Як зберігати фізичний та емоційний зв'язок із дітьми

Батькам важливо навчитися підтримувати й відновлювати емоційний зв'язок із дитиною

Американські вчені стверджують, що можуть передбачити, які пари неминуче розлучаться, а які зможуть підтримувати щасливі сімейні стосунки. Справа у співвідношенні обсягу позитивної й негативної взаємодії між подружжям: у благополучних парах воно становить 5:1. Учені вважають, що таке співвідношення – запорука родинного благополуччя, зокрема, й у стосунках батьків і дітей.

Життя з усіма його конфліктами й суперечностями послаблює зв'язок між близькими людьми. Щоб такі обставини не взяли гору, батьки покликані відновлювати зв'язок зі своїми дітьми. Маючи слабкий емоційний зв'язок із батьками і будучи ніби відокремленими від них, діти змушені орієнтуватися на думки однолітків, учителів, висновки, взяті з Інтернету тощо.

Ми взаємодіємо з дітьми фізично, але не менш важливо підтримувати з ними й емоційний зв'язок. Практично неможливо ефективно виховати дитину, не встановивши з нею такий вид зв'язку. Тому краще подумати, як запобігти браку емоційного зв'язку до появи цієї проблеми. Як це зробити? Спробуймо з’ясувати.

1. Взаємини в родині мають бути пріоритетними

Якщо ви цінуєте емоційний зв'язок із рідними й завжди відновлюєте його після суперечностей, ваші діти чинитимуть так само.

2. Підтримуйте зв'язок навіть після недовгих розлук

Коли ви йдете – попрощайтеся. Якщо повертаєтеся – привітайтеся. Коли ви вранці вперше бачите своїх дітей, привітайте кожного з них. Бажано підкріпити своє вітання обіймами. Такі дії здаються очевидними, але багато батьків їх уникають.

Дослідження свідчать, що чоловіки, які вранці, ідучи на роботу, цілують своїх дружин, більш успішні й щасливі, а також живуть довше, ніж решта,. До кінця не встановлено, чи зберігається ця закономірність у взаєминах між батьками й дітьми, але, безумовно, емоційний зв'язок із дитиною від цього зміцнюється.

3. Коли ви повертаєтеся додому, зосередьтеся на сім'ї

Інакше ви будете за інерцією думати про ділову нараду, яка недавно закінчилася, або про те, що ви забули купити в магазині.

4. Поки ви не відновили зв'язок із родиною, не відволікайтеся на сторонні речі

Швидко відновлювати емоційний зв'язок із дитиною вам допоможе звичка розпитувати дитину, як минув її день, а не вмикати телевізор відразу ж після повернення додому. Коли дитина тільки повернулася зі школи, припиніть розмовляти по телефону. Привчіть дитину спілкуватися із членами родини, а лише потім сідати за комп'ютер. Коли чоловік приходить додому після робочого дня, залиште всі справи. Відновлення емоційного зв'язку з рідними набагато важливіше, ніж повсякденні справи.

5. Спостерігайте за настроєм своєї дитини

Настрій ваш і вашої дитини може не збігатися. Щоб відновити емоційний зв'язок із дитиною, вам потрібно зрозуміти її настрій і підлаштуватися під нього.

6. Установлюйте зв'язок із дитиною на її рівні

Коли ви перебуваєте з дитиною на одному рівні, вона сприймає ваше спілкування з нею як дружнє. Якщо дитина ще маленька, ви повинні нахилитися, спілкуючись з нею, щоб підтримувати зоровий контакт на одному рівні. Зі старшими дітьми встановлення дружнього зв'язку означає привернення їх уваги нешкідливим способом, який зазвичай передбачає фізичний контакт.

7. Проводьте час удвох із дитиною

Із дитиною дошкільного віку ви можете сісти на підлозі, розташуватися поруч із нею й поринути у її світ: наприклад, погратися разом іграшковою залізницею або в якусь уявну гру, а також почитати їй книгу.

Коли дитині десять років, ви можете сісти поруч із нею на дивані і спокійно поспілкуватися про те, як минув її день, спланувати вихідний день або просто обговорити фільм, який ви переглянули. Не моралізуйте, не нагадуйте дитині, що вона повинна зробити. Усе це не належить до «якісного часу», який ви проводите з дитиною. «Якісний час» означає повну присутність у теперішньому моменті й адекватну реакцію на поведінку й емоції дитини. Суть у тому, щоб кожного дня просто бути поруч зі своїми близькими.

8. Дозвольте дитині залишатися дитиною

Класична ситуація: дитина цілком щаслива, коли грається з однолітками, але коли з'являєтеся ви, вона стає пригніченою. Це відбувається тому, що до цього моменту вона відчувала самостійність і відповідну атмосферу, а з вашою появою це відчуття зникло. Поставтеся до дитини так тепло, щоб вона могла розслабитися й не почуватися ніби під вашим наглядом. Це означає дозволити дитині бути собою.

Дайте змогу дитині поводитися по-дитячому. Можливо, їй потрібно поплакати декілька хвилин, коли ви забороните їй їхати в машині на передньому сидінні. Дошкільнята можуть на короткий час знову почати розмовляти, як маленькі діти. Поставтеся до такої поведінки з розумінням, так дитині буде спокійніше у вашому товаристві. Якщо дитина плаче перед тим, як ви залишаєте її в дитячому садку, можна ненадовго взяти її на руки, щоб вона не розплакалася. Деякі батьки не вітають цей метод, вважаючи, що він формує в дитини емоційну залежність. Однак не варто надмірно перейматися із цього приводу. Залежність від батьківського заохочення є в дитини в будь-якому випадку, іноді вона просто прихована. Це тимчасове явище.

9. Не забувайте про співвідношення 5:1

Часто наша негативна взаємодія з дітьми переважає над позитивною. Пам'ятайте, що для щасливих взаємин позитивної взаємодії має бути в 5 разів більше, ніж негативної. Для цього не потрібно великих зусиль – досить посмішки або дружнього поплескування по плечу. Однак не піддавайтеся спокусі й не даруйте дитині надмірну кількість подарунків. Час від часу подарунки ефективні, але діти завжди помічають, коли ви використовуєте подарунки, щоб підкупити їх. Вони не відмовляються від подарунків, але ваш емоційний зв'язок із ними може бути зіпсований.

10. Якщо емоційний зв'язок із дитиною порушено, постарайтеся це виправити.

Якщо потреба в прихильності з певної причини залишилася незадоволеною, дитина, імовірно, намагатиметься компенсувати її спілкуванням з однолітками. Процес виховання не матиме успіху, якщо ви не станете надійною опорою для дитини. Вам необхідно докладати зусиль, щоб підтримувати теплі взаємини з дитиною й відновлювати їх за потреби.

Діти спостерігають за дорослими – і вчаться

Щоб навчити дитину гарної поведінки, батькам варто й самим дотримуватися таких її моделей

Олена, мати 10-річної Катрусі, розповідає: «Нещодавно до моєї дочки зайшла на гостину її подруга. Ми трохи поспілкувалися. За кілька днів донька повідомила, що подруга говорила про мене як милу і спокійну жінку і висловила бажання вирости такою ж і моїй дочці. Я здивувалася, адже ми розмовляли з Катрусиною подружкою лише декілька хвилин. Як мати я виявила звичайнісіньку гостинність, але в очах доньчиної подруги це стало чимось непересічним.

Інша Катрусина подруга якось сказала: «Мій батько зневажає жінок». Я приголомшено запитала, чому вона так думає. З’ясувалося, що дівчинка стала свідком суперечки між батьками з приводу політики, унаслідок чого батько сказав матері: «Замовкни». Досі дівчинка жодного разу не бачила, щоб тато так досить грубо ставився до мами».

На перший погляд, обидві ситуації достатньо незначні, адже діти ще багато чого не розуміють. Однак дорослим варто враховувати, що діти постійно спостерігають за ними й чинять так само. Старе правило: «Роби так, як я кажу, а не так, як я роблю» не працює.

Сучасні діти швидше засвоюють новий досвід, дізнаючись про останні новини з Інтернету. Сучасна система освіти розвиває в дітей прогресивні навички. Діти залучені до значної кількості занять, спілкуються з великою кількістю людей і мають широкий погляд на світ.

Сучасні діти вже завтра стануть дорослими, тому важливо навчити їх належно поводитися. Для цього батькам варто показувати своїй дитині приклад правильної поведінки, а не вчити її на словах. У цьому вам допоможе низка порад.

1. Розвивайте навички саморефлексії. Указувати іншій людині на її недоліки або критикувати її достатньо легко, натомість набагато складніше демонструвати приклад правильної поведінки. Діючи у звичний для вас спосіб, ви можете навіть не замислюватися про вплив ваших дій на дитину. Щодня сповільнюйтеся і звертайте увагу на те, що ви робите і як саме це сприйматиме дитина. Намагайтеся дивитися на життєві ситуації її очима.

2. Запитайте людей, котрим ви довіряєте, як вони бачать вас. Якими, із точки зору інших людей, є ваші сильні сторони, а що, на їхню думку, ви можете робити краще? Більшість людей відкидає всі негативні зауваження на свою адресу; багато хто з них готовий чути про себе лише компліменти. Не допускайте критики щодо себе, коли ви до неї не готові. Натомість поцікавтеся думкою про себе людини, котрій довіряєте. Однак при цьому варто зважати, що, скажімо, ваш чоловік може не втриматися від надмірної критики вашої особи, коли засмучений. Не виключено й те, що ваш друг жартома наголосить на ваших недоліках. Не цікавтеся їх думкою. Ви потребуєте людини, котра зможе об'єктивно вказати вам на ваші переваги й слабкі сторони. Найліпше в цьому сенсі здатен зарадити психолог, але й він обізнаний тільки про те те, що ви йому розповідаєте, оскільки не має змоги бачити вас у повсякденному житті.

3. Подумайте про те, який слід ви б воліли лишити після себе. Що про вас говоритимуть і яким (якою) пам'ятатимуть після вашої смерті? Такі думки можуть виявитися для вас болісними, але вони є слушним нагадуванням про те, що час швидкоплинний. Будьте уважні до своїх дій: намагайтеся стати такою людиною, якою б ви хотіли, щоб вас запам'ятали. Щодня зосереджуючи власну увагу на тому, що для вас справді важливо, ви легше організовуватимете свій день і робитимете правильний вибір у тих чи інших життєвих ситуаціях. Крок за кроком учіться усвідомлювати, чого ви хочете, а чого ні у своєму житті.

4. Звертайте увагу на особливості ваших щоденних розмов. Запишіть свою звичайну розмову на диктофон. Не варто записувати голос інших людей – просто уявіть, що ви розмовляєте самі з собою телефоном, і запишіть розмову. Звертайте увагу, яким тоном ви розмовляєте і які слова добираєте. Чи виявляєте ви повагу в розмові? Чи чесні ви зі співрозмовником і чи уважні до його почуттів? Така вправа нагадує саморефлексію. Почувши себе зі сторони, ви зрозумієте, наскільки це важливо вам для розуміння себе. Ця вправа потрібна не для того, щоб критикувати себе, а для усвідомлення особливостей способу спілкування з людьми навколо.

Багатьох батьків вражають моменти, коли вони чують, як їхня дитина вимовляє лайливе або грубе слово. Вони не розуміють, що в такі моменти дитина наслідує їх. І, ймовірно, вони й самі так розмовляють удома.

5. Ставтеся до дітей із повагою. Насправді шанобливо слід ставитися до всіх людей. Але почніть хоча б зі своєї дитини. Те, що ви прожили більше років, не означає, що думкою дитини можна легковажити. Часто батьки ігнорують дитину, ніби її немає поруч. Так робити в жодному разі не варто. Дитина все бачить, відчуває й запам'ятовує. Щось із побаченого вона приймає, дещо – відкидає. Однак такі моменти закладають фундамент її взаємовідносин з іншими людьми.

Шість способів для батьків зберігати спокій

Поради батькам про те, як правильно реагувати на погану поведінку дитини

Коли ваша дворічна дитина влаштовує істерику на дитячому майданчику або не слухається вас, легко втратити самоконтроль. Погана поведінка дитини може роздратувати. Однак у будь-яких ситуаціях важливо зберігати спокій і холоднокровність.

Вам може здатися, що, коли ви кричите на дитину, то ви змушуєте її слухатися. Але психологи стверджують, що це не допоможе. Дитина не може впоратися зі своїми емоціями, якщо цього не може зробити дорослий, який знаходиться поруч з нею. Тому, якщо ви хочете заспокоїти дитину, перш за все вам самим потрібно зберігати спокій.

Розглянемо кілька способів, як зберігати спокій, коли дитина поводиться погано.

1. У першу чергу подбайте про себе

Коли ви голодні, втомилися або перевантажені роботою, ви гостріше реагуєте на погану поведінку дитини. У нашому суспільстві є багато стереотипів про те, що скаржитися або піклуватися про себе неприйнятно. Але не варто звинувачувати себе за це. Спіть достатньо часу, вживайте здорову їжу, приділяйте собі час протягом дня. Якщо ви хворі, втомилися або просто пригнічені, попросіть чоловіка посидіти з дитиною.

2. Змініться самі, щоб змінити поведінку дитини

Зберігати спокій у моменти, коли дитина поводиться погано, може бути непросто. Ви не зможете робити це машинально. Психологи стверджують, що будь-які починання у вихованні дітей повинні бути спланованими і усвідомленими. Придумайте мантру, яку ви повторюватиме, щоб не забувати про поставлену мету: «Я не буду кричати на дитину», «Я можу зберігати спокій» або «Я люблю свою дитину».

3. Зупиніться і зробіть глибокий вдих

Якщо ви відчуваєте, що втрачаєте самовладання, зробіть глибокий вдих животом, щоб тіло заспокоїлося природним шляхом. Робіть це, навіть якщо ви відчуваєте гостре бажання відреагувати. Ваш мозок говорить вам, що ситуація виходить з-під контролю, але ви за допомогою глибокого дихання можете нагадати своєму тілу, що це не так.

4. Знайдіть відповідне місце

Якщо ви починаєте відчувати негативні емоції через погану поведінку дитини, вам потрібно зробити перерву, щоб заспокоїтися. Вам потрібно відвести дитину в іншу частину кімнати, а якщо їй більше 5 років, – до іншої кімнати. Продовжуйте робити глибокі вдихи і згадайте моменти, коли вона поводилась добре. Набагато легше спілкуватися з дитиною, з якою у вас пов'язано багато щасливих моментів, ніж з тією, яка щойно вдарила свою сестру.

5. Встановлюйте кордони з повагою

Якщо ви хочете вказати дитині на погану поведінку, не кричіть на неї, а говоріть тихо. Це допоможе вам ясно висловити свою думку і знизити емоційну напругу. Важливо спочатку поспівчувати дитині, а потім позначити межі: «Я знаю, що ти злишся, тому що ти любиш гратися іграшками і не хочеш зараз йти. Але нам потрібно йти до лікаря. Вибери одну іграшку, і ми візьмемо її з собою».

6. Знайдіть час для виховання дитини

Учити дитину хорошій поведінці найкраще тоді, коли вона поводиться добре. Якщо вона влаштовує істерику, почекайте, поки вона заспокоїться, а потім нагадаєте їй, що сталося: «Сьогодні ти поводився погано, і мене це стурбувало. Як ми можемо вчинити по-іншому наступного разу?»

Іноді вам може здаватися, що, окрім крику, на дитину нічого не може подіяти. Але крик породжує страх і може зіпсувати ваші стосунки. Ви ж не хочете, щоб дитина перейняла у вас таку поведінку? Дайте собі відповідь на це питання – і ви зрозумієте, що зможете зберігати спокій навіть при найгіршій поведінці вашої дитини.

Як розвинути в дитині життєстійкість під час карантину

Поради батькам про те, як допомогти дітям підвищити життєстійкість у важкі часи

Підтримуйте звичний розпорядок дня

Батьки можуть навчити дітей контролювати невизначеність і невідомість, підтримуючи звичний порядок речей. Він включає в себе відчуття передбачуваності і звичний розпорядок дня. Підтримуйте його, встановлюючи постійний час на сон, прийом їжі, ігри, роботу, фізичну активність тощо. Підтримка звичного порядку речей допомагає зберігати фізичне та емоційне здоров'я. Дотримуйтеся розпорядку, але в той же час проявляйте гнучкість там, де це необхідно. Це допоможе подолати труднощі, що виникають, і адаптуватися до нових умов і, як наслідок, допоможе розвинути життєстійкість.

Будьте готові до різних емоційних реакцій

Батьки повинні розуміти, що в такий період занепад сил і прояв різних емоцій - це нормально. Емоції приходять і йдуть. Батьки також повинні розуміти, що в період карантину діти, як і ви, відчувають стрес, хоча і не розуміють це чи не можуть виразити за допомогою слів. Ваше завдання - бути уважними: не турбуватися з приводу емоцій дитини, м'яко контролювати її, підтримувати, проявляти свою любов і увагу. Чим краще ви можете керувати своїми емоціями, тим кращий приклад ви показуєте дитині. Вона зрозуміє, що зі складними емоціями можна впоратися і контролювати їх.

Запитуйте, слухайте, приймайте

Ще один спосіб, за допомогою якого батьки можуть зміцнювати життєстійкість дитини - розмовляти з нею і слухати її. Ваше завдання - проявляти цікавість і співчуття до дитини, до її ставиться до епідемії та карантину? Як вона тепер спілкується з друзями? Що їй тепер дається найважче? З якими проблемами вона стикається? Навчіться чути дитину - тільки так ви зможете розвинути у неї життєстійкість.

Також батьки повинні прийняти емоції дитини. Наприклад, ви можете сказати їй: «Я знаю, що тобі зараз важко, тому що ти не можеш бачитися з друзями» або «Я знаю, як це дратує - весь день перебувати вдома». Так дитина вчиться розуміти свої емоції й керувати ними. Також вона вчиться довіряти іншим людям, коли знає, що її чують і розуміють.

Чесно розмовляйте про те, що відбувається

Ще один спосіб розвинути в дитині життєстійкість - це чесно говорити про те, що відбувається. Діти і підлітки зазвичай краще почуваються, коли розуміють, що відбувається навколо. Зрозуміло, розмовляючи з дитиною, потрібно враховувати її вік. Ви повинні бути відкриті до обговорення і чесно відповідати на запитання дитини. Це допоможе їй вивільнити почуття злості, смутку і фрустрації. Чесно говоріть дитині, якщо ви чогось не знаєте, і будьте обережні з обіцянками, які ви не зможете виконати. Коли ви чесно розмовляєте з дитиною, у неї з'являється почуття безпеки і довіри. Все це допомагає їй розвинути життєстійкість.

Знайдіть позитивні способи справлятися з емоціями

Розвиваючи позитивні способи справлятися з важкими почуттями, батьки допомагають дітям справлятися з невизначеністю і сформувати впевненість в тому, що вони можуть впливати на обставини.

Батьки можуть допомогти дитині, пропонуючи їй позитивні способи впоратися з почуттями розчарування, нудьги або роздратування. У цьому може допомогти прослуховування музики, прогулянка на свіжому повітрі, розмова з кимось по телефону тощо.

Також батьки можуть допомогти дитині набути впевненості в тому, що вони можуть впливати на обставини. Якщо дитина вже досить доросла, дайте їй право голосу в сімейних справах, таких як формування розпорядку дня, вибір страв на вечерю тощо. Підлітки вже можуть самостійно робити вибір.

Нарешті, батьки можуть допомогти дитині зрозуміти, як вона може допомагати оточуючим. Дитина може зателефонувати бабусі, пожертвувати кишенькові гроші на благодійність тощо. Коли ми допомагаємо іншим людям, ми почуваємо себе краще і розвиваємо свою життєстійкість.

Будьте єдиною командою

Пандемія COVID-19 відчутно вплинула на багато сімей. Сімейні конфлікти стали більш частим явищем. Батьки можуть допомогти дитині розвинути життєстійкість, спираючись на методи вирішення конфліктів, які працювали до карантину. Підходьте до вирішення труднощів, як єдина команда: обговорюйте ситуації всією сім'єю, складайте план, ставте спільні цілі і разом докладайте зусиль, щоб їх досягти.

Навчіть дитину, що не всі цілі досягаються швидко. Обговорюйте з дитиною поставлені цілі і говоріть про те, що працює, а що ні. Поговоріть про те, як кожен член сім'ї може зробити свій внесок у досягнення спільної мети.

Розповідайте сімейні історії

Діти і підлітки ще не мають тієї життєвої мудрості, яка приходить з роками. Коли ви розповідаєте дитині історії про своїх невдачі і негативний досвід, вона розуміє, що люди можуть переживати важкі часи, але це не назавжди.

Сімейні історії допомагають дитині зрозуміти своє коріння і уявити своє життя в більш широкому контексті. Дитина ще не знає, що її чекає попереду, проте сімейні історії допоможуть їй знайти опору і впевненість у майбутньому.

