Курс "Основи споживчих знань" 7 клас

15.05.2023 року

Тема. Віртуальна екскурсія виробництвом Данон в Україні

https://www.youtube.com/watch?v=kk29glUaIRI - переглянути відео

Завдання. Дати відповіді на запитання, скласти претензію.

01.05.2023 року, 08.05.2023 року 

1. Дайте визначення основних понять.

 Позов — ___________________________________________________________________________

2. Чому кожен із нас повинен знати Закон України «Про захист прав споживачів»? 

____________________________________________________________________________________

3. Як ви розумієте поняття «дефектна продукція»? Наведіть приклади такої продукції. 

____________________________________________________________________________________

4. Що розуміють під моральною шкодою? 

___________________________________________________________________________________

5. Спробуйте скласти претензію за поданим зразком. 

____________________________________________________________

Зразок 

ПРЕТЕНЗІЯ № ___________

Сума цієї претензії складає — __________________________________________________________________________________________________________________грн. (Зазначити суму претензії, до претензії додати розрахунок суми претензії) 

На підставі Договору _______________________№ ___від «____» 200 р., що був укладений між_________________ та___________ , накладними №_______ від « ____» 200 __р. та №_________ від « ___» 200 ___р., за адресою______________________________________ надійшли товари арт.___________________________________ за ціною _____________у кількості ____________на суму____________ . 

Вказані товари надійшли _______________________________________

                                                                              (Вид транспорту) 

Під час перевірки товарів у кількості (якості) було виявлено, що відповідно до_____________________________ , накладною _____________ вказано:__________________________________________ . 

Фактично виявилося _____________________________________________________________________________________________________________________

Нестача (брак) на суму ______________________________________грн. відбулася з вини виробника (постачальника) ______________________. Цей факт підтверджується актом № __від «___ » 200_ р. 

Відповідно до _______________________________________________ вважаємо за необхідне________________________________________ На підставі вищевикладеного і керуючись ст._______________________

Цивільного кодексу України, ст.__________ Господарського кодексу України і ст. ________Господарського процесуального кодексу України 

ПРОСИМО: 

___________________________у сумі____________________________

перерахувати на наш поточний рахунок ____________________________

Додаток: 

(подається перелік документів, які додаються до претензії, а також інші докази) 

1. 

2. 

3. 

4. 

5. 

    У випадку, якщо вказані в претензії документи відсутні в іншої сторони, до претензії додаються документи, які підтверджують пред’явлені заявником претензії вимоги, або їх належним чином засвідчені копії. 

Керівник (заступник) ___________________________(підпис) Виконавець _______________________________(підпис, прізвище, номер телефону) 

Завдання. Опрацювати матеріал, дати відповіді на запитання.

24.04.2023 року

Тема. Самозахист споживача. Громадські об"єднання споживачів.Адвокат і суд як цивілізваний засіб розв"язування конфліктів та спорів

Основні поняття

 Позов — заява в судовий арбітраж, звернення за захистом свого порушеного права або інтересу, що охороняється законом. 

Обладнання: Закону України «Про захист прав споживача», Цивільний кодекс України. 

Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну дефектною продукцією і продукцією неналежної якості 

   Споживачі мають право на відшкодування шкоди (збитків), нанесених дефектною або фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової і моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством. До дефектної продукції можна віднести зіпсований або пошкоджений товар, використання якого неможливо або неприпустимо відповідно до його цільового призначення, або товар, який не відповідає вимогам, що пред’являються до нього. 

   Певні права у даному питанні мають і виробники товарів. Виробник або продавець товару звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що: 

• шкода товару завдана з вини самого споживача в результаті порушення ним встановлених правил користування, зберігання або транспортування продукції або дій непереборної сили; 

• він не вводив продукцію в обіг; 

• дефект у продукції виник у результаті дотримання виробником вимог законодавства або виконання обов’язкових для нього розпоряджень органів державної влади. 

   Шкода, нанесена життю, здоров’ю або майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Право вимагати відшкодування завданої шкоди надається кожному постраждалому споживачу незалежно від того, чи знаходився він у договірних відносинах із виробником. Таке право зберігається впродовж встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлений — впродовж десяти років з дати введення у використання такої продукції її виробником. 

   Ще раз звертаємо увагу на те, що, якщо споживач звернувся до виробника (продавця) неякісного товару, і той відмовився добровільно задовольнити вимоги споживача, вихід один — звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. І в подальшому державна виконавча служба в примусовому порядку стягне грошові суми, визначені судом. Відшкодуванню підлягає як матеріальна (майнова), так і моральна (немайнова) шкода. 

   Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру, які споживач зазнав унаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, що виникли через незаконні дії продавця, виробника, виконавця або через їхню бездіяльність. Моральні страждання можуть виражатися в душевних переживаннях, втраті довіри з боку оточення, сварках у сім’ї тощо. Фізичними стражданнями визнаються захворювання, больові відчуття та інші негативні відчуття, які викликані порушенням визначених законодавством прав споживача. При цьому обов’язково, щоб ці негативні наслідки були викликані порушенням саме прав споживачів, а не чим-небудь іншим. 

   У законодавстві немає вичерпного переліку прикладів моральної шкоди, тому кожен вирішує це питання, виходячи з особистої оцінки шкоди. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі, тобто від відповідача можна вимагати виплату грошей або надання інших благ, наприклад, у випадку проблем зі здоров’ям можна вимагати путівки в санаторій. Максимальний розмір відшкодування моральної шкоди не встановлений, і тому він визначається споживачем, виходячи з власної оцінки втрат немайнового характеру. Розмір відшкодування моральної шкоди не повинен бути залежним від наявності матеріального збитку, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а ґрунтується на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачу в кожному конкретному випадку. 

Подання претензій споживача до продавця неякісного товару і її розгляд. 

    У разі придбання неякісного або некомплектного товару і відмови продавця задовольнити претензії споживача, висловлені в усній формі (до речі, споживач не зобов’язаний шукати майстерню, сервісний центр, який здійснює гарантійний ремонт товару, — це обов’язок продавця), споживач має право звернутися до продавця з претензією. 

   Претензія до продавця повинна бути складена у письмовій формі у двох екземплярах. Зміст претензії, як правило, ділиться на три частини. У першій ви висловлюєте факт, наприклад, заявляєте про те, що придбали у продавця неякісний товар, що підтверджується відповідними документами. У другій частині потрібно посилатися на відповідну норму законодавства, вказавши, що на її підставі продавець (виробник) зобов’язаний виконати одну з вибраних вами вимог. У третій частині ви подаєте саму вимогу і встановлюєте термін її виконання згідно закону. Подаючи претензію, збережіть доказ того, що ви її направляли продавцю (виробнику): його підпис на другому екземплярі, поштову квитанцію тощо. 

   Претензія подається (або надсилається поштою) або продавцю, або виробнику, або їхнім представникам. Якщо продавець відмовляється прийняти претензію, то факт відмови можна підтвердити підписами двох свідків. Але простіше надіслати претензію поштою рекомендованим листом із повідомленням. 

   Якщо продавець (виробник) сумнівається в причинах виходу товару з ладу, то він зобов’язаний провести незалежну експертизу за свій рахунок. Протягом 14 днів повинна бути надана остаточна відповідь. Але якщо продавець (виробник) відмовляється задовольнити вимоги споживача, він повинен це обґрунтувати. Якщо претензія не розглянута у встановлений термін або відхилена, або з яких-небудь причин споживач не згоден з рішенням продавця, тоді слід звертатися з позовом до суду.

Запитання та завдання для обговорення 

1. Для чого необхідно складати позовну заяву? 

2. Якими справами займаються спілки захисту прав споживачів? 

3. Хто несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну дефектною продукцією або продукцією неналежної якості? 

Завдання.Прочитайте зразок і складіть скаргу споживача на недоброякісний товар. Використайте інформацію з товарного чека. 

17.04.2023 року

Тема. Практична робота "Складання скарги споживача на недоброякісний товар"

Мета: навчитись складати скарги на недоброякісний товар. 

Обладнання: товарні чеки. 

ХІД РОБОТИ 

1. Визначте проблему. 

2. Зберіть дані, що підтверджують порушення прав споживача. 

3. Сформулюйте свої вимоги. 

4. Викладіть письмово суть проблеми, зібрані факти та вимоги. 

Завдання: розгляньте товарний чек та складіть скаргу споживача на недоброякісний товар 

Інструкція щодо виконання практичної роботи 

Зразок 

Іваненку Івану Івановичу 

Начальнику відділу зв’язків з громадськістю 

Центрального універмагу «Поділля» 

   Я, Сергієнко Сергій Сергійович, 24 січня 2007 року придбав у відділі побутової техніки зазначеного універмагу соковижималку виробництва КНР за ціною 472 гривні. Після того, як вдома я спробував скористатись нею, мотор не спрацював. Використати її за призначенням я так і не зміг. Обміняти недоброякісний товар продавець відділу побутової техніки відмовився. Прошу вас розглянути моє звернення і обміняти недоброякісний товар або повернути його вартість. 

   До заяви додаю копію товарного чека. 

Дата ________________Підпис ________________

Сергієнко Сергій Сергійович 

м. Київ, вул. Шевченка, 15/123 

Тел. 8-099-324-56-33 

ЗАВДАННЯ.Опрацювати матеріал, дати відповіді на запитання.

03.04.2023 року - 10.04.2023 року

ТЕМА. ХТО НАС ЗАХИЩАЄ

Куди звернутися за допомогою? Система захисту та самозахисту споживача в Україні

Основні поняття

 Захист прав споживачів — це законодавча, адміністративна і судова охорона інтересів споживачів товарів і послуг, головним чином від їх порушення виробниками продукції (виконавцями робіт, послуг) і продавцями. 

Споживче право — це самостійний напрям права, що є сукупністю норм, правил і інструкцій, спрямованих на захист споживачів на ринку товарів і послуг. 

Обладнання: Закон України «Про захист прав споживачів», Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України. 

   Щодня на нас чекає багато різноманітної реклами: теле-, відео-, звукової, світлової, друкованої, мальованої. Водночас реклама може бути вдалою і невдалою, агресивною і нав’язливою, анти- і саморекламою. Але чи бачив хто-небудь або чув цілком правдиву рекламу? Мати справжнє, а не нав’язане рекламою уявлення про товари і послуги хотів би, напевно, кожен. Хто з нас хоча б раз не спокусився на яскраву обгортку або написи на невідомій іноземній мові, купуючи абсолютно непридатний для споживання товар? Хто не був обдурений нечесним продавцем на ринку, у магазині, у супермаркеті? 

   Від недобросовісних продавців у розвинених країнах світу давно вже розроблена і надійно працює система захисту споживачів. Вона включає законодавчо закріплені права споживачів, діяльність спеціальних державних органів і громадських організацій з контролю за дотриманням цих прав, покарання відповідно до закону за недобросовісну рекламу, реалізацію неякісного або некомплектного товару тощо. Така система одержала назву захисту прав споживачів. 

   Захист прав споживачів — це законодавча, адміністративна і судова охорона інтересів споживачів товарів і послуг, головним чином від їх порушення виробниками продукції (виконавцями робіт, послуг) і продавцями. 

   У зв’язку з необхідністю забезпечення захисту прав споживачів з’явилося споживче право. Споживче право — це самостійний напрям права, що є сукупністю норм, правил та інструкцій, спрямованих на захист споживачів на ринку товарів і послуг. 

Історія споживчого руху

   Уперше до проблеми захисту прав споживачів звернувся в 1962 році президент США Джон Кеннеді. «Споживачі, за визначенням, це всі ми, — сказав Кеннеді. — Споживачі — це найбільший економічний прошарок, який впливає майже на будь-яке приватне або державне рішення... Але це єдиний голос, якого часто не чутно». 

   Він проголосив так званий «Білль про права споживачів», у якому виклав чотири основних права споживача: 

• право на безпеку і якість товарів та послуг; 

• право на достовірну інформацію про них; 

• право бути почутим у разі пред’явлення споживчих претензій; 

• право відстоювати свої споживчі інтереси в суді.

    Пізніше до цих базових прав було додано ще чотири: 

• право на відшкодування збитків; 

• право на споживчу освіту; 

• право на задоволення базових потреб; 

• право на здорове навколишнє середовище. 

   У 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Провідні принципи захисту інтересів споживачів». Основні цілі цього документа — не допускати недоброякісних товарів і послуг до споживача, надавати споживачам правдиву інформацію про них, а також давати можливість створювати організації споживачів для відстоювання ними своїх інтересів. 

   Нині в багатьох країнах світу є урядові установи, що займаються захистом прав споживачів: у Франції — Міністерство у справах споживачів, у Великобританії — Відомство генерального директора з питань приватної торгівлі, у США — Федеральна комісія з торгівлі. 

   Є й неурядові національні організації, що займаються захистом прав споживачів. У 1936 році з’явилася Національна асоціація споживачів у США, у 1951 році — у Франції і Німеччині, «Consumers international» у 1960 році — у Великобританії, у 1960 році — у Канаді. Про міжнародні організації із захисту прав споживачів див. на Порталі споживача (http://consumerinfo.org.ua/). 

   Друкуються також спеціальні журнали, бюлетені та інші засоби масової інформації, що інформують своїх читачів про товари (послуги) і права споживачів. Так, у Великобританії, Німеччині, Іспанії, Франції виходять друком спеціальні журнали для споживачів. Крім того, створюються асоціації, кооперативи і рухи споживачів, які, у свою чергу, утворюють міжнародні об’єднання типу «Єврокооп» — Європейське співтовариство кооперативів споживачів, що нараховує близько 20 млн. індивідуальних і колективних членів. 

   Захист прав споживачів усе більше стає справою не тільки окремих держав, а й усього міжнародного співтовариства в цілому. 15 березня 1983 року, через двадцять років після історичної промови президента США Джона Кеннеді, у якій він проголосив чотири основних права споживачів, уперше відзначали Всесвітній день споживачів. Нині у світі є вісім загальновизнаних прав споживачів, і щороку 15 березня світова громадськість відзначає Всесвітній день споживачів. 

   Захист прав споживачів в Україні 

   У нашій країні захист прав споживачів забезпечується Законом України «Про захист прав споживачів». Цей закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями (різних форм власності), встановлює права споживачів і визначає механізм реалізації державного захисту їхніх прав, зокрема дозволяє громадянам добиватися реалізації своїх справедливих вимог як у судових, так і в спеціальних державних органах. 

   Споживачі мають право на: 

• 1) захист своїх прав державою; 

• 2) належну якість продукції й обслуговування; 

• 3) безпеку продукції; 

• 4) необхідну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про виробника (виконавця, продавця); 

• 5) відшкодування шкоди (збитків), заподіяних дефектною або фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; 

• 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 

• 7) об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів). 

   Законодавча база із захисту прав споживачів в Україні складається із Закону «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу, Господарського кодексу та інших національних актів законодавства, які містять положення, що стосуються захисту прав споживачів, а також міжнародних нормативних актів про захист прав споживачів. 

Звернення громадян до органів захисту прав споживачів 

    Якщо людина вважає, що її споживчі права порушені в процесі торгівлі або продавець безпідставно відмовляється прийняти або обміняти товар, то вона має право звернутися до державних органів захисту прав споживачів. 

   Споживач також має право направити органам захисту прав споживачів заяву про порушення в роботі торговельних та інших підприємств і підприємців, які обслуговують громадян, які не стосуються його особисто. Звернення може бути усним, таке звернення висловлюється посадовцю під час особистого прийому громадян, або письмовим. Звернення у письмовій формі направляється поштою або передається представнику державного органу. 

   У зверненні треба вказати прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, викласти суть питання, зауваження, пропозиції, заяви або скарги, прохання або вимоги. Письмове звернення заявник повинен підписати і вказати дату. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, тобто без вказівки місця проживання, не підписане автором, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає або протягом 10 днів повертається заявнику. 

   Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов’язковому ухваленню і розгляду. Крім того, звернення зобов’язані розглянути безкоштовно, усяке стягування платні буде незаконним. 

   Органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадовці, керівники і посадовці підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, до повноважень яких відноситься розгляд заяв, зобов’язані об’єктивно і своєчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, ухвалювати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв. Відповідь за результатами розгляду заяв в обов’язковому порядку надається тим органом, який одержав ці заяви і до компетенції якого належить рішення порушених у заявах питань, за підписом керівника або особи, що виконує його обов’язки. 

   Запитання та завдання для обговорення 1. Які законодавчі документи гарантують захист прав споживачів? 2. Що ви знаєте про історію споживчого руху у світі? 3. Що ви знаєте про захист прав споживача в країнах Європи? 4. Чи доводилося вам бути свідками випадків порушення прав споживачів? Як було розв’язано цю проблему? 

Завдання. Опрацювати матеріал, підготувати повідомлення по кожній країні (Користуючись довідковою літературою, учні готують інформацію про особливості суспільного життя переважної частини населення «свого» регіону (культуру, релігію, традиції населення тощо). 

20.03.2023 року

Тема. Відмінності поведінки споживача в різних країнах світу. Ділова гра-подорож "Споживач світу"

Мета: встановити відмінності поведінки споживача в різних країнах світу.

Обладнання: карта світу, географічна енциклопедія, кольорові прапорці, що будуть прикріплятись на карту, олівці, форби, вирізки з газет.

 Інструкція щодо виконання практичної роботи 

Важливо! Ця практична робота потребує попередньої підготовки учнів.

І. Уявіть собі, що ви берете участь у кругосвітній подорожі. Для цього об’єднайтесь у групи: 

 І група: жителі Африки; 

ІІ група: жителі Австралії; 

ІІІ група: жителі Південної Америки; 

ІV група: жителі Антарктиди (уявіть, що там можна жити постійно); 

V група: жителі Північної Америки; 

VІ група: жителі Європи; 

VІІ група: жителі Азії. 

Користуючись довідковою літературою, учні готують інформацію про особливості суспільного життя переважної частини населення «свого» регіону (культуру, релігію, традиції населення тощо). 

Виконайте завдання. 

1. Підготуйте список товарів побутового призначення (одягу, взуття, продуктів харчування), які необхідні жителям вашого регіону (наприклад, жителям Азії потрібен капелюх з рисової соломи (носять в’єтнамці), велосипед (на них їздить більшість китайців), палички для їжі (ними користуються японці, китайці та ін.). 

