Інклюзивна освіта

ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ

На сучасному етапі в Україні відкрилися нові перспективи змін у системі спеціальної освіти, що насамперед пов'язані з переосмисленням ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Офіційно прийнята в державі модель на інтернат перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, у якому діти з особливостями психофізичного розвитку перебувають в умовах відокремленого навчання та ізоляції від соціуму. У батьків і дітей з′явилася можливість вибору різних форм навчання (домашнього навчання, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дошкільному закладі, у формі екстернату тощо). Але це не в повній мірі задовольняє рівність прав на освіту осіб, що мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім особистим запитам і суспільним потребам.

Використання такої моделі передбачає надання якісних освітніх послуг дітям з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів за умови відповідної підготовки педагогів та надання підтримки сім′ям.

Отже, інклюзивне навчання - це система освітніх послуг в умовах загальноосвітнього (дошкільного) закладу, що базується на принципі забезпечення основоположного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання.

Передбачається здійснення змін освітньої системи, а не дитини. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а навчальні заклади і освітня система повинні підлаштовуватись під індивідуальні потреби всіх дітей - з порушеннями розвитку і без них. Ключовий компонент інклюзивності - гнучкість, врахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожної дитини.

У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку дитини.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.

Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивному класі (групі) значною мірою залежить від координованості впливів усіх членів команди (керівника закладу, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно-розвивальних заходів. Важливо заохочувати організацію неформальних груп підтримки серед вихованців закладу, педагогів та батьків з метою створення простору для соціальної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Перебування дітей з особливими потребами в звичайному закладі дає свої перші результати. Так, діти з затримкою психічного розвитку починають краще спілкуватися з дітьми, використовують в мові речення, вивчають невеликі вірші. Діти з ДЦП, навчаючись в звичайній початковій школі, мають середній рівень навчання, а з деяких предметів ( математика, логіка) - достатній рівень навчання.

За ефективної співпраці члени родини беруть активну участь у навчанні та вихованні дитини. Ця участь вимагає певних зусиль з боку вихователів, спеціалістів ДНЗ, адміністрації та батьків, але ці зусилля приносять свою користь для дітей, родин та навчального закладу та виходять за межі закладу, поширюючись на життя в суспільстві.

Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, а й обов'язковою умовою його подальшого особистого росту й адекватної соціальної адаптації.

Таким чином, основою для успішної інтеграції дитини в суспільство є не тільки взаємодія спеціалістів і батьків дитини з вадами розвитку, їх критичність і гуманізм, професіоналізм і відповідальність у всій системі стосунків з дитиною, а й дбайливе ставлення до дитини, вияви ласки, тепла, розуміння, почуття емпатії та альтруїзму не тільки з боку дорослих, а й з боку здорових однолітків.

У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:

· забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;

· здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;

· забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.

Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення поступаються новому - «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності. а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

«Діти з особливими освітніми потребами» - поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) та інших.

За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.

Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.

Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.

З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що пов'язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров'я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людей-інвалідів. зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.

Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія (процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя), зокрема інклюзивна освіта.

Інклюзивна освіта - гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.

Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.

В інклюзивних класах 9групах) взаємодія між учнями (дітьми) з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ (ІНТЕГРОВАНОЇ) ОСВІТИ

Нормативно-правова база інклюзивної освіти

Кожна людина, незалежно від стану здоров'я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від якості освіти здорових людей

Цей принцип, що відбитий у низці міжнародних документів, покладений в основу організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, котре впроваджується з метою реалізації їхнього права вибору навчального закладу та форми навчання за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов.

Інклюзивне навчання— це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.

З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.

Особливості інклюзивної дошкільної освіти

Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з не-різко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку, певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків.

Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками.

Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на

спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців.

Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності - і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психолоіїчних консультаціях. Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього.

Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК.

При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників,зокрема:

категорія аномального розвитку;

вік дитини;

конкретний клінічний діагноз;

наявність супутніх відхилень; -стан соматичного здоров я;

інтелектуальний ступінь;

особливості психічного та фізичного розвитку;

потреби та можливості дитини.

Тобто, потрібно рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини та потреб родини.

