Вшанування пам`яті

Ми перегорнули останню сторінку життя Лесі Українки . Наша заочна подорож добігає кінця. Хоча Лесі Українки немає з нами багато років, увесь світ пам`ятає її. Славній доньці українського народу Ларисі Петрівні Косач (Лесі Українці) в ряді країн світу поставлені пям’ятники, відкриті музеї та меморіальні дошки.

Перший пам’ятник встановлено Лесі Українці у 1952 р. там, де вона померла – в Сурамі. Автор його художниця, скульптор, грузинка Тамара Абакалія, котра цілком імовірно могла бути знайома з Лесею Українкою.

Пам’ятник поетесі є і в Канаді (Вінніпег, Саскатун, Торонто), і в США (Клівленд), і в Грузії (Телаві), а в Бразилії — у місті Сан-Пауло — є вулиця Лесі Українки.

Меморіальні дошки поетесі встановлені на будинках, де вона проживала, в Естонії, Італії, Німеччині, Болгарії, Грузії, Австрії та ін. країнах. У Москві пам’ятник поетесі світового рівня був встановлений у 2003 р.

На батьківщині Лариси Косач постаменти їй зведено в Києві, Луцьку, Колодяжному, Львові, Полонному, Ковелі, Раві Руській і, звичайно, в Новоград-Волинському (Звягелі), де Леся Українка народилася. У вищезгаданих містах знаходяться також і меморіальні музеї Лесі Українки. Окрім Новограда-Волинського, пам’ятники Лесі Українці тут встановлено в селах Ярунь та Тупольці. Ще в Україні монументи видатній письменниці є в Ялті, Балаклаві, Саках.

У 2002 р. пам’ятна дошка Лесі Українці з’явилася в Єгипті у місті Олександрії у знаменитій Олександрійській бібліотеці, можна сказати майже у центрі світової культури.

Пам'ятник Лесі Українці у Торонто розташований у Хай-Парку, найбільшому парку міста, що знаходиться в районі Bloor West Village, одному з історичних осередків проживання української громади Торонто. Монумент було встановлено восени 1975 року на замовлення Жіночої Ради Конгресу українців Канади.

Пам'ятник являє собою бронзову постать поетеси на постаменті з чорного граніту. На лицьовому боці постаменту викарбоване ім'я поетеси українською та англійською мовами, а також англомовний напис «The Greatest Ukrainian Poetess» (укр. «Найвидатніша українська поетеса»).

Пам'ятник обнесений високою металевою огорожею, обабіч якої встановлено табличку зі стислою інформацією про життя і творчість Лесі Українки. Автор пам'ятника — американський скульптор українського походження Михайло Черешньовський (саме він з дружиною зображений на фото). Площадка перед пам'ятником Лесі Українці у Хай-Парку є традиційним місцем проведення різноманітних масових заходів української громади Торонто.

Меморіальна дошка на віллі у Сан-Ремо (Італія)

Меморіальну дошку встановлено у 1999 р... Тут Леся Українка жила в 1901 – 1903 рр. На дошці італійською та українською мовами написано: «На цій віллі в 1901 – 1903 роках жила поетеса Леся Украінка, палка виразниця українського національного духу». Те, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Сан-Ремо проживало багато вихідців із тогочасної Росії, напевне, було однією з причин, чому Леся Українка поїхала лікуватися саме сюди. Отож, вона приїхала у грудні 1901 року. Відомо, що вона приїхала поїздом. Знаємо, що на початку ХХ ст. активно створювалася інфраструктура місць відпочинку: казино, поле для гольфу, канатна дорога Сан-Ремо – Монте Віньйоне (на той час найдовша на світі), іподром, стадіон і подібне. 8 січня 1901 року було відкрито нове приміщення громадської бібліотеки, яке супроводжувалося церемонією за участю міських властей. Там містилося понад 10 тисяч томів, добре упорядковані алфавітний і тематичний каталоги.