2. Для «Шкільного вернісажу» намалюйте предмети побуту, національного одягу, свійських тварин, які характерні для обраного вами регіону (наприклад, жінка в сарі — представниця Азії; ковбой у джинсах, широкополій шляпі — американець). 

3. Назвіть батьківщину харчових споживчих товарів (наприклад, хліб в Японію потрапив з Європи, кава в Європу потрапила з Америки, фініки — з Африки). 

Організація роботи на уроці 

1. Кожна група презентує свою розповідь (3-5 хвилини), використовуючи карту світу і свої малюнки. 

2. Учні читають текст та беруть участь у його обговоренні. 

Одяг, їжа та інші «дрібниці» мешканців Аравійського півострова

Шатро — традиційне житло бедуїна. Зверху його накривають полотнищами з верблюжої та овечої повсті, всередині воно обов’язково ділиться на дві половини — чоловічу й жіночу. Меблів немає, замість них — килими, рогожі й подушки. Переважна більшість мешканців носить національний одяг, а європейські костюми люди надівають лише тоді, коли виїжджають в інші країни.

   Верхній чоловічий одяг шиють із двох полотнищ верблюжої або овечої шерсті коричневого (від бежевого до майже чорного) кольору. Довгу білу сорочку з довгими широкими рукавами, в якій часто можна побачити жителів Саудівської Аравії на фотографіях, шиють з легкого бавовняного полотна. Під неї надівають шаровари. У прохолодну погоду чоловіки носять сіряк — рід халату на тасьмах. Голову бедуїна від сонця і піщаної бурі захищає куфія — хустка білого кольору в чорну або червону клітинку. На голові хустку двічі закріплюють шнуром (ігаль). Раніше його робили з кінського волосся, здатного витримати навіть удар шаблею. Сучасний ігаль скручують із ниток й іноді прикрашають кистями та коштовностями. Частиною чоловічого національного костюма є хурайда — кинджал з кістяною ручкою, інкрустованою золотом і сріблом. 

   Жіночий костюм складається з темного бавовняного плаття — соуб, яке одягають на інше, з довгими рукавами, що шиється з легкої кольорової тканини. Доповнюють вбрання шаровари. Бедуїнка, виходячи на вулицю, обов’язково надіває ще й чорну накидку. Голову жінки покриває хустка з чотирьох шматків тканини, яка спадає на соуб. Нижню частину обличчя закриває мільфа — вузька смужка напівпрозорої тканини. Усі жінки в Саудівській Аравії згідно з ісламом повинні ховати обличчя перед сторонніми; для цього вони носять бургу — маску з двома прорізами для очей. Цю обов’язкову деталь жіночого наряду шиють зі щільного чорного шовку. 

   Мешканки Аравії, як і всі жінки у світі, люблять прикраси. Якщо є можливість, вони надівають на руки браслети, на пальці — кілька перснів. З коштовних каменів віддають перевагу бірюзі — в арабському світі її вважають «жіночим» каменем, який приносить щастя і благополуччя. Деякі бедуїнки носять у ніздрі золоту чи срібну пластинку, прикрашену бірюзою або перлами. Жінки з багатих сімей носять золоті або срібні браслети на ногах (хіджль) і золоті пояси (хізам). 

   Зачіска бедуїнок своєрідна — вони заплітають на голові дев’ять кісок: шість — на потилиці, дві спускаються справа й зліва і одна — на спину. 

     Традиційне меню жителів Аравії не дуже різноманітне. Основу його складають зернові, боби та фініки. Зазвичай, бедуїни снідають овечим молоком, фініками, п’ють каву або чай. Другий раз їдять увечері і, як правило, поживніше. Бідняки задовольняються рисом, а багаті додають до нього м’ясо. У свята прийнято готувати багату трапезу, головне блюдо якої — смажений баранчик, укладений на таріль з рисом і политий самном — жиром з овечого молока. У країні широко поширена кава, проте спосіб її приготування помітно відрізняється від європейського. Арабська кава — міцний гіркий напій темно-жовтого кольору — подається без цукру, в крихітних чашках. За традицією, каву готує господар або його син. Жінки в бедуїнських сім’ях ніколи не їдять разом з чоловіками, а сідають до столу після них. 

   Розваг у жителів Аравії до недавнього часу було небагато, та і зараз у країні заборонені театри й кінотеатри. Великого поширення набуло телебачення, зокрема супутникове; проте всі програми проходять жорстку релігійну цензуру. Традиційно в житті саудівців велику роль відіграє музика. На відміну від європейської, арабська здається чужоземцям монотонною й одноманітною. Арабські музичні інструменти: рабаба — смичковий однострунний інструмент, уд — дерев’яний щипковий інструмент типу лютні, а також дудки, ударні. 

   Багаті саудівці люблять проводити час на соколиному полюванні, що виникло в Аравії і було запроваджене хрестоносцями по всій Європі. Захоплюючим видовищем для всіх жителів країни є також верблюдячі перегони. (За матеріалами енциклопедії Аванта+) (http: //www.avanta.ru/) 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Назвіть товари, що споживають жителі Аравії. Спробуйте класифікувати ці товари. 

2. У чому полягає специфічність цих товарів? Свою відповідь обґрунтуйте. 

3. Уявіть себе гостем бедуїнів. Які товари або продукти ви б використовували, а від яких вам довелося б відмовитися? Назвіть причини. 

Завдання. Опрацювати матеріал і дати відповіді на запитання.

13 березня 2023 ироку

Тема. Вплив традицій, моди, релігії, культури на споживчий вибір

Основні поняття 

Мода — нетривале панування певного смаку в якій-небудь сфері життя або культури, популярність, що швидко проходить.

 Релігія — світогляд і світовідчування, а також відповідна поведінка і специфічні дії, засновані на вірі в існування бога або богів, надприродного. Історичні форми розвитку релігії: племінні, національно-державні (етнічні), світові. 

Традиція — елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються з покоління в покоління і зберігаються в певних суспільствах і соціальних групах протягом тривалого часу. Як традиція виступають певні суспільні правила, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди тощо. Ті чи інші традиції діють у будь-якому суспільстві й у всіх сферах суспільного життя.

 Обладнання: наочність, нормативні документи тощо 

   Важлива роль у придбанні певних товарів належить тому, у кого більше всього знань або досвіду. Наприклад, рішення про покупку машини може приймати батько, але останнє слово залишається за дітьми (якщо вони достатньо дорослі), які більше знають про характеристики, функції та інші особливості автомобілів. 

   Стадія пошуку інформації відрізняється більшою автономністю порівняно з ухваленням остаточного рішення. Отже, це необхідно врахувати в плані маркетингу під час вибору відповідних засобів інформації. Наприклад, це можуть бути журнали, які читають в основному або чоловіки, або жінки, але не видання, призначені для всіх. Проте в розробці дизайну магазину або певного продукту необхідно враховувати і думки подружжя, тому що під час вибору певного товару вони об’єднуються. Для тих товарів, придбання яких планується заздалегідь, можна відповідним чином спланувати маркетингові заходи, націлені на одного із членів сім’ї. 

   На споживання товарів та продуктів певний вплив має мода. Навіть мода на певні дитячі іграшки. Згадайте, наприклад, дитячу іграшку «Тамагочі», кубик Рубика, комп’ютерні приставки з іграми на картриджах і таке інше. Товари, які не продали, у кінці сезону виставляють на сезонних розпродажах. У цей час біля модних магазинів можна побачити величезні черги бажаючих придбати товари «минулого сезону» за 30, 50 і навіть 70% ціни. 

   Релігія також має певний вплив на споживання товарів та послуг. Це більш помітно в країнах Азії. Наприклад, у мусульманських країнах споживання м’яса свинини або міцних напоїв заборонено релігійними канонами. Споживання євреями, що сповідають іудаїзм, продуктів харчування підпорядковується дії дозволів або заборон Кашрут: дозволяється їсти м’ясо «чистих» ссавців — тварин жуйних парнокопитних як диких, так і свійських (наприклад, свиня — парнокопитне, але не жуйне, тому не «чисте», а, отже, заборонене) і таке інше. 

   Священною домашньою твариною в Індії є корова. Вона дає основні продукти харчування і вважається найважливішою ознакою багатства. Раніше, здійснюючи розбійницькі набіги на сусідів, у першу чергу викрадали корів. Санскритське слово, що означає битву, буквально перекладається як «захоплення корів». 

   Корів приносили в жертву богам, нагороджували ними жерців, корови заміняли гроші. З тих пір тварина стала священною. Три з п’яти продуктів, які дає корова (молоко, сир, масло), вважаються сильними очисними засобами для людей. Убивство корови жахає індусів більше, ніж убивство людини. Тому м’ясо корови в Індії в їжу не вживають. І, незважаючи на те, що в Індії досить багато європейців, попит на продукти з яловичини і споживання їх в країні дуже малі.

    Християнська культура, звичаї, традиції, свята також накладають відбиток на споживання певних продуктів. Так, наприклад, зростає попит і споживання яєць під час святкування Великодня, зростає попит на мед, яблука під час святкування Спасу і т. ін. 

  Метою одного з досліджень у сфері маркетингу було виявлення відмінностей в обробці інформації та інших особливостей, пов’язаних з етнічною приналежністю. Так, було виявлено, що від єврейських дітей приховується менше інформації, а для дорослих інформація про товари має більше значення, ніж в інших групах, під час придбання товарів виявляється більша винахідливість, євреї частіше діляться відомостями про покупки один з одним. 

   Порівняно з іншими національними групами, для споживачів-євреїв емоційна сторона більш значуща, що підтверджується тим, як вони проводять своє дозвілля. Крім того, їхні критерії вибору необхідних товарів істотно відрізняються від критеріїв вибору християн. Таким чином, етнічна приналежність є потенційно важливим чинником. Його вплив тим сильніший, чим більше людина ототожнює себе із своєю етнічною групою. Географічні відмінності іноді обумовлюють виникнення окремих культур усередині однієї нації. Географічний чинник — це комплекс, що включає кліматичні умови, релігійні об’єднання, етнічні впливи та інші складові, які, будучи взаємопов’язані, впливають на розвиток специфічних культурних цінностей. 

   Сучасні фахівці з маркетингу повинні знати, що для різних регіонів потрібні різні маркетингові стратегії. Основні причини успіху або невдачі в конкретній місцевості не завжди очевидні; ключовим чинником у розумінні того, яка маркетингова програма є найбільш відповідною для просування як нових, так і вже відомих товарів, можуть стати відмінності в цінностях регіонів. Можливо, що реклама, орієнтована на прагнення до самореалізації (наприклад, «Ця туалетна вода додасть вам упевненості в собі»), буде більш ефективною на Заході, а не на Півдні. З іншого боку, такий мотив, як безпека, може бути більш привабливим для жителів Півдня, а не для урбанізованого Заходу («Захистіть свій будинок за допомогою електронної сигналізації “Тривога”»). 

   Тож можна зробити висновок, що серед чинників, що впливають на споживання та попит тих чи інших товарів та послуг, значними є традиції, мода, релігія та культура. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Наведіть приклади споживчих товарів, що є в споживчому кошику християнина, але яких немає в споживчому кошику мусульманина та іудея. 

2. Як на споживання продуктів харчування впливає культура харчування жителя Африки, японця, китайця та представників інших культур? Наведіть конкретні приклади. 

3. Назвіть модні та немодні речі. За яких умов ви придбали б уже не модні в цьому сезоні речі? 

06 березня 2023 року

ТЕМА. Ділова гра "Споживчий кошик дівчат і хлопців"

Мета: встановити різницю у споживанні дівчат і хлопців. 

Обладнання: ручка, папір. 

Інструкції щодо проведення гри 

У грі беруть участь дві групи — хлопці і дівчата. 

ХІД ГРИ 

І. Перегляньте перелік споживчих товарів та послуг, поданих у таблиці. 

ІІ. Кожна група має вибрати для себе 10 видів товарів. 

Час обмежений — 3—5 хвилин.

1. Морозиво 

2. Повітряний змій 

3. Шпилька для волосся 

4. Шкіряний гаманець 

5. Калькулятор 

6. Набір косметики 

7. Шкіряний солдатський ремінь 

8. Намисто з морських мушель 

9. Маска для підводного плавання 

10. Шоколадні цукерки 

11. М’яка іграшка 

12. Послуги перукаря 

13. Набір старовинних монет 

14. Заняття у гуртку бальних танців 

15. Заняття у гуртку парашутного спорту.

 ІІІ. Зробіть ще один вибір: з 10-ти раніше вибраних товарів і послуг залишіть лише 5. 

Час роботи: 3—5 хвилин. 

IV. Підведіть підсумки. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Візьміть інтерв’ю у своїх батьків. Запропонуйте їм відповісти на таке запитання: «Якби вам видали премію і ви могли б витратити ці гроші лише на себе, що б ви купили?» Порівняйте відповіді мам і тат.

 2. Під впливом яких чинників формується споживча поведінка дівчат і хлопців? 

https://www.youtube.com/watch?v=faOaa-sgElE - гендерна рівність

https://www.youtube.com/watch?v=2ngD4XZ_tUE - що таке гендерна рівність і як її досягти

27.02.2023 року

Тема. Гендерні  особливості споживання. Різниця у споживанні чоловіків і жінок, дівчат і хлопців

Основні поняття 

Гендер (соціальна стать) — це прийнята в даному соціокультурному полі модель поведінки представників різної статі. На основі цієї моделі формується реальна поведінка людей. Відповідно до неї проходить соціалізація дітей. 

Соціалізація — процес придбання навичок, знань і всього того, що робить людину споживачем .

За даними соціологічних опитувань в Україні за купівлю товарів повсякденного попиту відповідають переважно жінки; 54% чоловіків відповіли, що за купівлю даного виду товарів відповідають інші члени родини, і тільки 10% відповіли — «я особисто». 

Нам реклама часто подає стереотипний образ жінки. Як правило, це домогосподарка, що купує продукти харчування, а не людина, яка робить кар’єру. Сучасні жінки більш орієнтовані на самореалізацію, самовираження, особисті досягнення, планування власного життя та плідну наполегливу роботу над власною кар’єрою. 

У сучасному суспільстві в основному жінки купують товари довгострокового користування (автомобілі, холодильники, пральні машини, телевізори тощо). За даними Асоціації виробників автомобілів, сучасні жінки складають майже половину всіх покупців машин. Фахівці з маркетингу враховують це, і намагаються розробляти рекламні звернення так, щоб привертати увагу саме жінок. Для того щоб допомогти дилерам привернути увагу представниць прекрасної статі до товарів, проводяться спеціальні навчальні курси. 

У межах таких програм дилерам надають відеоматеріали, де наочно показано, як працювати з такими клієнтами. Для того щоб привернути до себе увагу жіночої половини населення, продавці часто виступають спонсорами різних заходів. А виробники разом з поштовою рекламою розсилають бланки для отримання кредиту, прагнучи зменшити дискримінацію жінок у фінансових питаннях. Адже нині реальні доходи чоловіків більші за доходи жінок.

 Роль чоловіка в сім’ї також зазнає значних змін. У міру того як участь чоловіка в створенні сімейного доходу поволі скорочується, змінюються суспільні цінності, і чоловіки виконують усе більше домашніх обов’язків, беруть на себе нові ролі, що стосуються покупок і споживання різних продуктів. 

Основи споживчої поведінки людина пізнає ще в дитинстві. Процес придбання навичок, знань і всього того, що робить людину споживачем, носить назву соціалізації. Основними моментами в цьому процесі є спілкування в сім’ї на тему покупок, сімейна споживча поведінка. Соціалізація відбувається аналогічно перенесенню культурних цінностей з одного покоління в інше, з однієї сім’ї в іншу — від дідусів та бабусь їхнім дітям, а потім онукам. Так, наприклад, самотні споживачі більше інших демонструють прихильність до торгових марок, товари яких вони купували ще в дитинстві.

 Вплив на споживчі рішення людини здійснюється ще в дитинстві, коли дитина ходить разом із батьками за покупками. Батьки, що беруть дітей із собою в магазин, піклуються про їхній розвиток як споживачів. Такі батьки частіше за інших говорять своїм дітям, чому вони не купують той або інший продукт, обговорюють роль реклами, що, певною мірою, слугує сполучною ланкою між рекламою і дитиною.

 Від розуміння ролі дітей у придбанні товарів можуть виграти й роздрібні торговці. Деякі з них розглядають дітей як перешкоду батькам під час покупок. Щоб цього уникнути, у багатьох магазинах роблять спеціальні зони для дитячих ігор, тоді батьки можуть спокійно вибирати те, що їм потрібно. В Японії в універмагах застосовують засоби, які провокують похід дітей і батьків до магазину. Маленькі японці займаються творчістю або комп’ютерами, а мами роблять покупки. Так, похід до магазину стає приємною розвагою для дитини. 

У сучасному суспільствознавстві виділяють фізичну стать і соціальну стать, яку за англо-американською термінологією часто називають «гендер». Він відображає розділення жіночності (feminity) і мужності (masculinity). 

Гендер (соціальна стать) — це прийнята в даному соціокультурному полі модель поведінки представників різної статі. На основі цієї моделі формується реальна поведінка людей. Відповідно до неї проходить соціалізація дітей. 

Гендерна структура суспільства впливає на розподіл споживчого ринку. Фірми, що працюють на кінцевого споживача, зазвичай проводять позиціонування з урахуванням цієї структури: є товари для дівчаток і хлопчиків, для дівчат і хлопців, для жінок і чоловіків, для бабусь і дідусів. 

Гендер формується не природою, а уявленнями людей. Логіка цього процесу проста: «Чоловік — це не жінка, а жінка — не чоловік». Гендер конструюється через підкреслення цих відмінностей за допомогою найрізноманітніших механізмів, серед яких дуже помітне місце займає споживання. Гендерна приналежність позначається через широкий асортимент пропонованих культурою засобів: одяг, зачіска, прикраси, взуття, хода, мова, стиль спілкування тощо. 

Важливе місце серед ресурсів, що забезпечують гендерні відмінності, займає ринкова пропозиція товарів, що мають яскраво виражене або замасковане гендерне забарвлення. Це товари для дівчаток і хлопчиків, дівчат і хлопців, жінок і чоловіків. Вони не тільки пропонують, але й нав’язують підтримку гендерних меж. До гендерних ресурсів можна віднести й агентів соціалізації: чоловічі і жіночі журнали, телепередачі, шкільне і сімейне виховання і т. д. 

