Довго ганялись щука за окунем – та ні! А це випливає той окунь на берег – аж там цариця шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі. Царівна й побачила, та й підняла той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:

– Який я, таточку, гарний перстень найшла!

  А тут завітав до палацу купець і хоче викупити перстень за будь-які гроші, але царівна проти. Довго її вмовляли...

– Ну, коли так,– каже царівна,– то щоб ні тобі, ні мені! – та й кинула той перстень на землю...

   Той перстень і розсипався пшоном – так і порозкочувалось по усій хаті. А Ох, недовго думавши, перекинувся півнем та давай клювати те пшоно. Клював-клював, все поклював... А одна пшонина закотилася під ноги царівні, він тієї пшонини і не з'їв. Як поклював, та в вікно й вилетів собі геть, та й полетів собі...

   А з тієї пшонини перекинувся парубок – і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу.

   Цар довго морщився, що за простого оддає свою дочку, а далі порадився цар, взяли їх поблагословили та подружили, таке весілля справили, що увесь мир скликали. І я там був, мед-вино пив, хоч в роті не було, а по бороді текло – тим вона в мене й побіліла!