Дивна поведінка дітей може сприйматися батьками, як впертість, списуватись на риси характеру, темперамент, спадковість поведінки одного з батьків.

Насправді, вчасне втручання в розвиток дитини може допомогти «вивести» її в норму.

Тому дуже важливо діагностувати відхилення якомога раніше.

Нижче наведені симптоми, які можуть вказувати на порушення в психологічному розвитку дитини вже з року. Наявність їх – привід звернути увагу і провести додаткове обстеження.

1. Відсутність слів. В нормі дитина від року до 1,5 повинна говорити 8-10 слів. Слова можуть бути не чіткими, але вони точно повинні для дитини щось означати. Насторожити повинні і постійні викрики окремих звуків.

2. Неадекватна емоційна реакція. Дитині тяжко розпізнати емоції і настрій. На посмішку мами дитина не реагує посмішкою, сердитий вираз маминого обличчя у дитини не викликає сум, розчарування, плач, страх. Неадекватна реакція на небезпеку (відсутність страху), відсутність тривожності в спілкуванні з незнайомими. Неадекватне вираження агресії та гніву. Аутоагресія.

3. Відсутність контакту. Дитина не виконує простих прохань (принести кубик, віднести рушник і т. д.). Як наслідок з нею дуже складно домовитись. Розмовляючи з дитиною, іноді може скластись враження ніби вона дивиться крізь вас, відсутній зоровий контакт.

4. Неадекватна поведінка – різкі рухи, тремор, тіки, рухи, які постійно повторюються.

5. Фантазії, схожі на галюцинації. Досвідчений психолог чи психіатр допоможе визначити, де фантазія, а де ознака психічного розладу.

Нехай вашідіти ростуть здоровими! І пам’ятайте – завжди краще виключити діагноз, ніж втратити дорогоцінний час.

ДІТИ-АУТИСТИ: ЯК ПОБУДУВАТИ СПІЛКУВАННЯ.

Діти-аутисти унікальні і бачать світ не так як інші люди. Їх відмінності яскраво виражені в контексті навичок спілкування. Аутисти користуються власною мовою і оперують системою, яка працює на них. Якщо у вас є знайома дитина з діагнозом аутизм, тоді вам важливо вивчити їхню мову, щоб правильно вести себе і спілкуватися з ними.

1. Говоріть про те, що їм цікаво. Дізнавшись, чим цікавиться дитина, вам буде набагато простіше побудувати вашу бесіду. Під час обговорення зручної для них теми, такі діти можуть розкритися. Для легкості спілкування необхідно знайти правильну “довжину хвилі”, на якій їм зручно спілкуватися. Наприклад, ваш син може любити автомобілі, і ця тема стане прекрасним початком бесіди.

2. Скорочуйте речення в розмові з дитиною-аутистом, оскільки їй складно осмислювати усне мовлення. Розмовляючи з аутистом короткими реченнями, ви дасте йому можливість більш ефективно «переварювати» інформацію. Багато залежить від дитини. Деякі аутисти цілком можуть осмислювати довгі речення. Деякі діти-аутисти ледве розуміють усне мовлення. В цьому випадку можна спілкуватися з ними за допомогою письмових повідомлень, наприклад, “Зараз ми будемо їсти”. Вони можуть написати відповідь або відповісти усно завдяки зоровій комунікації. Письмове спілкування може стати відмінним помічником.

3. Малюйте. Аутисти мають гарне образне мислення і добре сприймають малюнки. Пробуйте малювати схеми, інструкції або прості зображення, щоб доносити до них свої ідеї. Так вони зможуть точніше зрозуміти, що ви намагаєтеся їм донести, адже більшість дітей-аутистів краще реагують на візуальну комунікацію.

Спробуйте візуалізувати розпорядок дня дитини. Намалюйте повсякденні заняття; сніданок, похід в школу, повернення додому, вільний час, сон. Якщо ваша дитина вчиться читати, тоді можете додавати слова.

Так дитина зможе перевіряти свої заняття і правильно планувати свій день.