Вагомого значення для правильної постановки діагнозу, вибору форми організації навчання, реалізації індивідуального підходу набуває психолого-педагогічна характеристика на дитину, написана педагогами дитячого садка, у якому вона перебувала. Адже у процесі систематичного навчання та виховання дитини найбільш яскраво виявляються її здібності, проблеми та труднощі. До складання документу може бути залучений і психолог, якщо він систематично працював з дитиною.

Підсумовуючи викладене, вихователь може зауважити своєї припущення щодо причин, які обумовлюють відставання дитини у розвитку, труднощі та прогалини у засвоєнні програми дошкільного закладу. Проте, ніяких діагнозів, навіть у вигляді припущення, педагог не формулює, оскільки вада дитини. її конкретний клінічний діагноз, встановлюють колегіально працівники ПМПК на підставі ґрунтовного вивчення матеріалів особової справи, картки розвитку дитини, медичних документів, малюнків дитини, психолого-педагогічної характеристики та результатів обстеження дитини.

Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії.

Тому у ДНЗ має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу.

Наказом Міністерства освіти та науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» від 2 грудня 2005року №651 передбачено включення у навчальні плани вищих навчальних закладів 111-І V рівня акредитації,що готують фахівців за напрямком «Педагогічна освіта», дисципліни «Основи корекційної педагогіки», яка й забезпечить професійну готовність до інклюзивної освіти.

Досвіт інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними ланками такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги.

Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології, з певними методичними аспектами.

Зокрема вихователі мають бути компетентними у таких питаннях:

• підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку;

• основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології;

• особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами;

• комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей;

• диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей;

• зміст та методи роботи з родинами вихованців.

З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти:

здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі.

свогчасно виявити відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійснені правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;

здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку;

формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку;

проводити роботу з батьками щодо надання їм правдивої інформації про осіб з порушенням психофізичного розвитку.

Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності дошкільної освіти.

Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми.

Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв'язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища -одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.

Педагоги дошкільного закладу мають передусім формувати позитивне ставлення здорових вихованців до дітей з психофізичними вадами, прийоми адекватної взаємодії, емпатії.

Ця робота здійснюється за допомогою таких методів:

а) бесіда,

б) переконання,

в) розгляд проблемних ситуацій,

г) сюжетно-рольові ігри,

д) перегляд спеціально відібраних відеосюжетів.

Оскільки дитина-дошкільник - це відзеркалення сім'ї, то відповідну роботу потрібно провести і з батьками здорових дітей, формуючи у них позитивне ставлення до перебування у групі дітей з особливими потребами.

Отже, інклюзивна дошкільна освіта - це одна із реалій нашого життя.

Проте, потрібно пам'ятати, що її ефективність залежить від багатьох умов, головною з яких є комплексний психолого-педагогічний супровід.

З метою впровадження системи психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку, які навчаються в умовах інклюзивної освіти, важливим є організація і здійснення комплексного підходу, реалізація якого передбачає:

1. Поетапне впровадження інклюзивної освіти, яке потребує проведення необхідних психосоціальних та педагогічних заходів, а саме:

1. Психодіагностичний етап:

- діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною;

- тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання;

вивчення особливостей сім'ї, в якій виховується дитина;

психолого-педагогічне спостереження за особливосгями соціальної взаємодії учнів у школах з інклюзивним навчанням.

2. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами:

банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень;

картки здоров'я і розвитку дитини;

психологічної картки індивідуального розвитку дитини;

соціального паспорту сім'ї, в якій виховується дитина;

щоденника спостереження за дитиною в начальному закладі;

щоденника спостереження за станом здоров’я поведінкою дитини вдома у позаурочний час.

3. Розробка та затвердження індивідуальних програм навчання і розвитку з рекомендаціями для педагогів і батьків, розроблених за участі різних фахівців

(лікаря, психолога, соціального педагога, педагога-дефектолога, учителя-логопеда).

4. Створення власної навчально-методичної та інформаційної бази, а саме:

банку даних навчальних і виховних програм;

механізму забезпечення отримання оперативної інформації про рівень здоров'я, навчання і розвиток дитини з особливими потребами.