Ключовим компонентом гендерного соціокультурного поля є його культурна програма (субкультура). До неї включається комплекс цінностей і норм, які приписують життєві стратегії і підтримують їхньою споживчою практикою. Ключовим компонентом цих моделей є практика споживання. Як одягатися, яку робити зачіску, як і чим прикрашати себе, яким запахам віддавати перевагу, як пересуватися, розмовляти, що знати й уміти і таке інше. Це підтримується за допомогою різного асортименту товарів. Гендерні відмінності виявляються у певній термінології, що відображає різну глибину проникнення в ту або іншу сферу життя. Наприклад, багато чоловіків можуть приготувати собі їжу, але вони менш обізнані з кулінарними термінами, ніж жінки (звичайно, за певним виключенням). Жінки в нашій країні набагато рідше за чоловіків водять машину, а серед тих, хто вміє керувати автомобілем, слово «мотор» розгортається в складне визначення, що включає велику кількість спеціальних термінів. «Середній» же чоловік-водій «заглядає» під капот авто набагато частіше і, відповідно, знає більше технічних понять. 

Гендерна межа у споживанні тісно пов’язана з такою ж межею в економічній, політичній, сімейній, науковій та інших сферах суспільного життя. Споживання — це текст, яким люди повідомляють про своє місце в суспільстві і про свої ціннісні орієнтації. Зміна місця жінки в суспільстві не могла не виявитися і в гендерних відмінностях у галузі споживання. Для сучасної жінки престижно бути господинею власної долі, мати економічну самостійність, підкреслювати свою індивідуальність. 

Завдання. Опрацювати матеріал, виконати  завдання до ділової гри.

20.02.2023 року

Тема. Відмінності у споживанні людей різних вікових категорій. Фактори, що впливають на вибір споживачів різних вікових категорій. Ділова  гра "Інтерв"ю: ми з бабусею(дідусем) у магазині"

Аналіз поколінь — це метод дослідження змін зразків поведінки або споживчого відношення соціальних груп, які називають поколіннями. 

Покоління — люди близького віку, що живуть в один час. 

У рамках аналізу поколінь здійснюється вивчення фактичної трансформації поведінки (або споживчого відношення), обумовленої процесами дорослішання і старіння, а також змін, викликаних конкретними історичними подіями. 

Мільйони споживачів літнього віку пам’ятають великий голодомор тридцятих років. Ще більше випробувань випало на долю тих, хто пережив другу світову війну, окупацію, блокаду Ленінграду. Ці події залишили глибокий слід у пам’яті людей і примусили зрозуміти і по-іншому подивитись на такі цінності, як безпека, патріотизм, придбання матеріальних благ і захист. Тобто на все те, чого були позбавлені люди під час голодомору і війни. 

Споживачі, чиє дитинство припало на 50-ті та 60-ті рр. ХХ ст. (післявоєнне покоління) відрізняються тим, що особливо турбуються про інших людей. Вони більше інших заявляють про свою стурбованість проблемами цивільних прав і рівноправ’я. Для представників цього покоління важлива мода. Але інтерес до моди зумовлений не прагненням не відставати від друзів і сусідів, як було у випадку з їхніми батьками. Тут мода відображає широкий спектр соціальних контактів і бажання максимально гармонізувати міжособистісне спілкування. 

У всіх поняттях, за допомогою яких визначаються цінності людей, що народилися в період останнього демографічного вибуху, присутній префікс «само» — самовираження, самореалізація, самодопомога, «зроби себе сам». Сучасна трансформація суспільства в епоху НТР вплинула на це покоління. Якщо попереднє покоління піклується про те, як допомогти іншим, то ті, хто народився в 70-80-х роках, більш за все стурбовані проблемою власного благополуччя. 

Особистий інтерес і стурбованість соціальними проблемами часто перетинаються. Нинішні споживачі нерідко виражають зацікавленість екологічними проблемами не тому, що така поведінка соціально «правильна», а тому, що вони повинні брати на себе відповідальність за власне виживання. Крім того, споживачі особисто зацікавлені здоров’ям, здоровим харчуванням і тим, щоб подолати так звану «кризу середнього віку». Близько 40% американців щодня здійснюють пробіжку; чверть — займається більш ніж одним видом спорту; усе більшого розповсюдження набувають програми підтримки здорового способу життя. Як наслідок — ця тема часто експлуатується в рекламі. Безліч виробів і послуг рекламуються як «корисні для здоров’я»: одяг та взуття з нешкідливих, натуральних матеріалів, якісні продукти харчування, напої без консервантів, якісна косметика, види спорту, що позитивно впливають на здоров’я. Тих, хто веде менш активний спосіб життя, агітують проводити вільний час у заміських будинках, на свіжому повітрі. 

Журналісти називають нинішнє покоління цинічним, пояснюючи, що ці молоді люди з усіх сторін чують про небувале зростання насильства та інших злочинів. Цинічним це покоління робить відповідне культурне середовище. Нинішня молодь часто відкидає соціальну свідомість і політичну коректність, що сповідують їхні батьки й учителі. Молоді фахівці стикаються із ситуацією, коли гідну кар’єру можуть зробити тільки кращі з кращих, а життєвий рівень переважної більшості молоді буде нижчий, ніж у їхніх батьків — уперше в історії країни. Багато маркетингових організацій, на чолі яких стоять люди 40-50 років, не можуть порозумітися з молодим поколінням. Норми й цінності окремих груп або мікрокультур називаються етнічними моделями. Вони впливають на різні сфери життя, у тому числі й на сферу споживання. 

Люди випробовують вплив етнічних моделей мікрокультури, у якій вони були виховані. Кожна людина тією чи іншою мірою схильна до цих впливів. Крім того, індивід може належати одночасно до кількох етнічних груп, рівень дії яких буде неоднаковим.

Ділова гра «Інтерв’ю: ми з бабусею (дідусем) у магазині». 

Мета: встановити відмінності у споживанні людей різних вікових категорій. 

Обладнання: ручка, папір, анкета для інтерв’ю.  

Інструкції щодо проведення гри

 І. Візьміть інтерв’ю у своєї чи знайомої бабусі (дідуся). Відповіді запишіть у наведену нижче таблицю (анкету). 

1. Яким продуктам харчування ви надаєте перевагу? Відповідь_______________________________________________________

2. Якби у вашому гаманці було 50 грн, який набір продуктів ви придбали б для приготування сніданку? Відповідь__________________________________________________________________________________

3. Які чинники більш за все впливають на ваш споживчий вибір? Відповідь__________________________________________________________________________________

4. Яким торговим підприємствам (магазинам, супермаркетам, ринкам) ви надаєте перевагу? Чому? Відповідь___________________________________________________________________________________

ІІ. Після інтерв’ю зробіть висновки. 

ІІІ. Дайте власні відповіді на запитання анкети. Порівняйте їх із відповідями бабусь (дідусів). Зробіть висновки. 

IV. Візьміть участь у міні-конференції за результатами роботи.

 Спробувати самим дати відповіді на ці запитання і порівняти свої відповіді з відповідями своїх бабусь (дідусів). 

Домашнє завдання: провести інтерв’ю з бабусею або дідусем або ріднею старшого віку. 

На наступному уроці проводиться міні-конференція за результатами домашньої роботи. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Запитайте своїх батьків, як би вони хотіли провести літню відпустку. Запитайте своїх дідусів, як би вони хотіли відпочити влітку. Порівняйте відповіді батьків, дідусів зі своїми думками про власні канікули. Зробіть висновки. 

2. Запитайте своїх батьків, на концерт якого естрадного виконавця вони б хотіли піти. Запитайте про це своїх старших братів або сестер. Порівняйте відповіді. Зробіть висновки. 

3. Як ви вважаєте, чому те, що є раціональним та необхідним для ваших батьків, не завжди є таким для вас? Обґрунтуйте відповідь, наведіть приклади зі свого життя. 

06.02.2023 року, 13.02.2023 року

ТЕМА. Відмінності у споживанні людей із різним доходом. Фактори, що впливають на вибір споживачів з різним доходом

Споживання — це використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб, кінцевий пункт суспільного виробництва. 

Особисте споживання може бути спрямоване на відтворення фізичних та інтелектуальних сил людини. Виробниче споживання націлене на повторення та розширення виробництва за рахунок використання засобів виробництва. 

Вибір — можливість отримати певний товар чи послугу та необхідність відмовитись від інших. 

Розшарування суспільства за матеріальними статками на багатих, людей середнього достатку і бідних, характерне для більшості країн світу, часто формується під впливом громадської думки. У кожній країні встановлюються критерії, за допомогою яких громадська думка окреслює межі між цими соціальними групами. Цими критеріями найчастіше виступають гроші. Власники певної суми, яка в даному суспільстві вважається дуже великою, відносяться до багатих. Люди, які не мають достатньої, для відповідного рівня життя, кількості грошей, відносяться до бідних. 

Соціальним конструюванням прошарків займається і держава. Так, у багатьох державах офіційно встановлюється і регулярно коректується «межа бідності». Той, хто має офіційний дохід, нижчий за межу бідності, зараховується до категорії бідних і отримує право на допомогу та певні пільги. Таким чином, ця категорія набуває вигляду реального соціального прошарку «офіційних бідних» з гарантованим державою соціальним статусом. Оскільки реальний дохід є критерієм, що важко фіксується, то досить часто зустрічаються люди, що мають цілком пристойний за місцевими мірками рівень життя, але в той же час одержують матеріальну допомогу з бідності. Щоб уникнути цього, органи соціального захисту практикують контроль реального, видимого рівня споживання. Якщо виявляється, що людина приховує свій справжній рівень життя, вона позбавляється державної допомоги і статусу, який дає така допомога. 

Податкові органи більшості країн групують громадян за рівнем доходу, від якого залежить величина податків. 

Оподаткування споживання — поширений прийом обкладення спроможних шарів прошарків населення. В історії багато випадків підвищеного оподаткування власників тих товарів, які розглядаються як «предмети розкоші», тобто символи багатства. Один із варіантів виокремлення спроможного прошарку як особливого об’єкта оподаткування — прогресивна диференціація податків на автомобілі залежно від об’єму й потужності двигуна (ставка податку різко зростає після певного фіксованого рівня) або прогресивне оподаткування доходів. 

Ми вже знаємо, що споживання — це використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб, кінцевий пункт суспільного виробництва. Споживання може бути особистим — спрямованим на відтворення фізичних та інтелектуальних сил людини, і виробничим — націленим на повторення та розширення виробництва за рахунок використання засобів виробництва. В особистому споживанні виділяють товари довгострокового користування (побутові електроприлади, автомобілі, меблі, будинки тощо) і товари короткострокового або одноразового використання (продукти харчування, напої, їжа тощо). 

Розподіл визначає частину продукту, яка надходить учасникам економічної діяльності для споживання. Розподіл може посилити або послабити стимули до праці і навіть спричинити соціальну напругу. Характер розподілу ресурсів залежить від розподілу факторів виробництва між учасниками економічної діяльності, тобто від форми власності на них. Обмін надає можливість учасникам економічної діяльності отримати необхідні їм продукти. 

Обмін продуктами виник та розвивається на підставі суспільного поділу праці, або спеціалізації господарської діяльності на виробництві певного виду продукції (верстати, літаки, послуги юриста, стоматолога тощо). В умовах сучасної економіки обмін продуктами існує як обмін товарами за допомогою грошей. Ця система надає можливість хліборобу, лікарю, будівельнику обміняти те, що вони виробляють, на будь-які товари і послуги виробництва не тільки українських підприємств, а й різних країн світу. 

З проблемою вибору стикається будь-яка людини та суспільство. Через обмеженість ресурсів, у тому числі й фінансових, виникає необхідність вибирати, як їх використовувати. Прикладів тому можна навести скільки завгодно. Подумайте, чи виникає ця проблема, скажімо, у такому випадку: 

Бабуся подарувала онуку на день народження 120 грн. Комп’ютерні ігри він купує за ціною 30 грн (за кожну), новий футбольний м’яч коштує 60 грн, а квиток на концерт його улюбленої естрадної зірки — 120 грн. Зробити вибір бабуся надала можливість своєму онуку самостійно. Як би вирішили цю ситуацію для себе ви? 

Проблема вибору існує завжди. 

Вибір — це можливість отримати певний товар чи послугу та необхідність відмовитись від інших. Ця проблема далеко не завжди вирішується однозначно. Тільки в деяких випадках вибір означає «все або нічого». У більшості випадків це — «чогось більше, а чогось менше», тобто здійснюється компромісний вибір. Оцінка ситуації та прийняття рішення — завжди суб’єктивні, хоч необхідність вибору обумовлена об’єктивними обставинами. Діючи раціонально, шукаючи вигоду від прийнятого рішення, люди знаходяться під впливом таких факторів, як інтереси, смаки, індивідуальні особливості, суспільна думка, політичні погляди, рівень життя, рівень доходів, культурний та освітній рівень тощо. 

Людина, яка робить певний вибір, намагається отримати найбільше задоволення. Здійснюючи мандрівки до інших країн, купуючи продукти харчування, книжки, відвідуючи музеї чи виставки, людина хоче отримати максимальну вигоду для себе. Така поведінка передбачає, що споживач обирає найкращий шлях до досягнення своєї мети, враховуючи ті обмеження, які в даному випадку існують. 

Можна зробити висновок, що раціональний вибір — це вибір споживачем певної кількості товарів і послуг, який максимально задовольняє його потреби, враховуючи поточні фінансові можливості. Водночас він не просто хоче мати багато різних товарів і послуг, а намагається отримати максимальну вигоду для себе. 

Бюджетні дослідження, історичний досвід і, нарешті, наші власні дії свідчать про те, що зростання доходів є тим фактором, який за звичайних умов веде до підвищення попиту на будь-який товар. Рівень доходу обумовлює купівельну спроможність споживача. Предмети першої необхідності не так реагують на зміну доходів, як предмети розкоші. Споживання товарів нижчої якості (наприклад, картоплі, макаронів, круп) може значно скоротитися, якщо бюджет дозволить замінити їх на інші товари. А попит на товар може залежати від цін на пов’язані з ним товари. Цей зв’язок, як відомо, може мати різний характер. Коли кілька товарів призначені для задоволення майже однакових потреб, вони називаються взаємозамінними, або субститутами. Зміна ціни одного товару позначається на попиті на інший. Прикладом таких товарів можуть виступати кава і чай, масло і маргарин тощо. Збільшення цін на каву, наприклад, відразу приведе до того, що люди більше купуватимуть чай, а це обумовить стрибок попиту на чай (за умови незмінної ціни). Але якщо людина має достатній чи високий рівень доходів, то таке збільшення ціни на її споживання чаю та кави суттєво не вплине.

 Коли товари використовують разом, вони називаються взаємодоповнюючими (супроводжуючими або комплементарними). Так, бензин є ніби доповненням до автомобіля. Отже, зростання цін на автомобілі призведе до падіння попиту на бензин, дефіцит бензину високих марок призведе до падіння попиту на дорогі автомобілі. 

Завдання. Опрацювати матеріал, розв"язати кредитні історії, дати відповіді на питання.

30 січня 2023 року

Тема. ДІЛОВА ГРА "ЯК ОТРИМАТИ КРЕДИТ В БАНКУ"

Мета: з’ясувати умови надання кредиту; навчитися приймати індивідуальні та колективні рішення.

 Обладнання: картки з кредитними історіями. 

Організація та проведення гри І. Об’єднайтесь у групи (по 3-4 учні) та розподіліть ролі: а) клієнт банку, який хоче отримати кредит; б) працівники банку (2 учні); в) спостерігач. ІІ. Отримайте картку з кредитною історією. ІІІ. Прочитайте інструкцію і виконайте все так, як там написано. IV. Після розгляду всіх кредитних історій зробіть висновки. Обґрунтуйте їх. Інструкція: 1. Клієнт зачитує кредитну історію. 2. Працівники банку вислуховують, ставлять додаткові запитання, якщо такі є, та називають документи, які вони хотіли б отримати від клієнта. Вирішують: надати кредит чи ні. 3. Спостерігач слідкує за ходом роботи групи і після розгляду кредитної історії робить зауваження та підводить підсумки. Час роботи — 5—7 хвилин 

Кредитна історія №1 

1. Звертаюсь за кредитом у розмірі 2000 грн на один рік. 

2. Планую використати кредит і власні кошти для закупівлі холодильного обладнання для торгівлі морозивом у літньо-осінній період на пляжах, гральних майданчиках, у скверах та парках. 

3. Я вже брав кредит минулого року і своєчасно повернув його разом із відсотками. 

4. Минулого року прибуток склав 20 000 грн. Більша частина цих грошей сплачена за навчання в економічному інституті. 

5. Розраховую в цьому році отримати більший прибуток.

 Кредитна історія №2 

1. Звертаюсь за кредитом у розмірі 3000 грн. 

2. Хочу розпочати свою справу: здавати напрокат велосипеди у літньо-осінній період (з травня по вересень). 

3. Планую купити 4 велосипеди та здавати їх напрокат по 2 грн за годину. 

4. Підрахував, що за умови хорошої погоди за сезон зможу працювати 75 діб. 

5. Для зберігання велосипедів я буду орендувати частину приміщення магазину. 

6. Власних капіталів, які можна було б використати для розвитку справи, немає. 

Кредитна історія №3 

1. Хочу отримати кредит у сумі 1000 грн. 

2. Маю власний капітал, який також буде задіяний у моїй справі — виготовлення та торгівля солодкою ватою. 

3. Кредит хочу отримати під заставу нерухомості (ділянка землі та невеличкий будинок). 

4. Минулого року я вже торгував на центральному пляжі солодкою ватою і отримав прибуток у сумі 4000 грн. 

5. За рахунок цих грошей я сплатив за своє навчання в інституті харчової промисловості. 

6. Гроші потрібні мені для сплати оренди обладнання для виготовлення солодкої вати. 

Кредитна історія №4 

1. Хочу одержати кредит у розмірі 5000 грн. 

2. Планую отримані гроші використати для сплати оренди вантажного автомобіля та садового інвентарю. 

3. Вважаю, що для початку справи цих грошей вистачить. Власного капіталу я не маю. 

4. Якщо догляд за газонами виявиться прибутковою справою, буду займатись лише нею і залишу навчання в сільськогосподарській академії. 

5. Минулого літа я працював у магазині, але звільнився, тому що доводилося затримуватись на роботі, а це заважало спілкуванню з друзями.

