Поради батькам

Як розважити дитину під час карантину

Зараз час величезних змін та потрясінь для всіх, зокрема і для дітей. Щоб впоратись з усіма викликами пандемії та карантину, їм потрібна наша доросла мудрість та підтримка. Подолання усіх цих труднощів - хоч і як це непросто, теж нагода для нас стати ближчими і нагода допомогти нашим дітям зростати, ставати добрішими, співчутливішими та сильнішими у випробуваннях.

Сьогодні, коли школи та дитячі садки закриті на карантин, діти змушені цілими днями залишатися вдома. Як же розважити дитину в ситуації, коли ви не можете дозволити їй гуляти на вулиці і спілкуватися з друзями? Перш за все, вам необхідно переконати дитину в тому, що поруч з нею завжди буде хтось, хто подбає про неї і знайде їй цікаве заняття.

Як ми можемо це зробити?

Щоб допомогти дітям, нам спершу потрібно потурбуватися про себе. Бо якщо ми виснажені, знервовані й роздратовані - нам буде важко підтримувати їх і давати відчуття захисту. Тому не забуваймо про базові кроки турботи про власний психологічний добробут.
Спілкуватися на теми, які хвилюють дітей. Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями. І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло, що ми будемо поруч, що ми можемо надати пояснення, підтримку і надію.
Допомагати дітям розуміти, чому важливий карантин і усі заходи, що він включає - та втілювати їх. Це дає дітям відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоби подолати цю пандемію.
Бути прикладом для дітей не означає бути ідеальними - бо якщо ми помиляємося, чи робимо щось не так - ми стаємо гарним прикладом того, як уміти визнати помилку, просити вибачення. Більшість навичок діти вчаться від нас, не через лекції.
Допомагати дітям в організації часу та плануванні дня. Звісно, чим молодші діти - тим більше цієї організації та часу лягає на нас, чим старші - тим більше ми допомагаємо їм розвивати власні навички самоорганізації. Психологи стверджують, що під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня дитини. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день сидіти перед екраном телевізора. Однак різка зміна графіка також може викликати у дитини стрес.
Корисно буде написати на аркуші паперу або на стікерах докладний розпорядок дня і повісити його так, щоб дитина постійно його бачила. Важливо, щоб у неї були чіткі очікування з приводу того, що буде відбуватися протягом дня - коли буде час для ігор, читання і відпочинку.
Наповнюйте дні ресурсними активностями. Розділена радість є найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Спільні ігри, читання книжок, ігри у хованки, перегляд гарного мультфільму, приготування їжі - список занять можна продовжувати...
Грайте в улюблені іграшки дитини. Як правило, у кожної дитини є улюблена іграшка, з якою вона може гратися годинами. У когось це настільні ігри, машинки, ляльки, а у когось - конструктори Лего. Діти люблять створювати різні об'єкти з деталей конструктора або просто сортувати деталі за кольором. Щоб мотивувати дитину, ви можете дати їй завдання. Наприклад, ви можете запитати її: «Наскільки високу вежу ти можеш побудувати?».
Різноманітні поробки - хороший спосіб дати дитині можливість проявити свої творчі здібності. Для цього можна використовувати підручні матеріали: скотч, картонні коробки з-під взуття, обрізки тканини тощо. Для цих цілей добре підходить різнобарвний обгортковий папір: діти роблять з нього колажі, сукні для ляльок і навіть стіни для фортець. Фантазія дітей безмежна і вони можуть використовувати для виробів та ігор практично все, що буде під рукою.
Пам’ятайте про дисципліну. Діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечуть безпеку і нашу відповідальність один за одного. Дисципліна - не покарання, а розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.
Залучайте дітей до турботи про інших. Діти мають бути долучені до спільних зусиль, вони мають мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь... Дитячі психологи стверджують, що діти старші трьох років отримують користь від того, що допомагають батькам по дому. Чим молодша дитина, тим більше їй подобається допомагати батькам в різних домашніх справах. Вони можуть допомагати прати, прибирати, накривати на стіл тощо.
Підтримуйте контакт з друзями і близькими. Для дитини важливо підтримувати контакт з друзями - це знизить рівень її стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви не можете відвідати особисто, але хвилюєтесь про їхнє здоров'я. Використовуйте Skype або інші відеочати. Навчіть своїх родичів користуватися ними, якщо вони не вміють. Спілкуйтеся з друзями та родичами в месенджерах і соцмережах.