5. Моніторинг результативності, який передбачає застосування наступних методів:

- дидактичного - вивчення результативності різних сторін навчально-виховного процесу;

- виховного - простеження ефективності виховного процесу, системи взаємостосунків його учасників;

- управлінського - простеження за характером взаємостосунків на різних управлінських рівнях в системах: «керівник - педагогічний колектив», «керівник - діти», «керівник - батьки», «керівник - зовнішнє середовище»;

- соціапьно-психологічного - спостереження за системою колективно-

групових взаємовідносин, за характером психологічної атмосфери педагогічного колективу, психологічного стану дітей, батьків;

- медичного - відстеження динаміки стану здоров'я дитини з особливими потребами.

6. Виявлення і прогнозування можливих проблем, серед яких можуть

бути наступні:

- виникнення опору новому середовищу з боку дитини, для зняття якого

потрібно включати розробку додаткових освітньо-виховних ресурсів;

- виникнення внутрішніх і зовнішніх конфліктів між педагогом і дитинок),

педагогом і батьками внаслідок роботи із проблемою «особливоїдитини».

7. Розробка шляхів корекції можливих негативних наслідків:

- планування резерву часу для перегляду спланованих форм, методів,

прийомів роботи з дітьми та їх батьками;

- ґрунтовне пояснення батькам і педагогам переваг інклюзивної освіти;

- реорганізація індивідуальних психолого-педагогічних програм супроводу

дітей, які виявляють відповідні проблеми;

- відстеження результативності впроваджених змін.

Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина з особливими потребами.

1. Навчитися толерантно ставиїися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3 Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості,

справедливості й терпимості.

4- Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5- Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній мультидисциплінарній команді.

Психолого-педагогічна характеристика

Психолого-педагогічна характеристика має відповідати таким вимогам:

- підсумок спостережень;

- добір фактів;

- систематизація фактів та висновки педагога;

- характер викладу;

- позитивні сторони дитини;

- індивідуальна робота з дитиною (хто проводив з фахівців);

- обсяг характеристики (має бути короткою,але переконливою).

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Батьки хворої дитини повинні пам'ятати, що він є особистістю зі своїми надіями, мріями, правами і достоїнствами. Потреби такого малюка нічим не відрізняються від потреб будь-якого іншого дитини. Не варто замикатися на цьому, забуваючи про інших членів родини.

Не потрібно ставитися до малюка з таким захворюванням, як до важкої ноші. Даруєте малюку свою любов, і він відповість вам тим же.

Не варто бентежитися цікавих поглядів сторонніх, ставитеся з ним спокійно, без збентеження відповідаючи на запитання знайомих і перехожих.

Не потрібно відмовлятися від нових знайомств, якщо це необхідно, головне - щоб ви і малюк відчували себе комфортно.

Зустрітися з батьками, які мають діток з таким же захворюванням, спілкуйтеся з ними, обговорюйте питання, які стосуються ваших дітей.

Для таких діток дружба з іншими дітьми дуже важлива і допомагає їм отримати необхідні соціальні навички.

При правильно організованому догляді, ранньої підтримки та психологічної допомоги дитина з таким захворюванням виросте цілком адекватним і подарує своїм батькам позитивні емоції і насолоду від спілкування.

Ознаки дитини аутиста - як зрозуміти, що ваша дитина аутист

Термін «аутизм» вперше був озвучений в 1911 році швейцарським психіатром Ейген Блейлером, який присвятив все своє життя вивченню шизофренії. У перекладі з грецької «аутос» означає «сам». Через тридцять років психіатр Л. Каннер назвав маленьких аутистів - мудрецями, які воліють жити в своєму власному світі.

1. Як проявляється аутизм у дитини: особливості спілкування аутиста з іншимиДитина аутист може народитися в будь-якій сім'ї. В даному випадку соціальний статус, добробут і освіта батьків не має ніякого значення. У тому, що в родині з'явилась незвичайна дитина - немає винних. Аутизм вважається вродженим станом або захворюванням. У науковому світі досі тривають палкі дискусії на тему: аутизм - хвороба або розлад? Однак дискусійні противники одностайні в думці, що аутизм - патологія, яку потрібно лікувати.