 6. Раніше я ніколи не доглядав за газонами, але вважаю, що у випадку невдачі я завжди зможу повернутися до роботи в магазині. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Аргументуйте позитивні сторони купівлі товарів у кредит. 

2. Аргументуйте недоліки купівлі товарів у кредит. 

3. Наведіть приклади купівлі товарів у кредит. 

23 січня 2023 року

Тема. Купівля товарів у кредит

Основні поняття 

Споживчий кредит — це грошові кошти, надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачу на певний термін для придбання необхідних товарів. Вартість споживчого кредиту — відсотки, що отримує банк у результаті надання споживчого кредиту, що складається з відсотка за кредитом, усіляких комісій і страхових платежів. 

Обладнання: Закон України «Про захист прав споживачів», Цивільний Кодекс України. 

Програма споживчого кредитування в Україні відродилася порівняно недавно, хоча весь цивілізований світ уже давно користується його перевагами. 

У чому полягає перевага споживчого кредиту над накопиченням? 

Останнім часом все більше людей купують товари в кредит. Згідно закону під споживчим кредитом розуміються грошові кошти, надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачу на певний термін. Споживчий кредит відрізняється від звичайного тим, що споживач, що виступає в ролі позичальника, не одержує грошові кошти «на руки». Кредитодавець перераховує їх торговому підприємству, яке продає товар споживачу. Водночас споживач повинен буде у встановлений договором термін повернути гроші кредитодавцю з відсотками, тобто куплена річ у цьому випадку обійдеться споживачу дорожче, ніж під час сплати в момент купівлі. 

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює форму й правила укладення договору споживчого кредиту, порядок відзиву споживачем своєї згоди на отримання споживчого кредиту, порядок реалізації споживчого кредиту, порядок реалізації права на дострокове повернення споживчого кредиту, порядок повернення споживчого кредиту на вимогу кредитодавця. 

Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір споживчого кредиту оформлюється в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачу. Доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. 

У договорі про надання споживчого кредиту вказується: 

• сума кредиту; 

• детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 

• дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 

• право дострокового повернення кредиту; 

• річна відсоткова ставка за кредитом; 

• інші умови, визначені законодавством. 

Споживчий кредит може бути виданий на всю вартість товару, що купується, тобто без внесення споживачем якої-небудь суми продавцю, або на певну частину вартості. Закон України «Про захист прав споживачів» ніяк не регламентує цю умову, тут все залежить від правил кредитування, встановлених банком або іншою фінансовою установою. 

Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов’язаний платити кредитодавцю які-небудь збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, які не були вказані в договорі. Проте сенс споживчого кредитування полягає в тому, що банк одержує від покупця додаткові суми окрім виданого кредиту. Ці суми часто називають «вартістю споживчого кредиту». 

Загальна вартість споживчого кредиту або, іншими словами, величина подорожчання товару в результаті купівлі його в кредит складається з відсотка за кредитом, усіляких комісій і страхових платежів. Відсотки бувають фіксованими і плаваючими. Плаваючі відсотки звичайно пропонують банки з 100% іноземним капіталом з метою убезпечити себе від можливого подорожчання грошових ресурсів, перекладаючи, тим самим усі відсоткові ризики на позичальника. Розмір відсотка у даному випадку прив’язується до середньо зваженого курсу кількох валют. Нині більшість банків пропонує фіксо вані відсоткові ставки, включаючи при цьому в кредитні договори можливість її зміни під час тих або інших подій. Безвідсоткових кредитів не буває! Вони заборонені українським законодавством. 

Споживчий кредит видається шляхом переліку грошей з рахунку кредитодавця на рахунок продавця товару. Датою видачі споживчого кредиту є день, наступний за днем оформлення договору споживчого кредиту. 

Згідно з п. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит, погасивши його повністю одним платежем або збільшивши суму періодичних виплат. Згода кредитодавця в цьому випадку не потрібна, ніякі додаткові відсотки і комісії в цьому випадку зі споживача не стягуються. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, то Кредитодавець зобов’язаний здійснити відповідне коректування зобов’язань споживача у бік їх зменшення. 

Якщо у разі придбання неякісної речі споживач ухвалює рішення про розірвання договору купівлі-продажу, то, згідно з п. 9 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавець зобов’язаний повернути споживачу суму вже здійснених ним виплат у разі розірвання договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідну корекцію кредитних зобов’язань споживача. 

Кредитодавець має право: 

• вимагати дострокового погашення кредиту, у випадку якщо позичальник несвоєчасно погашає кредит або відсотки; 

• змінити відсоткову ставку у разі зміни кредитної політики унаслідок рішень банку, органів влади, Нацбанку; 

• перевіряти цільове використання кредиту, цілісність застави і фінансове положення позичальника/майнового поручителя; 

• повідомляти про події, які можуть негативно позначитися на можливостях позичальника погашати кредит і сплачувати нараховані відсотки або на фінансовому стані позичальника/поручителя; погоджувати з банком можливість отримання позичальником або членом його сім’ї кредиту в іншому банку; 

• достроково погашати кредит, відсотки та інші платежі за договором у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору. 

До організацій із питань захисту прав споживача звертаються за роз’ясненням питань щодо можливостей дострокового погашення кредиту. Санкції за дострокове погашення кредиту не законні, але банки, як і раніше, продовжують їх стягувати зі своїх клієнтів. Так, наприклад, у компанію звернувся клієнт одного з великих українських банків, якому банк запропонував у разі дострокового погашення житлового кредиту сплатити штраф 2%, згідно з умовами раніше укладеного кредитного договору. З одного боку, це записано на папері, а умови договору необхідно виконувати. Але з іншого боку, з 01 грудня 2005 року набули чинності зміни до Закону України «Про захист прав споживачів», у яких говориться, що клієнт банку має право достроково повернути кредит без застосування до нього штрафних санкцій з боку банку. Співробітники фінансової установи на цей довід клієнта відповіли однозначно — договір було укладено до внесення даних змін, і санкції залишаються в силі. Отже, якщо клієнт вже уклав з банком кредитний договір, або якщо тільки обговорюються умови договору, відповідно до яких позичальник у разі дострокового погашення позики буде зобов’язаний сплатити банку неустойку, то такі положення кредитного договору на вимогу клієнта можуть бути визнані недійсними в судовому порядку 

09.01.2023 р., 16.01.2023 р. https://www.youtube.com/watch?v=KwjVhYx2MUQ - що таке гроші

https://www.youtube.com/watch?v=2UMJTAvRj58 - переглянути відео

Тема. Електронні гроші й пластикові картки. Принципи, їх дії та переваги, які вони надають

• називати функції банку та послуги, які він надає; 

• розуміти принципи дії та переваги електронних грошей і пластикових карток. 

Основні поняття 

Електронні гроші — це платіжний засіб, що існує винятково в електронному вигляді, тобто у вигляді записів у спеціалізованих електронних системах. 

Пластикові картки — це універсальний платіжний засіб, що дозволяє мати доступ до грошей у будь-якій торговельній організації, рахунку у банківській установі, навіть у інших країнах світу. 

Банк — це фінансово-кредитна установа, головною функцією якої є фінансові послуги громадянам та організаціям. Обладнання: Закон України «Про банки і банківську діяльність» (№2740, від 20. 09. 2001р.). 

   Людству знадобилось кілька тисяч років, щоб придумати пластикові гроші. І справа тут навіть не в матеріалі, з якого вони зроблені, а в зручності та силі, що мають ці маленькі шматочки пластмаси. 

   Картки бувають різні. Вони відрізняються за зовнішнім виглядом і кількістю банківських послуг, що завдяки їм надаються клієнту. Картки можна відкрити в національній валюті України, а можна — у доларах США. За допомогою карток з рахунків можна знімати готівку, розплачуватись у магазинах, бюро прокату автомобілів, авіакомпаніях, готелях, туристичних фірмах тощо. Можна отримати пенсію, зарплату, стипендію. Першу в Україні пластикову картку випустив «Приватбанк» у 1996 році.       

   Колись ми побоювалися мати справу з валютою, сьогодні обмінних пунктів, мабуть, більше ніж хлібних або книжкових магазинів. Не так давно перевести або одержати гроші з-за кордону ми взагалі не могли. Сьогодні ж у будь-якому банку знають, як допомогти одержати гроші з-за кордону або відправити за межі країни. Ще зовсім недавно ми дізналися про картки VISA, MASTERCARD та інші, а сьогодні пенсіонери одержують за пластиковими картками пенсію. І ось, коли ми освоїли пластикові картки, світ спантеличив нас новим, для багатьох поки абсолютно незрозумілим явищем — електронними грошима. 

   Що таке електронні гроші? 

   Електронні гроші можна одержувати, передавати знайомим, вони прийнятні для оплати послуг і товарів тощо. Причому, як і у випадку зі справжніми грошима, платежі відбуваються в режимі реального часу: якщо вам перевели гроші, через хвилину вони опиняться на вашому рахунку. Особливістю є те, що їх не можна потримати в руках, не можна покласти в кишеню. Вони начебто не існують матеріально. Проте електронні гроші не тільки абсолютно матеріальні, але й набули низки чудових якостей, які звичайній валюті недоступні. Електронні (цифрові) гроші тісно прив’язані до звичного паперового еквівалента. Щоб використовувати віртуальну готівку, необхідно спочатку встановити електронний гаманець (спеціальне безкоштовне програмне забезпечення), а потім внести в систему звичайні, невіртуальні гроші. Після процедури поповнення ви одержуєте право розпоряджатися своїми грошима, але представленими в електронному вигляді. 

   Однією з найбільших переваг над звичайними грошима є миттєвість платежів. Дуже корисна під час купівлі наявність усіляких пін-кодів і кодів доступу. Наприклад, якщо ви збираєтеся зателефонувати за межі держави і раптом виявили, що телефонна картка закінчилася. Можливості чекати, поки пройде банківський платіж, немає. Набагато зручніше розрахуватися електронною готівкою і вже через кілька хвилин одержати новий код для дзвінків. Аналогічно можна оплачувати доступ до різних послуг (за користування Інтернетом, мобільним телефоном) не через кілька днів, а в даний момент. За оперативністю проходження платежів з електронними грошима можуть посперечатися хіба що кредитні картки.

   Ще однією перевагою є отримання платежів. З’являється можливість узяти гроші в борг, продавати послуги, сервіс і навіть товари. Зрозуміло, що можна обійтися без електронних грошей: відкрити рахунок у банку, приймати поштові перекази або через систему Western Union. Але доведеться ходити в банк і на пошту, стояти в чергах (до того ж не тільки вам, але й потенційним платникам), чекати поки пройде платіж, платити досить високий комісійний збір. Набагато зручніше натиснути кілька кнопок і все гаразд. 

   Електронні гроші мають високий рівень захисту: їх неможливо підробити навіть теоретично. Якщо ви поклали їх у свій гаманець, можете бути впевненими, що їх звідти ніхто не витягне. Звичайно, у разі дотримання елементарних заходів безпеки. Тобто гроші нікуди не пропадуть за умови, що на вашому комп’ютері немає вірусів та комп’ютерних «шпигунів». 

   Ви можете створити кілька гаманців. Більш того, під час відкриття електронного рахунку не потрібно надавати про себе ніяких відомостей. Ви можете гаманець відкрити, а через п’ять хвилин закрити назавжди. 

   Безпека трансакцій гарантується системою на основі унікальних ключів шифрування, які дійсні протягом одного сеансу. Тому при подальших операціях реквізити попередніх — не дійсні. Спроба використовувати реквізити повторно негайно відстежується і гаситься. 

   Система стійка відносно обриву зв’язку. Якщо будь-яка операція в системі не була успішно завершена внаслідок обривання зв’язку, система не враховує дану операцію. 

   Звичайно, якщо існують переваги, значить є й недоліки. Але насправді в електронних грошей тільки дві проблеми, і обидві вони залежать від вас. Перша — відсутність персонального комп’ютера або навіть, якщо комп’ютер є, ви його з даною метою не використовуєте. 

   Друга проблема — ви впевнені, що комп’ютерні гаманці та інша екзотика у вигляді цифрових грошей не для вас: те, що лежить у звичайному гаманці, влаштовує вас значно більше. У даному випадку, як правило, діє такий гальмівний чинник — необхідність платити відсотки за переказ грошей, за картки, за допомогою яких поповнюється гаманець. За готівку ж дешевше. Але ж гроші теж коштують грошей. Гроші є таким же товаром, як і хліб, кефір, пилосос. холодильник. Тому будь-які операції з ними коштують грошей. Під час купівлі валюти в обмінних пунктах, переказу грошей через банк і отримання їх із банкомату утримується комісія. Так чому ж виникає подібна проблема під час використання електронних грошей? А якщо додати до переваг електронних грошей головний чинник — вони економлять час?! Як ми знаємо, «час дорожчий за гроші». Для ділових людей ця фраза давно є реальною. 

   Пластикові картки. 

   Банки для полегшення обігу грошей та оплати різних послуг пропонують споживачам скористатися пластиковими картками. За даними Національного банку України вітчизняні банки у 2007 році випустили понад 2,507 млн. платіжних карток усередині державних і міжнародних платіжних систем (904 тис. карток національної платіжної системи та понад 1,603 млн. — міжнародних платіжних систем). 

   Для зручності користування пластиковими картками банківські установи встановлюють банкомати та платіжні термінали. Сьогодні в Україні нараховується 1,179 тис. банкоматів та понад 11 тис. платіжних терміналів. 

   Більшість операцій (88%) з платіжними картками проводять споживачі. При цьому операції з отримання готівки складають 89% загальної суми операцій. 

   Нині в Україні видано майже 8 млн. пластикових карток. Найбільш поширеними є пластикові картки систем VISA та MasterCard&Maestro. 

   Чи безпечно користуватися пластиковими картками в Україні? Ринок пластикових карток стрімко розвивається. Усе більше людей надають перевагу цьому способу зберігання грошей і проведенню фінансових операцій. Картковий бум виник після того, як так звані зарплатні проекти банків, що зробили дуже зручним процес отримання грошового постачання, були взяті на озброєння керівництвом більшості абсолютно різних організацій (від трамвайних депо до органів державної влади). Разом з обсягами таких операцій зростає й рівень «пластикової» злочинності.

     Проте існує можливість викрадання грошей за допомогою платіжної картки. Найпоширеніший — підробка картки. За оцінкою фахівців, близько 40% всього незаконного знімання грошових коштів відбувається саме за допомогою фальшивих платіжних документів.

   На другому місці — викрадення. Часто громадяни зберігають свою картку разом з PIN-кодом, а це значно полегшує злодіям процес зняття грошей. Несанкціонований доступ до рахунку, наприклад, може бути також пов’язаний із незаконним зломом банківських інформаційних систем, що вельми складно в технічному плані і пов’язано з певним ризиком. А ось крадіжки через Інтернет — досить поширене явище. 

А що робити користувачу, щоб захиститися? 

   Клієнт виконує правила користування карткою, уважно стежить за її збереженням і не розголошує конфіденційну інформацію. Торгові точки забезпечують прозоре обслуговування, що дозволяє покупцю спостерігати процес розрахунку за карткою від початку до кінця. Цей перелік можна продовжувати довго, заглиблюючись у деталі. Під час укладення договору кожен банк навчає власника і видає на руки надруковані правила користування карткою. У разі дотримання сторонами всіх цих заходів ризик буде зведений до мінімуму. 

   Чи несе банк відповідальність за збереження грошей на картці? В основному договори українських фінансових установ або взагалі не містять положень про відповідальність за шахрайство (окрім втрати або крадіжки), або передбачають повну відповідальність клієнта за шахрайство з пластиковою карткою. Операції, підтверджені PIN-кодом, повністю знімають з клієнта відповідальність. Мотивують це так: засіб доступу до рахунку виданий клієнту і лише він може точно знати, що відбувається з його карткою, де вона знаходиться, чи дотримуються зобов’язань з використання платіжного засобу. Основою для такої ситуації можна вважати відсутність чітких і зрозумілих законодавчих механізмів регулювання в цьому питанні. 

Завдання виконати письмово в зошит

1. Дайте визначення основних понять. 

Пластикова картка — це 

Електронні гроші — це 

2. У чому полягають переваги користування пластиковими картками? 

3. Визначте, чим відрізняються готівкові гроші від електронних. 

4. Назвіть складові частини банкомата та їх призначення, запишіть способи користування ними. 

а) 

б) 

в) 

г) 

ґ) 

д) 

5. Назвіть банки України — лідери за випуском пластикових карток. 

6. Чи завжди безпечно зберігати гроші на пластикових картках? Чому? 

7. Назвіть послуги, якими може користуватися власник пластикової картки.

19.12.2022 р. Підготуйте реферат про історію української грошової одиниці — гривні. 

Тема. Ділова гра "Раціональний вибір"

Мета: навчитися робити вмотивований раціональний вибір під час придбання товарів.

 Інструкції щодо проведення гри 

 І. Ознайомтеся з правилами гри та проведіть гру за ними. 

Правила гри: 

1. Із поданого переліку товарів оберіть ті, які б ви хотіли придбати: 

• а) під час прогулянки до парку;

•  б) під час поїздки на море; 

• в) готуючись до нового навчального року; 

• г) збираючись відвідати в лікарні хворого товариша. 

   Кожен набір повинен складатися з 3-х товарів. 

2. Порахуйте вартість кожного набору та зробіть висновки щодо раціональності вашого вибору. 

1. Морозиво -3.00 

2 Кефір -2.60 

3 Ласти -42.00 

4 Надувний матрац- 80.00 

5 Щоденник -3.50 

6 Прохолоджувальний напій- 4.50 

7 Гранатовий сік -6.00 

8 Крем для загару -12.00 

9 Квиток на атракціон -2.50 

10 Яблука -5.00 

11 Набір кольорових олівців -8.00 

12 Географічний атлас -28.00. 

Усього: 

Висновок: 

Запитання та завдання для обговорення

 1. Яке співвідношення між заробітною платнею всіх членів сім’ї та її споживчими витратами? 

2. Як ви розумієте поняття «раціональний споживчий вибір»? 

3. Уявіть, що ви подорожуєте Францією і хочете купити джинси за 25 євро, авторучку за 1.50 євро і плеєр за 48 євро. 

   Банк Франції встановив такі валютні курси: 

• 1 євро — 1, 63 $ США; 

• 1 євро — 185, 2 японських ієн; 

• 1 євро — 2, 24 $ Канади; 

• 1 євро — 8, 25 українських грн. 