А ще влаштуйте танцювальну вечірку

Якщо карантин не дозволяє вам гуляти з дитиною на свіжому повітрі, влаштуйте для дитини танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно - знайти в Інтернеті відповідну музику.

Дитині також сподобається, якщо ви запропонуєте їй разом зробити декорації до вечірки. Ви можете зробити банери або плакати. Також вам можуть стати в пригоді новорічні гірлянди - вони створять вам святкову атмосферу.

Під час карантину використовуйте електронні пристрої з розумом

Батьки дотримуються різних думок з приводу того, чи можна дитині проводити час на карантині за екранами комп'ютерів, планшетів або телевізорів. Одні дозволяють дитині необмежено використовувати електронні пристрої, щоб розважити її, інші строго обмежують використання гаджетів.

Забороняти дитині користуватися гаджетами не варто, але необхідно правильно вибирати для неї контент. Їй підійдуть навчальні програми та канали на Youtube. Розважальні відео повинні відповідати віку дитини.

Як говорити з дітьми про коронавірус

Дитячі психологи радять говорити з дитиною про коронавірус тільки в тому випадку, якщо дитина сама про це запитує. В іншому випадку вона все одно не буде вас слухати. Для маленьких дітей хвороба є абстрактним поняттям, а необхідність ізоляції засмучує їх найбільше.

Якщо ви змушені звернутися до медичного закладу, акцентуйте увагу дитини на те, що дорослі тут для того, щоб її захистити. Скажіть дитині, що ви теж знаєте, як захистити себе.

Придумайте веселий спосіб навчити дитину правильних звичок, щоб дати їй відчуття контролю. Наприклад, ви можете перетворити миття рук на гру. Скажіть їй: «Навколо віруси, тому нам потрібно бути обережними. Нам потрібно вимити руки, а потім я розповім тобі, як ще ми зможемо перехитрити віруси».

Ми зможемо разом пройти цей непростий час і вийти з нього мудрішими і сильнішими - і ми , і наші діти, і наші сім’ї та суспільство загалом.

Ще раз про адаптацію… Поради психолога

Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою.

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

Передусім слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.
Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.
Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю закладу дошкільної освіти, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку.
Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!
Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності.
Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме в садок, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними.

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.
Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.
Створіть спокійний, безконфліктний мікроклімат для своїх діток у сім’ї, оптимальний режим дня.
Наберіться терпіння та дослуховуйтесь до порад свого вихователя.
Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку.
Давайте з собою улюблену іграшку.
Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку.
Приводьте в садок дитину здоровою.
Не лякайте дитину дитячим садком, уникайте критичних зауважень щодо нього.

Спрогнозувати адаптацію дитини до умов закладу дошкільної освіти допоможе наступна анкета.

Анкета для батьків.

Чи легко розсмішити Вашу дитину?

Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиждень?

Чи спокійно лягає спати?

Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

Чи завжди треба приглядати за нею?

Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

Чи не страждає Ваша дитина на енурез?

Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи, що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потребує від Вас підтримки?

Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

Дослуховуйтесь до порад, виконуйте їх! За необхідності запрошую вас до спілкування!

З повагою практичний психолог Ганна Олегаш

Трирічні малюки, щоб криза не була критичною

Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку – усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажанням інших.

На новому етапі розвитку з’являється критична ситуація, яка позначається термінами: вік впертості, криза самостійності, криза незалежності. Ця криза завдає дорослим багато труднощів. Пов’язано це з тим, що з наближенням кінця раннього дитинства малюк стає більш самостійним, ніж раніше, менш залежним від дорослого.