Піклуйтеся про себе

Щоб подбати про членів сім'ї - піклуйтеся в першу чергу про себе. Помічайте та приймайте свої почуття. Пам'ятайте, що вам не обов'язково все тримати під контролем. Подумайте, як ви можете найбільш ефективно піклуватися про себе, і навчіться контролювати свій стрес. Якщо в будь-яких випадках ви сердитесь або втрачаєте терпіння, не звинувачуйте себе за це. Якщо ваша поведінка завдала комусь шкоду, ви можете визнати свою помилку і вибачитись. Це допоможе вам вирішувати конфлікти і долати негативні почуття. Проявляйте співчуття до своєї дитини і пам'ятайте, що ви не повинні бути ідеальними батьками.

Зберігайте оптимізм

Під час карантину нас оточує велика кількість негативу і занепокоєння через невизначеність. У такі часи особливо важливо сповільнитись і шукати приводи для радості. Шукайте позитивні моменти - зараз вони особливо цінні. Почуття подяки також допомагає відчути себе краще у важкі часи. Подяка й позитивне мислення є запорукою життєздатності. Зберігайте оптимізм - і дитина з часом теж почне мислити позитивно.

Пам'ятайте, що карантин не триватиме вічно. Допоможіть дитині контролювати свої емоції і зберегти оптимізм у цей складний період. Постарайтеся, щоб цей період запам'ятався членам вашої родини чимось позитивним. Колись ви будете згадувати ці позитивні моменти з теплотою.

Виховувати дітей у період карантину дуже важко. Проте пам'ятайте, що такі часи відкривають можливості для розвитку, а життєстійкість допоможе їм впоратися з труднощами зараз і в майбутньому.

Якісне проведення часу із сім'єю й робота

Якісне проведення часу з дитиною допомагає встановлювати доброзичливі взаємини між членами родини

Навіть якщо ви впродовж дня зайняті на роботі, якісно проводити час із сім'єю легше, ніж здається на перший погляд. Для цього стануть у нагоді прості, але важливі справи (наприклад, читання на ніч або сімейні вечері). Такі родинні заняття необхідні дитині для розвитку і встановлення взаємин у майбутньому.

Як батьки ви прагнете, щоб у майбутньому ваші діти добре вчилися в школі й університеті, а згодом збудували успішну кар'єру. Проводячи з дітьми час разом, ви вчите їх встановлювати дружні й романтичні взаємини.

Навіть якщо робота й домашні обов'язки забирають весь ваш час, ви все одно маєте досить можливостей якісно проводити час із родиною. Розгляньмо декілька порад, які допоможуть вам у цьому. Пам'ятайте про них, коли проводите час зі своєю дитиною.

1. Будьте собою. Деякі батьки відчувають провину, спостерігаючи в соціальних мережах, як інші сім'ї відпочивають за кордоном чи як інші батьки купують дітям дорогі іграшки. Не варто порівнювати себе з іншими батьками, натомість зосередьтеся на діях, що відповідають вашому сімейному бюджету та способу життя. Діти люблять і цінують прості сімейні заняття, і вам не потрібно вигадувати щось особливе.

2. Приділяйте увагу. Ваша дитина має знати, наскільки ви піклуєтеся про неї. Уважно слухайте, що вона вам говорить. Коли ви разом, намагайтеся ні на що не відволікатися – ані на розмови мобільним телефоном, ані на список справ. Повсякденні клопоти завжди будуть частиною вашого життя, але, вивищуючи їх на перше місце, ви ризикуєте не помітити, як росте ваша дитина.

3. Показуйте свою вдячність. Хваліть дитину, використовуйте позитивне підкріплення в ставленні до неї. Наприклад, коли їй вдалося поліпшити свої оцінки з предмета, який давався їй важко, не забудьте похвалити її. Дякуйте їй за терпіння у відносинах із молодшими братами і сестрами або за те, що вона без нагадування помила посуд.

4. Звертайте увагу на зацікавлення дитини. Дізнайтеся, що їй подобається, щоб ви теж могли долучитися до її улюблених занять. Наприклад, ви можете іноді грати з нею в комп'ютерні ігри або слухати її улюблену музику. Не відмовляйтеся від того, аби разом спробувати щось нове й цікаве.

5. Вносьте зміни за необхідності. Пам'ятайте, що в дитини з часом змінюються потреби. Вступаючи в підлітковий вік, діти вимагають більшої незалежності. Але це не означає, що вони відмовлятимуться переглянути разом із вами фільм або футбольний матч.

6. Будьте завжди доступними для дитини. Можливості якісно проводити час зі своєю дитиною з'являються тоді, коли ви доступні для неї.

Є різні способи проводити якісно час зі своєю дитиною. Ось деякі з них.

1. Влаштовуйте сімейні вечері. Якомога частіше збирайтеся всією сім'єю за вечерею. Якщо ви працюєте допізна, можна снідати вранці разом із дітьми.

2. Розділіть із дітьми домашні обов'язки. Коли ви йдете в крамницю або плануєте прибирання у квартирі, попросіть дитину долучитися. У процесі виконання таких справ ви матимете змогу поспілкуватися й навчити дитину важливих життєвих навичок.

3. Плануйте час, який ви проводите разом із дитиною. Проводьте деякий час із кожною дитиною індивідуально. Це допоможе вам більше дізнатися про внутрішній світ ваших дітей і насолодитися таким спілкуванням.

4. Подорожуйте разом. Їдучи всією сім'єю у відпустку чи просто відводячи дитину на тренування в спортивну секцію – дорогою ви завжди маєте час на спілкування з дитиною. Спілкуйтеся за найменшої можливості – і нехай ваші розмови відбуваються природно.

5. Обмінюйтеся фотографіями й картинками з Інтернету. Ніщо не замінить живого спілкування, але якщо ви не бачитеся з дитиною упродовж дня, такий спосіб допоможе вам підтримувати зв'язок. Надсилайте один одному смішні картинки впродовж дня. Це поліпшить настрій дитини.

6. Щодня знаходьте час для спілкування. Навіть якщо ви працюєте допізна й не бачите дитину цілісінький день, вам допоможе те, що ви проводитиме час із нею якісно. Наприклад, ви можете щодня розмовляти з нею 15–20 хвилин перед сном.

Якісно використовуйте час, щоб вибудувати позитивні взаємини з дитиною. Це допоможе їй у майбутньому стати щасливою й успішною. Насолоджуйтеся моментами, які ви проживаєте разом із дитиною, і ви обидва матимете прекрасні спогади про цей час.

Вісім секретів довгого й щасливого життя

Огляд результатів досліджень про те, що робить людей щасливими і сприяє їх довголіттю

Що об'єднує найщасливіших людей на Землі? Нещодавно було проведено дослідження, за результатами якого вчені встановили загальні ознаки людей, які задоволені своїм життям і вважають себе щасливими. Розгляньмо докладніше ці ознаки.

1. Взаємини

Ви здивовані? На першому місці в нашому списку не успіх і матеріальний добробут, не високий інтелект і навіть не улюблена високооплачувана робота.

Численні дослідження виявили, що саме міцні взаємини з партнером і соціальні зв'язки роблять людей щасливими. І це правило діє упродовж усього життя.

Американські вчені провели дослідження, у перебігу якого спостерігали за групою чоловіків протягом їхнього життя, поки їм не виповнилося 80 років. Щасливішими були ті учасники групи, які мали теплі стосунки з родиною та іншими людьми. Дослідження засвідчило, що здатність любити й відчувати любов була єдиним чинником благополуччя людей 80-річного віку. Словом, тепле спілкування з родиною та друзями – ключ до щастя й довголіття.

2. Допомога тим, хто навколо тебе

Американський учений Говард Фрідман, автор багаторічного дослідження, присвяченого щастю й довголіттю, дійшов висновку, що соціальні зв'язки й допомога іншим людям набагато важливіші, ніж здоровий спосіб життя. Варто зауважити, що запорукою щастя і довголіття є саме допомога іншим, а не прийняття допомоги від них. Насправді залежність від допомоги з боку інших людей має негативний вплив на рівень щастя людини. Радість на обличчі людей, котрим ви допомагаєте, тішить і вас самих.

3. Заняття, які ви любите і які у вас добре виходять

Дослідження також виявило, що люди, які старанно працюють, часто мають високу тривалість життя. Це може здатися дивним з огляду на поширеність думок про те, що для щастя варто всіляко уникати стресу, не брати близько до серця проблеми й зберігати спокій. Зрозуміло, хронічний стрес і перевтома шкодять здоров'ю, але для довгого і щасливого життя вчені рекомендують займатися цікавою роботою. У дослідженні сказано, що довше живуть люди, які будують кар'єру в цікавій для них сфері. Займайтеся тим, що вам цікаво і що у вас виходить найкраще.

4. Щасливе дитинство

Найщасливіші люди на Землі мали щасливе дитинство й теплі взаємини з рідними. Це запорука оптимізму й щастя на все життя. Відтак, розлучення батьків є для дитини негативним чинником. У дослідженні сказано, що люди, котрі в дитинстві пережили розлучення батьків, часто помирають рано – у середньому на 5 років раніше, ніж їхні однолітки. Також розлучення батьків може спровокувати схильність до куріння й алкоголізму. Такі люди в середньому менш освічені, рідше досягають успіхів у кар'єрі, схильні до розлучень. Нікому не до снаги змінити власне дитинство, але варто пам'ятати про важливість щасливого дитинства, виховуючи власних дітей.

5. Відмова від роботи, яка не подобається

Учені також вважають, що для щастя й задоволення життям слід відмовитися від роботи, яка не дає задоволення. Якщо щодня ходите на роботу, яка є для вас тягарем, – змініть її якомога швидше. Присвятивши багато років праці, яку не любите, ви починаєте думати, що зробили велику помилку у своєму житті і жалкуєте про це. Однак перш ніж поміняти роботу, варто подумати про те, що вона вам дає (наприклад, високу зарплатню або соціальний статус) і чи зможете ви швидко знайти рівноцінну роботу.

6. Віддавайте, але не шкодячи собі

Як відомо, секрет щастя в тому, щоб віддавати більше, ніж отримувати. Але якщо ваше прагнення віддавати межує з жертовністю – про щастя годі і мріяти. Дослідження свідчать, що людьми, схильними надмірно віддавати, не піклуючись про власні потреби, часто маніпулюють інші – і на роботі, і в родині. Секрет щасливого життя в тому, щоб дотримуватися балансу.

Учені стверджують, що щасливі люди приділяють благодійній діяльності в середньому 2 години на тиждень (тобто 100 годин на рік). Це дає їм змогу заощаджувати достатньо часу й енергії для сімейного життя та досягнення особистих життєвих цілей. Також важливо, щоб допомога іншим і доброчинність не загрожували вашим ресурсам – і матеріальним, і часовим.

7. Почуття вдячності

Американський учений Роберт Еммонс провів дослідження, присвячене почуттю вдячності. Він встановив, що люди, котрі відчувають вдячність за те, що решта сприймає як належне (наприклад, красивий захід сонця або просто те, що вони живі), на 25 % щасливіші за інших. Це відкриття підтверджується низкою досліджень. Так, група американських учених з університету Маямі виявила, що люди, які думали про те, що мають благословення згори, загалом почувалися краще. Вони виявляли велику фізичну активність і рідше хворіли порівняно з тими, хто сприймав як належне повсякденні речі й події.

8. Почуття фінансової безпеки

Щасливі люди мають достатньо грошей для задоволення потреб, і вони це усвідомлюють. Останнє особливо важливе. Замало мати гроші – потрібно ще й вірити, що їх достатньо. Також важливо не мати боргів. Дослідження британських учених, у якому взяли участь подружні пари, засвідчило, що особи, котрі мали борги, частіше конфліктували один з одним і були менш задоволені сімейним життям.

Також важливо, як ви витрачаєте гроші. Ті, хто витрачає гроші на враження (наприклад, багато подорожує), щасливіші порівняно з тими, хто виділяє кошти на матеріальні цінності (наприклад, придбання дорогих автомобілів або житла).

Десять ознак «нормальних» батьків

Щоб дитина стала успішною в житті, батькам варто відмовитися від спроб ідеально виховати її

Погляньмо правді у вічі: ніхто в цьому світі не є досконалим. Добре відомо, що ідеальних батьків не існує, але при цьому багато хто з нас намагається ними стати. Але чому б не зосередитися на нормальному вихованні?

Спочатку дайте відповідь на декілька запитань:

1. Чи хочете ви зробити усе можливе заради вашої дитини?

2. Чи розумієте ви, які саме батьківські навички вам потрібно розвивати? Чи розвиваєте ви їх?

3. Чи вибачаєте ви себе за допущені помилки? Чи намагаєтеся надалі уникати їх?

Ствердна відповідь на ці питання означає, що ви – досить успішні, нормальні батьки. А це набагато краще, ніж намагатися бути ідеальними.

Багато батьків упевнені, що дитяча психіка дуже тендітна, хоча насправді діти досить стійкі. Якщо батьки не виявляють жорстокості й не ображають дитину – з нею все буде добре.

Вам також необхідно пам'ятати, що це ж твердження стосується й дітей: ідеальних дітей не існує.

Діти не народжуються з готовою «інструкцією до використання». Вам треба навчитися ефективно виховувати дитину або з’ясовувати всі нюанси її виховання у його процесі.

Хоча існують різні стилі виховання, в успішних мам і тат є спільні риси, які дають їхнім дітям найвищі шанси досягти успіху в житті. Так, це правда: «нормальні» батьки – це успішні батьки.

Оскільки ідеальних батьків не існує, у багатьох є ті чи інші ознаки «нормальних» батьків. Однак потрібно постійно працювати й над розвитком інших якостей.

Розгляньмо 10 ознак «нормальних» батьків.

1. Терпіння. Ця риса заслужено посідає перше місце в списку. Діти рухливі, створюють багато галасу, часто вас не слухають, а іноді дратують. Але в решті ситуацій вони здатні бути просто чудовими. Тому терпіння – це необхідна якість, яку вам варто розвинути, щоб успішно виховувати дитину. Уміння вчасно зробити декілька глибоких вдихів і стриматися допоможе вам значно більше, ніж решта навичок виховання.

2. Багатоплановість. Домашні обов'язки, робота й виховання дітей потребують від вас уміння виконувати декілька процесів одночасно. Діти, як правило, відволікають вас від занять, унаслідок чого вам буває складно знову зосередитися.

3. Уміння підтримати. На жаль, діти рано починають сумніватися в собі й турбуватися про думку тих, хто навколо. Найкращий спосіб уникнути цього – підтримати дитину. За умови достатньої підтримки дитина може зміцнити свою самооцінку й максимально розвинути власний потенціал.

4. Інтелект. Одним із характерних ознак інтелекту є здатність вирішувати проблеми. Діти ставлять перед батьками низку завдань. Інтелект допоможе вам зорієнтуватися й ефективно вирішити їх . Ваше уміння давати раду життєвим завданням може стати гарним прикладом для дитини, що допоможе їй у майбутньому навчитися самостійно вирішувати проблеми.

5. Гнучкість. У разі, коли більшість ваших спроб правильно виховувати дитину зазнаватиме невдачі, ви повинні бути досить гнучкими і завжди мати запасний варіант. Якщо та чи інша ідея не працює, вам доцільно спробувати іншу. Ваші плани теж постійно змінюватимуться. Гнучкість допоможе вам зберігати спокій у таких умовах.

6. Лідерські якості. Можливо, ви зможете управляти своїми дітьми. Однак діти найчастіше обурюються й не забувають ваших спроб зробити це. Для батьків набагато ефективніше розвивати в собі лідерські навички й наказувати дитині тільки за потреби. Такий ваш приклад допоможе їй самій розвинути лідерські якості.

7. Надійність. Дитина почувається в безпеці, маючи надійних батьків. Вона повинна знати, що ви на їхньому боці, що б не трапилося. Чи можуть діти вірити вашому слову? Подумайте, наскільки надійними вважають вас ваші друзі, і намагайтеся стати кращими.

8. Співчуття. Діти повинні відчувати співчуття батьків. Ви повинні розуміти та втішати дітей. Незалежно від того, чи вважаєте ви їх правими, маєте прийняти їх почуття. Чи можете ви дати це своїй дитині?

9. Почуття гумору. Ваші діти створять вам багато можливостей посміятися. Не варто пропускати такі моменти. Якщо ви дозволите собі сміятися над кумедними ситуаціями, то матимете здоровий глузд навіть у складні часи.

10. Упевненість у собі. Діти часто не знають, що робити. Тому ви повинні стати для них прикладом для наслідування. Ви зрозумієте, що діти чинять так чи інакше в різних ситуаціях, спостерігаючи й повторюючи за вами. Вони просто не знають інших способів. Чи достатньо ви впевнені в собі, щоб стати позитивним прикладом для ваших дітей?

Виховання дітей вимагає від вас максимуму зусиль і уваги. Успішні діти найчастіше виростають в успішних батьків. Успішно виховати дитину – непросте завдання, але якщо ви розвинете в собі вищеназвані якості, вам буде легше його досягти.

Дотримуйтеся цих рекомендацій і насолоджуйтеся часом, який ви проводите разом із дитиною. Не намагайтеся стати ідеальними батьками. Будьте просто нормальними батьками. бо це найкраще, що ви можете зробити. І це допоможе вам досягти успіху у вихованні дітей.

20 моментів, які необхідно знати всім батькам

Прості істини про процес виховання, що здатні підтримати батьків та допомогти у їх нелегкій роботі

1. Ви – герой для вашої дитини. Це справді так. Ви долаєте відстані, боретеся з драконами, не відступаєте перед труднощами заради ваших дітей. І навіть якщо вам це не завжди вдається, ви не припиняєте бути героєм.

2. Усі батьки без винятку постійно стикаються з труднощами. Ви намагаєтеся передбачити різні ситуації. Іноді вам хочеться просто ні про що не думати. Думайте позитивно. Навіть коли у вас важкі часи, пам'ятайте: вони минуть.

3. Почуття гумору і здатність знаходити смішне в повсякденних речах допоможуть вам бути розсудливими у найважчі часи. Що б не відбувалося, використовуйте гумор. Сміх – це ваше рятівне коло.

4. Щодня ви відчуватимете, що робите щось неправильно. Що ви були занадто нетерплячі, що ви в чомусь помилилися, що ви повелися з дитиною занадто різко або досить поблажливо. Можливо, ви маєте рацію. Якщо ви вчинили неправильно, попросіть вибачення. Відпустіть ситуацію, не варто постійно відчувати провину.

5. Діти плачуть, божеволіють, обіймаються. Вони бувають нестерпними, ідеальними, наляканими. Те, що вони роблять, можна назвати то казкою, то хаосом. Це все частина життя. І це того варте.

6. Сім'я – це найкраще, що ви маєте. Навіть якщо вона неідеальна. І вона ніколи не буде ідеальною. Але в цьому немає нічого страшного.

7. Коли спливає запас нашого терпіння й послаблюється здатність до самоорганізації, коли ми недосконалі, ми вмираємо у власних очах. І тоді любов відроджує нас із попелу. Потім нам стає погано, потім – знову краще. Нас завжди рятує любов.

8. Ви ніколи не пошкодуєте про те, що виховували своїх дітей. Можливо, діти іноді будуть вас розчаровувати. Але набагато частіше ви будете пишатися ними, і це головне.

9. Виховання дітей подібне до сходження на гору. Спочатку ви повинні знайти табір біля підніжжя. Тут ви можете відпочити, зустрітися з іншими туристами й акліматизуватися. Це допоможе вам дістатися вершини.

10. Стикаючись із дивацтвами й труднощами виховання, пам'ятайте: ви не самотні. Навіть якщо почуваєтеся наче посеред океану – ви не самотні.

11. Діти знають, де відбуваються чудеса, і вони покажуть вам шлях. Насолоджуйтеся цим, тому що наступної миті дитина може проявити себе абсолютно інакше.

12. Є тонка межа між тим, аби щосили намагатися здолати хаос, і тим, щоб насолоджуватися ним. Але насправді цієї межі не існує. Усе залежить від вашого вибору.

13. Якщо ви виявите досить уваги, діти навчать вас голосно сміятися, щиро любити й повноцінно жити. Те, що іноді діти псують ваші речі, порівняно із цим – дрібниці.

14. Якщо дітей більше від одного, вам завжди буде здаватися, що їх багато.

15. Намагайтеся у всьому знаходити радість. Не завжди потрібно бути серйозними, іноді варто просто повеселитися. Ви знайдете привід для цього там, де й не очікували.

16. Ви неминуче помилятиметеся. Вибачте себе за це. Попросіть вибачення в дітей, якщо вважаєте, що помилялися. Любіть себе й дітей. Саме так ви подасте дитині позитивний приклад. Ні в кого з батьків не виходить чинити правильно з першого разу. Покажіть дитині, що робити після того, як помилилися: це буде для неї гарним уроком.

17. Діти бувають важкими у спілкуванні, приголомшливими, зухвалими і …прекрасними. Такими ж, як і ви.