а) Скільки гривень вам потрібно обміняти на євро, щоб купити ці товари? 

б) Скільки національної валюти потрібно обміняти американцю, канадцю та японцю, щоб купити ті самі товари? 

Запишіть розрахунки. 

4. Підготуйте реферат про історію української грошової одиниці — гривні. 

12.12.2022 р., 

Тема. Гроші та витрати споживача. 

Основні поняття 

Гроші — засіб здійснення мінових відносин, загальний еквівалент. Протягом історії людства роль грошей виконували різні товари (шкури звірів, зерно, худоба), благородні метали (золото, срібло), паперові та металеві форми. Сучасні умови зумовлюють поступову заміну паперових та металевих грошей електронними формами. Основні функції грошей: засіб платежу, міра вартості та засіб заощадження. 

Валюта — грошова одиниця якої-небудь країни і її тип (золота, срібна, паперова); гроші, що використовуються в міжнародних розрахунках (іноземна валюта). 

Таблиця валют окремих країн світу 

1 Австралія             австралійський долар=100 центам 

2 Алжир                  алжирський динар=100 сантимам 

3 Афганістан          афгані=100 пулам 

4 Великобританія  фунт стерлінгів=100 пенсам 

5 Індія                     індійська рупія=100 пайсам 

6 Китай                   юань=10 цзяо=100 финям 

7 Ізраїль                  шекель=100 агорам 

8 Монголія             тугрик=100 мунгу 

9 Марокко              дирхам=100 сантимам 

10 ОАЕ                   дирхам=100 філсам 

У 1967 року житель села Орловка, що в Одеській області, знайшов стародавній бронзовий глек. У ньому лежало близько сотні старовинних монет. До того часу такої кількості доантичних рідкісних монет ще ніхто не знаходив. Скарб передали до Одеського археологічного музею, він вважається одним із найбільших у світі. 

З часом визначили, що монети зроблені в старогрецькому місті Кизику, яке розташоване на східному березі Мармурового моря в Малій Азії (територія сучасної Туреччини). Датуються вони початком V — кінцем IV ст. до н. е. 

Склад металу монет — сплав приблизно рівних частин золота й срібла. Монети належить до того періоду історії європейської і світової цивілізацій, коли грошові системи тільки починали формуватися. У Лідії у кінці II тис. до н. е. було знайдене золото. Саме там з’явилися перші круглі монети — перші монети монетарної системи стародавнього і нового часів. Тут золото вперше стало грошима — з позначенням на них певних зображень. Дорогоцінний метал допоміг цим державам не тільки розбагатіти, але й зіграти певну політичну роль у регіоні. 

Кизикська «монетна справа» була настільки успішною, що їхні гроші стали міжполісним (міждержавним) платіжним засобом. Зараз ми б сказали про них — «вільно конвертована волюта». Ці гроші витіснили лише золоті монети, які після завоювання Персії став чеканити Олександр Македонський. 

Орловські кизикіни — кружечки неправильної форми з певним зображенням на лицьовій стороні і квадратом, що витискувався, на зворотній. Малюнки часто змінювалися, але під ними обов’язково було зображення тунця — символу Кизика. Ніяких написів не робили. Середня вага монети — 16 г, розміри — 16-20 мм. Загальна вага скарбу — близько 1,15 кг! 

Малюнки на монетах мають художню цінність. Кількість і різноманітність зображень вражає: їх аналогів у інших античних грошових системах не було. Загалом відомо десь 250 різних лицьових малюнків: тварини (кінь, бик, лев, кабан), боги і грецькі герої (Зевс, Посейдон, Афродіта, Геракл), фантастичні істоти (грифони, сфінкси). Тематична різноманітність викликана тим, що кожен новий склад магістрату міста, відповідальний за чеканку, обирав новий малюнок. В орловському скарбі виявлено 43 типи монет, що представляють різні античні художні напрями й стилі — від архаїчного до класичного. 

2500 років тому кизикіни мали високу торгову цінність. Найбільше документальне підтвердження дає знахідка плити в поселенні Анадолу-Кавак на східному березі Босфору (1876 р.). Напис на ній є копією декрету, прийнятого в 340—335 рр. до н. е. (знак був поставлений біля входу в Чорне море для ознайомлення купців-мореплавців з умовами «валютного» обміну, котрий можливо було здійснювати тільки в одному місці — «на камені екклесіастерії», описаному в народному зібранні Ольвії). 

Декрет визначав обмінний курс найпоширеніших золотих монет Кизика до срібних монет Ольвії у співвідношенні 1:8,5 (хоча співвідношення курсу золота до срібла було в середньому 1:10, ольвіополіти знизили курс кизикінів через вміст значної частини срібла в них). Проведений аналіз монет орловського скарбу свідчить, що 75% його монет містять 53% золота, інші — 54—56%. 

Співвідношення вартості золота і міді в античному світі було 1:1200. 

Зробити точні підрахунки практично неможливо, оскільки курс весь час змінювався, але статер коштував приблизно 20—30 срібних драхм, або 80—100 мідних оболів. Для порівняння: платня кваліфікованого робітника в Афінах IV в. до н. е. складала 2-2,5 драхми в день, архітектора — 750 драхм у рік. Таким чином, на той час вся вартість орловського скарбу складала приблизно 1750—2500 драхм. Скарб був закопаний, напевно, у 300-і рр. до н. е. Про «господаря» можна судити за місцевими подіями: недалеко від нинішньої Орловки була переправа через Дунай, і у той час там відбулися три найважливіші події в історії стародавнього світу. У 339 р. до н. е. відбулася битва між скіфами і військами царя Македонії Пилипа II (часи правління — 359—336 рр. до н. е.), у якій загинув скіфський цар Атей. У 335 р. до н. е. Олександр Македонській (часи правління — 336—323 рр. до н. е.; син Пилипа II) розгромив готів і переправився через Дунай. У 331 р. до н. е. недалеко від місяця, де було знайдено скарб, загинув полководець Олександра — Зопіріон, який повертався після безуспішної облоги Ольвії в Північному Причорномор’ї. Імовірно, саме один із його воїнів вкрав гроші в якогось елліна з Тири або Никонії. Закопав поблизу переправи, сподіваючись повернутися за ними, але чомусь не зміг. Так і пролежав глек у землі дві з половиною тисячі років. 

На різних стадіях свого розвитку ринок був представлений безпосереднім обміном одних товарів на інші, який отримав назву бартеру. Такі угоди здійснювались без перешкод протягом тривалого часу, поки коло товарів для обміну та його учасників було обмеженим. 

Із залученням до торгівлі більшої кількості благ та людей бартерний обмін зазнав серйозних перешкод. По-перше, обов’язковою умовою бартеру є взаємна зацікавленість учасників у їхніх товарах. Якщо ви є власником зерна і хочете обміняти його на м’ясо, то вам треба знайти на ринку власника м’яса, який хоче купити саме зерно, а не, наприклад, сіль. Якщо цього не відбудеться, вам треба буде зробити кілька проміжних обмінів, щоб отримати необхідний товар, а за цей час ваше зерно або чиєсь м’ясо може зіпсуватись. По-друге, за бартерного обміну дуже складною є проблема нагромадження. Ці проблеми перестають існувати з виникненням грошей. 

У різних регіонах із розвитком обміну вирізнилися товари, які мали високу ліквідність — здатність легко реалізуватись, обмінятись на інші товари в будь-який момент. Отже, товар, який має найбільшу здатність до реалізації (збуту), стає грошима. Гроші — абсолютно ліквідний засіб, що допомагає здійснювати обмін. 

Упродовж тисячоліть у ролі грошей перебували найрізноманітніші товари: худоба, хутро, сіль, бавовняна тканина, чай, риба тощо. Роль грошей в обміні завжди припадала на той товар, на який був найбільший попит. Згодом роль грошей почали виконувати предмети розкоші, прикраси й дорогоцінні метали: золото, срібло та їхні сплави. 

Однак, гроші у вигляді зливків мали високу вартість, ними незручно було користуватись під час здійснення щоденних торговельних операцій, особливо тих операції, що здійснювались на великих відстанях, наприклад, торгівля середньовічної Європи з Китаєм та Індією. Мабуть, усі пам’ятають казку про Алі-Бабу та 40 розбійників. Пізніше зливки золота було замінено монетами, це було зручніше, адже вони мали фіксований вміст дорогоцінного металу, який гарантувався державою. Перші монети, якщо вірити Геродоту, виникли в Лідії в VII ст. до н. е. 

Але грошова система удосконалювалась і надалі. Справа в тому, що монети, які знаходились у постійному обігу з часом стиралися. Виникала розбіжність між їх номінальною і реальною вартістю. Гроші ставали неповноцінними. І держави почали використовувати це з метою збільшення своїх доходів: під час карбування до сплаву, з якого зроблено монети, стали додавати недорогоцінні метали (бронзу, мідь тощо). Це явище отримало назву «псування» монет. З часом у різних країнах уряд робить спроби замінити неповноцінні монети паперовими грошима. Перші спроби випуску паперових грошей були зроблені в Китаї ще у XII ст., в Америці — в 1690 р., у Франції — в 1571 р., у Росії — в 1769 р. 

Зараз в обігу всіх країн знаходяться паперові гроші та розмінні монети. Вони називаються готівковими грошима. Право друкувати гроші надане центральним банкам держав за дорученням самої держави. Запаси дорогоцінних металів (так зване монетарне золото у зливках), які є забезпеченням паперових грошей, знаходяться у сховищах центральних банків країн. Сьогодні все більшого поширення набувають безготівкові гроші: чеки, векселі, пластикові платіжні картки, банківські рахунки, електронні гроші. 

Таким чином, гроші — це загальний еквівалент, якому притаманні такі властивості: 

• стабільність — вартість грошей упродовж певного часу має бути приблизно однаково цінною для всіх; 

• портативність — зручність у користуванні; 

• міцність — матеріал, з якого виготовлені гроші, повинен бути досить міцним і довговічним та не псуватись у процесі використання; 

• подільність — здатність ділитися на частини; 

• здатність до розпізнавання — наявність ознак, які важко копіювати чи підробляти. 

Крім цього, цінність грошей визначається такими чинниками, зокрема вони повинні: 

• мати феноменальну суспільну корисність — здатність обмінюватись на товари та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише зараз, а й у майбутньому; 

• бути визнаними державою, тобто держава оголосила їх законними платіжними засобами; 

• мати купівельну спроможність (чим більше ми можемо купити на певну суму грошей, тим більш цінними вони є). 

Гроші виконують певні функції. 

Якщо ви працюєте, то обмінюєте свою працю на гроші, коли отримуєте заробітну платню (засіб платежу). Якщо купуєте товари, ви обмінюєте гроші на товари (засіб обміну). Навряд чи знайдеться той, хто захоче споживати безпосередньо гроші. Ми хочемо мати гроші лише для того, щоб купити на них товари та послуги зараз чи в майбутньому. 

Виконання грошима цих функцій усуває обмеження бартеру та надає суттєву вигоду у вигляді скорочення часу обміну одного товару на інший та економії ресурсів, які можуть бути використані на виробництво додаткової кількості товарів або на відпочинок. 

Гроші є засобом нагромадження (зрозуміло, що більш вигідно й зручно нагромаджувати гроші, щоб обміняти їх на новий комп’ютер, і нікому сьогодні навіть не спаде на думку нагромаджувати для цього, наприклад, сіль чи фініки). Отже, гроші можуть використовуватись у майбутньому для здійснення покупок, вони стають запасом цінності. 

У наш час гроші — це не єдина форма накопичеення. Засобом накопичення можуть бути земля, нерухомість, картини або колекції рідкісних марок чи монет тощо. 

Функцію міри вартості гроші виконують, коли вимірюють вартість усіх товарів. Вартість товару, виражена в грошах, має назву ціни. Ціни товарів визначаються у певних рахункових одиницях: в Україні — у гривнях і копійках, у США — у доларах і центах, у Японії — у єнах, у країнах Євросоюзу — у євро і т. д. 

Кількість грошей регулюється державою таким чином, щоб вона відповідала кількості створюваних товарів і послуг. Але якщо грошова маса зростає без відповідного зростання обсягів виробництва, то виникає інфляція — підвищення середнього рівня цін і зменшення купівельної спроможності грошей. 

У кожній країні люди здійснюють торгові операції і використовують свою національну грошову одиницю. Для купівлі та продажу товарів і послуг в інших країнах необхідна іноземна валюта. Наприклад, українське підприємство купує в Німеччині медичне обладнання. Воно повинно розрахуватись не українською гривнею, а євро. Американська фірма купує в Японії станки з програмним забезпеченням, їй потрібні не долари, а єни. Якщо ви вирішили поїхати в туристичну подорож або в гості до родичів до Канади, вам потрібні канадські долари. У цих випадках потрібно продати одну валюту і купити іншу або обміняти валюту. Для цього існує валютний ринок, на якому банки і валютні дилери купують і продають іноземні валюти. Валютний ринок є в кожній країні, щоб задовольнити потреби у валютах інших країн. Валютний курс — це ціна грошової одиниці даної країни в грошових одиницях інших країн. 

Кожен споживач досить часто постає перед вибором: що купити? який товар вибрати? чи вистачить грошей для придбання певного набору товарів? Відповісти на такі запитання допоможе теорія споживчої поведінки. 

Людина, яка робить певний вибір, намагається отримати найбільше задоволення. Здійснюючи мандрівки до інших країнах, купуючи продукти харчування, книги, відвідуючи музеї чи виставки, людина хоче отримати максимальну вигоду для себе. Але при цьому ми завжди маємо певні обмеження: ресурсні, фінансові, часові та інші. Купуючи ту чи іншу річ, ми досить часто відмовляємося від іншої покупки. При цьому нам потрібно явно чи неявно вибирати, виходячи з кількості грошей, що є в нашому розпорядженні, асортименту товарів, що нам пропонуються, цін на товари тощо. 

Представники економічної науки в даному випадку оперують поняттям раціональна поведінка людини. Така поведінка передбачає, що споживач обирає найкращий шлях до досягнення своєї мети, враховуючи ті обмеження, які в даному випадку існують. 

Можна зробити висновок, що раціональний споживач — це споживач, який намагається максимально задовольнити свої потреби, враховуючи свої можливості. Іншими словами, споживач, який здійснює певну дію або вибір, намагається переслідувати певну мету. Він не просто хоче мати багато різних товарів і послуг, але й намагається отримати максимальну вигоду для себе. 

21.11.2022 р., 28.11.2022 р., 05.12.2022 р.

Тема. Способи доведення інформації до споживачів. Реклама як джерело інформації. Ділова гра «Складання пам’ятки для оформлення реклами». Практична робота №3. «Оцінювання рекламного продукту». Практична робота №4. «Розробка дизайну та змісту авторської реклами» 

Основні поняття 

Реклама — це будь-яка платна форма неособистої пропозиції і представлення ідей, товарів і послуг від імені виробників продукції та послуг; форма комунікації, яка намагається перекласти якість товарів і послуг мовою потреб покупців. Рекламна аудиторія — усі особи, які можуть прочитати, побачити або почути рекламне повідомлення, передане конкретним джерелом інформації. 

Прихована реклама — загальна назва матеріалів у пресі і художніх творах, що містять позитивну, комерційно важливу для певної фірми інформацію. 

Ефективність реклами — ступінь дії рекламних засобів на споживачів. Визначається до і після передачі рекламного звернення. Визначення впливу реклами на результати продажів проводиться шляхом відносного порівняння витрат на рекламу й обсягів реалізації товару за підсумками діяльності у минулому. Точність останнього методу невисока, оскільки на результати продажів впливають, крім реклами, безліч інших чинників. 

Обладнання: Закони України «Про захист прав споживачів», «Про захист суспільної моралі», «Про мову», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про створення Ради з питань реклами». Зразки рекламних оголошень: листівки, плакати та ін. Відеозаписи телевізійної реклами. 

Одним із найпоширеніших шляхів доведення до споживачів певної кількості інформації про товари є реклама. 

Реклама — це інформація про товар, його виробника і продавця, яка оплачується замовником (рекламодавцем) і розповсюджується в будь-якій формі. 

Перші рекламні оголошення з’явилися в Стародавній Греції і Римі ще до нашої ери. Їх писали на дерев’яних дошках, гравірували на мідних та кістяних пластинках і зачитували на площах. Першу у світі рекламну агенцію було створено в 1611 році в Лондоні А. Горжем і У. Копом. 

Реклама є найбільш ефективним способом просування товару, проте вона не може перетворити поганий товар (послугу) на якісний. Основне завдання реклами — дати інформацію про товар або послугу і стимулювати думки і дії покупця на їх придбання. Реклама здійснюється за допомогою різних засобів: окремих видань (проспекти, каталоги, плакати, листівки), періодичного друку (статті, оголошення, вкладки), кіно, телебачення, радіо, зовнішньої, прямої поштової реклами тощо. В економіці говорять не просто про рекламу, а про просування товарів і послуг на ринку. 

Є такі методи просування товару на ринку: 

• рекламування; 

• зв’язки з громадськістю; 

• стимулювання збуту; 

• прямий маркетинг. 

З престижною рекламою нерозривно пов’язане поняття фірмового стилю. 

Фірмовий стиль — це особливий, властивий тільки даній фірмі, образотворчий, звуковий або текстовий образ фірми та її товарів, який містить: 

• товарний знак або торгову марку (бренд); 

• логотип (оригінальне написання повного або скороченого найменування); 

• девіз або гасло; 

• фірмовий комплект шрифтів; 

• фірмовий колір або поєднання кольорів; 

• єдиний музичний супровід усіх рекламних оголошень. 

   Стимулювання збуту — це засіб короткочасного, але ефективнішого за рекламу, впливу на ринок. Якщо ви хочете, щоб відеоролики реклами, які показують по всіх каналах вітчизняного і зарубіжного телебачення, не перевантажували вас різними гаслами, позбавленими смаку зображеннями, нав’язливими уявленнями про життя, скористайтеся наведеними нижче порадами. 

Як захистити себе від дії реклами. 

1. Будьте упередженими. Пам’ятайте завжди про те, що примусити вас що-небудь купити — єдина мета реклами. 

2. Не вірте рекламі на слово. Пам’ятайте, що всі гасла про товар або послугу («кращі ціни», «бездоганна якість») говорять про те, що нічого конкретного про нього сказати не можна. 

