Єгипет

Незважачи на те, що вона давно цікавилася культурою та історією Єгипту, вперше побувала тут лише в 1909 році. Разом з чоловіком Климентом Квіткою вони оселилися в передмісті Каїру, в містечку Гелуан. Вони разом відвідали Каїр, побували біля пірамід та в єгипетському музеї. Зазвичай Леся Українка зупинялася у готельній віллі «Континенталь», яка користувалася попитом серед громадян тодішньої Російської імперії. Тут вона мала змогу займатися вивченням місцевої історії, перекладами, і звичайно ж, писала. В листах до друзів та рідних вона зізнається, що тутешній клімат їй підходить куди краще італійського, до того ж тут вона має змогу працювати – викладати французьку мову та гуманітарні науки для дітей мешканців вілли. В подальшому поетеса провела тут три зими поспіль. В київському музеї Лесі Українки зберігаються деякі речі, які вона привезла з Єгипту: жук скарабей, чадра, квиток єгипетської залізниці, меню з ресторану. До речі, в Олександрійській бібліотеці є відкрита у 2002 році меморіальна дошка, присвячена Лесі Українці. Ось що писала Лариса Петрівна з Єгипту до матері: «Люба мамочко! Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса – се справді щось єдине в цілому світі! Ніякі фотографії, картини і тому подібне не можуть дати справжнього поняття про душу сих кам’яних істот. Особливо сфінкс – він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима у сфінкса! Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала у Каїрському музеї». Проте Леся не лише милувалася красою єгипетських пейзажів, а й зацікавилася перекладом давньоєгипетських ліричних пісень, що здалися їй дуже схожими до...українських! «Хороша ця сторона, і я вже звикла любити її не як чужу»,- зізнавалася поетеса у листах до друзів. У багатьох її творах оживають легенди Єгипту, як, зокрема, у вірші «Таємний дар».

Леся Українка – Таємний дар

Плакати довго Єгипет не вміє. Умив свої пальми,

Руно зелене та буйне ланів понаднільських скропив

І підновив позолоту блискучу в розлогій пустині,

Та й усміхається знову, – таємнії радощі Сфінкса!

Бачу: єгиптянок очі сміються з-під чорних серпанків,

Жінку Іслам пригнобив, але очі зосталися вільні!..

Співом свій крам вихваляють жінки й чоловіки,

Гордо важенную ношу несучи на головах гарних,

Так, мов на їх спочивають подвійні Єгипту вінці.

Весь у червонім іде водонос, – мов жартуючи, дзвонять

Ясним начинням і швидко жадібному люду

Воду холодну, солодку з важкої баклажки вділяє,

Жартом її приправляе, з успіхом плату бере.

Вбогі феллахові діти пустують безжурно на сонці; –

Жваві маленькі головки! Цікаві очиці зорять…

Мов для забави дитячої просить «бакшиш» у мандрівця.

Дав чи не дав, – засміяться, неначебто їм і дарма.

От, аби був очерету солодкого дрібний уламок; –

Смокчуть і раді-веселі, мов панство-багатство посіли.

«Звідки ся радість?» – гадаю… І мариться щось мені в думці,

Так, наче голос таємний забутую править легенду:

«В давню давнину, як Ніл народився в пустині,

Мати його положила в розкішну зелену колиску,

Батько з високого неба промінням утішним дивився,

Як його син виростав не по днях – по годинах,

В силу вбирався і ніс тую силу до моря…

Отже, при тім народженні зібрались премудрі Гатори,

Сім їх було і несли вони всі для дитини дари.

Перша сказала: «Даю тобі ситую землю в обладу».

Зважила друга: «Три жнива нехай тобі буде на рік».

Третя промовила: «Pa буде вічно ласкавий до тебе».

Руку четверта простерла: «Ось пальмовий щит проти Сета».

П’ята мовчазно папірус, і лотос, і камінь поклала.

Шоста шепнула: «Ніхто не вгадає твоїх таємниць».

Сьома всміхнулась крізь сльози і мовила щиро:

«З заздрощів, вічну неволю судили боги твоїм дітям,

Я ж у незламную радість озброю народную душу, –

Гніт фараонів, кормига чужинців її не здолає».

Так на початку віків обіцяли премудрі Гатори…

Вірю: до скону віків не порушиться слово богинь!

Єгипет, Гелуан. 23 – 30 марця 1910 p.