинголога, де спеціалісти зможуть виявити у порушення слухової функції, що дасть змогу надати відповідне навчання у найбільш сприятливий період розвитку.

Дуже важливо якомога раніше виявити у немовляти порушення слуху, щоб вже в перші місяці життя розпочати цілеспрямовано допомагати дитині розвиватися. У багатьох країнах світу слух дитини обов’язково перевіряють у пологовому будинку та, вже в перші тижні життя, розпочинають допомагати їй почути світ та добре розвиватися. В Україні поки що так не відбувається. Тому батьки мають самостійно потурбуватися про те, щоб перевірити слух маляти.  Робити  це  потрібно  в  перші  місяці,  а  краще  –  у  перші  тижні життя.

 Як допомогти почути світ?

На  сучасному  етапі  розвитку  науки  і  техніки  відбулися  прогресивні зміни в галузі реабілітації дітей з порушеннями слуху. З’явилися об’єктивні методи діагностики, які дають змогу виявити порушення слуху у новонароджених малюків; створено високоефективні цифрові слухові апарати; розроблено технології слухопротезування дітей раннього віку; широко застосовується метод кохлеарної імплантації, який забезпечує людям зі значною втратою слуху можливість чути; впроваджуються у практику новітні педагогічні методи реабілітації дітей раннього віку зі зниженим слухом та глухих.

Якою мовою спілкуватися і навчати?

Так, дитину, яка росте в родині глухих людей – носіїв жестової мови і володіє нею, навряд чи правильно було б відучувати від звичного для неї спілкування  рідною  жестовою  мовою,  ігнорувати  її  знання  і  починати навчати словесної мови „з нуля”, не базуючись на жестовій як першій, рідній. Вочевидь, таку дитину варто вчити словесної мови як другої (за аналогом іноземної мови), спираючись на знання жестової, порівнюючи, використовуючи переклад із словесної на жестову і навпаки.

Водночас, дитину з порушенням слуху із родини чуючих, якій вчасно діагностовано порушення слуху (в перші місяці життя), яка вчасно і якісно слухопротезована, з раннього віку отримує постійну допомогу сурдопедагога та батьків, має хороші мовленнєві здібності, можна і доцільно навчати передусім словесного мовлення, а жестову мову використовувати як допоміжну. Такий підхід тим більше виправданий, якщо дитина має залишки слуху, що дають їй змогу на слуховій основі засвоювати (хоч і не повною мірою) мовленнєвий матеріал, який у процесі навчання буде поповнюватися, уточнюватися, виправлятися.

Відтак, питання про те якій мові, словесній чи жестовій, віддавати перевагу, яку з них використовувати як основну, а яку як допоміжну, якою мірою залучати допоміжну, з якої мови починати і коли залучати другу, на нашу думку, варто вирішувати індивідуально, орієнтуючись, передусім, на побажання батьків, родинні традиції та можливості дитини.

Як спілкуватися з дитиною?

Правильно організоване спілкування має надзвичайно великий навчальний і виховний потенціал. Спілкування – безцінне джерело мовленнєвого розвитку дитини з порушенням слуху. Щоб ним скористатися важливо пам’ятати, що:

• 1. Щоб розвивалося словесне мовлення дитини з порушенням слуху, з нею необхідно постійно спілкуватися.

  2. Словесне мовлення дитини потрібно формувати під час спілкування у спільній діяльності: під час виконання побутових дій, режимних моментів, малювання, ліплення, конструювання, гри.

Говорити з малюком потрібно:

• • однією літературною словесною мовою (не змішувати українську і російську, діалектну);

  • у нормальному темпі, не поспішаючи, але й не уповільнювати, не розтягувати мовлення штучно;

  • при достатньому освітленні;

  • голосом нормальної сили (на відстані можливо дещо гучніше);

  • чітко промовляти, не „ковтати” закінчення;

  • дотримуватися правильних інтонацій;

  • не відвертатися;

  • не робити зайвих рухів, які можуть відвернути увагу;

  • емоційно заохочувати дитину до спілкування.

Якщо дотримуватися цих правил, буде простіше залучити малюка до спілкування, а йому легше зрозуміти співрозмовника.

Зрозуміло, що дитина не одразу, а лише з часом почне розуміти сказані дорослим слова.

Коли починати навчання  і яка необхідна допомога?

Починати навчати потрібно одразу після того, як виявлене порушення слуху у дитини.

Допомога дефектолога необхідна кожній дитині з порушенням слуху, яка навчається у закладі загального типу.

Сурдопедагог, враховуючи особливості кожного дошкільника, забезпечить ефективну професійну допомогу з розвитку слуху, сприймання і розуміння мовлення оточуючих, та власного мовлення, формування правильної звуковимови тощо.

Спеціальну допомогу дитині з порушенням слуху надають у таких закладах:

1)     закладах дошкільної освіти;

2)     спеціальних групах при закладах дошкільної освіти;

3)     навчально-реабілітаційних центрах;.

4)     інклюзивних закладах освіти.

Де б не перебувала дитина, вона потребує допомоги спеціалістів і батьків.

Як організувати навчання вдома?

Першочергове завдання батьків дитини з порушенням слуху – навчити малюка наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої дії, гратися, дотримуючись правил гри.

Допомогти своїй дитині навчитися гратися мають батьки.         

Підсумовуючи, перерахуємо ті кроки, які необхідно зробити батькам дошкільника з порушенням слуху, щоб допомогти дитині розвиватися:

Крок 1. У перші місяці життя перевірити слух дитини.

Крок 2. Забезпечити раннє слухопротезування дитини на обидва вушка.

Крок 3. Обрати навчальний заклад, в якому перебуватиме дитина та надаватиметься    спеціальна педагогічна допомога.

Крок 4.Організувати середовище вдома: постійно розмовляти з дитиною, все називати, пояснювати та проводити заняття з розвитку і формування вимови.

