Листопад

Переломним в політичній історії України став 2004 рік, коли всю країну сколихнула помаранчева революція.

Помаранчева революція – це сукупність проведених мітингів протестів, страйків і інших акцій загальної непокори, головними організаторами яких стали прихильники опозиційного кандидата на пост президента країни у виборчій гонці 2004 року – Віктора Ющенка.

Чому масовий рух на Україні отримало назву саме «помаранчева революція»? Швидше за все, підставою для цього стала забарвлення символіки кандидата, на підтримку якого виступав народ, а саме помаранчеві тони.

Що ж до результатів помаранчевої революції, то, перш за все, це демонстрація свободи слова та волевиявлення, так як вона носила мирний характер, і силові методи практично не застосовувалися. Головна перемога була в тому, що люди усвідомили силу свого слова і своїх дій, отримали можливість доносити свою думку до широкого кола осіб, можливість домагатися свого.

Так, як помаранчева революція вирішила далеко не всі питання, слід було очікувати нового рішучого виступу народу. І це сталося у листопаді 2013 року.

Євромайдан, Єврореволюція, Революція Гідності – усі ці терміни сьогодні стали невід’ємною складовою в історії побудови української державності.

Україна перебувала у стані постійної кризи у всіх сферах життя. Все ж українці вірили, якщо Україна стане на шлях європейської інтеграції, то в державі будуть проведені соціально-економічні та політичні реформи. Але сценарій розвивався зовсім по-іншому.

Важливим етапам в історії незалежної України мав стати Вільнюський саміт східного партнерства 28–29 листопада 2013 р. Але незадовго до цього була зроблена неочікувана для всіх заява: Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Такий хід подій аж ніяк не влаштовував українців, які покладали великі надії на співробітництво України із ЄС, а тому зроблена заява стала тим каталізатором, який призвів до перших актів протесту.

Епіцентром основних подій знову ж таки стала столиця України м. Київ. 21 листопада близько 22:00 на Майдані Незалежності почали збиратися перші учасники мітингу, їх чисельність нараховувала близько 1500 осіб. Вони пікетували Адміністрацію Президента, а потім, повернувшись на Майдан, вирішили лишитися на ніч.

Протягом 25–27 листопада в Києві відбулися перші страйки київських студентів. Також мітинги проводились і в інших містах України. 28 листопада уже відбувся загальностудентський страйк. Декілька колон студентів з десятків різних вишів Києва об’єдналися у парку Шевченка, після чого рушили на Майдан Незалежності. Увечері 29 листопада на Євромайдані відбувся великий мітинг. Подальші події на Майдані Незалежності набирали більш гострого характеру. Кривавою виявилася ніч на 30 листопада – після розгону протестувальників загонами «Беркуту» близько 35 людей були госпіталізовані, а 37 заарештовано. Застосування сили проти мирних людей викликало хвилю обурення в українській громадськості. Ця подія стала переломним моментом у революційних подіях. Поступово протести перетворилися із проєвропейських на антиурядові і стали значно масштабнішими.

Кривавим для України виявився День Соборності 22 січня. Саме цього дня правоохоронці пішли у наступ на Майдан. Протягом дня близько 200 протестувальників було поранено. Але найстрашніше було те, що саме цього дня загинули перші захисники Євромайдану – Сергій Нігоян, 20 – річний вірменин з Дніпропетровської області та білоруський активіст Михайло Жизневський. Це були, на жаль, перші жертви Майдану.

Події 21 листопада 2013 р. – 22 лютого 2014 р. стали етапом прояву українцями неабиякої сили, мужності, гідності, віри та міцності духу. Вони показали усьому світу, що вищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. Проте за відстоювання цих ідей довелося заплатити дорогою ціною – кров’ю «Небесної Сотні» – патріотів, які поклали своє життя на вівтар для захисту рідної Батьківщини.

Завдяки людям, яким небайдужа доля України в цілому і кожного із нас окремо, ми маємо можливість і досі залишатися незалежною нескореною країною. Тож шануймо тих сміливих, відважних, гідних своєї держави людей і рівняймось на них.