Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлось: і старі, і малі, і пани багаті, і старці убогі, як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.

  Цар дивиться у вікно – аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже:

– Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!

Лакей пішов, подивився, приходить до царя.

– Якась, – каже, – мужва обідрана!

  Цар не вірить.

– Як, – каже, – можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не допитався!

Узяв та й пішов сам поміж людьми.

– Хто, – питає, – тут на цім кораблі прилетів?

 Дурень виступив.

– Я! – каже.

  Цар як подивився, що в нього свиточка – латка на латці, штанці – коліна повилазили, то аж за голову взявся: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!»

  Що його робити? І давай йому загадки загадувати...