Дитину в період кризи 3-років вирізняє цілий набір симптомів поведінки:

1 симптом – яскраво виражений негативізм

Це не просто небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення робити все навпаки. До того ж, це виявляється, ніби проти волі самої дитини і часто всупереч її власним інтересам. Дитина не робить чогось тільки тому, то її про ие попросили.

2 симптом – впертість.

Дитина домагається свого лише тому, що так забажала. Малюк може довго відмовлятися йти додому з прогулянки лише тому, що так захотів і не має бажання змінювати рішення.

3 симптом – протест. Дитині нічого не подобається з того, що вона робила раніше, ніби заперечує той спосіб життя, який склався у неї до 3-років, не подобається все, що пропонує їй дорослий. Вона відмовляється йти поруч, тримаючись за руку, починає вередувати з будь-якого приводу.

4 симптом – свавілля. Дитина все хоче бачити і робити сама, «Я сама», веде боротьбу за самостійність.

5 симптом – бунт проти навколишніх. Дитина жорстоко конфліктує з усіма оточуючими, свариться з ними, поводиться агресивно.

6 симптом – деспотизм, виражений у прагненні дитини до деспотичного придушування оточуючих.

Вся сім’я має задовольняти бажання малюка, інакше будуть істерика та сльози. Якщо в сім’ї кілька дітей, малюк буде виявляти ревнощі, іноді -агресію до молодшої дитини, потребуватиме до себе постійної уваги.

За висновками психологів, в центрі кризи 3-років – бунт дитини проти авторитарного виховання, проти системи відносин в сім’і, що склалася раніше. Це не просто важкий період дитинства, що полягає в негативному ставленні до дорослого, а особливий віковий етап. Адже йде мова про нарождення особистості дитини.

Криза 3-років виявляється у ставленні дитини до предметного світу, інших людей, до самого себе. Дитина все більше прагне до самостійності, звільняючись від опіки дорослого.

Що робити батькам у період кризи 3 років

Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти – прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою – нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.

Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Роздратування дорослих цілком природньо, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого – виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.

Допомогти подолати кризу можуть терпіння, любов і віра в можливості малюка. Потрібно зберігати спокій, не дивлячись на всі капризи й істерики маклюка.

Інформацію підготувала:

практичний психолог Олегаш Г.В.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ, ЯК ЙОГО РОЗПІЗНАТИ ТА ЯК ДІЯТИ СТОРОНАМ КОНФЛІКТУ?

У 2019 року вступили в силу норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який визначає поняття булінгу.

Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) (цькування) – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Які ознаки булінгу?

Типовими ознаками булінгу є:

систематичність (повторюваність) діяння;
наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Які є види булінгу ?

Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінґу є:

фізичний(штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
психологічний(принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
економічний(крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
кібербулінг(приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?

Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася – це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені знімки дитини – потрібно негайно діяти!

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?

Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.
Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.
Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.
Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).
Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.
Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

Яка роль відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?

Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:

розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;
вживає відповідних заходів реагування;
забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Також Закон зобов’язує педагогічних працівників негайно повідомляти керівників закладів освіти про виявлені факти булінгу (цькування) серед школярів.

Види булінгу в дитсадку

Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск: психологічний чи фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку?

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо: педагог або помічник вихователя: – зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі – ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки – глузує із зовнішнього вигляду дитини – образливо висловлюється про дитину чи її батьків – проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини батьки або члени сім’ї: – б’ють та ображають дитину вдома – принижують дитину у присутності інших дітей – проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини – ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку). Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО?

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина: вдома: – не хоче одягатися вранці – шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка – просить батьків забрати її із дитячого садка раніше – плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі – грає наодинці в парку в дитячому садку: – не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо – усамітнюється при будь-якій нагоді – часто губить свої іграшки або речі – бруднить чи псує одяг – грає поламаними іграшками – відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі – не має друзів у групі.

Алгоритм дій педагогічного колективу у разі виявлення ситуації булінгу.