Використовуйте схематичні малюнки для пояснення дій, але додайте елемент, який буде персоналізувати кожен символ. Наприклад, у вас можуть бути руде волосся. Додайте їх до малюнку, щоб при його вигляді у дитини виникала асоціація з мамою.

4. Давайте час на осмислення. Може знадобитися більше пауз, ніж в звичайній розмові. Дитині необхідний час, щоб обміркувати почуте. Запасіться терпінням і не квапте їх; давайте їм час подумати і підготувати свою відповідь.

Якщо дитина не відповіла на перше питання, то не поспішайте ставити друге.

Тут справа в способі обробки інформації, а не в інтелекті.

5. Дотримуйтесь мовної сталості. Всім відомо, що в мові існують різні варіанти побудови фраз. Для вираження однієї думки можуть використовуватися різні слова. Діти-аутисти не вловлюють таких відмінностей, тому говоріть однаковими фразами, щоб не вводити їх в оману.

Системність і постійність дуже важливі. Слід розуміти, що у вас не вийде завжди повторювати слово в слово, тому не потрібно панікувати, якщо ви сказали незвичну фразу.

6. Проявляйте чуйність і не сприймайте мовчання як особисте ставлення. Ваша дитина може не говорити з усіма, але намагайтеся не сприймати це особисто. Проявляйте чуйність, поважайте її межі та давайте зрозуміти, що ви завжди раді дитині.

Ви ніколи не можете точно знати, чому дитина мовчить. Можливо, невдало вибраний час для бесіди, не підходить навколишнє оточення або дитина фантазує про щось інше.

Глибока шана по відношенню до почуттів і психологічних меж дитини це найкращий спосіб щоб почуття «з’явились».

Намагаючись заговорити з вашою дитиною, інші люди можуть подумати, що вона асоціальна або вони їй не подобаються. Найімовірніше, що ці припущення не є вірними. У будь-якому випадку необхідно пояснювати людям, що вони повинні увійти в становище.

7. Починайте розмову із ствердження. Дітям-аутистам не завжди легко відповідати на запитання на кшталт “Як справи?”, яких вони можуть навіть злякатися. Перетворення думок в речення для них може вимагати часу, тому починайте розмову без подібного тиску, щоб не ставити їх у незручне становище.

Просто прокоментуйте що-небудь і спробуйте дочекатися відповіді. Знову ж, говоріть про те, що їм цікаво.

Більш старші діти можуть придумати відповіді, які вони будуть говорити після загальновідомих питань. В такому випадку на питання “Як справи?” ви автоматично отримаєте відповідь “Добре”. Питання на початку бесіди не буде стресом, якщо у дитини є заготовлені відповіді.

8. Приділяйте їм увагу. Досить часто дитина хоче привернути увагу, але може відчувати внутрішню боротьбу. Не забувайте про них і приділяйте увагу. Робіть спроби, навіть якщо вони не відповідають. Для них це багато значить.

9. Вибирайте правильний час для розмови. Намагайтеся розмовляти, коли дитина спокійна. У моменти розслабленості вони більш сприйнятливі до інформації. Також важливі навколишні умови, навколо не повинно відбуватися багато всього одночасно, так як зайва кількість вхідних сигналів може скувати дитину.

10. Говоріть прямо. Аутисти можуть не сприймати метафори. Їм складно розуміти сарказм, ідіоми і жарти. Говоріть максимально прямо і по справі, щоб їм було простіше вас зрозуміти.

МЕХАНІЗМ ВИНИКНЕННЯ СИНДРОМУ ДЕФІЦИТУ УВАГИ У ДІТЕЙ (ГІПЕРАКТИВНІСТЬ, ГІПОАКТИВНІСТЬ)?

Синдром дефіциту уваги – це, насамперед, проблема підтримки уваги, концентрації та наполегливості в досягненні результату.