Порушення інтелектуального розвитку - досить складна й одночасно недостатньо розкрита на сьогодні особливість перебігу розвитку дитини.

Порушення інтелектуального розвитку визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробний період або в період від 1 до 3 років. При порушенні інтелектуального розвитку дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв'язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності й пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню й, отже, не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною.                                            

Дитина з порушенням інтелектуального розвитку навчається і розвивається в межах своїх можливостей. Цей стан на жаль, не лікується. Якщо немає протипоказань, за призначенням лікаря дитина може пройти спеціальну терапію, яка буде стимулювати її розвиток, але знову ж таки в межах можливостей організму дитини. Розвиток і соціальна адаптація дитини з порушенням інтелектуального розвитку найчастіше залежить від виховання і навчання.

У таких дітей порушується нормальний розвиток пізнавальних, психічних процесів, у них погіршується сприйняття, пам'ять, словесно-логічне мислення, тощо. Для таких дітей характерні труднощі в соціальній адаптації, формуванні інтересів. У багатьох з них порушується фізичний розвиток, виникають труднощі артикуляції, рухової моторики, можуть відбутися деякі зовнішні зміни, наприклад, може дещо змінитися форма черепа, розмір кінцівок.

Як позитивні, так і негативні емоції у такої дитини характеризуються безпосереднім активним проявом у поведінці. Пізнавальні потреби, а також такі, які викликають інтерес дитини до діяльності обмежені.

Діти з порушенням інтелектуального розвитку оволодівають практичними діями (особливо трудовими) внаслідок цілеспрямованого навчання та виховання. Вони специфічно сприймають соціум та виражають емоційне ставлення до нього. Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню соціум, розвитку у неї необхідних соціально значущих якостей та вольових характеристик, які забезпечать їй активну усвідомлену позицію.

Формування розумових дій здійснюється завдяки спеціально організованому навчанню та вихованню, а також корекційній роботі. Чим раніше до розвитку малюка будуть залучені фахівці, тим інтенсивнішим буде його розвиток. 

1. Дії важливіші за слова

Навіщо малюк, який вимагає купити щось не передбачене батьківським гаманцем, істерить і падає в магазині на підлогу? Здавалося б, це типова небажана поведінка. Тато й мама одностайно проти такого. І навіть незрозуміло, звідки така невихованість у такій пристойній родині.

Але не поспішайте з висновками. Усе залежить від попередньої поведінки самих дорослих. Якщо батьки, яким незручно перед сторонніми, купують щось бажане в магазині після дитячої істерики, цим вони заохочують дитину так поводитися. І не важливо, як при цьому соромлять чи вмовляють, які правильні слова кажуть. З точки зору дитини така поведінка не лише бажана, а й єдина ефективна. Адже якщо ти не на підлозі, смаколика скоріш за все не буде. А якщо дати собі волю, здобудеш бажане. Дії батьків важливіші за слова. Бажаний результат переважає всі міркування.

2. Проаналізуйте, чому дитина так поводиться

Навіщо першокласник, який добре знає, як поводитися в класі, нявкає, ховається за шторами, каже щось писклявим голосом? Навіщо 4-річна дівчинка раптом починає смоктати пальці, перестає самостійно їсти та одягатися? Що тут може бути бажаного? Дітей же сварять за це? У кожної поведінки є своя функція, тож треба замислитися, що людина таким чином отримує, чого їй не вистачає.

Функції небажаної поведінки:

1. Самостимуляція (метою є сам процес, який чомусь приносить насолоду).

2.Ухилення від прохання.

3. Отримання чого-небудь.

4. Отримання уваги.

Першокласник стане «клоуном», якщо лише так він отримує увагу. Вдома чомусь «не до нього», у школі немає нічого, чим би він міг виділитися, а недосвідчений вчитель не знаходить можливості похвалити дитину чи дати їй слово. І тоді — хай сварять, сміються, аби побути в центрі уваги.

Дівчинка «впала в дитинство», бо в неї народився братик, і вона страшенно ревнує. Оскільки немовля перебирає на себе всю увагу, їй бракує батьківського тепла. Тож вона хоче бути такою ж безпомічною.

Функція поведінки обох дітей: отримання уваги. Достатньо цього аналізу, щоб стало зрозуміло, що робити саме в цих випадках. Перестати давати стільки негативної уваги, але при цьому дати «клоуну» відзначитися в чомусь, стати помітним, а дівчинці дати більше ласки та хвалити саме за її вміння — «наша помічниця, така доросла дівчинка».

Але нерідко, особливо якщо йдеться про дитину з особливими освітніми потребами, яка не може говорити, проаналізувати поведінку може лише фахівець. Батькам радять протягом місяця заповнювати спеціальний щоденник, де відзначати час доби, що передувало небажаній поведінці, як це відбувалося та якими були наслідки.

3. Тайм-аут може спонукати бешкетувати

Популярний нині спосіб покарання чи то допомоги дитині — тайм-аут, як не дивно, може бути бажаним, якщо йдеться про функцію «Ухилення від прохання». Якщо дитина боїться завдання чи вважає його важким для себе, то може прямо сказати: «Покарайте мене! Я просто побуду на стільці!» Але значно частіше вона домагатиметься цього поведінкою: заважатиме іншим, кидатиме речі і робитиме будь-що інше, завдяки чому минулого разу вдалося уникнути роботи. І тут кілька небезпек: для дитини стає бажаною поведінка, яка відокремлює її від інших та налаштовує проти неї оточення. А ще розвивається «вивчена безпорадність»: хлопчику чи дівчинці, які уникають роботи і не отримують досвіду маленьких перемог, здається, що вони ні на що не здатні, гірші за інших, нічого не можуть змінити.