Звичайно, Леся повинна була відвідувати бібліотеку. Можна припустити, що Леся Українка відвідувала у затоці змагання на парусних човнах, які були тоді дуже популярні. Звичайно, вона мала б бути присутньою 1903 року на відкритті одного із перших готелів серії “Grand Hotel”, збудованих підприємцем Дж’якомо Коста, яким розпоряджалася Ліна Куоні-Стопані, вдова засновника відомого швейцарського туристичного агентства на морському узбережжі. Напевно, поетеса спостерігала за спорудженням одного із найбільш фешенебельних готелів – “Riviera Palace”. І, можливо, могла насолоджуватися у 1903 р. співом тенора Франческо Таманьйо в опері Джузеппе Верді „Отелло”. І, безперечно, вона була учасницею відомого „Бою квітів”. Про своє перебування у Сан-Ремо Леся Українка писала у листах, в яких розповідала про щоденне життя, змальовувала картини навколишнього і тих осіб, що приїхали сюди для оздоровлення

У газеті “Woman’s World” („Жіночий світ”) від 14 жовтня 1963 року було опубліковано замітку „Леся Українка у Сан-Ремо, Італії, у 1903 р... та 60 років по тому”. Тут ішлося про передачу портрета Лесі Українки, написаного Катериною Антонович, та її книг до бібліотеки і музею у Сан-Ремо дійсним членом Української вільної академії наук у Вінніпезі Й. Б. Рудницьким. Відомо, що з п’яти поезій, написаних у сан-ремівський період, чотири було перекладено італійською мовою лише 1991 року Мариною Моретті. Через кілька років відбулася презентація антології творів Лесі Українки із семи ліричних творів, підготованої сеньйором Гальваньї (1998). Також громадськістю міста з ініціативи М. Моретті 28 травня 1998 року було організовано наукові читання.

Зазначимо, що до нашого часу на віллі „Наталія” (нині – вілла „Адріана”), в якій перебувала під час лікування письменниця, є меморіальна дошка із таким написом італійською та українською мовами: „На цій віллі в 1901–1903 рр. жила поетеса Леся Українка, палка виразниця українського національного духу”. Зацитуємо уривок зі статті „Меморіальна дошка на корсо Кавалотті нагадує про українську поетесу”, опублікованої у газеті “La Stampa” за 8 квітня 1998 р. У ній ідеться про віллу „Адріана”, що тепер належить громадськості м. Сан-Ремо, подається текст із меморіальної дошки, а далі пишеться: «Пані Українка – дуже відома поетеса на батьківщині, що обстоювала її політичну й культурну незалежність... Більше двох років вона проживала на віллі „Наталія” (нині вілла „Адріана”) у родині Садовських, де часто зупинялися земляки, щоб поправити здоров’я завдяки лікувальним властивостям клімату. Пані Українка (що померла дуже молодою 1913 року) у своїх листах писала про „райський клімат” Сан-Ремо і створила поезії, перекладені Мариною Моретті».

Інтерес у Сан-Ремо до постаті поетеси часто підтримується завдяки певним подіям. Серед таких – зустріч із Анатолієм Орей. У газеті провінції Імперіа від 15 січня 2005 року в статті «Український посол на прийомі президента у віллі „Нобель”» було написано: «Сьогодні, після візиту до столиці, український посол в Італії Анатолій Орей був прийнятий у Сан-Ремо на віллі „Нобель” президентом провінції Джанні Джуліано і президентом Італійсько-української асоціації Алесандро Скайолою. Під час прийому в резиденції Альфреда Нобеля, недавно відреставрованій за кошти провінції, вони вшанували пам’ять про Лесю Українку біля меморіальної дошки, яка знаходиться на вході до сусіднього будинку, де на початку двадцятого століття проживала українська письменниця» .

Меморіальна дошка Лесі Українці у Відні (Австрія)

Відкрита 25 лютого 1999 р. за адресою Floriangasse 7, 1080 Wien. З Австрією (на той час Австро-Угорською імперією) у житті Лесі Українки пов'язано чимало цікавих і вагомих сторінок. Сюди вона приїздила на лікування, для зустрічей з друзями і однодумцями (Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Михайлом Павликом та ін.).

Саме на території Австро-Угорщини Леся Українка ще у ті роки гідно вшановувалась як знана українська поетеса й громадська діячка, чого, на жаль, довгий час довго не мала в Україні (тоді офіційно Малоросії), тобто на терені царської Росії.

