1. Бог має щодо вашої дитини свій план.

У певному сенсі, Бог також батько вашої дитини. Якби не Він, її взагалі б не було. Але Бог знає її та любить. Усе ж, чимало подружніх пар чи самотніх батьків, навіть віруючих, не можуть допустити думки, що життя, здоров’я, благополуччя їхньої дитини лежить у турботі Господній, і що Бог також піклується про їхнє чадо. Такі мами надто переймаються кожним днем дитини, починаючи з першого дня вагітності, роблячи з того моменту центром всесвіту свій живіт. Вони перестають помічати не тільки інших людей довкола себе, а й самі себе. Звісно, ніхто не пропонує вам перестати любити своїх найкращих у світі синочка або донечку, турбуватися про них та доглядати за ними. Однак ця турбота не повинна переходити в нав’язливі стани чи психоз. Дозвольте собі й дитині жити у спокої, в добрій надії на майбутнє. Бог знає вас, знає вашу дитину і знає, якою дорогою її провести через життя. Вирощені в тепличних умовах квіти швидко гинуть, потрапивши у нормальне, незахищене середовище. Так само й діти, які виховувалися в невротичних чи психопатичних родинах, дуже швидко наздоганяють усе те, чого вони були позбавлені рідними батьками. Ви можете заборонити дитині комп’ютер, викинути з дому телевізор чи категорично не сприймати жодного з її друзів. Однак майте на увазі, що цим ви лише провокуєте її голод за цим усім. Вони ще більше хотітимуть забороненого плоду, й дедалі більше ненавидітимуть вас за те, що ви їх обмежуєте. Важливо, щоб ви стали для дитини не суворим наглядачем, а люблячим батьком чи матір’ю, які разом із дитиною акуратно, по шухлядках розберуть причини страхів і пояснять на конкретних прикладах, чому не все, що ми можемо мати, нам корисне. Надмірна опіка — це ще гірше, як недостатня любов. Це обійми, в яких батьки душать власну дитину, незалежно від того, скільки їй років: 2 чи 48. Перестаньте контролювати чуже життя, для цього є Бог. Займіться власним.

2. Діти — не ваша річ.

Це дуже складно прийняти, але щоб діти й батьки змогли бути щасливими у житті, їм потрібно вчасно розірвати пуповину, яка їх поєднує. Звісно, в нашому житті є дуже мало того, у що ми вкладаємо так багато власних ресурсів: часу, здоров’я, (нервів), грошей та сотень інших побутових дрібниць. Ми явно «вирощуємо» своїх дітей так, аби вони мали все те, чого ми самі були свого часу позбавлені. Тож немає нічого дивного, що до багатьох батьків ніколи не прийде повне розуміння того, що діти — це не їхня власність. Це не їхня річ, а ніхто з нас нікому нічого не винен. Ви маєте знати, що обов’язок батьків — народити, виховати й відпустити! Кожна людина — це повноцінна особистість від самого початку життя, незалежно від того, скільки дорослі вклали в неї коштів і власного здоров’я. Діти навіть не є вічними боржниками своїх батьків; щоправда, це тема для окремої розмови. Наше завдання — збагнути це раніше, ніж ми завдамо тендітній душі дитини безліч невиліковних травм своїм ставленням: інтонацією, словами та вчинками. Любов неможлива без поваги. Окрім того, здорова людина, здатна на розважливі та розумні вчинки, може вирости лише з дитини, якій давали можливість жити самостійним життям, і про це ми поговоримо в наступному пункті. Батьківське виховання має бути спрямоване на виховання самостійної, цілісної та повноцінної особистості, здатної приймати рішення й вижити в цьому світі без чужої допомоги.

3. Нічого не робіть замість дитини.

Для того, щоб ви чогось навчилися, вам потрібно спробувати це робити кілька разів, дозволяючи собі при цьому помилки. Це ж очевидно, чи не так? Дивно, але величезна кількість батьків відмовляють у цьому власним дітям. І, головне, згодом ще й нарікають та принижують їх за те, що ті нічого не вміють, а їхні руки ростуть «не з того місця». Так ось. Діти, яким не давали змоги щось робити і яким не дозволяли помилятися, завжди залишаються безпорадними перед викликами зрілості. Те, що ми не дозволяємо своїй дитині нічого робити, говорить про те, що ми не любимо її, не довіряємо, не віримо в неї та не хочемо підготувати її до дорослого життя. Вона — наша іграшка. Це річ, яку потрібно виховати максимально нездатною до самостійного життя, щоб і в сорок років вона залежала від нас і нікуди не втекла: ні в інше помешкання, ні в інше місто, ні до коханої людини. Вона повинна любити тільки маму! Батьки повинні заохочувати дитину творити. Батьки повинні давати дітям натхнення й бажання брати все нові висоти. Батьки повинні дарувати дитині крила. Це неможливо, одночасно забороняючи їй помилятися, чи тим більше — постійно караючи за помилки та невдачі. Подумаймо: вже сам факт того, що в дитини щось не вийшло добре, є для неї найбільшим покаранням. Тож навіщо карати її знову? Не знаєте? Ось і ваша дитина теж цього не знає.