4. Вчить давати собі раду

Із трьома функціями (отримати увагу, отримати бажане, уникнути прохання) усе зрозуміло. Та не все просто зі самостимуляцією (стимами). Хтось смокче пальці перед сном або гризе нігті, щоб заспокоїтися, діти в сиротинцях гойдаються туди-сюди, бо їх нікому заколисати. Звісно, найбільше стимів у людей з аутизмом, адже їм часто забагато чи замало сенсорних відчуттів, треба заспокоїтися. Чи вважати це небажаним? Раніше батьки прагнули позбутися «дивацтв», щоб діти виглядали «як усі». Нині ж фахівці АВА небажаними вважають не самі стими, а невміння людини ними керувати. Тобто коли учень, приміром, замість того, щоб спочатку попросити перерву, кружляє по класу або смокче брудні пальці, а не спеціальні жувальні підвіски.

Фахівець вчить дитину навичок спільного контролю за поведінкою. Приміром, перевіряє, чи дотримується інструкції, запам’ятовує інструкцію подвійну-потрійну. Адже себе людина буде слухати більше, ніж когось іншого.

5. Реагуйте однаково

Чому дівчинка, яка з мамою спокійно робить уроки, з татом «гальмує»? Чому каже, що нічого не розуміє, а бабусі ще й скаржиться на головний біль? Якщо тато дратується, коли донечка тягне час, а бабуся жаліє її, це різні почуття та ззовні дуже різні реакції. Але результат один: дівчинка ухиляється від домашнього завдання. Батько залишає її наодинці, а бабуся радить відпочити.

Небажана поведінка зникає (фахівці кажуть — гасне), якщо тривалий час немає звичного підкріплення. Уявіть: щоразу, як ви натискаєте кнопку, з’являються гроші. Аж раптом це зникло. Скільки б ви не натискали — ефекту нуль. Поки що просто: ви перестанете це робити. А що як купюри виникатимуть не щоразу, а через раз? Ви натискатимете довго (бо заінтриговані) та частіше, щоб більше отримати. Так і в родинах, де вимоги в батьків та реакції різні. Зусилля одного вихователя не просто будуть перекреслені іншими, а ще й посилиться небажана поведінка.

6. Спочатку — безпека та самостійність

Батьки дітей з аутизмом часто просять, щоб їх навчили говорити, розрізняти кольори та форми, але не звертають уваги на те, що дитина не розуміє і ніяк не реагує на звернення «Підійди». Та безпека має бути на першому місці: дитина, яка підходить, коли її покликали, не загубиться, не вибіжить на дорогу. Так само, щоб вчитися в школі, бути в колі однолітків, треба хоча б трохи давати собі раду з туалетом, харчуванням. Самообслуговування батьки теж схильні ігнорувати.

7. Будьте проактивними

Чимало можна досягти ще до того, як почалося щось небажане. Наприклад, під час навчання дітей з аутизмом терапевт, коли бачить протест, не має силувати дитину, але не може й скасовувати завдання (бо тоді закріплює ухиляння від виконання прохання). Він має всіма способами допомогти: допомагати (виконати «рука в руці»), давати візуальні підказки, заохочувати будь-які правильні спроби, виконати складне завдання разом (практично за дитину), а далі розбити його на настільки прості елементи, що дитина зможе досягти успіху. Успіх підкріплює подальші старання. Фахівець заздалегідь продумує послідовність: спочатку два завдання, які дитина точно виконає, а потім складніше. Якщо дитину дратує завдання, треба знайти «маленький крок», який буде нейтральним чи приємним. Наприклад, не мити руки, а лише відкрити кран.

8. Не підкуповуйте

Підкріплення — це частина радості від правильно виконаного завдання, а не єдиний спосіб мотивувати. Якщо батьки кажуть «Ти зроби, а я тобі за це…», син чи донька можуть почати торгуватися, особливо якщо поступаються. «Добре, за виконану вправу підеш погуляти з друзями, а за задачу дам тістечко». Тим паче не можна маніпулювати тими потребами, які й так мають задовольняти (скажімо, дитина має право погуляти на свіжому повітрі, навіть якщо не зробила уроки).

Якщо щоразу перед завданням показувати заохочення, виникає залежність. Краще підказати, допомогти, а за правильну дію буде заохочення, при цьому правила гри не змінюються (як у відеогрі). Якщо ініціатива йде від дитини, вона відчуває подвійний азарт, щоб зробити все правильно. Це набагато ефективніше, ніж якщо вона зосереджена на тих, хто нагороджує і хоче вплинути.

9. Не виховуйте під час істерики

Коли дитина починає істерити, відчуває сплеск агресії, вона не почує самого сенсу сказаного. Тож варто бути уважними на попередніх стадіях. Якщо хлопчик чи дівчинка (особливо це типово при аутизмі) під час заняття, тренування навички замикається в собі, скрипить зубами, непокоїться, ховається, фахівці радять частіше заохочувати хоч за маленькі успіхи, ігнорувати негативну поведінку, але не дитину, непомітно зменшити вимоги, зробити заняття комфортнішим, зацікавити чимось. Тоді вдасться погасити істерику «ще на підступах».

Коли ж уже дитина ридає, волає, б’ється, ламає речі, не треба вимагати взяти себе в руки (це нереально), вдаватися до виховних монологів, зчиняти галас. Небажану поведінку ігноруйте, щоб не закріплювати її негативною увагою, а ось найменші прояви деескалації (перестав кидати речі, плаче замість бійки, затихає) — заохочуйте. Батьки часто дивуються: син чи донька щойно розбили посуд в істериці, а я маю радіти тому, що вони зупинилися? Але ж людина в істериці, навіть доросла, не володіє собою (звісно, якщо це не маніпуляція, коли хтось нібито кричить і при цьому спостерігає за реакцією). Тож зусилля повернутися до нормального життя — важкі та потребують підтримки.