3. Особливо прискіпливо ставтеся до змісту реклами, в якій нібито використовуються образи простих людей. Наприклад, пральні порошки використовує дбайлива мама, відбілює раковини і ванни родичка, що приїхала в гості. Пам’ятайте, що все це не звичайні люди, а актори, або люди, спеціально запрошені для зйомки. 

4. Аналізуйте. Більшість відеороликів не витримують перевірки простою логікою, адже в реальному житті люди так не говорять, не ходять, не роблять. 

5. Інтонація, жести і міміка, з якою учасники реклами звертаються до вас з екрану телевізора, насправді призначені не вам, а оператору, що знімає відеоролик за певним сценарієм згідно з певним кошторисом і гонораром.

6. Намагайтеся абстрагуватися. Пам’ятайте, що ви дивитеся рекламу і перед вами не живі люди, а актори, яких показують по телевізору.

    Головна вимога до реклами — її правдивість та об’єктивність. 

Жорстка конкуренція на ринку і величезна кількість чинників, які впливають на конкурентну боротьбу, примушують вдаватися до так званої «шокової терапії» в рекламі, особливо зовнішньої. Закон України «Про рекламу» подає чіткий перелік того, чого в зовнішній рекламі не повинно бути з позицій етики й моралі. Відносини між виконавчими органами і рекламними агентствами регулюють Закони України «Про захист прав споживачів», «Про захист суспільної моралі», «Про мову», «Про захист від недобросовісної конкуренції» і «Про створення Ради з питань реклами». Зовнішня реклама повинна подаватися українською мовою. Можна продублювати напис російською мовою під українським варіантом. Єдине виключення — торгові знаки, зареєстровані на іноземних мовах. Вони перекладу не підлягають. 

   Ставитися до реклами можна по-різному. Хтось сприймає її як інформацію, хтось намагається знайти в ній щось смішне, гумористичне, але настирлива рекламна пропозиція швидко набридає. Реакція споживача безпосередньо залежить від його суб’єктивного сприйняття продукту. Реклама стала мистецтвом, відчуття до якого можуть бути і є абсолютно полярними. Але будь-яка реклама не залишає нас байдужими. А наша реакція залежить від того, наскільки реклама коректна й етична. 

   Не викликає сумнівів той факт, що обмеження в рекламі потрібні і їх варто встановити законодавчо. Цивілізований підхід до реклами в нашій країні ще попереду. Рекламодавці та виконавці мають опанувати всі елементи мистецтва реклами, а саме: 

• висловлюватися просто й цікаво; 

• завжди керуватися здоровим глуздом; 

• бути стислим у висловлюваннях, правдивим, пристойним, оригінальним; 

• знаходити найбільш важливі комерційні аргументи; 

• уникати прямих порівнянь із продукцією конкурентів; 

• обов’язково враховувати національні звичаї і традиції. 

   Солідні фірми не займаються рекламою власної продукції (послуг, товарів, продуктів, робіт) самотужки. Їм достатньо сформулювати загальні принципи реклами (на основі аналізу своїх можливостей і перспектив) і звернутися до спеціалізованого рекламного агентства для фахової розробки рекламних матеріалів та розміщення їх у засобах масової інформації. Створення позитивного іміджу фірми у діловому світі використовується досить широко. Так звані PR-послуги — паблік рілейшнз (від англ. public relations — зв’язок з громадськістю) полягають у формуванні громадської думки (іміджу) щодо тих чи інших фірм. Це відбувається через організацію рекламної діяльності, публікації в пресі, виступи по радіо і телебаченню, виставки, ярмарки, презентації тощо. 

   Головною метою паблік рілейшнз є формування іміджу фірми як стабільного надійного партнера, відповідального постачальника високоякісних і потрібних товарів на вітчизняний і світовий ринки. 

  Способи розповсюдження реклами. Є велика кількість способів розповсюдження рекламних повідомлень. Ці способи називають каналами розповсюдження реклами. Розповсюдження рекламної інформації розрізняють за способом, місцем, часом і формою. Кожна реклама спрямована на певну (цільову) групу фізичних і юридичних осіб — споживачів реклами, потенційних покупців. Для кожної цільової групи використовуються найбільш ефективні канали дії. Коли застосовується широкий спектр способів розповсюдження реклами або кілька каналів, але у великому обсязі, масований (іноді задовго до реалізації об’єктів рекламного повідомлення), говорять про проведення рекламної кампанії. 

   Може застосовуватися також прихована реклама. Наприклад, у статтях (у засобах масової інформації), у виступах державних або громадських діячів. Але частіше використовують інші способи розповсюдження реклами: друкована реклама, реклама в засобах масової інформації (ЗМІ), зовнішня реклама, реклама на транспорті, екранна реклама, реклама під час різних заходів, сувенірна реклама, реклама на місці продажу, засоби індивідуалізації товарів і фірм, поштова реклама, реклама в радіо- і телепрограмах і багато інших каналів розповсюдження рекламної інформації. 

   Плакати, листівки, проспекти, буклети, каталоги, бродсайти (рекламні плакати, що складаються і розсилаються поштою без конверта), календарі, фірмові блокноти, теки, наклейки, щоденники, листівки, візитні картки тощо — це приклади друкованої реклами. 

   Реклама в різних виданнях розрізняється за видами: реклама в періодичних виданнях (газетах, науково-популярних, галузевих, фірмових, відомчих та інших журналах), у неперіодичних виданнях (книжках, брошурах, підручниках, довідниках, путівниках). 

Реклама в засобах масової інформації — це реклама в періодичних виданнях (газетах, журналах), на телебаченні та радіо. Екранна реклама здійснюється під час показу кінофільмів у кінотеатрах, на телебаченні, за допомогою DVD-програвачів, слайд-фільмів, слайд-екранів, світлових екранів. 

Радіореклама застосовується у вигляді радіопрограм, радіофільмів, радіоінформації в ефірному і дротовому центральному й місцевому радіомовленні, у радіомовленні на підприємствах, у місцях продажу товарів, надання послуг та скупчення великої кількості людей під час масових заходів. 

Електронна реклама — це реклама за допомогою електронних засобів, перш за все, подані вище радіореклама, екранна реклама, телереклама, а також реклама за допомогою комп’ютерно-електронного і телефонно-телеграфного зв’язку, зокрема, довідково-інформаційного. 

Зовнішня реклама розміщується у вигляді планшетів, вивісок, щитів, плакатів, світлових екранів («рухомий рядок», рухоме зображення), мозаїки або монументального живопису на матеріалі, на дахах будівель, на відкритих просторах у населених пунктах, уздовж доріг і в місцях масових заходів. 

Сувенірна реклама є в поліграфічному виконанні і в промисловому виконанні (значки, брелоки, пам’ятні медалі, авторучки, олівці, сумки, головні убори, хустки тощо). 

Реклама на транспорті застосовується у вигляді малюнків, написів, щитів, плакатів на бортах транспортних засобів (автобуси, тролейбуси, трамваї, залізничні потяги, річкові й морські судна, літаки, повітряні кулі, вертольоти), а також використовуються авіазасоби для підйому рекламних матеріалів у повітря, розкидання рекламних матеріалів з авіатранспорту в місцях скупчення людей, рекламні автопробіги, потяги, польоти. Для реклами на місці продажу використовують вітрини магазинів із товарами, банери, вивіски, плакати, упаковку товарів, каталоги, листівки, прайс-листи, ярлики, цінники, етикетки, маркування, радіорекламу, світлові екрани, слайд-екранні засоби індивідуалізації фірми і товарів. Поштова реклама використовує конверти (прості та авіа) з оригінальною маркою, пам’ятні; штемпелі прості, пам’ятні, першого дня; листівки; картмаксимуми; марочні набори; марки; клясери для марок; книжки й каталоги з філателії, різне приладдя для філателістів; поштові картки; бланки повідомлень; етикетки й упаковки для бандеролі і посилок, поштові контейнери і транспорт, каталоги підписних видань. 

Реклама в організаціях на підприємствах, заводах, у магазинах, майстернях, різних бюро, агентствах, в установах. Як всередині (у приміщеннях, будівлях), так і на територіях цих організацій може бути використана реклама будь-якого різновиду: друкована, електронна, екранна, зовнішня, засоби індивідуалізації, на транспорті й устаткуванні, сувенірна тощо. Засоби індивідуалізації фірм і товарів. Засоби індивідуалізації — це різновид реклами і спосіб захисту іміджу фірми та винятковості свого товару і власності. Тут реклама виступає у вигляді товарних знаків, товарних марок, клейма, фірмових бланків, візитних карток, етикеток, маркування, листівок, каталогів, проспектів, плакатів, буклетів, наклейок, канцелярських предметів, а також фірмових меблів, одягу, значків і відзнак, газет і журналів тощо. 

Реклама під час масових заходів — масових видовищ, шоу, концертів, спектаклів, спортивних змагань, святкових заходів, демонстрацій, мітингів, дня міста, ювілейних дат тощо. Тут використовується будь-яка реклама. 

Ділова гра «Складання пам’ятки щодо оформлення реклами». 

Мета: навчитися складати пам’ятку про те, як оформлювати рекламу, застосовувати набуті знання на практиці. 

Обладнання: олівці, папір, фломастери, клей. Інструкції щодо проведення гри 

І. Повторіть матеріал теми «Інформація як чинник споживчого вибору» .

 ІІ. Складіть текст пам’ятки щодо складання рекламного повідомлення. 

У пам’ятці вкажіть, що повинно бути в рекламі, а чого реклама повинна уникати. Порада. 

Перед початком роботи ще раз роздивіться зразки рекламної продукції. 

Приклади рекламних текстів

Розглянемо кілька прикладів якісних рекламних текстів.

«З 12 травня 2017 року в магазині« Три Тополі» почнеться розпродаж тканин і необхідних аксесуарів. Поспішайте, пропозиція обмежена. Тим більше що саме зараз якісні європейські матеріали продаються зі знижкою 70%.»

«Поспішайте придбати нову вишивальну машину «Мінерва», що має унікальні можливості і працює в сім разів швидше промислового аналога. При цьому машинка видає якісну стежку порівняно з ручною роботою. Поспішайте, тест-драйв вже скоро.»

Приклад тексту для рекламних листівок

Ще один приклад тексту для рекламних листівок.

«Книжковий магазин пропонує всім зацікавленим особам видання «Африканських казок». Це прекрасно оформлена книга, яка стане справжньою перлиною будь-якої бібліотеки. У книзі можна знайти.

• Мудрість давніх часів, описану в переказах.

• Розповіді про казкових тварин і хоробрих героїв.

• Добірку історій, зібраних майстрами казкового жанру.

Поспішайте, видання продається зі знижкою тільки в святкові дні.”»

Рекламний текст для весільного салону

Весілля – це прекрасне свято, на якому з’єднуються дві закохані людини, стаючи однією сім’єю. Це величезне щастя, але і великі клопоти. Тому організація заходу вимагає серйозних зусиль.

«Весільний салон «Наречена» завжди готовий допомогти закоханим людям з’єднатися. Тут працюють професіонали, які знають наскільки хвилюючим питанням, може стати вибір весільної сукні для нареченої. В салоні «Наречена» можна не тільки знайти різні моделі весільних суконь, але при необхідності дуже швидко підігнати її під фігуру. Звертайтеся в будь-який час наші фахівці завжди прийдуть на поміч.»

Завдання. Виконати ділову гру "Оформлення "Куточка споживача". Написати: 

Скарга споживача на недоброякісне обслуговування в кафе 

Подяка за гарне обслуговування в магазині побутової техніки 

14.11.2022 р.

Тема.Куточок споживача. Ділова гра "Оформлення "Куточка споживача"

   З метою уникнення порушень прав споживачів у сфері торговельного обслуговування та надання побутових послуг споживачі у жодному випадку не повинні користуватись послугами фізичних осіб, які здійснюють торгівлю з рук у невстановлених місцях. Мова йде про несанкціоновану торгівлю. Особливо це стосується продуктів харчування — молочних, м’ясних продуктів, ковбас домашнього приготування тощо. Купівля свіжого м’яса, птиці, молока та молокопродуктів у невстановлених для цього місцях заощаджує небагато грошей, але підвищує ризик для здоров’я і життя споживача та членів його родини. Законодавством не передбачений захист прав споживачів у разі їх порушення в місцях недозволеної торгівлі. Якщо ви бажаєте скористатися послугами ринку, потрібно звернути увагу, перш за все, на: 

• наявність вивіски із зазначенням повної назви ринку, його власника, спеціалізації ринку, режиму роботи; 

• графічно виконаний план території ринку з позначенням усіх стаціонарних об’єктів; 

• наявність на торговому місці продавців таблички із зазначенням назви, суб’єкта підприємницької діяльності, що організував торгівлю, та копії ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. 

   Зверніть увагу на наявність ярликів цін, як вони оформлені — чи є назва товару, який пропонується для продажу, його вартість. Особливу увагу треба звернути на товари, що швидко псуються: на упаковці перевірити термін придатності (дату виготовлення, дату, до якої треба вжити даний продукт). 

   Якщо у вас виникають сумніви щодо чистої ваги та повної міри проданих вам товарів, можете скористатися контрольними вагами. Контрольні ваги повинні бути встановлені в доступному для споживачів місці на ринку з відповідними інформаційними табличками. Їх місцезнаходження обов’язково повинно зазначатись на графічно виконаному плані ринку. 

   Під час купівлі товарів на ринку, особливо непродовольчих, на які встановлені гарантійні терміни споживання й таке інше, необхідно вимагати від продавця (суб’єкта підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства звільнений від застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок) товарний чек. Він засвідчує факт купівлі товару. У чеку зазначають: найменування суб’єкта господарювання та ринку, ряд та номер торговельного місця, найменування товару, ціну товару, дату продажу, прізвище, ініціали продавця та його підпис. У разі придбання товару неналежної якості, ваші вимоги будуть розглядатися після пред’явлення розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни — технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. 

   Для придбання товарів чи послуг рекомендується завжди користуватись тільки стаціонарною торгіовельною мережею. Імовірність забезпечення захисту прав споживача у разі відвідування об’єктів торгівлі та побуту, які розташовані в стаціонарних приміщеннях і здійснюють господарську діяльність за наявністю відповідних документів, більш висока.     

   Необхідно мати на увазі, що на фасаді торговельного приміщення повинна бути вивіска із зазначенням назви суб’єкта господарської діяльності та власника або уповноваженого ним органу. Біля входу до цього приміщення на видноті повинна бути розміщена інформація про режим роботи. 

   У торговому залі на видному місці повинен бути організований «Куточок споживача», де міститься інформація для покупців:

•  адреса і номери телефонів органів, що забезпечують державний захист прав споживачів; 

• порядок ведення торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення; 

• Закон України «Про захист прав споживачів» та інші нормативні законодавчі документи, які регламентують діяльність даного підприємства. 

   Свої зауваження щодо роботи підприємства або подяку за високу культуру обслуговування ви зможете написати в «Книзі відгуків та пропозицій» установленого зразка, яка повинна знаходитися у торговельному залі на видноті. 

   Під час купівлі товарів звертайте увагу на його зовнішній вигляд, кінцевий термін реалізації або дату виготовлення і термін придатності до споживання, умови зберігання товарів, що швидко псуються. 

   Відносини між вами як споживачем та підприємством торгівлі чи побуту як продавцем регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». У разі порушення ваших прав як споживача необхідно в першу чергу звернутися до адміністрації підприємства. У разі порушення прав споживачів на підприємствах торгівлі та побутового обслуговування ви можете звертатися у відділ захисту прав споживачів Управління з питань торгівлі та побутового обслуговування.

    Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа. А щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Варто звернути увагу на перелік продовольчих товарів, продаж яких забороняється на ринках. 

   Громадське харчування — сфера виробничо-торговельної діяльності, у якій підприємства виробляють і реалізують продукцію власного виробництва та закуплені товари, як правило, призначені для споживання на місці, з організацією дозвілля або без нього. Тут можуть реалізовуватись як готові харчі продукти харчування, так і напівфабрикати. 

   Підприємства громадського харчування мають право функціонувати лише в тому випадку, якщо вони задовольняють усім вимогам санітарних норм. 

   На підприємствах громадського харчування споживачам повинна надаватись можливість: 

• ознайомитись з меню, прейскурантом, переліком додаткових послуг до початку обслуговування; 

• у меню визначається перелік страв, кулінарних, борошняних кондитерських, булочних виробів та напоїв власного виробництва, вихід і ціна однієї порції. 

   У прейскуранті зазначається перелік безалкогольних напоїв, кондитерських та інших закуплених товарів, маса, об’єм та ціна за відповідну одиницю продукту. 

   Меню і прейскурант мають бути підписані керівником, бухгалтером та матеріальновідповідальною особою і скріплені печаткою суб’єкта господарської діяльності. 

   У разі виявленні недоліків у якості продукції та наданні послуг, недоважуванні або обрахунку суб’єкти господарської діяльності зобов’язані (на вибір споживача):

•  безкоштовно усунути виявлені недоліки; 

• зменшити розмір оплати за продукцію або послугу; 

• замінити на аналогічну продукцію належної якості або вдруге надати послугу; 

• повністю відшкодувати витрати споживача, пов’язані з придбанням неякісної продукції або наданої послуги. 

   «Книга відгуків та пропозицій» встановленого зразка повинна бути на видному та доступному для споживачів місці. Суб’єкти господарської діяльності зобов’язані обладнати на видному та доступному для споживачів місці «Куточок споживача», де розміщується інформація для споживачів. У торговельних приміщеннях закладів громадського харчування не дозволяється палити без дозволу суб’єкта господарської діяльності. Замовник має право перевірити міру та вагу проданого кулінарного виробу, ціни товару, а також відповідність страв та послуг вимогам нормативних документів. 

   Категорично забороняється використовувати залишені від попереднього дня страви та напої. Кожна партія продукції громадського харчування, яка з дозволу органів санітарно-епідемічної нагляду реалізується за межами підприємства в спеціально встановлених місцях, повинна мати свідоцтво про якість, де зазначено: 

• найменування підприємства-виробника; 

• адресу підприємства-виробника; 

• дату виготовлення, кінцевий термін реалізації; 

• масу одиниці розфасовки (упаковки); 

• документ про якість отриманої продукції; 

• документ про ціну за одиницю розфасовки або ваги продукції. 