Чому так відбувається? В пренатальному, перинатальному або постнатальному періоді відбулась травматизація. Внаслідок цього відмічаються органічне порушення роботи центральної нервової системи, частина мозкових клітин не функціонує. Нервові клітини не відновлюються, тому здорові клітини починають брати на себе функції “потерпілих”. Тобто, у звичайної дитини енергія витрачається лише для того щоб грати, посміхатися, пізнавати світ і себе в цьому світі, а у дітей із синдромом дефіциту уваги енергія втрачається ще й на компенсацію недорозвинених функцій. Отже, нервова система у такої дитини працює з подвійним навантаженням.

При гіпердинамічному синдромі уражаються структури, що забезпечують процес гальмування. При гіподинамічному – збудження.

При нормальному розвитку до 14 років уражені клітини та зв’язки можуть бути відновлені.

Як зрозуміти, що в дитини синдром дефіциту уваги з гіперактивністю?

Усім дітям часом важко концентрувати увагу, слухати та виконувати вказівки, сидіти на місці або чекати своєї черги. Дітям із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю це буває в рази складніше, та такі ситуації трапляються з ними набагато частіше.

СДУГ включає в себе дефіцит уваги, гіперактивність та імпульсивність. Діти із таким синдромом можуть мати один, два або всі три названі прояви одночасно.

Дефіцит уваги

Діти з дефіцитом уваги легко відволікаються, їм важко концентрувати увагу, зосередитись і продовжувати виконувати завдання. Вони можуть неуважно слухати вказівки, пропускати важливі деталі та не закінчувати почате. Такі діти можуть бути замріяними та повністю заглибленими у свої думки. Вони можуть здаватися забудькуватими, бо часто гублять свої речі.

Гіперактивність

Гіперактивні діти можуть здаватися неслухняними та неспокійними. Вони часто нудьгують та можуть мати проблеми з посидючістю чи зберіганням тиші. Такі діти можуть поспішати і робити необережні помилки. Вони можуть вставати, стрибати або бігати, коли для цього не час, а тому відволікати інших, хоч і без такого умислу.

Імпульсивність

Діти з імпульсивністю діють швидше, ніж думають про свої дії. Вони часто перебивають під час розмови, можуть штовхатися або вихоплювати щось в інших, бо їм важко чекати. У дитини можуть виникати емоційні реакції, які здаються надто інтенсивними та недоречними для ситуації, в якій вона перебуває.

Якщо виникла підозра, що в дитини синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, то перш за все варто потрапити на прийом до лікаря, оскільки лише спеціаліст може точно встановити діагноз. Лікар проведе загальне обстеження, включно з перевіркою зору та слуху. Якщо за результатами обстеження з фізичним станом дитини все гаразд, то лікар направить вас до дитячого психолога або психіатра.

Щоб діагностувати синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, спеціалісти запитають про загальне здоров’я та поведінку дитини. Лише після діагностики психолог або психіатр дає поради щодо того, як впоратись із проявами СДУГ, а в деяких випадках — виписує медичні препарати.

Наведу приклади тієї поведінки, на яку звертають увагу вчителі та яка може бути проявами СДУГ у школяра:

1. Більша потреба в русі, неможливість просидіти весь урок на стільці.

2. Неможливість концентруватися на тому, що дитині нецікаво: вдома вона може складати конструктор годинами, проте в школі уваги майже немає через рутинні завдання.

3. Дитина не дослуховує або не дочитує завдання від початку до кінця, тому весь час робить помилки, хоча часто має високі інтелектуальні здібності.

4. Дитині важко відтерміновувати задоволення, оскільки результат потрібен одразу, а тому їй важко вчитися, наприклад, каліграфії чи математики, бо це робота на довгу перспективу.

5. Дитина живе «тут і тепер», а якщо під час уроку «тут і тепер» не цікаво, то вона організовує собі альтернативне заняття: може підвестися та кудись піти або почати спілкуватися з однокласником на іншому кінці класу.

Як вчителю правильно працювати з дитиною зі СДУГ?