Часто похід до стоматолога для дитини і її батьків стає майже нереальним завданням. Малюк плаче, не хоче відкривати ротик, не дозволяє ні подивитись ні полікувати зуб. І ніякі вмовляння не допомагають. Діти, котрі ще ні разу не були у стоматолога і не знають, хто це такий, його не бояться. Страх з’являється потім, після невдалого візиту, або якщо батьки самі вселили в дитину цей страх. Як же зробити, щоб після першого візиту до стоматолога малюк вийшов задоволений?

1.     Не лякайте дитину стоматологом! Так само, як і будь-яким іншим лікарем, якщо звичайно не хочете, щоб малюк боявся лікарів і не підпускав їх до себе. Лякаючи малюка візитом до стоматолога, лікаря, уколами і т.п. ми самі собі створюємо проблеми на майбутнє. Після таких наших залякувань, дитина не захоче відвідувати лікарів, буде плакати і влаштовувати істерики перед візитом, а ми  будемо нервуватися і зриватися на дитині.

2.     Дитина, яка ще не була у стоматолога, його не боїться. Якщо мама боїться стоматолога, або якщо вона починає переживати за малюка, за його поведінку, то ці переживання передаються дитині. Тому не перетворюйте похід до стоматолога у щось надзвичайне. Нехай це буде звична справа, нічого особливого, так ніби ви ідете до магазину. якщо мама не може справитися з емоціями, нехай з малюком сходить хтось інший (тато, бабуся і т.п.)

3.     Розкажіть дитині, хто такий стоматолог і що він робить. Дитина повинна знати, куди її ведуть, і що будуть робити. Не обманюйте, але і не використовуйте складних, незрозумілих, лякаючих слів. Див пункт 6 і 7.

4.     Знайдіть хорошого лікаря, який вміє працювати з дітьми. Такий спеціаліст знає як знайти підхід до дитини, як не злякати її.

5.     Пограйтеся вдома у стоматолога і пацієнта (якщо дитина вже грається і зрозуміє). Продемонструйте у грі всі маніпуляції, які потрібно буде зробити у лікаря, які він буде робити з малюком. Сядьте у крісло, відкрийте рот, використайте палички для імітації бормашини і т.п.

6.     Не використовуйте слів, які можуть налякати дитину. Забудьте фрази: “НЕ БІЙСЯ!” “ЦЕ НЕ СТРАШНО”, “ТОБІ НІЧОГО НЕ РОБИТИМУТЬ, А ТІЛЬКИ ПОДИВЛЯТЬСЯ” (зазвичай, стоматолог хоч щось, але робить, торкається до зубів спеціальним інструментом, використовує дзеркальце і т.п., а дитина уже сприймає: мама мене обманула), “БОЛЯЧЕ НЕ БУДЕ!” В таких фразах НЕ не сприймається, а дитина починає запідозрювати щось неладне.

7.     Замініть звичні для стоматолога слова іншими. Укол = побризкати водичкою, заморозити зубчик, щоб не болів. Сверлити = диринчати, виганяти червячка із зуба. Ставити пломбу = заліпити жуйкою нірку червячка. І тому подібне.

8.     Ідіть до лікаря в таку пору доби, коли дитина виспана, сита і задоволена.

9.     Якщо планується профілактичний огляд, то вашого спокою, розповіді і гри у стоматолога буде достатньо. На прийомі ведіть себе спокійно, як звичайно, так ніби нічого незвичного не відбувається. Не намагайтеся приділити дитині більше уваги, турботи, ласки, щоб не загострити увагу її на цьому.

Якщо ж ви ідете до стоматолога, коли зубчик уже болить, то окрім вищезгаданих рекомендацій

1.     Варто розповісти дитині казочку про те, як червячок поїв зубчик, насмітив у ньому, а лікар врятує його, побризкає водичкою, щоб зубчик не болів, вимете сміттячко і закриє нірку спеціальною жуйкою. Тобто лікар повинен виступити в ролі такого собі супер-героя, який рятує хворий зубчик. Таку казочку можете придумати самі. А можете прочитати дитині про дідка Карієса.

2.     Не обманювати, що не буде боляче, краще сказати, що буде трохи неприємно, але терпимо. Переконайте малюка, що навіть якщо трішки заболить, то він все зможе витримати.

3.     Можна заздалегідь домовитися з лікарем, і підготувати маленький подаруночок дитині. Нехай його вручить сам лікар за мужність і гарну поведінку в кріслі. Але нехай це буде звичайна маленька машинка чи лялька, а не велика іграшка, яку дитина дуже хоче. Оскільки з кожним наступним візитом до лікаря, дитина почне вимагати все більше і більше.

4.     Можна продемонструвати дитині свій приклад. Завітавши до стоматолога, сядьте в крісло спочатку ви, нехай вам подивляться зуби, щоб малюк бачив, як це і що саме роблять. Намагайтеся проявляти позитивні емоції і бути дуже спокійним.

Дитячий практичний психолог

Ольга Крамаревич

Сенсорно-моторна інтеграція – це несвідомий процес в нашому мозку, який організовує і фільтрує інформацію отриману від органів чуттів і дозволяє людині усвідомлено і адекватно діяти. Іншими словами, – це нормальна взаємодія наших почуттів, яка дозволяє виконувати повсякденні дії і адекватно функціонувати в соціумі.

КЛАСИФІКАЦІЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ:

• Зорова

• Слухова

• Нюхова

• Смакова

• Тактильна (відчуття дотику)

• Вестибулярна (відчуття руху/рівноваги)

• Пропріоцептивна (відчуття положення тіла від м’язів, сухожиль, суглобів).

ВЕСТИБУЛЯРНА СЕНСОРНА СИСТЕМА

Дозволяє отримувати відчуття і доставляти інформацію пов’язану з рухом, силою гравітації і мінливим положенням голови. Ця система грає фундаментальну роль у всіх діях людини. Через систему нервових з’єднань вестибулярний апарат впливає на гравітаційну безпеку, напругу м’язів, рівновагу тіла, координацію рухів, візуально-просторову і слухово-мовну обробку, а також на планування руху, емоційну й соціальну безпеку.