18. Процес виховання допоможе вам зустрітися із самими собою. Це може бути страшно. Це може зламати вас. Але це також додасть вам сили, аби відновитися і стати сильнішими, ніж досі.

19. Баланс – це міф. Виховання дитини – це не ходіння по канату, це танок. Не варто шукати баланс, краще ловіть ритм. Довіряйте собі й рухайтеся в такт цьому ритму, який буде постійно змінюватися.

20. Іноді ви дивуватиметеся, куди поділися ваші здібності й організованість. Справді, іноді ви відчуватимете безсилля, коли посеред магазину не зможете заспокоїти дитину, яка плаче. Вам доведеться багато разів терпляче пояснювати їй, що не можна гладити собаку, обідаючи. Але ще більше разів ви будете говорити дитині, що ви її любите, що вона в безпеці, що ви завжди будете разом із нею. Усе це – виховний процес. Заплутаний і чарівний. Таємничий і красивий. І кожна зі складових цього процесу дуже важлива.

Дев'ять ефективних батьківських навичок

Вони допоможуть встановити емоційний зв'язок із дитиною й насолоджуватися процесом виховання

1. Будьте в контакті із самими собою, щоб мати широке бачення життєвих ситуацій

Це одна з найважливіших батьківських навичок, яку варто застосовувати щоразу, коли у взаєминах із дитиною не все гаразд. Ви маєте встановити контакт із самими собою.

Коли ситуація загострюється, спробуйте абстрагуватися від неї й запитайте свою інтуїцію, своє мудре «Я»: «Що потрібно зробити, щоб діяти мудро?» Це зробити непросто, тим паче коли ситуація викликає у вас сильні емоції. Але якщо розвивати в собі таку навичку, вона стане для вас природною.

Варто сказати, що встановлення контакту із самим собою є основою для формування решти важливих батьківських навичок, про які йтиметься нижче. Отже, що потрібно робити, аби чинити мудро в різних життєвих ситуаціях?

2. Усвідомлюйте потреби дитини й робіть усе для їх задоволення

Коли ви опанували мистецтво чути свій внутрішній голос, маєте навчитися приймати усвідомлені рішення. Поставте собі запитання: «Що потрібно моїй дитині в довгостроковій перспективі?» Дотримуйтеся таких принципів:

• дивіться на життєві ситуації в довгостроковій перспективі. Якщо дитина демонструє небезпечну поведінку (наприклад, бере ліки з аптечки без дозволу), необхідно втрутитися, адже наслідки можуть бути досить серйозними. Якщо ж порушення незначні, покарання не має бути занадто суворим;

• роблячи вибір, визначайте пріоритети. Якщо у вас є мета навчити чогось дитину (наприклад, привчити її до занять спортом), то вам необхідно регулярно приділяти цьому час, нехай і на шкоду іншим справам;

• любов і повага – ключ до успіху. Навіть якщо ви відчуваєте негативні емоції, дуже важливо ставитися до дитини з любов'ю й повагою.

Наприклад, ви постійно відчуваєте стрес, забираючи дітей із дитячого садка. Вас стомлює сама думка про те, що зараз вам потрібно буде готувати вечерю й увесь вечір вислуховувати нескінченні примхи дітей.

Запитайте себе: «Як я можу зробити вечір приємним для всіх?» Можливо, ви вирішите, що потрібно більше часу приділяти собі. Вам може не сподобатися така думка, тому що багато батьків просто не звикли приділяти час собі. Але прислухайтеся до свого внутрішнього голосу і придумайте варіанти, як знайти для себе час (можливо, працювати з дому, щоб мати змогу приділяти собі декілька годин на день, поки діти у дитячому садку). Завжди пам'ятайте про пріоритети. Якщо ви хочете, щоб ваше життя й життя вашої родини покращилося, необхідно приділяти цьому більше часу.

Зрозуміло, це буде нелегко, і вам доведеться чимось пожертвувати заради цього (можливо, кар'єрою або грошима). Але, так чи інакше, завжди слід пам'ятати про довгострокову перспективу. Якщо ви сумніваєтеся, уявіть себе через 20 років. Озирніться з цієї позиції на поточну ситуацію й подумайте, яке ваше рішення принесло б найбільшу користь. З такої позиції стає ясно, яке рішення слід прийняти.

3. Виявляйте безумовну любов

Безумовна любов передбачає, що ви:

• припините використовувати погрози й підкупи у вихованні дитини;

• будете використовувати позитивні підкріплення, демонструвати дитині свою любов і повне прийняття незалежно від її поведінки.

Обіймайте дитину, навіть якщо вважаєте, що вона поводиться погано, або коли вам доводиться відмовляти їй.

Цей стиль виховання називають також безумовним вихованням. Багатьом батькам важко його дотримуватися, тому що вони звикли контролювати свою дитину у всьому. Однак ніщо не може зарадити істерикам дитини так добре, як ваша безумовна любов.

Якщо ми схильні виявляти любов і ніжність у ставленні до дітей тільки тоді, коли вони поводяться добре, вони можуть подумати, що любов потрібно заслужити. У них формуватиметься переконання, що їх люблять не за те, ким вони є, а за те, що вони роблять: за те, що слухаються батьків або за ті чи інші досягнення. У майбутньому діти докладатимуть величезних зусиль, аби виправдати очікування свого оточення, помилково думаючи, що тільки в такому випадку їх будуть приймати.

Такими дітьми захоплюються, якщо вони демонструють ті чи інші досягнення. Захоплення інших людей дає короткострокове задоволення дитині, але не має нічого спільного з любов'ю.

4. Радійте унікальності вашої дитини

Ми постійно, самі того не усвідомлюючи, порівнюємо дітей: їх зовнішність, навички тощо. Коли наша дитина в чомусь поступається одноліткам, ми стаємо вимогливішими до неї.

Одначе слід зрозуміти, що ваша дитина унікальна і має свої сильні сторони. Будьте на боці вашої дитини, а не проти неї. Для цього вам потрібно:

• визнати, що дитина прекрасна такою, якою вона є. Кожна дитина є унікальною особистістю, і це потрібно цінувати;

• відмовитися від очікувань із приводу вашої дитини. Узагальнення ображають її унікальність;

• заохочуйте дитину відстоювати її інтереси, навіть якщо деякі з них вам не подобаються.

5. Будьте завжди доступними для дитини

Природне виховання призводить до того, що ви з дитиною відчуваєте прихильність один до одного. Для цього вам необхідно розвинути такі навички:

• встановити зв'язок із дитиною на інстинктивному рівні, щоб розуміти, що вона потребує вашої любові, доторків, розуміння, поваги, часу, можливості, щоб її побачили або вислухали тощо;

• коли дитина поруч, завжди бути уважними до неї, слухати, що дитина хоче вам сказати;

• прислухатися до своєї інтуїції з приводу того, що добре, а що погано для вашої дитини. Інакше кажучи, вам слід критично ставитися до порад людей навколо з приводу виховання дитини.

6. Ставте під сумнів свої ідеї, якщо вони не працюють

• завжди ставте собі запитання: «Чи мають сенс мої принципи виховання? Чи не є я упередженим у ставленні до дитини?»;

• завжди будьте готові відмовитися від власних принципів і скорегувати свої очікування відповідно до потреб дитини. Якщо дитина кличе вас, щоб показати те, що її здивувало, перш ніж відмовитися, подумайте, чи так ви зайняті, і знайдіть можливість приділити дитині 5 хвилин.

7. Виявляйте повагу і майте терпіння

Ми часто буваємо настільки зайняті, що вважаємо свої справи найважливішими й ігноруємо бажання нашої дитини, вважаючи їх несуттєвими. Якщо дитина хоче щось нам показати, зазвичай говоримо, що нам бракує на це часу.

Батьки завжди вирішують, що важливо, а що ні. Однак діти теж хочуть приймати рішення і ділитися тим, що вважають цінним для себе.

Щоб виявляти повагу до того, що вам повідомляє дитина, батькам потрібно розвинути такі навички:

• дотримуватися балансу між гнучкістю й послідовністю. Надайте дитині якомога більше варіантів на вибір і дозвольте їй обрати один із них;

• не варто сварити дитину, шльопати або кричати на неї, натомість поясніть негативні наслідки її дій. Наприклад, скажіть: «Мені сумно, бо ти розбив вазу. Тепер я не можу ставити в неї квіти. Уламки скла розлетілися підлогою, і це небезпечно, тому що на скло можна наступити»;

• говоріть «ні» тільки тоді, коли маєте на увазі саме це. Якщо необхідно, поясніть свою позицію: «Вибач, тобі доведеться прийняти цю пігулку. Я не маю іншої, солодшої. Можливо, тобі вона не сподобається, але її треба проковтнути».

8. Прищеплюйте дитині здорові звички

• серйозно ставтеся до здоров'я вашої дитини. Особливу увагу приділіть тому, щоб попередити виникнення в неї нездорових звичок;

• нездорові звички можуть шкодити не відразу, а в довгостроковій перспективі (наприклад, вживання великої кількості цукру, жирної їжі тощо).

9. Будьте до себе поблажливими

Можливо, прочитавши ці поради, ви гадатимете, що тепер вам потрібно бути ідеальною мамою й розвинути в собі всі ці навички.

Заспокойтеся. Ніхто не ідеальний, і вам теж не потрібно бути ідеальними. Зрештою, усі ми люди зі своїми недоліками.

Не ставтеся до себе занадто суворо. Повеселіться, коли ситуація не потребує від вас великої серйозності. Наприклад, дозвольте собі:

• приділити собі час, коли поклали дитину спати вдень;

• нетерпляче чекати, коли дитина підросте й вам стане легше;

• залучати батьків до виховного процесу, просити їх посидіти з дитиною тощо.

Нарешті, пам'ятайте: що більше задоволення ви отримуєте від часу, який приділяєте вихованню дитини, то більше цей час подобається і їй.

Як батькам подолати негативні емоції

10 порад про те, як не піддаватися негативним емоціям і не керуватися ними в діях

Чи несуть наші почуття небезпеку? Ні. Але більшість із нас боїться сильних почуттів. Як своїх, так і почуттів дітей. Чому ж це відбувається?

Сила емоційних реакцій іноді приголомшує. Іноді нам хочеться когось ударити. І коли ми діємо під впливом наших емоцій, дозволяючи собі надавати шльопанців дитині, крикнути на чоловіка або зірватися на колегу – ми дуже шкодуємо про такі вчинки. Бувають моменти, коли ми не можемо витримувати сильні емоції, тому зриваємося на близьких людях. При цьому ми виправдовуємо свої дії, звинувачуючи у всьому своє оточення.

Чи потрібно придушувати емоції? Ні. Адже коли ми придушуємо почуття й емоції, зростає ймовірність того, що ми будемо діяти, виходячи з них. Емоції – це реакція на те, що відбувається. Звичайно, інші люди не можуть нав'язати нам емоції – вони належать нам, і вони виникають, коли ми інтерпретуємо події певним чином.

Але для організму емоції реальні, оскільки вони викликають виділення гормонів стресу. Коли ми придушуємо свої почуття, а не визнаємо їх, вони починають переповнювати нас. У якийсь момент керувати емоціями стає неможливо, і ми втрачаємо контроль над ними й тим, що відбувається навколо.

На щастя, можна навчитися керувати емоціями та знайти здоровий спосіб проявляти їх.

Дозвольте собі відчувати всі емоції, але не керуйтеся ними у своїх діях. Навчившись контролювати емоції, ми зможемо контролювати й свою поведінку. Пригнічуючи емоції, ми втрачаємо можливість свідомо їх контролювати, тому вони можуть несподівано спалахнути та привести до небажаних вчинків.

Звичайно, простіше сказати, ніж зробити. Якщо в дитинстві батьки не допомагали навчитися керувати емоціями, це може здаватися неможливим. На щастя, з часом управляти почуттями та емоціями стає все легше, тому що ви буквально «перепрограмовуєте» свій мозок. Розглянемо кілька рекомендацій, як це зробити.

Порада № 1. Дозвольте собі й дитині відчувати всі емоції

Помічайте їх. Приймайте їх. Визнайте як невід'ємну частину людської психіки. Гніватися, переживати, кричати, сміятися, плакати – все це звичайні емоційні прояви в житті людини. Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що дитині корисно жити в атмосфері придушення почуттів і емоцій.

Порада № 2. Контролюйте свою поведінку

Навіть якщо ви визнаєте, що ваша дитина може відчувати ревнощі до свого маленького брата, це не означає, що вона може бити його. Навіть якщо ви визнаєте, що вас дратують примхи дворічної дитини, це не означає, що ви можете на неї кричати.

Порада № 3. Зрозумійте, що емоції приходять і йдуть

Те, що ви сьогодні відчуваєте щось, зовсім не означає, що ви будете відчувати те ж саме завтра. Не прив'язуйтеся до своїх почуттів. Ви не «злий» чи «сумний». Просто в даний момент ви відчуваєте злість або смуток. Ви сильніші від найпотужніших своїх емоцій.

Порада №4. Не приймайте почуття на свій рахунок

Якщо дитина проявляє агресію у ставленні до вас, це не означає, що ця злість спрямована особисто на вас. Якщо ви гніваєтеся на чоловіка, це зовсім не означає, що він не має рації. Не потрібно взагалі шукати винних під впливом негативу.

Порада № 5. Звертайте увагу на те, як ви захищаєтеся від емоцій

Коли люди сумують, ображаються або розчаровані, їм буває важко витримувати ці почуття, тому вони відчувають злість. Тоді вони шльопають дитину, звинувачують чоловіка або говорять щось неприємне про своїх колег. Злість – це спосіб захисту, реакція організму на гормони стресу. Залишайтеся в контакті зі своїми прихованими почуттями страху чи смутку, і злість мине.

Порада № 6. Не піддавайтеся бажанням діяти, виходячи зі своїх почуттів

Коли вам необхідно терміново діяти, ви перебуваєте під впливом гормонів стресу. Зупиніться і зробіть кілька глибоких вдихів. Не потрібно нічого робити. Якщо сильні емоції відчуває дитина, не кричіть на неї: в таких ситуаціях вона захищається й не готова співпрацювати (коли дитина погано почувається, вона погано поводиться). Не вдавайтеся до дій, про які ви можете пошкодувати, коли негативні емоції вгамуються (наприклад, не розривайте стосунки з партнером, не звільняйтеся з роботи).

Порада № 7. Зрозумійте, не можна робити висновків на підставі негативних емоцій

«Мій чоловік не любить мене», «Начальник не цінує мою роботу», «Моя дитина виросте хуліганом» та інші «твердження» – це не більше, ніж ваші домисли, викликані впливом моменту й негативних переживань.

Порада № 8. Звертайте увагу на свої почуття в спокійному стані

Дихайте глибоко, приймайте свої почуття, відчуйте їх – так ви допоможете їм вийти назовні. Таким чином, ви будете вилікувані від старих емоційних травм і позбудетеся емоційних тягарів.

Порада № 9. Розглядайте свої емоції як інформацію для роздумів

Це мотивує вас на те, щоб вирішити проблему, коли ви заспокоїтеся. Наприклад, коли ви засмучені, ви можете вважати правильним змусити дитину зробити щось так, як ви цього хочете. Але коли ви заспокоїтеся, то знайдете більш ефективний спосіб досягнення взаєморозуміння.

Порада № 10. Пам'ятайте, що стресові ситуації – не найкращий час для вирішення серйозних проблем

Коли ситуація загострюється, почніть з того, що допоможіть усім заспокоїтися й відчути себе в безпеці. Потім знайдіть таке рішення, від якого виграють усі. Подбайте про те, щоб подібна ситуація не повторювалася в майбутньому.

Дитина вчиться керувати емоціями у вас. І ваш приклад дає їй зрозуміти, що емоції – це невід'ємна частина людини й ними можна керувати. Прислухайтеся до них, але не давайте влади над собою. Зрештою, це всього лише почуття.

Як діти допомагають нам дорослішати

Виховуючи дітей, ми стикаємося з дитячою частиною нашої психіки і стаємо психічно дорослішими

Ми часто запитуємо себе, як виховувати дітей так, щоб вони максимально розкрили свій потенціал. Але набагато рідше ми замислюємося над питанням, як наші діти допомагають нам дорослішати. Зрештою, навіть подорослішавши, ми не припиняємо рости й розвиватися!

Погляньмо правді у вічі: наші діти здатні викликати в нас такі емоції, про які ми й не підозрювали, поки не стали батьками. Ми можемо стикатися з істерикою дитини; спостерігати, як вона виклично реагує на наші прохання або не бажає брати відповідальність за ситуації, що з нею відбуваються. Саме в таких випадках ми бачимо у своїх дітях самих себе. І якщо вміємо виявляти співчуття до себе, то й до дитини можемо поставитися з позиції дорослого, допомогти їй упоратися з тими чи іншими життєвими моментами.

На те, як діти розвивають нас, можна поглянути і з іншого боку: діти допомагають проявитися нашій внутрішній дитині. Це формулювання може здатися дивним, однак внутрішня дитина – це внутрішній емоційний стан людини, пов'язаний із її дитячим досвідом. У кожного з нас є дитяча частина психіки, що містить різні емоції – від смутку до радості та здивування. Внутрішня дитина може проявлятися в дорослому житті в різних ситуаціях. Наприклад, якщо в дитинстві ми відчували негативні емоції через те, що до наших слів не дослухалися, то в подібних ситуаціях у дорослому житті ми також засмучуємося більше, ніж варто. І, ніби за іронією, наша внутрішня дитина найбільш сильно виявляється тоді, коли ми виховуємо наших дітей.

Маючи бажання, неважко знайти у своїй психіці її дитячу частину. Спробуйте згадати складний момент, коли ви занадто емоційно відреагували на якусь ситуацію, пов’язану з вашою дитиною. Зверніть увагу, що навіть думка про цю ситуацію викликає у вас емоційні й тілесні реакції. Саме в таких ситуаціях дитина допомагає вам виявити вашу дитячу частину психіки.

Наприклад, уявіть, що ваша дитина зухвало розмовляє з вами. Ви нервуєте і навіть гніваєтеся на неї і, можливо, у цей момент думаєте: «Я відреагувала правильно». Але, з іншого боку, врахуйте, що ваше розчарування викликане не тільки поточною ситуацією: її коріння тягнуться з вашого дитинства.

Ви можете заперечити: «Але ж дитина поводиться погано». Зрозуміло, потрібно правильно працювати із такою поведінкою, зокрема, її причинами. Однак не менш важливо дорослішати самим. У міру дорослішання нашої психіки ми ясніше розуміємо, як потрібно виховувати наших дітей.

Не варто стверджувати, що батьки не повинні виявляти жодних емоційних реакцій, виховуючи дітей. Це просто неможливо. Емоції – це яскраві фарби нашого життя, однак ми можемо по-різному ставитися до себе та своїх емоцій.

Як нам стати психічно дорослішими? Розгляньмо декілька ключових порад із цього приводу.

1. Виявіть цікавість і поспостерігайте за собою. У різних ситуаціях запитуйте себе: «Як моя емоційна реакція пов'язана з дитячою частиною моєї психіки?». Це питання допоможе вам абстрагуватися від думок про ту чи іншу ситуацію і звернути увагу на тілесні відчуття. Як і наші діти, дитяча частина психіки потребує від нас уваги, захисту й турботи. Наша увага до дитячої частини психіки досить важлива для нашого емоційного благополуччя.

2. Чекайте опору психіки. Першою реакцією людини часто є небажання досліджувати власні емоції й уникнення контакту з дитячою частиною своєї психіки. Нам буває важко приймати ті частини себе, які ми не приймаємо у своїх дітях. Наприклад, якщо ми не визнаємо в собі якісь вразливі точки, ми навряд чи приймемо їх у наших дітях.

3. Пам'ятайте, що ваша любов до дітей мотивуватиме вас дорослішати. Саме через любов до дітей ми прагнемо бути більш стриманими в наших емоційних реакціях і робити більше для наших дітей. І навіть коли наша психіка чинить опір змінам, наша любов до дітей допомагає нам рухатися вперед.

4. Заручіться надійною підтримкою. Часто буває необхідно (і практично завжди корисно), щоб у нашому дорослішанні нас хтось супроводжував. Іноді це може бути болісний шлях, але в результаті наше життя та процес виховання дітей наповнюються легкістю й радістю, а ми самі стаємо більш стійкими до різних впливів. Виховання дітей справді може бути можливістю для трансформації: ми допомагаємо нашим дітям рости, але й наші діти також допомагають зростати нам.

Батьківський контроль дитячої активності в мережі

Коли батькам потрібно контролювати поведінку підлітка в Інтернеті та чи потрібна йому приватність у мережі

Життя підлітка неможливо уявити без комп'ютера та Інтернету. Дослідження показують, що підлітки проводять за комп'ютером велику частину часу, коли вони не сплять. Тому батьки часто замислюються над питанням, чи можуть вони втручатись у віртуальне життя дитини.