Якщо педагог, або будь який інший працівник ЗДО став свідком булінгу, то незалежно від того, поскаржилась йому жертва чи ні, він повинен проінформувати про цей випадок керівництво навчального закладу.
Отримавши таке звернення директор навчального закладу повинен скликати комісію з розгляду випадку булінгу та окреслити подальші дії.
До складу такої комісії можуть входити адміністрація навчального закладу, педагоги, психолог, батьки постраждалого та «булера», інші зацікавлені особи.
Якщо комісія кваліфікує випадок як булінг, а не одноразовий конфлікт адміністрація навчального закладу повинна повідомити про це уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

Алгоритм дій педагогічних працівників щодо запобігання випадків булінгу в дитячому колективі.

Усім учасникам освітньо-виховного процесу дотримуватися єдиної позиції, що насильство, цькування, дискримінація є неприйнятними та неприпустимими у міжособистісному спілкуванні.
Вихователям цікавитися життям своїх вихованців, відслідковувати ситуації, щодо проявів жорстокості та цькування в дитячому колективі.
Не залишати жоден випадок булінгу без уваги. Пояснювати дітям, що будь-які насильницькі дії чи образливі слова є неприпустимими у міжгруповій взаємодії.
У кожному дитячому колективі виробити правила толерантної поведінки, слідкувати за їх дотриманням.
Проводити просвітницьку роботу серед батьків з даної тематики.
Забезпечити психологічний супровід здобувачів освіти, які стали свідками булінгу, постраждали від нього або вчинили цькування.

Інформацію підготував практичний психолог: Олегаш Ганна Василівна

Роль батьків у формуванні світогляду дитини

Більшу частину денного часу дитина проводить у дошкільному закладі. Тож природньо, що значний вплив на її розвиток та формування світогляду мають педагоги. Та це зовсім не применшує ролі батьків у цьому процесі. Сім’я — основний партнер педагогів у формуванні ціннісних орієнтацій дитини. Лише за умови свідомого та відповідального ставлення батьків до своїх обов’язків і сімейного виховання загалом дитина виросте фізично, психічно та духовно здоровою, а становлення її світогляду буде позитивним та повноцінним.

Потрібно пам’ятати, що дошкільний вік є базовим періодом становлення особистості дитини, формування її світосприймання. Трактувати дійсність дошкільник починає на основі вражень, які отримує від спілкування з дорослими, своїм безпосереднім оточенням. Дитина переймає певні якості того середовища, до якого звикає, у якому зростає. Зокрема, у дошкільника виникає інтерес до тієї самої діяльності, яка домінує в цьому середовищі. Поступово в дитини вибудовується власна призма світосприймання. Важливу роль у цьому процесі відіграє сімейне виховання.

Часто батьки думають: оскільки ми любимо своїх дітей, проводимо з ними час, спілкуємось та правильно дисциплінуємо, то забезпечуємо їм оптимальний розвиток. Це так. Однак більш фундаментальну основу формування особистісного розвитку дитини закладають не тільки методи виховання батьків, а й те, хто самі батьки є як особистості. Особистісні якості, власна поведінка та ставлення – це основні фактори, що впливають на формування самовідчуття дитини, сприйняття нею самої себе.

Діти, як губка, щодня вбирають явні й ледь вловимі прояви батьків, їхні стосунки, манери, які значною мірою формують їх дитячу індивідуальність.

В ідеалі, мама є для маленької дитини джерелом життєвого досвіду. Якщо вона дає тепло, чуйно реагує на потреби малюка, він буде розвиватись із сильним почуттям цілісності. Якщо мати дитини пригнічує її, проявляє холодне ставлення, нереалізованість, гнів або ворожість, розвиток дитини буде порушено. Татусі ж призначені для того, щоби підштовхувати маленьку дитину до активної взаємодії та встановлення взаємин зі світом за межами материнських обіймів. Батько розповідає дитині про світ, він бере її із собою в різні місця, займається різними спільними видами діяльності й демонструє дитині способи взаємодії з навколишнім світом. Якщо тато дитини – упевнена в собі людина, люблячий і здатний захоплююче розповісти про світ поза материнською зоною безпеки, навколишня дійсність сприймається дитиною як привітне й цікаве місце, з яким вона може сміливо взаємодіяти. Однак якщо сам батько відчуває труднощі при взаємодії з навколишнім світом, то дитина може перейняти аналогічний образ думок і їй не вистачить інструментів для власних успішних взаємодій.