РІВНІ ПОРУШЕННЯ СЕНСОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

– Гіпочутливість (слабка чутливість) означає, що мозок сприймає сигнали, які надходять від рецепторів, які недостатні, слабкі. І тоді організм вимагає підсилення цих сигналів.

– Гіперчутливість (підвищена чутливість) мозок сприймає сигнали, які йдуть від рецепторів, як дуже сильні, такі, що можуть становити небезпеку.

СИМПТОМИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ:

При гіперчутливості дитина:

• Уникає / не любить обладнання дитячих майданчиків (гойдалок, гірок, каруселей).

•  Віддає перевагу заняттям сидячи, рухається повільно і обережно, уникає ризиків.

• Уникає/не любить ліфти і ескалатори, відчуває нудоту при русі в них/на них.

• Відчуває страх перед падінням, навіть при відсутності реального ризику.

• Боїться будь-якої висоти, навіть бордюру тротуару або сходинки.

• Боїться підніматися / спускатися сходами або ходити по нерівних поверхнях.

• Боїться бути перевернутим догори ногами, поверненим вліво-вправо або назад.

• Боїться або зазнає труднощів при катанні на велосипеді, стрибках або утриманні рівноваги на одній нозі (особливо з закритими очима).

• Легко втрачає рівновагу і може виглядати незграбним.

• Боїться дій, що вимагають хорошої рівноваги.

• Уникає швидких або обертальних рухів.

ЯК РОЗВИВАТИ

• Уникати критики і зауважень щодо фізичної незграбності дитини. Терпляче ставитись до дитини.

• Уникати різких рухів і різких змін положення тіла дитини, всі рухи робити плавно, повільно і обережно.

• Не вимагати від дитини швидкості виконання фізичних вправ.

• Поступово і дуже обережно збільшувати тривалість фізичних занять, амплітуду гойдання на гойдалці, швидкість катання на велосипеді і т.д.

• Обирайте для дитини більш спокійні види спорту, які не потребують швидкості, перевертань, кружлянь…

• Головне правило – поступовості і обережності у всіх фізичних і рухливих вправах, допомога і підтримка дитини.

• Дихальні вправи.

При гіпочутливості дитина:

• Постійно рухається, ніколи не стоїть на місці.

• Пристрасно бажає швидкого і/або інтенсивного руху, кружляння.

• Обожнює, коли підкидають вгору.

• Може годинами кружляти і не відчувати запаморочення.

• Любить швидкі, інтенсивні і/ або небезпечні атракціони в парках розваг.

• Постійно стрибає по меблях, на трамплінах, крутиться на обертовому стільці, перевертається догори ногами.

• Обожнює гойдатися на гойдалках, розгойдуючись якомога вище.

• Є «екстремалом», що часом пов’язане з небезпекою.

• Завжди біжить, стрибає, скаче замість того, щоб йти пішки.

• Коли сидить, то розгойдується з боку в бік, качає ногою або головою.

• Любить раптові або швидкі рухи (наприклад, коли машина або велосипед підстрибує на купині).

ЯК РОЗВИВАТИ

• Рухливі, активні ігри з обертанням, кружлянням, гойданням (слід особливо уважно дотримуватися правил техніки безпеки, контролювати амплітуду гойдання, швидкість обертання і т.п.).

• Активні ритмічні вправи, танці.

• Фізичні вправи зі зміною положення голови (стоячи, сидячи, лежачи).

• Стрибки.

• Стрибки на батуті, фітболі, на дивані чи на матраці.

• Гойдалки всіх видів, гамаки (від простих тканинних до еластичних, сенсорних).

• Катання на велосипеді, скейті, ковзанах, роликових ковзанах.

• Вправи на балансирах.

• Біг з перешкодами, «наздоганялки».

• Ходьба по складному рельєфу (колоди, канати, каміння, вузькі місточки, колеса і т.п.).

• Вправи на канаті, драбині.

• Басейн.

• Тривалі прогулянки на свіжому повітрі, на дитячих майданчиках. 

Як правило, діти з аутизмом, які навчаються за інклюзивною програмою в загальноосвітніх закладах, потребують супроводу під час навчання. Тут на допомогу приходить тьютор.

Даний спеціаліст повинен чітко розуміти сфери, де виникають труднощі у свого підопічного і саме їх намагатися компенсувати.

Тьютор повинен стати ланкою, що з’єднує два світи, аутичний і нейротипічний, тому йому не достатньо лише ініціативності, бажання допомогти і фантазії, а необхідно мати спеціальну освіту.

Тьютор повинен знаходитись завжди позаду дитини у всіх сенсах: підказувати дитині, як вчинити, як відреагувати в тій чи іншій ситуації. Припустимо, якщо вчитель говорить всім: «Діти, пишіть!»  То тьютор ззаду, не повторюючи слова вчителя, просто підказує дитині, як потрібно відреагувати на цю інструкцію вчителя.

Тьютор супроводжує дитину протягом усього навчального дня, тобто з восьмої ранку і до виходу дитини з закладу освіти. Він в повсякденності вирішує багато найрізноманітніших завдань. Даний спеціаліст супроводжує дитину на перерві, допомагаючи їй взаємодіяти з однолітками. Він знаходиться з нею разом у класі і допомагає перекласти у доступну форму мову вчителя для того, щоб дитина могла нарівні з усіма виконувати завдання і всілякі вправи.

У кожної дитини протягом року може відбутися зміна тьютора. Це необхідний етап в освітньому плані для того, щоб дитина навчилася взаємодіяти з різними дорослими. А також навчилась чути прохання і сприймати підказки різних людей залежно від їх типажу, голосу, варіантів подачі інструкції та багато чого іншого.