Пам’ятна дошка Лесі Українці в місті Олександрії (Єгипет)

24 травня 2002 року у новій Олександрійській бібліотеці відбулося відкриття меморіальної дошки Лесі Українки. Бронзовий барельєф, виконаний на замовлення ТУКУ скульптором Богданом Коржем, доставила до Єгипту делегація Товариства з Будапешта.

Як відомо, Українка провела в цій країні три останні роки свого життя, 1910—1913. В її поетичній творчості Єгипет – стародавній і тогочасний – відіграв важливу роль. Посол України в Єгипті А.І.Веселовський надав перше слово голові Товариства Ярославі Хортяні, котра офіційною мовою церемонії, англійською, сказала: “Ваше превосходительство, пане губернатор, пані й панове! Від імені Товариства української культури в Угорщині передусім дозвольте висловити подяку президенту Республіки Єгипет Хосні Мубараку, губернатору Олександрії, головному директору “Бібліотеки Александріна “, а також посольствам України та Угорщини за ту цінну допомогу, котру вони надали в тому, щоб ця меморіальна дошка зберігала пам’ять про перебування Лесі Українки в Єгипті. Для нас є високою честю, що ця дошка буде встановлена у відомій всьому світу Олександрійській бібіліотеці.

Цю дошку я привезла з далекої країни, з Угорщини, як символ культурного співробітництва трьох наших країн – Єгипту, Угорщини та України. Угорська поетеса Єва Ґріґашші переклала на угорську мову єгипетську поезію Лесі Українки, і саме їй ми маємо завдячувати, що сьогодні можемо передати цю меморіальну дошку Олександрійській бібліотеці. Хочу висловити надію, що ця меморіальна дошка незабаром отримає постійне місце в бібліотеці – і в ширшому значенні в Єгипті, в країні, котру Леся Українка так любила й котра стала однією з провідних тем в її поезії.” В подальшому барельєф буде встановлено на меморіальній стіні в приміщенні бібліотеки, у товаристві інших письменників і поетів, чия творчість тісно пов’язана з Єгиптом та Олександрією. Тут, зокрема, буде встановлено дошки Кавафіса та Дарелла.

Меморіальна дошка Лесі Українці в Берліні

Відкриття пам’ятної дошки Лесі Українці в Берліні відбулося 30 серпня. Ініціатива відкриття дошки належить активістам української діаспори, які кілька років тому розпочали проект із збору пожертв. 111 років тому (1899р.), у будинку за адресою: Johannisstrasse 11, 10117 Berlin-Mitte, протягом 9 місяців перебувала наша велика землячка. Сьогодні здійснилася мрія багатьох українців, що її ім’я увічнене пам’ятною дошкою, яку з ініціативи Центральної Спілки Українців в Німеччині та за сприяння Посольства України в Німеччині виготовив скульптор-гравер Вадим Голобородов з Полтави – другої батьківщини Лесі Українки, де вона мала у спадок будинок від мами і бувала на полтавщині майже щоліта .

Меморіальна дошка Лесі Українці в Естонії

Світ тісний і, як не дивно, Олена Пчілка має безпосереднє відношення до Естонії: її син Михайло Косач у кінці ХІХ-початку ХХ-го сторіччя працював викладачем у Тартуському універститеті. Дуже цінний для естонських українців факт: у 1900 р. у гості до брата приїжджала Леся Українка; в університетській бібліотеці зберігається реєстраційний лист із її підписом. На пам’ять про цю подію на фасаді будинку в місті Тарту, де зупинялася Леся Українка, за ініціативою Посольства України в Естонії у 2001 р. було відкрито меморіальну дошку. Приємно, що в далекій Естонії пам'ятають і не забувають вшановувати наших славних землячок – Лесю Українку та її матір Олену Пчілку.

Пам’ятник на могилі Лесі Українки, на Байковому кладовищі (скульптор Г.Л.Петрашевич. Надгробок – бронза, граніт).