Чи можуть батьки перевіряти історію браузера дитини?

Батькам можна перевіряти історію браузера підлітка, але тут є один нюанс. Багато підлітків добре вміють приховувати сліди: входити в Інтернет у режимі інкогніто, вимикати файли «cookie», чистити історію браузера. Таким чином, батьки не можуть бачити віртуальну активність дитини. Але навіть якщо дитина ретельно приховує своє віртуальне життя, це не означає, що вам не потрібно звертати на це уваги. Якщо ви не дуже добре розбираєтеся в комп'ютерній техніці, можна скористатися однією з безлічі комп'ютерних програм, які допоможуть відстежити Інтернет-активність підлітка.

Чи зможуть батьки завжди стежити за новими технологіями?

Сьогодні технології стрімко розвиваються й постійно оновлюються. До того ж, кожне нове покоління стає все більш обізнаним у техніці. Наприклад, нашим батькам телефонний зв'язок здавався вершиною технологій, а сьогодні завдяки Скайпу й подібним сервісам відеозв'язок здається цілком звичайним явищем – наші діти проводять багато часу, спілкуючись з друзями за допомогою таких сервісів.

Кожне покоління пристосовується до технологій, які його оточують. Тому батькам варто також навчитися користуватися сучасними пристроями, щоб оцінити їх переваги та небезпеку. Важливо навчити дітей відповідальної поведінки не тільки в реальному, а й у віртуальному житті.

Чи потрібно встановлювати дитині правила й обмеження?

Коли йдеться про використання електронних пристроїв та Інтернету, потрібно встановити дитині чіткі межі. Так вона зрозуміє, якої поведінки від неї очікують. Час від часу такі правила потрібно переглядати й доповнювати: те, що сьогодні є цілком нормальним, через деякий час може стати неприйнятним.

Потрібно чітко пояснити дитині правила й очікування, а також наслідки у випадку, якщо вона неправильно використовує електронні пристрої. Встановлюючи правила, потрібно бути послідовними, щоб підліток не сприймав це як жарт і в нього не виникало спокуси порушувати умови. Крім того, потрібно час від часу перевіряти комп'ютер та мобільний телефон дитини. Це потрібно робити без попередження, щоб вона не змогла очистити історію браузера або видалити що-небудь. Коли вона подорослішає та стане більш відповідальною за свою поведінку, можна скасувати деякі правила й надати їй більше свободи.

Чи потрібна дитині конфіденційність у Мережі?

Прагнення здобути самостійність й особистий простір характерне для підлітків. Вони хочуть, щоб батьки поважали їх особистий простір. Тому з часом контроль за віртуальним життям дитини варто знизити. Не варто контролювати 17-річну дитину так само, як 13-річну. Виняток становлять випадки, коли підліток замішаний у чомусь, що може йому нашкодити. Його безпека завжди повинна бути понад усе. Хоча підлітки намагаються поводитися як дорослі, їм часто не вистачає навичок, щоб упоратися зі складними ситуаціями, тиском однолітків тощо. Тому батьки повинні самі вирішити, скільки особистого простору можна надати підлітку в реальному й віртуальному житті.

Батькам буває важко знайти баланс між контролем віртуального життя дитини й конфіденційністю. Контролюючи кожну дію дитини в мережі, батьки провокують її непокору й недовіру. Однак помірний контроль може навчити чесності й відповідальності за свої дії. Завдання батьків – не викрити підлітка в чомусь поганому, а навчити його відповідальної поведінки в Інтернеті.

Як матері стати менш вимогливою

Постійне прагнення до ідеалу в материнстві не зробить вас кращою матір’ю для своєї дитини

Діти люблять діяти на власний розсуд. Але разом з тим їм потрібен хтось, хто любить їх безумовно. Хтось, хто не буде кричати на них, якщо вони зроблять помилку. Хто буде зберігати спокій, навіть коли вони вередують і впадають в істерику. Хто настільки вміє контролювати свої емоції, що буде слухати та співчувати, навіть якщо вони помиляються, засмучені, поводяться зухвало або ображають молодших. Хто вірить у них більше, ніж вони самі.

Уявіть, що ви володієте всіма цими якостями. Саме про це мріє ваша дитина. Зрозуміло, не можна бути ідеальною мамою 24 години на добу. Ніхто не ідеальний, і в матерів є багато причин на те, щоб час від часу проявляти звичайні людські слабкості. Але ви можете щодня докладати максимум зусиль для того, щоб ставати на крок ближче до цього ідеалу. Коли щось не виходить – пробуйте знову й знову. Навіть маленький крок у правильному напрямку помітно покращує взаємини з дитиною.

Але якщо ви думаєте, що ви могли б бути кращою матір’ю, ніж зараз, що ви з дитиною проявляєте негативну поведінку й не можете знайти вихід із цієї ситуації – вам потрібна підтримка. Ми часто говоримо собі, що потрібно краще старатися. На жаль, зайва вимогливість до себе не призводить до того, що ви стаєте кращою матір’ю своєї дитини. Навіть якщо ви вирішуєте бути більш спокійною в спілкуванні з нею, це не обов'язково дасть бажаний результат, коли ви відмовляєте собі в підтримці, яка необхідна вам для того, щоб заспокоїтися та впоратися з емоціями.

Чим шкодить зайва вимогливість

Сучасному суспільству притаманний міф про ідеальну матір. Вона повинна завжди виглядати бездоганно, готувати десять корисних і смачних страв протягом дня та при цьому бути найдобрішою, найтурботливішою, здатною до розуміння. Ніколи не підвищувати голос на дітей, піклуватися про їх психологічний, фізичний, емоційний та інтелектуальний розвиток. І, звичайно ж, водити дітей на всі можливі гуртки, щоб виростити найуспішнішу та найщасливішу ​​людину у світі.

Коли жінка розуміє, що до ідеалу ще далеко, а щоденні зусилля в напрямку ідеальності призводять лише до втоми й роздратування, у неї опускаються руки. Це не сприяє зміцненню взаємин з дитиною, негативно позначається на здоров'ї самої матері.

Уявіть, що у вас є кімнатна рослина, яке в'яне. Ви ж не будете кричати на неї, щоб вона випрямилася й росла так, як потрібно. Ви спробуєте зрозуміти, чого не вистачає паростку – води, сонячного світла чи простору для зростання? Так само потрібно ставитися й до дитини, але так само потрібно ставитися й до себе.

Тому, замість того щоб лаяти себе за те, що ви – неідеальна мати, підтримайте себе. Є кілька простих способів зробити це:

• Приділяйте сну досить часу. Недостатня тривалість часу, відведеного на сон – поширене явище в матерів, і це часто стає причиною перепадів настрою, проблем з пам'яттю та концентрацією уваги.

• Пообіцяйте дітям, що не будете більше кричати на них. Діти повинні вручати вам символічну нагороду щодня, коли ви виконали цю обіцянку.

• Сповільніть ритм свого життя, наскільки це можливо. Це допоможе вам відчувати менше стресу, більше насолоджуватися спілкуванням з дітьми.

• Прочитайте цікаву книгу про виховання або почніть спілкуватися з іншими батьками, з якими ви зможете обмінюватися порадами й підтримувати один одного.

• Прийміть і полюбіть себе. Ви зможете по-справжньому любити дитину тільки тоді, коли ви любите себе.

• Щоб дотримуватися даних рекомендацій, вам буде потрібно докласти певних зусиль. Але життя коротке, ви заслуговуєте підтримки, а ваша дитина заслуговує гарних батьків. Дні, проведені з дітьми, можуть здаватися довгими, але повірте – вони виростуть дуже швидко. Кожного дня в дитини залишаються спогади про дитинство. Спілкуючись з вами, вона вчиться створювати стосунки в дорослому житті.

Вам не потрібно змінюватися в одну мить. Найбільші зміни відбуваються неспішно, крок за кроком. Формуйте нові звички, почніть з того, що надавайте собі підтримку вже сьогодні.

«Токсичне» материнство: типи матерів, які контролюють

Мами-нарциси й матері, які контролюють, стають жахом у житті своїх дочок, навіть дорослих

25-річна Олена розповідає: «Моя мати завжди приділяла велику увагу досягненням. Її завжди цікавило, що думають та говорять люди, про кого пишуть у газетах, хто виграв у черговому конкурсі тощо. Ми зі старшим братом перейняли таку картину світу: неважливо, хто ти, важливо, чого ти домігся та хто визнав твої досягнення. Я була милою дівчинкою, але, на думку мами, мені не вистачало витонченості. Так, я страждала від зайвої ваги, була дещо незграбною. І дуже цього соромилася. Мій брат погано вчився в школі, але грав у футбольній команді, і в очах мами він був зіркою. Я вчилася добре, але мама припинила фотографувати мене з десятирічного віку. У мене збереглося всього кілька світлин з тих часів – їх зробили родичі. Це жахливо!»

Діти, яким не вистачає батьківської любові, рідко розповідають про це. Дітям, яких батьки ігнорують або дають повну свободу, страждають від браку уваги, але вони не відчувають болю, який може заподіяти мати-нарцис. Дитина емоційно-відстороненої матері весь час відчуває сильний тиск від того, що їй доводиться боротися за її увагу.

Дитина матері, яка контролює, навпаки, намагається звільнитися від постійного тиску та правил. Їй не вистачає простору для дій, для роздумів, для прояву почуттів. Просто для того, щоб бути собою. Мати, схильна до звинувачень, учить дитину захищатися, всіма силами уникати конфліктів та її уваги. Емоційно відсторонена мати, навпаки, вчить дитину всіляко привертати до себе увагу.

У всіх перерахованих вище випадках ми зіштовхуємося з тим, що дитині не вистачає батьківської любові. При цьому діти по-різному справляються з такими умовами, виробляють різні емоційні реакції. У різних випадках нелюбов матері завдає дитині різної шкоди.

Точки дотику

Матері-нарциси й матері, які прагнуть до контролю, бачать своїх дітей у якості продовження себе, а не як окремих особистостей. Вони підтримують і піклуються про своїх дітей тільки тоді, коли ті виправдовують їх очікування. Це складно назвати любов'ю. Такі матері проектують свої амбіції на дочок і не визнають їх власні потреби.

І матері-нарциси, і матері, що контролюють, збоку здаються сучасними й вишуканими, хоча насправді всередині вони не впевнені в собі, бояться викриття. Ці приховані почуття є причиною їх перфекціонізму у всьому, і також у ставленні до своїх дітей. Їх прагнення до досягнень і визнання передається дітям – вони також шукають схвалення й захоплення тих, хто їх оточує. Оскільки така мати бачить у дитині продовження себе, вона завзято бореться з усіма її недоліками, прагнучи зробити з неї ідеальну людину, яку не соромно показати світу.

39-річна Анна розповідає: «У дитинстві мама говорила мені, щоб я не дружила з будь-ким. Вона вважала, що деякі діти погано впливали на мене, і тому мені було заборонено гуляти з ними, запрошувати додому. Друзі, яких мені вибирала мама, мені не подобалися, тому з часом я припинила спроби завести друзів. Але її також не влаштовувало, що я була замкнутою, не брала участі у шкільному житті, не займалася спортом, а тільки читала книги. Тому вона спрямувала свої зусилля на мою молодшу сестру, яка була більш активною, ніж я. А я з того часу стала в родині «цапом-відбувайлом». Зараз мені 39, але ставлення мами не змінилося».

Нарцисизм і контроль: загальні риси та відмінності

Два розглянутих типи материнства можуть здаватися взаємопов'язаними й навіть взаємозамінними, однак мотивації матерів і те, як вони виправдовують свою поведінку, розрізняються.

• Матері-нарциси постійно прагнуть бути в центрі уваги, і ця їхня особливість визначає те, як вони поводяться зі своїми дітьми. При цьому вони не розуміють причин своєї поведінки. Вони або задоволені дітьми, або ні – третього не буває. Якщо мати розчарована дитиною, вона припиняє приділяти їй увагу, і вона стає для неї «цапом-відбувайлом». Матері-нарциси вдаються до різних маніпуляцій, щоб привернути до себе увагу. Це їх основна мета.

• У матерів, які контролюють, інша мотивація. Вони дбають про свою зовнішність, як і нарциси, але ними керують страхи й невпевненість. Тому вони не пускають нічого на самоплив. Такій матері необхідно відчувати свою цінність і потрібність, тому у вихованні дітей вона не залишає нічого поза своєю увагою. У той час як матері-нарциси насолоджуються владою над тими, хто їх оточує (над своєю дитиною також), матері, що контролюють, вважають, що без їх допомоги діти зазнають невдачі в житті. Вони керовані страхом, але маскують його під видом контролю й сили. Мати, яка контролює, авторитарна – вона буквально змушує дитину підкорятися її правилам, але при цьому вважає це необхідністю. Те, як вона поводиться зі своєю донькою, несе приховане послання: «Без мене ти не впораєшся».

Небезпечна прихильність як механізм адаптації

Діти, чиї матері не задовольняють їх потреби й не підтримують їх, дорослішаючи, стають схильними до небезпечної прихильності. Є три типи небезпечних прихильностей: з ознаками стурбованості, з ознаками відштовхування й уникання та схвильованості й уникання:

• Дівчина, що проявляє прихильність з ознаками стурбованості, насправді прагне до тісного зв'язку, але побоюється того, що її відштовхнуть. Вона дуже чутлива до зневажливого ставлення до себе, емоційно нестійка.

• Дівчата з прихильністю з ознаками відштовхування й уникання не прагнуть встановити тісний зв'язок, їм здається, що інші потребують цього зв'язку більше, і пишаються своєю незалежністю.

• Дівчата з прихильністю з ознаками схвильованості й уникання прагнуть до зв'язку, але емоційна вразливість і страх змушують їх захищатися.

Доньки матерів-нарцисів і матерів, які контролюють, у дорослому житті можуть проявляти кожну з перерахованих вище видів прихильності, а також їх поєднання.

Що спільного в дочок нарцисів та матерів, які контролюють

Проблема № 1. Труднощі з керуванням почуттями

Ця проблема, в поєднанні з недостатньо розвиненим емоційним інтелектом, характерна для всіх дочок, чиї емоційні потреби в дитинстві не були задоволені. І це не залежить від стилю виховання, який застосовували їх матері. Діти вчаться справлятися з почуттями (зокрема, з сумом і образою), взаємодіючи з матір'ю в дитячому віці. Відповідно до теорії прив'язаності, якщо такої взаємодії не відбувається, дитина або уникає своїх почуттів, щоб не відчувати стресу (тип прихильності з ознаками уникання), або не може впоратися з емоціями (тип прихильності з ознаками стурбованості).

Проблема № 2. Нерозуміння себе

І нарциси, і матері, які контролюють, акцентують увагу на зовнішніх характеристиках дітей. Для них важливо, що робить їх донька, а не те, ким вона є. Тому дочки не приділяють уваги своїм думкам, почуттям, потребам і бажанням. Дорослішаючи, вони занадто мало знають про себе, оскільки їх справжня сутність захована глибоко всередині.

Проблема № 3. Спотворене поняття про любов

Нарциси і матері, які контролюють, вчать своїх дочок того, що любов заснована на взаємній вигоді та прихильності. Таке розуміння любові може залишитися в доньки на все життя. Імовірно, її увагу будуть привертати люди, які стануть ставитися до неї так, як мати. Нас завжди приваблює те, з чим ми добре знайомі, навіть якщо це не приносить нам щастя. Це стосується й нашого розуміння любові.

Вплив матері-нарциса

Оскільки матері-нарциси – вправні маніпулятори, які всіляко намагаються привернути до себе увагу, їх вплив на дочок залежить від того, чи готова донька йти на поступки. Схвалення матері зазвичай означає, що донька ігнорує власні потреби й почуття. Якщо дочка не відчуває прихильності до матері, вона може сама проявляти нарцисичні риси. Зазвичай вона розуміє токсичність взаємин з матір'ю, але страждає від внутрішнього хаосу. Вона може звернути увагу на свої власні почуття й потреби або продовжувати спроби завоювати любов матері. У будь-якому випадку, негативний вплив матері-нарциса на доньку буде сильним:

• Донька сумнівається у своїх рішеннях і критикує себе. Труднощі у стосунках матері з дочкою (наприклад, постійні твердження матері про неповноцінність доньки) суттєво впливають на неї. Зовні донька може бути цілком успішною, але внутрішньо – невпевненою в собі. Що стосується успішності в житті, то доньки нарцисів або досягають значних успіхів, або зазнають невдачі. Третього немає.

• Донька вважає поведінку нарциса нормальною. Маленькі діти вірять у те, що у всіх сім'ях люди живуть однаково. Доньки матерів-нарцисів думають, що всі матері так само поводяться зі своїми дітьми, а завойовувати увагу матері – це нормально. Тому вони переконані в тому, що їм необхідно приховувати своє справжнє «я» і стати тим, ким мати хоче їх бачити. Імовірно, у дорослому житті донька буде також відчувати потяг до нарцисів. І для того, щоб зрозуміти свою дитячу травму, їй буде потрібен час.

• Донька має проблеми зі встановленням зв'язків і близькістю. Дівчина може потребувати близьких стосунків, але нездатність побороти свої страхи й потяг до тих, хто своєю поведінкою нагадує їй матір, не дають їй випробувати близькість.

Вплив матері, яка контролює

Сьогодні замість слова «контроль» часто використовується термін «гіперопіка», і це насторожує – адже новий термін звучить цілком доброзичливо. Однак доньки матерів, які контролюють, почуваються неповноцінними, тому що постійно чують фразу «Ти без мене нічого не значиш». Це спричиняє ряд проблем.

• Донька неправильно сприймає силу. Вона намагається виправдати поведінку матері, думаючи: «Мені важко з нею, але все це робиться заради мого ж блага», «Мама бажає мені добра», «Мама не розуміє, що завдає мені болю». При цьому донька не бачить різниці між силою й контролем. Імовірно, в дорослому житті вона буде схильна підкорятися, хоча при цьому може відчувати себе нещасною, тому що люди з її оточення будуть ігнорувати її інтереси так само, як і мати.

• Доньці не вистачає стійкості. У жінок, які в дитинстві були схильні до контролю, може бути настільки розвинена звичка самокритики, що вони всіма способами будуть уникати невдач. Помиляються всі, але такі доньки бачать у цьому підтвердження того, що без матері вони не можуть упоратися з проблемами. Установки, отримані в дитинстві від матерів, глибоко вкорінюються в їх психіці.

• Донька не здатна приймати рішення. Мати, яка контролює, не дає доньці можливості робити власний вибір, довіряти своїм інстинктам та думкам. У зрілому віці такі дівчата боятимуться зробити власний вибір. Вони часто покладаються на чиюсь думку або підкоряються чиїйсь волі. Якщо ніхто не говорить їм, як потрібно вчинити, вони схильні пускати все на самоплив (це стосується ситуацій як на роботі, так і в особистому житті). І від цього вони почуваються нещасними.

Батьківський контроль у житті підлітка

У яких випадках потрібно перевіряти комп'ютер і речі дитини, і коли зайвий контроль може нашкодити

Наші діти часто вважають, що ми шпигуємо за ними. Багато речей, які ми робимо для них, вони розцінюють як зазіхання на їхнє особисте життя. Але насправді ми просто намагаємося захистити їх від небезпек навколишнього світу та серйозних життєвих помилок.

Батьки часто не розуміють, скільки свободи й особистого простору необхідно дитині та чи можна порушувати цей простір. Насправді, все це безпосередньо залежить від відповідальності й чесності самого підлітка.

У підлітковому віці особистий простір і відокремлення від батьків просто необхідні для гармонійного розвитку особистості. Частиною цього процесу є вибудовування кордонів. Образно кажучи, ці кордони проходять там, де закінчується дитина й починаєтеся ви. Коли вона ще маленька й харчується молоком матері, цих кордонів практично немає. Але коли вона дорослішає й розвивається, вони з'являються. Настає день, коли дитина, приймаючи ванну, закривається зсередини, тому що вона хоче самоти й відчуває незручність, коли хтось заходить. Таке відокремлення – природна частина взаємин між людьми. Чим старшою вона стає, тим чіткіше видно ці межі.

Іноді між нею й батьками виникають розбіжності з приводу кордонів, але підлітку необхідно їх відстоювати. Тому батьки повинні забезпечити дитині особистий простір. У неї повинна бути своя кімната, де їй ніхто не заважатиме. Навіть якщо вона ділить кімнату з братом чи сестрою, у кожного з них має бути місце, щоб побути на самоті.

Батьки можуть заходити в кімнату до дитини, щоб прибрати в ній або забрати брудний одяг – тобто щоб зробити те, що дитина могла б зробити й сама. Це не означає «шпигувати» за нею. Шпигувати – означає заглядати в її шафки, перевіряти комп'ютер, кишені, сумки. Якщо підліток заслуговує на довіру, він чесний та відповідальний – батькам варто поважати його особисті кордони. Зрештою, ми б не хотіли, щоб наші діти рилися в наших речах.