4. Завжди запитуйте в дитини її думку.

Те, що батьки не люблять власних дітей, чудово «зчитується» з того, що вони ніколи не запитують у них думки про речі або події, які мають до них безпосередній стосунок чи відбуваються з ними. Звісно, запитувати про те, чи згодна дитина пити гірку пігулку під час хвороби, сенсу немає, бо її все одно прийдеться ковтати. Однак дати можливість їй обрати свій одяг, їжу чи іграшки — це обов’язковий елемент здорового ставлення до особистості. Діти повинні з перших років життя готуватися до дорослого життя. Це потрібно не лише тому, що зможе врятувати її від шахраїв, але й тому, що непідготовленій та недорозвинутій людині ніяких шахраїв і не потрібно. Вона сама ціле життя собі буде успішно шкодити. Все закладається в дитинстві: як розум, так і дурість. Один відомий психолог радить батькам уже з шести-семилітнього віку регулярно давати своїм дітям кишенькові гроші для того, аби вони вчилися відповідальності та правильного вибору. Це чудова порада, актуальна і для вашої родини. Окрім того, це ще чудова профілактика батьківської скнарості, яка теж є пристрастю, що з роками тільки зростатиме. А що ще варто сказати про гроші?

5. Дорогі іграшки не компенсують дитині нестачу батьківської любові.

Причина безлічі дитячих травм (як душевних, так і фізичних) — батьки не можуть прийняти простої думки: дорогі подарунки не приносять дітям того, що я називаю справжнім, «онтологічним» щастям. Так, ними можна тимчасово змусити дитину не думати про погане чи якось відволіктися; але дитячих проблем батьківські подарунки не вирішують. Вони нічого не вирішують у стосунках батьків і дітей. Вони нічого не вирішують, лише роблячи вигляд того, що є любов. Любові нічим замінити не можна. Неможливо створити видимість, що вона є, якщо її немає. Ну, й приховати її, якщо вона насправді є, також неможливо. Комплекс провини батьків перед дітьми потрібно долати не дорогими «подачками», а здоровими, повноцінними стосунками, що ґрунтуються на взаємній повазі та любові. І про це — черговий пункт.

6. Дитина — це особистість, а не неповноцінна, «недорозвинута» людина.

Силою певних обставин, передусім власних дитячих травм, батькам дуже важко приймати свою дитину за особистість, рівну собі. Я не кажу зараз про нівеляцію авторитетів чи легковаження сімейною ієрархією. Швидше, я веду мову про те, що чимало батьків на рівні підсвідомості забороняють собі сприймати дитину за цілісну особистість. Хоча й, правда, ще зовсім маленьку на зріст і за віком. Чимало людей говорять, що вони «вирішили завести дитину», наче йдеться про якусь домашню тваринку. Дитину не «заводять». Її приймають. Її виношують. Її чекають. Її люблять. І поки це не буде засвоєно дорослими, дитина й справді зростатиме неповноцінною та недорозвиненою. У фільмах жахів саме такі діти найчастіше стають маніяками, а за першої ж нагоди вбивають рідних батьків. Звісно, ця проблема закладена глибоко в самих батьках. Вони можуть її навіть не помічати, але від цього дітям тільки важче. Особливо тоді, коли батьки нав’язують дитині власні цінності, крадучи в них саме дитинство.

7. Не крадіть у дитини дитинство.

Чимало батьків, відмовляючи дітям у праві на власне життя, намагаються зробити це ще й якомога швидше. Вони віддають дитину до школи ще з п’яти років, вчать її рахувати і писати ще до 1 класу, шукають можливостей записати її на найбільшу кількість секцій та гуртків, не даючи рідній дитині просто побути собою, нікуди не поспішати й не напружуватися. Просто рости. Вона ж дитина! Звісно, в такому випадку вибір активного життя належить виключно дорослим. Причому ці батьки свято переконані в тому, що дитині потрібно грати саме на тому інструменті, на якому колись не вдалося заграти батькові, вивчити саме ту мову, яка не вдалася матері, і так далі в цьому ж дусі. Діти використовуються як психотерапія для батьків. Невже ви думаєте, що батьки, діючи таким чином, хочуть бачити ти своїх дітей щасливими? Ні! Вони хочуть бачити щасливими себе і взяти реванш за те, що їм самим не вдалося! Не крадіть у дітей дитинство. Не робіть із них своїх рабів. Вирішуйте власні проблеми з психологами чи іншими фахівцями. Школа школою, але гуртки, секції та інше дозвілля дитина повинна обирати сама. Або не обирати жодного. І ще. Ви маєте розуміти, що гуртки та секції дурну дитину розумною не зроблять. Вони з дурної зроблять лише злу, пригнічену та втомлену. Мудрою дитину роблять не чужі люди за гроші, а правильне виховання в колі здорової, люблячої, уважної й терпеливої родини.