Тьютор – не вчитель. І тут важливо пам’ятати про те, що тьютору не обов’язково володіти знаннями з математики в рамках загальноосвітньої школи як педагогу початкових класів. Не обов’язково володіти знаннями з мови та літератури. Він є лише провідником між вчителем і учнем (дитиною, яка має порушення, в даному випадку – аутизм).

Крім соціалізації найбільш часта тема при обговоренні аутизму – це самостимулююча поведінка або “стиммінг”. Для тих, хто не знає, стиммінгом називають явно не функціональні, повторювані рухи, а саме розгойдування взад і вперед, накручування на пальці і смикання себе за волосся, погойдування з боку в бік, кружляння на одному місці, швидка ходьба туди-сюди, тряска кистями рук або розчісування шкіри, стрибання при ходьбі.

Всі люди “стимлять” час від часу. Наприклад, коли людям нудно. Різниця між нормальним стиммінгом і стиммінгом при аутизмі полягає тільки в ступені і частоті. Людина з аутизмом буде робити це набагато частіше.

Виникає питання, чому вона це робить? Найкраще пояснення полягає в тому, що стиммінг – це спосіб тіла зрозуміти, як сприймати все навколо.

Коли ми тільки народжуємося, ми не розрізняємо сенсорні сигнали. Наприклад, маленька дитина, яка тільки вчиться ходити, володіє м’язовою силою, щоб ходити прямо, але коли вона встає, тут же падає. Це тому, що дитина ще не розібралась у власних відчуттях і  не знає, що певний тиск у п’ятах означає, що вона падає назад. У дитини ще не розвинулися навички отримання сенсорного зворотного зв’язку. Для розвитку сенсорного зворотного зв’язку (і, відповідно, кращого контролю над своїм тілом) маленькій дитині потрібно якомога більше сенсорної стимуляції, щоб тестувати різні відчуття і “відкалібрувати” всі свої почуття.

Тому маленьких дітей хлібом не годуй, дай побалансувати на яких-небудь бордюрах або колодах. Для маленьких дітей це можливість розвивати тактильний зворотний зв’язок, і вони біологічно схильні це робити. Малеча любить гойдатись на гойдалках, тому що у неї є підсвідоме, інстинктивне бажання розвивати свої сенсорні відчуття, і саме це робить такі предмети джерелом величезних веселощів.

Коли люди виростають і знайомляться з навколишнім світом, у них зникає інстинктивне бажання тестувати свої відчуття. Так що гойдалки і каруселі втрачають свою колишню привабливість, яку вони мали в дитинстві. Причина, по якій люди з аутизмом займаються самостимулючою поведінкою – вони “застрягли” в цій фазі розвитку власних відчуттів. Іншими словами, їх мозок так і не вирішив, на що ж схожий навколишній світ.  На відміну від звичайної людини, яка навчається за допомогою зворотного зв’язку, у людини з аутизмом ця інформація втрачається або неправильно інтерпретується. Це означає, що їхні почуття так і не стають “відкаліброваними”, а прагнення до отримання сенсорних відчуттів залишається.

Стіммінг – це більше, ніж просто отримання тактильного зворотного зв’язку. Всі почуття людини потребують калібрування. Так що ваша дитина може ходити туди-сюди і видавати дивні звуки або говорити сам з собою, просто щоб почути свій власний голос. Це означає, що вона намагається відкалібрувати своє слухове сприйняття. Ваша дитина може розгойдувати або трясти різними предметами у себе перед очима – це спроба відкалібрувати зорове сприйняття.

На стіммінг зазвичай починають звертати увагу, тільки коли дитина підростає. Коли однорічна дитина намотує кола або стрибає з однієї ноги на іншу, батьки вважають це зовсім нормальною поведінкою. Однак коли восьмирічна дитина з аутизмом постійно робить те ж саме, це здається трошки дивним і отримує ярлик “самостимулююча поведінка”.

Стіммінг – це абсолютно інстинктивний процес, він відбувається несвідомо, автоматично. Дуже часто люди з аутизмом самі не усвідомлюють свій стіммінг, наприклад, не помічають, що вони почали розгойдуватися взад і вперед, точно так само цього не помічає і маленька дитина.

Діти з аутизмом унікальні і бачать світ не так як інші люди. Їх відмінності яскраво виражені в контексті навичок спілкування. Діти з аутизмом користуються власною мовою і оперують системою, яка працює на них. Якщо у вас є знайома дитина з діагнозом аутизм, тоді вам важливо вивчити їхню мову, щоб правильно вести себе і спілкуватися з ними. 

1. Говоріть про те, що їм цікаво. Дізнавшись, чим цікавиться дитина, вам буде набагато простіше побудувати вашу бесіду. Під час обговорення зручної для них теми, такі діти можуть розкритися. Для легкості спілкування необхідно знайти правильну “довжину хвилі”, на якій їм зручно спілкуватися. Наприклад, ваш син може любити автомобілі, і ця тема стане прекрасним початком бесіди. 

2. Скорочуйте речення в розмові з дитиною з аутизмом, оскільки їй складно осмислювати усне мовлення. Розмовляючи з дитиною з аутизмом короткими реченнями, ви дасте їй можливість більш ефективно «переварювати» інформацію. Багато залежить від дитини. Деякі діти з аутизмом цілком можуть осмислювати довгі речення. Деякі ледве розуміють усне мовлення. В цьому випадку можна спілкуватися з ними за допомогою письмових повідомлень, наприклад, “Зараз ми будемо їсти”. Вони можуть написати відповідь або відповісти усно завдяки зоровій комунікації. Письмове спілкування може стати відмінним помічником. 

3. Малюйте. Діти з аутизмом мають гарне образне мислення і добре сприймають малюнки. Пробуйте малювати схеми, інструкції або прості зображення, щоб доносити до них свої ідеї. Так вони зможуть точніше зрозуміти, що ви намагаєтеся їм донести, адже більшість дітей з аутизмом краще реагують на візуальну комунікацію.