Коли не варто стежити за дитиною

Якщо ваша дитина поводиться відповідально, вчасно повертається додому й повідомляє про своє місцезнаходження, немає підстав стежити за нею. Ви можете сказати їй: «Я не буду втручатися у твоє особисте життя, тому що ти поводишся добре й у мене немає підстав не довіряти тобі». Так вона розуміє, що довіра до неї – це результат її відповідної поведінки.

Деякі батьки стежать за дитиною без видимої на те причини, і це не сприяє її відокремленню від них та становленню індивідуальності. Ми хочемо, щоб наша дитина виросла самостійною, здатною приймати зважені рішення. Також ми хочемо, щоб у неї було своє особисте життя. Не забувайте, що під час пубертатного періоду дитина намагається розвивати свою індивідуальність. Особисте життя для підлітка означає, в першу чергу, особистий простір. Тому, якщо ви стежите за ним, то даєте зрозуміти: «Я не довіряю тобі, навіть якщо ти все робиш правильно».

Коли потрібно простежити за дитиною

Вищевказані правила можуть змінюватися, якщо ви підозрюєте дитину в чомусь, що може завдати їй шкоди. Якщо ви зіштовхнулися з такою ситуацією, ви можете простежити за дитиною. Ви маєте таке право, тому що несете відповідальність за безпеку своїх дітей (навіть якщо вони самі протестують проти такої опіки).

І справа швидше не в правах, а в обов'язках та відповідальності. Коли у вас є реальні підозри, що вона вживає алкоголь, наркотики або займається чимось, що може їй нашкодити, заглядати в кімнату дитини – це ваш обов'язок і відповідальність перед нею. Якщо ви знайдете там порожні пляшки з-під алкоголю або невідомі таблетки, ви повинні бути уважніші до неї, тому що ви відповідальні за те, щоб захистити її від саморуйнування. Пам'ятайте: обізнаний – значить, озброєний. Щоб захистити підлітка, ви повинні чітко розуміти, що відбувається.

Перевірка комп'ютера

Деякі батьки встановлюють на комп'ютер дитини шпигунські програми, коли дізнаються, що вона займається чимось, що може їй нашкодити. Так батьки відстежують усі вхідні й вихідні повідомлення на електронну пошту та в соціальних мережах. Це не кращий вихід із ситуації, але цілком виправданий. Пам'ятайте, що батьки дають дитині право на особистий простір не для того, щоб вона робила все, що їй заманеться. Не можна дотримуватися подвійних стандартів. Замість того, щоб дотримуватися принципу: «Я буду добрим батьком, тому дитина може робити, що захоче», погляньте на ситуацію з такої точки зору: «Вона не може забезпечити свою безпеку, і я вживатиму необхідні заходи. Якщо для цього буде потрібно перевіряти шафки або комп'ютер, я це зроблю». Коли підліток робить те, що може йому нашкодити, у вас не залишається іншого виходу, як стежити за ним.

Як пояснити дитині необхідність контролю?

Багато батьків не вважають за потрібне говорити підліткові, що вони стежать за ним, вважаючи, що це змусить його бути ще більш потайним. Але ви повинні все з’ясувати. Якщо дитина захоче сховати щось заборонене поза домом – вона це зробить. Це її вибір. Але у своєму будинку правила встановлюєте ви, і ви повинні оприлюднити їх. Перш ніж перевіряти її комп'ютер або речі, повідомте про такий намір. У такій ситуації дуже важливо залишатися чесними. Скажіть їй: «Ти втратила мою довіру, і тепер я буду перевіряти твої речі й комп'ютер. Я роблю це, тому що я люблю тебе і хочу, щоб ти була в безпеці. Я не дозволю тобі робити це в нашому домі».

Коли підліток помічений у сумнівних заняттях

Це жахливо, якщо спочатку ви намагаєтеся бути своїй дитині гарними батьками, а потім вона потрапляє у світ дорослих, і в неї починаються проблеми з алкоголем, наркотиками та іншим. У школі дітям розповідають про їхні права, про те, що батьки мають право робити, а що – не мають.

Але батьки мають право встановлювати правила в сім'ї. Крім того, вони відповідальні за безпеку всіх членів сім'ї. І якщо є привід для побоювання, цілком припустимо перевірити комп'ютер або мобільний телефон дитини. Не забувайте про те, що коли підліток пробує алкоголь, наркотики або виконує будь-які незаконні вчинки, він стає потайним.

Батьки помилково думають: «У нас можуть бути секрети від дитини, але дитина не має права приховувати щось від нас». Правильніше було б сказати: «Дитина не має права приховувати від батьків факти, які наражають на небезпеку сім'ю або її саму».

Обшукувати кімнату підлітка в такому випадку не обов'язково, але цілком допустимо. А у випадку серйозного проступку це варто робити й необхідно встановити серйозні наслідки, щоб він зрозумів відповідальність за свої дії.

Не допускайте суперечок з приводу ваших дій

Діти, яких батьки зловили на якійсь протиправній дії, зазвичай намагаються уникнути відповідальності й самі нападають на батьків: «Не можу повірити, що ти риєшся в моїх речах!» Вони намагаються подати ситуацію так, ніби це не вони, а ви робите щось погане. За допомогою таких суперечок дитина намагається уникнути відповідальності за свої вчинки. Розглянемо основні тактики, які вона при цьому використовує:

• «Повірити не можу, що ти стежиш за мною!» Це один з найпоширеніших сценаріїв, використовуваних підлітком. Припустимо, ви говорите: «Я знайшла у тебе в столі якийсь підозрілий згорток». Дитина відповідає: «Повірити не можу, що ти риєш в моїх речах. Мені вже 16 років, як ти можеш так поводитися?» У такому випадку вам не варто втягуватися в суперечку. Замість цього скажіть: «Я попереджала тебе, що буду перевіряти твої речі. Проблема не в цьому, а в пакунку, який лежить у тебе в столі. І зараз ми будемо говорити тільки про це. Якщо ти хочеш сперечатися або кричати – можеш зробити це в якомусь іншому місці, а потім ми повернемося до нашої розмови. Це не я порушую твої права, це ти порушуєш правила, прийняті у нас у родині». Не дозволяйте дитині уникнути розмови з допомогою суперечок або крику. Скажіть: «Ми поговоримо, коли ти будеш готовий говорити спокійно». Якщо дитина каже, що вона готова, скажіть: «Ні, ми поговоримо за 15 хвилин. Я зараз не готова». Посидьте, прогуляйтеся або випийте чаю. Через 15 хвилин поверніться до розмови й поясніть, які наслідки чекають за даний проступок.

• «Це не моє, це мого друга!» Діти часто говорять, що друг попросив потримати якусь заборонену річ у себе. У такому випадку краще заперечити: «Не хочу нічого про це чути! Ти знаєш, що у нас в домі не можна тримати такі речі, і якщо ти приніс її в будинок, то й відповідати за це повинен ти». Підліток може відповісти, що просто хотів допомогти другу. Не піддавайтеся на таку маніпуляцію: «Ти приніс це в будинок, значить, ти несеш за це відповідальність».

• «Чому ти мені не довіряєш?» Як ми вже з'ясували, підлітки як ніхто інший уміють переводити розмову в інше русло. І коли ви знаходите в його кімнаті порожню пляшку з-під пива й хочете про це поговорити, він може відповісти: «Чому ти обшукувала мою кімнату? Чому ти мені не довіряєш?» Але розмова спочатку була не про це, а про пивну пляшку. Скажіть йому: «Ідеться не про довіру або про порушення чиїхось прав. Ти знаєш правила, прийняті в нашому домі. Ти не повинен вживати алкоголь ні в будинку, ні в будь-якому іншому місці. Ми повернемося до цієї розмови за годину». Після цього покиньте кімнату.

• «Ти порушила обіцянку!». Якщо ви без особливої причини перевіряли кімнату дитини та знайшли там щось заборонене, скажіть їй: «Я сьогодні зробила те, що тобі не сподобається. Я без попередження заходила до твоєї кімнати й заглядала в стіл. Я розумію, що ти обурюєшся, і я перепрошую за це. Але в кімнаті я знайшла якісь таблетки. І я хочу знати, як вони туди потрапили, що вони роблять у нас удома. Якщо дитина почувається захопленою зненацька, вона може почати загострювати ситуацію й перейти на крик: «Ти обіцяла не входити без мого дозволу в мою кімнату!» Скажіть їй: «Ми поговоримо про це, коли ти заспокоїшся. Я прийду за півгодини ». Потім вийдіть із кімнати. Через півгодини ще раз скажіть дитині, що ви шкодуєте про те, що увійшли без дозволу в її кімнату, а потім поверніться до теми розмови.

Чи нормально вимагати від дитини завжди тримати двері в кімнату відчиненими?

Деякі батьки вимагають, щоб дитина завжди тримала двері до своєї кімнати відчиненими. Але як у такому випадку в неї буде особистий простір? І щоб вимагати таке від підлітка, ви повинні мати достатні підстави (наприклад, якщо він палить у кімнаті). Але, перш ніж вимагати тримати двері відчиненими, подумайте, за яких умов він може заслужити право знову закриватися в кімнаті. Не можна вводити такі правила назавжди або навіть на певний термін. Поясніть дитині умови, за яких вона зможе повернути все, як було.

Але це не означає, що, виконавши зазначені умови, дитина поверне вашу довіру і ви більше не будете перевіряти її кімнату. Для цього потрібен час, і пізніше ви можете додатково це обговорити, але не відразу. Скажіть: «Зараз не час про це говорити. Поки що йдеться тільки про наслідки твоїх дій».

Особистий простір – це привілей, а не початкове право дитини

Ви не заходите в кімнату дитини, не перевіряєте її речі тільки тому, що ви їй довіряєте, і вона це заслужила. Це не її споконвічне право. І дитина повинна знати, що коли вона не виправдає довіру, ви будете перевіряти її речі більш уважно. Ви будете заглядати в її шафки, ящики столу, перевіряти комп'ютер тощо. Це ціна її нечесності й недотримання правил.

Ми всі повинні засвоїти життєвий урок, що втрата чиєїсь довіри завжди має серйозні наслідки. Наприклад, якщо доросла людина втратить довіру свого начальника на роботі, вживаючи алкоголь на робочому місці або здійснюючи крадіжки, її можуть звільнити. До будь-чиєї довіри не можна ставитися легковажно. Якщо ви вживаєте додаткові заходи для того, щоб забезпечити безпеку своєї дитини або вберегти від неправильних рішень – це не можна назвати стеженням. І це твердження особливо справедливе, коли у вас кілька дітей.

Як подолати конфлікт поколінь у сім'ї

Поради, які допоможуть подолати розбіжності з бабусями й дідусями з приводу виховання дитини

Бабусям і дідусям у сім'ї відводиться особлива роль. Вони завжди балують онуків – дозволяють їм з'їсти зайву порцію морозива або пізніше лягти спати. В ідеалі бабусі й дідусі полегшують життя батькам, а батьки, у свою чергу, поважають їх і з нетерпінням чекають їх приїзду. Але іноді трапляється так, що бабусі й дідусі втручаються в життя батьків, оскаржують їх думки. Іноді трапляється й зворотне: батьки не зважають на почуття старших членів сім'ї.

Пропонуємо 11 порад, які допоможуть прояснити ролі й відповідальність обох сторін. Це допоможе встановити мир і повагу в родині та передати їх наступним поколінням.

1. Зрозумійте, що батьки хочуть вам добра. Якщо вам здається, що ваші батьки втручаються в справи вашої сім'ї, постарайтеся зрозуміти, що вони роблять це з добрими намірами. Як і всі люди, вони можуть помилятися або не розуміти, що порушують ваші кордони. Іноді вони просто не знають, чого ви від них хочете. Підкажіть їм, яку допомогу ви від них очікуєте. Дайте їм відчути себе потрібними й корисними.

2. Не критикуйте. Головне правило для бабусь – не критикуйте своїх дітей. Нікому не подобається, коли його засуджують або звинувачують, у відповідь на це люди зазвичай захищаються та стають роздратовані. Подумайте про це – кому сподобається постійна критика? Замість цього запитайте, чим ви можете допомогти. Акцентуйте увагу на позитивних моментах – і ваші сімейні взаємини дивним чином зміняться.

3. Якщо ваші кордони порушують. Поясніть своїм батькам, що вони переходять межу, що вам некомфортно (наприклад, коли вони дають вам непрохані поради). Ви можете сказати: «Я ціную твою думку. Я обов'язково запитаю в тебе поради, коли мені буде потрібна допомога» або «Я розумію, що ти дотримуєшся іншої думки, але я зроблю по-своєму».

Доручіть батькам щось, щоб вони відчували свій внесок у сім'ю. Наприклад, якщо вони постійно говорять про те, що виховання дітей суттєво змінилося останнім часом, дозвольте їм сходити на батьківські збори до школи або зводити дитину до лікаря. Таким чином, вони зможуть підтримати вас і побачать, з якими труднощами вам доводиться зіштовхуватися. Це дозволить уникнути чергового конфлікту поколінь.

Якщо ваші батьки говорять дитині фрази типу: «Твої батьки не знають, що роблять» або «Я б так ніколи не зробила», вони переходять межі. Якщо вони відкрито говорять вам: «Це потрібно робити по-іншому» або «Послухай, як потрібно зробити», коли їх про це не запитували, вони показують неповагу до ваших сімейних правил. У таких ситуаціях потрібно чітко дати зрозуміти, що ви маєте намір відстоювати свою позицію.

Використовуйте таку фразу: «Я розумію, що ти хвилюєшся, але я зроблю так, як вважаю за потрібне». І пам'ятайте, що порушення меж відбувається не з вашої вини.

4. Не давайте порад, поки вас не попросять. Рідко кому подобаються непрохані поради, а від свекрухи вони сприймаються швидше як критика. Якщо ви поважаєте кордони ваших дітей, радьте тільки тоді, коли вас про це попросили, в такому випадку ви завжди зможете розраховувати на те, що до ваших порад прислухаються.

Якщо ж ви хочете, щоб до ваших почуттів прислухалися, зверніться особисто до будь-кого (ймовірно, найкраще буде звернутися до свого сина). Ніколи не давайте поради в присутності онуків. Будьте тактовні й лаконічні. Ніколи не ставайте на сторону одного з подружжя, виступаючи проти другого. Зберігайте нейтральну позицію, ніколи не брешіть і не скаржтеся комусь одному з подружжя на іншого.

5. Не ставайте на сторону онуків у конфліктах з батьками. Не дозволяйте онукам скаржитися вам на своїх батьків. Вони можуть розповідати, що батьки не купують їм те, що вони хочуть, або змушують рано лягати спати. У такому випадку поспівчувайте дитині, але не приймайте її сторону в конфлікті з батьками. Це призведе тільки до додаткових проблем.

6. Підтримуйте свого чоловіка. Іноді при цьому доводиться говорити своїм батькам, щоб вони не втручалися у ваші з чоловіком сімейні справи. Однак постарайтеся сказати це в такій формі, щоб батьки не відчували себе тягарем. Обговорюйте особисті кордони, але при цьому подбайте про те, щоб ваші батьки відчували себе потрібними. Не виявляйте їм своєї неповаги.

Припустимо, ваш чоловік не хоче, щоб ваші батьки довго гостювали у вас. Він також повинен підтримати вас, добре спілкуючись з вашими батьками. Разом ви повинні домовитися про те, де проходять межі вашої родини. Обговоріть це заздалегідь: якщо ви будете робити це в присутності ваших батьків, вони відчують себе некомфортно. Потім скажіть батькам, що ви від них очікуєте.

7. Визначте свою власну роль. Чесно відповідайте собі, що ви будете та що не будете робити в ролі бабусі. Деякі бабусі вважають, що вони вже виростили своїх дітей і не хочуть бути в ролі няньки кожного разу, коли їх діти йдуть у гості. Деяких доводиться довго просити. Зрозумійте, що ви готові робити для своїх дітей, а що – ні. Це згодом вбереже вас від неприємних відчуттів. Якщо ви живете неподалік, чи готові ви відводити дітей до школи й забирати, сидіти з дітьми, реагувати на дзвінки в останню хвилину? Якщо так, як часто ви готові це робити? Прояснити свою роль у вихованні дитини буде корисно для всіх.

8. Невирішені проблеми. Батьки, якщо ваша роль у сім'ї стала неефективною, внесіть корективи. Не передавайте невирішені сімейні проблеми наступним поколінням. Прислухайтеся до власних відчуттів. Можливо, ви відчуваєте себе невпевнено в ролі матері, і тому будь-яка порада з боку ваших батьків здається вам критикою. За необхідності, попросіть батьків бути тактовнішими у своїх висловлюваннях, щоб ви більше не сприймали їх як критику.

9. Живіть своїм життям. Бабусі, намагаючись допомогти своїм дітям, не будьте нав'язливими. Любіть своїх онуків і діліться з дітьми своєю мудрістю. Ваше завдання – любити й підтримувати, а не засуджувати чи критикувати. Так ви принесете максимальну користь своїм дітям і будете завжди бажаним гостем у їхньому будинку.

Не забувайте про свої особисті інтереси й життєві цілі. Так ваше життя стане наповненим, і ви припините думати, що діти або онуки повинні наповнювати його.

Відмовтеся від своїх очікувань з приводу того, як усе повинно відбуватися. Нехай ваші сподівання не заважають вам насолоджуватися життям. Замість жалю про те, що ваші діти рідко звуть вас у гості, просто насолоджуйтеся подіями, що відбуваються у вашому житті. Але при цьому не втрачайте зв'язку з дітьми.

10. Довіряйте своїм дітям. Навіть якщо ви не згодні з методами виховання ваших дітей, довіряйте їм. Пам'ятайте: ви не один з батьків, ви - бабуся. Якщо ви втручаєтеся в процес виховання онуків, це тільки спровокує конфлікт. Пам'ятайте, що світ змінився з того часу, як ви виховували своїх дітей, і старі принципи виховання вже можуть не діяти.

Пам'ятайте, що навіть якщо ви не згодні з правилами виховання, встановленими вашими дітьми, ви повинні їх дотримуватися. Обговорюючи питання здоров'я або безпеки онуків, ви повинні узгоджувати свої дії з батьками. Ви можете цікавитися або шанобливо висловлювати свою думку, але ваша роль не полягає в тому, щоб приймати рішення з приводу виховання онуків. Поважайте кордони й ролі кожного члена сім'ї.

Любіть своїх онуків і допомагайте дітям у міру можливості. І, нарешті, будьте поблажливі до своїх помилок: ніхто не ідеальний.

11. Як зробити так, щоб це працювало. Перш за все, пробуйте знову й знову. Дітям потрібні батьки, бабусям потрібні діти та внуки. Ці взаємини необхідні для всіх. Далеко ви живете один від одного чи близько, знайдіть способи грати свою роль у житті один одного.

Негативний вплив сварок батьків на дітей

Сварки між батьками й домашнє насильство негативно впливають на емоційний розвиток дитини

Для того щоб почуватися захищеною, дитина потребує тісного зв'язку з батьками. Але їй також важливо знати, що між ними встановлені теплі, дружні стосунки. Коли вони сваряться й виявляють домашнє насильство у ставленні один до одного в присутності дитини, вона не почувається в безпеці. Це завжди призводить до серйозних проблем у її розвитку.

Занепокоєння та страх

Коли дитина бачить прояви домашнього насильства з боку батька або матері, вона стає вразливою, втрачає почуття захищеності. Вона не впевнена, що батьки зможуть її захистити, подбати про неї, тому що бачить їх ставлення один до одного. У результаті навколишній світ здається дитині загрозливим і небезпечним. Вона відчуває занепокоєння, впадає в депресію. Це призводить до зниження самооцінки й появи страхів, які будуть переслідувати її в дорослому житті. Виявляючи насильство, батьки не приділяють уваги дитині, хоча це їй украй необхідно. Тому в моменти, коли малюк буде потребувати допомоги, він навряд чи звернеться до батьків.

Провина й сором

Багато дітей не розуміють, чому батьки сваряться, і думають, що це відбувається з їхньої вини. Наприклад, якщо малюк погано поводився протягом дня, не прибрав у кімнаті або не з’їв за обідом усе, що було в тарілці, а ввечері між батьками відбулася сварка, він може почати звинувачувати себе. Батьківські сварки викликають у нього почуття провини, сорому або злості на самого себе. У нього розвивається невпевненість у собі. У майбутньому така дитина з труднощами зможе постояти за себе, тому що підсвідомо вона завжди почувається винною.

Емоційні проблеми

Діти переймають моделі поведінки в батьків, спостерігаючи за ними й беручи з них приклад. Це стосується і способів вирішення конфліктів. Дитина може навчитися вирішувати проблеми за допомогою істерик, бійок або суперечок, тому що саме так чинять її батьки. Стаючи свідком домашнього насильства й відчуваючи від цього стрес, вона може зробити висновок, що проявляти емоції небезпечно, що вони призводять до конфліктів з близькими людьми. Через це дитина починає пригнічувати свої емоції, стає замкнутою, емоційно стриманою, уникає контактів з тими, хто її оточує.