Навіть найбільш люблячі батьки можуть передавати дітям небажані симптоми негативних поглядів, самі не знаючи про це. Ось деякі поширені приклади.

Надмірна настирливість батьків може привести до протилежного результату – дитина буде потайною і не надто щедрою. Коли діти ростуть в атмосфері зайвої нав’язливості, настирливого вторгнення батьків, потайна поведінка часто входить у них у звичку. Це може мати наслідки для дитини в майбутньому, коли вона захоче створити глибокі дружні або романтичні відносини і виявить, що не здатна ділитися своїми глибокими почуттями.
Якщо батьки надмірно критикують дитину, намагаючись навчити її робити все правильно, це може призвести до того, що дитина стане пасивною й нерішучою, побоюючись, що її рішення можуть піддатись критиці й осуду.
Діти, виховані в сім’ї, де батьки їх люблять, але при цьому постійно сваряться один з одним, можуть стати невпевненими в собі, тому що їх почуття внутрішньої цілісності та безпеки буде перебувати під загрозою.
Батьки, які постійно перебувають у стані тривоги та хвилювання, можуть виховати неспокійних дітей, оскільки діти не можуть розслабитися через нервову енергетику своїх батьків.
Батьки, які занадто опікують своїх дітей, можуть сприяти розвитку в дитини симптомів депресії, тому що змушують її стримувати природну потребу в дослідженнях і свободі.

Отже, велике значення у сімейному вихованні відіграє вибраний виховний стиль. Стилі виховання відрізняються насамперед за такими ознаками, як вимогливість і чуйність, серед них виділяють такі:

Гіперопіка (надмірна опіка) – цей стиль характеризується надмірним піклуванням, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.
Авторитарний стиль характеризується високим рівнем вимогливості й низьким рівнем чуйності. Батьки, які дотримуються цього стилю виховання, виступають як авторитетні фігури, їхня поведінка здебільшого директивна й ґрунтується на вказівках і силі, а для дитини встановлюються суворі обмеження. Під впливом цього дитина виростає похмурою, озлобленою, агресивною, жорстокою, прагне кривдити слабких і беззахисних, не може відчувати ні до кого прихильності.
Ліберальний стиль виховання передбачає низький рівень вимогливості, слабкий батьківський контроль, мінімальне або навіть узагалі відсутнє покарання за погану поведінку, недостатню увагу до дитини з боку батьків. Дитина в такій сім’ї належить сама собі, батьки не встановлюють їй будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно.
Непослідовний, змішаний стиль виховання передбачає неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність. Дитина стає некерованою, непередбаченою, вона зневажає думкою старших і батьків.
Демократичний стиль характеризується високим рівнем вимогливості й чуйності. Батьки, які дотримуються такого стилю виховання, виявляють турботу про дитину, надають їй підтримку й заохочують її самостійність. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість.

Демократичний стиль батьківського ставлення до дитини є оптимальним стилем сімейного виховання та визнається продуктивною тактикою формування позитивного Я-образу і адекватної самооцінки особистості.

Варто пам’ятати, що дошкільний вік є дуже важливим у становленні дитини як особистості. І щоб з користю його використати дотримуйтесь певний правил:

Грайтеся з дитиною! Сміх і пустощі допомагають тримати зв’язок з дитиною.
Прагніть до 12 обіймів з дитиною щодня. Обійми роблять її щасливою!
Коли ви з дитиною – відімкніть гаджети.
Спілкуйтеся перед і під час перехідних періодів.
Виділяйте 15 хв на кожну дитину окремо щодня.
Слухайте, співпереживайте, але будьте послідовні у своїх вимогах.
Коли ви з дитиною – пориньте «в неї» на всі 100%.
Перед сном поспілкуйтесь з дитиною про день, вислухайте її.

Дані звички підсилять ваш зв’язок з дитиною!

Інформацію підготував:

практичний психолог Ганна Олегаш