Усім вчителям у першу чергу необхідно знати, що згідно з найскромнішою статистикою дітей зі СДУГ — близько 5 %, а деякі дослідники говорять і про 8–10 %. Іншими словами, майже кожен вчитель має у своєму класі одну або дві дитини зі СДУГ. У традиційному навчальному плані (до НУШ) цей момент не був врахований, і для вчителів присутність надмірно активної дитини, яка може порушувати дисципліну, ставала неприємним сюрпризом, з яким вони не можуть впоратися.

Усі діти різні, а тому неможливо знайти двох абсолютно ідентичних дітей зі СДУГ. Комбінація дефіциту уваги, гіперактивності та імпульсивності може вкрай різнитися, тому перш ніж підлаштовувати навчальний процес під дитину зі СДУГ, за нею варто спостерігати принаймні протягом тижня.

Щоб створити відповідні умови для навчання дитині із СДУГ, вчителю необхідно робити щонайменше такі речі:

1. Виявити сильні сторони дитини. Для кожної дитини важливо чути похвалу та знати, що її цінують, а діти зі СДУГ через особливості поведінки рідше за інших отримують позитивні відгуки. Вчителю варто знайти ті сильні сторони, які є в дитини: бажання допомагати іншим, цікавість до творчих предметів або, навпаки, точних наук тощо. За допомогою сильних сторін можна якісно будувати комунікацію з учнем, бо діти зі СДУГ вчаться не на покаранні, а на заохоченні.

2. Створити відповідний навчальний простір. У класі не має бути жодних зайвих предметів, які відволікають дитину, а також вона не має сидіти обличчям до вікна, щоби не поринути думками на вулицю. Бажано, щоби дитина сиділа за партою одна або принаймні зі спокійною дитиною та якомога ближче до вчителя, бо це допомагає краще зосереджувати увагу.

3. Дозволяти рухливу активність під час уроку, а ще краще ввести її в план уроку для всіх дітей. Дітям з гіперактивністю дійсно важко 45 хвилин бути за партою, але жодній дитині не завадить коротка руханка під час уроку. Так вчитель зможе задовольнити особливі потреби дитини та не виділяти її серед інших.

4. Звертати увагу на стан дитини та реагувати на нього. Щойно вчитель помічає, що дитині важко всидіти, їй можна дати рухливе завдання: витерти дошку, принести щось з іншого класу чи бібліотеки. Так дитина задовольнить свою потребу в русі, отримає похвалу та буде більш включеною в процес.

5. Структурувати урок та робити його збалансованим. На початку уроку вчитель може написати план, що перші десять хвилин клас повторюватиме матеріал, потім слухатиме вчителя, далі буде руханка і самостійна робота в зошиті. План фокусує дитину зі СДУГ на завданнях і полегшує перехід від однієї діяльності до іншої, із чим у неї часто бувають складнощі.

6. Не залишати дитину наодинці із завданням. Контрольні роботи викликають особливі труднощі в дітей зі СДУГ, оскільки цим дітям важко самостійно контролювати свій час. Вчитель має бути поруч, нагадувати повертатися до завдань та говорити про те, скільки часу залишилося, щоби полегшити цей процес для дитини.

7. Заохочувати дитину до бажаної поведінки. Щоби небажаної поведінки, наприклад викрикувань з місця, було менше, варто заохочувати ту поведінку, яка є бажаною. Вчителю потрібно помічати, якщо дитина дочекалася своєї черги або зробила завдання з початку до кінця, і хвалити дитину за це. Лише таким чином із часом може закріпитися бажана і зникнути небажана поведінка.

Дитину із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю, як і кожного учня в класі, потрібно прийняти та зрозуміти, а на основі цього створювати відповідну атмосферу та навчальний план для неї.

СПОРТ І ГІПЕРАКТИВНІСТЬ. РОЗВІНЧУЄМО МІФИ.

Серед батьків поширена думка, що дитині з гіперактивністю «треба дати вибігатись і втомитися», що якщо її «віддати в спорт, то вона буде витрачати свою надмірну енергію, і стане як шовкова».

Насправді сил у неї не так вже й багато, просто вона не може зупинитися. А вже витривалості немає зовсім ніякої. Тому це міф, зробивши так, ви можете зашкодити малечі.