Проблеми з довірою

Батьки, які часто сваряться, дають зрозуміти дитині, що близькість може приносити страждання. Хоча в інших випадках дитина бачить, що батьки люблять один одного, картини сімейних сварок засмучують її. У результаті вона може втратити довіру до людей зі свого оточення, почати уникати близьких стосунків, щоб не завдати собі болю. Дитина виростає з переконанням, що близькі стосунки завжди призводять до сварок і насильства. Вона також може вступати у взаємини, але розривати їх, коли вони стають близькими.

Про важливість здорового спілкування

Як стверджують психологи, дитині завдають шкоди не розбіжності між батьками, а те, як вони вирішують ці розбіжності в присутності дитини. Батьки, які вміють контролювати свої емоції, спокійно обговорюють проблеми, не вдаючись до насильства, дають дитині приклад здорових взаємин. Якщо ви з чоловіком не можете впоратися з емоціями, а ваші розбіжності завжди закінчуються сварками чи й бійками, зверніться до сімейного психолога. Він допоможе знайти більш здорові способи спілкуватися один з одним і вирішувати конфлікти.

Сором за поведінку дитини: поради батькам

Правила, які допоможуть припинити турбуватися про думку оточення та сфокусуватися на потребах дитини

Якщо ваш малюк імпульсивний, часто впадає в істерики або поводиться нешанобливо, ви, напевно, відчуваєте сильне збентеження й сором перед іншими батьками. Пропонуємо кілька рекомендацій, які допоможуть вам угамувати негативні відчуття й розвинути відсутні навички в дітей.

Часто сором і збентеження є емоційною реакцією на деяке уявне несхвалення або засудження, а не на реальну поведінку дитини. Коли ваш малюк влаштовує істерики в магазині, а інші батьки при цьому дивляться на вас, вам здається, що вони вас засуджують або вважають поганими батьками, і від цього ви відчуваєте збентеження. Насправді найчастіше вони думають: «О боже, я пам'ятаю, як мій син раніше робив те ж саме» або «Як добре, що моя донька більше так не робить». Тому перше правило в боротьбі зі збентеженням говорить:

Правило № 1. Ви не можете читати думки інших людей

Коли дитина поводиться імпульсивно, а ви відчуваєте осуд тих, хто вас оточує, зрозумійте, що ви не можете читати думки інших людей. Якщо ви постійно намагаєтеся уявити, що думають інші люди, зазвичай ви бачите негатив. Коли ми мислимо негативно, то й думки інших ми інтерпретуємо в негативному світлі. У подібних ситуаціях ми не намагаємося знайти підтримку в тих, хто нас оточує, ми шукаємо в їх думках несхвалення, особливо, коли щось не так. Тому, якщо ви намагаєтеся здогадатися, що думають ваші сусіди, родичі або друзі, просто скажіть собі: «Я не вмію читати думки й не знаю, що думають інші». Зупиняйте свої думки про те, що вас засуджують. Це важливий крок на шляху до того, щоб спокійніше ставитися до неприємних ситуацій.

Правило № 2. Не приймайте погану поведінку дитини на свій рахунок

Пам'ятайте про те, що коли ваша дитина погано поводиться, то це її проблеми, а не ваші. Якщо ви збентежені, перелякані або роздратовані, постарайтеся зрозуміти потребу дитини в цей момент. Те, що думають інші, неважливе. Запитайте себе: «Що зараз потрібно моїй дитині?» Це питання дуже важливе для батьків, коли справа стосується поганої поведінки.

Сфокусуйте свою увагу на дитині. Коли вона поводиться імпульсивно, зазвичай це означає, що їй потрібна допомога. Ви знаєте свою дитину як ніхто інший, тому не бійтеся дати їй те, чого вона потребує. Іноді їй необхідна просто ваша увага, іноді – спокійна обстановка або ваше керівництво. В окремих випадках дитині потрібна ваша підтримка. Як би там не було, звертайте увагу на потреби малюка, а не на те, що думають про вас друзі, родичі чи знайомі.

Правило № 3. Не звинувачуйте себе й не вибачайтеся

Постарайтеся не звинувачувати себе, не вибачатися за погану поведінку дитини. Не дозволяйте іншим виступати з критикою на її адресу. Припустимо, ви в гостях, і дитина починає погано поводитися, кричить у відповідь на ваші зауваження. Не залучайте інших людей, щоб закликати малюка до адекватної поведінки. Якщо вони висловлюють дитині свою думку, скажіть їм: «Вибачте, але зараз дитина потребує моєї уваги» або «Зараз вона намагається привернути мою увагу». Використовуючи подібні фрази, ви не виправдовуєтеся й не захищаєтеся, а висловлюєте позитивні твердження.

Правило № 4. Сплануйте свою реакцію на поведінку дитини

Якщо ви заздалегідь поясните дитині наслідки її поганої поведінки, це вбереже вас від почуття збентеження й дозволить контролювати ситуацію. Припустимо, ви всією сім'єю йдете в гості. Перед виходом з дому скажіть: «Запам'ятай, якщо ти будеш сваритися, кричати або поводитися зухвало, ми негайно підемо додому, і ти будеш покарана за свою поведінку». Дитина відповідає, що зрозуміла вас, але в гостях все одно поводиться погано.

Перш за все, визнайте, що такі ситуації вас бентежать. Ви не можете нехтувати вашими почуттями, ви можете тільки навчити дитину поводитися добре, встановити їй правила та стежити за тим, щоб вона їх дотримувалася. Подивіться на це з такої позиції: ви можете займатися єдиноборствами й носити з собою газовий балончик, щоб захистити себе. Але якщо ви будете йти вночі безлюдною вулицею, ви все одно будете відчувати страх. Так само й у випадку поганої поведінки дитини: ви відчуваєте збентеження, але у вас повинен бути план того, як навчити її правильної поведінки.

У подібних ситуаціях не звинувачуйте себе. Скажіть господарям будинку, що вам необхідно піти, і йдіть додому. Не вибачайтеся перед ними за поведінку дитини. Якщо вона не завдала їм ніякої шкоди, її поведінка їх не стосується. Просто скажіть, що ви зателефонуєте пізніше, коли залагодите ситуацію.

Коли ми відчуваємо збентеження, ми відразу ж хочемо вибачитися перед тими, хто нас оточує. Це – нездорова реакція. Замість цього постарайтеся задовольнити потреби дитини, а господарям скажіть: «Мені шкода, що мій малюк так поводиться, але я буду вживати заходів».

Акцентуйте свою увагу на тому, що хоче від вас дитина, а не на тому, що від неї хочуть усі, хто вас оточує. Іноді вона просто вимагає вашої уваги. Чим більш уважні ви будете до неї в таких ситуаціях, тим менш сприйнятливі ви будете до критики інших.

Коли ви повертаєтеся додому після того, що сталося, уникайте розмов про те, що про вас подумали навколишні. Батьки зазвичай говорять: «На мене всі дивилися, як на божевільну! Тепер про мене будуть говорити!» Але це лише погіршить ситуацію. Необхідно бути обережними з такими негативними думками, тому що вони не дають нам сфокусуватися на дитині. Краще скажіть собі: «Я не можу змінити те, що трапилося, але я роблю все можливе, щоб це не повторилося в майбутньому». Подумки повторіть це кілька разів, що допоможе вам сфокусуватися на теперішньому моменті.

Правило № 5. Використовуйте стратегії уникнення та догляду

Якщо дитина схильна до імпульсивної поведінки, використовуйте стратегії уникнення та догляду. Це означає, що вам потрібно уникати людей і ситуацій, з якими малюк ще не навчився справлятися, а також уникати ситуацій, перед якими він виявляється безсилим.

У вихованні дітей, що мають проблеми з поведінкою, перед батьками стоять два важливі завдання: закінчувати кожен день без конфліктів і навчити дитину справлятися з важкими ситуаціями й вирішувати проблеми. Стратегія уникнення та догляду спрямована на вирішення першого завдання.

Ми уникаємо ситуацій, до яких дитина не готова, ми йдемо від ситуацій, в яких вона приголомшена настільки, що не може з ними впоратися. Не плутайте це з ситуаціями, коли ви вчите малюка справлятися з проблемами. Якщо дитина відчуває негативні емоції в супермаркеті, не беріть її з собою, поки вона не навчиться поводитися належним чином. Так само діє і стратегія відходу. Якщо в магазині в дитини трапляється істерика, виведіть її звідти, але при цьому навчіть її долати свої емоції в подібних ситуаціях.

Розглянемо на прикладі, як працюють стратегії уникнення та догляду. Уявіть, що ви з дитиною в гостях і не впевнені, чи зможете ви уникнути складної ситуації. Ви продумуєте план виходу на випадок поганої поведінки дитини. Це позбавить вас збентеження, оскільки ви будете готові до всього.

Головне – задовольнити потребу малюка на той момент і не втрачати контроль над ситуацією. Маючи у своєму арсеналі вищезгадані стратегії, ви більше не будете турбуватися про те, що думають інші, і сфокусуєте свою увагу на поведінці дитини.

Якщо з вами трапляються подібні ситуації, зрозумійте, що ви не можете уникнути своїх почуттів, але можете навчитися ними керувати.

Як подолати постійну тривогу за дітей

П'ять порад батькам про те, як вибратися з пастки батьківської тривоги за дітей і стати спокійнішими

Іноді батьки не усвідомлюють своєї тривоги, оскільки не відчувають її фізичних симптомів. Часто тривога не виражена явно. Проте, якщо ми уважно відстежимо свої думки, то зауважимо, як часто турбуємося про своїх дітей і придумуємо ситуації, які ніколи не відбуваються в реальному житті. На думку спадають такі міркування:

• «У минулому році в сина були погані оцінки в школі. У цьому році він, напевно, зовсім скотиться».

• «Мені ніколи не подобалися його компанії. Хто знає, з ким він може зв'язатися».

• «На доньку очікує важкий рік в університеті. Не знаю, чи впорається вона з таким навантаженням».

• «Мій син постійно мені бреше. Він нагадує мені мого нетямущого брата, який нічого не досяг у житті. Невже мій син виросте таким самим?»

Батькам властиво прагнути захистити свою дитину від труднощів. Мозок при цьому уявляє найгірше, що може трапитися. Як не дивно, ми схильні думати, що, турбуючись про ситуацію, ми тримаємо її під контролем. Але занепокоєння про майбутнє актуалізує страхи. «Він ніколи...» «Вона завжди…» «Він – невдаха». Не дивно, що від цього наше занепокоєння багаторазово зростає. Поки ми не навчимося справлятися з ним, воно буде тільки наростати й нескінченно рухатися по колу.

Коли ми потрапляємо в пастку батьківської тривоги, ми витрачаємо багато енергії на моралізаторство, вмовляння й бурчання замість того, щоб зберігати зв'язок з дитиною. Ми схиблені на тому, щоб виправляти ситуацію, й не можемо спілкуватися з нею в спокійній і дружній манері. Ми дивимося на дитину крізь призму нашого занепокоєння, часто переносимо на неї свої власні страхи й комплекси. Можливо, річ у тому, що в нас самих у сьомому класі були погані оцінки або ми в дитинстві потрапляли в погані компанії? Це нормально – хотіти, щоб діти не повторювали наші помилки, але іноді нам важко зрозуміти справжні причини нашої тривоги.

Поки ми не навчимося відрізняти свої страхи від реальних фактів про дитину, ми не зможемо дати їй необхідне. Ми хвилюємося за дитину замість того, щоб допомагати їй. Щоб побачити дитину такою, якою вона є насправді, а не такою, якою ми хочемо її бачити, потрібно спочатку впоратися зі своєю тривогою. Зрештою, у спокійних батьків виростають спокійні діти.

Ви скажете: легко сказати, але важко зробити. Звичайно! Але зробити це необхідно.

Як упоратися з тривогою та стати спокійнішими

Порада № 1. Визначте, що ви можете контролювати, а що – ні. Ви здатні контролювати багато чого в житті дитини: коло її спілкування, успішність у школі й навіть харчування. Чи можете ви забезпечити дитині здорове харчування вдома? Так, вам це під силу, і ви берете за це відповідальність. Але чи можна змусити дитину їсти здорову їжу? Напевно, але подумайте про те, яких зусиль це потребуватиме, як це позначиться на ваших стосунках з нею. Тривога за здоров'я малюка змушує вас контролювати багато речей, і це, у свою чергу, здатне спричиняти конфлікти. Вам потрібно відмовитися від повного контролю над життям дитини. Це зробить вас спокійнішими, а дитину навчить бути відповідальною за свій вибір.

Порада № 2. Розрізняйте свої страхи й реальні факти. Кращий спосіб зробити це – постійно перевіряти, чи є у ваших страхів реальні підтвердження. Звичайно, ви схвильовані, коли ваша дитина виглядає нещасною. Напишіть на папері, які факти дають вам підстави так думати (наприклад, вона часто плаче або стала замкнутою, хоча раніше була товариською). Якщо ваші побоювання підтверджуються, подумайте, що можна зробити в даній ситуації. Можливо, варто поговорити з учителем дитини. Однак перш за все вам необхідно переконатися, що ваше занепокоєння пов'язане з життям дитини, а не вашим власним. Згадайте себе в аналогічному віці: що ви відчували? Чи не викликає такі ж почуття ситуація з вашою дитиною? Іншими словами, визначте причину вашого занепокоєння. Реальні факти допоможуть вам зберігати спокій.

Порада № 3. Запитайте себе: через що ви насправді хвилюєтеся? Один зі способів, у який дорослі справляються з більшим занепокоєнням щодо важливих для них стосунків, – це переведення уваги на дітей. Наприклад, коли у стосунках між подружжям виникають проблеми, вони акцентують свою увагу на дитині. Батьки схильні перебільшувати ледь помітні проблеми сина чи доньки. Це дає їм можливість проявити емоції, які вони відчувають з приводу проблем із власним шлюбом. У таких ситуаціях легше проектувати свої емоції на дитину й намагатися виправляти надумані проблеми. Однак набагато ефективніше звернути увагу на реальні причини занепокоєння – це допоможе зберегти спокій.

Порада № 4. Зосередьтеся на собі. «Як я можу зосередитися на собі, якщо в мене троє дітей, робота й безліч обов'язків?» Але це не означає, що потрібно відмовитися від своєї відповідальності. Це означає, що ви для себе завжди повинні залишатися в пріоритеті. Якщо ви не дбаєте про себе, ви не можете піклуватися про дітей, дім й роботу. Турбота про себе допомагає вам зрозуміти, що ви й дитина – дві різні людини. І вам потрібно розвивати свої стосунки, досягати своїх життєвих цілей. Це допомагає вам жити власним життям, а не тільки реагувати на те, що відбувається в житті дитини. Не за все, що з нею відбувається, ви несете відповідальність. І якщо вона бачить, що ви відповідально ставитеся до власного життя, вона вчитиметься цього у вас.

Порада № 5. Залишайтеся в теперішньому моменті. Якщо ви зловите себе на думці «що було б, якби...», поверніться в даний момент. Подумайте, що корисно було б зробити або сказати зараз. Це допоможе вам заспокоїтися й задовольнити потреби дитини. Спробуйте виконати наступну вправу. Наприклад, якщо ви думаєте: «А якщо моя донька не складе іспит з історії?», поверніться в даний момент і запитайте себе:

• Які факти дають мені привід турбуватися про це? (Наприклад, у неї останнім часом погані оцінки з історії.)

• Моє занепокоєння засноване на фактах чи страхах? (У школі мені теж погано давалася історія, і я боюся, що та ж ситуація повториться з донькою.)

• Що може допомогти їй добре скласти іспит? (Я можу попросити інших своїх дітей пограти на вулиці, щоб дати доньці можливість підготуватися.)

• Що в цій ситуації є моєю відповідальністю, а що – не моєю? Що я можу контролювати, а що – не можу? (Я можу створити для доньки відповідні умови для підготовки до іспиту. Але позитивний результат на іспиті – це не моя відповідальність.)

Ми турбуємося про своїх дітей, тому що любимо їх і хочемо захистити від життєвих труднощів. Але намагаючись зробити неможливе, ви тільки підсилюєте свою тривогу. Краще подумайте про те, що ви реально можете зробити для себе, для своєї сім'ї. Реалістичний погляд на ситуацію допоможе вам заспокоїтися й виробити більш здорову реакцію.

Справжнє значення фрази «Я тебе люблю»

Відомий психолог і письменник Роберт Холден пояснює справжнє значення цих простих, але безцінних слів

Що ви маєте на увазі, коли говорите: «Я тебе люблю»? Ви впевнені, що знаєте це? Ви можете бути надзвичайно щирі у своїх словах, але що ви хочете ними сказати, які почуття прагнете передати? Перш ніж читати далі, візьміть ручку й папір і напишіть 10 продовжень фрази «Коли я говорю, що люблю тебе, я маю на увазі...»

Зазвичай людям складно зробити це. Вони кажуть, що кожного разу, коли освідчуються в коханні, вони вкладають у ці слова різний зміст, і коли чують подібне на свою адресу, то теж переживають різні почуття. Для когось сенс цих слів незрозумілий, тому що ця людина росла в суворій сім'ї, де не було заведено висловлювати свої почуття. Хтось у цих словах відчуває фальш, тому що в дитинстві батьки за їх допомогою маніпулювали й досягали бажаного. Ці слова можуть бентежити й навіть завдавати болю. Хтось згадає, що людина, якій він наважився освідчитися в коханні, відштовхнула його або зрадила.

Але нумо повернімося до нашої вправи. Коли ви писали десять продовжень, що ви усвідомили? Який із варіантів був найбільш відвертим? Люди, які виконують цю вправу вперше, відзначають, що у фразі «Я тебе люблю» багато прихованих значень. Наприклад, вона може означати «Ти мені потрібен», «Я відданий тобі», «Погодься зі мною» або «Тепер ти скажи, що любиш мене». Не дивно, що ці слова можуть викликати такі різні почуття.

А тепер виконайте вправу заново, тільки тепер продовжте фразу «Коли я говорю, що люблю тебе, насправді я маю на увазі...» Коли ви дасте собі чітку відповідь на це питання, у ваших стосунках буде більше справжнього кохання, адже ваші наміри стануть ясними й усвідомленими. Це дуже важливо, тому що справжня любов полягає не в словах, а у ваших намірах, у ставленні до партнера.

Наведемо кілька прикладів того, що насправді можуть означати слова «Я люблю тебе».

«Я бачу тебе»

Коли вам щиро зізнаються в коханні, це означає, що інша людина бачить у вас не тільки зовнішність – вона бачить вашу справжню суть. Любов бачить не тільки очима, а й серцем. Вона бачить вашу внутрішню красу. Бачить вас такою людиною, якою ви прагнете бути. Любов бачить, наскільки ви здатні виявляти любов. Тому слова «Я тебе люблю» дають сміливість показати своє справжнє «я». Любов допомагає партнерам розвивати один в одного все найкраще.

«Я приймаю тебе»

Відчуваючи любов, ми бачимо один одного такими, якими ми є, тому що ми не засуджуємо. Слова «Я люблю тебе» можуть означати не тільки «я бачу тебе», а й «я приймаю тебе». Прийняття іншої людини – таїнство, яке вимагає від людини повної рішучості. Це означає «Я пропоную тобі любов і нічого, окрім любові». Тому освідчення в коханні – це обіцянка двох людей приймати один одного: «Я не буду засуджувати тебе», «Я не буду оцінювати тебе». Щоразу, коли ви освідчуєтеся в коханні, ви повторюєте цю клятву й берете на себе зобов'язання наповнити любов'ю життя іншої людини.

«Я вдячний тобі»

Любов – це вдячність. Коли ви освідчуєтеся комусь, ви говорите: «Я вдячний(а) тобі» і «Я вдячний(а) за тебе». Ви дякуєте іншій людині за її присутність у своєму житті. Ви говорите: «Дякую за те, що ти любиш мене», «Дякую за те, що ти бачиш мене», «Дякую за те, що приймаєш мене» і «Дякую за те, що дозволяєш мені бути собою». Самі ми ніколи не можемо дізнатися, ким ми є насправді, ми можемо зрозуміти це тільки через зв'язок і взаємодію з іншою людиною.

«Я тут для тебе»

Щоразу, коли ви освідчуєтеся комусь у коханні, ви маєте на увазі «Я тут для тебе». «Бути тут» означає повністю бути присутнім у стосунках – фізично, емоційно й духовно. Фраза «Я люблю тебе» означає «Я відданий тобі» і «Я відданий нам». Ви не чекаєте, поки стосунки покращаться самі собою. Ви не намагаєтеся зберегти свою безпеку. Ви не вдягаєте в стосунках маску. Ви не намагаєтеся отримати щось для себе. Ви повністю присутні в стосунках, які дуже важливі для вас.

