Грудень
1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Відзначається щорічно з ініціативи ВООЗ, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A / RES / 43 / 15
Всесвітній день боротьби зі СНІДом
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Всесві́тній день боротьби́ зі СНІДом вперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.
Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.
За даними ООН, поширення епідемії СНІДу у світі в цілому сповільнилися. За останні 5 років кількість виявлених випадків зараження ВІЛ/СНІД скоротилась на 20%[1]. Натомість в Україні серед країн Східної Європи і Центральної Азії ступінь поширеності ВІЛ/СНІД найвищий, серед дорослого населення він становить 1,1%[2]. Щодня в Україні реєструється 48.5 випадків захворювання ВІЛ-інфекцією[1]. Також в Україні зростає кількість ВІЛ-інфікованих жінок[3]. За оцінками експертів, до 2014 року загальна кількість ВІЛ-інфікованих громадян України становитиме від 479 до 825 тисяч[4]
ВІЛ та СНІД- це одна з найсучасніших проблем Світу, тому цій темі присвячуються конференції та демонстрації щодо СНІДу та його профілактики. Не варто забувати, що ця хвороба смертельна. Але вчені вже знайшли спосіб як затримати цю хворобу.
3 грудня - Міжнародний день людей з інвалідністю. Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A / RES / 47 / 3
Генеральна Асамблея закликала держави проводити подальшу інтеграцію осіб із інвалідністю в життя суспільства. Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов'язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства — людей із інвалідністю. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій відносно людей з інвалідністю, прийнятій Генеральною Асамблеєю в 1982 році і названа Десятиліттям людей з інвалідністю.
На сьогодні рівень інвалідізації мешканців планети становить більше 1 мільярда людей, або 15 відсотків населення Землі.
5 грудня - Міжнародний день волонтерів. Відзначається відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН A / RES / 40 / 212
Це свято відзначається щорічно з 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам відзначати саме цей день, як день добровольця.
1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху в світі. В Україні волонтерство з'явилося на початку 90-х років минулого століття, а офіційно воно визнано Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р., яким також затверджено «Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг».
У всьому світі 5 грудня відзначають міжнародний День волонтера - International Volunteer Day. Україна - єдина країна у світі, де цей день переходить в День збройних сил, який відзначається 6 грудня. Волонтерський рух у нашій країні став популярним, починаючи з Революції гідності і російської окупації.
Волонтери — багатство народів. Волонтерство ґрунтується на добровільності, співчутті, солідарності з потребами та ідеями інших, а також глибокій повазі до всіх людей. Свій вільний час волонтери присвячують суспільних справ, беручи участь у всіляких акціях, програмах соціальної взаємодопомоги, культурного просвітництва тощо. Також цей день можна вважати святом людей, які допомагають персоналу дитячих будинків, будинків пристарілих, лікарень швидкої допомоги і т. д. Досить часто волонтери ризикують своїм життям, беручи участь у ліквідації наслідків глобальних катастроф та природних катаклізмів чи інших надзвичайних ситуацій.
Під "Загальною декларацією волонтерів", прийнятою на XVI Всесвітній конференції волонтерів 2001 року в Амстердамі, визначені наступні принципи діяльності волонтерів:
визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їх раси, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;
поваги до гідності і культури всіх людей;
надання допомоги, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;
визнання рівної важливість особистих і колективних потреб, сприяння їх забезпечення;
перетворення волонтерства на елемент придбання нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.
Згідно зі статистичними даними, оприлюдненими Організацією Об'єднаних Націй, в усьому світі налічується близько 140 мільйонів волонтерів.
Волонтер — це покликання, спосіб життя. Сьогодні волонтери сприяють перемозі України і збереженню її державності, не чекаючи за це винагороди. Волонтерська діяльність як прояв милосердя і доброчинності буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці.
Волонтери в Україні
Під час Революції Гідності та російської агресії на Сході нашої держави потужний волонтерський рух став зразком єдності українського суспільства, його зрілості і самоорганізації. З того часу волонтери почали збирати гроші по всьому світу на потреби військових, закуповувати на них медикаменти та зброю і везти все це на передову. Багато волонтерів згодом пішли добровольцями на фронт.
"Волонтер. Це слово міцно ввійшло в наше життя з 2013 року. Волонтер - той, хто добровільно, за покликом серця, віддає свою енергію, час, ресурси і, чесно кажучи, частину свого життя заради допомоги іншим. Починаючи з Майдану, волонтери залишаються тою асиметричною відповіддю, яку не могли передбачити ні режим Януковича, ні "за поребриком", - йшлося в повідомленні волонтерської організації Повернись живим.
6 грудня - День Збройних Сил України. Відзначається відповідно до Постанови Верховної Ради України № 3528-ХІІ від 19.10.1993 р.