Як правило, відразу після народження практично неможливо визначити симптоми захворювання. Трохи пізніше, після формування у дітей певних навичок, батьки помічають певне перекручення в сприйнятті навколишнього світу і відхилення в поведінці дитини. Диференціювати симптоми аутизму досить складно, так як вони індивідуальні і унікальні.

2. Поведінка аутиста в соціумі

Першими ознаками аутизму прийнято вважати: відсутність соціальних навичок.
Деякі дітлахи справляють враження глухих, так як не розмовляють, а часом і не реагують на звернені до них слова.
Малюки прив'язуються до певних зовнішніх об'єктів. При деяких формах даного розладу до певного віку дитина розвивається абсолютно нормально, але потім поступово втрачає вже набуті навички
Пошук усамітнення, бажання перебування на самоті. Пошук самотності - це той симптом, який зберігається у такої дитини на все життя.
Дитина-аутист постійно відводить очі, уникаючи зустрічатися поглядом навіть з близькими людьми.

По одній з цих ознак не можна поставити діагноз - аутичний розлад. Такий діагноз ставиться за сукупністю кількох симптомів. Виявити аутизм у дітей до 6 років допомагають спеціальні тести.

Статистика стверджує, що з кожної тисячі одна дитина страждає даним розладом. Однак дітей аутистів значно більше, так як у багатьох цей розлад протікає в легкій формі і батьки не звертаються до лікарів. Вони впевнені, що прагнення дитини до самотності пояснюється особливостями його характеру. У хлопчиків цей розлад зустрічається частіше. На виникнення патології ніяк не впливає поведінка членів сім'ї. Тому говорити про те, що малюк став аутистом через неправильне ставлення до нього батька або матері - не можна.

3. Як виявити аутизм у дитини з поведінки, інтересам: ознаки

Особливості поведінки та інтереси дитини-аутиста

- Мама ласкаво звертається до малюка - він залишається абсолютно байдужим. На його обличчі немає посмішки, він ніяк не реагує на своє ім'я.

- Будь-яка зміна звичного життєвого укладу викликає у дитини паніку.

- Малюк ніяк не реагує на мокрий одяг.

- Малюк віддає перевагу певній колірній гамі. Наприклад, любить тільки коричневі іграшки, дозволяє надягати на себе тільки одяг синіх кольорів і т.д.

- Малюк ніколи не грає з однолітками, вважаючи за краще гру з речами.

- Дитина постійно повторює одні й ті ж фрази.

- На будь-які зовнішні звукові подразники реагує з помітним запізненням.

- Відрізняється спалахами агресії.

- Будь-який об'єкт відчуває на запах.

- Голосна розмова викликає агресію або роздратування.

- У дитини порушено почуття небезпеки.

- Аутисти можуть заподіювати собі фізичну шкоду.

- Одним з провідних симптомів даного розладу вважається порушення комунікативних навичок. Дітлахи, які страждають цим розладом, починають значно пізніше розмовляти і, як правило, ніколи не використовують жести. Деякі, навпаки, знаючи багато слів, просто їх не використовують. Вони вважають за краще взяти дорослого за руку і підвести до того предмету, який їм необхідний. Більш дорослі діти можуть не помічати - відсутність близьких людей в будинку.

- Аутист годинами може дивитися на один предмет.

- Малюк любить тривалий час кружляти навколо своєї осі, махати руками, ходити навшпиньки. Ці рухи повторюються день у день.

Метою гри такого малюка може бути проста розстановка іграшок в один ряд.

Які порушення моторики характерні для дітей з аутизмом?

- Моторний розвиток у дітей аутистів характеризується порушенням м'язового тонусу, слабким контролем рівноваги і відсутністю точності в рухах.

- Малюки слабо відчувають своє тіло в просторі, тому їх рухи нескоординовані, скуті або мляві. Їх хода найчастіше важка і рвучка.

- Освоїти ходіння по сходах для аутистів дуже складне завдання.

- Дитина ніяк не може навчитися кататися на велосипеді.

- Йому досить складно захоплювати і утримувати предмети.

- Діти-аутисти, виконуючи розпорядження батьків, дуже незграбні. Однак якщо малюк вирішує щось зробити сам, він може проявляти справжні чудеса спритності. Для таких діточок характерна довільна, спонтанна діяльність.