Щоразу, коли ви відчуваєте прагнення освідчитися комусь у коханні, ви усвідомлюєте присутність любові. Коли ви говорите «Я люблю тебе» своєму партнеру або дитині, ви розумієте, що любов є в нас завжди, навіть тоді, коли ми цього не бачимо.

У кожних стосунках нас підстерігають труднощі й конфлікти. У такі моменти ми не відчуваємо любові. І тоді фраза «Я люблю тебе» може повернути нам уважність до цього прекрасного почуття. І якщо я тут, і ти тут, то тут обов'язково з'явиться й любов.

Як батькам контролювати свій гнів

Три поради батькам, які допоможуть їм контролювати свою поведінку тоді, коли вони гніваються на дітей

Часто батьки настільки зосереджені на поведінці дітей, що зовсім забувають про свою власну. Правду кажучи, діти дійсно можуть довести батьків до такого стану, що вони втрачають контроль над своїми словами, діями й емоціями, тому батьки повинні готуватись до подібних ситуацій заздалегідь і заздалегідь налаштовуватись на самоконтроль.

Справа в тому, що безліч слів і дій ми здійснюємо автоматично, навіть не замислюючись про те, яке значення вони матимуть для нас і наших близьких та який ефект справлятимуть. Це відбувається тому, що ми вважаємо, ніби в першу чергу повинні контролювати поведінку тих, хто нас оточує, а не свою власну (адже це дійсно складніше): зупинитись, подумати та сказати самим собі: «Почекай, не відповідай, доки не заспокоїшся».

Кращий спосіб не втрачати самовладання – вчасно усвідомити, що я збираюся це зробити. Ця навичка є однією із ключових для того, щоби бути хорошими батьками. Далі представлені поради батькам про те, як контролювати свою поведінку.

Порада № 1. Зробіть паузу й відстороніться від ситуації, щоб заспокоїтись і зібратися з думками

Щоразу, коли ви відчуваєте, що можете зірватися, зупиніться та зробіть паузу, не намагаючись вирішити ситуацію у стані емоційного збудження. Нехай діти знають, що вам треба перевести дихання; згодом вони почнуть ставитись до цього, як до норми в будь-яких стосунках.

Деяким батькам таке рішення видається складним, особливо якщо діти ще маленькі й потребують постійного нагляду. Усе ж, якщо ви зможете привчити їх до цього раніше або нехай навіть уже в більш старшому віці, такий підхід може виявитись досить ефективним. Адже вирішити проблему під час конфлікту практично неможливо, оскільки це призводить до його нагнітання, образ і почуття провини.

Чому б не показати вашим дітям, що ви робите паузу. Перш ніж вирішувати проблему, відстороніться від ситуації, заспокойтесь і зберіться з думками. Пауза може виглядати по-різному, у залежності від ваших уподобань. Ви можете піти у свою кімнату, піти випити чаю або вирушити на прогулянку, зателефонувати близькому другу чи подрузі й обговорити ситуацію, що склалась. Як би там не було, важливо, щоб ви виділили собі деякий час, щоб опанувати себе, і тільки потім приступали до вирішення виниклої проблеми.

Порада № 2. Якщо ви не можете відсторонитися від ситуації, порахуйте до десяти або робіть глибокі вдихи

Це хороше рішення для тих, у кого діти маленькі або ситуація вимагає вашої присутності. Буде добре, якщо ви поділитесь тим, що відчуваєте: «Зараз я так розізлилася, що мені треба заспокоїтись, перш ніж ми відновимо нашу розмову».

Діти повинні знати, що те, що вони відчувають, – це завжди нормально, але те, що вони роблять, добре не завжди. Будьте прикладом для наслідування, ділячись своїми почуттями («я розлютилась і мені необхідно заспокоїтися»), але не виливаючи їх і не звинувачуючи дітей у стані гніву. Ніколи не кажіть: «Ти доводиш мене!» або «Не гніви мене!».

Порада № 3. Просіть вибачення в дітей, якщо ви припустились помилки

Досвідчені батьки, як тільки заспокоюються й усвідомлюють свої помилки, завжди просять у дітей вибачення. Діти дивно поблажливі, коли ми миримось і щиро перепрошуємо за те, що втратили контроль над собою. Якщо запитати в більшості батьків: «Чи попросили ви вибачення у своїх дітей?», усі відповідатимуть «Так!». І якщо спитати: «Що ж вони вам відповіли?», майже всі скажуть: «Усе нормально. Нічого страшного».

Коли ви просите вибачення, то відновлюєте позитивний зв'язок зі своєю дитиною, повертаючи близькість і довіру, що похитнулись. У такій теплій атмосфері ви зможете разом працювати над вирішенням наявної проблеми. Таким чином, ви демонструєте дітям, що помилки – це можливість навчитись, і що ви можете разом зосередитись на кращих рішеннях. (Ефективна робота над помилками складається із трьох послідовних етапів – визнання помилки, примирення, яке включає як примирення батьків з дитиною, так і дитини з самою собою, а також вироблення спільного рішення ситуації, що склалася.)

Сенс усього вищесказаного полягає в тому, що коли ваші почуття подразнені, не треба відповідати імпульсивно, слід заспокоїтись і все обдумати й лише потім відповідати. Хтось одного разу сказав, що слово «відповідь» походить від слова «відповідальність». Тому йдеться про те, щоб ми привчили себе до відповідальності за те, як ми хочемо діяти, замість того, щоб діяти безвідповідально, піддаючись миттєвим імпульсам.

І якщо ми зможемо поставити усвідомленість і мислення на варті наших емоцій, то будемо реагувати краще, ніж реагували раніше, – ми як батьки станемо краще. А це і є та мета, до якої ми прагнемо.

Запитання, які примушують замислитись

Двадцять запитань батькам, над якими варто замислитися для більш вдумливого виховання дітей

Якщо ви вже не перший рік маєте статус батьків, ви, імовірно, зрозуміли, що у вас просто не може бути відповідей на всі запитання, пов'язані з вихованням. Їх немає ні в кого! Проте дуже важливо не зупинятись і продовжувати ставити запитання – запитання, які примушують розмірковувати, сходитися віч-на-віч зі страхами й сумнівами, а також допомагають краще зрозуміти, чого ми хочемо насправді.

У цій статті наводяться двадцять запитань, над якими варто замислитись кожному з батьків. Коли ви будете їх читати, пам'ятайте про те, що немає правильних або неправильних відповідей. Це лише підказки, які допоможуть вам поміркувати про щось важливе, краще підготуватись до необхідності вибору та всіляких складних ситуацій, з якими нам часто доводиться зіштовхуватись у житті. Обміркуйте кожне запитання не поспішаючи.

1. Ви хочете, щоб ваші діти, коли виростуть, були багатими чи щасливими?

Звісно, в ідеалі ми хочемо і того, й іншого. Але якби вам довелося вибирати? Яким був би ваш вибір? Котеджі, дорогі автомобілі, модні речі та коробочка з антидепресантами чи скромне життя, наповнене щирими посмішками?

2. Як часто ви кажете «Я тебе люблю» без будь-якого приводу?

Відповідаючи на це запитання, згадуйте не тільки про своїх дітей, а і про дружину/чоловіка. Як часто ви кажете: «Я тебе люблю», не чекаючи нічого у відповідь і не використовуючи цю фразу як вибачення?

3. Плач – це ознака сили чи слабкості?

Варто все тримати в собі чи краще дати вихід емоціям? Коли ви бачите, як хтось плаче, ви пропонуєте свою допомогу чи просто відводите погляд? А як щодо ваших дітей?

4. Яке недавнє заняття всією сім'єю примусило вас забути про час?

Ви проводите досить часу один з одним, щоби побудувати глибокі сімейні стосунки чи весь час кидаєтесь від однієї справи до іншої? Чи достатньо часу передбачено у вашому розкладі на отримання задоволення від товариства один одного?

5. Якби ваш друг розмовляв з вами так, як ви розмовляєте зі своїми дітьми, ви би продовжували залишатися з ним друзями?

Ви кричите на дітей? Як це впливає на ваші стосунки? Чи можуть батьки встановлювати чіткі обмеження без крику? Як ви вважаєте, можна бути ніжним і турботливим і при цьому дисциплінувати дітей?

6. Бути батьками – це привілей чи тяжка повинність?

Ви вважаєте своє становище батьків благословенням чи обтяженням? (Просто для інформації: мільйони жінок у світі страждають безпліддям!)

7. Ви хотіли б, щоб ваші діти ніколи не помилялись чи ніколи не пробували нічого нового?

Невдача є соромом чи можливістю навчання? Чи можна жити повним життям і не пробувати нічого нового? Якщо ваші діти не вчитимуться пробувати щось нове, відчуваючи почуття комфорту від вашої присутності, де ще вони зможуть навчитися цього?

8. Що робить вас такими унікальними? А вашого чоловіка/дружину й дітей?

Немає двох зовсім однакових людей. Ви знаєте, у чому полягає ваша унікальність? Ви прийняли її? Як щодо інших членів вашої сім'ї? Ви любите один одного саме такими, якими ви є, не дивлячись на всі недоліки?

9. Чи тримаєтесь ви за те, що треба відпустити?

Ви не зможете далеко піти, несучи тягар свого минулого. На те, як ми виховуємо дітей, найсильніше впливає саме наше минуле. Що вам треба відпустити?

10. Якби хтось знімав фільм про вашу сім'ю, яку назву ви б йому дали?

Чи буде цей фільм наповнений емоціями радості й надії, чи він занурить глядачів в атмосферу мороку й відчаю? Буде він таким, що запам'ятовується, чи вилетить з голови одразу після перегляду? Це буде проста історія чи заплутана епопея?

11. Хто пише історію вашої сім'ї?

Ви живете за сценарієм, який диктують обставини, чи пишете своє власне блискуче й неповторне оповідання?

12. Якби у вас було стільки грошей, скільки ви хочете, і навіть трохи більше, що б ви зробили з вашим життям?

Швидше за все, у вас немає стільки грошей, але чи можете ви викроїти трохи часу у своєму графіку, щоб зайнятись тією справою, якої вимагає ваша душа, і займатись нею просто тому, що ви любите це?

13. У всіх нас доба складається із 24-х годин. Чому одні люди встигають за цей час робити набагато більше, ніж інші?

З одного боку у нас є сміливі й діяльні мрійники, які змінюють світ. З іншого боку є ми, що ледве справляємося зі своїми справами. Що примушує наше сприйняття часу настільки сильно відрізнятись від сприйняття тих людей?

14. Наскільки добре ви спите?

Є безліч досліджень, що пов'язують якість сну та якість нашого життя (і здоров'я). Ви жертвуєте сном на користь продуктивності, успіху та грошей (що призводить до високого рівня стресу)?

15. Ви вчитесь на своїх помилках чи сварите себе за них?

Як щодо помилок, які роблять ваш чоловік/дружина й діти? Ви можете пригадати кого-небудь, хто ніколи не робив помилок? Можливо, прояв милосердя й доброти – це кращий варіант?

16. Якби ви раптово померли, якими б ваші діти вас запам'ятали? Що ви хочете, щоб вони пам'ятали про вас?

У житті все може статись. І краще замислитися про це саме зараз, доки не пізно.

17. Якби смерть запропонувала вам десять додаткових років життя, але далеко від сім'ї та без будь-якої можливості зв'язку з рідними, ви би погодились на таку угоду?

Що, якби ви не могли бути поруч зі своїми близькими, але знали, що відбувається в їхньому житті? Що, якби у вас не було навіть можливості знати, як ідуть їхні справи? Що, якби всі вони пішли, а ви залишились один(а) на землі?

18. Ви намагаєтесь бути краще, ніж ті, хто вас оточує, чи краще, ніж людина, якою ви були вчора?

Чому ви взагалі читаєте ці запитання? Яку користь ви хочете отримати від цього?

19. Коли діти потрапляють у неприємності, вони поспішають до вас по допомогу чи приховують від вас свої проблеми?

Що б ви хотіли – мати можливість допомагати дітям у великих неприємностях чи щоб вони самі розбиралися зі своїми труднощами? Ви кричите на дітей і обіцяєте їм прочухан, коли вони роблять навіть незначні помилки, чи розповідаєте їм про те, що вони можуть спокійно звертатись до вас по допомогу в будь-яких обставинах.

20. Ви надихаєте дітей здійснювати їхні мрії чи ваші власні?

Як часто ваші діти скаржаться на необхідність займатись тим, що, на вашу думку, повинно бути дуже цікавим, а ви відповідаєте: «Ти навіть не розумієш, як тобі пощастило! У мене ніколи не було можливості займатись...»? Чи примушуєте ви їх реалізувати ваші нездійснені мрії?

Способи швидкого зниження рівня стресу

Антистресові техніки, які батьки можуть застосовувати для відновлення душевної рівноваги

Стрес – досить поширене явище в нашому житті, його інтенсивність може варіювати від дуже низького до високого рівня, який має травмуючу дію. Він може виникнути в результаті розмови або як наслідок певної події, навіть у результаті повільного й майже непомітного накопичення негативних емоцій, коли якась ситуація в один чудовий момент переповнить чашу терпіння. Незалежно від причин, безперечно одне: постійний стрес здатний завдати істотної шкоди нашому здоров'ю, проте його можна попередити та знешкодити.

З точки зору фізіології, стрес – це захисна реакція організму на несприятливі фактори й загрозливі для життя ситуації. Коли ми відчуваємо загрозу, наша нервова система реагує вивільненням спеціальних гормонів стресу, таких як адреналін і кортизол, що допомагає нам не втратити пильності, мобілізуватись, залишатись енергійними і, якщо потрібно, надає надлюдську силу, щоб втекти від небезпеки, іноді у прямому значенні.

Як тільки загроза минає, наш організм повертається у свій природний спокійний і розслаблений стан. Незважаючи на те що загрозливі для життя ситуації трапляються досить рідко, люди часто живуть у режимі «бий або біжи», тобто у стресовому режимі. Перебування в ньому протягом тривалого періоду часу може викликати проблеми зі здоров'ям, такі як розлад нервової системи й перевтома, що у свою чергу призводить до виникнення фонового стану тривоги, оскільки ми безперервно перебуваємо в бойовій готовності в очікуванні кризи, яка може статись у будь-який момент (у багатьох з нас при вході в офіс організм рефлекторно перемикається на «режим підвищеної загрози»).

Наступного разу, коли ви відчуєте напруження й потрясіння, використовуйте ці методи для миттєвого ослаблення стресового стану.

1. Зосередьтесь на своєму диханні

Ваші думки безпосередньо пов'язані з вашим диханням. Зверніть увагу, що з появою неспокійних думок або почуття тривоги ваше дихання значно частішає, стає поверхневим. Щоб знайти душевну рівновагу, ви повинні сповільнити частоту дихання. Зробіть глибокий вдих протягом п'яти секунд, потім затримайте дихання на п'ять секунд і видихайте протягом п'яти секунд.

2. Випустіть пару

Заспокоївши свій розум і тіло, ви збалансуєте енергію та зможете діяти більш зосереджено. Йоги з цією метою вже багато століть використовують метод «шита пранаяма» (охолоджувальне дихання). Відкрийте рот, згорніть язик трубочкою та злегка висуньте його за губи. Вдихайте через рот і видихайте через ніс. Якщо ви не можете згорнути язик трубочкою, складіть губи літерою «О» і вдихайте. Продовжуйте цю вправу протягом 2–3-х хвилин.

3. Зробіть паузу

Якщо у стресових ситуаціях ваша реакція настає дуже швидко, ви можете пошкодувати про сказані слова або необдумано скоєні вчинки. Тому тоді, коли ви не перебуваєте в надзвичайній ситуації, намагайтесь вчитись затримувати свою реакцію, принаймні на кілька секунд. Замість того щоб реагувати негайно, зробіть паузу, глибоко вдихніть, заспокойтесь, зберіться і лише потім відреагуйте словами або якимось іншим чином.

4. Виходьте на природу

Природа володіє миттєвим заспокійливим ефектом. Неважливо, будете ви сидіти на пляжі й слухати шум хвиль, гуляти по густому зеленому лісі, слухати звуки водоспаду, підніматись у гори чи просто вийдете у двір, де земля засіяна травами і всюди лунає щебетання птахів, просто змусьте себе вийти на вулицю й дозвольте природі розставити все на свої місця.

5. Виконуйте фізичні вправи вдумливо

Фізичні вправи допомагають впоратись з надлишками адреналіну, вивільняють ендорфіни, від чого ваше самопочуття поступово покращується. Додайте вдумливості у свої тренування й зосередьтесь безпосередньо на виконуваній вправі. Слідкуйте за технікою та своїми відчуттями. Підключайтесь до вашого тіла. Фізичні тренування допомагають підтримувати форму й відволіктись від стресу. Бігайте або катайтеся на велосипеді, ходіть у тренажерний зал, басейн чи відвідуйте заняття йогою. Тренування під час обідньої перерви дозволять вам зберігати зосередження та спокій у роботі.

6. Приймайте холодний душ

Гідротерапія – це точна та складна наука, яка приносить величезну користь вашому організму й розуму. Холодний душ знижує рівень стресу, розкриває капіляри, щоб вони могли краще просувати кров по вашому організму. Холодний душ сприяє ефекту припливу крові до серця, нирок, легенів і печінки. Цей процес стимулює здорові секреторні функції організму, що примушує вашу шкіру сяяти й підтримує здорову біохімію крові. Починайте приймати холодний душ з ніг і рук.

7. Слухайте музику, яка сприяє релаксації

Усе складається з енергії, наші тіла й музика також. Музика має здатність миттєво трансформувати вашу енергію, піднімаючи ваш дух або умиротворюючи його. Вибирайте музику, яка піднімає настрій за допомогою мелодії, текстів чи ритму, щоб енергія вашого тіла приходила у відповідність з високою частотою енергії вибраної вами музики. Позитивна музика також допомагає появі позитивних думок.

8. Відчувайте вдячність

Пам'ятайте, що причиною стресу є всього лише певний хід думок або думка. Насправді, ви здатні контролювати свої думки (навіть якщо ви часто з цим не згодні). Двоє людей можуть опинитись в однаковій ситуації, але лише один з них відчує стрес, і причиною цього буде негативний хід його думок. Тому припиніть хвилюватись і панікувати й складіть список того, за що ви вдячні своєму життю, чи то дах над головою, життя в мальовничому місті, власний автомобіль, який дає вам свободу пересування, й т. п. Список повинен містити близько десяти пунктів.

9. Візуалізуйте успіх

Забороняйте мозку уявляти «найгірший варіант» або варіант «а якщо?..». Візуалізуйте й концентруйте всю свою увагу на тому, що ви хочете отримати від життя, а не на побоюваннях із приводу того, чого ви не хочете. Пам'ятайте: ваша увага супроводжується потоками енергії, тому ви не можете дозволити собі витрачати час і сили на візуалізацію негативу.

10. Пийте зелені смузі

Отримуйте життєвий імпульс від фітохімічних речовин, що містяться в зелених овочах. Смузі – це чудовий спосіб отримати всі поживні речовини з овочів і фруктів. Зелені коктейлі також допоможуть зміцнити вашу імунну систему, усунути нездоровий апетит (який теж, у свою чергу, може призводити до ще більшого стресу) і дадуть вашому мозку більше енергії. Спробуйте смузі з капусти, шпинату,огірків й лимона з додаванням банана й чорниці.

Питання дитині, альтернативні «Як справи у школі?»

Двадцять п'ять питань, які батьки можуть ставити своїй дитині, обговорюючи з нею навчання у школі

«Як справи у школі?», «Що ви сьогодні вивчали?» - найпоширеніші питання, які задають батьки, коли їх дитина повертається додому зі школи. Напевно, ви й самі вважаєте ці фрази невдалими. Але щоразу ви їх вимовляєте.

Можливо, ви питаєте дитину трохи по-іншому: «Що нового ти дізнався сьогодні у школі?». Але і ця фраза не набагато краща. І ось чому.

По-перше, такі фрази показують вашу відстороненість. Ви просто не знаєте, що дитина вчить у школі. Ви залишаєте весь процес навчання дитини на розсуд школи (адже для цього школа й існує, правильно?). Якщо це так, ви маєте занадто туманне уявлення про те, наскільки ваша дитина розуміє навколишній світ. І ви можете говорити про це з дитиною тільки в загальних рисах, ґрунтуючись на тому, що вона знає зі школи.

По-друге, такі загальні питання не дають дитині можливість говорити про свої почуття - про те, що її вразило або зачепило. Ви можете дізнатися про це тільки в тому випадку, коли дитина сама захоче цим поділитися.

Важливе й саме формулювання питання. Дитина ще не усвідомлює, як проходить її навчання - що вона дізнається і наскільки це важливо. І якщо ви питаєте її: «Що нового ти дізнався сьогодні у школі?», вона буде відповідати вам що завгодно, аби ви не подумали, що вона не дізналася нічого нового.