Сьогодні на Байковому цвинтарі на могилі поетеси стоїть пам'ятник, встановлений в 1939 р... До елементів радянського офіціозу належить тільки цитата на пам'ятнику: «Стоячи близько до визвольного руху взагалі і пролетарського зокрема, віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне.» Робоча Правда «, 1913 рік.» Це напис із некролога в більшовицькій газеті. Огорожа охоплює надгробки Михайла Косача, брата Лесі Українки, Петра і Ольги Косачів — батьків Лесі Українки. Три однотипних плити, можна здогадуватися, виготовлені в 1939 р. під час встановлення пам'ятника.

Пам’ятник Лесі Українці в Маріїнському парку в Києві.

Скульптура встановлена 1965 року у центрі Міського парку, навпроти північного фасаду Маріїнського палацу. Встановлений у Автори – скульптор В. Бородай, архітектор А. Ігнащенко. Висота скульптури – 3,4 м, постаменту – 0,5 м. Навколишні тінисті дерева створюють необхідне тло для ліричного сприйняття образу української поетеси Лесі Українки. Бронзова постать на повний зріст установлена на низькому постаменті з великих нешліфованих шматків граніту неправильної форми, вмонтованих у невисокий штучний пагорб. На чоловому боці постаменту – напис накладними бронзовими літерами: “Леся Українка”.

Скульптура трохи піднесена над землею, і це сприяє тому, що образ поетеси гармонійніше поєднується з природою. Леся Українка, одягнена в легку літню сукню, ніби йде по парку. Абриси фігури з піднятою головою чітко виділяються серед густої зелені. Авторка «Лісової пісні» ніби прислухається до голосів природи, осягаючи таємниці життя лісу. М’який жест зігнутої у лікті правої руки, злегка простягнутої уперед, передає схвильованість поетеси, засвідчуючи глибину почуттів, визрівання у свідомості великого творчого задуму. Розворот усього корпусу, своєрідне звернення до природи, що фіксується у добре узгоджених рухах фігури, говорять про особисте й глибоко чуттєве сприйняття усього навколишнього. Добре видимі з близької відстані деталі відзначаються точністю та витонченістю. Різноманітні напрямки та пластика складок тонкої легкої тканини за різних умов освітленості створюють мінливу, мерехтливу гру світла й тіні, збагачують строгий силует фігури. При яскраво вираженій ліричній інтерпретації образу Лесі Українки у скульптурі помітна також певна напруженість, яка межує з драматизмом.

Пам’ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки.

Скульптор Г.Н.Кальченко, архітектор А.Ф.Ігнащенко. Встановлено у вересні 1973 року. За створення цього пам’ятника автори – Г.Н.Кальченко та А.Ф.Ігнащенко — були нагороджені державною Шевченківською премією 1973 р. Пам'ятник Лесі Українці в Києві розташований у середмісті — на Печерську, а саме — на площі її імені між будівлею Центрвиборчкому України та житловою висоткою.Київський пам'ятник Лесі Українці являє собою бронзову постать поетеси заввишки 5 метрів, встановлену на постаменті з чорного лабрадориту. Автор скульптури вдало передав у неживому матеріалі вольову вдачу поетки, що не кориться обставинам долі, її душевну силу, і водночас ніжність і жіночність. Пам'ятник оточуюють спеціально висаджені дерева, привезені з батьківщини поетеси. Загальна висота пам'ятника складає 10 метрів. Пам'ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки не був першим пам'ятником поетесі в українській столиці, адже ще 1965 року було встановлено паркову скульптуру Лесі Українки в Міському саду навпроти Маріїнського палацу роботи скульптора В. З. Бородая та архітектора А. Ф. Ігнащенка. Оскільки паркова скульптура не відповідала задуму вшанування величі поетеси, було ухвалено встановити більший за розмірами й у велелюднішому місці пам'ятник. Відтак, 3 вересня 1973 року було урочисто відкрито пам'ятник Лесі Українці на однойменній площі, що відтоді є головним місцем вшанування поетеси в Києві.

У зв'язку із масштабною забудовою бульвару Лесі Українки в 1990—2000-х рр. пам'ятник виявився фактично «вписаним» у закуток між багатоповерховими будівлями, тоді ж було по-новому впорядковано простір біля пам'ятника.