Історія нашого свята, або Чому саме 6 грудня святкуємо День Збройних Сил України
Коли мова заходить про 6 грудня, то слід пам’ятати не тільки про створення новітньої армії у 1991 р. («День Збройних Сил України»), а й про 6 грудня 1919 р. – початок однієї із славетних сторінок української армії – Першого зимового походу Дієвої армії УНР.
У 1917 році постає Українська держава — спочатку як автономія у складі Російської імперії, а згодом і як повністю незалежна Українська Народна Республіка. Активні військові дії більшовиків проти молодої держави і перша окупація значної частини України московськими військами показали гостру необхідність у створенні боєздатної армії, яка здатна забезпечити територіальну недоторканність і суверенітет перед північним агресором.
Військо формувалося на національних засадах і традиціях, рядові називалися козаками, а командири підстаршинами й старшинами. Було введено окремі ранги (військові звання), відмінні від іноземних, як от ройовий, чотовий, бунчужний, хорунжий, сотник. Офіційною була назва «Військо і Флот УНР» (через відсутність флоту як окремого виду збройних сил частіше вживали скорочену назву «Військо УНР»), а також у наказах вживалася назва «Армія УНР», бойове ядро якої, що брало постійну участь у військових діях, називалося «Дієва армія УНР» — скорочено ДА УНР.
Після важких поразок у 1919 році в зіткненнях з російськими більшовиками і білогвардійцями, а також викошена епідемією тифу, Армія УНР разом із Головним Отаманом Симоном Петлюрою відійшла на західні землі в тодішню Волинську губернію УНР, де у Новоград-Волинському повіті опинилася у «трикутнику смерті»: між більшовиками з північного сходу, поляками з північного заходу і білогвардійцями з півдня.
4 грудня у Новій Чорториї поблизу Любара Головний Отаман зібрав військову нараду, на якій були присутні командарм полковник Василь Тютюнник та начальник штабу полковник Євген Мєшковський, а також начальники п’яти збірних дивізій. Обговорювали можливість припинення відкритої боротьби і перехід до партизанської боротьби в тилах противника. 4 грудня так і не вдалося виробити спільного рішення. 5 грудня С. Петлюра призначив командувачем ДА УНР замість смертельно хворого Василя Тютюнника (помер через два тижні) начальника Запорізької збірної дивізії полковника Михайла Омеляновича-Павленка, а його заступником начальника Київської збірної дивізії полковника Юрка Тютюнника. 6 грудня відбулася друга нарада, на якій головував прем’єр-міністр Ісаак Мазепа. Після довгих дискусій і суперечок було прийнято одноголосне рішення ліквідувати фронт, а боєздатні частини відправити у рейд по тилах противника з метою зберегти дієздатний кістяк армії, організувати взаємодію з повстанськими загонами для спільної боротьби, завдати окупанту втрат і знищити, де це можливо, його окупаційний апарат й інфраструктуру. За такий рейд активно виступали командарм Омелянович-Павленко і його заступник Тютюнник, що і вплинуло на остаточне рішення.
6 грудня 1919 року козаки і старшини реорганізованої Дієвої армії УНР, які залишилися у строю і не бажали переходити на чиюсь зі сторін, під командою Михайла Омеляновича-Павленка (який був підвищений у «ранзі» генерала) вирушили в рейд по тилах противника, який згодом назвали Першим зимовим походом. Перший, бо у 1921 році був ще й Другий похід під загальним командуванням Юрка Тютюнника, а зимовий — бо почався з початком зими і протривав усю зиму, закінчившись 6 травня.
У Перший зимовий похід виступило за різними оцінками від 5 до 10 тисяч, як тоді називали, шабель (кіннота) і багнетів (піхота) з артилерією. Оцінки відрізняються через те, що протягом цих п’яти місяців тривали постійні бої і сутички, у яких армія зазнавала втрат, і так само армія поповнювалася за рахунок козаків, які опинилися в партизанських загонах у тилу більшовиків, а потім знову влилися в ДА УНР. Саме бойове ядро складало близько тисячі шабель і дві тисячі багнетів при чотирнадцяти гарматах.
Історичне і стратегічне значення 3000-кілометрового Першого зимового походу ДА УНР, який почався 6 грудня, важко недооцінити. Наявність армії, яка продовжує боротьбу проти «червоного» окупанта дала підстави Симону Петлюрі говорити з начальником Польської держави і її війська Юзефом Пілсудським про спільний фронт проти більшовиків і саме про допомогу поляків у звільненні України, а не заміни більшовицької окупації на польську. Внутрішня ситуація в Україні була вкрай важкою, населення не бачило ані уряду, ані не чуло про його діяльність, і поява армії у глибокому тилу ворога вселяла надії в українців на звільнення рідної землі. За час походу Дієва армія мала ряд успішних боїв і здобула декілька населених пунктів: 19.ІІІ звільнено Умань, 5.IV — Бобринець, 16. IV — Вознесенськ, де здобули багату військову здобич, козаки добре оділися і взулися, а головне — поповнили боєкомплекти. 22-25.IV армія вирушає у район Ананьїва і Балти, де надає суттєву допомогу повсталим селянам, а згодом вирушає на допомогу Галицькій Армії (у той час тимчасово перейшли на бік «червоних»), дві бригади якої виступили проти більшовиків. Загалом за час походу близько 50-ти боїв.
Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року, коли частини ДА біля с. Писарівка Ямпільського повіту зустрілися з розвідувальними роз’їздами 2-ї стрілецької дивізії полковника Олександра Удовиченка, яка діяла у складі 6-ї польської армії. З цього приводу в рапорті Удовиченка Петлюрі читаємо: «Повсюди лунає гучний козацький поклик «Слава Україні й Головному Отамані Петлюрі, слава отаману Омеляновичу-Павленку, усій старшині й козацтву славної Дієвої армії!» Того ж дня 6 травня відділи 3-ї польської армії увійшли в Київ, а вже 8 травня у Києві відбувся спільний парад польських частин і української 6-ї дивізії полковника Марка Безручка. На момент зустрічі Дієвої армії з українськими частинами, які вели наступ разом із поляками, її чисельність складала 4 319 чоловік при 81-му кулеметі та 12-ти гарматах.
Наказом Головної команди Війська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 року за підписом Симона Петлюри було засновано нагороду «Залізний хрест за зимовий похід і бої», що був єдиним бойовим орденом Армії УНР. Цим хрестом були нагороджені всі учасники Першого зимового походу, які іменувалися «Лицарями Ордена Залізного Хреста». Знак ордена №1 одержав командарм Михайло Омелянович-Павленко (на листівці вище у командарма на грудях саме цей орден), №2 — начальник штабу в Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник, №3 — командир 2-ї Волинської дивізії генерал Олександр Загродський. Загалом було нагороджено до 4 тисяч козаків і старшин. Лицарі ордена прийняли рішення відзначати 6-го грудня свято відзнаки Залізного Хреста.
Волею випадку чи збігом обставин саме у дату початку Першого зимового походу в 1991 році парламент вже незалежної України прийняв закони «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», які мали стати продовжувачами славних бойових традицій українського війська, зокрема і Армії УНР. У цей же день було затверджено текст військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов, а також денонсовано союзний договір від 30 грудня 1922 року, чим, фактично, було завершено героїчний чин вояків Армії УНР 70-річної давнини — визволення від більшовицької окупації України. У 2014 році рейди тилами російсько-терористичних військ здійснили сучасні військовослужбовці. Найбільш відомими стали рейди 95-ї ОАБр і 80-ї ОДШБр із приданими підрозділами, під час яких було виконано бойові завдання з деблокування оточених підрозділів ЗСУ і значно підірвано плани зі збройної агресії проти України.
6 грудня, в Україні відзначають День Збройних сил. Це свято з'явилося в 1993 році. Його було засновано в день ухвалення в 1991 році закону "Про Збройні сили України" і відтоді відзначають щороку.
Згаданим документом було визначено механізм створення армії з військових підрозділів, які залишилися в Україні після розвалу СРСР.
День Збройних сил святкують всі роди військ: сухопутні, повітряні та військово-морські. Це свято не є офіційним вихідним днем.
За традицією, 6 грудня покладають квіти до могили Невідомого солдата, а також проходить божественна літургія.
Українських вояків традиційно вітають президент, прем'єр-міністр і міністр оборони.
До завдань української армії входить захист суверенітету і територіальної цілісності країни, зміцнення безпеки її громадян.
Українські військовики також є постійними учасниками міжнародних військових операцій, зокрема й під егідою ООН.
Чисельність армії на сьогодні наблизилася до максимально можливої за законом позначки – 250 тис. У ЗСУ проголошено курс на досягнення стандартів Альянсу.
На жаль, в останні роки до міжнародних операцій додалася й внутрішня. ЗСУ стримують противника на Донбасі.
10 грудня - День захисту прав людини. Відзначається щорічно відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/423(V) від 04.12.1950 р.
Конституція.pdfМІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ(презентація)
День прав людини
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. День прав людини — міжнародне свято, що відзначається 10 грудня за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.[1]
До поняття «Права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація не носить обов'язкового характеру. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.
Багато країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року. Найбільш широкими обов'язковими угодами з прав людини, укладеними під егідою ООН, є Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, підписані 16 грудня 1966 року. За дотриманням прийнятих пактів, конвенцій і договорів з прав людини спостерігає Верховний Комісаріат ООН з прав людини. Верховний комісар відряджає своїх посланців в різні країни світу для складання звітів про дотримання прав людини на місцях. Якщо права не дотримуються, то в справу вступають трибунали.