Спробуйте візуалізувати розпорядок дня дитини. Намалюйте повсякденні заняття; сніданок, похід в школу, повернення додому, вільний час, сон. Якщо ваша дитина вчиться читати, тоді можете додавати слова.

Так дитина зможе перевіряти свої заняття і правильно планувати свій день.

Використовуйте схематичні малюнки для пояснення дій, але додайте елемент, який буде персоналізувати кожен символ. Наприклад, у вас може бути руде волосся. Додайте його до малюнку, щоб при його вигляді у дитини виникала асоціація з мамою.

 4. Давайте час на осмислення. Може знадобитися більше пауз, ніж в звичайній розмові. Дитині необхідний час, щоб обміркувати почуте. Запасіться терпінням і не квапте її; давайте їй час подумати і підготувати свою відповідь.

Якщо дитина не відповіла на перше питання, то не поспішайте ставити друге.

Тут справа в способі обробки інформації, а не в інтелекті.

5. Дотримуйтесь мовної сталості. Всім відомо, що в мові існують різні варіанти побудови фраз. Для вираження однієї думки можуть використовуватися різні слова. Діти з аутизмом не вловлюють таких відмінностей, тому говоріть однаковими фразами, щоб не вводити їх в оману.

Системність і постійність дуже важливі. Слід розуміти, що у вас не вийде завжди повторювати слово в слово, тому не потрібно панікувати, якщо ви сказали незвичну фразу. 

6. Проявляйте чуйність і не сприймайте мовчання як особисте ставлення. Ваша дитина може не говорити з усіма, але намагайтеся не сприймати це особисто. Проявляйте чуйність, поважайте її межі та давайте зрозуміти, що ви завжди раді дитині.

Ви ніколи не можете точно знати, чому дитина мовчить. Можливо, невдало вибраний час для бесіди, не підходить навколишнє оточення або дитина фантазує про щось інше.

Глибока шана по відношенню до почуттів і психологічних меж дитини це найкращий спосіб щоб почуття «з’явились».

Намагаючись заговорити з вашою дитиною, інші люди можуть подумати, що вона асоціальна або вони їй не подобаються. Найімовірніше, що ці припущення не є вірними. У будь-якому випадку необхідно пояснювати людям, що вони повинні увійти в становище.

7. Починайте розмову із ствердження. Дітям з аутизмом не завжди легко відповідати на запитання на кшталт “Як справи?”, яких вони можуть навіть злякатися. Перетворення думок в речення для них може вимагати часу, тому починайте розмову без подібного тиску, щоб не ставити їх у незручне становище.

Просто прокоментуйте що-небудь і спробуйте дочекатися відповіді. Знову ж, говоріть про те, що їм цікаво.

Більш старші діти можуть придумати відповіді, які вони будуть говорити після загальновідомих питань. В такому випадку на питання “Як справи?” ви автоматично отримаєте відповідь “Добре”. Питання на початку бесіди не буде стресом, якщо у дитини є заготовлені відповіді.

8. Приділяйте їм увагу. Досить часто дитина хоче привернути увагу, але може відчувати внутрішню боротьбу. Не забувайте про них і приділяйте увагу. Робіть спроби, навіть якщо вони не відповідають. Для них це багато значить.

 9. Вибирайте правильний час для розмови. Намагайтеся розмовляти, коли дитина спокійна. У моменти розслабленості вони більш сприйнятливі до інформації. Також важливі навколишні умови, навколо не повинно відбуватися багато всього одночасно, так як зайва кількість вхідних сигналів може скувати дитину.

 10. Говоріть прямо. Діти з аутизмом можуть не сприймати метафори. Їм складно розуміти сарказм, ідіоми і жарти. Говоріть максимально прямо і по справі, щоб їм було простіше вас зрозуміти. 

МОЯ ХАТА НЕ СКРАЮ, АБО РЕАГУЄМО НА ОЗНАКИ НАСИЛЬСТВА НАД ДИТИНОЮ

Більшість дітей не повідомляє дорослим про пережите насильство через різні причини. Тому педагоги та інші працівники закладу освіти мають бути спостережливими, щоб виявити тих учнів, які перебувають у стані стресу, можливо, викликаного конфліктами й насильством. Від уважного ставлення дорослих і їхньої реакції на симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей залежить, чи буде допомога своєчасною

ЯК РОЗПІЗНАТИ СТРЕС, ВИКЛИКАНИЙ НАСИЛЬСТВОМ

·         дитина пропускає конкретні або всі уроки;

·         запізнюється на уроки, відмовляється від участі в позаурочних заходах без об’єктивних або з надуманих причин;

·         часто скаржиться на погане самопочуття під час уроків;

·         замикається в собі, уникає друзів, однокласників, самоізолюється або ігнорує конкретних учнів;

·         втрачає інтерес до навчання та іншої діяльності, має низьку успішність;

·         не довіряє одноліткам і дорослим, має низьку самооцінку, невпевнена в собі;

·         не здатна концентруватися на виконанні завдання, неуважна, забудькувата;

·         постійно або часто перебуває у стані тривожності, напружена;

·         боїться гучних звуків і різких рухів, ляклива;

·         постійно або часто має поганий настрій, пригнічена, або, навпаки, гіперактивна, дратівлива, агресивна;

·         має різкі й безпричинні перепади настрою;

·         губить або псує особисті речі та шкільне приладдя;

·         одягнута в розірваний або зім’ятий одяг;

·         часто з’являються синці на тілі;

·         не пояснює причини вищеописаних станів і поведінки або вигадує пояснення.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ У ВИПАДКУ НАСИЛЬСТВА

Педагогам важливо знати та надавати інформацію учням, куди вони мають звертатися по допомогу у випадку проявів насильства. Зокрема до:

·         поліції;

·         центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

·         управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій;

·         громадських організацій, які надають допомогу жертвам насильства;

·         психолога, соціального педагога, класного керівника тощо;

·         близької людини;

·         «гарячих ліній». 

