Квітень

Коли виникло свято книги

Щороку 2 квітня ми святкуємо Міжнародний день дитячої книги. Це свято було започатковане 1967 року рішенням Міжнародної ради з питань дитячої книги (IBBY-International Board on Books for Young People). А дата була обрана не випадково. Саме цього дня народився славетний данський казкар – Ганс Крістіан Андерсен (1805-1875). Тож, відзначаючи цю подію, ми згадуємо всі чудові твори цього дивовижного митця й оцінюємо подальші старання його послідовників. А також розуміємо, яке місце сьогодні посідає книга у вихованні та розвитку дітей.

Традиції святкування

Міжнародного дня дитячої книги

Щороку одна з національних секцій IBBY виступає спонсором чудового свята. Крім того, обрана секція запрошує популярного письменника для написання особливого послання для всіх дітей світу, а відомі художники на його основі створюють оригінальний плакат.

Також у цей день, раз на два роки, дитячим письменникам і художникам присуджується головна нагорода – Міжнародна премія імені Г. К. Андерсена із врученням золотої медалі. Цю найпрестижнішу міжнародну нагороду часто називають «Малою Нобелівською Премією». Золоту медаль із профілем великого казкаря лауреатам вручають на черговому з’їзді конгресу Міжнародної ради з дитячої книги.

А ще Міжнародна ради з дитячої книги має право нагородити особливою відзнакою – Почесним диплом за окремі книги для дітей: за найкращі переклади мовами світу та ілюстрування.

Зазвичай до 2 квітня у багатьох країнах приурочують проведення тижня дитячої та юнацької книги. Відбувається дуже багато цікавих та змістовних заходів, які неможливо забути: виставки і фестивалі, конкурси і конференції, на яких показують, читають та обговорюють найкращі видання світу. А театральні колективи готують вистави за сюжетами найцікавіших дитячих книг. І всюди, у всіх країнах, королем свята по праву вважається Андерсен, чий внесок у світову дитячу літературу був і залишається неперевершеним.

Трохи цікавого з історії дитячої книги

Дитяча література з'явилася порівняно нещодавно. До середини вісімнадцятого століття діти читали приблизно те саме, що і їхні батьки. Особливо популярними були «Робінзон Крузо» Д. Дефо та «Подорожі Гуллівера» Дж. Світа. А ще дорослі та малі читачі полюбляли східні казки. Тогочасні книголюби зачаровувалися фантастичними історіями із циклу «Цікаві арабські ночі» – про Аладдіна, Алі-Бабу і сорок розбійників та сім подорожей Синдбада-мореплавця.

Суто дитяча література народилася аж через сто років – у дев′ятнадцятому столітті з появою братів Грімм. Їхні твори відразу привернули до себе увагу малечі. І дотепер ми не уявляємо, як можна вирости і не знати таких чудових казок, як, наприклад, про Білосніжку і Сплячу Красуню.

Але саме Гансу Крістіану Андерсену вдалося змінити ставлення до дитячих книг та неймовірно розвинути і збагатити цей вид художньої літератури. Біографія Андерсена теж нагадує свого роду казку. Він народився в родині шевця і сам у ранньому дитинстві став підмайстром на фабриці. Але, коли йому виповнилося чотирнадцять, життя різко змінилося. Андерсен вирушив до Копенгагена, де став почесним учнем-танцівником у королівському балеті. Згодом, зрозумівши, що його справжнє покликання в іншому, почав писати твори для сцени і друкувати власні вірші у журналах того часу. Але прославився на весь світ завдяки своїм казкам. 1833 року він отримав Королівську стипендію за внесок до літератури. На згадку про великого казкаря на батьківщині Андерсена на набережній Копенгагена встановили статую героїні його казки – Русалоньки, що стала символом міста і нагадує всім відвідувачам про свого славного творця.

Не забуваємо і ми його. Щовечора, яким би втомливим не був день, сідаємо разом з дітьми у затишному куточку кімнати, розгортаємо «Снігову королеву» чи іншу книгу казок і поринаємо в розкішний вигаданий світ.

Комікси- особливий жанр дитячих книг

Згадуючи про міжнародний день дитячої книги слід обов'язково відмітити такий жанр дитячої літератури як комікси. Відомі та популярні в усьому світі, комікси, лише нещодавно з'явились в Україні та вже досить впевнено завойовують симпатії малих читачів. Їх дійсно по справжньому можна назвати дитячими книгами, адже комікси містять безліч неймовірних малюнків, цікавих персонажів та захоплюючих діалогів. Тому такі книги, безперечно, можна назвати книгами, що розвивають дітей, а отже вони повинні займати важливе місце на поличках дитячих книг у домашніх бібліотеках. Приємно те, що комікси українською мовою є вже доступними для українських дітей.

