Грузія

З 1907 Леся пореїздить за місцем служби свого чоловіка в Грузію. Спочатку в Тбілісі, а потім відповідно до нових призначень чоловіка. Вона бувала в Телаві, Тбілісі, Кутаїсі, Сурамі, Хоні, з Батумі та Поті вирушала морем в Одесу або Єгипет. Леся любила блукати гірськими стежками, обстежувати руїни фортеці та інші історичні місця у Тбілісі, Кутаїсі і Телаві. До речі, в Грузії збереглося найбільше будинків, де бувала поетеса.

“Проза життя тут добувається тяжко, але поезію і добувати не треба, сама оточує навколо, і ось із моєї квартири видно весь Дагестан, величний білоголовий хребет, він далеко верст за сорок звідси, але в ясні дні і місячні ночі він присувається так близько, що навіть страшно робиться. Він тоді ніби привид новоствореного світу, здається легше хмар і прозоріше льоду…”

Із листа до Г. Комарової 1909 р.

Це ж були старовинні історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова пісня», а також поема «Ізольда Білорука».

1913 рік. Леся Українка жила у маленькому грузинському місті Сурамі. Їй ставало все гірше. До неї приїхали мама, сестра Ізидора. Чекали Ольгу й Оксану. Та не змогла дочекатися їх Леся. 1 серпня вона померла, проживши всього 42 роки, залишивши «покинутий вогонь» своїх пісень. І вже про неї, нашу видатну землячку, написані вірші.

Нія Абесадзе (Грузія)

Жила колись на світі Леся,

Любила мріяти й співати.

Сама – найкраща із поезій,

Якої нам не написати.

Мов едельвейс на скелі грізній,

Вона цвіла в лиху годину.

Мою відвідала вітчизну,

Щоб скласти пісню лебедину.

Гронився серпень над горами...

Стогнала Мавка одинока...

Лишала Леся мій Сурамі,

В безсмертя входила високе.