НА ЯКІ «ГАРЯЧІ» ЛІНІЇ ТЕЛЕФОНУВАТИ ТА ЯКІ ПОСЛУГИ ОТРИМАТИ

Безплатні «гарячі» телефонні лінії:

·         національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства —

– 0 800 50 03 35 та 11 61 23 (безплатно з міських телефонів), 386 — для абонентів Київстар, Водафон;

– 0 800 50 02 25 та 11 61 11;

·         Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба: 

0 44 255 64 50;

·         єдиний телефоний номер системи надання безплатної правової допомоги: 0 800 21 31 03.

 Особам, які постраждали від насильства, і зателефонували на «гарячі лінії», нададуть:

·         інформаційні консультації — інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення тощо;

·         психологічні консультації — поради та підтримка психолога анонімно по телефону;

·         правову допомогу — консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради про правильне складання необхідних документів тощо.

Принципи конструктивного спілкування з дитиною 

·         Поважайте дитину. Ввічливі прохання ліпші за накази.

·         Не робіть за дитину те, що вона вміє і може зробити сама.

·         Не карайте дитину за будь-яку провину. Вона почуватиметься винною в усьому.

·         Підтримуйте дитину й не забороняйте їй висловлювати почуття. Так вона стане впевненою у собі.

·         Привчайте до побутових справ — вона стане впевненішою і самодостатнішою.

·         Якомога частіше давайте змогу обирати: що вона хоче одягнути, якого кольору рюкзак їй купити, як провести вихідні тощо.

·         Не говоріть дитині, що вона неправа в якомусь питанні. Немає неправильної відповіді — є різні точки зору. Запитайте, чому вона так думає, і «підштовхніть» до інших варіантів.

·         Якщо вважаєте свою дитину «складною», дайте собі чесну відповідь: «Підтримував я дитину?», «Довіряв їй?».

·         Пам’ятайте, що дитині потрібна свобода. Але поясніть їй, що свобода і вседозволеність — це не те саме.

·         Не лякайте дитину страшними наслідками її «провин». Навчайте нічого не боятися.

·         Не соромте дитину за невдачі. Підведіть її до думки, що негаразди допомагають стати ліпшими.

·         Пам’ятайте, що покарання принижує обох: того, хто карає, і того, кого карають.

·         Конструктивно домовляйтеся замість заборон і покарань. Дитина має бути впевнена, що її голос важливий.

ЩО НЕ МОЖНА ЗАБОРОНЯТИ ДИТИНІ: ДЕВ’ЯТЬ АКЦЕНТІВ ДЛЯ БАТЬКІВ

Уявімо ситуацію: ви їдете в маршрутці й читаєте зі свого смартфону.

— Дайте мені, будь ласка, свій смартфон, я хочу переглянути новини. Я свій вдома забула, — звертається до вас жінка, що сидить поруч.

Дасте? Звісно — ні! Натомість дитину, яка не хоче поділитися з кимось улюбленою іграшкою, напевно, кожен другий дорослий присоромить. А насправді вона має право розпоряджатися своїми речами на власний розсуд, і відмовляти їй у цьому не можна. У пам’ятці — основні невиправдані батьківські заборони

Запитувати

Дитина росте й пізнає світ, і природно, що в неї виникає багато запитань. Батьки, які втомилися після роботи, не завжди мають час і сили для спілкування з дитиною. Але час, який вони проводять разом із нею, коли відповідають на її запитання, читають і грають, дає змогу не тільки розвинути дитину, а й налагодити взаємини з нею.

Плакати

Усе, що відбувається в житті дитини, вона переживає емоційніше, ніж дорослі. Коли вона чимось засмучена, це нормально. Батьки не мають забороняти дитині плакати й соромити її за це. Натомість слід допомогти розібратися в ситуації, з’ясувати причини плачу і знайти шляхи розв’язання проблеми.

Розпоряджатися власними речами

Дитина має повне право розпоряджатися власними речами на свій розсуд, як і дорослі. Не варто її соромити за жадібність і коментувати її дії на кшталт: «Он всі сміються з тебе, яка ти жадібна».

Говорити «Ні»

Дитина — це не підлеглий, а повноправний член сім’ї. Забороняти їй відмовляти дорослим означає порушувати її особисті права й наражати на небезпеку. Батьки мають знайти спосіб домовитися з дитиною або пояснити їй, чому треба робити те, що іноді не хочеться.

Галасувати

Батьки мають дозволяти дитині наспівувати пісеньки й видавати різні звуки на вулиці. Нехай вона насолоджується дитинством.

Боятися

Дитина може злякатися лікаря, незнайомого родича чи іншої людини — це природно. Батьки мають не соромити дитину за страх, а пояснити їй, чому не слід боятися. Також важливо підтримати дитину — взяти її за руку або обійняти, щоб вона відчувала, що батьки поруч.

Мати секрети

Що доросліша дитина, то більше потребує особистого простору. Батьки мають контролювати дитину, аби вона не втрапила в біду, але потрібно поважати її особистий простір. Адже довіра дитини безцінна, і не варто ризикувати, розголошуючи дитячі секрети й читаючи особисті щоденники.

Злитися і заздрити

Дитина, як і дорослі, має право відчувати злість, заздрість тощо. Батькам слід пам’ятати про те, що сила волі в неї ще не сформована, тому й складно себе контролювати. Дорослі не мають називати негативні відчуття та емоції дитини «поганими» й забороняти їх проявляти.

Помилятися

Дитині властиво часто помилятися, але не варто її за це сварити. Будь-яка помилка — це досвід. Від того, як дорослі зреагують на помилку, залежить, стане вона для дитини позитивним життєвим уроком чи посіє страх знову помилитися.