4. Дитячий аутизм: ознаки незвичайної чутливості

Загострена чутливість у дітей з аутизмом може проявлятися по-різному:

- Одні діти - не виносять гучну музику.

- Інші - впадають в паніку від перспективи переодягання в новий одяг.

- Треті - виявляють ознаки занепокоєння, коли хтось зачіпає їх волосся.

- Четверті - з великими труднощами виносять нові запахи.

- П'яті - впадають в ступор, бачачи миготливу лампочку.

- Шості - не сприймають тілесного контакту.

Внаслідок гіперчутливості, дітлахи з аутизмом дуже важко переносять будь-яку зміну обстановки. Не впоравшись з навантаженням, вони можуть втратити контроль над своєю поведінкою.

5. Чому діти аутисти схильні заподіювати шкоду собі і не боятися небезпеки?

Чому дитина-аутист може завдавати собі шкоди?

Багатьом дітям аутистам властива незвична поведінка. Що це означає? Малюк може почати битися головою об підлогу, кусати шкіру на руці або нозі. Іноді дитина рве на собі волосся. Як правило, аутисти завдають собі шкоди в той момент, коли навколишнє середовище для них стає практично нестерпним. Наприклад, на задньому фоні голосно грає музика, люди сміються, постійно блимає лампочка і т.д. Дитина загнана в глухий кут, йому погано і він починає завдавати собі біль, щоб зняти накопичену напругу. В даному випадку фізичний біль є фільтром, що дозволяє розрядити обстановку і зосередитися на інших «болючих» відчуттях. Безумовно, малюк в цей момент може нанести собі досить серйозної шкоди. Тому батьки повинні якомога швидше виключити всі чинники, що провокують таку поведінку.

У деяких аутистів відсутнє почуття небезпеки, їх інстинкт самозбереження не спрацьовує. У батьків створюється враження, що їх дитина сама прагне до небезпеки. Навіть отримавши негативний досвід, він знову і знову повторює небезпечні дії. Наприклад, впавши одного разу з неукріплених сходів, він знову на них піднімається і падає. На наступний день можна з жахом спостерігати ту ж картину. На щастя, це порушення у дітей зустрічається не часто.

В основному діти-аутисти навпаки тривожні і дуже полохливі. Але, якщо у малюка відсутнє почуття небезпеки, батьки повинні оберігати його і уважно стежити за його пересуваннями. Звичайно ж, якщо він один раз впав з високого стільця, приберіть його від гріха подалі. Батьки повинні пам'ятати, аутисти не розпізнають і не запам'ятовують ситуації, що вимагають обережності.

6. Як проявляється аутизм у дітей

Розлади шлунково-кишкового тракту

У список найбільш частих симптомів, супутніх аутизму входять розлади шлунково-кишкового тракту. Аутисти часто страждають запорами, діареєю, запаленнями шлунково-кишкового тракту. Деякі американські лікарі вважають, що проблеми шлунково-кишкового тракту негативно позначаються на перебігу даного захворювання. Невербальні аутисти не можуть пояснити, що їх турбує, чим суттєво ускладнюють діагностику.

Проблеми з введенням нових продуктів в раціон

Як правило, діти з такими розладами вважають за краще їсти тільки звичну їжу, в їх раціон досить складно включати нові продукти. У багатьох з них відзначається підвищена чутливість до смакових особливостей їжі.

Проблеми зі сном

Більшість аутистів страждають порушеннями сну. Вони дуже часто плутають день з ніччю, їх проблематично вкласти спати, часто вони страждають від безсоння. Сон їх неспокійний і тривожний. Періоди сну у таких дітей можуть становити одну-дві години.

Схильність до судом

Ще одним супутнім симптомом даного розладу є судоми. Напади судом можуть виникнути практично в будь-якому віці. У дітей раптово з'являються мішки під очима, спостерігаються: виражене м'язове напруження, посмикування кінцівок, судомні скорочення м'язів обличчя. Дитину мучать досить сильні головні болі. З віком у хворих збільшується ймовірність виникнення епілепсії. При перших симптомах судом, необхідно терміново проконсультуватися з невропатологом.