   Ділова гра «Оформлення “Куточка споживача”»

 Мета: ознайомитись з інформацію, поданою в «Куточку споживача». 

Обладнання: документи, які повинні бути в «Куточку споживача». 

Інструкції щодо проведення гри 

І. Ознайомтеся з документами, які повинні бути в «Куточку споживача». 

А. Реєстраційні документи. Свідоцтво про державну реєстрацію. 

Б. Дозвільні документи. Довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (EДРПОУ). Документи, потрібні для окремих установ: ліцензія Держтурадміністрації (для туристичних агенцій); сертифікат на право продажу авіаційних квитків; свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру виготівників та розповсюджувачів видавничої продукції. 

В. Нормативні документи. Ліцензійні умови. Книга скарг та пропозицій. Анкета оцінювання рівня задоволеності покупця. 

ІІ. а) напишіть скаргу на недоброякісне обслуговування в кафе; 

б) напишіть подяку за гарну роботу продавця-консультанта в магазині побутової техніки.

Скарга споживача на недоброякісне обслуговування в кафе 

Подяка за гарне обслуговування в магазині побутової техніки 

07.11.2022 р.

Тема.  Практична робота №2 "Оцінювання упаковки товару"

Мета: визначити, яка інформація міститься на упаковці певних товарів та продуктів, чи є вона повною та достовірною. Обладнання: упаковки споживчих товарів. 

   За вимогами до продукції, що зазначаються у Законі України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», проводять оцінювання упаковки харчових продуктів: 

1. Порівняйте рівень, зміст, повноту інформації, що подається на упаковці. 

2. Назвіть переваги та недоліки упаковки. 

 Запропонуйте шляхи щодо покращення зовнішнього вигляду та інформаційного наповнення упаковки. 

ХІД РОБОТИ 

Учитель пропонує дітям об’єднатися в групи по 4 учні. 

Розповідає учням про зміст та час виконання роботи (10—15 хвилин). 

Роздає кожній групі 2-3 упаковки товарів (це може бути набір упаковок одного товару, але різних фірм-виробників, упаковки різних товарів різних фірм-виробників, наприклад, упаковка від цукру, чаю, молока і т. ін.). 

Керівник групи отримує план оцінювання упаковки товару. 

Учні виконують роботу і роблять висновок: який із запропонованих товарів вони придбали б залежно від того, наскільки повну інформацію про цей товар дає упаковка. 

План оцінювання упаковки товару 

1. Назва продукту. 

2. Маса продукту. 

3. Склад продукту (чи є вміст харчових добавок). 

4. Харчова та енергетична цінність. 

5. Строки придатності до споживання. 

6. Умови зберігання продукту. 

7. Інформація про фірму-виробника. 

8. Умови використання, приготування.

 9. Застереження щодо використання продукту певними категоріями населення. 

Узагальнити і зробити висновки. За вимогами до продукції, що зазначаються у Законі України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», провести оцінювання упаковки харчових продуктів, назвати переваги та недоліки упаковки, запропонувати шляхи щодо покращення зовнішнього вигляду та інформаційного наповнення упаковки. 

17.10.2022 р., 31.10.2022 р.

Тема. Джерела інформації . Яка інформація необхідна споживачам, де її знайти і як аналізувати.

•  знати і називати джерела інформації, необхідної для споживача; 

• оцінювати достовірність інформації, що подається на упаковці товару; 

• аналізувати інформацію про товари та послуги, яку надають місцеві газети; 

• усвідомлювати значення достовірної інформації про товари та послуги для власного здоров’я та життя. 

   Основні поняття 

  Достовірність інформації — відповідність дійсності поданої інформації про товар. 

  Сертифікація — це дія, що проводиться з метою підтвердження відповідності виробу або послуги певним стандартам або технічним умовам. 

  Сертифікат відповідності — це документ, який видається спеціально уповноваженим на це органом, який засвідчує, що товар або послуга належним чином ідентифіковані і відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу. 

  Обладнання: Закон України «Про захист прав споживачів» (№3161, від 01. 12. 2005), «Про якість та безпеку харчових продуктів» (№2809, від 06. 09. 2005). Упаковки товарів: чаю, кави, круп’яних виробів, напоїв, цукерок тощо. Плакат із класифікацією харчових добавок. 

   За даними досліджень, проведеними в Україні останнім часом, інформацію про якість товарів споживачі можуть отримати з упаковки самих товарів. Іншими важливими джерелами інформації щодо якості товарів є інформація друзів та знайомих і продавців. Потім ідуть інформація з телепередач та інформація від незалежних споживчих організацій. 

   Закон України «Про захист прав споживачів» гарантує захист прав споживачів на отримання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари (роботи та послуги). Від наявності такої інформації залежить правильний вибір товару.            Інформація повинна містити: 

• найменування та адресу виробника товару (виконавця роботи та послуги); 

• назву товару; 

• зазначення нормативних документів, вимогам яких повинен відповідати товар, робота, послуга (ГОСТ, ДСТУ тощо); 

• дані про основні властивості товару; 

• гарантійні зобов’язання виробника (виконавця); 

• дані про ціну; 

• термін придатності. 

   Повний перелік відомостей, які повинна містити інформація про товари (роботи, послуги), наводиться у статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». 

   Товари, що підлягають обов’язковій сертифікації, повинні містити на упаковці захищений у встановленому порядку знак із цифровим позначенням органу сертифікації. Наприклад, цифри 024 означають, що товар був сертифікований у Дніпропетровській області Дніпропетровським державним центром стандартизації, метрології та сертифікації. Якщо товар не має цих відомостей, то, можливо, він зроблений за неперевіреною технологією, має сумнівну якість і може бути шкідливим для здоров’я. 

   Уся інформація повинна надаватися споживачам згідно із законодавством про мови. 

   Відповідно до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів» в інформації про якість харчових продуктів повинно бути: 

• загальна назва продукту; 

• номінальна кількість продукту (об’єм, маса тощо); 

• склад харчового продукту (якщо він виготовлений із кількох складових) із зазначенням переліку назв використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок; 

• харчову та енергетичну цінність (для продуктів, що її мають); 

• кінцевий строк реалізації або дату виготовлення та строк придатності до споживання; 

• умови зберігання; найменування та адресу виробника, місце виробництва; умови використання (якщо такі передбачені); наявність у харчовому продукті компонентів із генетично-модифікованої сировини (у випадках, коли використання таких компонентів передбачене нормативними документами на даний харчовий продукт); 

• застереження щодо вживання харчового продукту певними категоріями (групами) населення (діти, вагітні, люди похилого віку, спортсмени, хворі тощо). 

   До інформації висуваються певні вимоги: доступність, достовірність, повнота та рівень необхідності. Під необхідною інформацією мається на увазі її повнота, адже у споживача немає достатніх знань про товар, послугу або роботу, яку він бажає придбати або замовляє. Виробник, виконавець, продавець вважається професіоналом, який знає (повинен знати) все про товар, який реалізується, послугу, що надається, роботу, що виконується. Саме через це є певні професії: продавець-консультант, фармацевтпровізор і таке інше, до яких висуваються певні вимоги, адже ці люди повинні надавати споживачеві повну інформацію у такому обсязі, щоб споживач мав повне уявлення і чітке бачення особливостей товару, послуги, роботи. На підставі цих даних споживач робить свідомий компетентний вибір потрібного товару або послуги. 

   Закон України «Про захист прав споживачів» визначає, якими правами споживач може скористатися, якщо йому надають недостовірну або неповну інформацію. Якщо через подання недостовірної або неповної інформації про товар, послугу або роботу (а також про виробника, виконавця, продавця): 

• покупець придбав товар чи послугу, що не має необхідних йому властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 

• покупець не може використати придбаний товар за призначенням, споживач має право вимагати надання належної інформації в розумно короткий термін, але не більше місяця. Якщо інформація в обумовлений термін не буде надана, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування шкоди; 

• завдано шкоди життю, здоров’ю, майну споживача, він має право пред’явити продавцю чи виробнику вимоги, передбачені у разі реалізації дефектної продукції або продукції неналежної якості, а також вимагати відшкодування збитків, заподіяних об’єктам, що знаходяться в його володінні на правах власності, або на інших підставах, передбачених законом або договором.

    Інформація про послуги, пов’язані з концертною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна містити дані про використання чи невикористання виконавцями музичних творів фонограм власного виконання. 

   Для продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію.         Сертифікація — це дія, що проводиться з метою підтвердження відповідності виробу або послуги певним стандартам або технічним умовам. Сертифікація надає споживачеві гарантію того, що продукція (товар, послуга, робота) відповідає стандарту або певним вимогам. На продукцію, що пройшла сертифікацію, видається сертифікат відповідності. 

   Сертифікат відповідності — це документ, який видається спеціальним органом та засвідчує, що товар або послуга належним чином ідентифіковані й відповідають певному стандарту або іншому нормативному документу. Розрізняють обов’язкову і добровільну сертифікацію. 

   Обов’язкова сертифікація проводиться з метою державного контролю за якістю товарів і продукції, які виробляються в Україні або ввозяться на її територію. 

   Реалізація і використання товарів (як вітчизняних, так і імпортних), виконання робіт і надання послуг, які підлягають обов’язковій сертифікації, без сертифікату відповідності забороняється. 

   У державній системі сертифікації України функціонує 134 органи із сертифікації і 565 випробувальних лабораторій, головним завданням яких є попередження можливої реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я, майна громадян і навколишнього середовища. 

   Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися його відома за допомогою засобів дистанційного зв’язку (телефон, радіо, телекомунікації, Інтернет, друкована продукція).            Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника відповідної інформації про товар. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він купує. 

   Згідно з міжнародними вимогами на етикетках продуктів харчування обов’язково повинен надаватися перелік харчових добавок. 

   Оскільки такий перелік може бути досить великим, кожна добавка має відповідний номер, який, зазвичай, пишуть після букви «Е». 

    Наприклад, «Е 330» — це лимонна кислота, «Е 164» — шафран і т. д. 

   Класифікація харчових добавок має такий вигляд: 

1) Е100—Е182. Барвники (підсилюють або відновлюють колір продукту); 

2) Е200—Е299. Консерванти (підвищують термін зберігання продуктів, захищаючи їх від мікробів, грибків, бактеріофагів); 

3) Е300—Е399. Антиокислювачі (захищають від окислення, наприклад, від згіркнення жирів і зміни кольору); 

4) Е400—Е499. Стабілізатори (зберігають задану консистенцію), загусники (підвищують в’язкість); 

5) Е500—Е599. Емульгатори (створюють однорідну суміш незмішуваних фаз, наприклад, води і масла); 

6) Е600—Е699. Підсилювачі смаку й аромату; 

7) Е900—Е999. Піногасники (попереджають або знижують утворення піни). 

   Хоча харчові добавки в цілому нешкідливі, проте деякі з них можуть сприяти виникненню певних захворювань. 

   Так, якщо після букви «Е» стоять цифри 103, 105, 121, 123, 125, 126, 130, 131, 142, 152, 210, 211, 213—217, 240, 330, 447, то вживання цих продуктів може викликати злоякісні новоутворення, оскільки вони містять канцерогени. 

   Продукти з індексами після 

• «Е» 221—226, 320—322, 338—341, 407, 450, 461—466 викликають захворювання шлунково-кишкового тракту; 

• добавка Е220 руйнує вітамін В; 

• добавки Е239, Е311—313 можуть викликати алергію, 

• а добавки Е171—173 і Е320—322 сприяють захворюванням нирок і печінки. 

   Як правило, ці добавки заборонені до використання в Україні, проте вони можуть міститися в продукції, що імпортується з розвинених західних країн, які розширюють виробництво й експорт в інші країни, до яких відноситься й Україна. Що ж до продукції країн, що розвиваються, то на них ви взагалі не побачите подібного маркування. Проте, це не означає, що можна бути упевненим за своє здоров’я після використання цих продуктів.

10.10.2022 р.

Тема. Ділова гра "Споживчий кошик"

1. Дайте визначення основних понять. 

Харчові продукти — це 

Непродовольчі товари — це 

2 . Заповніть таблицю. 

Продукти масового споживання: ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Лікувальні (дієтичні) продукти: ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Продукти дитячого харчування: ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Поясніть, чому до упаковки та зберігання харчових продуктів висуваються особливі вимоги. 

5. Чому до роботи з харчовими продуктами не допускаються працівники, які не пройшли медичний огляд? 

6. Чому вигідніше купувати товари гуртом, ніж уроздріб? 

7. Назвіть товари, які повинні мати сертифікат якості. 

8. Назвіть 2-3 найменування товарів, які, за умови належної якості, не підлягають обміну або поверненню. Поясніть чому. 

9. Поясніть, що таке «споживчий кошик». Що входить до складу споживчого кошика? 

10. Ділова гра «Споживчий кошик». 

Мета: навчитися складати перелік товарів і продуктів для придбання, враховуючи суму наявних грошей. 

Обладнання: картки з різними сумами грошей, таблиця. 

Інструкція щодо проведення гри 

І. Об’єднайтеся в групи по 4 учні. Кожна група — це окреме домашнє господарство. Учитель роздасть вам таблиці з цінами на товари та продукти, а також картки з різними сумами грошей. Залежно від суми грошей, яка буде зазначена в картці, вам треба скласти перелік товарів і продуктів для придбання. І група — 4000 грн. ІІ група — 2000 грн. ІІІ група — 1300 грн. ІV група — 2000 грн. V група — 5200 грн. VІ група — 4000 грн. VІI група — 5200 грн. VІII група — 1300 грн.

 ІІ. Виконайте завдання (для кожної з груп): 

1. Розподіліть доходи на тиждень на сім’ю. 

2. Обґрунтуйте витрати на товари та продукти. 

Товари: 1.Хлібобулочні вироби 3 батони 1.40 

2.Макаронні вироби 0.15 кг 

Споживання товару у розрахунку на 1 чол. на тиждень (у середньому) : 3 батони

 0.15 кг макарон

Вартість 1 кг товару (у середньому), грн. :1.40 

2.50 

Кількість товару (у розрахунку на сім’ю) :

Загальна вартість товару :

Висновок: 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Чим відрізняються правила купівлі продовольчих і непродовольчих товарів? Наведіть конкретні приклади. 

2. Що таке споживчий кошик? Чи відрізняється споживчий кошик сімей із різним рівнем доходів? Відповідь обґрунтуйте. 

3. Чи потрібно робити вибір на користь вітчизняного виробника під час купівлі товарів і продуктів? 

4. Чим відрізняються правила продажу продовольчих і непродовольчих товарів? Наведіть приклади (з власного досвіду) порушення цих правил. 

5. Ознайомтеся з життєвими ситуаціями, поданими нижче. 

Обговоріть їх удома з батьками. Спитайте, чи траплялися з вашими батьками схожі ситуації, як вони були розв’язані? Ситуація 1.У супермаркеті Тетяна вибрала два чайних набори з тонкої порцеляни. Вони стояли на вітрині без упаковки. Тетяна попросила коробку, але їй пояснили, що ця партія прийшла в одній загальній тарі й окремих упаковок для кожного сервізу немає. Довелося погодитися на те, що чашки з блюдцями загорнуть у папір, і везти їх додому, сильно ризикуючи, що посуд може бути роздавленим у транспорті. Як ви думаєте, чи зобов’язаний магазин забезпечити нормальну упаковку порцелянового сервізу, купленого Тетяною? 

Ситуація 2 Сім’я Василя купила телевізор. Він пропрацював місяць і зламався. У гарантійній майстерні його полагодили, але за три тижні дефекти виявилися знову. Василь написав в магазин заяву про те, що він відмовляється від неякісного телевізора, і попросив повернути гроші — вартість телевізора. Менеджер погодився, але зажадав, щоб сім’я Василя сплатила доставку телевізора в магазин або привезла його самостійно. Чи законне це рішення менеджера? 

03.10.2022 р.

Тема. Правила купівлі продовольчих і непродовольчих товарів

Основні поняття:

Споживчий кошик — сума витрат на найбільш необхідні продовольчі товари, послуги (із розрахунку на один місяць на одну людину або на сім’ю); споживчий мінімум, необхідний для підтримки життєвого рівня людини. 

Харчові продукти — це об’єкти тваринного або рослинного походження, що використовують у їжу як джерело енергії, харчових, смакових та ароматичних речовин. 

Непродовольчі товари — це речі довготривалого або короткочасного користування, які необхідні людині у повсякденному житті, побуті, діяльності. 

Обладнання: таблиця із цінами на товари і продукти супермаркету, магазину, ринку, де учні та їхні близькі купують усі необхідні товари для власного споживання (можна дати випереджувальне завдання — скласти перелік цін на товари). 

Продаж харчових продуктів. 

Харчові продукти — це об’єкти тваринного або рослинного походження, що використовуються в їжу в натуральному або переробленому вигляді як джерело енергії, харчових, смакових та ароматичних речовин. 

Харчові продукти поділяються на: 

• продукти масового споживання, що виготовляються та використовуються за традиційною технологією, призначені для регулярного використання в харчуванні основної кількості населення; 

• продукти масового споживання зі зміненим хімічним складом (продукти з певними властивостями), включаючи вітамінізовані, ті, що мають низький вміст жиру, низькокалорійні та інші; 

• лікувальні (дієтичні) продукти — харчові продукти, що мають змінений хімічний склад і фізичні властивості, спеціально створені для використання в лікувальному та профілактичному харчуванні і рекомендовані із цією метою органами охорони здоров’я; 

• продукти дитячого харчування — спеціально розроблені для харчування дітей до 3-х років. 

   Для виготовлення харчових продуктів використовується продовольча сировина. До харчових продуктів, а також до продовольчої сировини пред’являються певні вимоги щодо їх харчової цінності, якості й безпеки для здоров’я людини, умов зберігання. 

   Під безпекою харчових продуктів розуміють відсутність токсичного, канцерогенного, мутагенного або іншого несприятливого впливу продуктів на організм людини під час уживання їх у загальноприйнятих кількостях. Безпека харчових продуктів гарантується відсутністю або обмеженням рівня гранично допустимої концентрації забруднювачів хімічної і біологічної природи походження, а також природних токсичних речовин, що характерні для даного продукту і представляють небезпеку для здоров’я. 