8. Найбільше, що можуть дати тато і мама своїй дитині, — це любов між собою.

Якщо ви думаєте, ніби саме ви (на відміну від усіх інших людей цієї планети) здатні будувати родинні стосунки так, щоб вони стосувалися лише вас і вашого подружнього партнера, при цьому оминаючи дітей, — ви самі себе дурите. Такого не може бути в принципі. Дитина зростає в атмосфері родини. Вона відчуває настрій кожного її дорослого члена. Вона вчиться взаємодіяти з дорослим світом саме за тими принципами, яких набирається від батьків. І саме тому надзвичайно важливо пригадати істину, просту до банальності: здорові та повноцінні дорослі виростають лише з дітей, вихованих у здоровій та люблячій родинній атмосфері. Ви можете оточити дитину гувернантками й нянями, оплачувати професорів-репетиторів, купати її в розкошах, але коли вона не бачитиме щастя своїх батьків — вона все одно буде нещасливою. Тому, замість надмірного та не потрібного нікому контролю за дитиною, краще займіться собою та власними стосунками з чоловіком (дружиною) і самим собою. Це принесе користь насамперед дитині. До речі, саме тому деякі фахівці рекомендують розлучатися родинам, у яких немає перспектив. Дитині краще пережити один раз жах батьківського розлучення, ніж бачити й переживати щодня все новий і новий жах. У християнській ситуації рекомендують сепарацію (роздільне проживання).

9. Діти ніколи не чують, що ви наказуєте їм робити.

Зате, вони завжди роблять те, що ви робите. Батьківський приклад — це фундамент, на якому будується характер і доля людини. Звісно, в усіх випадках можуть бути винятки. І навіть у цьому. Однак зазвичай саме рідні мама й тато для людини є безумовними авторитетами. І саме їхня поведінка є зразком для дитини. Неважливо, моральна вона чи зовсім гріховна. От чому ті батьки, які самі курять, ніколи не досягнуть того, щоб їхні діти не пробували курити. А слово алкоголіка про шкідливість пияцтва виглядає просто жалюгідно. Діти бачать, що матері чи батьку важливіше не те, що вони самі говорять, а те, що вони самі обирають. Лише власним прикладом можна навчити дитину акуратності, чистоти, працьовитості, співчуття, чесності, поваги до старших і навіть побожності. Історія Церква повна прикладів того, як побожні батьки виховували святих дітей. Звісно, поки перед нами така мета навіть не стоїть. Нам достатньо хоч би елементарної порядності. Хочете бачити нормальних дітей? Будьте самі максимально нормальними у своїх словах, учинках, намірах і цінностях. Діти прагнуть мати живих авторитетів. Почніть виховувати себе, і виховувати дітей у вас не буде потреби.

10. І останнє. Для деяких людей це найважливіша порада.

Ніколи не бийте дітей. У жодному разі. Ні по голові, ні по сідницях. Ніколи ні по чому не бийте. Ні своїх, ні чужих. Багато людей реально вірять у те, що фізичною силою можна досягнути значного педагогічного ефекту. В момент, коли сильний б’є слабшого, він показує, що він насправді і слабкий, і дурний. Потрібно збагнути, що діти ніколи не були дорослими, аби жити бездоганно та без помилок. Зате дорослі були дітьми та за бажання легко можуть поставити себе на їхнє місце. Хіба той факт, що вас у дитинстві били батьки, дає вам право продовжувати цю традицію на власних дітях? Вчіться мови любові, а не вдосконалюйтесь у поганих звичках минулого. Цінуйте зовсім інші речі, які варто передавати у спадок. Любіть і поважайте себе. Любіть і поважайте своїх дітей. Щастя батьків не повинне залежати від дітей, однак без дітей воно буде зовсім інакшим. Тож шануйте те, що маєте, аби не втратити всього. Пам’ятайте, що батьки повинні стати надійною фортецею для своїх дітей, а не головним джерелом їхніх фізичних і психологічних травм. Діти в свої перші роки — це глина в руках гончара. Вони будуть вас поважати тільки коли ви їх поважаєте, і любити вас будуть тільки коли бачитимуть, що ви самі їх любите. Тут усе просто. Їх не обманеш. Це не може не тішити й не лякати одночасно…

Прот. Євген Заплетнюк Митрофорний протоієрей, кандидат богослов’я. Член спілки християнських письменників України, блогер, публіцист і місіонер. Клірик Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату. Духівник родин героїв АТО/ООС Тернопільщини та обласного наркологічного диспансеру.