Так що ж робити батькам? Не акцентуйте увагу на результатах навчання - запитуйте дитину про її враження, зусилля і почуття. Розглянемо кілька альтернативних питань, які ви можете задавати дитині, коли вона повертається зі школи.

Питання, які можна задати дитині замість «Що ви вивчали сьогодні у школі?»

1. Що сьогодні було для тебе найбільш цікавим?

2. Чи був сьогодні момент, коли ти відчув себе спантеличеним? Що ти зробив у цій ситуації?

3. Що тебе сьогодні найбільше здивувало? Не спантеличило, а саме здивувало.

4. Якби ти сьогодні був більш зібраним (активним, уважним), що було б сьогодні по-іншому?

5. Коли ти сьогодні найбільше виявив творчі здібності?

6. Розкажи один кумедний, один корисний і один незвичайний факт, який ти сьогодні дізнався.

7. Що для тебе означає, що день у школі пройшов вдало? Як ти це відчуваєш?

8. Чому твої друзі ходять до школи? Що їм цікаво?

9. Хто сьогодні більше і краще працював на уроці - учитель чи учні?

10. Звідки ще ти міг дізнатися те, що сьогодні розповідав учитель на уроці?

11. Як учитель піклується про учнів на уроці?

12. Що ти сьогодні дізнався нового і звідки?

13. Про що б ти хотів дізнатися більше?

14. Що для тебе найважливіше з того, що ти сьогодні дізнався? Що ти не вважаєш важливим?

15. Чи був сьогодні момент, коли ти зважився на щось? Чим це закінчилося?

16. Що ти сьогодні дізнався з книг?

17. Що ти сьогодні дізнався від друзів?

18. Що ти сьогодні дізнався від учителя?

19. Що для тебе досі залишається незрозумілим?

20. Що з того, що ти сьогодні почув, тобі особливо запам'яталося?

21. Як ти думаєш, що ви будете завтра вивчати з математики (історії, географії)?

22. Як ти думаєш, як можна застосувати у житті те, що ти сьогодні дізнався?

23. Що тобі найбільше заважає в навчанні?

24. Яке відкриття ти для себе зробив сьогодні?

25. Як ти думаєш, навіщо потрібно вчити те, що ви сьогодні вчили?

Розлади навчання в дітей: поради батькам

Поради, як допомогти дітям із розладами навчання поліпшити успішність у школі й підвищити самооцінку

Згідно зі статистикою, розлади навчання мають щонайменше 10 % людей. Однак у суспільстві існує безліч міфів про ці розлади. Спробуймо спростувати ці міфи і з'ясувати, як дитині з тим або іншим розладом поліпшити успішність у школі й підвищити самооцінку.

Що таке розлади навчання?

Насправді немає чіткого й загальноприйнятого визначення розладів навчання. Оскільки розлади навчання мають різну природу, уже довгий час не припиняються суперечки між представниками різних наук про сутність цього явища. Як наслідок, у наш час існує як мінімум дванадцять визначень розладів навчання.

Незважаючи на розбіжності, думки вчених сходяться на тому, що:

1. Розлади навчання виявляються в низькому рівні успішності дитини в школі. Такі діти мають значну різницю між потенційним і реальним обсягом знань.

2. У дітей із розладами навчання неоднаково розвинені різні сфери (мовленнєва, фізична, навчальна та сфера сприйняття).

3. Розлади навчання не залежать від оточення дитини або атмосфери в школі.

4. Причинами розладів навчання не є затримка розумового або емоційного розвитку.

Причини розладів навчання

Причини розладів навчання до кінця не вивчені. Водночас учені виділяють такі загальні закономірності:

• деякі діти дозрівають і розвиваються повільніше, ніж їх однолітки. Унаслідок цього вони не можуть опанувати шкільну програму. Цей розлад навчання називається «затримка розвитку»;

• деякі діти з нормальним зором і слухом можуть неправильно інтерпретувати зорові та слухові сигнали через ті чи інші нез'ясовані порушення нервової системи;

• травми, отримані до народження та в ранньому дитинстві, стають причиною проблем із навчанням у старшому віці;

• діти, народжені передчасно, і ті, які мали проблеми зі здоров'ям одразу після народження, іноді відчувають труднощі з навчанням;

• розлади навчання можуть передаватися у спадок;

• розлади навчання частіше трапляються у хлопчиків, ніж дівчаток. Імовірно, причиною цього є те, що хлопчики дозрівають повільніше, ніж дівчатка.

Ранні ознаки розладів навчання

У дітей із розладами навчання можна виявити широкий спектр симптомів. До них належать: проблеми з читанням, математикою, сприйняттям, письмом, усним мовленням або розумовими здібностями. Гіперактивність, неуважність і розлади сенсорної системи також можуть бути пов'язані з розладами навчання, але самі по собі ними не є.

• Головна ознака розладів навчання – це значна різниця між досягненнями дитини у певних сферах та її загальними розумовими здібностями. Розлади навчання зазвичай стосуються п'яти сфер:

• усне мовлення: затримки, розлади й відхилення у слуховому сприйнятті й ​​мовленні;

• письмо: труднощі з читанням і письмом;

• арифметика: труднощі при виконанні арифметичних дій або розумінні базових арифметичних понять;

• мислення: труднощі при систематизації та інтеграції думок;

• пам'ять: утруднене запам'ятовування інформації.

До симптомів, пов'язаних із розладами навчання, також належать:

• низькі результати в групових тестах;

• утруднене розрізнення розмірів, форм, кольорів;

• труднощі зі сприйняттям часу;

• неправильне сприйняття власного тіла;

• неправильний порядок звуків і букв при читанні й письмі;

• незграбність рухів;

• погана зорово-моторна координація;

• гіперактивність;

• труднощі при копіюванні зразків;

• повільність виконання завдань;

• погані організаційні навички;

• вказівки та інструкції спантеличують дитину;

• труднощі при абстрактних міркуваннях і вирішенні завдань;

• неорганізоване мислення;

• одержимість певною темою або ідеєю;

• погана короткострокова або довгострокова пам'ять;

• імпульсивна поведінка, необдумані дії;

• нестійкість до фрустрації;

• неспокійний сон;

• погані взаємини з однолітками;

• надмірне збудження під час групових ігор;

• надмірна прихильність до тієї чи іншої людини;

• затримки розвитку у певних сферах (наприклад, розвитку моторики, мовлення тощо);

• поведінка, що часто не відповідає ситуації;

• нездатність передбачати наслідки своїх дій;

• дитина все бере на віру, часто піддається впливу однолітків;

• часті зміни настрою;

• погана адаптованість до змін навколишнього середовища;

• дитина часто відволікається й відчуває труднощі з концентрацією уваги;

• труднощі при прийнятті рішень;

• почергове використання обох рук як провідних;

• труднощі при здійсненні послідовних дій.

Коли ви намагаєтеся знайти в дитини будь-які з перерахованих вище симптомів, вам потрібно пам'ятати таке:

• усі симптоми в однієї людини не зустрічаються;

• деякі симптоми зустрічаються частіше, ніж інші;

• практично в кожної людини є як мінімум 2–3 симптоми;

• кількість симптомів, які є в дитини, не означають, легку чи важку форму має її розлад. Ступінь тяжкості залежить від того, чи є симптоми хронічними та в яких поєднаннях вони виявляються.

Що робити батькам, які підозрюють у дитини розлади навчання?

Батьки повинні звернутися в школу, щоб фахівці провели з дитиною тестування. Якщо тести покажуть, що дитина потребує спеціального навчання, учителі можуть порекомендувати батькам заклад, де вона може його отримати.

Водночас потрібно повести дитину до педіатра для повного медичного огляду. У результаті такого огляду можуть бути виявлені проблеми із зором або слухом, здатні викликати розлади навчання.

Як розлади навчання в дитини впливають на батьків

Дослідження свідчать, що батьки більш гостро реагують на розлади навчання, ніж на інші особливості дитини. Наприклад, якщо дитина має затримки у фізичному чи розумовому розвитку, батьки дізнаються про це в перші тижні її життя. Однак розвиток дитини з розладами навчання в дошкільному віці часто відбувається без особливих ознак, батьки при цьому навіть не здогадуються про проблему.

Коли вчителі повідомляють батькам, що їхня дитина має розлад навчання, найбільш поширеною реакцією є заперечення. У батьків цей етап може тривати довгий час, тому що вони рідше стикаються зі щоденними фрустраціями й невдачами дитини.

Дослідження американських психологів підтверджують, що батьки переживають цілу низку емоцій, перш ніж зможуть прийняти дитину та її проблему. Послідовність таких емоцій при цьому абсолютно непередбачувана. Одні батьки пропускають певні стадії, а інші залишаються на тій чи іншій стадії упродовж довгого періоду. Однак загалом вони проходять такі етапи:

• заперечення: «Нічого страшного не сталося», «У мене в дитинстві теж так було», «Він переросте»;

• звинувачення: «Ти поводишся з ним як з маленьким», «Ти занадто багато чого від нього очікуєш», «Це він успадкував від тебе»;

• страх: «Може, вони не говорять мені про справжню проблему?», «Чи, може, насправді все гірше, ніж вони говорять?», «Він зможе коли-небудь одружитися, вступити в університет, знайти роботу?»;

• заздрість: «Чому він не може бути таким же, як його сестра?»;

• смуток: «Якби не розлад, він би міг досягти багато чого»;

• торги: «Краще почекати до наступного навчального року», «Якщо ми будемо рухатися далі, можливо, зможемо вирішити проблему»;

• злість: «Учитель нічого не розуміє», «Я ненавиджу цю школу»;

• почуття провини: «Моя мама була права: потрібно було краще займатися з дитиною з раннього віку»;

• ізоляція: «Ніхто не дбає про мою дитину», «Ми з тобою залишилися удвох, ніхто нас не розуміє»;

• уникнення: «Потрібно спробувати новий метод лікування – я читав, що він має позитивні результати», «Ми будемо міняти лікарів, доки не почуємо, що цей розлад можна вилікувати».

Непередбачуваність реакції батьків може бути пов'язана ще й з тим, що батько й мати проживають різні стадії (наприклад, звинувачення й заперечення). Це може викликати додаткові складнощі у їх спілкуванні.

Однак при правильній допомозі дитині з розладами навчання можна домогтися значного прогресу. Є багато прикладів, як діти з різними розладами згодом ставали успішними юристами, менеджерами, лікарями... У наш час, коли розроблено спеціальні навчальні програми, допомогти дітям із розладами навчання стає простіше.

Рекомендації для батьків

1. Приділяйте дитині стільки часу, скільки їй буде потрібно. Вислухайте її і постарайтеся зрозуміти, що вона хоче вам сказати.

2. Забезпечте дитині достатній фізичний контакт. Торкайтеся її, обіймайте тощо.

3. Заохочуйте сильні сторони дитини, її інтереси й таланти. Урівноважуйте ними недоліки й розлади дитини.

4. Хваліть дитину, посміхайтеся їй і дружелюбно поплескуйте її по спині якомога частіше.

5. Приймайте дитину такою, якою вона є. Будьте реалістами у своїх очікуваннях і вимогах.

6. Заохочуйте дитину дотримуватися загальноприйнятих правил і розпорядку дня, брати участь у сімейних заходах.

7. Якщо дитина погано поводиться, поясніть їй, як ви ставитеся до її поведінки. Запропонуйте їй більш прийнятні моделі поведінки.

8. Допоможіть дитині виправляти свої помилки, подаючи приклад того, що необхідно робити.

9. Не прискіпуйтеся.

10. Давайте дитині домашні обов'язки, що відповідають її віку та здібностям.

11. Якомога раніше давайте дитині кишенькові гроші. Допоможіть їй спланувати, як їх витратити.

12. Купуйте дитині іграшки та ігри, що сприятимуть її розвитку. Грайте з нею в розвивальні ігри.

13. Читайте дитині книги, які їй подобаються, обговорюйте прочитане. Заохочуйте дитину ставити запитання.

14. Розвивайте здатність дитини зосереджуватися, усуваючи фактори, які відволікають (наприклад, відведіть їй окреме місце для навчання та ігор).

15. Не зациклюйтеся на шкільній програмі. Головне, щоб дитина розвивалася у її індивідуальному темпі. Заохочуйте дитину за це.

16. Зводіть дитину в бібліотеку, запропонуйте їй вибрати книгу, яка буде для неї цікавою.

17. Читайте книги, які читає дитина.

18. Заохочуйте дитину читати книги. Купуйте їй книги, читайте разом із нею, обговорюйте прочитане.

19. Допомагайте дитині розвивати самооцінку. Поясніть їй, що вона повинна перевершувати саму себе, а не однолітків.

20. Заохочуйте дитину гратися та спілкуватися з однолітками, допомагати тим, хто навколо.

21. Демонструйте позитивний приклад. Показуйте дитині, чим ви цікавитеся, діліться з нею своїми думками.

22. При потребі консультуйтеся з фахівцями. Це допоможе вам краще зрозуміти, що необхідно дитині для успішного навчання.

Привчаємо дитину вчасно виконувати домашнє завдання

Щоб дитина вчасно вчила уроки, знайдіть для цього відповідне місце та час у розпорядку дня

Зазвичай діти не люблять учити уроки. Часто виконання домашнього завдання забирає в них занадто багато часу й дуже їх стомлює.

Діти люблять гратися, а не робити нудні одноманітні завдання день у день. Від домашнього навчання їх відволікають відеоігри, телевізор, мобільний телефон або Інтернет тощо. Тому батьки повинні прищепити дитині правильні звички, пов'язані з виконанням уроків.

Розгляньмо декілька простих ідей, як організувати виконання домашнього завдання та привчити дитину робити уроки швидко.

Зробіть виконання домашнього завдання частиною режиму дня дитини

Дуже важливо визначити, де й коли дитина вчитиме уроки. Їй також допоможуть чіткі інструкції батьків стосовно того, як виконувати завдання. Змусити себе вчити уроки набагато легше, коли це заняття – частина звичного режиму дня. Тому привчайте до цього дитину з перших днів навчання в школі. Якщо спочатку привчитися виконувати домашнє завдання дитині буде занадто важко, робіть це поступово – так, щоб вона звикла до змін у режимі дня до кінця другої чверті. Завдяки цьому за кілька тижнів дитина звикне до того, що виконання домашніх завдань для неї – частина повсякденного розкладу, і поступово почне виконувати завдання вчасно.

Визначаючи для дитини час виконання домашнього завдання, ураховуйте особливості її психіки. Деяким дітям важко зосередитися на одному занятті понад 15 хвилин. Тому їм необхідно переключатися: 15 хвилин займатися одним предметом, потім переходити до іншого й повертатися до попереднього, доки всі уроки не будуть вивчені. Не встановлюйте для дитини жорстких рамок, не змушуйте її виконувати завдання в жорсткій послідовності. Дозвольте їй самій обрати для себе найбільш прийнятний спосіб виконання завдань.

Дехто з дітей швидше вчить уроки, якщо спочатку упродовж півгодини виконує домашні завдання, потім робить невелику перерву, під час якої може погратися або перекусити, а потім виконує завдання, які залишилися.

Отже, батьки мають знайти для дитини найбільш відповідний спосіб учити уроки. Щоб визначити оптимальний підхід, поговоріть із дитиною. Запитайте, як їй зручніше виконувати завдання. Можна також по черзі спробувати декілька способів, доки не оберете найкращий.

Знайдіть відповідне місце в оселі для виконання домашнього завдання

Намагаючись знайти найбільш зручне місце для виконання домашнього завдання, візьміть до уваги уподобання дитини. Деяким дітям комфортно робити уроки у своїй кімнаті, де вони можуть максимально зосередитися. Однак деякі діти у своїй кімнаті починають відволікатися на ігри й інші заняття, особливо якщо ділять кімнату з іншою дитиною. Їм краще підійде місце, де ніщо не відвертатиме їхню увагу, наприклад, кухня.

Запитайте дитину, де їй комфортніше вчити уроки. В ідеалі таке місце має бути чистим, тихим, щоб дитина могла зосередитися, у ньому ніщо не повинно відривати дитину від роботи над домашніми завданнями. Дитина також не має відчувати дискомфорту в цьому місці. Якщо в оселі завжди шумно, можна купити дитині протишумні навушники.

Обираючи місце, де дитина вчитиме уроки, зважте всі «за» і «проти» при розгляді кожного варіанта. Важливо знайти золоту середину – варіант, який влаштує і вас, і вашу дитину.

Обладнайте місце, де дитина вчитиме уроки

Коли ви разом із дитиною оберете місце для виконання домашніх завдань, облаштуйте його. Переконайтеся, що кімната досить простора, щоб розмістити в ній необхідне навчальне приладдя. Принесіть у кімнату все, що може знадобитися дитині для виконання домашніх завдань: олівці, ручки, лінійки тощо. До того ж, їй можуть бути потрібні словник, калькулятор та інші предмети. Їх також слід розмістити в кімнаті.

Залежно від віку й навчальних потреб дитини можна дозволити їй користуватися комп'ютером або ноутбуком. Якщо дитина вчить уроки не у своїй кімнаті, придбайте переносний ящик для зберігання навчального приладдя. На стіні доречно повісити календар на місяць і відзначати в ньому виконання довгострокових завдань.

Дозвольте дитині взяти участь в облаштуванні кімнати для навчання. Якщо вона виявить творчість у цій справі, у майбутньому почуватиметься більш комфортно, виконуючи тут уроки. Зверніть увагу на те, чи не надто кімната перевантажена навчальним приладдям. На час, поки дитина робить домашнє завдання, приберіть із кімнати ігрові приставки, мобільні телефони й подібні предмети, які можуть її відволікати.

Установіть час, коли дитина вчитиме уроки

Важливо встановити час, упродовж якого дитина щодня вчитиме уроки. Вона має звикнути до такого нововведення як частини свого повсякденного розкладу.

Деяким дітям необхідні година-дві відпочинку після повернення зі школи, деяким краще відразу ж узятися до виконання домашнього завдання. Поговоріть із дитиною про те, коли їй комфортніше вчити уроки, зважте всі «за» і «проти» та прийміть рішення.

Для більшості дітей найкраще вчити уроки перед вечерею. Можна робити домашні завдання й після вечері, коли енергетичні запаси дитини відновляться. Однак намагайтеся не затягувати навчання до пізнього вечора, тому що в такий час дитина вже відчуває втому, швидкість її мислення знижується.

Плануйте виконання домашнього завдання

Коли дитина починає вчити уроки, сядьте поруч і сплануйте майбутню роботу. Виділіть певний час для виконання кожного завдання. Перегляньте разом із дитиною всі завдання й переконайтеся, що дитина їх розуміє. Дозвольте їй самій визначити час, необхідний для їх виконання. Запитайте дитину, яке завдання вона хоче зробити першим і чи потрібна їй ваша допомога. Це допоможе вам визначити можливі труднощі і внести корективи у ваш план.

Плануйте перерви

Тривала робота над домашніми завданнями може спричинити в дитини фізичну й розумову перевтому. Дозвольте дитині самій вирішити, коли зробити перерву, і надалі використовуйте чергування роботи та відпочинку.

Деяким дітям подобається влаштовувати перерви через певні інтервали (наприклад, відпочивати по 15 хвилин через кожні півгодини роботи), деяким – після виконання одного із завдань. Визначте тривалість перерв і те, що дитина може робити в цей час: перекусити, погратися або подивитися телевізор.

Озвучуйте свої очікування і встановлюйте обмеження

Встановлюючи для дитини обмеження й формулюючи правила, поясніть їй, що вона мусить учити уроки щодня в один і той же час. Крім того, дайте дитині зрозуміти, що саме ви від неї очікуєте. Можна викласти правила в письмовій формі й ознайомити з ними дитину із самого початку. Також вам варто визначити наслідки порушення правил. Наприклад, якщо дитина в котрийсь із днів навмисно не зробила уроки, можна заборонити їй відеоігри до того часу, як вона знову почне дотримуватися правил.

Однак намагайтеся уникати занадто жорстких нотацій і не карайте дитину занадто суворо, навіть якщо вона порушує правила. Пам'ятайте, що формування нових звичок і моделей поведінки потребує часу та правильного керівництва з боку батьків. Просто нагадайте дитині про встановлені правила й наслідки у випадку їх недотримання.

Заохочуйте дитину

Відзначайте в календарі кожен день, коли дитина вчасно виконала домашнє завдання. Час від часу заохочуйте її. Як заохочення доречними будуть іграшки або частування. Можна також виділити для дитини більше часу на відеоігри, спілкування у дворі з друзями або придбати їй наприкінці місяця нову відеогру.

Виробивши для дитини правильний розпорядок, облаштувавши місце для навчання й озвучивши правила виконання домашніх завдань, ви можете розвинути в неї довгострокові навички правильно робити уроки. Відкрито спілкуйтеся з дитиною, допоможіть їй перетворити уроки з клопіткого обов'язку на радісне заняття. Заохочуючи дитину, ви можете домогтися того, що вона почне охоче вчити уроки щодня.