Темпи змін в усіх галузях розвитку суспільства стрімко зростають, що впливає на представників сучасного покоління, які істотно відрізняються від дітей та підлітків 10-15 років тому. Сьогодні вони на додаток до домашнього комп’ютера користуються гаджетами різного калібру – мобільними телефонами, смартфонами, айпадами, планшетами, SMART-годинниками та ін., дізнаються про нові технології та можливості практично одночасно з їх появою та легко і вміло поєднують реальність та віртуальний світ. 

Зростає нове цифрове покоління, яке вимагає змін як від батьків так і від педагогічного загалу. «Своїми» чи «чужими» почуваються педагогічні працівники в інформаційно-цифровому світі?

Розглянемо деякі вектори змін, пов’язані із вищими психічними функціями.

Пам’ять. У дітей, які активно користуються пошуковими системами Інтернету, по-іншому починає функціонувати пам’ять: насамперед запам’ятовується не зміст будь-якого джерела інформації у Мережі, а місце, де ця інформація знаходиться, а ще точніше шлях, спосіб, як до неї діставатися. Дорослі самі потроху перестають запам’ятовувати телефони, адреси та іншу необхідну інформацію, яка раніше природно утримувалась у нашій пам’яті. Діти ж із народження живуть у цифровому світі. Доступність практично до будь-якої інформації будь-коли з раннього віку змінює структуру мнемонічних процесів. Пам’ять стає не лише «неглибокою», а й «короткою» («кліпове мислення»). У дітей та підлітків формуються інше запам’ятовування, інша пам’ять, інші механізми утримання інформації.

Увага. Середня тривалість концентрації уваги порівняно з тією, що була 15-20 років тому, зменшилася в десятки разів. Якщо раніше дитина на занятті/уроці могла утримувати увагу протягом 20-40 хвилин, і це вважалося нормою, то зараз на таку зосередженість здатні буквально одиниці.

Мислення. Особливості уваги, а також процесів сприйняття тісно пов’язані з широко феноменом «кліпового мислення». Маршалл Маклюен, теоретик ХХ століття, писав про те, що медіа це не просто інформаційні канали, і вони не лише постачають матеріал для наших думок, але ще й формують наше мислення. Формування «кліпового мислення» почалося задовго до появи Інтернету - як тільки у телевізора з’явилася велика кількість каналів і можливість легко перемикати їх. Воно побудоване швидше на візуальних образах, ніж на логіці та текстових асоціаціях, і передбачає переробку інформації короткими порціями. Про існування та особливості «кліпового мислення» сперечаються з 1990-х років і деякими дослідниками воно сприймається як захисна реакція на інформаційне навантаження.

Феномен «кліпового мислення» – ознака того, що ми переживаємо найважливіший момент у нашій інтелектуальній та культурній історії – момент переходу від однієї моделі мислення – лінійної – до іншої, зовсім на неї не схожої – мережевої.

У той же час у житті цифрового покоління є чимало переваг, набутих завдяки епосі Інтернету. Візьмемо, наприклад, загадковий та приголомшливий феномен дитячої багатозадачності, який також пов’язаний із мисленням. Ми, дорослі, нерідко спостерігаємо картину, коли дитина, сидячи за комп’ютером, одночасно спілкується у чаті, займається пошуком у Мережі, завантажує музику, відстежує оновлення френдстрічки, періодично розмовляє по скайпу, слухає музику з плеєра, виконує завдання і при цьому п’є сік і смакує бутерброд. Інший спосіб життя передбачає інший темп, потрібно встигнути багато побачити, зробити, багато на що відреагувати.

Феномен багатозадачності характерний для представників цифрового покоління і не властивий дорослим людям, які у нормальному стані, як правило, можуть ефективно займатися лише чимось одним. Після 50 років багатозадачність взагалі утруднена. Основною перешкодою для ефективності багатозадачності є швидкість, з якою певна ділянка префронтальної кори головного мозку обробляє інформацію: дозволяє планувати довгострокові цілі, запам’ятовувати незакінчені завдання, відповідати за поділ великих завдань на дрібні частини та доводити їх до завершення. Інформацію, пов’язану з однією справою, кора встигає обробити, із двома – вже складніше, швидкість обробки значно зменшується. У той же час ця швидкість може суттєво зростати завдяки практиці та тренуванням, що і відбувається з нашими дітьми у перенасиченому інфокомунікаційному потоці. Навігація у Мережі передбачає багатозадачність, діти, включені у цей процес, з ранніх років виростають націленими на одночасне вирішення декількох різних завдань. Відповідно і їхній мозок починає працювати в іншому режимі.

Отже, сучасний інформаційно-цифровий світ висуває нові вимоги до своїх громадян: знати та вміти щось як і раніше важливо, але вже недостатньо, оскільки це дає лише статичну картинку. Щоб пояснити і передбачити подальший розвиток, виявити сильні та слабкі сторони та шляхи соціальних змін, потрібно враховувати те, як людина відноситься до цього світу, чого вона хоче, до якого розвитку готова та якими компетенціями та вміннями володіє.