Якщо таку дитину додатково збуджувати і «вибігувати», можна отримати тільки вечірні істерики: надзвичайно втомлену дитину, яка все одно буде біситись, поки не впаде.

Крім того, спорт саме вимагає не некерованого, а точно відміреного енергетичного потоку. Гіперактивна дитина і на побутовому-то рівні не здатна направляти свою енергію.Якщо вже віддавати дитину на спорт, то краще вибирати такі секції, де головним предметом уваги є не результат, а процес, де відбувається чергування навантаження з розслабленням. Дитина повинна зрозуміти мету гри і вчитися підкорятися правилам, вчитися планувати гру.

Корисними для гіперактивних дітей будуть ігри на розслаблення

Релаксація – це зняття психологічної напруги, яке долає стрес шляхом разслаблення. Техніки релаксації застосовують з метою внутрішньої стабілізації, адаптації, сприяння саморегуляції організму – це методи для осіб, які перенесли психологічну травму.

Крім того, у гіперактивних дітей відзначається підвищений рівень м’язової напруги, – особливо в області рук, шиї, обличчя, плечей, грудної клітини і живота. Регулярне виконання малюком релаксаційних вправ допоможе стати йому більш спокійним і врівноваженими, виробить саморегуляцію. Після цього варто підключати вправи на розвиток уваги.

ГРА НА РОЗСЛАБЛЕННЯ «СНІГОВИК»

Цю вправу можна перетворити на невелику гру, де дитині належить зіграти роль сніговика:

• Настала зима. Зліпили хлопці у дворі сніговика. Гарний вийшов сніговик (потрібно попросити дитину зобразити сніговика).

• Є в нього голова, тулуб, дві руки, які стирчать в сторони, стоїть він на двох міцненьких ніжках …

• Вночі подув холодний-холодний вітер, і став наш сніговичок замерзати.

Спочатку у нього замерзла голова (попросіть дитину напружити голову і шию), потім – плечі (дитина напружує плечі), потім – тулуб (дитина напружує тулуб).

• А вітер дме все сильніше, хоче зруйнувати сніговика. Уперся сніговик своїми ніжками (дитина сильно напружує ноги), і не вдалося вітру його зруйнувати.

• Полетів вітер, настав ранок, виглянуло сонечко, побачило сніговика і вирішило його відігріти. Стало сонечко припікати, почав сніговик танути.

• Першою почала танути голова (дитина вільно опускає голову), потім – плечі (дитина розслабляє і опускає плечі). Потім розтанули руки (м’яко опускаються руки), тулуб (дитина, як би осідаючи, схиляється вперед), ноги (ноги м’яко згинаються в колінах).

• Сонечко гріє, сніговик – тане і перетворюється на калюжку, розтікається по землі …

Потім, якщо у дитини є таке бажання, сніговичка можна «зліпити» повторно.

ТІЛЕСНО-ОРІЄНТОВАНА ВПРАВА «ЛАСКАВА КРЕЙДА».

Є гарна розвага – малювати або писати на спині один у одного різні малюнки або букви, а потім відгадувати, що було зображено. Ця гра подобається багатьом дітям, але, на жаль, не дуже підходить тривожним хлопчикам і дівчаткам, томущо вони, намагаючись розгадати задумки партнера по грі, можуть хвилюватися, переживати, внаслідок чого напружувати м’язи сильніше і сильніше. Тому краще використовувати модифікацію даної гри.

Дорослий каже дитині наступне: «Ми з тобою будемо малювати один одному на спині. Що ти хочеш, щоб я зараз намалював? Сонечко? Добре ». І м’яким дотиком пальців зображує контур сонця.

«Схоже? А як би ти намалював на моїй спині або руці? А хочеш, я намалюю тобі сонце ласкавою крейдою? ». І дорослий малює, ледь торкаючись поверхні тіла.

Після закінчення гри дорослий ніжними рухами руки «витирає» все, що він намалював, при цьому злегка масажуючи спину або іншу ділянку тіла.