Видавництво «Ірбіс Комікси» пропонує читачам захоплюючі, розвиваючі та історичні комікси для дітей та молоді. Ми видаємо всесвітньовідомі бестселери! Для діток молодшого віку - комікси про всесвітньовідомих Смурфиків, для дітей шкільного віку – розвиваюча серія історичних коміксів про пригоди Джеронімо Стілтона, для старшокласників та студентів – комікси «Економіка...» та «Володимир – Князь Київський». А ще неймовірно цікавою буде серія коміксів для дітей про догляд за зубами – «Зубси», бо здорова усмішка – це справжня супер сила!

Мабуть найкращий спосіб відсвяткувати Міжнародний день дитячої книги - це придбати дитині нову цікаву історію. Приєднуйтесь!

12 квітня в Україні святкують День працівників ракетно-космічної галузі та Міжнародний день авіації та космонавтики, присвячений першому польоту людини в космос.

12 квітня 1961 року Юрій Гагарін здійснив перший орбітальний обліт планети Земля. Він стартував з космодрому “Байконур” на кораблі “Восток-1” і пробув у космосі 108 хвилин.

12 квітня 1981 року стартував перший пілотований політ за американською програмою “Шаттл”.

За рішенням Міжнародної авіаційної федерації (ФАЇ) 12 квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики». В Україні цей День має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України» і закріплений Указом Президента України від 13 березня 1997 року № 230/97, його святкування відповідно проводиться щорічно 12 квітня.

Пізніше, 7-го квітня 2011-го року, на рівні Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята відповідна резолюція № 65/271, в якій 12-е квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос.

Розвиток пілотованих польотів проходив поетапно з урахуванням досягнутих науково-технічних результатів і появи нових наукових, господарських і технічних завдань. Від перших пілотованих кораблів і орбітальних станцій до багатоцільових космічних пілотованих орбітальних комплексів – такий шлях, пройдений пілотованою космонавтикою.

Враховуючи ризики, фізичні та інтелектуальні навантаження, гігантську працю і безпрецедентну самовідданість всіх, хто створював для нашого людства цю сміливу можливість, хотілося б побажати в цей День всім нам спокою і впевненості. Досягнувши космосу ми лише зробили ще один крок, а скільки їх буде ще?

Україна є однією з 10 найбільш могутніх космічних держав у світі, рекомендуємо познайомити учнів з різними аспектами розвитку галузі, зокрема:

1. Україна – космічна держава:

https://www.youtube.com/watch?v=6obqMh9UEIQ

https://wz.lviv.ua/news/385773-ukraina-kosmichna-derzhava-do-2022-roku-mozhemo-zapustyty-chotyry-kosmichni-aparaty

2. З історії розвитку ракетно-космічної техніки:

https://www.armyfm.com.ua/do-dnja-kosmonavtiki–ukra%D1%97na-kosm%D1%96chna-derzhava/

https://bilousivskashkola.wixsite.com/bilousivka/ukrajinakosmichnaderzhava

Презентація “Україна – космічна держава” для ознайомлення учнів з видатними українцями, що внесли неоціненний внесок в космонавтику та виготовлення ракетно-космічної техніки

https://naurok.com.ua/prezentaciya-ukra-na—kosmichna-derzhava-107448.html

3. Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України:

https://www.youtube.com/watch?v=h9xB4WFiJiU

https://www.youtube.com/watch?v=sabI3Dyex7E

4. Музей космонавтики в Житомирі – звуки космосу, робот та віртуальні екскурсії музеями світу. ВІДЕО:

https://www.youtube.com/watch?v=VK4Kd7ckAqw

https://www.youtube.com/watch?v=0_q795KjB7Y

5.Освоєння космосу та висадження людини на Місяць увічнено у коміксі Джеронімо Стілтона!

https://irbis-comics.com.ua/articles/osvoennja_kosmosu_ta_vysadzhennja_ljudyny_na_misjac_uvichneno_u_komiksi_dzheronimo_stiltona

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.

Ключові тези

• Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.

• На той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.

• Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!

• Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.

• Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.

• У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Саме навколо проблеми ядерної катастрофи формувалися перші громадські організації, які перетворилися в політичну силу, наприклад, “Зелений світ” і Союз “Чорнобиль”.

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.

10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

Історична довідка

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

Коли почалася евакуація?

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.

Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: “Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть”.

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.

Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.

Коли з’явилося перше інформаційне повідомлення?

Інформаційна політика в перші тижні після катастрофи посіяла недовіру до влади. Вона, разом із центральною та республіканською пресою, телебаченням зберігали мовчання про аварію аж доки про неї почали говорити за кордоном і стало зрозумілим, що приховати аварію неможливо.

Отже перше в СРСР офіційне повідомлення під тиском міжнародної спільноти було зроблено аж 28 квітня. Тоді головна телевізійна програма новин “Врємя” о 21:00 лаконічно повідомила: “На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один із атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію”. Зрозуміти справжні масштаби трагедії із цього повідомлення було важко.