Житлова забудова міста в XVII сторіччі не відрізнялася від сільської. Мінімальне використання брусів, плетені з хворосту зовнішні та внутрішні стіни, між якими набивали каміння з глиною, мазані та вибілені, наличники з кольорової глини - ось характерні риси типової житлової будівлі того часу. Незмінним оточенням хати був садок з плодових дерев, а двори та городи обсаджувалися вербами, тополями та іншими деревами. Можна уявити собі, яким мальовничим був харківський ландшафт!

Розташоване на перетині торговельних шляхів, що зв'язували Росію з Кавказом та Кримом, а також Наддніпрянщину з Поволжжям, місто вабило до себе торговий та ремісницький люд. Внаслідок перетворення Харкова в 1670 р. на козацьке полкове місто почало зростати його значення. Тут дозволено було провадити регулярні ярмарки у підніжжя фортечних мурів. Спроби нападу татар на Харків припинялись на далеких підступах до фортеці, тому їй не довелось потерпати руйнувань від воєнних сутичок. Проте фортечні споруди перебудовували, ремонтували, а напочатку XVIII стороіччя (з причини повстання донських козаків та наступу шведів з півдня) їх піддали капітальній реконструкції.

В цей час архітектура Харкова розвивалась в двох стилях барокко та класицизм, або їх поєднання.

Широко відомою будівлею того часу, яка зберіглась і донині, яка вважається пам’яткою архітектури є Архієрейський будинок (Покровський монастир).

Іншою, не менш важливою, архітектурною пам’яткою історичного центру Харкова є Успенський собор. Побудований у 1777 році на місці дерев’яного, що згорів під час пожежі.

Важливу роль у побудові архітектурного образу Харківщини відіграв відомий архітектор Петро Антонович Ярославський – автор проектів планування Харкова та інших міст губернії.