Особливі вимоги висуваються і до продажу харчових продуктів. Прийом, упаковка, маркування, зберігання і продаж харчових продуктів в Україні регулюється Правилами роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки №185 від 11. 07. 2003 р. Згідно із цими Правилами роздрібний продаж продовольчих товарів здійснюється через спеціалізовані підприємства торгівлі зокрема, фірмові, підприємства з універсальним асортиментом продовольчих товарів, відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом непродовольчих товарів, стаціонарну дрібнороздрібну торгову мережу (намети, кіоски, торгові автомати), пересувну торгову мережу (автокрамниці, автопричепи, візки, лотки, бочки, цистерни і т. д.), склади-магазини, підприємства громадського харчування. Продаж продовольчих товарів може здійснюватися методом самообслуговування, за попереднім замовленням (у магазині, за допомогою телефону, персонального комп’ютера, інших технічних засобів зв’язку), шляхом індивідуального обслуговування покупців. Торговельно-технологічне устаткування, що використовується під час роздрібного продажу продовольчих товарів, має забезпечувати збереження їх якості та товарного вигляду протягом усього термі 

12.09.2022, 19.09.2022, 26.09.2022 р.

ТЕМА 2. РАЦІОНАЛЬНИЙ СПОЖИВЧИЙ ВИБІР 

Ми — споживачі. Основні поняття, пов’язанні зі споживчою поведінкою. Споживчий вибір. Процес прийняття рішень. Культура споживання

Основні поняття 

Споживання — використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб, кінцевий пункт суспільного виробництва (витрати на товари і послуги, які безпосередньо задовольняють потреби людини (особисте споживання) або виробництва (виробниче споживання). 

Споживчий кошик — сукупність товарів і послуг, необхідних для задоволення основних потреб людини. 

Споживчий мінімум — мінімальний набір товарів, які необхідні для задоволення нагальних потреб людини 

   Важливість дослідження мотивації та поведінки споживачів відома у всьому світі. За останні десятиліття виникла та розвивається нова галузь дослідження — поведінка споживачів. 

   Основними завданням сучасних виробників, продавців, маркетологів є вплив на цю поведінку. Основоположним тут є розуміння характеру та значення різних факторів, які впливають на поведінку споживача. Тому наука про споживача стає значно важливішою. 

   Поведінка споживача — це діяльність, яка спрямована безпосередньо на отримання та споживання товарів і послуг, також охоплюючи процеси прийняття рішення, які передують цим діям та слідують за ними. 

   Кожна людина для забезпечення і підтримки нормальної життєдіяльності потребує певних матеріальних і нематеріальних благ. Іншими словами, кожен із нас відчуває потребу в чомусь. Економісти визначають, що потреба — це відчуття нестачі, що відчувається людиною у разі відсутності чого-небудь (товару, послуги і таке інше). 

   Потреби людей різноманітні та складні. Це й основні фізіологічні потреби в їжі, одязі, теплі, безпеці, і потреби в знаннях, культурному і духовному спілкуванні та ін. 

   Потреба приймає визначену, специфічну форму відповідно до рівня розвитку окремої, конкретної людини і того суспільства, у якому вона живе. Так, наприклад, для задоволення потреби в їжі або захисті від холоду жителі різних країн віддають перевагу різним продуктам харчування і різним видам одягу. 

   Для того щоб задовольнити власні потреби, людина повинна придбати ті або інші матеріальні й нематеріальні блага. Потреби стають внутрішніми спонукальними мотивами розвитку виробництва і споживання в межах певної системи економічних відносин. Розрізняють фізичні, інтелектуальні і соціально-економічні потреби. 

   Елементарні потреби — фізичні (їжа, одяг, житло, вода, безпека та ін.), вищі потреби — соціально-економічні (освіта, спілкування, самореалізація та ін.). 

   У міру задоволення потреб нижчого рівня, які лежать в основі всіх інших (харчування, одяг, житло, збереження здоров’я), на перший план починають виходити потреби вищого порядку — збільшення частки якісних продуктів у раціоні харчування, придбання модного одягу, підвищення комфортності житла, розширення знань, організація змістовного дозвілля та інше. Цей процес має досить складний характер і весь час стимулюється досягненнями науково-технічного прогресу. В умовах товарного виробництва всі матеріальні і нематеріальні блага виступають у ролі товарів, робіт і послуг. 

   Основними інститутами, що здійснюють передачу цінностей споживачам — сім’я, релігія та освіта. Споживачі, що здобули відповідну освіту, не обмежені жорсткими рамками понять «правильно» або «неправильно». Люди, особливо молоді, вважають за краще осмислено контролювати власне життя. 

   Сучасні споживачі, якщо і не поскаржаться на неякісний товар торговій фірмі або виробнику, то обов’язково поділяться негативними враженнями з родичами і друзями. 

   Фірмам необхідні програми для роботи зі скаргами, що дозволять шукати шляхи розв’язання проблем. Можливо, фірмі, щоб уникнути втрати клієнтів, вигідніше задовольнити їхні претензії, навіть якщо витрати на компенсацію перевищуватимуть маржу прибутків. 

   Отже, три інститути — сім’я, релігія і школа — сприяють передаванню й засвоєнню традиційних цінностей, готують ґрунт для гармонійного сприйняття нових реалій. 

   Споживач — продукт свого середовища. З віком людина прагне досягти того, чого, як їй здається, вона була позбавлена в дитинстві та юності. Тому глибше зрозуміти поведінку споживача допоможе вивчення процесів соціалізації, тобто чинників, що впливають на різні групи людей у різні періоди життя. 

   Проте, незважаючи на велику кількість та різноманітність потреб, є певний мінімальний перелік товарів і послуг, які необхідні людині для задоволення найнеобхідніших потреб. 

    Тут варто розповісти учням про споживчий кошик та споживчий мінімум. 

   Споживчий кошик — це сукупність усіх товарів і послуг, необхідних для задоволення основних потреб людини. 

   Споживчий мінімум — мінімальний набір товарів, які необхідні для задоволення нагальних потреб людини. 

   Споживчий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини (збереження здоров`я) набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості. 

   Споживчий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп населення: 

• дітей віком до 6 років; 

• дітей віком від 6 років до 18 років; 

• працездатних осіб; 

• осіб, що втратили працездатність. 

   Даний мінімум, визначений для осіб, які згідно з чинним законодавством підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов’язкових платежів (за матеріалами Закону України «Про прожитковий мінімум»). 

   Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, виходячи з їхнього хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я. 

   Основними принципами формування набору продуктів харчування є: 

• забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку здорового організму; 

• забезпечення дитини додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку; 

• задоволення організму працюючої особи відповідними комплексами продуктів харчування для відтворення та збереження працездатності, працездатності для безробітного, відновлення в необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;

•  необхідність підтримання повноцінного функціонування та запобігання віковим змінам організму людини похилого віку. 

   До набору мінімальних товарів і послуг включають найнеобхідніші промислові товари (одяг, взуття, побутову техніку тощо), житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв’язку, закладів культури, освіти, охорони здоров`я та інші. Набір товарів і послуг формується уповноваженими центральними органами виконавчої влади. 

   Основними принципами формування такого набору є: 

• задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв’язку з навколишнім середовищем; 

• задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти (у тому числі дошкільної), охорони здоров’я; 

• визначення житлово-комунальних послуг (з утримання житла, електропостачання, постачання холодної та гарячої води, водовідведення, теплопостачання, газопостачання та постачання скрапленого газу), виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; 

• урахування особливостей потреб осіб, що належать до різних соціальних та демографічних груп населення. 

   Прожитковий (споживчий) мінімум установлює Кабінет Міністрів України після проведення відповідної експертизи сформованих наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. 

   Прожитковий мінімум на особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних та демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України й періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету та публікується в офіційних виданнях. 

   Для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики розраховує щомісяця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Для задоволення потреби в їжі або захисті від холоду мешканці різних країн віддають перевагу різноманітним продуктам харчування, видам одягу. Використовуючи додаткову літературу, наведіть приклади набору продуктів харчування та одягу мешканців кількох країн світу (на вибір учня). 

2. Як впливає сім’я на виховання дитини як споживача товарів та послуг? Наведіть конкретні приклади. Обговоріть це питання зі своїми батьками. 

3. Чи потрібна вам споживча освіта в школі? Чи мають таку освіту ваші батьки? 

4. Чи може кожна людина задовольнити всі свої потреби? Поясніть чому. 

5. З наведеного переліку товарів та послуг оберіть ті, які вам, як споживачеві, принесуть найбільше задоволення. Поясніть власний вибір (можлива робота в парах або в групах). Як вплине на ваш вибір зміна пори року, поради друзів, наявність фінансових ресурсів? Які ще чинники можуть вплинути на ваш вибір? 

ДОМАШНЯ РОБОТА (викононати в зошит)

1. Дайте визначення основних понять. 

Споживання — це 

Споживчий кошик — це 

Споживчий мінімум — це 

2. Поміркуйте та назвіть причини, через які прожитковий мінімум для дітей до 6 років та для дітей старше 6 років є різним. 

3. Назвіть принципи, за якими відбувається формування оптимального набору продуктів харчування. 

4. Назвіть державний орган, який встановлює прожитковий мінімум. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Для задоволення потреби в їжі або захисті від холоду жителі різних країн віддають перевагу різним продуктам харчування і видам одягу. Наведіть приклади набору продуктів харчування та одягу мешканців Японії, Індії, України, інших країн (на вибір). 

2. Як впливає сім’я на виховання дитини як споживача товарів та послуг? Наведіть конкретні приклади. Обговоріть це питання зі своїми батьками. 

3. Чи потрібна вам споживча освіта в школі? Чи мають таку освіту ваші батьки? 

4. Чи може кожна людина задовольнити всі свої потреби? Поясніть чому. 

5. Із наведеного переліку товарів та послуг оберіть ті, які вам, як споживачу, принесуть найбільше задоволення. Поясніть свій вибір. Як вплине на ваш вибір зміна пори року, поради друзів, наявність фінансових ресурсів. Які ще чинники можуть вплинути на ваш вибір? (Можлива робота в парах або групах) 

Перелік товарів і послуг :                                                                 Пояснення 

1. М’яч, гантелі, кросівки  -----------------------

2. Яблуко, тістечка, сік ------------------------------------------

3. Аспірин, анальгін, йод --------------------------------------

4. Чоботи, шуба, парасолька -------------------------------------

5. Книжка, комп’ютерна гра, відеофільм ------------------------------

6. Послуги стоматолога, окуліста --------------------------------------------.

05.09.2022 р.

ТЕМА 1.  ВСТУП. ЩО ВИВЧАЄ КУРС "ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО СПОЖИВАННЯ"

ПРАКТИЧНА РОБОТА №1 "ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНА СПОЖИВЧА ОСВІТА" 

Основні поняття 

Консьюмеризм (від англ. сonsumer — споживач) — галузь знань, яка вивчає розвиток споживчого руху, права споживачів та особливості їх застосування. 

Попит — кількість товарів та послуг, яку покупці бажають і можуть придбати за певною ціною в певний проміжок часу. 

Потреби — необхідність та бажання людей мати й використовувати певні умови життєдіяльності. 

Пропозиція — кількість товарів та послуг, яку готові виробити й продати виробники за певною ціною в певний проміжок часу. 

 Реклама — будь-яка платна форма неособистої пропозиції і представлення ідей, товарів і послуг від імені виробників товарів та надавачів послуг. 

Нині у світі є досить поширеною практика розвитку споживчої освіти через систему загальної державної освіти. Активізації даного процесу в різних країнах сприяє діяльність представників консьюмерського руху. Вони є ініціаторами різноманітних програм, які покликані захищати права споживачів. 

Виробники товарів та послуг досить часто застосовують методи нечесної конкуренції та доведення неповної або неправдивої інформації до покупців, нехтуючи вимогами чинного законодавства. Для того щоб споживачі мали можливість захистити свої права, їм потрібні базові знання правової та споживчої грамотності. 

Нині роль споживача у світовій економіці стрімко зростає. Громадяни, здатні задовольняти свої потреби, можуть сприяти економічному зростанню держави. Адже під впливом попиту на товари та послуги відповідно формується їх пропозиція. Без досягнення певного рівня життя і задоволення потреб споживачів не може бути соціальної стабільності в країні. 

У сучасному світі підвищується важливість споживчих знань для кожної людини як передумова якісного та безпечного споживання, а для держави — як передумова стійкого соціально-економічного становища. Глобалізація світового ринку неоднозначно відображається на внутрішніх ринках країн. Це вимагає створення спільних загальновизнаних підходів до формування безпеки споживання товарів і послуг, зміцнення довіри до вільного обігу товарів і послуг, підвищення рівня свідомості споживачів. 

Вимогливість споживачів до асортименту продуктів, товарів, робіт та послуг, гарантій безпеки та рівня обслуговування, знання своїх законних прав та вміння ними користуватися — це суттєва умова регулювання відносин між ключовими гравцями ринку. Здійснення свідомого вибору, вияв переваг або ігнорування ринкових пропозицій, демонстрація вподобань споживача впливає на стан і тенденції розвитку споживчого ринку. Зростання конкурентної боротьби в колі виробників та продавців змушує представників бізнесу вивчати попит споживачів і намагатися передбачити та задовольнити його. 

Чим більше в країні грамотних споживачів, що віддають перевагу якісним і безпечним товарам та послугам, тим більш уважними до споживчого попиту змушені бути виробники і продавці. Їм стає невигідно пропонувати товар неналежної якості, сумнівного складу. 

Варто зазначити, що отримання консьюмерських знань із раннього віку через систему загальної освіти сприятиме формуванню в учнів потреби отримувати, аналізувати та користуватися різноманітною споживчою інформацією протягом усього життя. Завдяки набутим знанням споживач має усвідомлювати ступінь власної відповідальності за здійснений вибір товарів та послуг на ринку. А у випадку невдалої покупки знати, як діяти власними силами або як скористатися допомогою відповідних фахівців. 

Набуття споживчих знань відіграє важливу роль не лише у формуванні світогляду молодої людини, а й у її соціальній адаптації. Базова правова та споживча грамотність допомагає людині усвідомити себе громадянином і споживачем, за яким визнаються певні права. 

Споживчі права відображають спільність потреб та інтересів людей усього світу. Закони різних країн про захист прав споживачів багато в чому схожі. Тому споживачі, обізнані щодо своїх прав відповідно до чинного законодавства, досить упевнено почуваються під час перебування за кордоном. 

Зазначимо, що споживча освіта ґрунтується на законодавчій базі. За свідченням спеціалістів, навіть ознайомлення з одним законом, набуте вміння читати й розуміти текст законодавчого акту, стає підґрунтям правової свідомості учнів. Як правило, правові знання школярів не обмежуються лише одними законами, адже природна допитливість дітей веде їх до можливості застосування отриманих знань на практиці, у реальних життєвих ситуаціях. Це є один із важливих результатів споживчої освіти — стимулювання інтересу до нових знань, оскільки споживчі знання є персоніфікованими, тобто учень відчуває значення цих знань у своєму житті. 

Метою даного курсу є популяризація споживчих знань, спрямованих на виховання цивілізованого, культурного, активного та раціонального споживача, здатного аналізувати своє особисте споживання; вплив інформації, потреб, особливостей культури, віку, статі та інших чинників на формування раціонального споживання товарів і послуг; ставити перед ринком у цілому і підприємцю зокрема, обґрунтовані споживчі вимоги та добиватися від них якісного обслуговування. 

Основними завданнями варіативного курсу «Основи раціонального споживання» є: 

• формування в учнів свідомості й культури споживача, необхідних для якісного і безпечного споживання;

• формування свідомого ставлення до бережливості та раціональної культури споживання; 

• розвиток споживчої свідомості та етичної культури спілкування; 

•  підвищення самооцінки і відчуття своєї корисності для інших людей; формування внутрішньої впевненості та переконання в силі закону; 

• доведення того, що споживач є головною дійовою особою ринкової економіки і тому повинен вести себе відповідно до моральних цінностей і орієнтирів особистості; 

• розвиток компетентності етичного, раціонального споживача, шляхом використання доступних практичних та ігрових форм навчання. 

Ознайомимося зі структурою курсу «Основи раціонального споживання». 

Тема «Раціональний споживчий вибір» ознайомлює з основними поняттями, пов’язаними з роллю та поведінкою споживачів в економічній системі. У темі розглядаються проблеми поведінки людини в різних життєвих ситуаціях, а також проблеми споживчого вибору та прийняття раціональних рішень. 

У темі «Інформація як чинник споживчого вибору» розглянуто питання про джерела інформації, яка необхідна споживачам для правильного вибору товарів і послуг. Розглядаються такі поняття: «реклама», «джерела споживчої інформації», «Куточок споживача». Проаналізовано способи доведення інформації до споживача. 

Тема «Гроші та споживач» присвячена питанням ролі фінансів у раціональному виборі товарів і послуг, особливостям їх придбання та видам грошей. 

Тема «Чинники, що впливають на раціональний вибір споживача» присвячена характеристиці різних чинників (віку, статі, моди, традицій, культури, місця проживання тощо) на вибір споживачів. 

Тема «Хто нас захищає» присвячена споживчому захисту та його видам. Розглянуто можливості самостійного визначення якості товару і його гігієнічних властивостей; про законодавче врегулювання відносин між споживачами товарів і послуг та виробниками і продавцями. Подано інформацію про державні та громадські організації, що здійснюють захист прав споживачів. 

З метою закріплення теоретичних знань у посібнику подано рекомендації щодо проведення практичних занять, ділових ігор, ситуаційних завдань, екскурсій тощо. 

Програма курсу розрахована на 35 годин навчального часу в рік. 

Практична робота № 1. Для чого потрібна споживча освіта. 

Мета: закріпити основні поняття, виявити своє ставлення до навчального курсу. Учні самостійно відповідають на запитання анкети та пропонують її вдома батькам.

 АНКЕТА ДЛЯ УЧНІВ ТА БАТЬКІВ 

1. Чи знаєте ви з основні положення Закону України «Про захист прав споживачів»? 

2. Що ви знаєте про організації, які сприяють захисту прав споживачів в Україні? 

3. Яку роль, на вашу думку, в наш час відіграють споживчі знання для соціально-економічного розвитку суспільства? 

4. Чому варто формувати культуру раціонального споживання в учнів загальноосвітніх навчальних закладів? 

5. Чи вважаєте ви за потрібне введення до шкільної програми уроків із поширення споживчих знань? 

ЗРОБІТЬ ВИСНОВКИ.